Переклад: Pooh68
оригінал тут
Леорік пхнув двері і зайшов в корчми, отираючи з чола потоки води. Він якнайшвидше закрив за собою двері, залишаючи за собою дощ. Чоловік подорожував більшу частину дня і з задоволенням привітав той факт, що цей вечір проведе в теплому ліжку, а не десь під деревом. Життя найманця не було встелене рожами, але незважаючи на це, він кохав свою справу. Він рушив перед себе. Місцеві зиркали на нього з-під лоба, особливо приглядаючись до його великого дворучного меча, який висів в нього за плечима.
Леорік підійшов до бару і замовив пиво. Корчмар поставив перед ним великий кухоль, з якого спливала густа піна. Чоловік зробив великий ковток і зітхнув від задоволення. О так, тепер він почував себе значно краще.
- Корчмарю, я знайду тут кімнату на ніч?
- Вельможний пане, я б з радістю надав Вам кімнату, але купці вже зайняли всі кімнати і…
- А щоб їх…, - добрий гумор Леоріка зникнув блискавично. Але вже через мить, з'явилось щось, що повернуло йому хороший настрій. Через корчму пройшла молода і красива дівчина в сукні з глибоким декольте і рудим волоссям, заплетеним в дві коси. Дівчина несла пору кухлів пива, які поставила на одному зі столів.
- Корчмарю, вона ваша донька? - запитав Леорік, не відриваючи очей від рудоволосої красуні.
- Ні, пане. Це Аліна, моя служка. Золото, а не дівчина. Робітна і допомагає всім та не нарікає…
- Ти мені подобаєшся, маленька! - сказав Леорік, коли дівчина проходила поряд і дав їй легенький ляпас по попці. - Ти не хотіла б провести трішки часу з вояком і послухати про…
Дівчина пискнула, густо почервоніла і втекла в сторону сходів, не даючи чоловіку закінчити.
- Вибачте, пане. Вона полохлива. Зрештою, Аліна скоро залишить нас.
- Вона, мабуть, не може відігнати хлопців від себе, я правий?
- По-правді говорячи, ніхто ніколи не зачіпав її. Ви, пане, були першим. Місцеві її знають і…
- О. Тут якась таємниця? А може є якийсь суворий родич? Корчмарю, дай мені ще одне пиво.
- Вже несу, пане. А її історія є довгою…
- Тоді давай, починай розповідати. На дворі дощ і холод. Чим довше ти розповідатимеш, тим більше я платитиму за пиво…
- Це було якийсь місяць тому. Принаймні так мені здається. В сусідньому містечку відбувався ярмарок, на який з'їхались багато людей. В моїй корчмі не було де яблуку впасти. Купці, продавці та різні такі авантюристи, але мені все рівно. Важливо, щоб справно платили за їжу і випивку. Один з гостів, мабуть, забагато випив. Це був молодий хлопець і виглядало, що він недавно ступив на шлях пригод, хоча і вважав, що вже достатньо пізнав світу навколо. Шмаркач вдавав з себе великого мандрівника, який охоче розповідав наліво і направо про те, який з нього крутий хлопець. Звичайно, більшість гостів сміялись з нього за його спиною нього, але хлопець цього не помічав. Саме тут, де Ви стоїте, пане, стояла молода панянка в довгій, фіолетовій сукні. І цей молокосос підійшов до неї, непристойно схопив її за попку та запитав, чи вона не хотіла б провести з ним вечір.
- Самотня панянка…, в корчмі…, вона, мабуть, не була звичайною дівчиною.
- Саме так, пане. Місцеві знають, що такі шати носять чародійки з місцевої школи магії. Але той засранець, не знав цього. Чародійка обернулась до нього і всі, хто був поруч, замовкли. Дехто з гостів, навіть почали шукати схованки, будучи переконаними, що ця панянка зараз кине вогняну кулю в хама. Признаюсь, я також почав боятися того, що буде далі. Якби згоріла моя корчма, я б пішов по світу голим і без гроша. Але чародійка була спокійною. Вона подивилась на цього придурка і вимовила кілька магічних слів. Раптом, сильне світло огорнуло все навколо, а коли вона згасло, у всіх присутніх полізли очі на лоба…
- Зачекай… Вона змінила його в жабу…? А може ящірку…? Я чув про таке…
- Ні, пане. Всі ми дивились, не можучи повірити в те, що бачимо. Там, де ще мить тому стояв шмаркач, була красива панянка, яка розглядалась навколо, не розуміючи що і як. А чародійка відізвалась до мене, говорячи, що я можу взяти цю дівку за прислугу, але я повинен пам'ятати про одну річ…
- Зачекай… То ота дівка, то насправді… А щоб його! - Леорік несвідомо і швидко витер руки об штани. - Бідний дурник! Корчмарю, ще одне пиво.
- Вже несу, пане.
- Гаразд… І що далі?
- Я зробив так, як сказала чародійка. Назвав дівчину Аліною, дав їй дах над головою і їжу, а вона, виявилась хорошою прислугою. Я б з радістю залишив її в себе назавжди, бо навіть моя «половина» була в захваті від дівчини. Но, але…
- Давай вгадаю…, закляття мало діяти тільки певен час. Місяць? Два?
- І так, і ні. Бо чародійка сказала, що він залишиться дівчиною так довго, доки його не спіткає теж саме, що спровадило на нього цей клопіт. Місцеві знали про її слова і тому тримали руки при собі, але ви, пане…
- Ха, ха, ха! Тобто виходить на те, що через мене ти втратиш хорошу прислугу? Що ж, я радий, що несвідомо допоміг цьому дурнику.
І ніби у відповідь на ці слова, згори, по сходах, збіг молодий хлопець з коротким рудим волоссям. Він нервово оглянувся навколо, а потім швидко вибіг з корчми, під гучний сміх присутніх. Леорік лише посміхнувся під носом.
- О. Виглядає, що дощ закінчився. Корчмарю, якщо в тебе немає вільних місць, то мені час в дорогу.
- Зачекайте хвилинку, пане. Я не докінчив свого оповідання…
- А є ще щось?
- Так. Чародійка додала ще кілька слів: «той хто так потрактує оту дівчину, відчарує її, але сам займе її місце». І саме через це, ніхто з наших її не…
Наполовину порожній кухоль пива впав на підлогу. На місці, де ще мить тому стояв Леорік, тепер була молода та спокуслива дівчина, з довгим, білявим волоссям, одягнена в просту зелену сукню. Вона розглядалась навколо своїм непритомним поглядом, не розуміючи де вона знаходиться і чому вона тут.
- Не бійся маленька, - посміхнувся корчмар. - Я дам тобі роботу, їжу і щось з одягу. Тобі потрібно знати, що я саме зараз шукаю нову прислугу…
Немає коментарів:
Дописати коментар