24 серпня 2021

TG казки - Учень

Автор: Lorinell


Переклад: Pooh68

оригінал тут

Тарон був злий і розчарований. Щойно його вигнали зі школи при гільдії магів і зараз, він повільно прямував трактом в сторону міста.

- І чим я провинився? - запитував він сам себе. - Вигнали тільки через те, що я переглядав книги в забороненій частині бібліотеки? Велике там щось! Не тільки я це робив. Який же я дурень! - викрикнув він до себе. Багато з його знайомих побувало в цій «чорній» бібліотеці, але тільки він, замість того, що б забрати якусь книгу з забороненою і шалено цікавою інформацією, сів в кутку і читав книгу на місці. «Ключ до влади» великого Магніфікса Стального була відома всім студентам магії. На лекціях з інквізиції, яку заочі називали «семінар речей, яких потрібно уникати», цей грімуар був в першій десятці отих речей. Але часами, книга була потрібна і тому її не ховали занадто глибоко. Охоронець бібліотеки мабуть думав, що її заборонена частина добре охороняється, але всі учні, з давніх часів знали, що один з таємних входів до неї був в жіночому туалеті. Але хто з вчителів брав би таку інформацію наповажно?

Сама книга була однозначно перерекламована, замість заклять викликання демонів чи опанування людських тіл, в ній було багато таблиць, магічних формул і розмірковувань над якимись астральними енергіями. Не дивно, що Тарон заснув над нею. Все, що відбувалось потім, не важко собі уявити - ранком бібліотекар знайшов його на підлозі, а потім був великий скандал в декана і демонстративне вигнання його зі школи.

- Їм потрібно було когось покарати, що б їх грець! Кожен учень був в цій частині бібліотеки хоча б один раз! Але то я попався, - бурмотів собі під ніс хлопець, йдучи в струменях дощу. Він замислився над тим, що буде робити далі. Тарон мав лише дев'ятнадцять років і цілком хороший магічний талант. Він умів викрешувати іскри з пальців, підіймати в повітря невеликі камінчики, а навіть закип'ятити воду в пляшці. Непогано, як на кілька місяців науки, але йому марилися справжні закляття! В дитинстві, він з відкритим ротом слухав історії про великих магів, які кидали вогняні кулі прямо з неба і викликали потужних демонів, що б ті їм служили. - А тепер все до дупи, - ствердив він зітхнувши. - Єдине, що мені залишилось, це найнятись до якого нелегального чарівника, який би взяв мене за учня, або покинути це королівство.

Тарон йшов розмоклим трактом, стаючи все більше мокрим і розчарованим. На додаток, почало темніти, а до найближчої корчми було ще досить далеко. І саме тоді його осінило - Вежі! Він читав про них в одній з заборонених книг: в кільканадцяти кілометрах від будинків гільдії колись побудували кілька веж. Маги, триста років тому, не дуже любили мешкати в одному, навіть такому красивому будинку, тож мешкали в своїх вежах. І одна з них повинна бути цілком недалеко!

Довірившись інстинкту, хлопець повернув в ліс і почав шукати оту вежу. В книзі вона була помічена символом пера і черепа - нічого доброго це не ворожило, однак Тарон не переймався цим. По-перше: він потребував місця щоб переночувати, по-друге: навряд чи про це місце хтось пам'ятав. «А може там є якісь таємниці?» - подумав він і відчувши приплив енергії пришвидшив кроки.

Надія, що Тарон відшукає оту вежу, танула в нього з кожною годиною подорожі під дощем. - І що я собі уявляв? - нервово говорив він до самого себе. - Ніби-то я, ось так, відразу, знайду стару вежу, про яку вже ніхто не пам'ятає? Ай! - раптом викрикнув він, зашпортавшись об камінь. Коли хлопець піднявся з наміром копнути отой камінь якнайдалі, він побачив, що камінь був… квадратним. Тарон підняв його так, щоб місячне світло дозволило краще розгледіти знахідку. Але саме зараз місяця не було видно, його закривала велика… стіна! - О! - лише це вимовив він, дивлячись на вежу, яка тонула серед дерев.

Нажаль, знайти цю вежу було легше, ніж сфорсувати її двері. Незважаючи на роки, замок твердо тримався, а дерево, з якого були зроблені двері, замість того, щоб зігнити, окаменіли. - Но і дупа, - голосно сказав Тарон. Він всівся так, щоб на нього падало якнайменше води з неба, ховаючи за спиною рюкзак. Рюкзак! - Це повинно бути десь тут, - бурмотів він до себе, щось шукаючи всередині мішка. - Гаразд. Тепер погортаємо, - сказав хлопець, перекидаючи сторінки зошиту, в якому записував лекції. - Я ніколи це робив. В гільдії не має звичайних замків, але тут варто спробувати.

Промовляючи ці слова, він випростував руки і вимовив кілька слів в сторону закритих дверей. Між його пальцями з'явились дрібні іскри, котрі перескочили на замок і… - Кузьва! - знервувався Тарон на неефективні спроби і зі злості копнув двері, які, раптом, відкрились. «Нічого собі! Я не є аж таким бездарним!» - подумав хлопець, заходячи всередину.

В вежі панував легкий холод, але найважливіше - в ній було сухо. І темно. Тарон почав розглядатись навколо викрешуючи іскри з пальців. В миготливому світлі він бачив лише контури сходів, якісь двері та лави. Врешті, він побачив на стіні оливну лампу. Кілька спроб з іскрами і її гніт загорівся невеликим вогником.

Приміщення було занедбаним і пустим, принаймні так здавалось на перший погляд. Не тратячи часу, хлопець підійшов до дверей. Ці двері, в порівнянні від вхідних дверей, легко відкрились. Всередині був невеликий склад чогось, що вже давно втратило свій первісний стан - одяг? Це важко було ствердити. Хлопець рушив по крутих сходах вгору. На їх кінці, він знайшов люк, який… навіть не був замкненим! Він підняв кришку і зайшов всередину…

Це було справжня магічна лабораторія! Навіть кілограми пилюки та павутиння не могли приховати призначення приміщення - реторти та різні магічні предмети тільки підтверджували те, чим займався їх власник. Там була навіть Куля Віддаленого Споглядання, яка стояла на великому столі. - А щоб мене! Але місце! - вимовив Тарон, розглядаючись навколо. А потім, він занепокоївся, коли вогник лампи почав гаснути - він не мав запасу оливи, а в кімнаті він не помітив жодної лампи. Хлопець підійшов до шафи з книгами, котра ховалась в темноті. Але перш, ніж він до неї дійшов, відкрились вікна і вітер згасив лампу. - Кузьва! - голосно промовив Тарон. Раптом, в протилежній частині кімнати з'явилось щось. Він бачив це щось, бо воно випромінювало делікатне голубе світло. Хлопець споглядав на це дивне щось, котре, тим часом, наближалось до нього. Незважаючи на розмитість, він розпізнав форму тіла, ноги, мабуть руки і голову. «Мара!» - перелетіло в нього в голові. Несвідомо він схопився за медальйон, який висів в нього під курткою.

- Но, но. Врешті хтось мене відвідав! - зазвучав скрипливий голос. - Я чекала на це стільки років!

- Хто… Чим ти є? - вимовив Тарон. Він боявся. На лекціях, їм неодноразово говорили про те, що деякі люди після смерті стають духами. А маги - змінюються в мари, які є гіршими від звичайних духів. В них залишається більшість їх магічної сили.

- Ммм, хлопчик. Що ж, із цим можна щось зробити. Ах! Стільки років замкнута в вежі, без тіла, без вітру в крилах! - промовила мара. Тільки тепер, Тарон зауважив, що те, що він сприйняв за руки, насправді були крилами, які закінчувались чимось подібним до кігтистих долонь. Але голову, мара мала стовідсотково людську. - Гарпія! - викрикнув він.

- Га? - здивувалась мара. А ким іншим я мала б бути? Я є Самена Золотокігтиста, архімагічка п'ятого кола! - голосно промовила гарпія. І тепер, я повернуся, щоб показати «кузькіну маму» тим всім, хто мріяв, щоб я зникла, всіма забута!

Промовляючи ці слова, мара блискавично перемістилась до хлопця, лопочучи крилами. Опинившись перед ним, вона поглянула просто в очі Тарону. - Після кількох поправок тут і там, ти чудово підійдеш для мене. На тебе чекає велика честь, хлопче! Ха, ха! - засміялась гарпія і затопила свої кігті в його голові.

Тарон почув неймовірний біль, але той не був фізичним болем. Він відчував себе так, неначе щось хотіло вирвати його єство з тіла, а найгірше було те, що це відбувалося насправді! Гарпія вдиралась всередину нього, випихаючи його душу і заодно деформуючи його тіло. Хлопець спостерігав, як темніє його шкіра і випадає волосся!

«Ні! Ні!» - закричав він, а точніше хотів закричати, але не зміг - крик не пройшов через горло. Залишком сил, він схопився лівою рукою за амулет під курткою. Страшний біль обпалив його пальці так, неначе він схопив розпечене залізо.

Одночасно з цим, він почув страшний крик - Ніііі! Мара вилетіла з нього і єдиною спільною частиною їх тіл, була рука, яка стискала охоронний амулет. Гарпія намагалась зі всієї сили звільнитися від цього поєднання, але амулет міцно тримав її, справляючи істоті страшні болі. Через кілька хвилин, її голос почав слабшати і раптом, вона розвіялась, залишаючи в повітрі тихе: - Нііі… А я була так близько…

Тарон, врешті, відпустив амулет, який впав на підлогу, а потім, до нього приєднався безсилий хлопець. Він страшно почувався, ціле його тіло неймовірно боліло, а сам він мав проблеми з диханням. Тарон бачив, що ота дивна деформація тіла, яка почалась від його руки, не зупинилась! Він відчував, як тріщать і ламаються його кості, складаючись в щось цілком нового і спричиняючи йому страшенний біль. Хлопець голосно стогнав, на маючи сили кричати, а в навколишня темнота не дозволяла йому побачити те, що з ним відбувається. Кінець-кінців, він зомлів…

* * *

Промін сонця, який повільно рухався по підлозі, повернув Тарона до реального світа. Він відкрив очі і перше, що відчув, це відсутність болю. Він був безсилим, але його нічого не боліло! Хлопець протер очі і, закляк. Його рука цілком по іншому реагувала, так, неначе була закріплена зовсім в іншому місці. Але далі було ще дивніше. Його очі протерла ненормальна долоня, але щось кігтисте і на додаток, покрите пір'ям.

- Що до…! - слова завмерли в його горлі. Вони були подібні до скрипіння чи писку, а не до його звичного голосу. - Ні, ні, ні, - з кожним словом паніка все більше наростала в ньому. Він оглядав свої долоні, змінені в кігті, до того, що було між ними, до пір'я на них. Хлопець поглянув вниз. Минуло кільканадцять секунд, перш ніж він усвідомив те, що побачив. Одяг на торсі був цілковито знищеним, а з-під його залишків виставила пара грудей поважного розміру. Мимоволі він доторкнувся до них - податливе і м'яке тіло без сумніву належало йому. Тарон застогнав, коли поглянув далі вниз. З штанів також мало що залишилось - його цілі ноги були покриті пір'ям, а стопи замінились на кігті, подібними як в птахів. - Кузь…! - знову викрикнув він не своїм голосом і в паніці почав скидати з себе рештки понищеного одягу. Тарон був майже впевнений, але потребував доказу своєї страшної здогадки. Між ногами, де пір'я майже не було, того, що належало хлопцю майже двадцять років не було! А навіть гірше - серед дрібних пір'їнок, Тарон побачив невелику шпаринку, подібну до тих, які бачив в студенток, з якими він зустрічався… Він хотів знову зомліти чи навіть провалитись крізь землю, але жодна з цих опцій не хотіла траплятися.

Хлопець спробував встати і зауважив, що відтепер, його ноги згинаються по-іншому - в другу сторону. Але незважаючи на це, вони не виглядали, як в якогось чудовиська. Тарон повільно пригадував собі події минулих годин. Чародійка з цієї вежі була гарпією. Вона померла, але їй вдалося залишити в вежі свою есенцію, духа чи щось таке. (Хлопець не був занадто добрим в питаннях пов'язаних з духами чи потойбічними силами). Тарон пробудив гарпію, а та спробувала заволодіти його тілом, заодно змінюючи його на свою подобу. Амулет на його шиї врятував власника і тільки тепер, він пригадав, що той служив для відганяння різних духів, упирів та істот, подібних до них.

- І що я тепер маю робити? Я ж зовсім не знаюсь на трансформаційній магії! - бідкався молодий чародій. Він в розпачі розглядався по кімнаті, бібліотеці і по столі в ній. А потім, він помітив дзеркало, покрите пилюкою. Тарон незграбно підійшов до нього, усвідомлюючи, що ходіння на нових ногах викликало дивні відчуття. Також, набуток на торсі, давався незвично відчуватися - його груди колихалися у відповідь на кожен крок. Врешті, від дійшов до дзеркала. Пилюки на ньому було так багато, що хлопець ледве міг бачити обриси своєї постаті. Тарон простягнув руку, щоб витерти пилюку - тепер, він розгледів руку більш докладніше. Та, скоріше скидалася на крило, ніж на людську руку. Він проїхав по склу дзеркала пір'ям і на срібній скляній поверхні з'явилось його нове відбиття.

Ноги, як він раніше зауважив, частково були пташиними: трішки пір'я, пуху, а внизу - кігті. Однак, коли він не згинав їх, вони виглядали в міру нормально. Під довгим вбранням, мабуть, вони будуть непомітні. Але руки… це була зовсім інша казка. Тепер, його руки фактично були крилами і виходили з-за спини, а не з плечей. Добре, що хоча б на їх кінцях були кігтисті долоні і коли він порухав ними, то переконався, що ті виконують подібні функції, як людські долоні. Наблизивши голову до дзеркала, хлопець переконався, що від тепер, в нього справжнє жіноче обличчя, хоча і не на всі сто відсотки. Його зуби були гострі, невеликий ніс задертий вгору, а очі вузькі з горизонтальними червоними зрачками. Щодо вух, то ті зникали десь в густому і розбурханому волоссю.

Молодий маг з шоком розглядав нового себе, не можучи зупинитись від подальшого дослідження тіла. З обличчя, він перевів погляд нижче - торс гарпії був подібним до людського, тільки значно худіший. Але незважаючи на це, з нього виступала пара цілком великих грудей. З острахом, він знову доторкнувся до них. Тілу піддалося легко, але одночасно груди відчувались пружними. Додатково, він тепер відчував навколишній холод, а може щось іншого, від чого соски на грудях злегка збільшились. Його груди виглядали майже, як груди в жінок, які «мали чим дихати».

- Кузь… Нічого собі…, - простогнав він. - Я маю цицьки! І…, - тут його голос завмер в горлі. Руки почали опускатися вниз, до промежини. Він вже знав, що там було, але зараз хотів переконатися, що все це не сон. Серед рідкого пуху, в нього була шпаринка, яка зовсім не відрізнялась від подібних шпаринок, які він бачив в дівчат-студенток. Він делікатно накрив її «рукою». Однозначно, вона не була ілюзією. Тіло між ногами була пласке, як в дівчини.

Минуло кілька хвилин, відколи він почав розглядати себе в дзеркалі. Врешті, відірвавшись від споглядання, Тарон вирішив по-перше: щось накинути на себе з одягу, а по-друге: розглянутися по бібліотеці. Кінець-кінців, він не міг залишатися в такому стані! З одягом справи були кепські. Одяг, який він знайшов в шафах, був знищений часом, поза одним комплектом, який, скоріш за все, був зачарованим. Цей комплект виглядав на подорожнє вбрання чародійки і складався з чогось, подібного до короткої спіднички, корсету і дивної шапочки. Поряд стояв подорожній кий мага.

- І, що, я маю ЦЕ вдягнути на себе? - риторично запитав Тарон сам себе. Нажаль, жодної відповіді він не почув, а і альтернативи в нього не було, а тому, хлопець почав втискатися в корсет, який виявився цілком зручним і добре підходив до його тіла. Груди, які вже почали зводити його з розуму, врешті були приборкані. Щодо спіднички, вона технічно не становила проблеми і була скроєна так, щоб давати максимум свободи руху. Шапочку він вирішив залишити на місці…

Тарон почав переглядати книги в бібліотеці, маючи надію знайти там щось цікаве. Серед книг він провів пів дня, аж його організм почав домагатися виконання фізіологічних чинностей - він відчув голод. Хлопець сягнув до рюкзака і вийняв звідти хліб з сиром. Канапка мала потворний смак, незважаючи на те, що ще вчора, вона була цілком смачною. Але запах ковбаси… Той був чудесним і бажаним. Він схопив ковбасу в кігті і швидко проковтнув її. «Так! М'ясо - це те, що мені потрібно!» - дійшов до висновку Тарон. «Як же я міг забути. Гарпії їдять м'ясо!» - пригадав він собі через хвилю. Після їжі, виявилось, що організм потребував ще чогось. Молодий маг зійшов вниз вежі і почав шукати туалет. Ходити на ногах, котрі вигинаються в зворотню сторону ніж зазвичай, було незвично і це змушувало хлопця триматися за стіни. Кінець-кінців, він знайшов одне приміщення, за дверима якого була велика дірка в цегляній підлозі, якісь старі гачки на вбрання і поличка на невідоме щось. Невпевнено зупинившись перед отвором, він почав розмірковувати, як зробити те, що хотілося зробити з кожною хвилиною все сильніше. Врешті, він став в розведеними ногами над діркою, трішки нагнувся і… нічого не сталося. Він намагався рухати невідомими м'язами між ногами, а навіть вже планував доторкнутися там долонею, але раптом, йому таки вдалося знайти правильний спосіб. З полегшенням, хлопець відчув, як звільняється його міхур. - Трішки незвично, - тихо пробурмотів він, виходячи з кімнати.

Повернувшись нагору, він знову взявся за книги, аж заснув. Наступні кілька днів, Тарон повністю окунувся в пошуках інформації з книг. Він переживав щодо їди, але під вежу підійшов олень, зовсім несвідомий того, що в ній з'явився новий мешканець. На мить, хлопець боявся того, що в тілі гарпії він буде не тільки м'ясожерним, але їстиме сире м'ясо. На щастя, аж так страшно не було і здобутого м'яса вистачило на багато страв, які він готував на вогні…

З дня на день, молодий маг, відчував все більше розчарованим. Книги дали йому багато цінного, але закляття трансформації він таки не знайшов. Однак, він тренувався в чарах і з кожним днем ставав все більш досконалішим. Між читаннями, він трішки прибрав в вежі і зробив собі щось, що скидалося на ліжко. Але кожен раз, коли він минав дзеркало, в ньому, замість його нормального вигляду, відбивалась якась чужа істота - гарпія. До свого нового тіла він відносився дуже обережно: їв, спав, пив рідини, але навіть не пробував дізнатися більше його аспектів. Йому перешкоджала відсутність «малого Тарона» між ногами. Шпаринка гарпії насправді була для нього чимось чужим. На додаток, його груди не давали забути того, ким він тепер був…

* * *

Минуло понад два тижні інтенсивних пошуків в книгах, аж врешті, він знайшов щось, що «кидало світло» на його теперішній стан. «Книга в двох томах про з'яви, їх магічні сили і слабості» виднілось на обкладинці книги невідомого мага. Сама книга виявилась страшенно нудною, але Тарон був терпеливий, кінець-кінців тут йшлося про повернення його до нормального стану. На третій день читання, він, врешті, натрапив на інформацію, яку так довго шукав! Нажаль, з кожним реченням в ньому наростав страх - автор скрупульозно описував магію мар, але про зворотні процеси не написав жодного слова. Лише в самому кінці виднілась примітка, зроблена на полях книги: «коли мара, щоб захопити тіло смертельної особи, змінить це тіло для власних потреб, не можна буде цього відчарувати в жоден спосіб. Здається, це тому, що…» - Тарон далі вже не читав. Він встав і кидаючи прокляття в повітря, грозив кігтями тій, хто так підступно його змінила. Раптом, відчуваючи гнів і будучи впевненим, що його життя остаточно закінчилось, він піднявся по драбині на дах вежі. Підійшовши до його краю і не споглядаючи вниз, він скочив!

Падаючи, хлопець міцно затиснув очі, з яких і так виплило кілька сліз. Він не намагався опанувати хаотичних рухів руками і ногами в повітрі… Темнота… Саме її він очікував, але та ніяк не хотіла надходити. На додаток, він не відчув жодного удару об землю. Обережно відкривши очі, Тарон усвідомив, що несвідомо махає руками, які ж були крилами! Він летів, летів незграбно, але таки летів!

- О, кузьва! Я літаю! - викрикнув він перестрашеним голосом. Він був перестрашеним не від того, що літав, а від того, що хотів зробити з собою. Приземлившись на землю, хлопець тільки тепер оцінив зручність від того, що його ноги згинались в другу сторону. Він повернувся до вежі. Розпач минула і тепер Тарон почувався неначе останній ідіот через те, що хотів закінчити своє життя.

В головній кімнаті він поглянув на книги, порозкидані навколо на підлозі, а потім підійшов до дзеркала. Цього разу, він не відчував страху, як раніше. - Що ж надії немає…, - тихо промовив він. А потім помахав крилами, відмічаючи при оказії, як спокусливо рухаються вгору і вниз його груди. - Але я не здамся! Кігті гарпії сильно затиснулись. Так багато книжок чекали на нього чекали, а сам він мав так багато навчитися…

* * *

- Ти впевнена, що цього хочеш? - запитав гарпію темний ельф.

- Так, Істране. Ти сам повинен знати, що помста, навіть дрібна, часом належить кожному.

- Але він є ректором гільдії магів. Це не будь-хто! - ельф жестикулюючи намагався відвести подругу від прийнятого рішення.

- Ти думаєш, я не боюся? Але зрозумій, для мене це буде таке собі остаточне звільнення від минулого, - поважно говорила гарпія.

- Кузьва, Тарія! Я не хочу, щоб ти ризикувала! Не після того, через що ми пройшли протягом останніх двох років! - майже кричав ельф. - Зрозумій, я кохаю тебе! - додав він з розпачем в голосі.

- Істрам! Між іншим, я роблю це для нас! Пам'ятаєш, що я говорила, кім була? Завжди, коли ти намагаєшся доторкнутися до мого пір'я чи підглядаєш за мною вночі, мені хочеться провалитися під землю. Я мушу впоратися з тим, що мене «гризе» і це є останній крок! - промовила чародійка.

Ельф з гранатового зробився майже голубим, що було відповідником рум'яну в темних ельфів. «Вона таки зауважила, що я заглядаюсь на неї, коли вона спить чи делікатно торкаюсь її пір'я», - подумав він і голосно додав: - Тарія…

- Вистачить, - перервала вона. - Дозволь подіям йти своїм шляхом.

Він знав, що не переконає її, послушно нахилив голову і погодився зітхнувши…

* * *

Тиждень потому, в кабінет ректора школи гільдії магів увійшла дивна постать закутана в плащ. - Чи переді мною Тадеуш, маг четвертого кругу? - спід капюшона прозвучав пискливий голос.

- Так, це я. В чому можу допом…, - не докінчив він, бо постать зробила кілька кроків, одночасно скидаючи верхній одяг.

- Так. Ти можеш мені допомогти! Я викликаю тебе на поєдинок! Тут і зараз! - просичала гарпія. Ректор не вистачило часу щоб розгледіти гостю - гарпія мала на собі небагато вбрання: щось на зразок куртки чи корсету і коротку спідничку. І все зроблене зі шкіри. А на її руках виблискували золоті браслети.

- Я не знаю, ким ти є бестіє, але ти вибрала поганий день! - відповів чародій, прикликаючи до себе потужну магію…

Багато людей потім присягалися, що бачили, як з ясного неба в вежу ректора вдарило кілька блискавок, а потім, вона завалилася. Дехто зі свідків помітили, як з її руїн повстала якась постать, котра розпростерла крила і повільно відлетіла.

Ректор прийшов до себе через кілька тижнів. Першим його рішенням після того, як мова повернулась до нього, був наказ зібрати всі книги з чорної магії і закрити їх в глибокому і добре закритому підвалі. Він не розповідав нікому про те, що з ним трапилось, але від цього часу, ректор почав боятися птахів…

* * *

- Тарія! - викрикнув ельф, бачачи, як до сараю в кількох кілометрах від школи гільдії магів, хитаючись йде гарпія. Вона мала на собі рештки вбрання і обпалене пір'я.

- Так, Істране. Мені вдалося! - сказала вона тихим, але певним голосом.

- Чи це значить, що твоє минуле насправді в минулому і…, - вона знову не дала йому закінчити.

- Минуле завжди буде зі мною, але, може, не аж так інтенсивно.

- Таріо, я… - Істрану почав заплітатися язик.

- Тепер, скажи мені, що ти хотів зробити, якщо мені все вдасться? - запитала гарпія. Вона була заінтригована поведінкою ельфа, який був її другом, але в голові якого клубочилося щось більше, ніж дружба.

- Я…, - замість слів, які тяжко виходили з його горла, він вирішив діяти. Ельф схопив Тарію і пристрасно поцілував її, поки та стояла, як соляний стовп. - Ось, що я хотів…

- Ммм! - було єдиним, що видобулось з її рота, бо ельф знову замкнув її уста своїм поцілунком.

- І це! - вимовив він і схопив рукою її відкриту цицьку, трішки боячись, що зараз в нього вдарить блискавка.

Гарпія не знала, що думати. Саме зараз, тілесні прагнення домінували над її тверезою оцінкою ситуацією. Вона відчувала уста ельфа на своїх устах, його руку на своїй цицьці, а її стегна терлись об щось твердого в його штанах. Від усвідомлення останнього її очі широко стали округлими!

«Я повинна була бути послідовною», - подумки вирішила вона. «Якщо вже так повинно бути, то в мене має бути нове повноцінне життя і нове майбутнє. Що ж, це вимагає від мене певних жертв».

Через мить, пара лежала на землі, взаємно обіймаючись. Істрам пристрасно цілував її тіло, груди і найрізноманітніші місця її тіла, а вона, делікатно гладила кігтями його спину. В певний момент, ельф видобув зі штанів на волю свою мужність і делікатно скерував її між ноги коханої. Він затримався на мить, щоб пересвідчитись, що Тарія була готова. Вона запевнила його тим, що обгорнула ногами талію коханого, притягуючи до себе. Вона не сподівалась, що цілком нові відчуття наповнять її тіло. Протягом майже трьох років, вона навіть не намагалась заспокоїти себе сама. А тепер? Тепер, темний ельф був всередині неї і ритмічно рухаючись, дарував коханій потужні хвилі задоволення.

«Як же все це виглядає по-іншому з цієї перспективи!» - подумки викрикувала вона. «Але це так прекрасно!»

Через якихось п'ятнадцять хвилин, вона отримала свій перший жіночий оргазм. А потім наступний і наступний…

Немає коментарів:

Дописати коментар