Автор: TGPL
Переклад: Pooh68
оригінал тут
Родриг рухався коридорами підземелля вже кілька годин. До цієї пори, на його дорозі виникали оживлені проклятою магією трупи і інша магічна «зараза», у вигляді летючих мишей чи гоблінів. Нічого такого з чим досвідчений воїн, за якого він себе вважав, не був би в стані впоратися. Його меч впевнено припиняв існування тих потвор, відсилаючи туди, де було їх місце, а, обуті в сталь стопи, перетворювали на порох їх тіла. Він обіцяв собі очистити це місце від плюгавства і робив це так, як найкраще вмів.
Підземелля були більшими і глибшими, ніж він сподівався. Лицар розраховував, що віднайде Лазаруса без жодних проблем, але минали години, а він навіть не натрапив на його слід. Родриг добре пам'ятав слова чоловіка перед костелом. Йому було важко повірити в те, що хтось такий як Лазарус міг зрадити. Але… Якщо це так і було, то велике зло могло ховатися в цьому покинутому місці. Родриг не був впевнений, чи хоче знати всі нюанси цієї справи. Протягом свого життя він бачив багато страшних картин, нерідко, він сам творив їх своїм мечем. Однак тепер, лицар був впевнений, те, що він бачив в підземеллях під селом Трістан, він запам'ятає надовго.
Розмірковування чоловіка перервав свист стріли, яка несподівано вдарилась об стіну біля нього. Родриг автоматично нахилився і рушив вперед, до силуету скелета, який тримав лук і готувався до наступного пострілу. Лицар не дав йому шанс зробити це. Його меч вдарив збоку, розрізаючи скелет мерця навпіл. Без магії, кістки з тріском посипались на землю.
Лицар швидко зреагував на почутий шум. Він розвернувся і побачив кільканадцять скелетів, озброєних в стару та іржаву зброю, котрі наступали на нього. Меч Родрига танцював, зі свистом ламаючи та розбиваючи кості. Ці істоти не були для нього жодним противником. Битва з ними, хоч і монотонна, важкою не була. Через кілька хвилин, підлога встелилась тим, що залишилось від скелетів. Родриг стояв і важко дихав. Його броня видавалась все важчою і тіснішою. Лицар розмірковував над тим, чи не повернутися назад, до села і відпочити, а потім продовжити почате, рухаючись в глиб цього проклятого місця. Але він вирішив, що закінчить дослідження цієї частини льохів.
Ідучи далі, Родриг помітив на одній зі стін двері, котрі якось дивно відрізнялись від решти. Двері були виконані з трухлявого дерева, але зелень металу, здавалось, випромінює з себе якусь дивну посвіту. Чоловік завмер. Саме так повинна пахнути пастка чи небезпека. Але, з іншого боку, за цими дверима міг ховатися якийсь цінний скарб. Серце авантюриста, для якого пригода і ризик були сенсом життя, покерувало його кроками. Спираючись на отриманий раніше досвід, лицар повільно натиснув на клямку вістрям меча. Двері відкрились майже без проблем і жодна пастка не активувалась. Незважаючи на це, Родриг обережно увійшов всередину.
- Го, го, го! Нарешті якийсь гість! - привітав його м'який і мелодійний голос. В невеликій кімнаті сиділа жінка, одягнена і блискучу і скупу зброю, яка складалась з нагрудника, металевих чобіт на високих підборах, шкіряного корсету, який з'єднувався з темно-червоною спідничкою. На голові, жінка мала смарагдову тіару, від якої било дивне світло. На перший погляд, вона виглядала, як звичайна жінка, але Родриг без проблем побачив два, легко закручених роги, які виставали з її рубінового волосся та гостро закінчений хвіст, котрий спочивав на підлозі.
Жінка піднялася з дерев'яного трону, на якому сиділа і уважно поглянула на гостя. Родриг несвідомо підняв меч, готуючись до битви. Зелені і глибокі, неначе гірські озера, очі жінки приглядались до гостя з цікавістю. А потім, без жодного слова, в її долоні з'явився іскристий бич, який розрізав повітря. Хоча Родриг мав на собі важку броню, досвід, здобутий роками, навчив його рухатися цілком швидко. Йому вдалося уникнути удару цієї дивної зброї. Лицар відскочив вбік, а потім, з бойовим криком, рушив вперед.
Кімната буле невеликою. В його центрі знаходився великий кам'яний виступ, який нагадував вівтар. Скидаючи свічник, який стояв на ньому, Родриг підступив до жінки і вдарив її мечем. Але вона також, без проблем, уникнула його меча, вістря якого вбилося в дерев'яний трон. Дерево задрижало і розсипалося на шматочки. І в цей момент, бич обгорнувся навколо Родрига, замикаючи його в іскристому полоні. Лицар шарпнувся і хоча броня захищала його тіло, він відчув паралізуючий струмінь енергії, яка проникала у все його тіло. Він швидко слабнув. Його меч не міг досягнути цієї дивної жінки. Зібравши сили, Родриг повільно рушив в її сторону. З кожним кроком, здавалося, меч ставав все важчим і важчим. Під кінець, йому не вистачило сили підняти його для остаточного удару.
Його супротивниця не чекала, доки він зробить отой остаточний удар. Вона потягнула бич, і Родриг полетів вперед, ледве не падаючи на підлогу. Цієї миті, вона підняла ногу і сильно вдарила чоловіка металевим каблуком в лице. Скрикнувши з болю, лицар випустив з рук меч і впав на землю. Удар головою об кам'яну підлогу позбавив чоловіка свідомості…
Коли він повернувся до реальності, то усвідомив, що лежить на покритому стародавніми та незрозумілими рунами вівтарі. Він був без зброї, а бич все ще тісно обіймав його тіло, унеможливлюючи будь-який рух. Родриг спробував шарпатися, але його тіло було неначе паралізоване. Він чув, що повітря навколо нього стало густим від магії, але все ще не знав, що відбувається. Лицар мав свідомість, що цього разу він програв. «Але чому я до сих пір живий?» - з острахом розмірковував він.
І тоді, він побачив свою недавню супротивницю. Вона підійшла і нахилилась, приглядаючись до нього, посміхаючись. Ця посмішка не заповідала нічого хорошого. Її темно-червоні губи ненатурально виблискували в світлі свічок. Коли жінка торкнулась ними його шиї, Родриг видав з себе тихий крик, який нагадував хрип. Хоча дотик її уст був приємний, він ніс з собою щось страшного, блюзнірського, перед чим бунтувалося все його єство. А потім, жінка зняла тіару і поклала її йому на чоло.
Раптом, спазм струсонув всім тілом чоловіка, викликаючи біль від бича, обгорнутого навколо його тіла. Відбувалось. щось дивне… Він відчув, як його коротко підстрижене волосся, раптом починає швидко рости, спадаючи довгими локонами вниз. Холод повітря дотикав його обличчя, ще мить до того зарослого щетиною. Зламаний, під час минулих битв, ніс зменшився і набрав красивої форми. Очі стали більшими, а ледве видимі брови, погустішали так само, як і повіки. Квадратне, досить некрасиве обличчя, стало меншим і округлішим. Адамове яблуко зникло, а крик, який вирвався з його горла, зазвучав значно вище ніж зазвичай.
Гори м'язів зникали на його руках, а грудна клітка, також без волоса, почала рости, утворюючи дивно знайомі горбики. Талія Родрига звузилась, а тіло зверху і нижче неї набрало пухких форм. Його пальці, згрубілі від зброї, ставали тонкими і довгими. Горбики на грудях швидко і виразно перетворювались на жіночі груди. Наступний спазм струснув тілом, змушуючи чоловіка видати високий та однозначно жіночий стогін. Його короткі ноги швидко видовжувалися, стаючи при цьому тонкими і спокусливими, закінчуючись невеликими стопами. Але найгірше мало ще надійти. Він підсвідомо відчував це.
- Ні!!!!! - високий, повний розпачі крик вирвався з горла Родрига, який швидко змінювався. Саме тоді, зміни досягли його гордості між ногами. Не можучи нічого зробити, він відчував, як його пеніс зменшується, а яйця зникають. Все це тривало лише кільканадцять секунд, але для нього - це тривало неначе ціла вічність. Чоловік не відчував вже нічого, але знав - між ногами в нього з'явилась тісна шпаринка з купкою волосся над нею. Він втратив свою чоловічу гордість, але в додаток до піхви, отримав пишні сідниці, які набрали округлих форм.
Він не зауважив, коли жінка одним рухом вирвала бич з його нового, цілковито жіночого тіла. Родриг спробував піднятися, але втратив рівновагу і впав на підлогу, при цьому болісно вдаряючись. Долоня демонесси замкнулась на його довгому волоссі, змушуючи підняти голову.
- І ти хотів поконати нашого пана? Смішно! - донісся регіт, який відбивався ехом від стін кімнати. - Іди і спробуй зробити це зараз. Промовивши це, вона сильним копняком випхала за двері дівчину, яка була колись Родрігом. Та, підсвідомо обернулась, але за нею вже не було нічого. В місці де мали бути зеленаві двері, виднілася гола кам'яна стіна. Вона повільно піднялася з землі. На собі дівчина мала подерту сорочку і нічого більше - жодної зброї, броні чи вбрання. А з віддалі було чути писки і грюкіт костей, які належали до потвор, яких ще кілька годин тому він не вважав за супротивників. Тепер, ці звуки справляли в нього панічний страх, який змушував трястись все його спокусливе тіло, неначе осика…
Немає коментарів:
Дописати коментар