24 серпня 2021
TG казки - Копито чи підкова
Автор: Lorinell
Переклад: Pooh68
оригінал тут
1.
- …та в житті. Вона ж відьма! - противився молодий хлопець, коли його трішки старший приятель мав намір пройти через огорожу пасовиська.
- Шен, перестань. Вона зовсім на відьма, а проста знахарка. Між іншим, це ти хотів покататися на отих конях.
- Але Адрін. Я порозмірковував над цим і… - хвіртка відкрилася. На пасовиську паслись кілька коней, але вони не були такими кіньми, які можна було б побачити в селі. Вони, скоріш, були подібні до коней, на яких їздили вельможі чи військові - м'язисті і водночас стрункі, з розкішною гривою та блискучою шерстю.
- Нічого собі! - зітхнули хлопці. Вони почали розглядатися за найкращими кіньми. Проводир конепозичання, як він сам себе назвав, врешті знайшов коня для себе - сильного, каштанової масті. Відразу ж можна було побачити, що той належав до якогось багатого лицаря. Було важко повірити, що цей кінь, як і решта були тут на лікуванні старої жінки.
Шен приготував цукор і почав повільно підходити до карого коня, більш стрункішого від коня, вибраного приятелем. Той тихо заржав, але підійшов до протягнутої руки.
Вже через п'ятнадцять хвилин, радісний сміх нісся на пасовиську. - Бачиш? Нічого не трапилося! Ми поїздимо, а потім повернемо все на свої місця, - викрикував Адрін. Його кінь не був таким швидким, як кінь Шена, але виглядав на витривалішого. Вони ганялись по пасовиську і на короткій дистанції карий кінь мав перевагу, але далі, сила каштанового брала гору.
Кілька годин пізніше, знахарка вийшла з хатинки, щоб дати магічну мікстуру своїм підопічним. Коні не були хворими, тут хлопці помилялись. Також, вони помилялись щодо того, чим займається жінка - певною мірою, вона була відьмою. Не такою, як в казках, хоча її вигляд міг настрашити. Вона таки зналась на чарах. І саме ними, вона поправляла вроду і силу коням, робила так, щоб жеребці народжувались сильними. Вона мала ще кілька «штучок», але рідко їх використовувала. Що зробиш, літа брали гору.
- А де це Таранячий грім і Чорна перла? А щоб тебе! Відкрита хвіртка! - знервувалася жінка. Вона почала оглядати все навколо, аж врешті помітила сліди, які залишили після себе хлопці. - Конокради! Я вам покажу! - викрикнула вона і повернулась до хатинки. Відьма вийняла зі скрині скляну кулю і вимовила коротке закляття.
Шен і Адрін їхали повільно на трішки змучених конях. - Може вже час повертатися? Темніє… - з легким острахом в голосі промовив Шен.
- Але так добре їздити. Ми повернемо коней завтра, а може через тиждень? - засміявся старший хлопець.
- То це так! Ха. Конокрадами вони не є, але заслуговують на науку. Що ж, якщо вам сподобалися мої коники… Ха! Ха! Ха! - по хатині рознісся голосний сміх відьми, передуючи зловісному закляттю…
* * *
Хлопці їхали дорогою в сторону своєї лісної схованки, коли їх раптом оточило зелене світло. Вони заклякли перестрашені, ледве стримуючи коні. - Що відбувається? - запитав Шен. І в саме цей момент, він відчув страшні здригання. Коні з острахом заржали і… хлопці відчули, неначе гарячі, пульсуючі хвилі огорнули їх тіла, ноги сильно притиснулись до тіл коней, котрі встали неначе заморожені. Приятелі втратили відчуття в ногах, не можучи порухати рештою тіла. Вони, зі страхом, спостерігали, як їх талія зливається з кінськими тілами, а якась сила пхає їх в сторону кінських голів. Потворна метаморфоза тривала ще кілька хвилин, після яких в місці, де стояли два коні з хлопцями, з'явились… два кентаври. Без заперечень, саме кентаври - кінські тіла з людськими торсами, більшими і масивнішими,
- Ааа! - викрикнули вони, коли параліч опав. Вони поглянули один на одного і знову закричали. - Кузьва! Що з нами трапилося! - викрикнув Адрін. - Нас що, змінили в коней?!
Шен споглядав на приятеля, намагаючись порухати однією з чотирьох ніг. Це йому вдалося, але не без проблем. - Не в коней, а в кентаврів, - вимовив він. - Я пам'ятаю їх з оповідань дідуся.
- А не все рівно? Я не хочу цього! - нервуючись викрикував Адрін, також пробуючи порухати ногами. Він майже втратив рівновагу, але пересвідчився - ці красиві і сильні ноги були його ногами.
- Не відьма? Так? - з сарказмом в голосі запитав Шен. - Повертаймося до неї і благаймо на колінах, то може вона поверне наш старий вигляд…, - продовжив він вже значно менш певнішим тоном.
- До її будинку їхати зо дві години. Буде вже темно, - відізвався каштанової масті кентавр. - Пропоную зробити це зранку. Через годину, два молодики вже могли незграбно та повільно рухатися. Про швидший темп не можна було навіть мріяти. - Ці кінські тіла потребують багато води, - зауважив Адрін, коли вони випили свій цілий запас. - Ай! А тепер я хочу відлити.
- Я, здається, теж хочу. Але я, якось дивно це відчуваю, - сказав Шен.
Вони зупинились біля дерев і почали робити те, що від них вимагала натура.
- Ооох, як приємно… - відізвався Адрін, з інтересом споглядаючи, як між легко розкряжених ніг почала утворюватися калюжа. Він також зауважив, що його приятель трішки нервово перебирає передніми ногами. - Щось не так?
- А чому ти відливаєш з під себе, а я - з під хвоста? - неспокійним голосом запитав Шен.
- Е…? Як це з під хвоста? - запитав у відповідь Адрін, споглядаючи на Шена. І насправді, потік рідини виходив посередині, з поміж задніх ніг. Це було очевидно, але усвідомлення цього факту зайняло йому кілька хвилин. Поскладавши в голові та пригадавши все, що він бачив в стайні дядька, Адрін дійшов до несподіваного висновку. Щоб остаточно пересвідчитися, він підійшов до приятеля і розглядав його певен час.
- Гей! Чому ти нічого не говориш? Що відбувається? - з острахом в голосі запитав Шен.
- Мужик… Я не знаю, як…, - почав говорити Адрін.
- Говори прямо з мосту! - перервав йому хлопець
- Ясно… Мужик, та ти конячка! Однозначно кобила! - врешті видушив той.
2.
- Гей, Шене, перестань. Ми ж не знали, що все так закінчиться, - намагався заспокоїти приятеля Адрін.
- Не досить, що я наполовину кінь, то на додачу, кобила! - закричав нещасливий кентавр. - І це на цілий рік!
- Можливо відьма власкавиться і відчарує нас скоріше, - обережно промовив Адрін. Сам він також був знервованим, хоча трішки з інших причин. «Що на все це скажуть мої батьки?» - з острахом розмірковував він.
- Як ми приховуватимемо наш вигляд в селі аж цілий рік? Моя мама плакатиме весь цей час, - жалібно промовив він. Шен боявся не тільки того, що повернеться до села будучи кентавром. Він також боявся того, як люди навколо зреагують на його кобилячу проблему. «Краще вже запастися під землю» - розмірковував він.
- Ми щось придумаємо, - пробував заспокоїти приятеля Адрін. - Все буде добре…
* * *
Взагалі-то, зустріч з відьмою пройшла не аж так погано. Кінець-кінців, вона могла зробити з ними щось набагато гірше: назавжди перетворити їх на справжніх коней. Замість цього вона пробурчала, погрозила пальцем і коли хлопці вже мали надію, що закляття буде знято, заявила:
- Що ж, рік буде хорошою карою. Через рік, ви повернетеся до своїх тіл, а я звільню коників.
- Як це за рік? - викрикнули два кентаври. - Ні! Будь-ласка, змилуйся!
- Я сказала рік, то рік. І не торгуйтеся, бо передумаю і зроблю щось гірше. На якусь кару ви заслужили. Хе, хе, хе, - засміялась вона неприємним сміхом.
- Але… то може мене… якось…, - плутаючись відізвався Шен, пробуючи сказати, що йому не подобається власна кінська половина.
- А що? Чорна перла тобі не подобається? Це одна з найкрасивіших і найшвидших конячок в цілому королівстві. Пані Унтуін буде розчарована коли я їй скажу, що тільки через рік вона зможе отримати свою улюбленицю.
- Але… це… кобила, - хлопець продовжував переконати відьму.
- Но, дійсно. Признаю, я ще ніколи не бачила такого кентавра. Ха, ха, Все, киш, бо я насправді розгніваюсь, - поважно сказала відьма, грозячи хлопцям пальцем. Вони не потребували, що б їм повторювали погрози і швидко зникли…
* * *
- Мамо!!! Адрін змінився в коня!!! - голосно кричала кількарічна дівчинка, побачивши брата, який нервово перебирав копитами.
- Ліло! Ти знову щось видумуєш. Я тобі зараз…, - свіжо зроблене прання з плюском впало на землю. Перед хатою стояв справжній кентавр, на обличчя якого виднівся легкий відтінок страху.
- Е-е-е… Це я, мамо.
- Що ти знову наробив, бешкетнику? Яким чудом ти змінився в коня? Почекай-но, батько розбереться з тобою, коли повернеться з лісу! - погрозила жінка сину, а потім… втратила свідомість…
* * *
- Ох, Шен, як це могло статися? - з жалем в голосі говорила мама другого кентавра. Вона завела сина до сіней, боячись реакції сусідів.
- Це було так…, - почав розповідати хлопець. Коли він закінчив, його мама залізла на табурет і міцно притулила сина.
- Не переживай, любий. Ми якось переживемо це. Хочеш щось з'їсти? Що їдять кентаври? - питала вона.
- Овочі, фрукти і багато води. Так нам сказала відьма. Мамо?
- Так?
- Є ще одна… така справа… про яку я нічого не сказав… Той кінь, на якому я їздив…, - хлопець нагнувся і щось прошепотів жінці до вуха.
- Шене. Мені так прикро, - тихо відповіла вона. - Я нікому про це не скажу. Обіцяю!
3.
Вість про те, що в селі з'явились два кентаври, блискавкою рознеслась між хатами. Тяжко ховатися, будучи розміром з коня. Але, незважаючи на переживання Адріна, родина тільки спочатку мала острах - його батько випив кілька гранчаків, а потім щось придумав.
- Сину! Тепер ти зможеш взятися до справжньої роботи і перестанеш байдикувати. Будеш тягати дерева. Батько хлопця був лісорубом і щоб привезти зрублені дерева до села, наймав коня. Адрін пробував було бунтуватися, але врешті змирився з своєю долею. Чому б ні? Через кілька тижнів такої роботи, йому навіть почало здаватися, що він став сильнішим. І все це завдяки деревам, які він тягав до села.
Шен також пробував щось придумати, щоб стати меншою обузою для самотньої мами. Але виявилось, що його кінське тіло не підходило до тяжких робіт. Коли Адрін тягнув три зрізаних дерева, Шен ледве міг забрати одне невелике дерево, а і так, під кінець страшно змучувався. Він хотів перебувати якнайменше на очах людей, боячись, що рано чи пізно, хтось помітить його відмінність і все село дізнається, що Шен - кобила!
- Ти напевно хочеш це робити? Я переживатиму за тобою, - говорила мама хлопця, вкладаючи на його круп наступну порцію багажу.
- Так, мамо. Я трішки зароблю і, на додаток, зроблю щось корисне. Робота кур'єром йому подобалася. Він почав возити листи поміж кількома селами і, навіть до Мурі, містечка віддаленого від них два дні, кінських дні. Шен швидко біг і це йому починало все більше подобатися: вітер в волоссі, стукіт копит об дорогу дозволяв хлопцю забути про його теперішній вигляд і проблеми.
* * *
Час минав швидко. Після весни, прийшло літо. Протягом трьох місяців, Адрін виразно змужнів. Тяжка праця при деревах виробила в нього м'язи, не тільки в кінській частині тіла. Єдине, про що він жалкував, це те, що рідко зустрічав свого приятеля, який постійно курсував між селами і рідко відвідував його, щоб поговорити. Цього разу було так само. Адрін з далеку помітив Шена, який вирізнявся красивою чорною мастю на фоні зелені лісу. Він з радістю побіг в його сторону.
- Привіт, мужик! Добре виглядаєш. Робота тобі служить, я правий? - Адрін розглядав друга. Він не міг стриматися від довшого споглядання на його кінську частину - витончений круп, боки і зад… Щодо Шена, частина, яка залишилась в нього від людини, також змінилась, Той відкинув волосся з обличчя і…
- Гей! А відколи ти став брюнетом? - запитав Адрін. Молодший кентавр дійсно мав чорне волосся, стягнуте в «кінський хвіст». І в цьому не було б нічого дивного, якби не те, що раніше він був блондином.
- Ага! Вони недавно почали змінюватися, - невиразним голосом відповів Шен. Він пробував відкашлятися, але це не допомагало.
- Ти хворий? - занепокоївся Адрін. Він сам, десь з місяць тому, захворів на якусь кінську простуду і це не було приємно.
- Ні, це не те. Тільки… а ну його…, - відізвався хлопець і виглядало так, ніби він передумав говорити про те, що хотів сказати. - Я не знаю що відбувається. Я не знаю з кім можу поважно поговорити про це… І ти також не зможеш мені допомогти.
- Гей! Давай говори, не ламайся. Я ж бачу, що тебе щось непокоїть, - Адрін поклав руку на плече приятеля. Той тільки кілька раз порухав задніми ногами, опустив голову і, врешті, продовжив.
- Я пробую ігнорувати це вже кілька місяців. Спочатку мені, навіть, це вдавалося. Але останнім часом робити це стає все важче! - сказав Ген, стискаючи кулаки.
- Зачекай. Про що ти говориш? Це відноситься до того, що ти кентавр? Як на мене, це цілком навіть нічого собі…
- Не те, що я кентавр. Не тільки це, - перервав його Шен. Ти насправді не розумієш, про що я? Вираз обличчя Адріна лише підтверджував слова його друга.
- Я знаю, що ця ціла Чорна перла, це кобила, але коли я не думав про це, мені навіть вдавалося ігнорувати факти. І ніхто не дорікав мені того, що я є не таким кентавром. Напевно це через те, що мало хто дивиться кентаврам між ноги, - Шен знову переступив ногами. Але вже кілька днів, я шаленію! Дивне відчуття ні то свербіння, ні то невідомо що. Я постійно маю враження, що там мокро. Ну… розумієш, так неначе я змочився там і це триває весь час, а я не можу нічого з цим зробити! - врешті викрикнув нещасний кентавр.
- Еее…, - Адрін не знав, що відповісти своєму приятелю. Сам він не відчував жодних проблем зі своєю конячою частиною тіла. Часом, він відчував потребу, але вона швидкого розходилась «по костях». Але тепер, споглядаючи на нещасливе обличчя Шена, коли той постійно перебирав задніми ногами, не можучи заспокоїтися, Адрін усвідомив, що з його другом відбувається щось не так. - А ти пробував бігати? - порадив він, пригадуючи, що це йому завжди допомагало.
- Так, але… Гаразд… Біжимо? - сказав Шен і погалопував лісною дорогою. Адрін побіг за ним. Його приятель був насправді швидким, але і він не був «ликом шитий» та відставав від нього лише на кілька корпусів. І… Це було щось, що він не міг зрозуміти. Адрін мав перед собою зад свого друга, але… Він не міг відірвати від нього очей. Від цих округлих боків, цих довгих ніг, цього блискучого чорного хвоста, який під-час бігу рухався вліво і вправо, часами відкриваючи… Тепер і Адрін відчув, що має проблему з тим, що було перед його очима, того, що кобилу робить кобилою. Від цього вигляду, його член почав відчуватися якось по-іншому. На додаток, кінь з ерекцією біжить значно гірше, а тому він змушений був зупинитися.
- Щось трапилося? - запитав Шен, коли повернувся до приятеля. - Знаєш, мені навіть полегшало.
- Ага…, - заклопотано відізвався Адрін. - А мені ні.
- Що? Ааа. Ну, вибач, - відповів Шен і мимовільно поглянув на нижню частину тіла приятеля. - Ах. Як я тобі заздрю…, з смутком в голосі сказав він, споглядаючи на те, як в Адріна виросло те, що коня робить конем.
- Шен, краще буде, як що просто підемо. А то, мені дурні думки приходять в голову, - відповів Адрін, намагаючись не розвивати тему і викинути з голови картину крупу Шена, його задніх ніг і блискучої від вологи шпарини між ними…
4.
Літо підходило до кінця, листя жовкнули, пшениця чекала на покіс. Адрін, як і раніше, тягав дерева з лісу, але вже з місяць, не робив цього сам. Його батько, переконавшись, що бізнес процвітає, інвестував гроші в ще одного коня. На початку, кентавр відчував заздрість, хоча це було смішно. Але праця Адріна стала легшою. На додаток, новий кінь був кобилою. Спершу, це факт здавався йому неістотним, але через певен час, Адрін почув теж саме, як тоді, з Шеном.
- Кузьва! - закляв він, споглядаючи, як кобила махає хвостом і перебирає ногами. Виглядало на те, що вона дечого потребувала. Адрін також відчував потребу, але не міг себе перебороти - кінець-кінців, він наполовину був людиною. Хлопець поглянув на свою кінську половину. «Що ж, я також і наполовину кінь», - подумав він. Розглянувшись навколо і переконавшись, що поблизу нікого не було, він повільно підійшов до кобили. На мить, йому здалося, що замість бронзового заду і хвоста кобили, він дивиться на карі округлості Шена. Кентавр відігнав цю картину і спробував взяти кобилу.
Спочатку це виглядало непорадно, але, на щастя, його обранка стояла спокійно і терпеливо чекала, аж йому це вдасться. Через п'ятнадцять хвилин, все закінчилось. Кобила заржала і здавалась була задоволена актом, а Адрін безсило оперся об стовбур дерева. «Це було щось!» - пронеслось в його голові…
* * *
Тим часом, Шен мав інші проблеми. Перших три місяці після зміни, він якось давав собі раду з тим, що змінився в кобилу, ігноруючи відчуття, які відзивалися в задній частині його тіла. Було дивно не відчувати між ногами велику і тверду «штуку». Замість цього, хлопець мав там шпарину в тілі, яка… На щастя, через кілька днів, все, як правило минало…
- Ох, синку, ти міг би мені про це раніше сказати! А і я могла б помітити це в тебе. Але мені навіть до голови не прийшло, щоб перевірити тебе там. Я розумію, що твоя кінська половина відрізняється від половини твого приятеля, але ти ж повинен знати, що коні різняться між собою, - говорила мама Шена, стоячи на столі і притискаючи його до себе.
- Можу тебе потішити, що твої відчуття є цілком нормальні. Ти вже майже дорослий і в цьому віці певні справи дають про себе знати. Але в кентаврів, мені так здається, це повинно бути так, як в інших звірів. Це триває не постійно, а декілька днів на кілька місяців. Принаймні, в тебе немає тих проблемних днів, як в жінок, - вона тихо засміялась, але побачивши вираз обличчя сина, споважніла.
- Ще тільки дев'ять місяців. Ми витримаємо, - потішила вона його.
Нажаль, Шен переживав не тільки від цього. По-перше, його біляве волосся змінилося на чорне, так як грива його кобили. На додаток, він цілий час мав проблеми з голосом. Це не була навіть хрипка. Він не міг видати з себе певних звуків, які без проблем виходили з нього раніше. А ще, виникла проблема з заростом. Взагалі-то, з тим, що він зник. Перед закляттям відьми, під його носом почало з'являтися волосся (хоч і досить пізно, в порівнянні з іншими хлопцями). А тепер і цього не було.
Найгіршим було те, що він відкрив, коли на кілька днів пішов до лісу, відповідно до поради мами. Ті дні, було краще провести на самоті, щоб потім все повернулося до норми. Принаймні, він так себе переконував. Однак, цього разу до вже звичних відчуттів - свербіння між задніми ногами, відчуття вологості і потреби заповнити пустоту між ними - дійшло впертий свербіж на грудній клітці. Хлопець з острахом споглядав на свої соски, які збільшились, почервоніли і стали дуже чутливими. На додаток, вони не були на рівному тілі, а виступали з невеликих горбків, котрі випирали з торса.
- Ні! Вони не можуть рости в мене! - прохрипів Шен. Коли він, через кілька днів повернувся додому, хлопець намагався вирішити, чи розповісти про це мамі. Врешті, він дійшов до висновку нічого їй не говорити. Мама і так мала проблеми з його перетворенням на конячку. А ще, він мав надію, що це тільки побічний ефект отих тяжких днів. Нажаль, він помилявся…
5.
На зиму шерсть кентаврів стала грубшою і набагато густішою. Від такого, хлопці відчували задоволення, оскільки якщо їх верхню частину конячого тіла можна було без проблем накрити, але ту, що знизу, вже ні. Адрін нарікав на відсутність роботи і на додаток, його «партнерка» цілковито втратила до нього інтерес. Те, що було між ними, було їх «солодкою»таємницею і він був впевнений, про те, що вони робили, ніхто не довідається. Незважаючи на це, хлопець встидався того, що робив з нею. Адрін пригадав, як Горішок (саме так, назвав її його батько), стоїть при дровах, готових до перевезення і тихенько рже, перебираючи ногами та крутячи, при цьому задом. Він повторював собі: «Це тільки кінь! Тільки кінь!» Але, його кінська частина теж це усвідомлювала і була страшенно цим задоволена. Він відчував, як росте його мужність, стаючи неймовірно довгою і твердою, неначе дерево, які він перевозив…
* * *
А Шен мав іншу проблему, а навіть дві проблеми.
- Ох, синку. Ти знову не прийшов до мене зі своїми проблемами, - ніжно промовила вона. - На додаток з ТАКИМИ проблемами! На зиму, вони приготували сіни, де Шен міг спокійно спати в теплі. Тепер кентавр стояв там і ділився з мамою своїми проблемами. Ці проблеми ще не були аж такими великими, але досить помітними, щоб змушувати хлопця прикривати їх руками.
- Але… але чому? Не вистачає того, що в мене кобиляча частина тіла? - нарікав він.
- Можливо, це саме через неї. Я не розуміюсь на цьому. В тебе внизу немає того, що мають інші хлопці, то можливо твоє тіло подумало, що ти дівчина і тому вони виросли в тебе. Ми і так цього не зрозуміємо, а до відьми, я б не зверталась. А тепер, забери руки, я повинна зняти міру, - говорячи це, вона почала робити заміри кравецьким метром.
- Навіщо ти це робиш? В мене ж є одяг.
- Одяг то ти маєш, але не такий, який тобі буде потрібен. Ти багато бігаєш, а вони… потребують відповідної підтримки. Я зроблю тобі корсет. Це буде краще ніж перев'язувати їх.
- К… корсет? Але якщо його хтось побачить…, - Шен настрашився такою перспективою.
- Його ніхто не помітить під жупаном. Зима ж на вулиці, - нагадала йому мама.
Нажаль, цього року зима була короткою і вже в березні сонце пригріло так, що зимовий одяг був лишнім. А ще, не тільки коти відчували свої весінні потреби…
- Чому це повинно бути таким… таким…, - хлопець не міг знайти відповідні слова на стан, в якому він перебував. Цей незносний свербіж між задніми ногами, який він намагався заспокоїти потираючи ногу об ногу, опираючись об дерева і тручись об них. Якби цього було замало, набряклі соски терлись об матеріал, від якогось часу, тісного корсету.
- Я не витримаю! - застогнав Шен, зриваючи з себе сорочку і корсет. Холодне повітря ласкало його торс, змушуючи соски на грудях стати ще твердішими. Він несвідомо подивився вниз і закляв під носом. Ще неповні три місяці тому, вони ледве проступали, а тепер, його цицьки виглядали так, як виглядали цицьки в дівчат з його села, за якими він і Адріан часом підглядали. Його груди були великими, твердими і з виступаючими сосками на них.
- Кого я обманюю. Я є дівчиною, котра, на додаток, має сверблячку, - сказав він до себе і розплакався, коли почув власний голос. Від кількох тижнів, той став лагіднішим і високим. Раптом, хлопець почув якийсь шум.
- Хто тут? О! Шен, це ти? - прозвучав мужній голос Адріна. Хлопець, змінений в кобилу, хотів було втекти, але сили залишили його. Він почувався погано. По правді, йому було все рівно. Шен обперся об дерево, дозволив власним емоція взяти гору і голосно розплакався.
Адрін бачив свого приятеля досить давно, ще перед тим, як сніги унеможливили їхні зустрічі. Кентавр повільно підійшов до приятеля, чуючи його схлипування.
- Агов, Шене, що трапилося? Все в порядку? - нерозсудливо запитав він, ще ближче підступаючи до Шена, з наміром його потішити. Той намагався встати перед Адріном так, щоб той не побачив його фронт. - Шен, скажи мені, чому на тобі немає вбрання? - запитав кентавр, побачивши на землі жупан і ще щось, що він не знав.
- Ох, Адрін… Це все… так важко…, - схлипуючи, відповів Шен. - Поглянь, що сталося зі мною за оці кілька місяців. Промовляючи це, хлопець встав перед приятелем.
- Кузьва! Шен! - тільки це і вимовив Адрін, споглядаючи на груди свого друга. Вони були великими, красивими і з сосками, які виразно стирчали з них. Кентавр моментально відчув, як між його задніх ніг почало щось діятись. - Але чому? Як?
- Мабуть, це через нього, - Шен вказав на свій зад. - Я баба і цим все сказано. Він опустив погляд і з його очей потекли сльози.
- Та, перестань…, - Адрін пробував потішити приятеля. Але щиро говорячи, він не міг повірити в те, що бачить. Кінська частина Шена була однозначно кобиляча. А ще, вона була значно привабливіша ніж зад Горішка. А вище… Обличчя і загальний вигляд все ще нагадував йому Шена, але зміни тіла можна побачити голим оком. Груди однозначно могли належати дівчині, яка «мала чим дихати». Худі рамена, делікатне обличчя, повні уста, довге волосся. Всяк, хто його побачив, не помилився б визначенні статі - дівчина-кентавр, однозначно.
- Але…, що ти робиш тут, в лісі? - Адрін вирішив змінити тему, не відриваючи очей від опуклостей на тілі приятеля.
- Ну… Це… ті… важкі дні. Ти навіть не знаєш, як це є! - голосно викрикнув кентавр. Я дістаю шалу, від того, що мене свербить, а я не можу подряпатися. І це в сто раз сильніше! - говорячи це, Шен кілька раз переступав з ноги на ногу. - І знаєш що? Найгіршою є думка про те, що я знаю, що мені потрібно. Кінь! - викрикнув Шен, дивлячись Адріну в очі. Тільки тепер він пригледівся до приятелю докладніше. Його чоловіча частина змужніла. Адрін змінився, це було незаперечно. Але очі Шена опустились вниз, приглядаючись потужному крупу і м'язам по боках і… Він був довгим. Принаймні від ліктя до долоні, а може і довшим. Шен почув, як стає вологим ще сильніше, а його дихання пришвидшується. «Що зі мною відбувається?» - в думках запитав він сам себе. Він знав відповідь. Він ж був кобилою, а його приятель - конем, готовим до «роботи».
- Адрін…
- Шен… Гей! Я так не можу. Ти мій приятель, - несміливо почав було говорити кентавр.
- Я знаю. Я також так не можу. Я ж хлопець, правда? - відповів йому приятель.
- Але якщо я цього не зроблю, я не витримаю! - одночасно сказали кентаври.
- А ще, я… не знаю як…, - почав говорити Шен, червоний, неначе рак.
- Здається я знаю як. Я так думаю, - заплітаючись язиком, відповів Адрін, не маючи наміру зраджувати приятелю своїх пригод з Горішком. - Просто довірся мені.
Шен боявся, але одночасно не панував над тим, що з ним відбувається. Його важлива частина кричала в голові: «Що ти робиш?» Але друга частина, та покрита шерстю, тихенько ржала будучи готовою.
Адрін зайшов Шена ззаду, а той неспокійно вертівся. Його хвіст рухався вліво і вправо. Кожен рух вбік, на хвилину відкривав готові кобилячі принади.
- Шен… Я зараз…
- Гмм, - тихо видала згоду дівчина-кентавр.
Адрін вже мав практику, тому за першим разом увійшов в кобилу саме так, як потрібно. Та ойкнула дівчачим голосом, будучи здивована отриманим відчуттям. Факт, спочатку трішки боліло, але коли біль зникла, Шен отримав несамовиту гамму відчуттів. З кожним рухом кентавра, чудові відчуття наростали. Велика і тверда мужність рухалась всередині нього посилаючи хвилі задоволення. Він навіть не помітив, як схопив себе за груди, стискаючи соски, що лише додало збудження. А найкращим у всьому цьому було те, що всі ці дізнання неначе чекали на якусь кульмінацію. Кентавр ззаду доходив до фіналу, але будучу досвідченим, Адрін стискав зуби, аж знайоме для нього дрижання кобили засвідчили про те, що вона також дійшла. Однак, цим разом, окрім дрижання, він почув голосні зойки розкоші і саме тоді, хлопець вибухнув потоком сперми…
Двійка кентаврів тяжко дихали, а піт стікав по їх тілах.
- Признаю, це було неймовірно, але…, - тихо почав говорити Шен.
- Але, що?… - Адріан почувався розслабленим, хоча в його голові билась одна думка: «саме зараз я відтрахав свого найкращого приятеля».
- Но, Адрін, ти і я… Як хлопець і…, - Шен замовк, ковтаючи слину, - дівчина. Адрін, я насправді дівчина? - з острахом в голосі закінчив говорити карий кентавр.
- Перестань. Ти і далі є тим самим Шеном, но може не рахуючи кілька додатків, - засміявся Адрін…
6.
Наступні кілька днів, обидва кентаври провели в лісі. Одного разу було однозначно замало, щоб заспокоїти бажання, яке горіло в їх кінських тілах. Адрін був в захваті - Шен був кобилою значно красивішою від Горішка і на додаток, його людська частина виглядала майже, як в дівчини, будучи неначе «вишенька на торті».
Зі свого боку, Шен не міг дійти з собою до ладу. Він кохався з конем, так як це робить кобила і одночасно так, як це роблять хлопці з дівчатами. Але він не був дівчиною! Принаймні, він не почувався дівчиною. Коли він пробував думати про всілякі речі, які згідно нього роблять дівчата, це його зовсім не інтересувало. З маленьким, а точніше дуже великим винятком. Вигляд Адріна, а особливо його величезного конячого додатку, викликало в нього дивні прагнення і бажання. Шен відносив це на рахунок отих конячих днів, але це не мало значення. Кінець-кінців, він мусив признати, «обладнання» Адріна і взагалі, все його тіло, збуджувало його в якийсь несподіваний та невідомий для нього раніше спосіб.
- Гей! А може я зберу для тебе букет квітів? - зажартував кентавр. Останніх кілька днів, такі жарти він видавав з себе значно частіше. А про себе, хлопець замислювався, чому ж він так жартує. Може це все через вигляд його приятеля, який по-правді, мало нагадував чоловічий. На щастя, на всі його пропозиції, Адрін отримував ясну відповідь: - Пішов ти…, зрозумів?
Коли сильна хіть в кентаврів минула, вони повернулись до своїх обов'язків, але те, що вони робили в лісі, забути не могли. Адрін, будучи на самоті, як звичайний хлопець, уявляв собі приятеля, а точніше ці частини його тіла, котрі на нього впливали так збуджуючи. Він також мав враження, що коні легше «заводяться», навіть поза «тими днями». Він мріяв про вузьку і вологу кобилячу шпаринку, не можучи викинути з голови відчуттів, які отримував коли його новий «приятель» досліджував невідому територію, кінчаючи в ній. На додаток, людська половина Шена була насправді красива. Адрін замислювався чи це буде зрадою, коли він робитиме теж саме з Горішком?…
* * *
А Шен мав поважну тему для обговорення з мамою. Стидаючись, він не знав, як розпочати розмову, аж врешті, вона відізвалась першою.
- Синку, може скажеш, що тебе турбує? Коли ти повернувся з лісу, ти поводишся трішки дивно. І це не стосується корсету, який я знову мусила збільшити.
- Ох, мамо. Це стосується отих справ, ну… розумієш…, -промовив він, переступаючи ногами і червоніючи на обличчі, неначе невинна дівчина.
- Ми трішки розмовляли про це. І ти повинен орієнтуватися в отих справах… Шен, скажи мені, чи ти намагаєшся щось мені сказати, але встидаєшся цього? - з підозрілим виглядом, запитала жінка.
- Йдеться про те…, що я і Адрін…, тоді в лісі…, - почав говорити кентавр, опустивши червоне, як цегла, обличчя.
Мама хлопця певен час перетравлювала його слова, аж врешті підійшла до свого сина.
- Ви зробили це, я права? Шен, знай, що я не гніваюсь на тебе, нічого з цих речей. Ти ж майже дорослий, а на додаток, вся ця дивна справа… Скажи мені, як ти зі всім цим почуваєшся?
- Дивно, - відповів Шен. - Я ж не дівчина, а те, що я робив з Адріном… Це було не до стримання, ми мусили це зробити.
- Я бачу, що ти трішки перестрашений всім цим, але виглядає на те, що тобі було приємно, раз ти посміхаєшся, коли розповідаєш мені про це, - посміхаючись сказала жінка. - Мене тривожить одна річ, але ми про все дізнаємося через кілька місяців.
- Ти про що? - занепокоївся Шен.
- Ти повинен знати, що коли кінь і кобила роблять ці речі, досить часто після потім на світ з'являються жеребці, я права? Не знаю, як це в кентаврів, але ви не повинні аж так сильно різнитися, - вона посміхнулась, продовжуючи говорити. - Ми про все дізнаємося через певен час. Не варто переживати наперед, враховуючи те, що через три місяці відьма повинна вас відчарувати…
Вість про те, що в селі з'явились два кентаври, блискавкою рознеслась між хатами. Тяжко ховатися, будучи розміром з коня. Але, незважаючи на переживання Адріна, родина тільки спочатку мала острах - його батько випив кілька гранчаків, а потім щось придумав.
- Сину! Тепер ти зможеш взятися до справжньої роботи і перестанеш байдикувати. Будеш тягати дерева. Батько хлопця був лісорубом і щоб привезти зрублені дерева до села, наймав коня. Адрін пробував було бунтуватися, але врешті змирився з своєю долею. Чому б ні? Через кілька тижнів такої роботи, йому навіть почало здаватися, що він став сильнішим. І все це завдяки деревам, які він тягав до села.
Шен також пробував щось придумати, щоб стати меншою обузою для самотньої мами. Але виявилось, що його кінське тіло не підходило до тяжких робіт. Коли Адрін тягнув три зрізаних дерева, Шен ледве міг забрати одне невелике дерево, а і так, під кінець страшно змучувався. Він хотів перебувати якнайменше на очах людей, боячись, що рано чи пізно, хтось помітить його відмінність і все село дізнається, що Шен - кобила!
- Ти напевно хочеш це робити? Я переживатиму за тобою, - говорила мама хлопця, вкладаючи на його круп наступну порцію багажу.
- Так, мамо. Я трішки зароблю і, на додаток, зроблю щось корисне. Робота кур'єром йому подобалася. Він почав возити листи поміж кількома селами і, навіть до Мурі, містечка віддаленого від них два дні, кінських дні. Шен швидко біг і це йому починало все більше подобатися: вітер в волоссі, стукіт копит об дорогу дозволяв хлопцю забути про його теперішній вигляд і проблеми.
* * *
Час минав швидко. Після весни, прийшло літо. Протягом трьох місяців, Адрін виразно змужнів. Тяжка праця при деревах виробила в нього м'язи, не тільки в кінській частині тіла. Єдине, про що він жалкував, це те, що рідко зустрічав свого приятеля, який постійно курсував між селами і рідко відвідував його, щоб поговорити. Цього разу було так само. Адрін з далеку помітив Шена, який вирізнявся красивою чорною мастю на фоні зелені лісу. Він з радістю побіг в його сторону.
- Привіт, мужик! Добре виглядаєш. Робота тобі служить, я правий? - Адрін розглядав друга. Він не міг стриматися від довшого споглядання на його кінську частину - витончений круп, боки і зад… Щодо Шена, частина, яка залишилась в нього від людини, також змінилась, Той відкинув волосся з обличчя і…
- Гей! А відколи ти став брюнетом? - запитав Адрін. Молодший кентавр дійсно мав чорне волосся, стягнуте в «кінський хвіст». І в цьому не було б нічого дивного, якби не те, що раніше він був блондином.
- Ага! Вони недавно почали змінюватися, - невиразним голосом відповів Шен. Він пробував відкашлятися, але це не допомагало.
- Ти хворий? - занепокоївся Адрін. Він сам, десь з місяць тому, захворів на якусь кінську простуду і це не було приємно.
- Ні, це не те. Тільки… а ну його…, - відізвався хлопець і виглядало так, ніби він передумав говорити про те, що хотів сказати. - Я не знаю що відбувається. Я не знаю з кім можу поважно поговорити про це… І ти також не зможеш мені допомогти.
- Гей! Давай говори, не ламайся. Я ж бачу, що тебе щось непокоїть, - Адрін поклав руку на плече приятеля. Той тільки кілька раз порухав задніми ногами, опустив голову і, врешті, продовжив.
- Я пробую ігнорувати це вже кілька місяців. Спочатку мені, навіть, це вдавалося. Але останнім часом робити це стає все важче! - сказав Ген, стискаючи кулаки.
- Зачекай. Про що ти говориш? Це відноситься до того, що ти кентавр? Як на мене, це цілком навіть нічого собі…
- Не те, що я кентавр. Не тільки це, - перервав його Шен. Ти насправді не розумієш, про що я? Вираз обличчя Адріна лише підтверджував слова його друга.
- Я знаю, що ця ціла Чорна перла, це кобила, але коли я не думав про це, мені навіть вдавалося ігнорувати факти. І ніхто не дорікав мені того, що я є не таким кентавром. Напевно це через те, що мало хто дивиться кентаврам між ноги, - Шен знову переступив ногами. Але вже кілька днів, я шаленію! Дивне відчуття ні то свербіння, ні то невідомо що. Я постійно маю враження, що там мокро. Ну… розумієш, так неначе я змочився там і це триває весь час, а я не можу нічого з цим зробити! - врешті викрикнув нещасний кентавр.
- Еее…, - Адрін не знав, що відповісти своєму приятелю. Сам він не відчував жодних проблем зі своєю конячою частиною тіла. Часом, він відчував потребу, але вона швидкого розходилась «по костях». Але тепер, споглядаючи на нещасливе обличчя Шена, коли той постійно перебирав задніми ногами, не можучи заспокоїтися, Адрін усвідомив, що з його другом відбувається щось не так. - А ти пробував бігати? - порадив він, пригадуючи, що це йому завжди допомагало.
- Так, але… Гаразд… Біжимо? - сказав Шен і погалопував лісною дорогою. Адрін побіг за ним. Його приятель був насправді швидким, але і він не був «ликом шитий» та відставав від нього лише на кілька корпусів. І… Це було щось, що він не міг зрозуміти. Адрін мав перед собою зад свого друга, але… Він не міг відірвати від нього очей. Від цих округлих боків, цих довгих ніг, цього блискучого чорного хвоста, який під-час бігу рухався вліво і вправо, часами відкриваючи… Тепер і Адрін відчув, що має проблему з тим, що було перед його очима, того, що кобилу робить кобилою. Від цього вигляду, його член почав відчуватися якось по-іншому. На додаток, кінь з ерекцією біжить значно гірше, а тому він змушений був зупинитися.
- Щось трапилося? - запитав Шен, коли повернувся до приятеля. - Знаєш, мені навіть полегшало.
- Ага…, - заклопотано відізвався Адрін. - А мені ні.
- Що? Ааа. Ну, вибач, - відповів Шен і мимовільно поглянув на нижню частину тіла приятеля. - Ах. Як я тобі заздрю…, з смутком в голосі сказав він, споглядаючи на те, як в Адріна виросло те, що коня робить конем.
- Шен, краще буде, як що просто підемо. А то, мені дурні думки приходять в голову, - відповів Адрін, намагаючись не розвивати тему і викинути з голови картину крупу Шена, його задніх ніг і блискучої від вологи шпарини між ними…
4.
Літо підходило до кінця, листя жовкнули, пшениця чекала на покіс. Адрін, як і раніше, тягав дерева з лісу, але вже з місяць, не робив цього сам. Його батько, переконавшись, що бізнес процвітає, інвестував гроші в ще одного коня. На початку, кентавр відчував заздрість, хоча це було смішно. Але праця Адріна стала легшою. На додаток, новий кінь був кобилою. Спершу, це факт здавався йому неістотним, але через певен час, Адрін почув теж саме, як тоді, з Шеном.
- Кузьва! - закляв він, споглядаючи, як кобила махає хвостом і перебирає ногами. Виглядало на те, що вона дечого потребувала. Адрін також відчував потребу, але не міг себе перебороти - кінець-кінців, він наполовину був людиною. Хлопець поглянув на свою кінську половину. «Що ж, я також і наполовину кінь», - подумав він. Розглянувшись навколо і переконавшись, що поблизу нікого не було, він повільно підійшов до кобили. На мить, йому здалося, що замість бронзового заду і хвоста кобили, він дивиться на карі округлості Шена. Кентавр відігнав цю картину і спробував взяти кобилу.
Спочатку це виглядало непорадно, але, на щастя, його обранка стояла спокійно і терпеливо чекала, аж йому це вдасться. Через п'ятнадцять хвилин, все закінчилось. Кобила заржала і здавалась була задоволена актом, а Адрін безсило оперся об стовбур дерева. «Це було щось!» - пронеслось в його голові…
* * *
Тим часом, Шен мав інші проблеми. Перших три місяці після зміни, він якось давав собі раду з тим, що змінився в кобилу, ігноруючи відчуття, які відзивалися в задній частині його тіла. Було дивно не відчувати між ногами велику і тверду «штуку». Замість цього, хлопець мав там шпарину в тілі, яка… На щастя, через кілька днів, все, як правило минало…
- Ох, синку, ти міг би мені про це раніше сказати! А і я могла б помітити це в тебе. Але мені навіть до голови не прийшло, щоб перевірити тебе там. Я розумію, що твоя кінська половина відрізняється від половини твого приятеля, але ти ж повинен знати, що коні різняться між собою, - говорила мама Шена, стоячи на столі і притискаючи його до себе.
- Можу тебе потішити, що твої відчуття є цілком нормальні. Ти вже майже дорослий і в цьому віці певні справи дають про себе знати. Але в кентаврів, мені так здається, це повинно бути так, як в інших звірів. Це триває не постійно, а декілька днів на кілька місяців. Принаймні, в тебе немає тих проблемних днів, як в жінок, - вона тихо засміялась, але побачивши вираз обличчя сина, споважніла.
- Ще тільки дев'ять місяців. Ми витримаємо, - потішила вона його.
Нажаль, Шен переживав не тільки від цього. По-перше, його біляве волосся змінилося на чорне, так як грива його кобили. На додаток, він цілий час мав проблеми з голосом. Це не була навіть хрипка. Він не міг видати з себе певних звуків, які без проблем виходили з нього раніше. А ще, виникла проблема з заростом. Взагалі-то, з тим, що він зник. Перед закляттям відьми, під його носом почало з'являтися волосся (хоч і досить пізно, в порівнянні з іншими хлопцями). А тепер і цього не було.
Найгіршим було те, що він відкрив, коли на кілька днів пішов до лісу, відповідно до поради мами. Ті дні, було краще провести на самоті, щоб потім все повернулося до норми. Принаймні, він так себе переконував. Однак, цього разу до вже звичних відчуттів - свербіння між задніми ногами, відчуття вологості і потреби заповнити пустоту між ними - дійшло впертий свербіж на грудній клітці. Хлопець з острахом споглядав на свої соски, які збільшились, почервоніли і стали дуже чутливими. На додаток, вони не були на рівному тілі, а виступали з невеликих горбків, котрі випирали з торса.
- Ні! Вони не можуть рости в мене! - прохрипів Шен. Коли він, через кілька днів повернувся додому, хлопець намагався вирішити, чи розповісти про це мамі. Врешті, він дійшов до висновку нічого їй не говорити. Мама і так мала проблеми з його перетворенням на конячку. А ще, він мав надію, що це тільки побічний ефект отих тяжких днів. Нажаль, він помилявся…
5.
На зиму шерсть кентаврів стала грубшою і набагато густішою. Від такого, хлопці відчували задоволення, оскільки якщо їх верхню частину конячого тіла можна було без проблем накрити, але ту, що знизу, вже ні. Адрін нарікав на відсутність роботи і на додаток, його «партнерка» цілковито втратила до нього інтерес. Те, що було між ними, було їх «солодкою»таємницею і він був впевнений, про те, що вони робили, ніхто не довідається. Незважаючи на це, хлопець встидався того, що робив з нею. Адрін пригадав, як Горішок (саме так, назвав її його батько), стоїть при дровах, готових до перевезення і тихенько рже, перебираючи ногами та крутячи, при цьому задом. Він повторював собі: «Це тільки кінь! Тільки кінь!» Але, його кінська частина теж це усвідомлювала і була страшенно цим задоволена. Він відчував, як росте його мужність, стаючи неймовірно довгою і твердою, неначе дерево, які він перевозив…
* * *
А Шен мав іншу проблему, а навіть дві проблеми.
- Ох, синку. Ти знову не прийшов до мене зі своїми проблемами, - ніжно промовила вона. - На додаток з ТАКИМИ проблемами! На зиму, вони приготували сіни, де Шен міг спокійно спати в теплі. Тепер кентавр стояв там і ділився з мамою своїми проблемами. Ці проблеми ще не були аж такими великими, але досить помітними, щоб змушувати хлопця прикривати їх руками.
- Але… але чому? Не вистачає того, що в мене кобиляча частина тіла? - нарікав він.
- Можливо, це саме через неї. Я не розуміюсь на цьому. В тебе внизу немає того, що мають інші хлопці, то можливо твоє тіло подумало, що ти дівчина і тому вони виросли в тебе. Ми і так цього не зрозуміємо, а до відьми, я б не зверталась. А тепер, забери руки, я повинна зняти міру, - говорячи це, вона почала робити заміри кравецьким метром.
- Навіщо ти це робиш? В мене ж є одяг.
- Одяг то ти маєш, але не такий, який тобі буде потрібен. Ти багато бігаєш, а вони… потребують відповідної підтримки. Я зроблю тобі корсет. Це буде краще ніж перев'язувати їх.
- К… корсет? Але якщо його хтось побачить…, - Шен настрашився такою перспективою.
- Його ніхто не помітить під жупаном. Зима ж на вулиці, - нагадала йому мама.
Нажаль, цього року зима була короткою і вже в березні сонце пригріло так, що зимовий одяг був лишнім. А ще, не тільки коти відчували свої весінні потреби…
- Чому це повинно бути таким… таким…, - хлопець не міг знайти відповідні слова на стан, в якому він перебував. Цей незносний свербіж між задніми ногами, який він намагався заспокоїти потираючи ногу об ногу, опираючись об дерева і тручись об них. Якби цього було замало, набряклі соски терлись об матеріал, від якогось часу, тісного корсету.
- Я не витримаю! - застогнав Шен, зриваючи з себе сорочку і корсет. Холодне повітря ласкало його торс, змушуючи соски на грудях стати ще твердішими. Він несвідомо подивився вниз і закляв під носом. Ще неповні три місяці тому, вони ледве проступали, а тепер, його цицьки виглядали так, як виглядали цицьки в дівчат з його села, за якими він і Адріан часом підглядали. Його груди були великими, твердими і з виступаючими сосками на них.
- Кого я обманюю. Я є дівчиною, котра, на додаток, має сверблячку, - сказав він до себе і розплакався, коли почув власний голос. Від кількох тижнів, той став лагіднішим і високим. Раптом, хлопець почув якийсь шум.
- Хто тут? О! Шен, це ти? - прозвучав мужній голос Адріна. Хлопець, змінений в кобилу, хотів було втекти, але сили залишили його. Він почувався погано. По правді, йому було все рівно. Шен обперся об дерево, дозволив власним емоція взяти гору і голосно розплакався.
Адрін бачив свого приятеля досить давно, ще перед тим, як сніги унеможливили їхні зустрічі. Кентавр повільно підійшов до приятеля, чуючи його схлипування.
- Агов, Шене, що трапилося? Все в порядку? - нерозсудливо запитав він, ще ближче підступаючи до Шена, з наміром його потішити. Той намагався встати перед Адріном так, щоб той не побачив його фронт. - Шен, скажи мені, чому на тобі немає вбрання? - запитав кентавр, побачивши на землі жупан і ще щось, що він не знав.
- Ох, Адрін… Це все… так важко…, - схлипуючи, відповів Шен. - Поглянь, що сталося зі мною за оці кілька місяців. Промовляючи це, хлопець встав перед приятелем.
- Кузьва! Шен! - тільки це і вимовив Адрін, споглядаючи на груди свого друга. Вони були великими, красивими і з сосками, які виразно стирчали з них. Кентавр моментально відчув, як між його задніх ніг почало щось діятись. - Але чому? Як?
- Мабуть, це через нього, - Шен вказав на свій зад. - Я баба і цим все сказано. Він опустив погляд і з його очей потекли сльози.
- Та, перестань…, - Адрін пробував потішити приятеля. Але щиро говорячи, він не міг повірити в те, що бачить. Кінська частина Шена була однозначно кобиляча. А ще, вона була значно привабливіша ніж зад Горішка. А вище… Обличчя і загальний вигляд все ще нагадував йому Шена, але зміни тіла можна побачити голим оком. Груди однозначно могли належати дівчині, яка «мала чим дихати». Худі рамена, делікатне обличчя, повні уста, довге волосся. Всяк, хто його побачив, не помилився б визначенні статі - дівчина-кентавр, однозначно.
- Але…, що ти робиш тут, в лісі? - Адрін вирішив змінити тему, не відриваючи очей від опуклостей на тілі приятеля.
- Ну… Це… ті… важкі дні. Ти навіть не знаєш, як це є! - голосно викрикнув кентавр. Я дістаю шалу, від того, що мене свербить, а я не можу подряпатися. І це в сто раз сильніше! - говорячи це, Шен кілька раз переступав з ноги на ногу. - І знаєш що? Найгіршою є думка про те, що я знаю, що мені потрібно. Кінь! - викрикнув Шен, дивлячись Адріну в очі. Тільки тепер він пригледівся до приятелю докладніше. Його чоловіча частина змужніла. Адрін змінився, це було незаперечно. Але очі Шена опустились вниз, приглядаючись потужному крупу і м'язам по боках і… Він був довгим. Принаймні від ліктя до долоні, а може і довшим. Шен почув, як стає вологим ще сильніше, а його дихання пришвидшується. «Що зі мною відбувається?» - в думках запитав він сам себе. Він знав відповідь. Він ж був кобилою, а його приятель - конем, готовим до «роботи».
- Адрін…
- Шен… Гей! Я так не можу. Ти мій приятель, - несміливо почав було говорити кентавр.
- Я знаю. Я також так не можу. Я ж хлопець, правда? - відповів йому приятель.
- Але якщо я цього не зроблю, я не витримаю! - одночасно сказали кентаври.
- А ще, я… не знаю як…, - почав говорити Шен, червоний, неначе рак.
- Здається я знаю як. Я так думаю, - заплітаючись язиком, відповів Адрін, не маючи наміру зраджувати приятелю своїх пригод з Горішком. - Просто довірся мені.
Шен боявся, але одночасно не панував над тим, що з ним відбувається. Його важлива частина кричала в голові: «Що ти робиш?» Але друга частина, та покрита шерстю, тихенько ржала будучи готовою.
Адрін зайшов Шена ззаду, а той неспокійно вертівся. Його хвіст рухався вліво і вправо. Кожен рух вбік, на хвилину відкривав готові кобилячі принади.
- Шен… Я зараз…
- Гмм, - тихо видала згоду дівчина-кентавр.
Адрін вже мав практику, тому за першим разом увійшов в кобилу саме так, як потрібно. Та ойкнула дівчачим голосом, будучи здивована отриманим відчуттям. Факт, спочатку трішки боліло, але коли біль зникла, Шен отримав несамовиту гамму відчуттів. З кожним рухом кентавра, чудові відчуття наростали. Велика і тверда мужність рухалась всередині нього посилаючи хвилі задоволення. Він навіть не помітив, як схопив себе за груди, стискаючи соски, що лише додало збудження. А найкращим у всьому цьому було те, що всі ці дізнання неначе чекали на якусь кульмінацію. Кентавр ззаду доходив до фіналу, але будучу досвідченим, Адрін стискав зуби, аж знайоме для нього дрижання кобили засвідчили про те, що вона також дійшла. Однак, цим разом, окрім дрижання, він почув голосні зойки розкоші і саме тоді, хлопець вибухнув потоком сперми…
Двійка кентаврів тяжко дихали, а піт стікав по їх тілах.
- Признаю, це було неймовірно, але…, - тихо почав говорити Шен.
- Але, що?… - Адріан почувався розслабленим, хоча в його голові билась одна думка: «саме зараз я відтрахав свого найкращого приятеля».
- Но, Адрін, ти і я… Як хлопець і…, - Шен замовк, ковтаючи слину, - дівчина. Адрін, я насправді дівчина? - з острахом в голосі закінчив говорити карий кентавр.
- Перестань. Ти і далі є тим самим Шеном, но може не рахуючи кілька додатків, - засміявся Адрін…
6.
Наступні кілька днів, обидва кентаври провели в лісі. Одного разу було однозначно замало, щоб заспокоїти бажання, яке горіло в їх кінських тілах. Адрін був в захваті - Шен був кобилою значно красивішою від Горішка і на додаток, його людська частина виглядала майже, як в дівчини, будучи неначе «вишенька на торті».
Зі свого боку, Шен не міг дійти з собою до ладу. Він кохався з конем, так як це робить кобила і одночасно так, як це роблять хлопці з дівчатами. Але він не був дівчиною! Принаймні, він не почувався дівчиною. Коли він пробував думати про всілякі речі, які згідно нього роблять дівчата, це його зовсім не інтересувало. З маленьким, а точніше дуже великим винятком. Вигляд Адріна, а особливо його величезного конячого додатку, викликало в нього дивні прагнення і бажання. Шен відносив це на рахунок отих конячих днів, але це не мало значення. Кінець-кінців, він мусив признати, «обладнання» Адріна і взагалі, все його тіло, збуджувало його в якийсь несподіваний та невідомий для нього раніше спосіб.
- Гей! А може я зберу для тебе букет квітів? - зажартував кентавр. Останніх кілька днів, такі жарти він видавав з себе значно частіше. А про себе, хлопець замислювався, чому ж він так жартує. Може це все через вигляд його приятеля, який по-правді, мало нагадував чоловічий. На щастя, на всі його пропозиції, Адрін отримував ясну відповідь: - Пішов ти…, зрозумів?
Коли сильна хіть в кентаврів минула, вони повернулись до своїх обов'язків, але те, що вони робили в лісі, забути не могли. Адрін, будучи на самоті, як звичайний хлопець, уявляв собі приятеля, а точніше ці частини його тіла, котрі на нього впливали так збуджуючи. Він також мав враження, що коні легше «заводяться», навіть поза «тими днями». Він мріяв про вузьку і вологу кобилячу шпаринку, не можучи викинути з голови відчуттів, які отримував коли його новий «приятель» досліджував невідому територію, кінчаючи в ній. На додаток, людська половина Шена була насправді красива. Адрін замислювався чи це буде зрадою, коли він робитиме теж саме з Горішком?…
* * *
А Шен мав поважну тему для обговорення з мамою. Стидаючись, він не знав, як розпочати розмову, аж врешті, вона відізвалась першою.
- Синку, може скажеш, що тебе турбує? Коли ти повернувся з лісу, ти поводишся трішки дивно. І це не стосується корсету, який я знову мусила збільшити.
- Ох, мамо. Це стосується отих справ, ну… розумієш…, -промовив він, переступаючи ногами і червоніючи на обличчі, неначе невинна дівчина.
- Ми трішки розмовляли про це. І ти повинен орієнтуватися в отих справах… Шен, скажи мені, чи ти намагаєшся щось мені сказати, але встидаєшся цього? - з підозрілим виглядом, запитала жінка.
- Йдеться про те…, що я і Адрін…, тоді в лісі…, - почав говорити кентавр, опустивши червоне, як цегла, обличчя.
Мама хлопця певен час перетравлювала його слова, аж врешті підійшла до свого сина.
- Ви зробили це, я права? Шен, знай, що я не гніваюсь на тебе, нічого з цих речей. Ти ж майже дорослий, а на додаток, вся ця дивна справа… Скажи мені, як ти зі всім цим почуваєшся?
- Дивно, - відповів Шен. - Я ж не дівчина, а те, що я робив з Адріном… Це було не до стримання, ми мусили це зробити.
- Я бачу, що ти трішки перестрашений всім цим, але виглядає на те, що тобі було приємно, раз ти посміхаєшся, коли розповідаєш мені про це, - посміхаючись сказала жінка. - Мене тривожить одна річ, але ми про все дізнаємося через кілька місяців.
- Ти про що? - занепокоївся Шен.
- Ти повинен знати, що коли кінь і кобила роблять ці речі, досить часто після потім на світ з'являються жеребці, я права? Не знаю, як це в кентаврів, але ви не повинні аж так сильно різнитися, - вона посміхнулась, продовжуючи говорити. - Ми про все дізнаємося через певен час. Не варто переживати наперед, враховуючи те, що через три місяці відьма повинна вас відчарувати…
7.
Оті три місяці швидко минули. Шен уважно приглядався до себе, шукаючи будь-якої зміни тіла, яка б сигналізувала його вагітність. Але нічого такого не спостерігалось. Єдине помічене було те, що його груди перестали рости, набравши дуже красивих та великих округлостей. Також остаточно змінився його голос, ставши високим і тонким.
Він не показувався в селі. Хлопець сильно встидався, а тому волів далекі подорожі. Раз на кілька днів, він зустрічався в лісі з Адріном, щоб порозмовляти з приятелем. Тепер, коли він не відчував бажання, все було майже як раніше, ось тільки його друг не дивився в його очі, а трішки нижче…
* * *
Врешті, надійшов давно очікуваний день. Шен і Адрін повільно скакали по лісовій стежці, в сторону будинку відьми.
- Шен, а може залишимось кентаврами? - запитав його приятель.
- Ти жартуєш? Я нарешті знову стану хлопцем! - відповів той.
- Ні… Я тебе розумію… Але… мені буде всього цього не вистачати, - замріяно відізвався Адрін. - А тобі ні?
- Може трішки…, - замислившись, відповів Шен. «Звичайно, що буде не вистачати. Але залишитись на решту свого життя кентавром? Аж так мене до цього не тягне. Я все ж таки хлопець, а не напів-дівчина, напів-кобила», подумав він. - Адрін, гаразд, останній раз, згоден? - відізвався Шен і делікатно помахав хвостом, підіймаючи його. «Знову надходять оті дні, добре, що це вже востаннє», - подумав він.
Кентавра не потрібно було просити два рази і після тридцяти хвилин засапана пара одягнулась і продовжила подорож…
* * *
Хата відьми стояла на своєму місці, коні спокійно паслись на вигоні, а деякі з них, побачивши кентаврів, почали проявляти легкий інтерес до новоприбулих. Їх опікунка робила щось на ганку, не звертаючи уваги на гостів. Тільки тоді, як кентаври дійшли до хати, вона відставила мітлу і поглянула на тих, хто вирішив їй перешкодити.
- Я говорила вам, що ви… Зачекайте, то минув вже цілий рік? Нічого собі, - відповіла жінка на власне питання. - Що ж, подивимось… Вона окинула поглядом пару гостей. - Раз я обіцяла, то мушу так зробити. А і коники заслуговують, щоб їх звільнили. Гмм, - замовкла відьма, дивлячись на Шена. - А чи ти, часом, не була хлопцем?
- Так! Це через цю кобилу. Це вона змінила мене. Відчаруй нас, прошу…
Відьма щось невиразно пробурчала собі під носом і зайшла до хати, встигнувши відізватися: - Встаньте на траву і сильно не рухайтеся.
Обидва кентаври зробили так, як їм наказали і нервуючи чекали на закляття. Відьма готувала його в хаті і це не тривало задовго довго. Раптом, Адрін і Шен почули уколи, подібні до тих, які рік тому поєднали їх з конями. Але цього разу, якась невидима сила тягнула тіла хлопців назад, в сторону кінських задів. На місці, де ще недавно були торси хлопців, з'явилися конячі голови. Загальний вигляд був страшніший ніж самі відчуття. Врешті, обидва наїзники сиділи на дезорієнтованих конях, повільно доходячи до себе.
Першим відізвався Шен і почувши свій голос, впав на землю. Його голос все ще був тонким. В паніці, він почав оглядати себе: верхня частини була була такою, яку він бачив останніх кілька місяців. Корсет обіймав великі груди, а довге чорне волосся не стало ні коротким, ні світлим. З острахом, він дивився на решту свого тіла, яке до цього часу було позбавлене людського вигляду. Після закляття одяг не з'явився, а тому, від пояса вниз він був голим. Його ноги були красиво заокруглені і такі жіночі, а те, що було між ними, однозначно на мало нічого спільного з чоловічим «обладнанням». Під купкою чорного волосся виднілась делікатна шпаринка.
- Ні! Я не хочу!… - хлопець бив стиснутими кулаками об землю, аж злість перейшла в плач.
- Гей, Шен. Та заспокійся ти. Принаймні, ми знову стали людьми, - намагався заспокоїти приятеля Адрін, прикриваючи наготу приятеля власною курткою та кладучи руку на плече. І це, як не дивно, допомогло…
8.
- …Насправді… Мені прикро…, - щиро говорив Адрін, коли вони поверталися до села. Він почувався винним, оскільки це таки була його вина. Сам він на зміні вийшов цілком добре: виглядав сильнішим, краще збудованим і був вищим, ніж раніше. Тепер, Адрін виглядав, як справжній лісоруб. А його приятель… той залишився дівчиною. І не важливо, що вона була красива і приваблива. Він був його приятелем, який тепер ходить в корсеті і платті.
- Якось дивно в цьому ходиться, - нарікав той. - І взагалі, мені якось дивно ходиться. Я не почувався так, будучи конем. Тепер все якось по іншому. І чому ця відьма на мала штанів?
- Добре і те, що вона взагалі щось мала. Якщо б ти парадував голим - це було би щось, - спробував пожартувати Адрін. - Шоне, тебе якось приховати, коли ми повернемося в село?
- А навіщо? І так всі дізнаються…, - з сумом в голосі відізвався молодий хлопець.
В половині дороги, Адрін не витримав і відізвався до Шена. - А знаєш, ти насправді красиво виглядаєш… Приятель подобався йому і хоча він картав себе за оті думки, Адрін розмірковував над всім цим і дійшов до висновку, що не повинен себе так карати. Після всього того, що вони робили будучи кентаврами так багато раз… Після того, як Шен дозволив торкатися його грудей… - Шен, знаєш. Ти, мабуть, захочеш задушити мене після цього, але я… я хотів би, щоб… - почав говорити хлопець, намагаючись перебороти страх в голосі.
- Адрін, але я не хочу так жити… Зрозумій, ціле своє життя, я був хлопцем, за винятком останнього року, - відізвався Шен, усвідомлюючи, що подобається другу. Адрін мав такий погляд, як в оті дні, коли їх кінські частини бажали себе навзаєм. Але сама думка, що зараз він міг бути дівчиною якогось хлопця, викликало в нього страх. - Даймо собі час зі всім цим, гаразд?…
Епілог.
Вони дали собі час, навіть цілком багато.
Адрін повернувся до роботи в лісі, тепер рубаючи дерева і відвозячи їх на Горішку, яка вже не збуджувала його (про що він з полегшенням зітхнув). Потужні м'язи виявились хорошим надбанням для роботи в лісі, а ще, він був задоволений з іншої речі, яка залишилась йому з часів кентаврування. Коли хлопець споглядав на свого «приятеля», то був під враженням, від його теперішнього вигляду. Звичайно, після повернення до людського тіла, до нього повернулись і чоловічі потреби і Адрін періодично перевіряв роботу оновленого «прибору», уявляючи собі ту, яка з дня на день все більше йому подобалась. І що з того, що донедавна вона була його приятелем? Так навіть краще - вони залишаться друзями, а на додаток, вона стане об'єктом його зітхань. Адрін повільно пробував якось підступитися до Шена, але не хотів його настрашити, а тому, робив це повільно і методично. Він багато зустрічався з приятелем, але не переходив певних границь, яких між хлопцем і дівчиною є досить багато…
* * *
Доля Шена ці кілька місяців були значно труднішими. Він мусив змірятися з багатьма речами, про які раніше нічого не знав, які були неприємні або по-простому важкими. Його мама допомагала йому як могла, особливо при травматичних моментах, коли в нього були перші місячні. Але вона до кінця не могла зрозуміти всієї трагедії сина, який перестав бути хлопцем і втратив шанс стати чоловіком. Вона вважала, що в цьому, що він житиме, як жінка, немає нічого страшного, що він звикне до цього та буде допомагати їй в швейній майстерні в ролі швачки, а навіть моделі. Цілком зрозуміло, що все це не допомагало хлопцю повернути добре самопочуття.
Хлопці з села, особливо бувші друзі Шена, не один раз дражнили його і жартували з нього, але все це швидко закінчилось, коли Адрін, випадково, зауважив, як його приятель втікає від хлопців, які кричали йому вслід прикрі слова: - Обережно, бо тобі молоко в цицька зготується! - Бо об спідницю заплутаєшся! - Гей, маленька! Та не тікай!
Кінець-кінців, що так не промовляє до шмаркачів, як побите обличчя? І як би Шену не було незручно, він був вдячний Адріну за захист. А ще, йому сподобалось, як той повалив трьох засранців майже миттєво.
Зрештою, Шен почав акцептувати те, що вже ніколи не буде хлопцем. Він вже не протестував, коли його мама одягала його в сукні, допомагала заплести коси і називала її «коханою донечкою». Також зустрічі з Адріном починали набирати іншого характеру. До нього повернулись відчуття, які він пам'ятав з часів, коли був кобилою. На початку це було делікатні відчуття, але з часом, вони стали все більше незносними, особливо вечорами і в ліжку. Але цього разу, він мав те, чого не мав раніше: його руки могли сягнути вниз, щоб заспокоїти потреби тіла. Перший раз був непорадним - він відкривав новий дівочий світ, вивчав де потрібно торкатися, а де ласкати. Незважаючи на все це, йому було приємно. Але потім, прийшов день, коли він дався Адріну намовити на спільне купання в озері.
- Шене, ми ж бачили один одного без вбрання, - жартував Адрін, роздягаючись до трусів.
- Так, але тоді ми були кіньми…, - відповів Шен, залишаючись в білизні, яка не залишала багато місця для уяви: великі груди і чорне волосся між ногами, виразно виднілись через тонкий матеріал.
- А тепер, ми знову люди і все може бути навіть цікавішим, - ствердив Адрін і підійшов до приятеля, делікатно гладячи його по обличчю, одночасно стягуючи верхню частину білизни. Шен задрижав, але не противився. Так насправді, він почувався погодженим з тим всім, що відбувалося, з тим, що він відчував між ногами і що так відрізнялось від того, що він відчував, коли був хлопцем. Заперечувати всьому цьому, було б дурно. Окрім того, вони робили це разом, коли були кентаврами, а тому тепер те, що вони хотіли зробити, не виглядало аж так страшно. Насправді, йому було цікаво дізнатися, чи буде так само, як тоді, чи цілком по-іншому?
Їхній одяг впав на землю і молоді, трішки незграбно, кінець-кінців пара робила це перший раз в людській постаті, намагались заспокоїти потреби своїх тіл. Шен був трішки шокований розміром «приятеля» Адріна, переживаючи, чи той увійде в нього на всю довжину - дівчача «шпарка» має інший розмір ніж кобиляча. Але страхи були передчасними, лежачи на м'якій траві з піднятими і розведеними ногами, він повністю прийняв всю потужну мужність Адріна. Спочатку, Шен тихенько зойкнув, відчувши біль, а потім застогнав від задоволення, яке нагадало йому моменти, коли пара кохалася будучи кентаврами. Але тепер, отримані відчуття були інтенсивнішими та більш приємними і на додаток, хтось інший міг зайнятися його грудьми, шиєю, животом, всіма тими місцями, котрі дарували задоволення…
* * *
Чи Шіна стала типовою дівчиною, яка б бігала по полях в сукні і вінком на голові? Ні. Кільканадцять років життя хлопцем, робили свою справу. Адріну навіть це подобалося. Його дівчина була красива, кохала з ним кохатися, а на додаток, він міг відноситись до неї, як до приятеля та партнера до розмов та чоловічих розваг, таких як полювання чи лазіння по деревах. Шіні теж такі відносини подобалися. Що вона мала б робити з вінками квітів, які отримували інші дівчата від своїх хлопців? А ось від меду, вона не відмовлялась. Також, вона не відмовилась від каблучки, яку Адрін через рік дав їй, так як це повинен зробити закоханий хлопець. Час для цього був відповідний, тому що певні справи починали виразно проглядати і ще трішки, а навіть спритно шиті сукні, не приховали б живота, який повільно ріс в дівчини.
А що було потім? Вони жили довго і щасливо, як це зазвичай буває в казках. Як і Таранячий грім та Чорна перла…
Оті три місяці швидко минули. Шен уважно приглядався до себе, шукаючи будь-якої зміни тіла, яка б сигналізувала його вагітність. Але нічого такого не спостерігалось. Єдине помічене було те, що його груди перестали рости, набравши дуже красивих та великих округлостей. Також остаточно змінився його голос, ставши високим і тонким.
Він не показувався в селі. Хлопець сильно встидався, а тому волів далекі подорожі. Раз на кілька днів, він зустрічався в лісі з Адріном, щоб порозмовляти з приятелем. Тепер, коли він не відчував бажання, все було майже як раніше, ось тільки його друг не дивився в його очі, а трішки нижче…
* * *
Врешті, надійшов давно очікуваний день. Шен і Адрін повільно скакали по лісовій стежці, в сторону будинку відьми.
- Шен, а може залишимось кентаврами? - запитав його приятель.
- Ти жартуєш? Я нарешті знову стану хлопцем! - відповів той.
- Ні… Я тебе розумію… Але… мені буде всього цього не вистачати, - замріяно відізвався Адрін. - А тобі ні?
- Може трішки…, - замислившись, відповів Шен. «Звичайно, що буде не вистачати. Але залишитись на решту свого життя кентавром? Аж так мене до цього не тягне. Я все ж таки хлопець, а не напів-дівчина, напів-кобила», подумав він. - Адрін, гаразд, останній раз, згоден? - відізвався Шен і делікатно помахав хвостом, підіймаючи його. «Знову надходять оті дні, добре, що це вже востаннє», - подумав він.
Кентавра не потрібно було просити два рази і після тридцяти хвилин засапана пара одягнулась і продовжила подорож…
* * *
Хата відьми стояла на своєму місці, коні спокійно паслись на вигоні, а деякі з них, побачивши кентаврів, почали проявляти легкий інтерес до новоприбулих. Їх опікунка робила щось на ганку, не звертаючи уваги на гостів. Тільки тоді, як кентаври дійшли до хати, вона відставила мітлу і поглянула на тих, хто вирішив їй перешкодити.
- Я говорила вам, що ви… Зачекайте, то минув вже цілий рік? Нічого собі, - відповіла жінка на власне питання. - Що ж, подивимось… Вона окинула поглядом пару гостей. - Раз я обіцяла, то мушу так зробити. А і коники заслуговують, щоб їх звільнили. Гмм, - замовкла відьма, дивлячись на Шена. - А чи ти, часом, не була хлопцем?
- Так! Це через цю кобилу. Це вона змінила мене. Відчаруй нас, прошу…
Відьма щось невиразно пробурчала собі під носом і зайшла до хати, встигнувши відізватися: - Встаньте на траву і сильно не рухайтеся.
Обидва кентаври зробили так, як їм наказали і нервуючи чекали на закляття. Відьма готувала його в хаті і це не тривало задовго довго. Раптом, Адрін і Шен почули уколи, подібні до тих, які рік тому поєднали їх з конями. Але цього разу, якась невидима сила тягнула тіла хлопців назад, в сторону кінських задів. На місці, де ще недавно були торси хлопців, з'явилися конячі голови. Загальний вигляд був страшніший ніж самі відчуття. Врешті, обидва наїзники сиділи на дезорієнтованих конях, повільно доходячи до себе.
Першим відізвався Шен і почувши свій голос, впав на землю. Його голос все ще був тонким. В паніці, він почав оглядати себе: верхня частини була була такою, яку він бачив останніх кілька місяців. Корсет обіймав великі груди, а довге чорне волосся не стало ні коротким, ні світлим. З острахом, він дивився на решту свого тіла, яке до цього часу було позбавлене людського вигляду. Після закляття одяг не з'явився, а тому, від пояса вниз він був голим. Його ноги були красиво заокруглені і такі жіночі, а те, що було між ними, однозначно на мало нічого спільного з чоловічим «обладнанням». Під купкою чорного волосся виднілась делікатна шпаринка.
- Ні! Я не хочу!… - хлопець бив стиснутими кулаками об землю, аж злість перейшла в плач.
- Гей, Шен. Та заспокійся ти. Принаймні, ми знову стали людьми, - намагався заспокоїти приятеля Адрін, прикриваючи наготу приятеля власною курткою та кладучи руку на плече. І це, як не дивно, допомогло…
8.
- …Насправді… Мені прикро…, - щиро говорив Адрін, коли вони поверталися до села. Він почувався винним, оскільки це таки була його вина. Сам він на зміні вийшов цілком добре: виглядав сильнішим, краще збудованим і був вищим, ніж раніше. Тепер, Адрін виглядав, як справжній лісоруб. А його приятель… той залишився дівчиною. І не важливо, що вона була красива і приваблива. Він був його приятелем, який тепер ходить в корсеті і платті.
- Якось дивно в цьому ходиться, - нарікав той. - І взагалі, мені якось дивно ходиться. Я не почувався так, будучи конем. Тепер все якось по іншому. І чому ця відьма на мала штанів?
- Добре і те, що вона взагалі щось мала. Якщо б ти парадував голим - це було би щось, - спробував пожартувати Адрін. - Шоне, тебе якось приховати, коли ми повернемося в село?
- А навіщо? І так всі дізнаються…, - з сумом в голосі відізвався молодий хлопець.
В половині дороги, Адрін не витримав і відізвався до Шена. - А знаєш, ти насправді красиво виглядаєш… Приятель подобався йому і хоча він картав себе за оті думки, Адрін розмірковував над всім цим і дійшов до висновку, що не повинен себе так карати. Після всього того, що вони робили будучи кентаврами так багато раз… Після того, як Шен дозволив торкатися його грудей… - Шен, знаєш. Ти, мабуть, захочеш задушити мене після цього, але я… я хотів би, щоб… - почав говорити хлопець, намагаючись перебороти страх в голосі.
- Адрін, але я не хочу так жити… Зрозумій, ціле своє життя, я був хлопцем, за винятком останнього року, - відізвався Шен, усвідомлюючи, що подобається другу. Адрін мав такий погляд, як в оті дні, коли їх кінські частини бажали себе навзаєм. Але сама думка, що зараз він міг бути дівчиною якогось хлопця, викликало в нього страх. - Даймо собі час зі всім цим, гаразд?…
Епілог.
Вони дали собі час, навіть цілком багато.
Адрін повернувся до роботи в лісі, тепер рубаючи дерева і відвозячи їх на Горішку, яка вже не збуджувала його (про що він з полегшенням зітхнув). Потужні м'язи виявились хорошим надбанням для роботи в лісі, а ще, він був задоволений з іншої речі, яка залишилась йому з часів кентаврування. Коли хлопець споглядав на свого «приятеля», то був під враженням, від його теперішнього вигляду. Звичайно, після повернення до людського тіла, до нього повернулись і чоловічі потреби і Адрін періодично перевіряв роботу оновленого «прибору», уявляючи собі ту, яка з дня на день все більше йому подобалась. І що з того, що донедавна вона була його приятелем? Так навіть краще - вони залишаться друзями, а на додаток, вона стане об'єктом його зітхань. Адрін повільно пробував якось підступитися до Шена, але не хотів його настрашити, а тому, робив це повільно і методично. Він багато зустрічався з приятелем, але не переходив певних границь, яких між хлопцем і дівчиною є досить багато…
* * *
Доля Шена ці кілька місяців були значно труднішими. Він мусив змірятися з багатьма речами, про які раніше нічого не знав, які були неприємні або по-простому важкими. Його мама допомагала йому як могла, особливо при травматичних моментах, коли в нього були перші місячні. Але вона до кінця не могла зрозуміти всієї трагедії сина, який перестав бути хлопцем і втратив шанс стати чоловіком. Вона вважала, що в цьому, що він житиме, як жінка, немає нічого страшного, що він звикне до цього та буде допомагати їй в швейній майстерні в ролі швачки, а навіть моделі. Цілком зрозуміло, що все це не допомагало хлопцю повернути добре самопочуття.
Хлопці з села, особливо бувші друзі Шена, не один раз дражнили його і жартували з нього, але все це швидко закінчилось, коли Адрін, випадково, зауважив, як його приятель втікає від хлопців, які кричали йому вслід прикрі слова: - Обережно, бо тобі молоко в цицька зготується! - Бо об спідницю заплутаєшся! - Гей, маленька! Та не тікай!
Кінець-кінців, що так не промовляє до шмаркачів, як побите обличчя? І як би Шену не було незручно, він був вдячний Адріну за захист. А ще, йому сподобалось, як той повалив трьох засранців майже миттєво.
Зрештою, Шен почав акцептувати те, що вже ніколи не буде хлопцем. Він вже не протестував, коли його мама одягала його в сукні, допомагала заплести коси і називала її «коханою донечкою». Також зустрічі з Адріном починали набирати іншого характеру. До нього повернулись відчуття, які він пам'ятав з часів, коли був кобилою. На початку це було делікатні відчуття, але з часом, вони стали все більше незносними, особливо вечорами і в ліжку. Але цього разу, він мав те, чого не мав раніше: його руки могли сягнути вниз, щоб заспокоїти потреби тіла. Перший раз був непорадним - він відкривав новий дівочий світ, вивчав де потрібно торкатися, а де ласкати. Незважаючи на все це, йому було приємно. Але потім, прийшов день, коли він дався Адріну намовити на спільне купання в озері.
- Шене, ми ж бачили один одного без вбрання, - жартував Адрін, роздягаючись до трусів.
- Так, але тоді ми були кіньми…, - відповів Шен, залишаючись в білизні, яка не залишала багато місця для уяви: великі груди і чорне волосся між ногами, виразно виднілись через тонкий матеріал.
- А тепер, ми знову люди і все може бути навіть цікавішим, - ствердив Адрін і підійшов до приятеля, делікатно гладячи його по обличчю, одночасно стягуючи верхню частину білизни. Шен задрижав, але не противився. Так насправді, він почувався погодженим з тим всім, що відбувалося, з тим, що він відчував між ногами і що так відрізнялось від того, що він відчував, коли був хлопцем. Заперечувати всьому цьому, було б дурно. Окрім того, вони робили це разом, коли були кентаврами, а тому тепер те, що вони хотіли зробити, не виглядало аж так страшно. Насправді, йому було цікаво дізнатися, чи буде так само, як тоді, чи цілком по-іншому?
Їхній одяг впав на землю і молоді, трішки незграбно, кінець-кінців пара робила це перший раз в людській постаті, намагались заспокоїти потреби своїх тіл. Шен був трішки шокований розміром «приятеля» Адріна, переживаючи, чи той увійде в нього на всю довжину - дівчача «шпарка» має інший розмір ніж кобиляча. Але страхи були передчасними, лежачи на м'якій траві з піднятими і розведеними ногами, він повністю прийняв всю потужну мужність Адріна. Спочатку, Шен тихенько зойкнув, відчувши біль, а потім застогнав від задоволення, яке нагадало йому моменти, коли пара кохалася будучи кентаврами. Але тепер, отримані відчуття були інтенсивнішими та більш приємними і на додаток, хтось інший міг зайнятися його грудьми, шиєю, животом, всіма тими місцями, котрі дарували задоволення…
* * *
Чи Шіна стала типовою дівчиною, яка б бігала по полях в сукні і вінком на голові? Ні. Кільканадцять років життя хлопцем, робили свою справу. Адріну навіть це подобалося. Його дівчина була красива, кохала з ним кохатися, а на додаток, він міг відноситись до неї, як до приятеля та партнера до розмов та чоловічих розваг, таких як полювання чи лазіння по деревах. Шіні теж такі відносини подобалися. Що вона мала б робити з вінками квітів, які отримували інші дівчата від своїх хлопців? А ось від меду, вона не відмовлялась. Також, вона не відмовилась від каблучки, яку Адрін через рік дав їй, так як це повинен зробити закоханий хлопець. Час для цього був відповідний, тому що певні справи починали виразно проглядати і ще трішки, а навіть спритно шиті сукні, не приховали б живота, який повільно ріс в дівчини.
А що було потім? Вони жили довго і щасливо, як це зазвичай буває в казках. Як і Таранячий грім та Чорна перла…
TG казки - Мрії принца
Переклад: Pooh68
оригінал тут
Королева Адріа власне готовилась до сну, відправивши своїх служок геть. Хоча до їх обов'язків належало готувати королеву до сну, допомагаючи їх перевдягнутися і тому подібні речі, але Адріа завжди любила робити це сама. Її служки погодились з такими захцянками королеви, сприймаючи це за одну з примх володарки. В цьому питанні, Адрія не проявляла владність, до кінця не звикнувши до того, щоб хтось інший перевдягав її…
Легенький стукіт в двері здивував жінку. В оцій порі, той хто стукав, мав насправді мав важливий повід робити це. Також, охорона не пропустила б до неї будь-кого. Адрія, втішаючись, що ще не перевдягнулась, підійшла до дверей і відкрила їх. Перед нею стояв принц Едрік, її пасинок.
Молодий хлопець філігранної будови тіла, з довгим, ясним та легко кучерявим волоссям, ніколи не приховував факт, що не любив свою мачуху, з якою його батько одружився два роки тому. Мама Едріка померла на заразу, а факт, що майже шістдесятирічний монарх, взяв за дружину двадцятирічну жінку, не викликав у всіх аж такої сенсації, враховуючи те, що Адріа була неймовірно красивою. Її довге, чорне волосся, зелені очі, повні груди, довгі ноги і спокуслива фігура, зачаровувала будь-кого. Мабуть через це, ніхто навіть не завдався ціллю перевірити її аристократичне походження. Всі сприйняли за «добру монету» інформацію про те, що вона начебто походила з заморської шляхти. Але пам'ятаючи про етикет та будучи вихованим, принц не виражав своєї нелюбові до мачухи. Він намагався триматися від неї якнайдалі і не відзивався до королеви, якщо це не вимагали обов'язки. Така його поведінка викликала слухи, але не аж такі прикрі, щоб вони перешкоджали Адрії. Вона звиклась з цим. І ось тепер, мачуха була м'яко кажучи, шокована пізнім візитом принца…
- Що змусило тебе, відвідати мене о такій порі? - запитала вона, все ще стоячи в дверях.
- Ми повинні порозмовляти… Дорото, - тихо промовив він, а Адрія завмерла, почувши ім'я, яке він вимовив. Це було її ім'я. Її давнє ім'я, яке вона хотіла забути. Дівчина зробила два кроки назад, впускаючи Едріка в кімнату. Юнак закрив за собою двері. Адрія дивилась на хлопця, намагаючись приховати емоції, які вирували в ній. Вона усвідомлювала, що вже запізно вдавати, що принц помиляється.
- Багато часу зайняло мені дізнатися ким насправді ти є, - спокійно промовляв Едрік, без жодного виразу тріумфу в голосі. - Від самого початку, мені щось не сходилось. Я потратив багато грошей і часу щоб про все дізнатися. Я не міг використовувати для цього наших слуг, а тому сам відвідав кілька місць, яких би ніколи в житті не побував. Я був в Рінні, в тому зруйнованому місті, де мешкають дегенерати і всякий людський мотлох. Я був також в Аквіто, старому селі біля південних боліт. Був я і в Ластдрофі, гнізді алхіміків і магів. Я багато розмовляв, щоб остаточно встановити, що дівчина, яку взяв за дружину мій батько, це звичайна чарівниця, котра завдяки магії, заслужила ласку мого роду і змогла зайти аж так далеко. Донька свинопаса з боліт, стала королевою. Чи це не казка?
- Якщо ти про все дізнався, то на що ще чекаєш? - запитала Адріа. - Ти вже повідомив батька? Охорона чекає за дверима? Навіщо вся ця гра?
- Заспокійся. Поки-що про все це знаю тільки я… і ще одна особа, яка може про це довідатися. Перед тим, як я сюди прийшов, я залишив певній людині лист, в якому все описав. І якщо я не повернусь, ота особа має передати мій лист королю. То така собі… страховка. Кінець-кінців, в житті не можна бути впевненим в нічому, особливо, коли маєш справу з чарівницею. Я правий?
- Якщо все так, як ти говориш, то мабуть ти чогось хочеш, - промовила Адріа, а її серце злегка заспокоїлось. Виглядало на те, що візія шибениці поступово віддалялась…
- Саме так, відьмо. Після того, як наш сусід, король Овен, знищив Ластдроф і вибив всіх чародіїв та їх головами прикрасив мури, а чарівниць спалив на вогнищах, ти, мабуть, залишилась останньою з мешканців цього огидного міста. Бачиш, так випало, що мені потрібна допомога когось такого, як ти. Когось, хто знався б на магії. Ти допоможеш мені, а я мовчатиму про твою таємницю. Незважаючи на все, я не є прихильником тортур, а ми обидвоє досконало знаємо, що б з тобою зробили, якби відповідні особи дізнались, ким насправді є наша королева.
Адріа мовчки кивнула головою. Він був правий на 100 відсотків. Вогнище було б найменшим злом, яке на неї чекало. За те, що вона зробила, їй напевно зорганізували б довгу і повільну смерть. І все це очах людей, котрі що донедавна були закохані в неї до нестями.
- І чого ти хочеш?
- Що ж, певен час тому, тато вирішив знайти мені дружину і виглядає на те, що Овен погодився на мій шлюб зі своєю донькою. Це можна зрозуміти, оскільки він не має синів, а наш шлюб поєднав би два королівства. Але проблема в тому, що мені це не підходить. Від дитинства, я не почувався добре в власному тілі. Я старанно приховував цей факт, але пізніше дійшов до висновку, що десь виникла помилка. Я намагався щось з цим зробити, але все марно. Я хотів бути жінкою. Я мріяв бути жінкою. Я відчуваю, що так було б найкраще. Ти можеш зробити це, я правий? Можеш зробити так, щоб я став жінкою?
- Гмм…, - замислилась на мить Адріа. Цього вечора вона вже вдруге була шокована Едріком. - Так. Це можна зробити, - врешті, відповіла вона. - Але чи ти впевнений, що саме цього хочеш? Тому що, якщо цей процес можна швидко і легко провести, то все повернути назад буде неможливо.
- Так! - відповів Едрік з нетерпінням в голосі.
- Тоді, я згодна. Все це можна зробити навіть сьогодні. Але що ти робитимеш після цього…
- То вже моя справа. Я прийду до тебе через два дні, о такій же порі. І раджу, відьмо, не пробуй жодних штучок, мій напарник…
- Ми обоє маємо в цьому інтерес, я права? - Адрія порухала плечима. - Якщо хочеш, щоб я зробила те, що маю зробити, ти повинен мені довіритися…
* * *
Коли через два дні, вечером, Едрік прийшов до її кімнати, він мав при собі велику сумку. Адріа не питала його про неї, і відразу ж наказала принцу зручно всістись на кріслі. Хлопець виразно нервував, дрижачи всім тілом. Впевненим рухом, чарівниця накреслила на його чолі магічний символ у вигляді двох поєднаних кіл. Потім, вона промовила слова закляття, після торкнулась символу пальцями, відчуваючи, як через них тече магічна енергія. Адрія перший раз в житті робила це закляття і взагалі, вона творила магію перший раз від кількох років. Вона знала, що якби хтось, саме зараз, побачив, що вона робить, ніхто б не хотів опинитись на її місці…
Едріка на мить осліпило так, неначе туман опав на очі. Він бачив лише розмиті контури, а в його вухах звучав шум. Поколювання пробігало по шкірі хвилями. Раптом, все сповила темнота і безрух. Все повернулось до норми через невизначений період часу. Хлопець все ще відчував себе неначе п'яним. Він підніс долоню, з наміром потерти голову і саме тоді, його очі зауважили довгі нігті на тонких пальцях. Едрік поглянув вниз і помітив пару округлих грудей. Він мусив їх торкнутися, щоб переконатись, що все це не жарт. Груди були реальними! На додаток, дотик пальців до них, викликав в хлопця приємне відчуття, яке пробігло через все його тіло. Едрік порухав головою і відчув, як довге волосся опадає на його рамена та спадає по плечах. Непевність поступилась місцем ейфорії. Так! Все вдалося! І хоча він до кінця не довіряв Адрії, тепер хлопець усвідомив, що зробив правильно, пішовши на такий крок.
Він оглянувся навколо… і занімів. Щось було не так. Едрік дивився перед собою і бачив відбиття свого тіла. Але чому воно стояло, коли він сидів? Ні! Це не було дзеркало. То був він?
- Що…, - почав було говорити він і замовк, почувши голос, який виходив з його вуст. Однозначно, цей голос не належав до нього. Він був жіночим, високим і… таким знайомим. Едрік не міг помилятися: це був голос Адрії! Те, що ще мить тому, він сприйняв за відбиття в дзеркалі, порухалось і підійшло до принца.
- Я маю надію, що ти задоволений. Все пройшло ідеально і я задоволена від цього тому, що вже досить давно не чарувала. Ні, не так: не чарував. Я мушу звикнути до цього тіла. Це, можливо, займе мені трішки часу, але ти також будеш змушений навчитися говорити про себе «зробила» і так діла.
- Але як? Що…, - Едрік різко підвівся і підбіг до особи, яка виглядала, як він, говорила як він, але ж не могла бути ним! Чи це можливо, що вона була… Адріа була в його старому тілі?
- Я втілила в життя твою мрію, чи не так? Ти хотів мати жіноче тіло - то маєш його. Ніхто не заперечить, що воно красиве і спокусливе. Твоєму конюшому це тіло напевно сподобається. Саме так, коли ми помінялись тілами, я дізналась про всі твої спогади і знаю, кому ти віддав свій лист. Це конюший, з яким ти планував втекти. Коли ти доходила до себе, я пішов до нього і відібрав лист. Кінець-кінців, я зробив те, про що ти мріяв, ой, я хотів сказати мріяла. То ж…
- Я хотів, щоб ти змінила мене в жінку, а не в…, - ще мить і Едрік закричав би, але стримався.
- І я це зробила. Я розумію, що ти не маєш зеленого поняття про магію, то дозволь мені все пояснити. Магія - це наука, яка вимагає збереження рівноваги. Не можна просто так змінити камінь в золото, а чоловіка в жінку і зробити це без жодних наслідків. Щось за щось. Щоб втілити твою мрію в життя, я мусила б відібрати тіло в якоїсь невинної жінки, але тоді б вона дізналась про всі твої секрети. А так, все залишилось, можна сказати, «в родині»…
- Але це так не мало бути!
- Мій принце, твій конюший все ще чекає на тебе з приготованими конями. Ти маєш при собі відповідне вбрання, тож перевдягайся і ви можете втекти. І тішся, що тебе не буде поруч, коли твій батько довідається, що його дружина втекла з плебейським коханцем. Але якщо ви поспішите, то…
- Але я не можу так…
- Альтернативою є зайняти моє місце і залишатися дружиною твого батька. А можеш мені повірити, що хоча він і має свої роки, чоловічі потреби йому все ще потрібно…
Едрік не чекав, аж Адріа, будучи в його тілі, закінчить свої слова. Він поспіхом скинув з себе сукню королеви і, якнайшвидше перевдягнувся в подорожнє жіноче вбрання, яке приніс з собою. Едрік швидко вибіг з кімнати мачухи, а та, в тілі принца, лише посміхнулась до себе. Тепер, їй залишилось лише дочекатися дня шлюбу з принцесою сусіднього королівства, того самого, король якого наказав спалити Ластдроф. Але спочатку, вона повинна приготуватися, тому що знала, що наступного дня потрібно буде вірогідно відіграти роль коханого сина перед своїм «батьком», якого потішатиме після втечі цієї мерзотної мачухи з конюшим…
… а ще, можливо, вона повинна була б сказати Едріку, що кілька днів тому дізналась про свою вагітність…
TG казки - Помічниця корчмаря
Переклад: Pooh68
оригінал тут
Леорік пхнув двері і зайшов в корчми, отираючи з чола потоки води. Він якнайшвидше закрив за собою двері, залишаючи за собою дощ. Чоловік подорожував більшу частину дня і з задоволенням привітав той факт, що цей вечір проведе в теплому ліжку, а не десь під деревом. Життя найманця не було встелене рожами, але незважаючи на це, він кохав свою справу. Він рушив перед себе. Місцеві зиркали на нього з-під лоба, особливо приглядаючись до його великого дворучного меча, який висів в нього за плечима.
Леорік підійшов до бару і замовив пиво. Корчмар поставив перед ним великий кухоль, з якого спливала густа піна. Чоловік зробив великий ковток і зітхнув від задоволення. О так, тепер він почував себе значно краще.
- Корчмарю, я знайду тут кімнату на ніч?
- Вельможний пане, я б з радістю надав Вам кімнату, але купці вже зайняли всі кімнати і…
- А щоб їх…, - добрий гумор Леоріка зникнув блискавично. Але вже через мить, з'явилось щось, що повернуло йому хороший настрій. Через корчму пройшла молода і красива дівчина в сукні з глибоким декольте і рудим волоссям, заплетеним в дві коси. Дівчина несла пору кухлів пива, які поставила на одному зі столів.
- Корчмарю, вона ваша донька? - запитав Леорік, не відриваючи очей від рудоволосої красуні.
- Ні, пане. Це Аліна, моя служка. Золото, а не дівчина. Робітна і допомагає всім та не нарікає…
- Ти мені подобаєшся, маленька! - сказав Леорік, коли дівчина проходила поряд і дав їй легенький ляпас по попці. - Ти не хотіла б провести трішки часу з вояком і послухати про…
Дівчина пискнула, густо почервоніла і втекла в сторону сходів, не даючи чоловіку закінчити.
- Вибачте, пане. Вона полохлива. Зрештою, Аліна скоро залишить нас.
- Вона, мабуть, не може відігнати хлопців від себе, я правий?
- По-правді говорячи, ніхто ніколи не зачіпав її. Ви, пане, були першим. Місцеві її знають і…
- О. Тут якась таємниця? А може є якийсь суворий родич? Корчмарю, дай мені ще одне пиво.
- Вже несу, пане. А її історія є довгою…
- Тоді давай, починай розповідати. На дворі дощ і холод. Чим довше ти розповідатимеш, тим більше я платитиму за пиво…
- Це було якийсь місяць тому. Принаймні так мені здається. В сусідньому містечку відбувався ярмарок, на який з'їхались багато людей. В моїй корчмі не було де яблуку впасти. Купці, продавці та різні такі авантюристи, але мені все рівно. Важливо, щоб справно платили за їжу і випивку. Один з гостів, мабуть, забагато випив. Це був молодий хлопець і виглядало, що він недавно ступив на шлях пригод, хоча і вважав, що вже достатньо пізнав світу навколо. Шмаркач вдавав з себе великого мандрівника, який охоче розповідав наліво і направо про те, який з нього крутий хлопець. Звичайно, більшість гостів сміялись з нього за його спиною нього, але хлопець цього не помічав. Саме тут, де Ви стоїте, пане, стояла молода панянка в довгій, фіолетовій сукні. І цей молокосос підійшов до неї, непристойно схопив її за попку та запитав, чи вона не хотіла б провести з ним вечір.
- Самотня панянка…, в корчмі…, вона, мабуть, не була звичайною дівчиною.
- Саме так, пане. Місцеві знають, що такі шати носять чародійки з місцевої школи магії. Але той засранець, не знав цього. Чародійка обернулась до нього і всі, хто був поруч, замовкли. Дехто з гостів, навіть почали шукати схованки, будучи переконаними, що ця панянка зараз кине вогняну кулю в хама. Признаюсь, я також почав боятися того, що буде далі. Якби згоріла моя корчма, я б пішов по світу голим і без гроша. Але чародійка була спокійною. Вона подивилась на цього придурка і вимовила кілька магічних слів. Раптом, сильне світло огорнуло все навколо, а коли вона згасло, у всіх присутніх полізли очі на лоба…
- Зачекай… Вона змінила його в жабу…? А може ящірку…? Я чув про таке…
- Ні, пане. Всі ми дивились, не можучи повірити в те, що бачимо. Там, де ще мить тому стояв шмаркач, була красива панянка, яка розглядалась навколо, не розуміючи що і як. А чародійка відізвалась до мене, говорячи, що я можу взяти цю дівку за прислугу, але я повинен пам'ятати про одну річ…
- Зачекай… То ота дівка, то насправді… А щоб його! - Леорік несвідомо і швидко витер руки об штани. - Бідний дурник! Корчмарю, ще одне пиво.
- Вже несу, пане.
- Гаразд… І що далі?
- Я зробив так, як сказала чародійка. Назвав дівчину Аліною, дав їй дах над головою і їжу, а вона, виявилась хорошою прислугою. Я б з радістю залишив її в себе назавжди, бо навіть моя «половина» була в захваті від дівчини. Но, але…
- Давай вгадаю…, закляття мало діяти тільки певен час. Місяць? Два?
- І так, і ні. Бо чародійка сказала, що він залишиться дівчиною так довго, доки його не спіткає теж саме, що спровадило на нього цей клопіт. Місцеві знали про її слова і тому тримали руки при собі, але ви, пане…
- Ха, ха, ха! Тобто виходить на те, що через мене ти втратиш хорошу прислугу? Що ж, я радий, що несвідомо допоміг цьому дурнику.
І ніби у відповідь на ці слова, згори, по сходах, збіг молодий хлопець з коротким рудим волоссям. Він нервово оглянувся навколо, а потім швидко вибіг з корчми, під гучний сміх присутніх. Леорік лише посміхнувся під носом.
- О. Виглядає, що дощ закінчився. Корчмарю, якщо в тебе немає вільних місць, то мені час в дорогу.
- Зачекайте хвилинку, пане. Я не докінчив свого оповідання…
- А є ще щось?
- Так. Чародійка додала ще кілька слів: «той хто так потрактує оту дівчину, відчарує її, але сам займе її місце». І саме через це, ніхто з наших її не…
Наполовину порожній кухоль пива впав на підлогу. На місці, де ще мить тому стояв Леорік, тепер була молода та спокуслива дівчина, з довгим, білявим волоссям, одягнена в просту зелену сукню. Вона розглядалась навколо своїм непритомним поглядом, не розуміючи де вона знаходиться і чому вона тут.
- Не бійся маленька, - посміхнувся корчмар. - Я дам тобі роботу, їжу і щось з одягу. Тобі потрібно знати, що я саме зараз шукаю нову прислугу…
Підписатися на:
Дописи (Atom)