Костюм русалки

Автор: snore23

Переклад: Pooh68

оригінал тут

     Сонце повільно рухалось в сторону заходу. Холодний вітер дув крізь дерева. Ліс почав змінювати свій колір на багряний і золотистий, поступово готуючись до зими. Яскраве листя спадало з дерев дощем, як тільки вітер починав рухати гілками. В повітрі відчувалась вологість і запах прілого листя. А ще, в повітрі висіло щось, що повинно було статися, щось невимовне і таємниче, щось що ознаменуватиме великі зміни…

     По шосе, між яскравих дерев, мчав яскраво-червоний «Мустанг» з відкритим дахом. За кермом сиділа Меган, успішна бізнесвумен, котра мала фірму в місті, яка була частиною ще більшої фірми. Двадцятидворічна брюнетка була рішучою дівчиною, відомою своїм бійцівським характером. До цього часу, вона відмовляла чоловікам, котрі залицялись до неї, відносячись до їх спроб з насмішкою та презирством, яке зростало з кожною їх жалюгідною спробою. Врешті, як їй здавалось, всі навколо зрозуміли, що вона не заінтересована ними і залицяльники залишили дівчину в спокої. Зрештою, Меган не переймалась ними і брала від життя все, що могла отримати дівчина в її віці і статусі. Єдиною подругою в фірмі була Сенді, молода азіатка, яка працювала в якості секретарки. Її веселий погляд на життя іноді дратував Меган, але тільки Сенді могла змусити її посміхатись, навіть у її чорні дні…

     Це була довга подорож і Меган дуже втомилась. Коли вона входила в наступний поворот, задзвонив телефон.

     - Відповідь, - виразно промовила вона, блютуф зреагував і підняв трубку.

     - Гей, дівчино! - почула вона голос Сенді. - Є новини для тебе.

     - Що трапилось? - запитала Меган.

     - Виглядає на те, що Dog Daddyo збирається організувати велику вечірку на Хелловін. Якщо ти плануєш повернутись, то тобі потрібен буде якийсь костюм, - сказала Сенді.

     Меган застогнала. «Це те, що мені зараз потрібно», - нервово подумала вона. Дівчина не хотіла їхати, але конче потребувала забрати речі з будинку матері. А тепер, їй потрібно буде знайти якийсь дурний костюм, щоб заробити очки в злого і скупого боса.

     Як подарунок з небес, перед її очима виник знак з написом ««Зачаровані нитки». Наступний поворот направо. Поруч з озером».

     - Я виберу костюм і зустрінемось на вечірці, - голосно сказала вона.

     - Зрозуміла, - пролунав голос Сенді. - Але переконайся, що костюм матиме щось, що відноситься до морської теми.

     - А ти ким будеш?

     - Русалкою. А може ти також вибереш подібний костюм і ми будемо парою сирен!

     Меган засміялась над ентузіазмом подруги. Дівчина уявила собі, як до залу входять дві спокусливі русалки. Меган попрощалась і відклала трубку. Вона сповільнилась і повернула направо, з'їжджаючи з шосе на ґрунтову дорогу. Великі дерева обступили її машину, цілком ховаючи сонце. Густий килим опалого листя покривав і так не дуже хорошу дорогу, роблячи керування жахливим. Дівчина зосередилась, щоб втримати автомобіль від заносів. Нарешті, вона доїхала до цілі і зупинилась.

     Перед нею виднілось озеро, спокійна вода якого виглядала, як величезне дзеркало. Десь далеко, на другій стороні озера, можна було побачити темно-сіру пляму далекого берега. Озеро, на яке вона дивилась, було одним з найбільших бачених нею і мала форму нирки та розміщалось в гірській долині. Кілька струмків з гір підживлювали озеро, а з нього витікала річка, яка оминала місто і прямувала до далекого моря.

     Меган помітила багато човнів біля пристані на озері. Найбільша пристань була біля магазину. Трішки завелика, як на її думку. Окрім її «Мустанга», на стоянці був тільки один автомобіль: старий пікап «Форд», який давно бачив кращі часи. На ньому було стільки іржі, що не можна було зрозуміти, де закінчується оригінальна фарба, а починається іржа. Одне скло було замінено плексигласом, а інше, все в тріщинах. Магазин був трішки кращим від того пікапа, але тільки трішки. Назовні, будинок відчайдушно потребував краски. Вивіска на дверях повідомляла, що магазин був відкритий. Дівчина зітхнула і відкрила двері.

     Усередині, магазин був протилежністю своїй зовнішності. Яскраві лампи освітлювали все навкруги, майже не даючи тіні. Стіни були покриті всілякими масками лиходіїв і нелюдей з різних телевізійних серіалів. Біля задньої стіни, біля приміряльні, стояв Франкенштейн у повний ріст поруч з людиною в фіолетовому костюмі людожера. Наступна кімната містила в собі стійки з різними костюмами. Праворуч розмістився прилавок, за яким стояв літній чоловік з посмішкою на сухому обличчі.

     - Добрий день, пані, - прохрипів він. - Ласкаво просимо на відкриття мого магазину «Зачаровані нитки», в якому всі костюми настільки реальні, що здаються ніби вони чарівні. Мена звали Ролан. Чи можу допомогти Вам?

     Чоловік був високим і досить старим на вигляд. Меган припускала, що йому біля шістдесят чи навіть сімдесят років. Він виглядав на якогось пенсіонера, який вирішив підзаробити кілька доларів до своєї пенсії. На собі, чоловік мав товстий в'язаний светр і товсту сорочку під ним. Завершували одяг чорні штани і великий золотий пояс - пряжкою у формі казана чарівника.

     Вона посміхнулась до нього. - Я шукаю ідеальний костюм русалки, - сказала вона. - Він повинен бути реалістичним настільки, наскільки це можливо.

     - Аж так? - старий підняв брову.

     - У мене важлива вечірка в місті, на яку я змушена піти, - пояснила вона. - На додаток, моя подруга також буде русалкою. Я подумала, що ми будемо виглядати чудово в подібних костюмах.

     Старий кивнув, змовницьки потерши кінчик носа. - І Ваш костюм повинен затьмарити всі інші костюми, я правильно зрозумів? - запитав він, а Меган кивнула головою. «Чому ні?» - подумала вона. «Якщо мене помітить бос, то це було б навіть чудово. А якщо ні, то це буде тільки його проблема».

     Старий вийшов з-за прилавку, шурхаючи старими черевиками по підлозі. Дівчина здивувалась тому, що він носив такі важкі черевики. «Це його справа, в чому він ходить», - подумки ствердила вона.

     - Я скоро повернусь, - повідомив чоловік. - У мене є дещо особливе на складі. І він зник посеред моря костюмів.

     Меган ліниво почала оглядати найближчий до неї костюм. Це був костюм римського легіонера в комплекті з шоломом та червоним пір'ям. Поруч висів костюм середньовічної дівчини, яка працювала в шинку. Декольте на ньому був таким низьким, що Меган дивувалась, чи той, хто одягнув би його, виглядав пристойно. А ще, вона побачила костюм зеленого дракона з невеликим зеленими крильцями, котрі стирчали з його спини.

     Голосний звук від важких черевиків повідомив дівчину, що старий повертається. В руках він тримав хвіст русалки.

     - Ого, - видихнула Меган. - Мені подобається його колір.

     Чоловік простягнув костюм дівчині, що б та могла краще оглянути його. Хвіст був яскраво-фіолетового кольору і мав сріблясті нитки, від яких в Меган зарябіло в очах.

     - Я беру його, - сказала вона.

     - Я не сумнівався в цьому, - відповів чоловік, повертаючись за прилавок. Меган передала йому кредитну картку. Старий провів нею по касовому апараті і друкарка, у відповідь, надрукувала два чеки. Один з них дівчина підписала, а другий, поклала в свою сумочку.

     - Тут є приміряльня, якщо б Ви хотіли одягнути костюм і переконатись, як Ви в ньому виглядатимете, - повідомив її чоловік.

     - Дякую, - відповіла вона.

     Меган кортіло приміряти свою покупку. Чоловік провів її до кабінки. На вигляд, вона не викликала довіри, але іншої не було і Меган, зітхнувши, вже почала розмірковувати над тим, чи не випробувати його вдома. Але костюм притягував її до себе і дівчина зняла штани. Вона затремтіла від холодного повітря, а на гладкій шкірі з'явилась «гусяча шкірка». Меган схопила костюм і засунула в нього ноги. Всередині він був навіть теплим! Вона швидко підтягнула його вгору, аж до пояса. Ззаду, на ньому був замок-блискавка, який вона затягнула. Вони дивилась в дзеркало, милуючись костюмом на собі. Він був ідеальним, на додаток, луска на ньому виблискувала, відбиваючи світло.

     Несподівано, біль вибухнув в її ногах і стопах. Дівчина захиталась, відчуваючи, як нижню частину її тіла та ноги звела судома. Рука метнулась назад в пошуках замка-блискавки, але пальці нічого не знайшли. Їй здалось, що нігті дряпали шкіру! Вона повернула голову і побачила, що замок-блискавка від костюма, лежить на кріслі… Біль нижче пояса і в ногах послабшав і Меган зітхнула з полегшенням. Тепер вона потребувала знайти спосіб, як зняти цей костюм!

     Коли вона повернулась назад, щоб поглянути на хвіст спереду, то закричала від агонії. Тепер біль відчувалась в верхній частині її тіла, яка, здавалось, ніби горіла вогнем. Вона важко дихала, а біль поширювалась на всю верхню частину її тіла. Дівчина впала на крісло, а потім скотилась на підлогу. Гострий біль з'явився в неї на шиї і відчувався так, ніби її різали ножем. Вона відчула тяжкість в грудях і всередині себе, коли її органи і легені змінювались. Врешті, біль зникла і тепер, вона почала задихатись, як риба, котру вийняли з води: бюстгальтер на грудях неймовірно щільно стискав їх, унеможливлюючи нормальне дихання. Після кількох спроб, їй вдалось розстібнути бюстгальтер, звільнитись з його тісних обійм і нормально вдихнути. «Це все неправильно! Це не повинно відбуватись!» - в паніці розмірковувала Меган.

     Вона повільно вдихала повітря, змушуючи м'язи тіла заспокоїтись. Під впливом збільшеної кількості повітря, страх в ній поступово зникав. Коли вона остаточно заспокоїлась, дівчина почала стукати в двері кабіни.

     - Агов! - кричала вона. - Роланд! Мені потрібно поговорити з Вами щодо костюма!

     Двері піддались на її стукіт і відкрились. Вона завмерла, а її серце, мало не вискочило через горло. Вся хатина була порожньою. Жодних костюмів, жодних масок і світла. На прилавку виднілась табличка: «куплений товар поверненню не підлягає». Все продовжувало зникати навіть тоді, коли вона розглядалась навколо.

     Меган злякалась, не знаючи, що має робити. Вона не могла дійти до свого автомобіля! Але вона могла подзвонити! З нетерпінням, дівчина схопила сумочку і вийняла звідти телефон, щоб з страхом помітити, що в цьому місці сигнал мобільної мережі був відсутнім.

     - Що ж мені робити? - бурмотіла вона.

     Раптом, до її вух долинув плескіт води. В ній виникло сильне бажання опинитись в озері. Але як дістатись до нього? Дівчина подивилась вниз і побачила поверхню води під підлогою. Озеро було так близько. Меган відчула голод води, який стискав її нутрощі. Вона почула злість не можучи знайти дорогу вниз, до води. А потім, вона помітила кільце на підлозі, посеред хатини. Меган схвильовано підповзла до цього місця, рухаючи хвостом та спираючись на руки. Діставшись до кільця, вона потягнула за нього. Люк легко піднявся і дівчина побачила сходи, котрі вели до пристані під підлогою. Омріяна вода була в кількох метрах від неї. Меган зісковзнула по сходах і впала у воду.

     Навколишня вода подарувала їй цілком новий світ. Її тіло було гладким і сильним, прекрасно пристосованим до навколишнього середовища. Дівчина відчула легкий свербіж на шиї і піднявши руку, торкнулась до неї. Вона здригнулась, коли пальці відчули щілини на шиї. Все ще не можучи прийти до себе, вона ризикнула і відкрила рот. Вода потекла в її горло, виходячи через зябра, але це їй здалось так природно, так ніби вона робила це все своє життя. В голові дівчини щось клацнуло і вона відчула, як керівництво над всім її тілом беруть інстинкти русалки. Меган посміхнулась про себе, повністю віддаючись їм…

     * * *

     Минуло більше тижня. Пошукові загони обшукали райони вздовж шосе, але нічого не знайшли. Кінець-кінців, слідчі натрапили на поодиноку хатинку біля озера. Саме там, вони знайшли покинутий автомобіль, сумку і одяг, але жодних ознак Меган. Зібравши докази і сліди, детективи покинули місце біля озера.

     Між тим, Меган адаптовувалась до нового життя в тілі русалки. Дно озера виявилось ідеальним місцем для плавання і харчування. Хоча сира риба на смак була менш привабливою в порівнянні з звичною їжею, вона швидко зрозуміла, що і така їжа може бути досить смачною. Додатково, Меган доповнювала свій раціон ягодами, які падали в води озера. Для спання, вона знайшла підводну печеру, яка була по-справжньому комфортна. Крижана вода озера для людей була неприйнятною, але для неї відчувалась теплою, так ніби вона перебувала в тропіках. Велика ємність легенів, дозволяли русалці без проблем дихати на поверхні води, а зябра без проблем забезпечували її киснем під водою. А ще, Меган виявила, що якщо вона довго перебувала над водою, зябра закривались і ніби зникали на її шиї. На додаток, після зміни, вона почала співати так красиво, як ніколи до цього. Однак, Меган уникала контактів з людьми, побоюючись того, що вони могли зробити з нею…

     * * *

     Минуло більше місяця з тип пір, як Меган стала русалкою. На початку зими, над озером завжди дув сильний вітер, а риба в ньому ховалась, а тому Меган потребувала більше часу, щоб роздобути їжу. Вона якраз займалась розшуком риби, коли натрапила на людей. Їх було двоє, дві дівчинки, одна - сімнадцяти років, друга - сіми. Вони були тепло одягнені, маючи на собі товсті зимові пальта і тепле взуття. Меган відчувала, що повинна полишити це місце, але вирішила залишитись і по підглядати за дівчатами. Молодша з них, бігала біля води, сміючись, а старша - дивилась в свій смартфон. Меган відчула гарячий спалах ревнощів. Телефон дівчини працював, а коли їй потрібна була допомога, її власний телефон не знайшов мережі! Це було несправедливо.

     Вона відволіклась від спогадів, коли мала дівчинка забралась на великий валун, який виставав з води. На перший погляд, той виглядав дуже міцним і стабільним, однак вона знала, що камінь розміщався на краю підводної прірви. Все дно озера через кілька метрів від берега, різко опадало вниз, доходячи до двадцяти п'яти метрів вглибину. Вона спостерігала, як дівчинка крутиться на краю валуна і чула, як говорить, дивлячись в дзеркало озера.

     - Ммммм. Подивись на мене, сестричко. Я виглядаю, як королева, - щасливо хихотіла дівчинка.

     - Угу, - відповіла її старша сестра, не відриваючи погляд від телефона.

     Дівчинка обернулась і почала дивитись в сторону русалки. Вона скрикнула, коли побачила русалку. Меган усвідомила, що її викрили і сильно змахнувши хвостом, швидко відплила, намагаючись зникнути з очей. Раптом, вона почула сплеск і заклякла. Маленька дівчина посковзнулась і впала з валуна до води! Важкий одяг і взуття швидко тягне її донизу.

     Меган розвернулась і поплила так швидко, як тільки могла. Вона бачила, як дівчинка борсається в воді поруч з каменем, але з кожною миттю втрачає силу та починає тонути під впливом намоклого одягу. За кілька метрів від неї, Меган швидко опускатись під воду, аж врешті, зловила дівчинку і випливла з нею на поверхню.

     Час навколо неї, здавалось, сповільнився, коли вона мчала на поверхні. Меган відчувала світ навколо себе дуже виразним, так, ніби вона отримала надлюдські здібності. Вона навіть відчувала окремі краплі води, котрі стікали по її хвості. Русалка чула, як дівчина вчепилась в неї своїми пальчиками і дивилась на свою рятівницю з виразом жаху на обличчі. Тим часом, старша дівчина стояла на валуні і намагалась побачити свою сестру.

     А через мить, час відновив свій нормальний хід і Меган впевнено прямувала до берега, тримаючи дівчинку в руках.

     - Лаура! Лаура! - кричала старша сестра дівчинки, стоячи на валуні.

     - Мара, - прохрипіла у відповідь дівчинка в руках Меган.

     Русалка помахала рукою, показуючи, що з малою все гаразд і підплила до каменя. Лаурі здавалось, що вони пливуть з неймовірною швидкість, а Меган відчувала, що вони рухаються так, ніби пливли в густому киселі.

     Коли вони опинились біля берега, Мара зіскочила у воду, мало не накинувшись на сестру. Вона сильно тримала її в своїх обіймах і ридала, гладячи сестру по голові. Тим часом Меган помітила, що Лаура почала тремтіти від холоду мокрого одягу.

     - Швидко, вийдіть на берег і зміни їй одяг на сухий, - наказала русалка. - А потім швидко повертайтесь додому, до тепла. В іншому випадку, вона може простудитись. Русалка замислилась і додала: - Найкраще буде, якщо ти одразу відвезеш її до лікаря.

     - Спасибі тобі. Дуже спасибі, - лепетала Мара до русалки, вибираючись на сушу. - Ти врятувала її.

     Меган відчула, що червоніє від похвали. Але через мить її страхи повернулись і вона швидко відповіла.

     - Без проблем. Але, будь-ласка, нікому не говори про мене. Я не хочу, щоб хто-небудь шукав мене. Ти зрозуміла? - запитала вона.

     - Так. Зрозуміла. Дякую, - погодилась старша дівчина, продовжуючи обіймати тремтячу Лаура.

     Меган спостерігала, як Мара швидко несе свою сестру в сторону ліса. Вона припустила, що десь там, серед дерев, був припаркований їх автомобіль. Її висновки підтвердились, коли вона почула звуки дверей, котрі закривались і звук мотора автомобіля. «Цікаво, чи вона дотримає обіцянки і нікому не розповість про мене», - подумала русалка. Вона сподівалась, що саме так і буде. Меган повернулась до води, намагаючись пригадати своє минуле життя, але ці спогади вже деякий час повільно зникали з її голови, так само, як малюнки на піску зникають під впливом води. З кожним днем, вона віддалялась від свого попереднього життя та все більше і більше ставала русалкою Місячного озера…