Кричати, як дівчина

Автор: braverunner

Переклад: Pooh68

оригінал тут

- Кіт, ти ставишся до всього цього занадто поважно. Просто відпочинь, розважся!, - намагався заспокоїти мене мій старший брат Девід, коли ми стояли в довжелезній черзі на атракціон до найстрашнішого будинку з привидами на Середньому Заході.

Цей будинок був дійсно жахливим. Багато з тих, хто зайшов всередину, виходили звідти з мокрими штанами чи ногами. Він був не для людей з слабкими нервами. Навіть, найбільш твердих цей будинок змушував трястись, як осиновий лист. Стосовно мене, то я також не горів бажанням відвідувати його.

- Я не можу повірити, що дозволив тобі вмовити себе втягнути в це! - сердився я на Девіда, який був страшенно задоволений, що я йтиму поруч з ним. А тим часом, через вихідні двері вийшли три дівчини. Таких перестрашених дівчат, я ще ніколи не бачив за все своє життя.

- Не звертай на них уваги, вони ж дівчата! Зазвичай, вони бояться навіть малої мишки! - намагався переконати мене брат. Якщо це мало спрацювати, то його заспокійливі слова не приносили втіхи.

Чим ближче ми підходили до входу, тим більше я нервував. Коли я підходив, персонал, мабуть, сфотографував моє перестрашене обличчя, щоб потім розмістити цю світлину на їх сайті, в рамках маркетингової стратегії.

Я пригадав, що робило цей «будинок з привидами» таким унікальним для відвідувачів. Там було все від монстрів, гучних звуків та ударів, закінчуючи підлогою, яка тряслась так, ніби поруч з будинком проїжджали гружені вантажівки.

На вулиці всі чули крики, котрі доносились зсередини. Вони пронизували нічне небо, ніби попереджуючи всіх, хто мав намір зайти всередину.

- Я не відчуваю себе за добре, - простогнав я тремтячим голосом.

- Перестань розігрувати з себе дівчину, - сказав Девід, повернувшись до мене. І хоча він був моїм старшим братом, він одночасно був таки страшним мудаком, який ніяк не хотів поважати мене.

- Гаразд, - сказав я і вирішив не давати йому більше поводів до знущання наді мною.

Я ніколи не був людиною, яка кохала такі речі. Але я не мав мужності сказати просте слово «ні». Якби я знав, що це слово могло б врятувати мене від халепи, в яку я попаду…

Нажаль, я був в кількох кроках від точки неповернення, від місця, про яке Девід марив кілька років. Група перед нами зайшла всередину і ми були наступні.

- Я можу побачити Ваші квитки? - запитав працівник атракціону перед дверима, простягаючи руку. Я і Девід дали йому наші паперові прямокутники. Він подивився на них і кинув в ящик з іншими білетами. - Будь-ласка, залишайтесь в групі, нічого не фотографуйте, не виражайтесь і не торкайтесь персоналу. Які-небудь питання? Ми покрутили головами і він відкрив двері. - Заходьте, - сказав він і ми увійшли всередину, а моє життя саме тоді змінилось назавжди…

Перше, що ми побачили, була стічна канава з радіоактивними відходами, котрі текли з водою. Раптом, з розщелини в стіні, в нашу сторону кинувся «алігатор», змушуючи мене і брата підстрибнути від несподіванки. Девід сміявся, а я намагався заспокоїтися.

Через кілька метрів, в іншій кімнаті, запрацювали стробоскопи і перш ніж ми звикли до їх яскравого світла, шалений хірург кинувся на прозору стіну поруч з нами і почав голосно валити в неї руками, знову змушуючи мене нервово зреагувати. Навіть Девід не сподівався такого.

- Гаразд, гаразд, - сказав він, частково визнаючи свою поразку перед власними страхами.

Далі, ми зупинились перед рогаткою, якої я б ніколи не сподівався в такому місці. Стрілка вліво мала напис: «подолай свій страх», а права: «кричи, як дівчина» Девід і я завмерли в нерішучості, розмірковуючи, в якому напрямку продовжити рухатись.

- У мене є ідея, - врешті сказав Девід. - Я піду наліво, а ти направо. Як ти відносишся до цього?

Моїм першим бажанням було послати його під три чорти і йти за ним. Але потім, я подумав, що він ніколи не відчепиться від мене і буде постійно нагадувати цю мою слабість. Я не міг дозволити йому зробити це.

- Хороший план, - відповів я з кривою посмішкою на обличчі. Не то, щоб я був впевнений в те, що роблю, але це було єдиним способом, хоч на кілька хвилин побути на самоті…

Навколо ставало все темніше і я вже почав жалкувати, що йду сам, без відчуття плеча брата, незважаючи на те, яким засранцем він був. «Я повинен заспокоїтися і не звертати уваги ні на що», - розмірковував я, продовжуючи свій шлях.

Актор, вдягнений, як клоун-вбивця, вискочив перед мною, мало не змушуючи мене впасти назад. Покривлявшись кілька секунд, він зник, а моє серце в грудях ніяк не хотіло заспокоїтись.

Я піднявся і розгледівся навколо. Місце виглядало, як покинутий склад, з дерев'яними коробками під стінами та блисками вогнища десь далі. Раптом, вертикальна балка зламалась, змушуючи стелю мало не впасти мені на голову.

Я зробив крок назад, схопившись за живіт, який відчувався прямим і тоншим. «Мабуть, це все через мої нерви», - подумав я. «Це все тільки підробка, все навколо несправжнє», - повторював я ці слова, як мантру. Врешті, я глибоко вдихнув і пішов далі.

Сусідню кімнату наповнював туман і я розглянувся навколо, сподіваючись довідатись те, що далі на мене чекало. Перш ніж я зробив крок, перед моїми очима виник кривавий м'ясник з бензопилою в руках, яку загрозливо направив на мене. Я впав на підлогу, опинившись на дупі. Через мить, мені здалося, ніби я сиджу на м'якій подушці. Коли я піднявся, то відчув ніби мої стегна стали ширшими.

Не було жодного сенсу приховувати від себе факт, що я боявся, дуже боявся. Коли я йшов по коридору, відчинились бічні двері і я побачив демонічну голову, котра злобно засміялась. Я пришвидшив крок, відчуваючи хвилювання перед тим, що ще на мене чекало. Через кілька метрів, в мою сторону зіскочив з кабелів вовкулака, твердо тупочучи по землі і ричачи в мою сторону.

Я вирішив, що цього досить і побіг так швидко, як тільки міг. За мною лунали страшні звуки і крики. А потім, я зупинився, опинившись в глухому куті. «Це далі якісь трюки?» - подумав я, починаючи боятись так, ніби перебуваю в якомусь фільмі жахів і ось-ось маю зустрітись з головним негативним героєм цього фільму. Але ніщо не могло підготувати мене до того, що сталося далі.

Зліва від мене увімкнулись автомобільні фари і я почув сигнал великої вантажівки, котра швидко наближалась до мене. Я занімів, дивлячись на це світло так, як це роблять перестрашені звірі. В останній момент, я обернувся і притиснувся до стіни, чуючи, як вантажівка зупиняється поруч з писком гальм. Важко дихаючи, я поклав руки на коліна, намагаючись заспокоїти себе. Двері кабіни відкрились, освітлюючи салон.

Я обернувся і обережно наблизився до кабіни вантажівки, щоб усвідомити, що дивлюсь на молоду красиву дівчину, одягнену в білу блузку, тугі джинси і ковбойки на ногах.

Її хвилясте, каштанове волосся спадало по плечах, обрамляючи привабливе, чарівне обличчя. Темні очі притягували мій погляд, а добре продуманий макіяж красиво доповнював її обличчя.

Великі груди, розміром «D», принаймні мені так здавалось, та її спокуслива попка, ніби запрошували засвистіти, як вовк з мультфільму. На перший погляд, вона мала метр шістдесят і важила з п'ятдесят кілограмів. Якщо десь існував ідеал жінки, то вона повинна бути його еталоном.

Я дивився на неї так само, як вона дивилась на мене. Цікавість зжирала мене. Коли я рухався, вона також рухалась, ніби передражнюючи мене. А потім, вона підняла руку і провела нею по своєму обличчі, викликаючи на ньому гримасу страху.

Я скрикнув, як дівчина, голосно і пронизливо, з високим тоном. Раптом, я усвідомив, що дивлюся в… дзеркало! А потім, до мене дійшло, що під одягом, я маю бюстгальтер і трусики, а між ногами відчуваю порожнечу. Все це виглядало і відчувалось дуже реально.

- О, ні!… Ні!… Ні!… - закричав я і побіг, не звертаючи уваги куди саме біжу, щоб через кільканадцять метрів натрапити на хлопця, який стояв назовні. Це був Девід!

- Е-е… Привіт, - сказав він, якось зніяковіло. - Ми знайомі?

- Девіде, - я поклав руки на його плечі. - Це я, Кіт! Я знаю, це звучить дивно, але цей «будинок з привидами» перетворив мене в дівчину! Я говорив до нього своїм тонким, дівочим голосом, сподіваючись, що він повірить в мої слова.

- Послухай, я не знаю хто ти, але якщо ти так сильно бажаєш, то ми можемо познайомитись ближче, - сміючись промовив він, перш ніж я дав йому тяжкий ляпас по обличчю.

- Послухай мене, Девіде. Як довго ти будеш вдавати з себе мудака? - закричав я до нього, а мій брат дивився з острахом на мене, потираючи відбиток долоні на своєму обличчі. - Ти і я прийшли сюди. Я повернув вправо, ти - вліво. Мені було страшно, але я не хотів повертатись і поглянь, що трапилось зі мною! Я знаю, що виглядаю на божевільного, але ти повинен повірити мені! Ти мій брат і зараз, я як ніколи, потребую тебе, - сказав я і розплакався, як справжня дівчина.

Девід міцно обійняв мене і вибачився. - Мені прикро, Кіте. Я був недоумком і повинен був врахувати твої відчуття. Я обіцяю, що знайду спосіб, щоб повернути твоє тіло назад.

Витираючи сльози з очей, я вирвався з його обійм і поглянув на брата з рум'янцем на обличчі. - Девіде, а якщо я скажу тобі, що не хочу змінюватись назад? Це робить мене дивним?

Мій брат поглянув на мене з посмішкою і ми разом попрямували до виходу з парку…

* * * Минуло два місяці * * *

Мій мирний сон перервав радіо-будильник. Голос Демі Лавато зазвучав в динаміках, перш ніж я вимкнув радіо. Відкинувши ковдру, я злізла з ліжка, настроюючи себе на новий день. «Якщо я збираюсь потрапити в університетську команду підтримки, то повинна бути в формі», - подумала я.

Прийнявши душі та поснідавши, я одягла топ і короткі шорти, насолоджуючись відчуттям атласної сексуальної білизни на тілі. Їдучи на відбірковий тур, я розмірковувала про свою ніч в «будинку з привидами». Я увійшов в нього одиноким невдахою, а вийшов спокусливою, сексуальною дівчиною, за якою всі хлопці повертали голови. Мої батьки радо прийняли мене в якості доньки і через певен час Кіт був оголошений мертвим, а моє нове, жартівливе ім'я Кензі стало офіційним іменем.

Приїхавши до кампуса, я вийшла з автомобіля і впевнено попрямувала в сторону входу, впевнено рухаючи своїми пишними стегнами та посилаючи кокетливі погляди хлопцям, які отупіло дивились на мене.

Всередині я підійшла до стола і записала своє ім'я та прізвище на аркуші зголошення. Поставивши сердечко над буквою «і», я посміхнулась, відаючи данину моді. Я дуже добре знала, що є красивою і була впевнена, що не дозволю цій красі пропасти.

Відбір пройшов так, як я очікувала. Коли відібраним повідомили, що нас прийняли в команду, нам одразу ж видали форму і сказали, що наступна зустріч буде в понеділок. Повернувшись додому, я повісила свою першу форму в шафу, не перестаючи захоплюватись нею.

Хто б міг подумати, що «будинок з привидами» так круто змінить моє життя, змінить на краще? Я відчувала, що не ніколи зможу віддячитись брату за те, що він забрав мене на цей атракціон. А ще, я була вдячна моїм батька, за те, що вони знайшли достатньо грошей, щоб забезпечити нову доньку всім необхідним, що молода дівчина має мати в своєму гардеробі і в житті.

Кожен день думаючи про це, я відчувала збудження. Я опинився в тілі молодої, сексуальної дівчини. Стати жінкою було моєю найбільшою мрією в попередньому житті і тепер, я нізащо не віддала б це тіло. Я подивилась на себе в повноростеве дзеркало, оцінюючи це прекрасне, молоде і сексуальне тіло. Я зробила кілька спокусливих поз і хихикнула. «Можливо, кричати, як дівчина - це вже не так і погано», - подумала я і широко посміхнулась до свого відбиття…