Викрадення

Автор: TGPL

Переклад: Pooh68

оригінал тут

     Геррік пхнув мечем в останнього охоронця і швидко вирвав меч з його вже мертвого тіла. Закинута на плече непритомна дівчина не робила жодних проблем. Він, навіть, трішки жалкував того, що вдарив її, але зв'язування, як це планувалось раніше, вимагало багато часу, а він волів тут не затримуватись. Через хвилину в коридорах замку могли з'явитись ще більше охоронців. Зрештою, він не вдарив її аж так сильно, принаймні він хотів в це вірити.

     Чоловік втішався, що не одягнув зброї і це дозволяло йому рухатися в міру швидко. Він вийшов з ношею з коридору на освітлений вогнями плац. Його кінь все ще стояв там, де був залишений. Геррік заховав меч і сильно обхопив дівчину. Та була дрібна та худа і для такого чоловіка як він, не справляла жодних проблем в питанні ваги.

     Чоловік побіг до коня. Коли він вже сидів на ньому, в замку залунав тривожний дзвін і в його сторону полетіли стріли, а вхідна решітка почала опускатись. Вдаривши ногами об боки коня, найманець змусив того летіти, як стріла. Геррік нахилився, минаючи решітку майже торкаючись її головою. Йому вдалось виїхати з замку. Віддаляючись, чоловік чув галас і окрики охорони, котрі лунали з мурів.

     Він усвідомлював, що ось-ось за ним рушить погоня, а тому кожна секунда була варта життя. Викрадену принцесу він поклав собі на коліна і розмірковував чи таки не за сильно вдарив її, бо дівчина ніяк не поверталась до свідомості. Але коли він приклав долоню до її руки, то відчув, що та була теплою. «Жива», - подумав він. «Це добре. Мені заплатили за те, щоб довести її в доброму стані». Кінець кінців, він мав репутацію когось, хто завжди виконував повірене йому завдання.

     В далині він почув тупіт конів, які сигналізували погоню. «А вони нічого собі», - з задоволенням подумав чоловік, будучи готовим на таку реакцію. Геррік їхав раніше розвіданою дорогою, а коли доскакав до розщепленого блискавкою дерева, то зіскочив з коня, знову взяв принцесу на плече і сильно вдарив коні в круп, спостерігаючи, як той мкне далі. Чоловік повернувся і швидко зникнув між деревами.

     Галуззя било його по обличчю, коли він продирався через чагарники. Амулет на шиї легко задрижав. Це означало, що він рухається в правильному напрямку. Через кільканадцять секунд, кусок каменю на шнурку мало не вискакував з його одягу. Геррік зітхнув з полегшенням, коли опинився на поляні. До цього часу, він таки боявся, чи часом розроблений план вдасться виконати. Але тепер, він був впевнений, що все вдалося. Кам'яний круг, посеред поляни, почав світитись, коли чоловік з ношею ступив в нього. Через мить світло погасло, а поляна знову була порожньою…

     Геррік стояв посеред великої кам'яної кімнати. Він поклав дівчину на підлогу і поглянув на низького чоловіка навпроти себе. Той був одягнений в широкий балахон, а на його обличчі виднілась широка посмішка.

     - Тішусь, що все пішло згідно плану.

     - Я також. Признаюсь, що я був шокований цим, бо звикнув до того, що всі, навіть найкращі плани, завжди мають здатність піти не так, як хотілося б. Ви мали докладну інформацію щодо місця її перебування та кількості охорони. Я під враженням. То як, щодо розрахунку за роботу?

     - Вже, вже… Чи міг би ти покласти її там? Все ж таки, вона принцеса, - сказав старий чоловік, вказуючи жестом на невелику лежанку, яка стояла під стіною. Геррік без слова підніс дівчину і заніс її на вказане місце, обережно кладучи на вказаний мебель. Вона тихо застогнала. Свідомість таки поверталась до неї. Це втішило Герріка. Виглядало на те, що він доставив замовлення в доброму стані. Принцеса повільно піднеслась, але це вже його не інтересувало.

     - Дякую. Для тебе це раз плюнути, але мої старі кості не здолали б її навіть підняти.

     - Гроші? - знову запитав Геррік.

     - Так, гроші… вони там, - сказав чоловік, вказуючи на кам'яний стіл, на якому лежав капшук з монетами. Геррік посміхнувся і рушив в сторону грошей. «Ще одне виконане завдання, гроші до кишені, а решта - не моя справа», - подумки втішався він, підходячи до стола. Йому було всерівно, чому він мав викрасти дівчину і доставити її сюди. Він виконав завдання і баста. З відчуттям задоволення чоловік поклав долоню на капшук…

     Саме тоді сталося щось дивне. Це щось було швидке і раптове, неначе через його тіло пройшла якась хвиля інтенсивної енергії. Світ перед його очима замиготів, а він почув себе якось незвично, якось цілком по-іншому, неначе втратив… на вазі. Несвідомо, він потер очі… і перше, що побачив - був він сам. «Це що, дзеркало?» - подумав він. Але Геррік зрозумів, що зараз сидить, тимчасом його відбиття - стояло біля стола! Він опустив руки і подивився на них. Ті чомусь здались йому дивно малими. Кутком ока він помітив ще щось - прикриті дещо подертою сукнею худі та красиві ноги. На додаток, він відчув лоскотання довгого волосся, яке спадало на його рамена.

     Звук голосу вивів Герріка з ступору. Це був його голос, але той не виходив з його вуст!

     - Нарешті! Нарешті я вільна! - чув він власний голос, який вимовляв слова, яких він не говорив. Геррік дивився на своє тіло, яке було нахилене над кам'яним столом.

     - Пані, все згідно з домовленістю. Сподіваюсь, що все пішло досконало. Я правий? - сказав низький чоловік з посмішкою на обличчі. Геррік нічого не розумів, продовжуючи сидіти, як статуя.

     - Це нове тіло є… дивне, але саме про таке я завжди мріяла. Сильне, мужнє… воно ідеальне. Я перед тобою в довгу, Кергоре.

     - Наша умова була сформульована так, щоб всі її сторони отримали задоволення… Ну, майже всі, - сказав чоловік на ім'я Кергор і подивився на Герріка. Той, зі своєї сторони, розглядався навколо з широко відкритими очима, водячи головою то на своє тіло біля стола, то на мага, коли ті спокійно розмовляли між собою, так ніби нічого не відбулось. А потім він знову почув свій голос.

     - Бачиш найманцю, план передбачав, що ти викрадеш мене. Ти здивований? Так, я знала про все. Думаєш, чому ти так легко дістався до моїх кімнат? Я сама напоїла охоронців вином, яке приспало їх. Все це через те, що любий татко вирішив видати мене за сина свого далекого родича. Що ж, я була його єдиною донькою, а тому повинна була вийти заміж за того малого засранця і родити йому дітей, як тільки він зможе їх робити, тим самим продовжуючи династію. Єдиною проблемою було те, що я не писалась на таке життя і воно аж ніяк не підходило мені.

     Геррік почувався дивно, коли слухав це пояснення, яке звучало його голосом, але вимовлялось кимось іншим, кимось, хто керував його тілом і на додаток його тіло говорило в жіночому роді! Він оніміло слухав, намагаючись зрозуміти почуте і зібратись в собі.

     - Одночасно, наше королівство віддавна було заінтересоване зв'язками з сусідом, - втрутився Кергор. - Нажаль, батько, цієї тут принцеси, відхилив пропозиції шлюбу з сином нашого короля, боячись того, що його королівство попаде в залежність від нашого. А тому, ми вирішили найняти тебе, щоб викрасти принцесу і доставити її сюди…

     - І тепер, коли я отримала нове тіло, про яке завжди мріяла, я можу поїхати в сиву далину і нікого не буде обходити те, що я робитиму. Жодного слугуванню молодшому від мене шмаркачу, жодного плодіння дітей… Я завжди хотіла бути вільною та незалежною і тепер можу втілити свої мрії в життя. Що ж, я вдячна тобі, найманцю, - додала принцеса в тілі Герріка і зразу ж виправила себе. - Взагалі-то, правильно буде: вдячний. Я повинна швидко звикнути говорити про себе, як чоловік. До відома, це я зв'язалась з магом Крегором та його королем. Ми швидко домовились у всіх питаннях. А потім, нам залишалось знайти відповідного фраєр… тобто героя, який би викрав мене, - сказала вона, хихочучи.

     - Залишився останній пункт договору, - тепер втрутився Крегор. - Оскільки її королівська величність зникла, це могло б закінчитись оскарженням про вбивство і війною. На щастя, принцеса перебуває між нами, тому шлюб відбудеться завтра зранку.

     - Але… де… як…, - врешті вимовив Геррік і замокнув, почувши теперішній свій голос, котрий звучав високо і дівочо. - Це не може бути… Я не…

     - Та не нарікай. Говорять місцевий принц дуже красивий, - перебила його принцеса в тілі Герріка, злосливо посміхаючись. Почувши такі слова Геррік несвідомо зірвався з лежанки і побіг в сторону дверей. Він не все розумів з почутого, але знав одне - він мусить втікати звідси. Нажаль, Геррік швидко зауважив, що не можна швидко бігати в довгій сукні. Він усвідомив це, коли опинився на підлозі, розтягнувшись на всю свою довжину. Сильна рука, яка ще недавно належала до нього, підняла з землі його теперішнє тендітне тіло.

     - Раджу звикати до мого старого тіла і піклуватись ним. Я сама його ніколи не любила. Це так неприємно бути слабкою дівчиною. Але, можливо, ти покохаєш його, - вона поставила Герріка на землю і відвернулась.

     - Ага, майже забула. Я щось винна тобі, - тіло Герріка обернулось і вона вдарила його в обличчя так, як найманець зробив це з дівчиною в замку. Повторно опинившись на землі, він ще встигнув почути. - В умові не передбачалось, що мене битимуть. Я права? А це таки боліло… Але знаєш, я все ще невинна, а говорять, що дефлорація також не дуже приємна штука, - вона голосно засміялась, а скулена на підлозі дівчина почала зовсім не по-чоловічому плакати та дрижати зі страху…