Вітаючи ранкове Сонце

Автор: thehunterwolf

Переклад: Pooh68

оригінал тут

Джером не пам'ятав вогонь навколо себе, решток, котрі літали навколо нього і жахливі крики людей. Коли він прийшов до тями, то лежав на купі піску обличчям вниз. Йому знадобилось кілька хвилин, перш ніж він зміг поворухнути понівеченим тілом і розгледітись навколо. Нажаль, крім уламків бувшого приватного літака, він нічого не побачив.

Спогади хвилею повернулись в його голову: він був в'язнем, якого везли до палацу місцевого диктатора, де повинні були стратити на очах того. «Добре, що я помру раніше», - подумав чоловік.

Повільно рухаючись, Джером відігнув панель, намагаючись розірвати джгути дротів під нею. Наступною річчю, яку він побачив, були величезні полаті піску навколо. «Це пустеля!» - подумки викрикнув він. «Я помру серед пісків страшною смертю!»

Навколо нього виднілись піщані дюни, котрі тягнулись ген, аж до самого горизонту. А ще, над головою палало гаряче сонце, яке змушувало навколишнє повітря дрижати. Після короткої боротьби з самим собою, Джером врешті зміг встати, знайшовши на допомогу якусь трубу, використовуючи її в якості імпровізованого костиля. Він почав оглядати навколишні уламки в пошуках чогось корисного.

Нажаль, чоловік не знайшовши нічого, окрім обвуглених трупів. Єдиним, що вціліло, це була клітка, в якій його перевозили. Лахміття одягу в'язня звисало з його тіла. Здавалось, що так чи інакше, з цієї катастрофи він вже не вибереться живим.

Джером зітхнув від розчарування. Він мав померти безболісною смертю, але тепер, схоже йому не вдасться і це зробити. Не маючи поняття в яку сторону рухатися, чоловік попрямував туди, коди дивились його очі. Він йшов по піску, роблячи крок за кроком, а день ніяк не хотів закінчуватись. Через кілька годин, він почув звуки, котрі доходили з його живота, який домагався їжі.

Не маючи сили переставляти ноги, Джером впав на пісок і почав човгатись по ньому на руках і колінах, аж врешті, сили остаточно покинули його і чоловік приготувався зустріти смерть. Переносити спеку було більше не в його силах. Він востаннє підняв голову… і помітив щось дивне перед собою: вхід до великої печери. Він не повірив своїм очам, скидаючи все на якесь марево.

Але це не була марево. В кількох метрах від нього виднівся чорний отвір печери, яка виходила з піщаного бархану. Джером, спираючись на трубу, останками сил поповз до рятівного сховища. Опинившись всередині, чоловік безсило впав на підлогу одразу ж біля входу до печери. Полуденне сонце не сягало сюди своїми колючими променями, але скоро гаряче денне повітря повинно було змінитись на холод ночі в пустелі і не відомо, що було гіршим.

Через кільканадцять хвилин Джером прийшов до тями і почав рухатися далі, всередину печери, розглядаючи по дорозі наскальні малюнки, виконані з дуже великою деталізацією. Один з малюнків зображав збіговисько людей, котрі поклонялись до великого змія. І саме малюнок цього змія наповнив Джерома страхом і одночасно подивом. Так розглядаючи настінні малюнки, він дійшов до кінця печери.

Світла в цьому місці було дуже мало і він ледве міг розгледіти три об'єкта, які виникли перед ним. Першим з них був казан в якому горів вогонь, другим об'єктом була невелика статуя змії нагорі, над великим кам'яним троном. І цей трон був третім незвичним об'єктом в цій печері. Джером не міг позбавитись відчуття нагальної потреби сісти на цей трон, перш ніж втратить свідомість. Він зрозумів, що то був його останній шанс вижити.

Зібравши рештки своєї волі і сил, Джером втягнув своє тіло, розмістившись на таємничому троні. «Тепер, я хоча б помру гідно, як якийсь король», - подумав він. Як тільки чоловік відчув, що життя покидає його тіло, зелений туман почав витікати з статуї над троном, формуючись у вигляді кобри.

Туман почав опадати, щоб, врешті, зупинитись перед обличчям Джерома. Він був шокований тим, що почув в своїй голові жіночий голос, інтонація якого звучала так, ніби він належав особі королівських кровей. «Я спостерігала за тобою з тих пір, як ти опинився на моїй пустелі. Своєю силою волі, ти вже довів, що заслуговуєш на життя і така постава заслуговує моєї поваги. Ти скоро помреш, але я думаю, що ти заслуговуєш на більше, ніж смерть».

Туман у вигляді змії почав обгортатись навколо тіла чоловіка. «Я врятую твоє життя, але все в цьому світі має свою ціну. По-перше, я повинна поєднатись з тобою. Нажаль, це означає, що ти більше не чутимеш мене, тому-що я стану частиною тебе. По-друге, тобі буде важко впізнати себе після того, як наше поєднання закінчиться. Це найкраще, що я можу зробити. Отже, ти приймаєш мою пропозицію?»

Джером замислився на мить, усвідомлюючи, що іншого вибору в нього просто не було. «А може, це все тільки витівки мого вмираючого розуму?» - подумав чоловік. Ледве помітним рухом голови вгору і вниз, Джером погодився на пропозицію голосу в своїй голові. Кобра, здавалося, була задоволена таким вибором.

«Дуже добре. Тоді скористайся другим шансом, який я дарую тобі, людино», - поважно промовив голос в його голові. З цими словами, кобра здибилась, зашипіла, розкрила капюшон та почала поглинати тіло чоловіка через широко роззявлений рот.

Джером відчув, ніби був поглинутий навколишнім туманом. Він закашлявся, а потім, його тіло почало тремтіти. Спазми звели його і він почув енергію, котра почала змінювати його. Все тіло чоловіка почало збільшуватись в розмірі, викликаючи в нього стогони, коли кістки приймати нові форми, відповідно до тіла. Коли зростання зупинилось, тіло Джерома почало відповідати розмірам трону, на якому він сидів. Його голова сягала статуї змії, котра вивищувалась над ним в кільканадцяти сантиметрах.

Збільшений розмір тіла остаточно знищив залишки одягу на чоловіку, повністю оголюючи його. Він все ще кривився з болю, коли все волосся на ньому зникло так, ніби його зголив невидимий перукар. Через кілька миттєвостей, Джерому стало важко тримати руки на підлокітниках трону, оскільки ті видовжились.

Чоловік дивився на них в подиві, а потім він махнув руками кілька разів, щоб відчути, що вони все ще належать йому і він може керувати ними. Він нахилився і помітив, що довжиною руки сягали аж до початку ніг! Джером підняв руки до очей і відмітив про себе, що ті стали витонченішими, більш жіночнішими, але одночасно і м'язистими, а пальці на долонях отримали гострі, як бритва, кігті.

Трансформація продовжувалась, але чоловік усвідомив, що його паніка зникла. Він зрозумів, все, що відбувається не зашкодить йому в подальшому. Джером почув звуки з свого живота, які супроводжували збільшення нутрощів, а потім, звуки затихли, коли все стало таким, яким повинно було стати.

Джером поклав руки на свій живіт і відчув пальцями якийсь струс всередині. «Ааааа! - закричав він, коли його кістки знову розпочали дикий танець всередині тіла. Але тепер, вони рухались в конкретних напрямках.

Хребет випрямився та вигнувся. Стегна збільшились до неймовірної ширини, аж почали тиснути об краї трону. Шкіра затремтіла, так ніби тіло ось-ось мало вибухнути. Незважаючи на шок, який відчував Джером, збільшена попка приємно почувала себе, притискаючись до холодного каменю трону.

Це було так, ніби він сидів на м'якій подушці. Джером не знав, чи варто турбуватись цими відчуттями, які опанували його тіло. А потім, надійшла наступна зміна і вона була самою дивною і незвичною. Його ноги і ступні злиплись в одне ціле, і перетворились в великий та м'ясистий… хвіст, а пеніс між ними був поглинутий всередину.

Такі зміни змусили чоловіка видати з себе випадкові стогони та зітхання, коли він почав відчувати свій хвіст. Кістки в ньому швидко стиснулись і поєднались з хребтом, утворюючи одне ціле, від шиї аж до кінчика хвоста.

В обхваті, хвіст не був ширшим від його змінених стегон, хоча і додав кілька кілограм до загальної ваги тіла. Вирішивши відчути його, Джером поворухнув ним вперед і назад, посилаючи відчуття від піску, яке виникло в його голові. Раптом, він завмер, коли почув ніби щось сильно вдарило в його голову. Череп чоловіка почав стискатись в одному напрямку та розширятись в іншому.

Ніздрі на обличчі віддалились одна від одної, всі зуби з гуркотом посипались на землю, а його очі повторили рухи ніздрів, зайнявши нові місця на голові, під стать її зміненому вигляду. Джером втратив можливість виразно говорити і тільки застогнав, коли побачив зміни внизу.

В місці, де колись був його пеніс, тепер виднілась довга та тонка щілина. Він відчув, що стає там вологим. Джером пронизливо застогнав через беззубий рот і протер очі руками. В нього була піхва!… Жіноча піхва!… Він ледве встигнув впоратися з цим відкриттям, коли перед його очима, на тілі, з'явились і почали рости груди!..

Пара чутливих сосків обійняла місце на вершині цицьок розміру «DD» і з них почала виділятись якась рідина. Джером був шокований виглядом та величиною грудей на собі. Але в їх розмірі не було нічого дивного, особливо коли співставити груди з новим розміром його тіла. Джером раптово почервонів, почавши отримувати нові відчуття, коли краплі зеленої отруйної рідини, стікали з грудей, капаючи на землю.

Це, здавалось, стало новим сигналом для чергових змін, які виражались появою луски на всій поверхні тіла. Єдине місце, яке залишилось вільним від луски, були його піхва і соски на грудях. Більшість зміїної луски була світло-коричневого кольору та перепліталась в чарівні візерунки з лускою чорного кольору. Тим часом, його вуха зникли, залишаючи дві дірки по обидві сторони голови. Джером знову отримав здатність чітко говорити, а його язик став довшим та роздвоєним на кінці. З пари гострих та довгих іклів в роті почала сочитись отрута.

- Цсссе, ссс, безумовно зсссмусить мене навчитисссь викориссстовувати їх! - просичав він, виявивши прикру ваду нової вимови. Врешті, прозора плівка закрила його очі, над якими з'явились довгі вії. На довершення, в нього, по обидві сторони шиї та голови, тепер виднівся капюшон кобри. Цим завершилось перетворення Джерома на рептилію.

- Нарешті кінецсссь… Я живий, але… до біссса… ким я ссстав?! - запитав сам себе Джером. На усвідомлення того, в кого він змінився, йому потрібно буде більше часу, тим більше, що дивний жіночий голос в його голові більше не відзивався, так як обіцяв. Він здригнувся, коли зрозумів, що більше не є теплокровним. Йому дуже потрібне сонячне тепло. Нажаль, на дворі була глуха ніч, а Місяці, як відомо, не дає тепла. Джером оглянувся і побачив казанок біля трону, в якому тлів вогонь.

Напів-жінка, напів-змія зсунулась з трону, відчуваючи неймовірну силу в новому тілі. Використовуючи руки і хвіст вона швидко доповзла до рятівного казанка. Її піхва посилала імпульси задоволення, коли тіло рухалась по піщаній підлозі. Опинившись біля вогню, вона обкрутила тіло навколо казанка, майже притискаючись до гарячого металу. Приємне тепло змусило її стогнати від сексуального задоволення, яке зароджувалось в ній.

Незважаючи на це, вона розуміла, що потребує протриматись до світанку. Тоді буде тепло, а вона мріяла про тепло, а ще, вона потребувала їжі. Думка про теплу кров, яка стікала з пійманої жертви до її горла, почала приємно гріти нутрощі…

Здавалось минула ціла вічність, перш ні вона побачила промені ранкового сонця, які повільно повзли по піску печери. Не гаючи часу та використовуючи сильні руки і хвіст, вона поповзла до виходу з печери, щоб побачити, як сонце повільно підіймається над пісками пустині. Якимось шостим почуттям, вона знала, що необхідно зробити в цей ідеальний момент часу.

Розглянувшись навколо, вона побачила те, що шукала - трубу, яку використовував Джером, в якості костиля. Вона підняла її і застосувавши всю свою силу, змінила кінець труби на щось, що було подібним до фалоса. Сонце було майже перед нею. Вона повернулась спиною до нього, нахилилась, підставляючи спокусливу лускату попку під його промені і почала заштовхувати імпровізований фалоімітатор в свою спраглу піхву.

Ранкове сонця поступово нагрівало пісок навколо неї, а вона була вражена теплотою екстазу, який отримувала. Вже через кілька секунд, вона кінчила, змочуючи пісок під собою власними соками. Величезна напів-жінка, напів-змія голосно засичала та застогнала від отриманого оргазму в своєму новому тілі. Коли все закінчилось, вона з задоволенням обернулась на спину, підставляючи груди і піхву під промені сонця, продовжуючи насолоджуватись його теплом протягом наступних кількох ранкових годин. «А ще вчора, я була впевнена, що ця спека вб'є мене», - подумала вона.

Ця думка викликала в неї сміх. Через певен час, вона почула булькання в шлунку. Прийшла пора на полювання. Вона підняла верхню частину тіла вгору, спираючись на сильний хвіст і з гордістю задемонструвала світу свої гострі ікла. Вона не тільки вижила, вона буде панувати над цією землею.

Десь, з-за далекої піщаної дюни, почувся звук від мотора джипа. «Ааах… Надходять люди, які катували мене… Мабуть вирішили обшукати уламки… Вони будуть здивовані відкриттям», - розмірковувала вона, облизуючи ікла роздвоєним язиком та відчуваючи насолоду надходячої помсти…