Автор: braverunner
Переклад: Pooh68
оригінал тут
- Кіт, ти ставишся до всього цього занадто поважно. Просто відпочинь, розважся!, - намагався заспокоїти мене мій старший брат Девід, коли ми стояли в довжелезній черзі на атракціон до найстрашнішого будинку з привидами на Середньому Заході.
Цей будинок був дійсно жахливим. Багато з тих, хто зайшов всередину, виходили звідти з мокрими штанами чи ногами. Він був не для людей з слабкими нервами. Навіть, найбільш твердих цей будинок змушував трястись, як осиновий лист. Стосовно мене, то я також не горів бажанням відвідувати його.
- Я не можу повірити, що дозволив тобі вмовити себе втягнути в це! - сердився я на Девіда, який був страшенно задоволений, що я йтиму поруч з ним. А тим часом, через вихідні двері вийшли три дівчини. Таких перестрашених дівчат, я ще ніколи не бачив за все своє життя.
- Не звертай на них уваги, вони ж дівчата! Зазвичай, вони бояться навіть малої мишки! - намагався переконати мене брат. Якщо це мало спрацювати, то його заспокійливі слова не приносили втіхи.
Чим ближче ми підходили до входу, тим більше я нервував. Коли я підходив, персонал, мабуть, сфотографував моє перестрашене обличчя, щоб потім розмістити цю світлину на їх сайті, в рамках маркетингової стратегії.
Я пригадав, що робило цей «будинок з привидами» таким унікальним для відвідувачів. Там було все від монстрів, гучних звуків та ударів, закінчуючи підлогою, яка тряслась так, ніби поруч з будинком проїжджали гружені вантажівки.
На вулиці всі чули крики, котрі доносились зсередини. Вони пронизували нічне небо, ніби попереджуючи всіх, хто мав намір зайти всередину.
- Я не відчуваю себе за добре, - простогнав я тремтячим голосом.
- Перестань розігрувати з себе дівчину, - сказав Девід, повернувшись до мене. І хоча він був моїм старшим братом, він одночасно був таки страшним мудаком, який ніяк не хотів поважати мене.
- Гаразд, - сказав я і вирішив не давати йому більше поводів до знущання наді мною.
Я ніколи не був людиною, яка кохала такі речі. Але я не мав мужності сказати просте слово «ні». Якби я знав, що це слово могло б врятувати мене від халепи, в яку я попаду…
Нажаль, я був в кількох кроках від точки неповернення, від місця, про яке Девід марив кілька років. Група перед нами зайшла всередину і ми були наступні.
- Я можу побачити Ваші квитки? - запитав працівник атракціону перед дверима, простягаючи руку. Я і Девід дали йому наші паперові прямокутники. Він подивився на них і кинув в ящик з іншими білетами. - Будь-ласка, залишайтесь в групі, нічого не фотографуйте, не виражайтесь і не торкайтесь персоналу. Які-небудь питання? Ми покрутили головами і він відкрив двері. - Заходьте, - сказав він і ми увійшли всередину, а моє життя саме тоді змінилось назавжди…
Перше, що ми побачили, була стічна канава з радіоактивними відходами, котрі текли з водою. Раптом, з розщелини в стіні, в нашу сторону кинувся «алігатор», змушуючи мене і брата підстрибнути від несподіванки. Девід сміявся, а я намагався заспокоїтися.
Через кілька метрів, в іншій кімнаті, запрацювали стробоскопи і перш ніж ми звикли до їх яскравого світла, шалений хірург кинувся на прозору стіну поруч з нами і почав голосно валити в неї руками, знову змушуючи мене нервово зреагувати. Навіть Девід не сподівався такого.
- Гаразд, гаразд, - сказав він, частково визнаючи свою поразку перед власними страхами.
Далі, ми зупинились перед рогаткою, якої я б ніколи не сподівався в такому місці. Стрілка вліво мала напис: «подолай свій страх», а права: «кричи, як дівчина» Девід і я завмерли в нерішучості, розмірковуючи, в якому напрямку продовжити рухатись.
- У мене є ідея, - врешті сказав Девід. - Я піду наліво, а ти направо. Як ти відносишся до цього?
Моїм першим бажанням було послати його під три чорти і йти за ним. Але потім, я подумав, що він ніколи не відчепиться від мене і буде постійно нагадувати цю мою слабість. Я не міг дозволити йому зробити це.
- Хороший план, - відповів я з кривою посмішкою на обличчі. Не то, щоб я був впевнений в те, що роблю, але це було єдиним способом, хоч на кілька хвилин побути на самоті…
Навколо ставало все темніше і я вже почав жалкувати, що йду сам, без відчуття плеча брата, незважаючи на те, яким засранцем він був. «Я повинен заспокоїтися і не звертати уваги ні на що», - розмірковував я, продовжуючи свій шлях.
Актор, вдягнений, як клоун-вбивця, вискочив перед мною, мало не змушуючи мене впасти назад. Покривлявшись кілька секунд, він зник, а моє серце в грудях ніяк не хотіло заспокоїтись.
Я піднявся і розгледівся навколо. Місце виглядало, як покинутий склад, з дерев'яними коробками під стінами та блисками вогнища десь далі. Раптом, вертикальна балка зламалась, змушуючи стелю мало не впасти мені на голову.
Я зробив крок назад, схопившись за живіт, який відчувався прямим і тоншим. «Мабуть, це все через мої нерви», - подумав я. «Це все тільки підробка, все навколо несправжнє», - повторював я ці слова, як мантру. Врешті, я глибоко вдихнув і пішов далі.
Сусідню кімнату наповнював туман і я розглянувся навколо, сподіваючись довідатись те, що далі на мене чекало. Перш ніж я зробив крок, перед моїми очима виник кривавий м'ясник з бензопилою в руках, яку загрозливо направив на мене. Я впав на підлогу, опинившись на дупі. Через мить, мені здалося, ніби я сиджу на м'якій подушці. Коли я піднявся, то відчув ніби мої стегна стали ширшими.
Не було жодного сенсу приховувати від себе факт, що я боявся, дуже боявся. Коли я йшов по коридору, відчинились бічні двері і я побачив демонічну голову, котра злобно засміялась. Я пришвидшив крок, відчуваючи хвилювання перед тим, що ще на мене чекало. Через кілька метрів, в мою сторону зіскочив з кабелів вовкулака, твердо тупочучи по землі і ричачи в мою сторону.
Я вирішив, що цього досить і побіг так швидко, як тільки міг. За мною лунали страшні звуки і крики. А потім, я зупинився, опинившись в глухому куті. «Це далі якісь трюки?» - подумав я, починаючи боятись так, ніби перебуваю в якомусь фільмі жахів і ось-ось маю зустрітись з головним негативним героєм цього фільму. Але ніщо не могло підготувати мене до того, що сталося далі.
Зліва від мене увімкнулись автомобільні фари і я почув сигнал великої вантажівки, котра швидко наближалась до мене. Я занімів, дивлячись на це світло так, як це роблять перестрашені звірі. В останній момент, я обернувся і притиснувся до стіни, чуючи, як вантажівка зупиняється поруч з писком гальм. Важко дихаючи, я поклав руки на коліна, намагаючись заспокоїти себе. Двері кабіни відкрились, освітлюючи салон.
Я обернувся і обережно наблизився до кабіни вантажівки, щоб усвідомити, що дивлюсь на молоду красиву дівчину, одягнену в білу блузку, тугі джинси і ковбойки на ногах.
Її хвилясте, каштанове волосся спадало по плечах, обрамляючи привабливе, чарівне обличчя. Темні очі притягували мій погляд, а добре продуманий макіяж красиво доповнював її обличчя.
Великі груди, розміром «D», принаймні мені так здавалось, та її спокуслива попка, ніби запрошували засвистіти, як вовк з мультфільму. На перший погляд, вона мала метр шістдесят і важила з п'ятдесят кілограмів. Якщо десь існував ідеал жінки, то вона повинна бути його еталоном.
Я дивився на неї так само, як вона дивилась на мене. Цікавість зжирала мене. Коли я рухався, вона також рухалась, ніби передражнюючи мене. А потім, вона підняла руку і провела нею по своєму обличчі, викликаючи на ньому гримасу страху.
Я скрикнув, як дівчина, голосно і пронизливо, з високим тоном. Раптом, я усвідомив, що дивлюся в… дзеркало! А потім, до мене дійшло, що під одягом, я маю бюстгальтер і трусики, а між ногами відчуваю порожнечу. Все це виглядало і відчувалось дуже реально.
- О, ні!… Ні!… Ні!… - закричав я і побіг, не звертаючи уваги куди саме біжу, щоб через кільканадцять метрів натрапити на хлопця, який стояв назовні. Це був Девід!
- Е-е… Привіт, - сказав він, якось зніяковіло. - Ми знайомі?
- Девіде, - я поклав руки на його плечі. - Це я, Кіт! Я знаю, це звучить дивно, але цей «будинок з привидами» перетворив мене в дівчину! Я говорив до нього своїм тонким, дівочим голосом, сподіваючись, що він повірить в мої слова.
- Послухай, я не знаю хто ти, але якщо ти так сильно бажаєш, то ми можемо познайомитись ближче, - сміючись промовив він, перш ніж я дав йому тяжкий ляпас по обличчю.
- Послухай мене, Девіде. Як довго ти будеш вдавати з себе мудака? - закричав я до нього, а мій брат дивився з острахом на мене, потираючи відбиток долоні на своєму обличчі. - Ти і я прийшли сюди. Я повернув вправо, ти - вліво. Мені було страшно, але я не хотів повертатись і поглянь, що трапилось зі мною! Я знаю, що виглядаю на божевільного, але ти повинен повірити мені! Ти мій брат і зараз, я як ніколи, потребую тебе, - сказав я і розплакався, як справжня дівчина.
Девід міцно обійняв мене і вибачився. - Мені прикро, Кіте. Я був недоумком і повинен був врахувати твої відчуття. Я обіцяю, що знайду спосіб, щоб повернути твоє тіло назад.
Витираючи сльози з очей, я вирвався з його обійм і поглянув на брата з рум'янцем на обличчі. - Девіде, а якщо я скажу тобі, що не хочу змінюватись назад? Це робить мене дивним?
Мій брат поглянув на мене з посмішкою і ми разом попрямували до виходу з парку…
* * * Минуло два місяці * * *
Мій мирний сон перервав радіо-будильник. Голос Демі Лавато зазвучав в динаміках, перш ніж я вимкнув радіо. Відкинувши ковдру, я злізла з ліжка, настроюючи себе на новий день. «Якщо я збираюсь потрапити в університетську команду підтримки, то повинна бути в формі», - подумала я.
Прийнявши душі та поснідавши, я одягла топ і короткі шорти, насолоджуючись відчуттям атласної сексуальної білизни на тілі. Їдучи на відбірковий тур, я розмірковувала про свою ніч в «будинку з привидами». Я увійшов в нього одиноким невдахою, а вийшов спокусливою, сексуальною дівчиною, за якою всі хлопці повертали голови. Мої батьки радо прийняли мене в якості доньки і через певен час Кіт був оголошений мертвим, а моє нове, жартівливе ім'я Кензі стало офіційним іменем.
Приїхавши до кампуса, я вийшла з автомобіля і впевнено попрямувала в сторону входу, впевнено рухаючи своїми пишними стегнами та посилаючи кокетливі погляди хлопцям, які отупіло дивились на мене.
Всередині я підійшла до стола і записала своє ім'я та прізвище на аркуші зголошення. Поставивши сердечко над буквою «і», я посміхнулась, відаючи данину моді. Я дуже добре знала, що є красивою і була впевнена, що не дозволю цій красі пропасти.
Відбір пройшов так, як я очікувала. Коли відібраним повідомили, що нас прийняли в команду, нам одразу ж видали форму і сказали, що наступна зустріч буде в понеділок. Повернувшись додому, я повісила свою першу форму в шафу, не перестаючи захоплюватись нею.
Хто б міг подумати, що «будинок з привидами» так круто змінить моє життя, змінить на краще? Я відчувала, що не ніколи зможу віддячитись брату за те, що він забрав мене на цей атракціон. А ще, я була вдячна моїм батька, за те, що вони знайшли достатньо грошей, щоб забезпечити нову доньку всім необхідним, що молода дівчина має мати в своєму гардеробі і в житті.
Кожен день думаючи про це, я відчувала збудження. Я опинився в тілі молодої, сексуальної дівчини. Стати жінкою було моєю найбільшою мрією в попередньому житті і тепер, я нізащо не віддала б це тіло. Я подивилась на себе в повноростеве дзеркало, оцінюючи це прекрасне, молоде і сексуальне тіло. Я зробила кілька спокусливих поз і хихикнула. «Можливо, кричати, як дівчина - це вже не так і погано», - подумала я і широко посміхнулась до свого відбиття…
Автор: TGPL
Переклад: Pooh68
оригінал тут
Геррік пхнув мечем в останнього охоронця і швидко вирвав меч з його вже мертвого тіла. Закинута на плече непритомна дівчина не робила жодних проблем. Він, навіть, трішки жалкував того, що вдарив її, але зв'язування, як це планувалось раніше, вимагало багато часу, а він волів тут не затримуватись. Через хвилину в коридорах замку могли з'явитись ще більше охоронців. Зрештою, він не вдарив її аж так сильно, принаймні він хотів в це вірити.
Чоловік втішався, що не одягнув зброї і це дозволяло йому рухатися в міру швидко. Він вийшов з ношею з коридору на освітлений вогнями плац. Його кінь все ще стояв там, де був залишений. Геррік заховав меч і сильно обхопив дівчину. Та була дрібна та худа і для такого чоловіка як він, не справляла жодних проблем в питанні ваги.
Чоловік побіг до коня. Коли він вже сидів на ньому, в замку залунав тривожний дзвін і в його сторону полетіли стріли, а вхідна решітка почала опускатись. Вдаривши ногами об боки коня, найманець змусив того летіти, як стріла. Геррік нахилився, минаючи решітку майже торкаючись її головою. Йому вдалось виїхати з замку. Віддаляючись, чоловік чув галас і окрики охорони, котрі лунали з мурів.
Він усвідомлював, що ось-ось за ним рушить погоня, а тому кожна секунда була варта життя. Викрадену принцесу він поклав собі на коліна і розмірковував чи таки не за сильно вдарив її, бо дівчина ніяк не поверталась до свідомості. Але коли він приклав долоню до її руки, то відчув, що та була теплою. «Жива», - подумав він. «Це добре. Мені заплатили за те, щоб довести її в доброму стані». Кінець кінців, він мав репутацію когось, хто завжди виконував повірене йому завдання.
В далині він почув тупіт конів, які сигналізували погоню. «А вони нічого собі», - з задоволенням подумав чоловік, будучи готовим на таку реакцію. Геррік їхав раніше розвіданою дорогою, а коли доскакав до розщепленого блискавкою дерева, то зіскочив з коня, знову взяв принцесу на плече і сильно вдарив коні в круп, спостерігаючи, як той мкне далі. Чоловік повернувся і швидко зникнув між деревами.
Галуззя било його по обличчю, коли він продирався через чагарники. Амулет на шиї легко задрижав. Це означало, що він рухається в правильному напрямку. Через кільканадцять секунд, кусок каменю на шнурку мало не вискакував з його одягу. Геррік зітхнув з полегшенням, коли опинився на поляні. До цього часу, він таки боявся, чи часом розроблений план вдасться виконати. Але тепер, він був впевнений, що все вдалося. Кам'яний круг, посеред поляни, почав світитись, коли чоловік з ношею ступив в нього. Через мить світло погасло, а поляна знову була порожньою…
Геррік стояв посеред великої кам'яної кімнати. Він поклав дівчину на підлогу і поглянув на низького чоловіка навпроти себе. Той був одягнений в широкий балахон, а на його обличчі виднілась широка посмішка.
- Тішусь, що все пішло згідно плану.
- Я також. Признаюсь, що я був шокований цим, бо звикнув до того, що всі, навіть найкращі плани, завжди мають здатність піти не так, як хотілося б. Ви мали докладну інформацію щодо місця її перебування та кількості охорони. Я під враженням. То як, щодо розрахунку за роботу?
- Вже, вже… Чи міг би ти покласти її там? Все ж таки, вона принцеса, - сказав старий чоловік, вказуючи жестом на невелику лежанку, яка стояла під стіною. Геррік без слова підніс дівчину і заніс її на вказане місце, обережно кладучи на вказаний мебель. Вона тихо застогнала. Свідомість таки поверталась до неї. Це втішило Герріка. Виглядало на те, що він доставив замовлення в доброму стані. Принцеса повільно піднеслась, але це вже його не інтересувало.
- Дякую. Для тебе це раз плюнути, але мої старі кості не здолали б її навіть підняти.
- Гроші? - знову запитав Геррік.
- Так, гроші… вони там, - сказав чоловік, вказуючи на кам'яний стіл, на якому лежав капшук з монетами. Геррік посміхнувся і рушив в сторону грошей. «Ще одне виконане завдання, гроші до кишені, а решта - не моя справа», - подумки втішався він, підходячи до стола. Йому було всерівно, чому він мав викрасти дівчину і доставити її сюди. Він виконав завдання і баста. З відчуттям задоволення чоловік поклав долоню на капшук…
Саме тоді сталося щось дивне. Це щось було швидке і раптове, неначе через його тіло пройшла якась хвиля інтенсивної енергії. Світ перед його очима замиготів, а він почув себе якось незвично, якось цілком по-іншому, неначе втратив… на вазі. Несвідомо, він потер очі… і перше, що побачив - був він сам. «Це що, дзеркало?» - подумав він. Але Геррік зрозумів, що зараз сидить, тимчасом його відбиття - стояло біля стола! Він опустив руки і подивився на них. Ті чомусь здались йому дивно малими. Кутком ока він помітив ще щось - прикриті дещо подертою сукнею худі та красиві ноги. На додаток, він відчув лоскотання довгого волосся, яке спадало на його рамена.
Звук голосу вивів Герріка з ступору. Це був його голос, але той не виходив з його вуст!
- Нарешті! Нарешті я вільна! - чув він власний голос, який вимовляв слова, яких він не говорив. Геррік дивився на своє тіло, яке було нахилене над кам'яним столом.
- Пані, все згідно з домовленістю. Сподіваюсь, що все пішло досконало. Я правий? - сказав низький чоловік з посмішкою на обличчі. Геррік нічого не розумів, продовжуючи сидіти, як статуя.
- Це нове тіло є… дивне, але саме про таке я завжди мріяла. Сильне, мужнє… воно ідеальне. Я перед тобою в довгу, Кергоре.
- Наша умова була сформульована так, щоб всі її сторони отримали задоволення… Ну, майже всі, - сказав чоловік на ім'я Кергор і подивився на Герріка. Той, зі своєї сторони, розглядався навколо з широко відкритими очима, водячи головою то на своє тіло біля стола, то на мага, коли ті спокійно розмовляли між собою, так ніби нічого не відбулось. А потім він знову почув свій голос.
- Бачиш найманцю, план передбачав, що ти викрадеш мене. Ти здивований? Так, я знала про все. Думаєш, чому ти так легко дістався до моїх кімнат? Я сама напоїла охоронців вином, яке приспало їх. Все це через те, що любий татко вирішив видати мене за сина свого далекого родича. Що ж, я була його єдиною донькою, а тому повинна була вийти заміж за того малого засранця і родити йому дітей, як тільки він зможе їх робити, тим самим продовжуючи династію. Єдиною проблемою було те, що я не писалась на таке життя і воно аж ніяк не підходило мені.
Геррік почувався дивно, коли слухав це пояснення, яке звучало його голосом, але вимовлялось кимось іншим, кимось, хто керував його тілом і на додаток його тіло говорило в жіночому роді! Він оніміло слухав, намагаючись зрозуміти почуте і зібратись в собі.
- Одночасно, наше королівство віддавна було заінтересоване зв'язками з сусідом, - втрутився Кергор. - Нажаль, батько, цієї тут принцеси, відхилив пропозиції шлюбу з сином нашого короля, боячись того, що його королівство попаде в залежність від нашого. А тому, ми вирішили найняти тебе, щоб викрасти принцесу і доставити її сюди…
- І тепер, коли я отримала нове тіло, про яке завжди мріяла, я можу поїхати в сиву далину і нікого не буде обходити те, що я робитиму. Жодного слугуванню молодшому від мене шмаркачу, жодного плодіння дітей… Я завжди хотіла бути вільною та незалежною і тепер можу втілити свої мрії в життя. Що ж, я вдячна тобі, найманцю, - додала принцеса в тілі Герріка і зразу ж виправила себе. - Взагалі-то, правильно буде: вдячний. Я повинна швидко звикнути говорити про себе, як чоловік. До відома, це я зв'язалась з магом Крегором та його королем. Ми швидко домовились у всіх питаннях. А потім, нам залишалось знайти відповідного фраєр… тобто героя, який би викрав мене, - сказала вона, хихочучи.
- Залишився останній пункт договору, - тепер втрутився Крегор. - Оскільки її королівська величність зникла, це могло б закінчитись оскарженням про вбивство і війною. На щастя, принцеса перебуває між нами, тому шлюб відбудеться завтра зранку.
- Але… де… як…, - врешті вимовив Геррік і замокнув, почувши теперішній свій голос, котрий звучав високо і дівочо. - Це не може бути… Я не…
- Та не нарікай. Говорять місцевий принц дуже красивий, - перебила його принцеса в тілі Герріка, злосливо посміхаючись. Почувши такі слова Геррік несвідомо зірвався з лежанки і побіг в сторону дверей. Він не все розумів з почутого, але знав одне - він мусить втікати звідси. Нажаль, Геррік швидко зауважив, що не можна швидко бігати в довгій сукні. Він усвідомив це, коли опинився на підлозі, розтягнувшись на всю свою довжину. Сильна рука, яка ще недавно належала до нього, підняла з землі його теперішнє тендітне тіло.
- Раджу звикати до мого старого тіла і піклуватись ним. Я сама його ніколи не любила. Це так неприємно бути слабкою дівчиною. Але, можливо, ти покохаєш його, - вона поставила Герріка на землю і відвернулась.
- Ага, майже забула. Я щось винна тобі, - тіло Герріка обернулось і вона вдарила його в обличчя так, як найманець зробив це з дівчиною в замку. Повторно опинившись на землі, він ще встигнув почути. - В умові не передбачалось, що мене битимуть. Я права? А це таки боліло… Але знаєш, я все ще невинна, а говорять, що дефлорація також не дуже приємна штука, - вона голосно засміялась, а скулена на підлозі дівчина почала зовсім не по-чоловічому плакати та дрижати зі страху…
Автор: manymasksmanyfaces
Переклад: Poo68
оригінал тут
Джеймс посміхнувся, погладжуючи підбородок. Він дивився на поштову посилку. «Нарешті вона прибула!» - задоволено подумав він. Пакет перед ним був великий і твердий, а відправником була легендарна майстриня Mermaidlover86. Вона спеціалізувалась на виготовленні хвостів для тритонів і русалок. Працюючи в різних місцях майже рік, Джеймс збирав гроші, щоб могти собі дозволити зробити замовлення в неї. На фотографіях вироби Mermaidlover86 виглядали неймовірно реалістично і чудово!
Хлопець обережно відкрив посилку, намагаючись не пошкодити її вміст. Він ледве стримував своє хвилювання, дивлячись на власний хвіст русалки! Хлопець покохав океан з дитинства і був зачарований всім, що його стосувалось, особливо русалками. Джеймс пригадав, як мріяв зустрітись з русалкою, як просиджував години на пляжі сподіваючись на таку зустріч. Тепер, коли він досягнув двадцяти років, закоханість в морських дів трішки притихла, тим не менш, він все ще відчував насолоду від речей, пов'язаних з його мрією. Це було його маленьким секретом, його слабкістю, його фетишем…
В коробці лежало його замовлення. Звичайно, спочатку йому прислали фотографії покупки, але тепер, він міг торкнутись до нього, розглядати його, милуватись майстерністю виконання. На перший погляд, луска червоного кольору виглядала звичайно, але уважний спостерігач міг відмітити специфічні доповнення, такі як їх різний розмір, або злегка змінений колір. Кожна така недосконалість тільки підкреслювала досконалу роботу Mermaidlover86. Хлопець поклав хвіст на ліжко і оглянув коробку в пошуках ще чогось, що могла вкласти туди майстриня. І він не помилявся. На дні лежав лист до нього.
«Шановний NintendoTaku.
Дякую за Ваш вибір! Я отримувала велике задоволення, виконуючи його для Вас.
Якщо Вам знадобиться якась допомога чи консультація щодо мого виробу, телефонуйте на цей номер: 1-800-546-5000.
Насолоджуйтеся моїм виробом і отримуйте безліч задоволення.
Mermaidlover86»
- Цей костюм ідеально підійде на найближчий Хелловін! - сказав Джеймс сам до себе. Він домовився з своїм сусідом, що той одягне костюм пірата, який полонив його, в костюмі красивої русалки. Його сусід був закоханим в піратів, так само як Джеймс був закоханим в русалок. Сусід, з дитинства вибирав костюми піратів і найулюбленішим серед них, був костюм капітана Крюка. Він мав всі необхідні реквізити, включаючи «Веселого Роджера», шаблю і, найголовніше: трикутний капелюх капітана. А ще, на полицях в його квартирі, виднілись книги про реальних та вигаданих піратів і побачивши все це, можна було б подумати, що сусід спеціалізується на історії з золотих часів піратства.
- Все, досить вивертів, - промовив Джеймс, вирішивши випробувати свій хвіст. Він був впевнений, що і цей хвіст має характерний недолік всіх таких виробів: в кінці хвоста, перед великим плавником, можна буде побачити ступні. Хлопець відклав лист, а потім роздягнувся, залишившись в футболці і боксерках. Врешті, він взяв хвіст в руки, відчуваючи легке збудження від дотику до нього. Він впхнув руку в отвір, куди повинні були увійти ноги і відчув м'якість. Здавалось, що матеріал всередині відрізнявся від матеріалу, з якого був зроблений зовнішній шар хвоста. Отвір виглядав на широкий і Джеймс був впевнений, що без проблем запхає в нього ноги. Заспокоївшись, хлопець поклав хвіст на підлогу, переконуючись, що не забруднить його, коли одягатиме…
Джеймс повільно всував ноги в хвіст. Спочатку він відчував прохолоду, але матеріал всередині швидко нагрівся від тепла його тіла. Він порухав ногами, підтягуючи хвіст до талії, так, ніби це були вузькі штани. Врешті, верхній край хвоста дійшов до його талій, приховуючи труси. Відчуваючи задоволення, Джеймс спробував відтягнути верх костюму, випробовуючи можливість ховання отриманих цукерок. Але… його пальці не змогли знайти місце, де матеріал костюму з'єднувався з його шкірою.
- Що до біса? - в замішанні запитав хлопець самого себе. - Вона не жартувала, коли писала, що я, як ніколи, буду переконливо виглядати в цьому костюмі. Цей хвіст ніби моя друга шкіра! Як це можливо?
Раптом, якесь дивне відчуття прокотилось через його тіло, ніби бульбашки повітря підіймались вгору. Все волосся на його тілі від шиї і до пояса зникло, наче його там ніколи не було, а волосся на голові почало швидко рости, сягнувши плечей. Він з жахом і цікавістю спостерігав, як його тіло набуває більш жіночних пропорцій… Сильний тиск в ногах привернув його увагу до хвоста. Ноги в ньому відчувались так, ніби розчинялись, а сам хвіст почав блищати, подібно до хвостів у риб. Він усвідомив, що костюм перестав бути костюмом. Одягнутий хвіст став реальною частиною його тіла!
Джеймс ахнув, але потім, закрив рота рукою. Його голос звучав… дівочо! На додаток, його футболка почала рухатися, розтягуючись вперед під натиском виростаючих грудей. Спочатку, вони були ледь помітні, але потім… вони почали швидко рости. «Що зі мною відбувається?» - подумав Джеймс. «Невже все це зі мною робить оцей костюм? Де тут кнопка вимкнення, коли вона так потрібна?!»
Джеймс повернув голову і побачив лист на ліжку. Він підповз до ліжка, схопив телефон і папір. Відкинувши з очей довге волосся, Джеймс приготувався набрати надрукований телефонний номер.
«Я мушу подзвонити до Mermaidlover86. Вона мені допоможе. Повинна допомогти! Я не можу…», - Джеймс завмер і з жахом поглянув на двері, в яких стояв його сусід. Той закляк з відвислою щелепою, дивлячись на чарівну і спокусливу істоту посеред кімнати. Було зрозуміло, що він не впізнав в цій хвостатій дівчині свого сусіда Джеймса.
- Я можу все пояснити, - відізвалась русалка спокусливим голосом…
Автор: Oh2bpreg
Переклад: Pooh68
оригінал тут
Ніч підходила до кінця, а я фантазував на сексуальні теми з моєю дівчиною Меган, котра лежала поруч. Цієї ночі ми багато раз кохались і це було чудово, але я завжди хотів чогось більшого…
Скільки я себе пам'ятаю, мене завжди приваблювали дівчата з насправді великими грудьми. Я не маю нічого проти грудей Меган. Її розмір «В» ідеально гармонізував з мініатюрними формами дівчини, але розмір її грудей не задовольняв мої фантазії. І ось останні кілька місяців, я збирав гроші, щоб замовити таблетки для вдосконалення вигляду тіла однієї відомої фармацевтичної компанії.
Посилка від них прибула минулого тижня. Зібраних грошей вистачило на базовий пакет в який входили: одна таблетка на кожну цицьку, на попку, живіт, «осину талію» і піхву. Особисто я збирався використати таблетки для грудей, ну… може ще «осина талія». «Буде весело поекспериментувати з оцими таблетками», - розмірковував я, лежачи в ліжку.
Я планував підсунути таблетки Меган ще минулого тижня, але тоді ми мешкали в моїй квартирі і я подумав, що вона краще реагуватиме, якщо перебуватиме у себе…
Меган закінчувала готувати вечерю, а я намагався придумати, як підсунути їй мої таблетки.
- Вечеря буде готова через кілька хвилин, - відізвалась Меган. - Принеси пляшку червоного вина з холодильника і накрий стіл в великій кімнаті.
«Чудово!» - подумав я. «Саме це мені було потрібно». Я приніс пляшку вина і два хрустальних келиха, а потім, відкрив її і налив вина в келихи. Після цього, я обережно заглянув до кухні, щоб пересвідчитись, що моя дівчина все ще перебуває там. Впевнившись у власній безпеці, я витягнув таблетки на збільшення грудей і вкинув їх до келиха з вином, плавно перемішуючи його вміст, для пришвидшення їх розчинення. Сховавши решту таблеток, я підготувався на дальші події.
Через кілька хвилин до кімнати зайшла Меган з вечерею на підносі. Я почував себе недобре, через те, що не допомагав їй готувати сьогодні вечером, але якщо все піде добре, вона не пожалкує того, що відбудеться після цієї вечері.
- Ой, я забула виделки. Сходи будь-ласка, принеси їх, - попросила вона. Я зірвався і побіг до кухні, щоб принести забуті виделки. Коли я повернувся, Меган вже сиділа в своєму кріслі, очікуючи на мене.
Коли вона ось-ось збиралась почати їсти, я зупинив її. - Пропоную спочатку випити. Приготовлена тобою їжа заслуговує на хороший тост.
- Тост? - здивовано запитала вона.
- Так, люба. Що ж… ммм… Вип'ємо за всі ті хороші часи, які ми мали і які будемо мати, - виголосив я і ми цокнулись келихами. Я повільно смакував вином з свого келиха, а тим часом Меган одразу випила вміст свого келиха.
Я почав дивитись на її груди, чекаючи на момент, коли перси моєї коханої почнуть збільшуватись в розмірі під її блузою. Але Меган, здавалось, абсолютно не звертала увагу на те, що повинно було відбуватись з її тілом. Вона спокійно їла і розповідала останні плітки з своєї праці.
Я все ще дивився на її груди, сподіваючись врешті побачити дію моїх таблеток, аж раптом, відчув дивне поколювання в своїх грудях. Я не звернув на це уваги, приписуючи поколювання на самонавіювання та очікування результатів прийому таблеток Меган. Я таки сподівався побачити результат до закінчення нашої вечері.
Меган власне розповідала про одну свою подругу, котра збільшила власні груди. Розсіяно слухаючи любу, я почухав місце зліва на торсі, яке вперто поколювало. Місце, до якого я торкнувся було… м'яким ніж раніше. І чутливішим!
- … першу операцію вона зробила помінявши розмір грудей з «В» на «С». Але цього разу, вона побила власний рекорд. Тепер її груди мають розмір «D». І вона ще заявляє, що мріяла про такі великі груди і що їй подобаються великі цицьки. Тобі б такі великі подобалися? - запитала вона в мене.
Її розповіді почали дратувати мене. Вона говорила про великі груди, а я не бачив жодних ознак збільшення її власних грудей. Тим часом, я сам почав відчувати тепло в своєму тілі. Моє дихання пришвидшилось, а шкіра в районі грудей стала щільнішою і важчою.
- Любий…, - звернулась до мене Меган з заклопотанням в голосі. - З тобою все гаразд?
- Так… це просто… вечеря трішки пряна, як на мене…, - збрехав я.
- Знаєш, я не впевнена в цьому, - ствердила вона.
- Що ти маєш на увазі? - тепер запитав я.
Вона вказала пальцем на мої груди. Я подивився вниз і закляк від побаченого. Я дивився на справжні жіночі груди. На мої груди! На пару цицьок розміром «С». На додаток, вони продовжували збільшуватись в розмірі. «Чому? Що трапилось?» - мій мозок закипав. Я чітко пам'ятав, що кинув таблетки до келиха Меган. А потім, я пішов на кухні і коли повернувся, вона тримала келих в руках. Але який келих вона тримала? З таблетками чи без них?
- Любий! Чому в тебе груди? - поважно запитала вона.
- Гмм… Це… мабуть алергічна реакція на щось, - сказав я не відриваючи погляду від власних грудей, які тепер мали розмір «D».
- Алергічна реакція? - лукаво запитала вона. - Я ніколи не чула про алергічну реакцію, котра викликала б такий набряк.
Ґудзики на моїй сорочці ледве-ледве тримались, будучи готові в любий момент полетіти в дальній кут кімнати, відірвавшись від сорочки.
- Може розстібнеш сорочку, перш ніж вони порвуть її, - запропонувала Меган, ніби читаючи мої думки.
Я спробував розстібнути ґудзики, але матеріал був натягнутий так сильно, що таки не витримав і розірвався. Сорочка розкрилась і груди випали, все ще залишаючись під матеріалом футболки.
- Якби я не орієнтувалась в цьому питанні, то б сказала, що причина їх росту - це наслідки прийому певного лікарського препарату, - продовжувала говорити Меган.
«Це неможливо! Звідки… Як вона дізналась?» - намагався зрозуміти я.
- Може ти знімеш цю футболку, поки ще можеш.
Тепер мої груди виглядали, як два гарбузи під сорочкою. Я врешті зняв сорочку, а потім і футболку хоча не без певних зусиль. Я подивився на свої цицьки і помітив, що вони продовжували рости! «Скільки ж ще це триватиме?» - подумав я з острахом. «Груди в моделей на сайті компанії виглядали великими, але ті моделі були жінками. А я хлопець. А в хлопців груди не ростуть. Принаймні не такі великі», - розмірковував я.
- Зроби що-небудь! - викрикнув я в паніці.
- А я і роблю, - відповіла з посмішкою Меган. - Я дивлюся і насолоджуюсь їх виглядом. Вона долила собі вина і повільно ковтаючи напій, продовжувала спостерігати за тим, як ростуть мої груди.
Я марно намагався тиснути на ці кулі. Вони продовжували збільшуватись в розмірі, стаючи все більшими і більшими. Минуло пару хвилин, але мені здавалось, що все тривало цілу вічність. Врешті, мої груди перестали рости. Але проблема зосталась. Кожна з цицьок мала розмір пляжного м'яча і випирали з мене майже на шістдесят сантиметрів. Єдиним плюсом цієї ситуації було те, що вони важили набагато менше ніж справжні груди такого розміру, хоча я і відчував їх вагу на собі.
- Любий, які ж в тебе великі цицьки, - сплескуючи руками ствердила Меган, перериваючи мої думки.
Відчуваючи сором, я намагався закритись, але руки навіть не прикрили соски на них.
- Що, не сягаєш до них? - наблизившись до мене, запитала Меган. Вона легенько стиснула лівий сосок, посилаючи імпульс задоволення, який вибухнув в моєму тілі, викликаючи реакцію мого пеніса. - В тебе соски, як ковпачки від ручки і такі ж тверді. А ареоли величиною з блюдця! - ствердила вона і покрутила сосок в своїх пальцях, викликаючи невелику біль, але одночасно і неабияке задоволення. А тим часом, пеніс зі всієї сили намагався вирватись з штанів.
- То де вони? - грізно запитала Меган.
- Ти про що? - запитав я не розуміючи її питання.
- Таблетки для збільшення грудей, дурнику. Ти отримав їх в посилці, - пояснила Меган.
- Звідки ти це знаєш? - знову запитав я.
- Минулого тижня, я побачила посилку на твоєму столі. Я знала, що ти інтересувався ними, але не знала які саме таблетки ти замовив. А потім, я пригадала твій фетиш стосовно великих грудей і тут мене осінило: ти планував випробувати їх на мені! Я була впевнена, що ти даш їх з якимось напоєм. Я повинна була застрахувати себе та поміняти запропонований тобою напій на безпечний. І дякую тобі, ти запланував зробити це сьогодні, тому, що мені було б важко придумати якийсь відволікальний маневр та поміняти напої.
Я зрозумів, що весь мій план пішов «коту під хвіст». Я витягнув таблетки з кишені і спробував нагнутись, щоб передати їх Меган, але мої величезні груди унеможливили це. Я спробував кинути їй їх, але промахнувся. Кляті груди і тут завадили мені зробити те, що я хотів.
Меган підняла упаковку і подивилась на написи на ній.
- Так, груди вже використані. І я догадуюсь хто їх використав. Гмм… «Осина талія»… Цікаво. Попка, живіт, піхва… Ти насправді хотів мені це зробити? Як ти міг навіть про таке подумати? - запитувала вона зі злістю в голосі.
- Меган. Вибач. Мені насправді прикро. Я не подумав. Я знаю, ти зла на мене, як чорт, але будь-ласка, не виганяй мене. Я не можу йти через місто з таким тілом! - благально просив я.
- Не можеш? Тобі мабуть буде важко протиснутись в двері, але я думаю, що ти таки зможеш це зробити.
- Я не це мав на увазі. У мене немає нічого з одягу щоб закрити ці… груди. На додаток, я не зможу керувати своїм автомобілем, - я продовжував благати.
- Як довго цей цирк триватиме? - запитала вона спокійнішим голосом.
- Вони писали, що від 24 до 48 годин, - відповів я.
- Ну… В мене немає нічого такого з одягу, щоб могло обхопити цей витвір мистецтва. А коли б я випила ці таблетки, що я повинна була б робити отих два дні з такими великими грудьми? - з цікавістю запитала вона.
- Я сподівався, що ми могли б… гмм… повеселитися, - тихо відповів я.
- Повеселитися? Що такого веселого в величезних грудях? - грізно запитала Меган.
- Я… Я не знаю. Вибач мені, - відповів я, похнюпивши голову від сорому, усвідомлюючи усю безглуздість мого плану.
- Що ж… Я не бачу причин у зміні твого плану. Пропоную перейти до спальні і переконатися скільки задоволення ми отримаємо від величезних грудей. Ой, вибач, твоїх величезних грудей. І коли дія таблеток закінчиться,… ми могли б випробувати і інші таблетки та переконатись що ще можна отримати від них, - сказала вона, а я почув нотки хвилювання в її голосі.
- Ти… хочеш випробувати інші таблетки? - запитав я, все ще сподіваючись отримати шанс втілити в життя мої фантазії.
- Ох, любий, я ніколи не говорила ніколи…
Автор: mrhardy12
Переклад: Pooh68
оригінал тут
Це був один з звичайних днів на океаном. Я плавав в воді самотньо та безтурботно і не почув, як рятувальник закликав всіх повертатись на берег. Я оглянувся і помітив, що залишився єдиною особою в воді. До мене прямував човен, намагаючись змусити мене повернутись на пляж. Я не мав такого бажання і почав відпливати від нього. Саме тоді, до мене долинув знайомий голос, який окликав мене.
- Тедді! Теодоре!
Це був мій друг Джейк. Коли його човен врешті наблизився, він почав картати мене.
- Всі вже вийшли з води. Хіба ти не чув застереження?
- Чув, але мені всерівно. Джейку, я кохаю плавати, ти ж це знаєш, - відповів я і не брехав в цьому. Я обожнював воду ще з часів дитинства.
- Так, так, - сказав той, киваючи головою. - Але в воді з'явилось багато медуз. Ти ж знаєш, що вони можуть бути небезпечні.
- Ха! Було б кого боятись! Вони можуть тільки вжалити, а це може тільки заболіти. Від цього не вмирають.
- Перестань базікати. Виходь з води, поки тебе не витягнуть звідти рятувальники.
- Добре вже. Добре.
Я вже зібрався підплисти до човна, коли відчув щось, що м'яко торкнулось моєї ноги. Джейк закричав, а рульовий на човні наказав мені не рухатись, що я з радістю виконав. Я поглянув вниз і побачив рожеві медузи, котрі плавали навколо мене. Я ніколи ще не бачив медуз рожевого кольору, але десь всередині себе знав, що їх вжалення може таки заболіти. Я повільно поплив, знову відчуваючи відростки медузи на своїх ногах. В мене склалось таке враження, що вони були мною заінтересовані, але я не знав чому! Я вже майже дістався човна, коли відчув різкий біль в лівій нозі. Це було насправді боляче, особливо в порівнянні до минулих разів. Я почав сповільнюватись, чуючи голоси, які кликали мене. Я перестав відчувати ноги та руки і вже не міг плисти. А потім, я втратив свідомість…
Прийшовши до себе, я зрозумів, що був під водою. Не знаю, як я вижив, але подивившись вгору, побачив човен над собою. Мої ноги і руки все ще були паралізовані, а тому я не міг дістатись рятівного човна. Біль від жала медузи розходилась по всьому тілі. Я подивився на місце уколу і був вражений побаченим. Невелике місце на нозі, куди мене вжалила медуза, було фіолетового кольору. Мені стало страшно, але завдяки адреналіну, я зміг таки поворухнути лівою рукою. Я торкнувся вжаленого місця на нозі, намагаючись хоч щось почути. І таки почув… Місце уколу було дуже гладким на дотик і неймовірно м'яким. Я продовжував торкатись до ноги, аж раптом щось опинилось в моїх пальцях. Я підніс знахідку до очей і почав розглядати її. Я мало не задихнувся, якби не пригадав, що все ще знаходжусь під водою. Мої пальці тримали поодиноку луску, подібну до риб'ячої. Я розлютився, а адреналін почав викликати в мене паніку.
Я знову поворухнув рукою, намагаючись знайти спосіб повернутись на поверхню. Я знав, що можу надовго затримати дихання, але на даний момент, вже давно б мав задихнутись. Тим часом, моя нога почала покриватись лускою, займаючи все більшу площу. Без мого відома, ноги звелись разом, а потім я відчув, як щось торкається моєї спини. Я повернув голову, сподіваючись, що це рятівники, але за спиною нікого не було. Я повернув голову в другу сторону і врешті побачив те, що відчував: довгі світлі пасма, плавали в воді навколо мене. Роздивляючи їх, я зрозумів, що вони належали мені! Саме тоді, я зрозумів, що дивлюсь на своє змінене волосся! Тепер воно мало світло-русявий колір і було довгим, насправді довгим. Я був в шоці.
Я знову подивився вгору, на човен, який здавалось, був все далі і далі від мене. Я поглянув вниз. Виглядало на те, що я не підіймався, але і не опускався. Тим часом, луска вже була майже на всій лівій нозі та збиралась перекинутись на другу ногу. Я спостерігав, як мої руки ставали тоншими, а пальці видовжувались. Мої ноги стали стрункими, а плавки на них зісковзнули і почали тонути. Я ще раз поглянув вгору, на човен, бажаючи щоб люди на ньому врятували мене. Врешті, повітря в легенях майже закінчилось і я почав відчувати гострий біль в грудях, так, ніби легені мали вибухнути. Я знову поглянув вниз, намагаючись відволіктись від думок про те, що через кілька секунд задихнусь під водою. Мої ноги змінювались, а пальця на стопах виросли, перетворюючись в широкий плавник. Я не міг більше цього витримати і закричав. Рештки повітря швидко вилетіли з легень. Я залишився без краплі кисню в собі…
Сподіваючись, що ось зараз помру, я вирішивши не мучитись та зробив великий ковток води. Але чомусь відчув себе так, ніби ковтнув не воду, а чисте гірське повітря. Я зробив ще один ковток, а потім ще один. Я міг дихати під водою! Не знаю як, або чому, але я все ще був живим! Я оглянувся, продовжуючи ковтати воду. Я відчув, що влада повертається до моїх рук і ніг. Поглянувши вниз, я знову був шокований побаченим: в мене зникав мій пеніс! Від несподіванки я ахнув. Я перетворювався на якогось кастрата. Але це не були єдині зміни мого тіла. Від талії вниз, мої ноги почали зливатись в один довгий… хвіст. На торсі в мене швидко почали рости… груди і зупинили свій ріст, сягнувши розміру «D». Так як і ноги, груди покрились лускою, залишивши вільними тільки тверді соски на них. Виглядало на те, що я таки змінився в жінку. «Ні, не в жінку», - подумав я. «Я змінився в… русалку!»
Я поворухнув ногами, чи ногою і зрозумів, що від талії вниз в мене справжній риб'ячий хвіст. Усвідомивши це, я знову поворухнув хвостом, змушуючи тіло змінити позицію. Повернувшись, я змахнув хвостом і швидко помчав вглибину океану. «Джейк мабуть продовжуватиме шукати мене», - подумав я відпливаючи вдалину. Але мені вже було всерівно. Я не хотів нікого бачити. Пливучи, я почував себе все більш і більш природно, так ніби народився з цим тілом…
А потім, я все пригадала. Щоб врятувати від великої морської війни єдину наслідницю королівських кровей, моє єство перенесли в тіло медузи… І ось тепер, я повернулась… Принцеса океану повернулась!…
Автор: snore23
Переклад: Pooh68
оригінал тут
Сонце повільно рухалось в сторону заходу. Холодний вітер дув крізь дерева. Ліс почав змінювати свій колір на багряний і золотистий, поступово готуючись до зими. Яскраве листя спадало з дерев дощем, як тільки вітер починав рухати гілками. В повітрі відчувалась вологість і запах прілого листя. А ще, в повітрі висіло щось, що повинно було статися, щось невимовне і таємниче, щось що ознаменуватиме великі зміни…
По шосе, між яскравих дерев, мчав яскраво-червоний «Мустанг» з відкритим дахом. За кермом сиділа Меган, успішна бізнесвумен, котра мала фірму в місті, яка була частиною ще більшої фірми. Двадцятидворічна брюнетка була рішучою дівчиною, відомою своїм бійцівським характером. До цього часу, вона відмовляла чоловікам, котрі залицялись до неї, відносячись до їх спроб з насмішкою та презирством, яке зростало з кожною їх жалюгідною спробою. Врешті, як їй здавалось, всі навколо зрозуміли, що вона не заінтересована ними і залицяльники залишили дівчину в спокої. Зрештою, Меган не переймалась ними і брала від життя все, що могла отримати дівчина в її віці і статусі. Єдиною подругою в фірмі була Сенді, молода азіатка, яка працювала в якості секретарки. Її веселий погляд на життя іноді дратував Меган, але тільки Сенді могла змусити її посміхатись, навіть у її чорні дні…
Це була довга подорож і Меган дуже втомилась. Коли вона входила в наступний поворот, задзвонив телефон.
- Відповідь, - виразно промовила вона, блютуф зреагував і підняв трубку.
- Гей, дівчино! - почула вона голос Сенді. - Є новини для тебе.
- Що трапилось? - запитала Меган.
- Виглядає на те, що Dog Daddyo збирається організувати велику вечірку на Хелловін. Якщо ти плануєш повернутись, то тобі потрібен буде якийсь костюм, - сказала Сенді.
Меган застогнала. «Це те, що мені зараз потрібно», - нервово подумала вона. Дівчина не хотіла їхати, але конче потребувала забрати речі з будинку матері. А тепер, їй потрібно буде знайти якийсь дурний костюм, щоб заробити очки в злого і скупого боса.
Як подарунок з небес, перед її очима виник знак з написом ««Зачаровані нитки». Наступний поворот направо. Поруч з озером».
- Я виберу костюм і зустрінемось на вечірці, - голосно сказала вона.
- Зрозуміла, - пролунав голос Сенді. - Але переконайся, що костюм матиме щось, що відноситься до морської теми.
- А ти ким будеш?
- Русалкою. А може ти також вибереш подібний костюм і ми будемо парою сирен!
Меган засміялась над ентузіазмом подруги. Дівчина уявила собі, як до залу входять дві спокусливі русалки. Меган попрощалась і відклала трубку. Вона сповільнилась і повернула направо, з'їжджаючи з шосе на ґрунтову дорогу. Великі дерева обступили її машину, цілком ховаючи сонце. Густий килим опалого листя покривав і так не дуже хорошу дорогу, роблячи керування жахливим. Дівчина зосередилась, щоб втримати автомобіль від заносів. Нарешті, вона доїхала до цілі і зупинилась.
Перед нею виднілось озеро, спокійна вода якого виглядала, як величезне дзеркало. Десь далеко, на другій стороні озера, можна було побачити темно-сіру пляму далекого берега. Озеро, на яке вона дивилась, було одним з найбільших бачених нею і мала форму нирки та розміщалось в гірській долині. Кілька струмків з гір підживлювали озеро, а з нього витікала річка, яка оминала місто і прямувала до далекого моря.
Меган помітила багато човнів біля пристані на озері. Найбільша пристань була біля магазину. Трішки завелика, як на її думку. Окрім її «Мустанга», на стоянці був тільки один автомобіль: старий пікап «Форд», який давно бачив кращі часи. На ньому було стільки іржі, що не можна було зрозуміти, де закінчується оригінальна фарба, а починається іржа. Одне скло було замінено плексигласом, а інше, все в тріщинах. Магазин був трішки кращим від того пікапа, але тільки трішки. Назовні, будинок відчайдушно потребував краски. Вивіска на дверях повідомляла, що магазин був відкритий. Дівчина зітхнула і відкрила двері.
Усередині, магазин був протилежністю своїй зовнішності. Яскраві лампи освітлювали все навкруги, майже не даючи тіні. Стіни були покриті всілякими масками лиходіїв і нелюдей з різних телевізійних серіалів. Біля задньої стіни, біля приміряльні, стояв Франкенштейн у повний ріст поруч з людиною в фіолетовому костюмі людожера. Наступна кімната містила в собі стійки з різними костюмами. Праворуч розмістився прилавок, за яким стояв літній чоловік з посмішкою на сухому обличчі.
- Добрий день, пані, - прохрипів він. - Ласкаво просимо на відкриття мого магазину «Зачаровані нитки», в якому всі костюми настільки реальні, що здаються ніби вони чарівні. Мена звали Ролан. Чи можу допомогти Вам?
Чоловік був високим і досить старим на вигляд. Меган припускала, що йому біля шістдесят чи навіть сімдесят років. Він виглядав на якогось пенсіонера, який вирішив підзаробити кілька доларів до своєї пенсії. На собі, чоловік мав товстий в'язаний светр і товсту сорочку під ним. Завершували одяг чорні штани і великий золотий пояс - пряжкою у формі казана чарівника.
Вона посміхнулась до нього. - Я шукаю ідеальний костюм русалки, - сказала вона. - Він повинен бути реалістичним настільки, наскільки це можливо.
- Аж так? - старий підняв брову.
- У мене важлива вечірка в місті, на яку я змушена піти, - пояснила вона. - На додаток, моя подруга також буде русалкою. Я подумала, що ми будемо виглядати чудово в подібних костюмах.
Старий кивнув, змовницьки потерши кінчик носа. - І Ваш костюм повинен затьмарити всі інші костюми, я правильно зрозумів? - запитав він, а Меган кивнула головою. «Чому ні?» - подумала вона. «Якщо мене помітить бос, то це було б навіть чудово. А якщо ні, то це буде тільки його проблема».
Старий вийшов з-за прилавку, шурхаючи старими черевиками по підлозі. Дівчина здивувалась тому, що він носив такі важкі черевики. «Це його справа, в чому він ходить», - подумки ствердила вона.
- Я скоро повернусь, - повідомив чоловік. - У мене є дещо особливе на складі. І він зник посеред моря костюмів.
Меган ліниво почала оглядати найближчий до неї костюм. Це був костюм римського легіонера в комплекті з шоломом та червоним пір'ям. Поруч висів костюм середньовічної дівчини, яка працювала в шинку. Декольте на ньому був таким низьким, що Меган дивувалась, чи той, хто одягнув би його, виглядав пристойно. А ще, вона побачила костюм зеленого дракона з невеликим зеленими крильцями, котрі стирчали з його спини.
Голосний звук від важких черевиків повідомив дівчину, що старий повертається. В руках він тримав хвіст русалки.
- Ого, - видихнула Меган. - Мені подобається його колір.
Чоловік простягнув костюм дівчині, що б та могла краще оглянути його. Хвіст був яскраво-фіолетового кольору і мав сріблясті нитки, від яких в Меган зарябіло в очах.
- Я беру його, - сказала вона.
- Я не сумнівався в цьому, - відповів чоловік, повертаючись за прилавок. Меган передала йому кредитну картку. Старий провів нею по касовому апараті і друкарка, у відповідь, надрукувала два чеки. Один з них дівчина підписала, а другий, поклала в свою сумочку.
- Тут є приміряльня, якщо б Ви хотіли одягнути костюм і переконатись, як Ви в ньому виглядатимете, - повідомив її чоловік.
- Дякую, - відповіла вона.
Меган кортіло приміряти свою покупку. Чоловік провів її до кабінки. На вигляд, вона не викликала довіри, але іншої не було і Меган, зітхнувши, вже почала розмірковувати над тим, чи не випробувати його вдома. Але костюм притягував її до себе і дівчина зняла штани. Вона затремтіла від холодного повітря, а на гладкій шкірі з'явилась «гусяча шкірка». Меган схопила костюм і засунула в нього ноги. Всередині він був навіть теплим! Вона швидко підтягнула його вгору, аж до пояса. Ззаду, на ньому був замок-блискавка, який вона затягнула. Вони дивилась в дзеркало, милуючись костюмом на собі. Він був ідеальним, на додаток, луска на ньому виблискувала, відбиваючи світло.
Несподівано, біль вибухнув в її ногах і стопах. Дівчина захиталась, відчуваючи, як нижню частину її тіла та ноги звела судома. Рука метнулась назад в пошуках замка-блискавки, але пальці нічого не знайшли. Їй здалось, що нігті дряпали шкіру! Вона повернула голову і побачила, що замок-блискавка від костюма, лежить на кріслі… Біль нижче пояса і в ногах послабшав і Меган зітхнула з полегшенням. Тепер вона потребувала знайти спосіб, як зняти цей костюм!
Коли вона повернулась назад, щоб поглянути на хвіст спереду, то закричала від агонії. Тепер біль відчувалась в верхній частині її тіла, яка, здавалось, ніби горіла вогнем. Вона важко дихала, а біль поширювалась на всю верхню частину її тіла. Дівчина впала на крісло, а потім скотилась на підлогу. Гострий біль з'явився в неї на шиї і відчувався так, ніби її різали ножем. Вона відчула тяжкість в грудях і всередині себе, коли її органи і легені змінювались. Врешті, біль зникла і тепер, вона почала задихатись, як риба, котру вийняли з води: бюстгальтер на грудях неймовірно щільно стискав їх, унеможливлюючи нормальне дихання. Після кількох спроб, їй вдалось розстібнути бюстгальтер, звільнитись з його тісних обійм і нормально вдихнути. «Це все неправильно! Це не повинно відбуватись!» - в паніці розмірковувала Меган.
Вона повільно вдихала повітря, змушуючи м'язи тіла заспокоїтись. Під впливом збільшеної кількості повітря, страх в ній поступово зникав. Коли вона остаточно заспокоїлась, дівчина почала стукати в двері кабіни.
- Агов! - кричала вона. - Роланд! Мені потрібно поговорити з Вами щодо костюма!
Двері піддались на її стукіт і відкрились. Вона завмерла, а її серце, мало не вискочило через горло. Вся хатина була порожньою. Жодних костюмів, жодних масок і світла. На прилавку виднілась табличка: «куплений товар поверненню не підлягає». Все продовжувало зникати навіть тоді, коли вона розглядалась навколо.
Меган злякалась, не знаючи, що має робити. Вона не могла дійти до свого автомобіля! Але вона могла подзвонити! З нетерпінням, дівчина схопила сумочку і вийняла звідти телефон, щоб з страхом помітити, що в цьому місці сигнал мобільної мережі був відсутнім.
- Що ж мені робити? - бурмотіла вона.
Раптом, до її вух долинув плескіт води. В ній виникло сильне бажання опинитись в озері. Але як дістатись до нього? Дівчина подивилась вниз і побачила поверхню води під підлогою. Озеро було так близько. Меган відчула голод води, який стискав її нутрощі. Вона почула злість не можучи знайти дорогу вниз, до води. А потім, вона помітила кільце на підлозі, посеред хатини. Меган схвильовано підповзла до цього місця, рухаючи хвостом та спираючись на руки. Діставшись до кільця, вона потягнула за нього. Люк легко піднявся і дівчина побачила сходи, котрі вели до пристані під підлогою. Омріяна вода була в кількох метрах від неї. Меган зісковзнула по сходах і впала у воду.
Навколишня вода подарувала їй цілком новий світ. Її тіло було гладким і сильним, прекрасно пристосованим до навколишнього середовища. Дівчина відчула легкий свербіж на шиї і піднявши руку, торкнулась до неї. Вона здригнулась, коли пальці відчули щілини на шиї. Все ще не можучи прийти до себе, вона ризикнула і відкрила рот. Вода потекла в її горло, виходячи через зябра, але це їй здалось так природно, так ніби вона робила це все своє життя. В голові дівчини щось клацнуло і вона відчула, як керівництво над всім її тілом беруть інстинкти русалки. Меган посміхнулась про себе, повністю віддаючись їм…
* * *
Минуло більше тижня. Пошукові загони обшукали райони вздовж шосе, але нічого не знайшли. Кінець-кінців, слідчі натрапили на поодиноку хатинку біля озера. Саме там, вони знайшли покинутий автомобіль, сумку і одяг, але жодних ознак Меган. Зібравши докази і сліди, детективи покинули місце біля озера.
Між тим, Меган адаптовувалась до нового життя в тілі русалки. Дно озера виявилось ідеальним місцем для плавання і харчування. Хоча сира риба на смак була менш привабливою в порівнянні з звичною їжею, вона швидко зрозуміла, що і така їжа може бути досить смачною. Додатково, Меган доповнювала свій раціон ягодами, які падали в води озера. Для спання, вона знайшла підводну печеру, яка була по-справжньому комфортна. Крижана вода озера для людей була неприйнятною, але для неї відчувалась теплою, так ніби вона перебувала в тропіках. Велика ємність легенів, дозволяли русалці без проблем дихати на поверхні води, а зябра без проблем забезпечували її киснем під водою. А ще, Меган виявила, що якщо вона довго перебувала над водою, зябра закривались і ніби зникали на її шиї. На додаток, після зміни, вона почала співати так красиво, як ніколи до цього. Однак, Меган уникала контактів з людьми, побоюючись того, що вони могли зробити з нею…
* * *
Минуло більше місяця з тип пір, як Меган стала русалкою. На початку зими, над озером завжди дув сильний вітер, а риба в ньому ховалась, а тому Меган потребувала більше часу, щоб роздобути їжу. Вона якраз займалась розшуком риби, коли натрапила на людей. Їх було двоє, дві дівчинки, одна - сімнадцяти років, друга - сіми. Вони були тепло одягнені, маючи на собі товсті зимові пальта і тепле взуття. Меган відчувала, що повинна полишити це місце, але вирішила залишитись і по підглядати за дівчатами. Молодша з них, бігала біля води, сміючись, а старша - дивилась в свій смартфон. Меган відчула гарячий спалах ревнощів. Телефон дівчини працював, а коли їй потрібна була допомога, її власний телефон не знайшов мережі! Це було несправедливо.
Вона відволіклась від спогадів, коли мала дівчинка забралась на великий валун, який виставав з води. На перший погляд, той виглядав дуже міцним і стабільним, однак вона знала, що камінь розміщався на краю підводної прірви. Все дно озера через кілька метрів від берега, різко опадало вниз, доходячи до двадцяти п'яти метрів вглибину. Вона спостерігала, як дівчинка крутиться на краю валуна і чула, як говорить, дивлячись в дзеркало озера.
- Ммммм. Подивись на мене, сестричко. Я виглядаю, як королева, - щасливо хихотіла дівчинка.
- Угу, - відповіла її старша сестра, не відриваючи погляд від телефона.
Дівчинка обернулась і почала дивитись в сторону русалки. Вона скрикнула, коли побачила русалку. Меган усвідомила, що її викрили і сильно змахнувши хвостом, швидко відплила, намагаючись зникнути з очей. Раптом, вона почула сплеск і заклякла. Маленька дівчина посковзнулась і впала з валуна до води! Важкий одяг і взуття швидко тягне її донизу.
Меган розвернулась і поплила так швидко, як тільки могла. Вона бачила, як дівчинка борсається в воді поруч з каменем, але з кожною миттю втрачає силу та починає тонути під впливом намоклого одягу. За кілька метрів від неї, Меган швидко опускатись під воду, аж врешті, зловила дівчинку і випливла з нею на поверхню.
Час навколо неї, здавалось, сповільнився, коли вона мчала на поверхні. Меган відчувала світ навколо себе дуже виразним, так, ніби вона отримала надлюдські здібності. Вона навіть відчувала окремі краплі води, котрі стікали по її хвості. Русалка чула, як дівчина вчепилась в неї своїми пальчиками і дивилась на свою рятівницю з виразом жаху на обличчі. Тим часом, старша дівчина стояла на валуні і намагалась побачити свою сестру.
А через мить, час відновив свій нормальний хід і Меган впевнено прямувала до берега, тримаючи дівчинку в руках.
- Лаура! Лаура! - кричала старша сестра дівчинки, стоячи на валуні.
- Мара, - прохрипіла у відповідь дівчинка в руках Меган.
Русалка помахала рукою, показуючи, що з малою все гаразд і підплила до каменя. Лаурі здавалось, що вони пливуть з неймовірною швидкість, а Меган відчувала, що вони рухаються так, ніби пливли в густому киселі.
Коли вони опинились біля берега, Мара зіскочила у воду, мало не накинувшись на сестру. Вона сильно тримала її в своїх обіймах і ридала, гладячи сестру по голові. Тим часом Меган помітила, що Лаура почала тремтіти від холоду мокрого одягу.
- Швидко, вийдіть на берег і зміни їй одяг на сухий, - наказала русалка. - А потім швидко повертайтесь додому, до тепла. В іншому випадку, вона може простудитись. Русалка замислилась і додала: - Найкраще буде, якщо ти одразу відвезеш її до лікаря.
- Спасибі тобі. Дуже спасибі, - лепетала Мара до русалки, вибираючись на сушу. - Ти врятувала її.
Меган відчула, що червоніє від похвали. Але через мить її страхи повернулись і вона швидко відповіла.
- Без проблем. Але, будь-ласка, нікому не говори про мене. Я не хочу, щоб хто-небудь шукав мене. Ти зрозуміла? - запитала вона.
- Так. Зрозуміла. Дякую, - погодилась старша дівчина, продовжуючи обіймати тремтячу Лаура.
Меган спостерігала, як Мара швидко несе свою сестру в сторону ліса. Вона припустила, що десь там, серед дерев, був припаркований їх автомобіль. Її висновки підтвердились, коли вона почула звуки дверей, котрі закривались і звук мотора автомобіля. «Цікаво, чи вона дотримає обіцянки і нікому не розповість про мене», - подумала русалка. Вона сподівалась, що саме так і буде. Меган повернулась до води, намагаючись пригадати своє минуле життя, але ці спогади вже деякий час повільно зникали з її голови, так само, як малюнки на піску зникають під впливом води. З кожним днем, вона віддалялась від свого попереднього життя та все більше і більше ставала русалкою Місячного озера…
