Латекс

Автор: Baneff18

Переклад: Pooh68

оригінал тут

Все розпочалось класично: вона була самотньою і казково красивою, занадто красивою для цієї халабуди. Але вона була там і сиділа на барному кріслі, маючи на собі щось на зразок суцільного боді з щільного матеріалу і коротке пальто, яке прикривало її красиве тіло. Було дивно бачити жінку одягнену в такий спосіб, особливо пізньої осені та близько півночі, хіба що це був Хелловін. Я навіть почав розглядати саме таку можливість. До Хелловіна залишалось кілька днів і цей варіант не варто було відкидати. Мені було все одно у що вона була одягнена, неважливо ким вона була. В цьому барі, для мене вона була єдиною особою і я бажав її.

А потім, я помітив, що вона дивиться на мене. Коли я побачив її світло-блакитні очі, я вже не міг відступати. Я замовив в бармена випивку для цієї чарівної особи. Я чекав на реакцію жінки, сподіваючись, що вона оцінить мій рух. Здавалось, вона оцінила це. Жінка піднялась і пересіла на крісло поруч зі мною. Коли вона рухалась в мою сторону, одяг на ній видавав якесь дивне та незвикле попискування.

- Ти не підходиш до цього місця, - сказала жінка, викликаючи в моєму тілі дивний резонанс, який я вже не відчував довгий час. Її голос звучав чудово. Він був високим і з відтінком сталі десь в глибині. Власниця такого голосу звикла командувати всіма і не допускати будь-яких заперечень.

- Насправді? - затинаючись, запитав я, оглядаючи напівпорожній бар. Він однозначно не був самим популярним місцем в місті.

- Ти прийшов сюди не для того, щоб щось з'їсти чи випити. Ти прийшов сюди, щоб втекти, сховатись від світу, який не цінує тебе, який отримує насолоду, коли над тобою знущається, - продовжувала говорити вона.

«Вона права. Я був одним з таких людей! Я був всіма цими людьми!» - подумав я, усвідомлюючи її слова. - Тоді куди я маю піти? - запитав я вголос.

- В якийсь хороший ресторан. З хорошою їжею і танцями. Можливо з якимись дивними напоями, - відповіла вона, поклавши свою руку на моє коліно. Вся її рука була покрита тим дивним матеріалом, але я міг відчувати крізь нього тепло її тіла. Не заперечую, я був збуджений від цього дотику. «Цікаво, з чого зроблений цей матеріал? Я б хотів випробувати його на собі, опинитись всередині нього, торкатись її тіла через цей матеріал.

Я оперся спиною об бар, намагаючись зупинити еротичні сцени з цією жінкою в моїй голові. Це було важко зробити, але я впорався, випивши ще пива. Я спорожнив пляшку і показав бармену, щоб той дав ще одну. Він зробив це, а потім повернувся до якоїсь розмови на другому кінці бару.

- Якщо б тільки міг, - тихо сказав я, роблячи ще один ковток пива. - Але я не можу зробити це от так. Ми ж незнайомі.

Вона мило посміхнулась і нахилилась до мене. Тембр її голосу пестив моє вухо, коли вона прошепотіла: - Але чи ти цього не хочеш?

Я подивився на неї і потонув в блакиті її очей, в її соковитих рубіново-червоних устах. Вона була красивою і я хотів її. Але чи я міг дозволити собі бути з такою спокусливою жінкою? Кінець-кінців, я не був аж таким дурнем. В такому місці, скоріш за все, така жінка могла бути повією, яка вирішила швидко потішитись над такими простаками, як я.

- Так, - відповів я. - Хочу.

- Ти не втомився від свого життя? - прошепотіла вона. - Від життя, яке проходить десь поряд з тобою. Всі твої друзі відвернулись від тебе і саме тоді, коли ти цього найбільше потребуєш. В тебе немає сім'ї. Тобі не набридло відвідувати ось такі місця, подібні до цього? За кожним разом сподіватись, що сюди зайде хтось, хто забере тебе звідси. Когось, хто змусить тебе відчувати себе коханим. Когось, хто б тримав тебе в обіймах так, як ніколи раніше.

Кожне її слово лилось бальзамом на мою зранену душу, майже змушуючи мене плакати. І це говорила спокуслива жінка, котра сиділа поруч зі мною і яку я не знав ще п'ять хвилин тому.

Признаюсь, я був невдахою. В очах моїх батьків, в очах моїх друзів, у очах всіх навколо. Все, що я робив, в кінцевому результаті виявлялось неправильним. У мене не було майбутнього. Жодних перспектив, жодних надій на кращі зміни. Але ця жінка… Її слова мали силу, пробуджували мене до життя, змушуючи мене почувати себе краще. Врешті-решт, хто не помиляється?

- Так, - знову прошепотів я, відчуваючи прикрість через те, що мій голос тремтів.

- Тоді ходімо зі мною, - так само тихо промовила вона, а її рука торкнулась моєї руки. Її рука повільно підіймалась вгору, доходячи до мого плеча та змушуючи мене здригнутись. Коли вона торкнулась мого обличчя, я відчув в собі щось, чого я давно не відчував - справжнє бажання. - Йди зі мною і дозволь допомогти твоїм мріям збутись. Дозволь мені забрати твою біль, твою самотність.

Все ще відчуваючи її пальці на своєму обличчі, я повільно витягнув кілька купюр і залишив їх на стійці. Потім, я взяв її за руку, допоміг піднятись зі стільця, а вона повела мене з бару. Вона була вищою за мене, хоча я припускав, що це через чорні і блискучі туфлі на дванадцятисантиметрових каблуках, які вона мала на струнких ногах. Вони ідеально підходили до її вбрання і здавалось, ніби були його частиною.

Ми вийшли на вулицю і перед нами одразу ж зупинився автомобіль. Жінка відкрила задні двері, запрошуючи мене до салону. А потім, вона сіла поруч, тручись об мене. Автомобіль був просторим і мабуть дуже дорогим. Я не міг пригадати, коли я востаннє відчував себе так добре в автомобілі. Можливо, що ніколи…

- Куди ми їдемо? - запитав я. Єдиною відповіддю, був палець таємничої жінки на моїх губах.

- Просто насолоджуйся поїздкою, - прошепотіла вона.

Я спробував був щось розгледіти крізь скло, але ті були тоновані так сильно, що я нічого не побачив через них. Спереду, темне скло відокремлювало нас від водія. Оцінивши ситуацію, я почав сумніватись в правильності мого рішення. А жінка ніби почула мої думки і поклала руку на моє коліно, ніжно потираючи його і викликаючи хвилі задоволення, які протікали в мені.

Врешті, вона забрала руку і я повернувся до реальності та зрозумів, що автомобіль зупинився. Жінка вийшла і поманила мене, гладким, чорним пальчиком, за собою. Я зробив це без жодних коливань. Ця жінка буде мною піклуватись, вона не образить мене, не обдурить. Я усвідомлював це і не мав жодних сумнівів.

Перед моїми очима повстав особняк, в кільканадцять разів більший від моєї крихітної квартири в якій я жив. Згадавши про квартиру, я подумки побачив старий потертий диван. Моя сестра і її чоловік мали намір викинути його на смітник, але я переконав їх подарувати мебель мені. Моєму телевізору було майже шість років. Мікрохвильова піч, місцями проржавіла кухонна раковина, душова кабіна не першої свіжості, односпальне ліжко, коротке і тверде - ось, що чекало мене в попередньому житті. Я пригадав батьків. Я не розмовляв з ними вже кілька років. Можливо це була помилка? Хоча розмова з ними ніколи не була хорошою ідеєю. Їх здатність до презирства і розчарування мною була моторошна. Під кінець будь-якої їх розмови, я почував себе невдахою. Але це вже в минулому…

Ми увійшли в будинок, на другий поверх якого вели великі сходи. І двері навколо… багато дверей по різні сторони. Я поняття не мав, як вона орієнтується серед всіх цих дверей. Але виглядало на те, що вона знала, що робить і куди прямує. Жінка відкрила двері праворуч від нас і завела мене в кімнату.

Кімната виглядала на нешкідливу, звичайну спальню. Велике ліжко, комод, трюмо з дзеркалом, пара пуфів. Коли я так розглядався навколо, вона зняла свій темний плащ, залишаючись в чорному і блискучому цільному та щільному костюмі, на який я пускав слинки цілий вечір. Жінка дивилась на мене, сплівши руки на грудях. Кивком голови вона дозволила мені доторкнутись до одягу на собі. На дотик, той був пружним, м'яким та таким блискучим, що в ньому відбивалось світло з світильників кімнати. Я потягнув пальцем по одному з її боків знизу і до гори, зупиняючись на її шиї, де костюм закінчувався. Її стрункі ноги також були покриті цим же матеріалом. Мене пересмикнуло від бажання і потреби, коли мої пальці торкнулись її грудей. Я хотів знати, як відчуваються груди щільно затиснуті в цей дивний матеріал. Я відігнав незвичну думку і закінчив огляд її костюма, ще раз подивившись в її очі. Жінка доброзичливо посміхнулась у відповідь, споглядаючи згори на мене.

- Ти будеш дивитись на мій кетс'ют цілу ніч? - запитала вона. Я нічого не міг з собою вдіяти і лише кивнув головою. - Він зроблений з латексу. Ти ніколи не чув про такий матеріал? Я похитав головою заперечливо, а вона продовжувала. - Цей костюм дивовижний. Він обіймає тіло у всіх потрібних місцях, вигідно підкреслюючи найкрасивіші активи власника.

- Так, - тихо погодився я. - Він дійсно робить це.

- Ти хотів би носити подібний? - прошепотіла вона до мого вуха, почавши стягувати з мене легку куртку, перш ніж я нерішуче закивав головою.

- Гаразд, - відповіла вона, знімаючи з мене сорочку. - Але спочатку, ми повинні внести деякі корективи.

Я кивнув, не дуже розуміючи, що вона має на увазі. Її пальці почали рухатися по моїй голові і раптом, я почув, як в шию встромляються голки через котрі в моє тіло впорскується якась прозора рідина. Я сіпнувся з криком, коли відчув голки, які виходили з мене. Я затиснув рукою місце уколів і витріщився на жінку, яку ще кілька хвилин тому бажав і про яку мріяв. Страх і гнів розпалився в мені після такої її зради.

- Щ-що до біса? - прохрипів я, намагаючись знайти вихід з кімнати. А потім, світ навколо мене почав вирувати, а я почув себе слабким, повільним і втомленим. Я ще встигнув подивитись на її обличчя, а потім впав на підлогу. Перш, ніж темрява обійняла мене, перед очима спливла картина смутку і жалю на обличчі жінки. Можливо мені здавалось, але я міг заприсягтись, що вона сказала губами «вибач». А потім я відімкнувся…

* * *

Коли я прокинувся, моя голова боліла, а я відчувався слабким по всьому тілі. Я пригадав божевільну мрію про жінку, одягнену в кетс'ют з дивного матеріалу. Латекс - так вона його назвала. «Яка дивна назва», - подумав я. Але все стало дивнішим, коли я відкрив очі. Я лежав на ліжку, яке однозначно не було моїм. Великий балдахін з довгими рожевими шторами оточували це ліжко. Я підняв руку, щоб почесати ніс і виявив, що на руках мав яскраво-рожеві рукавиці: м'які і гладкі. Я повів головою і помітив, що вони тягнулись до ліктя, плеча, грудей, а потім переходили на другу руку. Раптом, щось клацнуло в моїй голові і я знову подивився на свої груди. На моєму торсі виднілись два масивних пагорба. Я був на сто відсотків впевнений, що ще вчора їх там не було. Я потягнувся до них і ткнув пальцями ці дивні пагорби. Я нічого не відчув, що означало, що вони були несправжні. Я відчув полегшення і чомусь розчарування отриманим результатом.

Я піднявся сідаючи і доторкнувся до свого обличчя. Принаймні, мені так здавалось. Я почувався дивно, торкаючись себе через рукавиці, але це був тільки початок. Я відчув, що єдиним місцем на обличчі, яке не було прикрите латексом, були мої очі, ніздрі і рот. Я помацав потилицю і виявив довге волосся. Я потягнув за нього, але воно не поворухнулось. Не було жодної болі, отже вони також не були справжніми, хоча і закріплені досить надійно. Я поглянув на решту свого тіла і виявив, що все воно було покрите яскраво-рожевим латексом, подібним до того, який покривав мої руки і груди. Костюм був суцільним і єдина невідповідність на ньому, був замок-блискавка в районі моєї промежини.

Я простягнув руку, розсунув штори і побачив жінку з вчорашнього вечора. Вона сиділа в кріслі та заворожено дивилась за мною.

- Доброго ранку, принцесо, - тихо промовила вона, дивлячись на мене і очікуючи паніки чи спроби втечі з моєї сторони. Я б збрехав, якщо не сказав би, що якась частина мене так і хотіла зробити, але відчувати себе в цьому костюмі з латексу було неймовірно приємно. Тіснява гуми, яка стискала моє тіло у всіх потрібних місцях, була чудова. Я відчував себе так, ніби опинився в нірвані.

- Доброго ранку, - прошепотів я і зрозумів, що мій голос став вищим і ніжнішим, ніж я пам'ятав. Я відчув щось на горлі, яке також обіймав латекс.

- Це кольє, - сказала вона, зрозумівши моє заклопотання. - Воно потрібне, щоб налаштувати твої голосові зв'язки, роблячи їх звучання більш жіночнішим і приємним.

Я зрозумів і кивнув головою. - Що відбувається? Де я?

- Ти в мене дома, - сказала вона. - Певен час тому, ми знайшли вчених, які зробили речовину, котра змінила тебе в те, що бажають чоловіки у всьому світі. Інколи, це дівчина-зайчик Плейбоя, іншого разу - латексна секс лялька, або французька служка. Ми відбираємо людей, яких ніхто не шукатиме, які не хочуть жити попереднім життям. Ми змінили тебе так, як нам це було потрібно, відкриваючи перед тобою новий розділ решти твого життя.

- Я розумію, - тихо сказав я, відчуваючи, що спогади мого попереднього життя бліднули і здавались нудними в порівнянні до того, що на мене чекало в майбутньому.

- Приємно це почути, - сказала жінка з явним полегшенням в голосі. - Багато чоловіків не сприймають цього так, як зробив це ти.

- То ким я маю стати?

- Я ще не вирішила. Ти мала стати іграшкою для доньки якогось багатія, але я переконала свого шефа, щоб той дозволив мені затримати тебе для себе. Прямо зараз, ти пусте латексне начиння. Я вирішу пізніше в кого тебе змінити. Сподіваюсь, що ти це розумієш, принцесо?

- Так, моя Пані, - формально відповів я, словами, які непрошені з'явились в мої голові. - Але чому я? Чому Ви вибрали мене?

- Тому що, зі всіх чоловіків, яких я змінила, ти був єдиним, хто хотів носити латексний кетс'ют. Ми споріднені душі, ти і я. Дві істоти, котрі закохані в цей дивовижний матеріал.

- Так, моя Пані, - знову сказав я, розуміючи, що вона має на увазі.

- А тепер, принцесо, - сказала вона з посмішкою, підіймаючись і підходячи до ліжка. - Давай подивимось, як добре ти освоїлась з своєю новою роллю.

Вона сильно штовхнула мене на ліжко і почала забиратись на мене, затягнувши штори за собою…