Переклад: Pooh68
оригінал тут
На вихідні, Ронні з друзями запланували пригоду.
- Вони довго не чекатимуть на нас. Давай, рухайся, - промовляв Ронні, штовхаючи Кріса.
Через кільканадцять секунд, друзі опинились на вулиці. По дорозі, Ронні пояснював, що підбурило його на цю мандрівку.
- Мій дідусь розповідав історію про свого дідуся, який володів цією землею і мав там шахту, в якій добували золото. Але одного разу, кілька шахтарів зникли при розробці нового шурфу. Решта робітників пішла їх шукати, але також не повернулась. Всі, хто залишилися, відмовились опускатись під землю і покинули роботу. А мій предок витратив усе здобуте золото, щоб побудувати будинок для своєї сім'ї. Гордість не дозволила йому покинути свою землю. Шахта так і не була продана. Всі, хто знали, що там відбулось, намагались оминати її десятою дорогою… То як? Хочеш перевірити її? Може знайдемо якусь жилу золота.
- А що з сім'ями зниклих шахтарів? Вони не домагались розслідування загибелі рідних? Чи компенсації? - запитав Кріс.
- Всі мешканці не сумнівались, що в шахті мешкають привиди, а земля, на якій вона розміщалась - проклята. Вони вирішили, що чим менше згадуватимуть про неї, тим краще. А ще, дідусь розповідав, що на роботу в шахту наймали всіляких бродяг і подібних людей. Напевно його дідусь розраховував, що в разі чого, не буде кому домагатись справедливості… О! Вона там! - раптом вигукнув Ронні.
- Тобі не здається, що все це якесь дивне, - запитав Кріс. - Покинута шахта повинна бути небезпечна, я правий? Один з твоїх родичів повинен був зробити все, щоб туди ніхто не потрапив, після того, як чутки про привидів і прокльони затихли.
- Я ж говорив тобі, - відповів Ронні. - Це місце було забуто всіма, коли шахтарі покинули його, а мій предок не захотів шукати інших працівників. Я думаю, що він не закривав шахти, сподіваючись, що врешті ніхто не пам'ятатиме про цей дивний випадок. Так що, ми можемо спокійно припускати, що від того часу, шахту ніхто не відвідував. Ми маємо карту і можемо сміливо опуститись туди.
Минувши вхід, вони пройшовши кількасот метрів, вони опинились в цілковитій темряві. Забраний ліхтарик раптом відмовився працювати і хлопці зупинились, вирішуючи, що робити далі. Повертатись назад, означало б признання поразки, а Ронні не хотів цього. З іншого боку, тільки ідіоти продовжували б рухатися вперед, орієнтуючись потемки та маючи в голові столітню карту, яку було знайдено кільканадцять годин тому… З рештою, виглядало на те, що вони таки заблудились.
- Я впевнений, що ми йшли прямо, потім наліво, прямо, направо, наліво… або… ААААЙ! - викрикнув Ронні.
- ЗАРАЗА! - додав Кріс.
Вони втратили ґрунт під ногами і покотились вниз, щоб зупинитись кілька метрів нижче. Минуло пів хвилини, перш ніж вони оговтались від падіння.
Розглянувшись навколо, хлопці побачили, що знаходяться в печері, стіни і стеля якої тьмяно світилась завдяки чомусь на стінах. На додаток, підлога печери була покрита якоюсь дивною речовиною, подібною до слизу.
- Цей слиз не виглядає на природний, - сказав Ронні. - Краще його не чіпати. Він може бути радіоактивним, або…
Він раптово замовк, коли побачив, як Кріс спіткнувся і почав падати саме в цей слиз. На додаток, він схопив Ронні за руку і потягнув його за собою. Хлопці впали в дивний слиз і відчули, що той не був неприємним на дотик, а на додаток ще й помірно теплим.
- Аааа, що це таке? Воно липке, тепле і… рухається! Мужик, воно повзе вгору по моїй руці!
- По моїй також! Я не можу скинути його! Ми повинні швидко повертатись і покликати допомогу.
- М-мої ноги! Я не можу рухатися! Слиз тепер рухається по моєму тілі. Що це?!
Тим часом, слиз продовжував розповсюджуватися. Там, де він торкався тіла, хлопець втрачав її відчуття, залишалось тільки тепло, яке глибоко проникало всередину тіла.
- В мене змінюється все, що нижче талії! - приголомшено викрикнув Ронні
Дивлячись на себе, він міг бачити, як його тіло змінюється під впливом чорного слизу. Той якраз охоплював його ноги, сягаючи до стегон, які почали розширятися. А слиз не зупинявся і тепер сягав пупка. Талія хлопця почала вужчати, стаючи подібною до пісочного годинника. Через кілька секунд, слиз сягнув його грудей, щоб зупинитись і розпочати формування двох великих опуклих мас. Ронні не тільки бачив їх формування, а і почав відчувати збільшення ваги на торсі. Слиз продовжив рух і дійшов до його шиї, а на грудях з'явились виразні соски. Як на нього, все це було неймовірним. Він вирішив випробувати груди і натиснув на них руками. Ті піддались тиску, реагуючи так, ніби все життя були там. А потім, Ронні побачив, як слиз охоплює обличчя Кріса і він забув про дивне відчуття, яке отримав коли торкався своїх твердих сосків.
Слиз на ньому не зупинявся і тепер, минувши щелепу дійшов до волосся, викликаючи паніку в голові. Раптом, відчуття стразу зникло, так ніби його ніколи не було. Не тільки тіло хлопця піддалось наступу дивного слизу, а і його розум перестав реагувати страхом на цей наступ. Він відчував, як щось змінюється в його голові. Ронні зрозумів, що повинен був робити далі, як повинен поводитись. Незважаючи на це, залишками сил, він хотів було закричати, але слиз попав всередину його рота, розтікаючись по горлу і унеможливлюючи появу жодних звуків. Як потопаючий, Ронні відчайдушно і безуспішно намагався врятуватися, все ще розраховуючи на якусь допомогу.
На остаток, він ще встигнув побачити Кріса, обличчя якого зникало під чорним слизом. А потім слиз покрив його власні очі…
* * *
Він відчував, як керівництво над тілом переймає щось невідоме. Щось, що охоплює всього його. Розум заспокоївся, первісний хаос зник і все встало на свої місця, так, ніби всі мешканці будинку зайняли власні квартири. Коли вони відкрили очі, то побачили один одного.
- Сестро моя. Нарешті ми знову маємо тіла. Я можу дихати і відчувати. Моя шкіра не така, як раніше, але це невелика ціна за той час, коли ми перебували в стані сну.
- Я знаю, любове моя. Ми так довго чекали і тепер можемо допомогти решті… Тихо! Я чую голоси зверху! Скоро наші сестри також зможуть приєднатися до нас…
Немає коментарів:
Дописати коментар