Барбара - жінка-кажан

Барбара - жінка-кажан

Автор: Reblatex

Літературна адаптація: Pooh68

оригінал тут

Роберт був молодим чоловіком, біля 27-ми років. Своїм виглядом він старався не привертати до себе уваги. Такий собі звичайний хлопець. Але все це було на перший погляд. Насправді він був професійним вбивцею. Саме ця професія вимагала від нього підтримувати відмінну форму свого тіла і одночасно старатись не вирізнятись серед простих громадян. Від цього залежало його життя.

Тієї ночі, коли чоловік отримав зашифроване замовлення від своєї гільдії, десь там, в глибині, спочатку він здивувався, що замовник вимагав саме його, а потім, якесь дивне відчуття ніяк не хотіло покинути його. Він не мав бажання братись за цю роботу, але замовлення потрібно було виконувати. Альтернативою була смерть.

Він стояв в тіні дерев і уважно розглядав старий великий будинок в глибині саду. Попередній власник будинку зник за дивних обставин. Тепер його власницею була чаклунка. Все це виглядало більше на легенду, аніж на правду. Ніхто не бачив як вона виходила з будинку, її прислуга була дивна і досить страхітлива. Всі вони носили одяг зроблений з латексу або ПВХ. За всіма знаками на небі і на землі виглядало на те, що вона була багатою особою, якщо могла дозволити одягати свою прислугу в такий одяг. В місті Бондія латексне вбрання могли носити тільки багаті люди або такі, що працювали на багатих людей. В крайньому випадку - такі люди, які порались роботою подібною до його. Роберт дійшов до висновку, що чаклунка належала до тих перших осіб, тих страшенно багатих.

«Тепер найвідповідальніша частина завдання, або як попасти в будинок…» - подумав Роберт. Все його атлетичне тіло було одягнене в матовий чорний гумовий комбінезон, від голови аж до ніг. Відкритим в комбінезоні була тільки передня частина обличчя, але зараз і вона була закрита маскою.

Оглянувшись навколо і пересвідчившись, що нікого не було поблизу і ніхто не міг його побачити або почути, чоловік підстрибнув, учепився за верх стіни і без проблем переліз через неї опиняючись в густому саді. Він перебігав від дерева до дерева, від куща до куща, зливаючись з навколишньою темнотою, стараючись бути непомітним.

Чоловік тяжко зітхнув, притиснувши спину до грубого стовбура. Тепер він був абсолютно впевнений, що щось відбувається не так як було заплановано. Пройшовши через весь сад, він не натрапив на жодну магічну пастку. Він не вірив, що чаклунка не залишила елементарних магічних пасток на злодіїв чи небажаних гостів. Заспокоївши дихання, він вирішив продовжувати. Роберт оглянув будинок і знайшов потрібне йому вікно на першому поверсі. Вона було відкрите, а в тремтячому світлі свічки можна було побачити силует жінки.

- Час до ліжечка, моя дорога… Сьогодні ти помреш… - прошепотів він.

Роберт терпляче чекав ховаючись в тіні, аж побачив, як перед будинком з'явились дві покоївки, які повільно рухались вздовж будинку. Їх тіла були повністю знерухомленні в чорних гумових гамівних сорочках. Їх красиві попки обтягували куці латексні спідниці, а ноги обуті в красиві чоботи з дуже довгими халявами і на височенних каблуках. На головах вони мали закриті гумові маски, які повністю закривали обличчя.

«Як вони можуть щось бачити і дихати через цю гуму?» - заінтриговано подумав Роберт, розглядаючи їх і одночасно відчуваючи, як в нього між ногами починає рухатись пеніс від збудження. «Ех. «завалити» б зараз одну з них, а можна і обох, і зайнятись з ними моїм улюбленим видом спорту… Заспокійся! Вистачить мріяти! На мене чекає робота до виконання!» - подумки крикнув на себе чоловік…

Нарешті світло в кімнаті згасло. Роберт відчекав ще деякий час, пересвідчуючись, що його ціль пішла спати. Підійшовши до стіни, він за допомогою стальних кігтів на руках і ногах, без проблем піднявся до потрібного вікна. Розглядаючи кімнату через скло, він відмічав в голові розміщення меблів в кімнаті. Зачепивши маленьку залізну пластину на віконному замку, він без шуму відкрив вікно і заліз в кімнату. Посеред кімнати було велике ліжко, а під стінами шафа для одягу, туалетний столик з стільцем і невеликий диван.

«Хороша робота. Люблю, коли господарі слідкують за будинком і змащують петлі на вікнах…» - він посміхнувся до себе, витягуючи ножа з правого чобота. - Спи вічним сном! - прошепотів він, ударяючи лезом в фігуру під простирадлом на ліжку.

Від удару вона зникла в густій хмарці чорного диму і, раптом, яскраве світло залило всю кімнату, засліплюючи його.

- Що відбу… - почав було говорити Роберт, але не закінчив питання, отримавши сильний удар по голові і втрачаючи свідомість…

Отямившись, він зрозумів, що лежить прив'язаним на чорному мармуровому вівтарі, обличчям до стелі. Його руки і ноги були розведені по кутам вівтаря, а зап'ястя і щиколотки були тісно обмотані товстими гумовими шнурами, унеможливлюючи йому будь-які рухи кінцівками. Тіло чоловіка було голе, а рот широко розкритий з великим гумовим кляпом всередині, з-під якого витікала слина, як в малої дитини.

- Мммммм! Вввдддпппсссттт мммннн! Бббблллггг! - спробував він закричати.

- О! Мій улюблениць прокинувся! Я вже думала, що мій раб вдарив тебе занадто сильно - почув Роберт м'який і одночасно глибокий жіночий голос. Біля його лівої ноги стояла жінка в масці і блискучому костюмі. Це була чаклунка. Цей одяг без слів підтверджував, хто його власник. - Можеш не старатись. Я знаю хто ти і чому ти тут. А ще, я знаю хто найняв тебе і планував заплатити за твої послуги… Це я!

Роберт широко розкрив очі, не вірячи її словам.

- «Прошу вас убити чаклунку, яку всі звуть Графиня. Вона живе в старому будинку в місті Бондія. Стандартний аванс перераховано на Ваш рахунок в Королівський Банк. Повний розрахунок за послуги я оплачу, коли отримаю її серце в свої руки. Гроші ролі не грають» - сміючись сказала чаклунка, повторюючи вміст листа, який він отримав. - Я хотіла отримати тебе, любий. Ти ідеально підходиш до моїх планів, щоб стати останнім з моїх спеціальних рабів…

Графиня підійшло до його живота і почала робити над його тілом дивні паси руками. На кінчиках її пальців виникали і зникали маленькі іскорки, а повітря в кімнаті ніби зупинилось.

- Ннннн! - закричав він, дивлячись на дивне чорне світло, яке з'явилось в нього в районі пупка.

- О тааак! - закричала жінка, коли густе чорне світло зникло в вигнутому тілі Роберта.

Чоловік лежав нерухомо, його дихання ставало повільним і мілким, аж врешті він заснув.

- Розв'яжіть його! - наказала Графиня прислузі, які одразу кинулись виконувати її наказ. Роберт був звільнений від пут і відтранспортований на носилках до іншої кімнати в будинку…

Чоловік різко прокинувся, сів на ліжко і одразу прийняв оборонну стійку руками, оглядаючись навколо себе і шукаючи ворога. В кімнаті окрім нього, нікого не було. Він заспокоївся і почав торкатись свого все ще голого тіла, шукаючи на собі ознак чарів або магічних знаків залишених чаклункою.

«Може це тільки якийсь жахливий сон…» - подумав він. «Я в своїй кімнаті і тут нікого немає. Але якесь дивне передчуття ніяк не залишає мене…»

Піднявшись, він визирнув через вікно і затремтів. На вулиці світало, а на доріжці стояла Графиня, яка посміхалась і махала йому рукою. Він відскочив від вікна і перший раз за багато років заплакав, ховаючи обличчя в долонях на яких були рукавички.

- Що відбувається?! - видихнув він, розглядаючи чорну гуму, яка швидко рухалась по його тілу починаючи з пальців на долонях, потім по руках, тілу, аж врешті повністю покрила його тіло неначе друга шкіра. Його руки і ноги були щільно притиснуті до тіла в цьому гумовому коконі…

- Ні! Я не хочу… я не хочу бути таким! Я… не… хоооочууу! Ннн хххччч! - кричав він, а в його устах з'явився жорсткий гумовий кляп. Маска повністю закрила його голову, відрізаючи його від зовнішнього світу, одночасно виділяючи його очі, ніс і вуха. На вершині маски з'явилось чорне волосся, яке одразу заплелось в дуже довгу косу, яка закріпилась за стальні гачки на спині його тугого гумового корсету. Роберт оглянувся навколо і побачив кімнату але тільки в чорно-білому світлі. Кімната виникала прямо в його голові, так як очі і далі були закриті маскою. А ще він зрозумів, що нічого не чує. Роберт побачив дзеркало в якому віддзеркалювалась дивна особа повністю запакована в латекс, подібний до того, який він бачив минулого вечера біля будинку.

Пара штучних очей дивилась в нікуди. Йому знову захотілось заплакати, але він виявив, що тепер не міг цього зробити. Продовжуючи дивитись на своє відбиття в дзеркалі він насправді злякався, коли побачив, що відбувається з його тілом. Його м'язисті ноги почали видовжуватись і тоншати. Коли їх зміни зупинились, він побачив, що вони поміщені в довжелезні суцільні, без замків і шнурівок, чорні чоботи-балетки, халяви яких сягали до середини його пишних стегон. Тепер він стояв на самих пальцях ніг, а п'яти спирались на 20 сантиметрові тонкі каблуки. Роберт відчув як його груди почали несамовито пекти і, одночасно свербіти. З кожним ударом серця він спостерігав як на його грудях починають здійматись два кургани. В нього росли цицьки! Вони ставали все більшими і округлішими. Врешті біль припинилась і перед його очима повстала пара красивих цицьок СС розміру, які розмістились у відповідних місцях на латексному комбінезоні.

Печія і свербіж продовжували свій рух і опускатись вниз, в район талії. Тепер настала черга на неї. Талія робилась щораз тоншою, аж врешті стала несамовито тонкою. Відтепер навіть корсет не відчувався сильно затягненим. Він був ніби частиною тієї тонкої талії.

Наступний сильний удар прийшовся по його чоловічій гідності. Роберт ніколи не жалівся на своє «обладнання». Всі ті шльондри, з якими він проводив свій вільний час, ніяких реклямацій до нього не мали. Але тепер виглядало на те, що він втратить свою гордість. Біль була несамовита. Якби не те, що він магічно підтримувався, то чоловік лежав би на підлозі і звивався від болю. Але він стояв і звивався від цього пекельного болю, не маючи змоги рухатись. Його пеніс і яйця маліли і підтягувались вгору, аж врешті увійшли всередину, утворюючи назовні вагінальні губи. Від болю, Роберт вже кільканадцять секунд тому втратив свідомість і не міг оцінити всю оздобу новоявлених жіночих органів, які красиво проступали через латекс.

Він все ще не прийшов до себе, а зміни торкнули його лиця. Його обличчя набуло більш жіночого виразу. Ніс зменшився, вилиці піднялись, кляп в роті зник, а верхні клики змінились в довгі ікла, які виступали з його рота, як у справжнього вампіра. На спині, в районі лопаток, з'явились сильні і великі чорні кажанячі крила. Коли Роберт прийшов до тями, в дзеркалі він побачив монстра одягненого в чорний і одночасно блискучий щільний латекс, з крилами на спині. Цей вигляд шокував його, але одночасно був дуже еротичним. Настільки еротичним, що торкаючись руками свого нового тіла, Роберт отримував сильні імпульси сексуального задоволення. Відчуття від латексу було таке, ніби той став його другою шкірою, такою приємною і теплою на дотик, і водночас дуже чутливою…

- Аааа?! - голосно скрикнув він, коли раптом побачив біля себе чаклунку.

- Заспокійся люба, це тільки невелике заклинання… як ти тепер можеш побачити - ти монстр, жінка-вампір, яка може жити тільки маючи на собі латекс і остерігатись сонячних променів.

Вона зробила рух рукою і щось дивне сталось в голові Роберта. Його чоловіче єство почало зникати аж врешті випарувало зовсім, замінившись на жіночу версію Роберта - Барбару. Всі його чоловічі вміння, які він набув будучи професійним вбивцею залишились, але тепер до цих вмінь добавився жіночий досвід. Барбара перетворилась на смертоносну зброю в руках Графині.

- Шоомуу? - запитала вона, підходячи маленькими кроками впритул до Графині, коли та пестила його гумове обличчя. Вона все ще не могла звикнути говорити з цими довгими, виступаючими іклами.

- Чому? Чому я вибрала тебе і чому ти тепер жінка запакована в латекс?

Барбара кивнула головою.

- Моя люба, не буду брехати тобі. Я люблю відчувати все, що відчувають мої раби коли носять це сексуальне латексне вбрання. Таке моє збочення. Воно дає мені сексуальне задоволення і потрібну мені енергію. Ось зараз ти почуваєш себе ну дуже добре. І я бачу, що це тобі подобається - посміхаючись сказала вона.

- Таак, пані! О таак! - промовила Барбара, киваючи головою і звиваючись від еротичного задоволення.

- Люба, я відкрию тобі таємницю! Ти не повинна турбуватись тим, що сталось. Моє закляття не постійне. Знаєш, тебе можна відчарувати! - сказала вона шокованій дівчині. - Тобі тільки потрібно… знайти чоловіка, який закохається в тебе таку, яка ти є: одягнену в латекс, з маскою на обличчі і з цими зубками. Він повинен покохати справжнім коханням тебе в тілі вампіра… - голосно засміялась вона, дістаючи задоволення від своїх дій. Потім, взявши крила Барбари в руки, вона обгорнула ними тіло дівчини, немовби запаковуючи її в мішок. Роберта впала на підлогу від легкого поштовху Графині. Але болю вона не відчула і швидко впала в глибокий сон, як це роблять справжні вампіри, коли сходить сонце.

- До роботи мої раби. Знесіть її до склепу. Я задоволена дизайном цього вбрання і хочу дізнатись, чи навчиться вона спати підвішеною до стелі догори ногами… - сказала вона, злорадно посміхаючись.