Машина

Автор: Septimius Severus

Переклад: Pooh68

оригінал тут

Артур йшов по пляжу розмірковуючи. Кілька днів тому він застав свою подругу, Лідію, яка переспала з його шефом, Джоном Стівенсом. І на додаток в його власному ліжку. Це була зрада найвищого ступеня. Гнів затуманив його розум і він кинувся на цього «кобеля» і почав бити Джона в обличчя. Лідія кричала щоб він зупинився, але хлопець ігнорував її прохання. Коли він закінчив, ніс Джона був зламаний в кількох місцях, а все його обличчя заливала кров. Наслідки не забарились. Джон звільнив Артура одразу ж наступного дня, погрожуючи подати на нього до суду. Артуру загрожувало до п'яти років і на додаток тисяча доларів як відшкодування збитків.

Артур був дуже розумним молодим чоловіком. В свої 24 роки, він захистив докторську. Його дослідження в галузі розподілених обчислень завоювали багато нагород від різних колегій професорів. Вже через кілька років його професійна діяльність обіцяла приносити хороші дивіденди.

З іншого боку, Артур не був привабливим хлопцем. Незважаючи на свій ріст, він був худим, як жердина. Хоча хлопець не страждав на хвороби, його шкіра мала смертельно блідий колір, так ніби юнак ніколи не бачив сонця. Одним словом, він виглядав як типовий «ботан» хоча і при грошах.

З Лідією Артур познайомився коли працював в фірмі. Він думав, що це була саме вона, дівчина з якою він проведе решту свого життя. Вона була однією з найкрасивіших дівчат, які він коли-небудь бачив. Вона мала ідеальні форми і струнку фігуру. Довге чорне волосся і великі зелені очі довершували ідеальний образ дівчини.

На їх першій зустрічі, Лідія розповідала Артуру про свою мрію вчитись на лікаря, а заодно виявилось, що дівчина власне закінчила коледж, в якому навчався Артур. Хлопець одразу ж закохався в неї. Вона була не тільки розумна але і забавна. Він не міг повірити в свою вдачу, в те, що така ідеальна дівчина розмовляє з ним. На додаток він дізнався, що Лідія походила з багатої родини, а тому гроші не були її самоціллю.

Вона була дочкою директора великої фармацевтичної компанії «Медітек». Ця фірма використовувала програмне забезпечення, яке використовувало дослідження Артура. Виявилось, що «Медітек» працював над розробкою нового препарату, який обіцяв революціонізувати спосіб лікування раку грудей. Якщо все піде по плану, «Медітек» не тільки врятує мільйони жінок від цієї страшної хвороби, а і заробить поважні суми для своїх акціонерів…

З часом, Лідія погодилась ходити з Артуром на побачення. Врешті, вони почали мешкати разом. Вона завжди сміялась над його майже дівчачим виглядом. Він знав, що все це жарти, але все одно такі жарти змушували його соромитись. Артур кохав свою дівчину всім серцем і сподівався, що вони врешті одружаться, колись. І ось тепер, зрада Лідії боляче вразила його душу, поранила так, як ніхто інший…

Артур вже збирався сісти до свого автомобіля, коли Лідія догнала його на стоянці. Вона почала оправдовуватись, що їй прикро за все що трапилось. Артур ігнорував її, хоча і прислуховувався до слів дівчини. Повільно він відкрив двері і вже почав сідати всередину, коли відчув різкий біль в потилиці. А потім настала пітьма…

* * *

Коли я відкрив очі, то виявив, що був прив'язаний до металевого стільця. Весь мій одяг лежав порізаним на підлозі, а я був цілком голий. Голова нестерпно боліла. Думки проносились в моїй голові, як блискавки. Я обережно розглянувся навколо, усвідомлюючи, що знаходжусь в якійсь лабораторії. З одного боку кімнати, на столі стояли кілька комп'ютерів, а з другого боку - містились купа медичних інструментів і різних приборів. Виглядало на те, що особи, які мене викрали, планували зробити щось нехороше. Раптом я почув знайомий голос.

- Дивіться хто прокинувся - саркастично сказав Джон. Лідія стояла поруч з ним, обхопивши рукою талію чоловіка. Вона була одягнена в тісну шкіряну і неймовірно сексуальну сукню, яка підкреслювала всі принади її тіла.

- Що тут відбувається? - запитав я.

- Ти не повіриш. Але ми викрали тебе - сміючись ствердила Лідія.

- Але чому мене, Лідіє? Я розумію, як би це був Джон, але ти? Навіщо ти все це робиш?

- Ти був добрим зі мною, Артуре. Можливо, я навіть любила тебе, як друга - зізналась Лідія. - Але, нажаль, ми не будемо ніколи разом.

Я похитав головою у відчаї. - То може скажеш, що ви плануєте зробити зі мною?

- Для твого відома. Лідія розробляє те, що ми називаємо програмованим вірусом - почав пояснювати Джон. - За його допомогою, ми можемо робити практично все, що забажаємо, навіть змінити ДНК людини. До останнього моменту все впиралось в проведення великої кількості обчислень, але з твоя методика розрахунків допомогла нам продовжити рухатись вперед. Оскільки ти став невід'ємною частиною нашого проекту, то ми вирішили, що тобі дістанеться право, так сказати, «першої ночі».

- Ви хочете… випробувати свій вірус на мені? Ви не можете цього зробити! Це негуманно! Якщо ви мене відпустите, я обіцяю нікого про це не повідомляти!

- Вибач, але це не входить в наші плани - відповів Джон. - У будь-якому випадку, наш вірус вже є в твоєму тілі. Ми зробили це, коли ти був без свідомості.

- Як ви могли? Відпустіть мене!

Я почав сіпатись в кріслі, але безрезультатно. Від безсилля сльози стікали по моєму лиці. З роздратованим виразом обличчя, Лідія підійшла до мене, тримаючи в руках рулон клейкої стрічки. Відірвавши шматок, вона заклеїла мій рот.

- Розслабся - злобно посміхнулась вона. - Це не буде боліти… так сильно. Окрім того, ти посвятиш себе в ім'я науки.

- В ім'я науки. Це ти гарно придумала - засміявся Джон, підходячи до одного з комп'ютерів. - Я впевнений, що тобі цікаво, що робить ось цей комп'ютер. Чому він такий особливий? Я сажу тобі. По суті - це супер-комп'ютер, який має 16 паралельних процесорів. За його допомогою, я можу контролювати вірус в твоєму тілі.

Я дивився на все це з тривогою. Я почав боятись того, що Джон запланував зробити зі мною. Я кинув погляд на Лідію, яка стояла недалеко від мене. І побачив самовдоволений вираз на її, колись такому красивому для мене, обличчі. Незважаючи на те, що вона перетворилась на «чорний характер», вона все ще була неймовірно красивою. Від усвідомлення цього, мій пеніс почав рости.

- То в кого ми перетворимо твого бувшого, люба? - запитав Джон Лідію. - Це твій вірус, так що вирішуй.

- Гм-м. Я придумала! Давай змінимо його в дівчину! Він завжди виглядав майже як дівчина, то чому б йому не стати нею насправді.

- Чудова ідея, кохана - відповів Джон. Він поцілував Лідію і повернувся до монітору. Джон почав заповнювати якусь таблицю справа на екрані, вказуючи різні атрибути тіла. З лівого боку виднілась моя фігура, яка відповідала введеним параметрам. «Все це добром не закінчиться» - подумав я.

- Так - Джон коментував свої дії. - Замінимо букву «Ч» на «Ж». Люба, який розмір грудей вибрати?

- Артур завжди нарікав, що в мене груди розміром В - відповіла Лідія. - То може «подарувати» йому цицьки розміром «D»? Як ти до цього відносишся?

- Звучить цілком непогано - відповів Джон, набираючи 36D. А як щодо талії?

- Якнайтоншу і не забудь про пишні стегна!

- Тоді класична «осина талія» - засміявся Джон і вистукав на клавіатурі навпроти розміру талії «24» і «35» навпроти стегон. Який ріст і вага?

- Вона занадто коротка. Ноги повинні бути довшими, а тіло коротшим. Її ноги повинні виглядати сексуально. І вона повинна бути худою, але не занадто. Дупу зроби пишну і тверду.

- Зрозумів. Щось з обличчям? Тут є багато варіантів.

- Покладаюсь на твій смак. Мені всерівно.

- Гаразд. Це повинно бути легко - відповів Джон. - Я імпортую обличчя моделі і все буде просто чудово.

Він вивів на екран кілька фотографій красивих моделей і вибравши обличчя однієї з них, перетягнув світлину обличчя в програму.

- Вона чудово виглядає. Зробити щось з волоссям?

- Якісь пропозиції?

- Я думаю, що вона повинна бути брюнеткою. Кінчики волосся повинні бути кучерявими, а саме волосся довгим. Щоб сягало до лопаток. Мені подобається таке волосся. Воно дуже сексуальне.

- Мені теж таке до вподоби - відповів Джон і почав вводити дані. На екрані блискуче волосся спадало на спину фігури. Загалом, дівчина на екрані виглядала приголомшливо красиво. Я ніколи не бачив когось так красивого, навіть Лідія виглядала біля неї як бридке каченя.

- Ого! Вона виглядає неймовірно! - сказала Лідія, перебуваючи під враженням побаченого на екрані. - Я не можу дочекатись на результат роботи мого вірусу. Що далі?

- Це все - відповів Джон і подивився на дівчину. - Ти готова розпочати трансформацію?

- Не може дочекатись.

- Тоді скажи «Па-па, Артуре» - Джон розсміявся і натиснув клавішу «Enter». Як тільки він це зробив, з комп'ютера почали вилітати іскри, а монітор замерехтів. Яскрава блискавка вдарила Джона в груди. Від великої сили струму його тіло загорілось, спалюючи чоловіка живцем. Лідія закричала від страху, сахаючись від мертвого тіла. Вона зашпорталась ногами об кабелі, впала на підлогу вдарившись головою і втратила свідомість…

Тим часом, моє тіло почало змінюватись так, як я ніколи не міг собі цього уявити. Я скрикнув, коли на моєму торсі почали рости цицьки. Моя талія тоншала, а м'язи живота тверділи, утворюючи в мене «осину талію». Мої ноги стали довшими і еротично стрункими. Стопи зменшились в розмірі, перетворившись на цілковито жіночі. Колір шкіри став злегка темнуватим, таким як після кількаденного загару. Я відчув, як почала змінюватись моя голова, піднімались вилиці, а підборіддя стало конічне. Очі, здавалось горіли вогнем, а губи роздулись. Довге каштанове волосся спадало з голови і видовжуючись, покрило мої вузькі плечі.

«Я дівчина!» - кричав в голові мій голос. «Клятий вірус Лідії насправді працює!» Все це не повинно було статись, але великі цицьки на моєму тілі були доказом, що все відбувається насправді. Мене почало нудити. «Я не хочу бути дівчиною! Я волію вмерти, аніж бути в цьому тілі» - я продовжував подумки кричати.

На додаток, я виявив, що я став коротшим ніж був. Зі злості на свою бувшу, я стиснув кулачки на все ще зв'язаних руках і… зміг їх вийняти з ременів. Нагнувшись, я послабив мотузки, які зв'язували мої ноги. Врешті, я зірвав клейку стрічку з свого рота. Я випрямився, відчуваючи вагу своїх грудей і м'якість волосся на шиї і спині.

- Це не може насправді відбуватись - прошепотів я. Мій новий голос був вищим і, на додаток, з сексуальним тембром. На остаток до мене дійшло, що між ногами в мене пусто. Я навіть не хотів пересвідчуватись в цьому, але десь в голові, я розумів, що мій пеніс зник назавжди. Якимось сьомим відчуттям, я розумів, що моє нове тіло було неймовірно гнучким і спокусливим. Весь світ навколо змінився для мене. Здавалось, що кольори стали яскравішими, а звуки чистішими.

Розглядаючись по лабораторії, я помітив закривавлене тіло Лідії, яка лежала поруч з комп'ютером. Іскри ще до сих пір спорадично вилітали з моніторів і комп'ютерів. Виглядало на те, що машина Джона знищена і не ремонтопридатна. Я дивився на Лідію і усвідомив собі «якщо я залишу її тут, вона помре». І неважливо, що все це через неї. Кінець-кінців, тепер я був не тільки дівчиною, я все ще залишився людиною, яка і далі співчувала іншим. Вона заслуговує на другу шансу. Недовго думаючи, я підійшов до тіла дівчини і приклав свою долоню до її рота. Вона ще дихала!

Я опустився на коліна і підняв її тіло, незважаючи на звуки, які видавали за моєю спиною комп'ютери. Я виніс тіло Лідії до коридору і обережно поклав її на сходи. Дивлячись на неї, я раптом дещо зрозумів. Хоча вона і важила понад 50 кілограм, я без жодних проблем підняв мою бувшу і ніс її так, ніби вона зовсім нічого не важила. «Можливо це через адреналін, або моє тіло стало сильнішим?» - подумав я.

Я знову взяв Лідію на руки і почав підніматись по сходах. Виявилось, що лабораторія була в підвалі невеликого затишного будинку. Знайшовши спальню, я обережно поклав бездушне тіло дівчини на ліжко. Незважаючи на все пережите мною, вона все ще подобалась мені. Ці красиві губи, ідеально м'які і ніжні. Я відчув нестримне бажання поцілувати їх, але втримав себе в руках. Навіть будучи в дівочому тілі, в голові я все ще був джентльменом і не міг собі дозволити використати непритомну дівчину.

Намочивши рушник, я обережно почав витирати кров з її обличчя. Рана на лобі перестала кровоточити. Всі її рани не виглядали на поважні, але я не був впевненим, що всередині її тіла не було якихось пошкоджень. Я хотів було подзвонити на поліцію, але зрозумів, що це тільки додасть проблем і мені і Лідії. Ніхто ж не повірить в те, що ще сьогодні ранком я був високим хлопцем.

Я відкинув набік чорне волосся Лідії щоб краще розгледіти рану. Вона була невелика і я закінчив її очищати мокрим рушником. А потім, вона зітхнула. Виглядало на те, що я вже більше нічого не міг зробити для неї.

Я вирішив прийняти душ і змити з себе весь цей бруд з лабораторії. Коли я проходив повз дзеркала то мигцем побачив своє відбиття. Я мусив зупинитись, щоб впевнитись, що там, в дзеркалі, відбиваюсь саме я. На мене дивилась найкрасивіша дівчина, яку я коли-небудь бачив. Незважаючи на великі цицьки, вона була ідеально досконалою. Плаский живіть плавно переходив в тонку талію. З пишних стегон виходили стрункі довгі ноги, які б змусили встати пеніс навіть в геїв.

Я усвідомлював, що відтепер я є власником цього спокусливого тіла. А щодо мого теперішнього обличчя… Воно було ангельське. Великі карі очі виблискували, а вигнуті брови над ними тільки підсилювали їх сексуальний вигляд. Високі і ледь рожеві вилиці робили моє обличчя дуже красивим. Кирпатий носик розміщався над пухкими червоними губами, які ніби благали, щоб їх цілували. Красу мого обличчя довершувало довге волосся каштанового кольору. Подивившись собі між ноги, я впевнився, що мій пеніс таки зник. На його місці я побачив губи піхви. Оглядаючи їх, я відчув як моя піхва стає вологою від самого тільки погляду на неї. «Невже я така красива?» - подумав я, роздивляючись себе в дзеркалі.

Бажаючи закінчити ознайомлення зі своїм новим тілом, я поклав свою маленьку долоню між ногами і почав легенько водити пальцем по складках піхви. Пальці повільно рухались вгору, шукаючи клітор. Коли вони врешті торкнулись його, я голосно застогнав, відчуваючи хвилю насолоди, яка вибухнула в тілі. Не бажаючи зупинятись, я продовжував свої дослідження. Я подивився в дзеркало і побачив там, як спокусливо красива дівчина мастурбує себе. Цього було забагато. Мої стегна підігнулись, а я почув, що верещу від отриманого оргазму.

Відчуття було невимовним. Здавалось, що воно заповнило все моє тіло, кожну мою клітину. Я ніби увійшов в стан повного блаженства. Здавалось ендорфіни гули в моїх венах. Я закрив очі і насолоджувався післяоргазмним задоволенням. Теплі «соки кохання» стікали по моїм ногам, капаючи на підлогу. Я розумів, що це непристойно, що я не можу поводитись так, як поводжусь. Але… Саме зараз я мастурбував себе як дівчина і отримав свій перший в житті жіночий оргазм. І мені це сподобалось!

На щастя душ працював, хоча в ньому була тільки холодна вода. Незважаючи на це, я підставив своє гаряче тіло під холодні бризки води. Я обережно вимив себе між ногами. Все це виглядало сюрреалістично: я стояв голим під душом в неймовірно спокусливому тілі і мив його… себе. Моя шкіра була такою чутливою! Здавалось, що все моє тіло було однією великою андрогенною зоною. Я знову почав стогнати, коли пальці торкнулись твердих, від холодної води, сосків.

Вийшовши з-під води, я хотів було продовжити дослідження свого тіла, але вирішив відкласти це на пізніше. Зараз мені було потрібно пересвідчитись як там Лідія. Я обмотав себе великим рушником і повернувся до спальні. Кожен мій рух змушував стегна розгойдуватись і виглядати так жіночо.

Я сів на стілець поряд з ліжком. Лідія все ще була без свідомості. Хоча моє нове тіло було красивішим від її тіла, я все ще думав, що Лідія була однією з найспокусливіших дівчат на всій Землі. Вона могла бути супер-моделлю, якщо б тільки цього забажала. Я ніжно торкнувся своїми пальцями її щоки…

Я відчував, що втомився. Всі ці зміни забрали в мене дуже багато енергії. Я по-чоловічому позіхнув, потягуючись, а потім сильно стиснув свої цицьки. З боку, в цей момент, я мабуть виглядав досить мило. Я підійшов до сусіднього ліжка і розлігся на ньому. Під еластичною голою шкірою тіла, м'яка постіль відчувалась так приємно і комфортно. Я заплющив очі і через кілька хвилин вже міцно спав…

* * *

Коли я прокинувся на дворі вже був ранок. Я подивився на годинник і усвідомив, що проспав майже 15 годин. Я застогнав, коли піднімався з ліжка. Стоячи, я подивився на себе вниз і зрозумів, що вчорашній день не був моїм сном. Я все ще мав дівчаче тіло. Раптом, я почув шум у дверях. Я зрозумів, хто це міг бути. Лідія! Вона вже прийшла до тями і господарює в будинку.

- Доброго ранку, Артуре - посміхаючись, привіталась вона, входячи до кімнати. Її чоло було перев'язане бинтом.

- Не наближайся до мене! - закричав я. Я не був впевнений, чи все ще можу довіряти цій навіженій. Лідія забрала руку і зайняла оборонну позицію.

- Не хвилюйся. Я не заподію тобі жодної шкоди - промовила вона, намагаючись зробити це спокійним голосом.

- І чому я повинен тобі вірити, після того всього, що ти зробила зі мною? - зажадав я відповіді, кладучи руки на свої стегна. - Ти змінила мене в… в дівчину!

- Ти можеш заспокоїтись? - тихо запитала Лідія. - Я знаю, що ти злишся на мене, але якщо ти присядеш, я обіцяю, що все тобі поясню.

Я кивнув головою і повільно сів на ліжко. Я подивився в її карі очі і приготувався слухати пояснення.

- Ну?

- Я не контролювала себе, коли вчора робила всі ці речі з тобою… - тихо почала говорити Лідія, тереблячи свої пальчики.

- Що ти маєш на увазі?

- Це означає, що мене контролював хтось інший. Це Джон запрограмував моє тіло так, щоб змусити мене виконувати всі його забаганки. Останній місяць я не контролювала ні своє тіло, ні свій розум. Він змушував мене робити такі речі… мені навіть страшно думати про це… Коли вибухнув комп'ютер, вплив Джона на мене зникнув.

- І ти думаєш, що я повірю в цю казочку? Я маю на увазі його контроль над твоїм розумом? Це звучить як якась фантастична дурниця.

- А твоє перетворення в дівчину? Ти теж вважаєш це за фантастичну дурницю?

- Щодо цього, ти права. Але це не пояснює, чому ти зв'язалась з ним.

- Джон не брехав щодо моєї праці над вірусом. Я насправді його зробила. Я планувала використовувати його для боротьби з раком грудей. Мій батько вирішив допомогти мені в цьому, запропонувавши обчислювальні потужності своєї компанії. Я завжди знала, що Джон був паскудою, але не сподівалась, що він насправді використає мій вірус проти мене. Він, мабуть, дав його мені під-час одного з наших обідів.

- У все це важко повірити. Я маю на увазі, у всі ці твої вчинки. Звідки мені знати, що ти не брешеш?

- Ти ніколи не будеш впевненим. Але може це допоможе тобі - сказала Лідія, а потім нахилившись, ніжно поцілувала мене. М'якість її губ була чарівна. Я відчув, як її руки міцно стиснули мої щоки. Поцілунок був настільки пристрасним, що я не втримався і відповів їй.

- Ого! - вигукнув я, торкаючись пальцем до її губ. - Тобі подобаються дівчата?

- Я ніколи не говорила, що ні. Ти ж мене не питав - пустотливо посміхаючись, відповіла дівчина. Вона вигнула свої губи в гримасу. - Ти все ще сердишся на мене?

- Можливо - розсміявся я.

- І ти все ще кохаєш мене - Лідія грайливо штовхнула мене, а я показав їй язика у відповідь.

- Де ми?

- На пляжі.

- Ти поважно?

- Ти не виходив на вулицю?

- Жартуєш? З таким тілом?

- Я купила цей будинок місяць тому. І мала намір попросити тебе замешкати зі мною в ньому, але потім… решту історії ти вже все знаєш.

- Все це так дивно, Лідіє - сказав я, намагаючись звучати поважно.

- І не говори. Ти мабуть сподіваєшся, що зможу якось повернути тебе назад.

Я кивнув.

- Вибач, але це неможливо - зізналась Лідія. - Вірус занадто складний, щоб можна було керувати ним за допомогою звичайного комп'ютера. Потрібні будуть роки, щоб відновити все те, що було втрачено в цій лабораторії, не говорячи вже про гроші.

- Все нормально - з сумом в голосі відповів я.

- Ти не розчарований?

- Не знаю… Мабуть ні - чесно відповів я. - Я думаю, що зможу впоратись зі всім цим. З тим, що я неймовірно красива дівчина. В цьому тілі я почуваю себе якось незвично. В мене стільки енергії, як в дитинстві.

- Я так думаю, що ти вже «зайнялась собою»? - запитала Лідія з забавним виразом обличчя.

Я відчув, що червонію. - Гаразд. Оргазм був чудовим і досить дивним.

- Таки так - весело сміючись, погодилась зі мною Лідія. - Ти не думала над новим іменем? Зараз ти не дуже схожий на Артура.

- А чим тобі не подобається Артур?

- Це ім'я не звучить жіночо.

- А чому моє ім'я повинно звучати жіночо?

- Ти знущаєшся? Тому що ти красива дівчина, яка не може називатись Артуром.

- Це звучить досить консервативно в твої устах.

- Ха-ха! Дуже смішно - Лідія закотила свої красиві очі. - Давай будемо поважними.

- Тоді… Як щодо Ебігейл?

- Ебігейл… Гм-м.. Мені подобається. Гаразд. Тоді, що робитимемо далі, Ебігейл?

- Ну… Спочатку мені потрібно щось з одягу.

- Упс! Але ти так красиво виглядає коли гола. Особливо ці цицьки. Вони неймовірні - насупилась Лідія.

- Я буду виглядати ще краще в якомусь сексуальному платті - відповів я, підморгуючи.

- Ти дівчина лише один день, а вже починаєш говорити про одяг, як справжня жінка - захихотіла Лідія.

- Ну… Раз я застрягнув в цьому тілі на решту свого життя, то чому б не поводитись так, як я виглядаю?

- Це має сенс. Але знаєш… Мені все ще важко повірити, що в цьому дівочому тілі мій Артур.

- Не Артур. Ебігейл. Звикаю, люба.

- Ти права - розсміялась дівчина. - Гаразд, Ебігейл, у мене тут є кілька суконь, на всяк випадок. Так що можеш позичити їх. Одягайся і ми підемо за покупками. Як тобі такий план?

- Звучить чудово - широко посміхаючись відповіла я.

- Одяг в шафі, вибирай. Але боюсь, що будуть проблеми з бюстгальтером. Вибач, але це не мій розмір. У будь-якому випадку, я збираюсь приготувати для нас щось перекусити. Бутерброди?

- Згодна - відповіла я, дивлячись, як Лідія прямує до кухні.

А я тим часом відкрила шафу з гардеробом і почала розглядати розміщений в ній жіночий одяг. Я відібрала сексуальну чорну спідню білизну і одразу оділа її. Потім, я вибрала красивий світло-рожевий топ і коротку червону атласну спідничку. На ноги я взула червоні туфлі на 5 сантиметровому каблуці.

Покінчивши з одяганням, я подивилась на себе в дзеркало. Результат мені сподобався, він був навіть цілком-цілком. Я виглядала на дівчину, яка змушує чоловіків забути про що вони говорять, коли така дівчина як я, проходить повз них. Мої цицьки, сильно стиснуті бюстгальтером на два розміри меншим, весело виднілись з декольте топа. Стрункі ноги виглядали ще довшими через високі підбори і коротку спідницю. Весь мій «прикид» був дуже сексуальним, майже нічого не залишаючи для уяви.

- Нічого собі! - почув я Лідію, яка повернулась в спальню з тарілкою в руках. - Я не думала, що ти вибереш такий спокусливий одяг.

- А чому ні? - я знизила плечима, посміхаючись. - Ти ж так одягаєшся.

- Ну… Я дівчина зі «стажем» - сміючись відповіла вона. - Чого не скажеш про тебе…

- То я що, не повинна виглядати красиво? - запитала я, надувши блискучі губки.

- Здаюсь… Здаюсь. Між іншим я бачу твої соски - захихотіла Лідія, простягаючи мені бутерброд. - Смачного. Але не їж зашвидко, щоб не подавитись.

- Не буду - відповіла я, жадібно відкушуючи шматок хліба. - Він такий смачний!

- Спасибі. Я зробила їх спеціально для тебе. Отже, ти готова підкорити світ? Якщо так, то тобі потрібно зробити невеликий макіяж.

- Готова! І знаєш… - тихо почав говорити я. - Я кохаю тебе, Лідіє.

- Я також тебе кохаю, Ебігейл - відповіла дівчина з теплою посмішкою на красивому обличчі…

«Можливо бути жінкою вже не так і погано» - подумав я. «Сподіваюсь, що я навчусь як це бути жінкою. Лідія мене не покине». Я подивився на себе вниз, милуючись контурами свого нового гарячого тіла і посміхнувся. «Однозначно, це не так вже і погано»…