Частина друга...
Понеділок, 12:38
Я замаскував валізку в підручний матеріал, який знайшов неподалеку. Рухаючись від розвалин будинку, я старався не попадатись нікому на очі, використовуючи автомобілі і білі фургони, припарковані на вулиці. Більшість людей в білих комбінезонах не звертали на мене уваги, але коли я підійшов до одного з них, то помітив, що біля нього стояли, щось на подобі охоронців. Оглянувши обстановку через мій дисплей, я виявив в них приховані пістолети і радіостанції. Щоб мій план спрацював, мені потрібен був якийсь автомобіль, щоб як найшвидше «змитись» звідси.
Я прокрався повз охорону до передньої частини фургона, відкрив двері і поклав МАО позаду водійського крісла. Перед тим, як їх закрити, я побачив радіо, яке забрав, сподіваючись, що зможу його використати в майбутньому. Помисливши хвилину, я впустив свої наноботи в радіо, дав їм програму до виконання. Я планував, що коли вони отримають від мене відповідний сигнал до «атаки», наноботи почнуть передавати «шум» на всіх радіочастотах, а також глушити всі мобільні телефони. Єдине що мені залишилось, це покласти радіостанцію в незамітне місце. Я сподівався, що коли мій план спрацює, то буду вже далеко звідти.
А тим часом кількість людей на вулиці, які були одягнені в білі комбінезони, значно виросла. Єдине місце, яке не простежувалось ні поліцейськими ні експертами була сусідня площадка за півтораметровим дерев'яним парканом.
Єдиною проблемою була стара німецька вівчарка, яка належала моєму сусіду Браяну. Він привіз її з Іраку, коли відбував там тур. За його словами, вона була навчена винюхувати вибухівку і подавати голос на незнайомих. Я зустрічав їх разом, коли катався на велосипеді в парку. Знаючи, як собаки реагують на термінатора, я почував себе нервово.
Коли я добрався до огорожі, я почув, як вівчарка почала гарчати і скребти лапами по дошках паркану. Добре, що вона ще не гавкала. Розглянувшись навколо, я побачив розтягнуті шнури на яких сушилось прання. Браян мабуть забув його зняти, перед тим як поїхав на роботу. Саме тоді в мене виникла ідея, як пробратись на подвір'я. Я схопив сорочку і штани, змінивши свою зовнішність в Браяна, одягнувши все це на себе. Я відкрив бічні двері і побачив собаку, який дивився на мене і легко гарчав, скалячи зуби. Виглядало, що він був збитий з пантелику моїм новим тілом. Дійшовши до куща, біля якого стояв пес, я почав заспокоювати його голосом Браяна.
- Хороший песик. Ця я, Браян. Хлопець, який привіз тебе додому.
Пес трішки гарчав, але не нападав на мене. А я тим часом положив в кущі радіо. Потім, не повертаючись спиною до собаки, я почав рухатись назад до дверей в огорожі, уважно дивлячись за собакою.
- Хороший песик! Наступного разу я принесу тобі щось смачного.
Закривши двері з вулиці, я зняв одяг Браяна, знову трансформував себе в чоловіка в білому комбінезоні і повернувся до фургону. Все було готово до моєї провокації. Єдине, що залишалось зробити, це знерухомити всі автомобілі навколо, крім мого.
Перш ніж я зміг що-небудь зробити, я почув як з–за згорілих уламків почали кричати на допомогу. Я побачив, як охоронці вийняли свої пістолети і дістали з автомобіля кілька автоматичних рушниць. Я навіть побачив Дріскола, який стояв біля Берка і інших поліцейських, з дивним пістолетом в руках. Поліцейські також витягнули свою зброю, але на їх обличчі малювалась розгубленість і я сумніваюсь, що вони розуміли, що відбувається. Коли охоронці добігли до уламків, я запустив свій план втечі.
Сівши в автомобіль, я впевнився, що валізка і далі була на місці, а потів засунув палець в замок запалювання. Далі, я послав сигнал своїм наноботам, щоб ті почали глушити всі радіосигнали. Я увімкнув передачу і почав їхати в сторону поліцейської барикади. Дріскол був єдиним, хто замітив це, а тому направив свій пістолет в мою сторону. Перш ніж я зреагував, він вистрілив і багряна куля пройшла через заднє скло, пролетівши над моїм плечем і вилетіла через переднє скло.
- Курва! Цей пістолет справжній! - закричав я, коли Дріскол був готовий знову вистрілити. Але тільки-но він приготувався, один з експертів кинув в його сторону вогнегасник і той вистрілив в небо. Останнє, що я побачив в дзеркало заднього виду, це те, як Дріскол пробує кудись зателефонувати, а потім кидає телефон об землю в злості.
До цього моменту мій божевільний план спрацьовував. Я прорвався через кордони поліції і людей з агентства, але все ще не мав куди дітись. Першою моєю думкою було навідатись до когось з моїх друзів, але швидко відкинув цю ідею. Дріскол без проблем міг їх вичислити і без вагань використати зброю, тільки для того, щоб отримати МАО. Крім того, всі мої друзі не були аж настільки близькими, а я не хотів їх примушувати.
Наступна моя думка була поїхати в сторону лісу і сховати там автомобіль, а дальшу дорогу поконати автостопом. В цього варіанта була проблема, що я міг опинитись посередині невідомо–де з армією і секретними службами за спиною. А і залежати від когось іншого в пересуванні, було не в моєму характері. Отже, я вибрав третій варіант: покрутитись по місті, а потім, змінивши зовнішність, зникнути в натовпі людей і не висовуватись, аж не зв'яжусь з Дженні.
* * *
Понеділок, 14:03
Я йшов по обочині дороги на південь, покинувши вкрадений автомобіль. Я в такому поспіху виїхав з-під свого будинку, що забув перевірити його на «жучки». На обочині, проведені дослідження тільки підтвердили, що такий «жучок» був встановлений і він працював. А я дурний, думав, що легко відірвався від переслідування. Агентство слідкувало за цим автомобілем і чекало на момент, щоб зупинити мене.
Моєю першою думкою було залишити авто десь на обочині, але потім мені прийшла в голову чудова думка. За допомогою наноботів я завів автомобіль, наказав їм повернути руль вліво, а потім вправо. Переконавшись, що вони можуть крутити кермом, керувати газом і гальмами, я вирішив використати їх для свого плану, зробивши з автомобіля приманку для агентів.
Я планував послати його в протилежну сторону від тієї, куди я рухався. Єдине, що мені було потрібно, це підключити цифрову камеру, яку я знайшов всередині, так щоб наноботи могли отримувати зображення і відповідно керувати. Але спочатку я обшукав весь автомобіль і знайшов в ньому абсолютно новий планшет, кілька електронних «штучок», які могли стати мені в пригоді в подальшому, штурмову гвинтівку з кількома магазинами і велику чорну сумку. Також я знайшов білий захисний комбінезон і кілька бронежилетів.
Переконавшись, що все готово і забравши документи з бардачка, я змінився на Сару, одягнену в джинсову куртку, джинсові штани і червону сорочку. Я сподівався, що подорожувати в жіночому тілі буде простіше і швидше.
Поклавши в сумку всі відібрані мною речі, я дистанційно відігнав автомобіль на стоянку і наказав своїм наноботам під-час їзди дотримуватись правил дорожнього руху, від'їхати як найдалі від мене, а потім самознищитись. Останнє, що я зробив, це послав їм сигнал виконувати програму, а сам пішов в протилежну сторону.
Я пройшов приблизно з кілометр, стараючись розгледіти інший білий автомобіль агентства або поліцейські автомобілі, коли біля мене зупинився червоний Mini Cooper.
- Підвезти? - пролунав голос з середини.
Я згодився і відкрив двері, сподіваючись, що в середині буде не якийсь мудак, який захоче, щоб я розплатився з ним всіма можливими варіантами, включаючи сексуальний. Заглянувши всередину, я побачив приємну на вигляд молоду жінку, яка привіталась зі мною. В неї були оливково-коричневі очі, красиве обличчя і кручо-чорне волосся, яке додавало їй загадковості.
- Сумку можеш кинути на заднє сидіння - запропонувала вона. Там вже лежали картонні ящики з документами, так що моїй сумці не буде самотньо. Все, що я міг зробити, це посміхнутись, подякувати і ковзнути на переднє сидіння.
- Я, зазвичай, не підбираю «голосуючих» на дорозі… Куди прямуєш?
Я не зовсім знав, як реагувати на почуте. У мене не було грошей, я не міг нікому подзвонити і не мав де переночувати. А тому я сказав перше, що спало мені на думку.
- Вперед, подальше звідси.
- Мене звати Меліса, а тебе?
- Сара - відповів я, коли вона виїжджала на шосе.
Спочатку ми не розмовляли. Я слухав радіостанцію, яка передавала музику з 80-х років. Незабаром в новинах, почувши про пожежу мого будинку, я добавив звук.
«Це Ніколь Ловелл з новинами дня. Поліція розслідує підозрілу пожежу в будинку на заході Dry Creek. На даний момент, єдине, що вони підтверджують, це те, що вчора, близько 11 години вечора в будинку стався вибух і поліція підозрює підпал…»
Підпал і замах на життя, подумав я з обуренням…
«На даний час, поліція шукає мешканця будинку, який поки-що не відзивався. Виглядає на те, що поліція має до нього кілька питань… Я повідомлю вам більше, як тільки отримаю більше інформації.
З вами була Ніколь Ловелл.»
Я з огидою змінив станцію. З новин виникало, що ніби я підпалив квартиру і всі шукають мене, а не маніяків в білому з рушницями і бластерами, які полювали на сріблясту валізку. Я стиснув кулаки, не вірячи в те, що все це відбувається зі мною.
* * *
Понеділок, 14:46
Після новин по радіо, між мною і Мелісою виникла незручна тиша. Ми не розмовляли ще пару кілометрів, перш ніж вона спробувала нав'язати розмову, розпитуючи про мене. Я намагався бути чемним і відповідав на її питання про те де я виріс і жив, але не вдаючись в подробиці. А потім вона запитала, що я робив на дорозі, зауважуючи, що я можу не відповідати на це питання. Але я хотів дати їй якесь пояснення, щоб вона не почала підозріло відноситись до мене. Навіть, якщо те, що я говорив і не було правдою, вона принаймні заслужила почути якусь відповідь. Отже, я почав свою розповідь.
- Якщо говорити коротко… мій будинок згорів, я втратила всі свої речі - почав я. Меліса ахнула і співчуваючи подивилась на мене.
- О, моя бідолаха. Мені так прикро почути це…Я сподіваюсь, що ти не виїхала через той будинок, який згорів там, в Dry Creek?
- Так, це було однією з причин - прошепотів я, все ще думаючи про те, що трапилось.
Я не хотів розповідати Мелісі про все, що сталось вчора вечером. Про всю цю пожежу навколо і агентів, які нишпорили на згарищі. Я повернув голову в бік вікна, дивлячись в дзеркало, чи часом хтось нас не переслідує. Я сподівався, що мій план втечі спрацював.
Коли ми так розмовляли, я почав помічати, що Меліса кидає в мою сторону все більш і більш дивні погляди. Спочатку я старався ігнорувати ці погляди, але вона продовжували розглядати мене, так ніби вона старалась впевнитись в чомусь. Через деякий час, ця її поведінка почала мене дратувати.
- Е… е… Меліса, чому ти на мене так дивишся? Я виглядаю якось дивно?
- Чи ти часом не відвідувала Crazy Eigth?
Звідки вона дізналась, де я був там минулої п'ятниці. А може вона працює на тих людей, які хотіли мене вбити? Невже я потрапив в пастку? Всі ці питання «літали» по моїй голові, заставляючи мене приготуватись до бою.
- Ти все ще не впізнаєш мене? - я похитав головою, але тепер уважніше приглянувся до неї. - Ти пам'ятаєш, як кинула об стінку того пияцюгу?
І тут я все пригадав. Ця дівчина з бару, яка була одягнена як хлопець. - Ти… там… Ох… З тобою потім все було гаразд? Я думав, що поліціянти і тебе заграбастали.
Вона посміхнулась, коли я нарешті все пригадав.
- Взагалі-то, їх більше цікавило, що сталось всередині, а не назовні. А тому я безпечно дійшла до свого авто і від'їхала, коли вони ще не зайшли всередину. Я не дивуюсь, що ти не розпізнала мене. Я старалась як найкраще замаскуватись, а ті придурки зачепили мене. Я була змушена швидко вийти через справи з тіткою.
Я здивувався, як малий навколишній світ. Я знову зустрів ту дівчину, через яку почалась биятика в барі того вечора. - Послухай. Мені прикро, що ті придурки зробили тобі.
- Не потрібно вибачатись. Вони самі напросились, особливо, коли збили тебе. Єдине, про що я жалкую це те, що не мала на собі улюблених черевиків з стальними носами. Ось тоді б їх яйця заболіли…
Як колишній чоловік я уявив собі ту біль і надув губи від уявної болі.
- Саро, то ти десь плануєш зупинитись, чи їдеш куди очі дивляться?
- Я поки-що не маю плану щодо зупинки. Може щось придумаю по дорозі. Щось на зразок мотелю і хостелу.
- Скільки в тебе грошей?
- Пусто.
- Гаразд. Я не знаю мотелів чи хостелів в яких можна ночувати безплатно.
- Про що ти?
- Я про те, що ти можеш заночувати зі мною, звичайно, якщо хочеш.
Я був просто вражений тим, що вона запропонувала. Я міг відмовити, але діватись було нікуди. Потрібно було зв'язатись з Дженні, а пропозиція дівчини була значно кращою ніж провести цілу ніч на вулиці або розбити банкомат. Меліса виглядала на приємну дівчину, яка запрошувала до себе незнайомку.
- Е…е… Якщо це не буде проблемою для тебе.
Меліса просто похитала головою, глянувши на мене.
- Звичайно що ні. Ти виглядаєш на порядну дівчину, а я маю перед тобою борг за той вечір. Крім того, я мешкаю сама і потребую компанії. Так що диван в твоєму розпорядженні так довго, як забажаєш.
- Диван… Це звучить навіть приємно - відповів я з ентузіазмом. - Навіть, якщо мені і не потрібен сон - тихо додав я.
- Але ж мене роззява. Я запропонувала тобі мешкати зі мною, а навіть не знаю твого прізвища.
- Кілліан - несвідомо випалив я, навіть не подумавши змінити прізвище на якесь інше.
- Сара Кілліан… красиве ірландське ім'я…. майже як в лепрекона.
В машині запанувала тиша, а потім вона імітуючи ірландський акцент запитала:
- Сара Кілліан Шеймус МакБрайд - де ти ховаєш горщик з золотом?
Ми обоє розсміялись. - Мене звати Томсон. Меліса Томсон, але мої друзі кличуть мене Мел. Приємно познайомитись з тобою Саро Кілліан.
Меліса простягнула руку і ми офіційно привітали один одного. Прізвище Томсон повинно було увімкнути в моїй голові якийсь дзвінок, але я не звернув на це уваги, споглядаючи назад в дзеркало і шукаючи ознак переслідування.
* * *
Понеділок, 15:30
Ми дістались до апартаментів Меліси приблизно за 20 хвилин. Я зрозумів, що вона мешкає в місті, а точніше в тій його частині, де було багато готелів. Це стало помітно, коли ми припаркували біля одного з таких будинків, перед входом якого була намальована фігура красивої жінки одягненої в тогу з списом в правій руці і шоломом в лівій. Ми вийшли з автомобіля і я прочитав.
- Афіна?
Меліса підійшла до мене, тримаючи коробку в руках. - Так, Моя тітка володіє цим будинком і це вона намалювала. Афіна її улюблена грецька богиня.
- Твоя тітка володіє всім цим? - запитав я, дивлячись на триповерховий будинок, на якому була намальована фреска з богинею.
- Цей і ще кількома в інших місцях. Ти не допоможеш мені з цими клятими коробками.
Я повернувся до Меліси, яка старалась взяти ще одну коробку з авто. Я забрав її в неї, перш ніж та впала. - Спасибі, я не знаю, щоб я зробила без тебе… Я живу на третьому поверсі.
Свою сумку я перекинув через плече і з коробкою Меліси в руках пішов разом з нею. Дівчина побачивши як легко я несу коробку з паперами, не втрималась від коментаря.
- Нічого собі. Тобі не важко?
Я зрозумів, що більшості людям нести такий тягар було б важко.
- Я підтримую хорошу спортивну форму - відповів я, вдаючи що мені стає важко.
- Ти виглядаєш як Піппі Лонгстром* (Піппі Довга-панчоха - героїня оповідань Астрід Ліндгрен - прим. перекладача), але без косичок. Не надірвись часом.
Я кивнув і рушив за подругою в будинок через задній вхід. Добравшись до дверей в квартиру, Меліса довго возилась з ключами, а я помітив інші двері до складу і офісу.
Коли дівчина відкрила двері і увімкнула світло, я зайшов всередину. Єдине, що прийшло мені до голови, коли я розгледівся, було: «Нічого собі». В кімнаті було безліч речей з Sci-Fi фільмів і аніме. Комікси лежали на журнальному столику, прямо перед 42 дюймовим HD телевізором, а під ним лежала ціла купа DVD дисків з відеоіграми. На кожній полиці на стінах стояли фігурки героїв з цих фільмів. Виглядало, що я попав до раю для таких позитивно помішаних. Меліса поклала свою коробку і подивилась на мене, коли я розглядав всі ці речі навколо.
- Хм… Саро, що ти думаєш про це місце… Воно не є трішки дивакувате? - запитала вона з нервовою усмішкою.
- Зовсім ні - відповів я. - Насправді, це круто!.
Меліса полегшено зітхнула.
- Більшість з моїх знайомих вважає все це занадто нудним і дитячим - сказала вона, проводячи рукою навколо.
- Плюнь на них. Головне, що все це подобається тобі - поважно сказав я.
Вона кивнула головою на схвалення і організувала мені екскурсію по своїй квартирі, показуючи де ванна кімната, спальня, де я міг знайти свіжі рушники, і постіль. Я запитав, чи можу використати телефон. Мені і далі потрібно було зв'язатись з Дженні.
- Як тобі це плакат з другого термінатора?
Я втупився в плакат з Арнольдом, який сидів на мотоциклі з дробовиком в руці. Інтересно, як зреагувала б Меліса, коли дізналася б, що в зараз перед нею стоїть справжній Термінатор. Я почекав, поки вона пішла в спальню, а потім взявши телефон, набрав номер Дженні. Поки йшли дзвінки, я приглянувся до плакату і помітив… що він був підписаний Джеймсом Кемероном. Мені стало цікаво, як Меліса отримала цей автограф.
Я був впевнений, що телефон Дженні не прослуховується, так як був свідком, коли вона його купляла. Нажаль Дженні не було біля телефону. Я почув стандартне повідомлення про залишення номера, прізвища і інформації для власника телефона. Після сигналу, я промовив в трубку:
- Дженні, мені потрібно поговорити з тобою. Стався нещасливий випадок, я зупинився в Меліси. Віддзвони, це дуже важливо - і я продиктував номер телефону Меліси.
Як тільки я закінчив, з спальні вийшла Меліса, загорнута в довгий яскраво-жовтий рушник. - Саро, я принесла тобі це - сказала вона, кидаючи мені рушник.
- Рушник?
Меліса глибоко зітхнула, ніби пробуючи щось мені сказати, але не ще не вирішила як почати. - Саро, я не знаю, як це тобі сказати, а тому буду відверта… Коли ти останній раз приймала душ?
Я підняв руку і принюхався. І хоча тіло Т-Х не мала нюху, принаймні такого як в звичайних людей, я отримав на дисплеї докладну інформацію щодо залишків шкіри, мастила, золи і інших речей, які з людської точки зору, неприємно пахнули.
- Як я тебе розумію.
Меліса кивнула головою з легкою посмішкою.
- Можеш навіть використати мочалку - зажартувала вона і підійшла до моєї сумки. - Поки ти будеш митись, я почищу твої речі.
- Ні! - скрикнув я і схопив сумку. - Я… е… е… там мій брудний одяг і все таке.
Я не міг сказати їй, що там є штурмова гвинтівка, планшет, деякі гаджети і документи, з яких я мав дізнатись більше про своїх переслідувачів. А тому я пішов у ванну разом з сумкою, так на всяк випадок.
- Гаразд. Якщо тобі щось буде потрібно, я буду в офісі. Все для душу, знайдеш в шафці, а в холодильну - щось щоб перекусити - почув я, коли Меліса виходила в коридор.
* * *
Понеділок, 15:39
Я поклав сумку на підлогу і оглянув кімнату. Якщо старатись зрозуміти людину по речах з вітальної і ванної кімнат, то Меліса була сама суперечність. В вітальній кімнаті все виглядало так, ніби Меліса була «помішана» на аніме і фільмах. Ванна кімната свідчила, що це була звичайна дівчина, як всі інші. На полицях стояли різні пляшки з хімією, які обіцяли досконале волосся і бездоганну шкіру. І все це з запахом літнього бризу. Поряд лежали щипці для завився волосся, випрямляч волосся з феном. Одним словом, речі, які заставляли тіло виглядати краще.
Оглянувши все це, я не міг повірити, що Меліса і інші жінки використовують всі ці «штучки». Я почав розглядати ці баночки, читаючи написи. Кінець-кінців, тепер я був жінкою і повинен орієнтуватись у всьому цьому «королівстві».
«Крем для обличчя: гарантовано дасть найвибагливішій жінці новий вигляд…» - прочитав я і закотив очі від того, як жінки даються повестись на таке. Я зайшов під душ, скинувши рушник.
Під водою, вперше за 12 годин, я мав час трішки відпочити від всього цього «цирку». Повертаючись під водою, я побачив своє відбиття і красиве обличчя Сари. Розглядаючи це лице, я розмірковував над майбутнім Сари і чи я ще зможу повернутись в своє старе тіло.
Обличчя Сари було красиве, але не аж так ідеальним, як виглядають ті жіночі обличчя намальовані аерографом. В нього було чудове тіло з ідеальною шкірою і красивим обличчям. Сарі ніколи не потрібно буде ніяких косметичних засобів, щоб зберегти шкіру свіжою і молодою. Щоб щось змінити в тілі мені достатньо подумати про це. Якщо я не знайду ще один екземпляр МАО, то назавжди залишусь імітацією жінки з ідеальною красою.
Я похитав головою - все це забагато, як на мене. Мені потрібно зосередитись на чомусь одному, в даному випадку на теплій воді, яка лилась з душу…
Тепла вода стікала по моїй шкірі. І хоча вона не мала відчуття, як справжня шкіра, я отримував задоволення просто від дотику води до свого тіла. «Інтересно, чи всі жінки почувають себе так добре в душі?» - подумав я. Будучи хлопцем, я сприймав миття, як механічний процес щоб утримати тіло в чистоті і нічого більше. Але тепер, в мене було відчуття, що всі проблеми відсуваються на дальший план, а я отримую емоційне задоволення і легкість. Погано, що я не випробував це, коли експериментував з жіночими тілами.
- Я міг би звикнути до цього - сказав я до себе, беручи мило в руки. Від мила я відчув малиновий запах і зрозумів, що він мені подобається. До сьогоднішнього дня, я навіть не думав про те, що на місто можна вийти маючи на собі такий приємний запах. Я зітхнув і пригадав нашу з Дженні вчорашню забаву в одяговому магазині. Виглядає на те, що з кожною годиною я стаю все більше і більше дівчиною.
Насправді, я міг би повернути своє чоловіче тіло і швидко помитись. Але якщо б в кімнату зайшла Меліса, мені потрібно було б довго пояснювати все, що вона побачить, а тому я залишився Сарою.
Закінчивши миття, я оглянув себе щоб переконатись у відсутності слідів від вогню і неохоче вимкнув воду. Взявши великий жовтий рушник, який дала мені Меліса, я швиденько витерся, а потім загорнувся в нього. Мені було так добре. Стоячи перед раковиною, я висушив своє гарне руде волосся, просто несильно піднявши температуру на голові.
Я був готовий вийти «в світ».
* * *
Понеділок, 16:12
Моя шкіра змінилась на просту білу сорочку і сині джинси (спідниця була для мене занадто дівчача). Своїм цицькам я наказам затверднути і сховатись за чашками бюстгальтера, щоб вони не відволікали мене. Я взяв сумку і вийшов з ванної кімнати. В вітальній кімнаті було пусто. Я згадав, що Меліса працює в себе в офісі, а тому я мав певний час для себе, щоб спланувати наступний крок. Сівши на диван, я витягнув планшет і пробував побороти пароль, і панель сканеру відбитків пальця.
За все своє життя, я тільки один раз зламав пароль на комп'ютері. Це був комп батька, а паролем була дата його народження. Щоб дістатись до даних в планшеті такий варіант злому не підходив. Рухаючи рукою, я випадково послав думку щоб автоматично підключитись до порту планшета.
Все відбулось так, ніби мій розум інстинктивно знав, що повинен робити. На моєму моніторі я бачив як пробігають рядки програмного коду, аж поки вони не зупинились на знайденому паролі і відбитку пальця. Додатково я дізнався, що в планшеті був закладений невеликий вибуховий заряд, який приводився в дію після трьох невдалих спроб авторизації. Я подумав, що планшет з таким захистом повинен містити багато цінної інформації.
Отже знайдений пароль звучав: Open Door.
Далі, я зосередився на одному з своїх пальців змінюючи його відбиток на потрібний мені, а потім притиснув його до сканера. Нарешті я отримав доступ до меню планшета. Перше, що я вибрав, це була інформація про МАО і пов'язаний з ним проект Open Door. Я розглядав світлини машини, здогадуючись, що саме це шукали експерти в згарищі будинку.
Я був здивований, що в тексті я не знайшов інформації про те, як працювати з машиною, нічого про кристали, а навіть про те звідки вона взялась. Там згадувалась тільки те, що це інопланетний апарат (то його дійсно зробили інопланетяни?) і те, що машина може витримати агресивне середовище, високу температуру і залишитись при цьому неушкодженим. Це означало, що ці хлопці свідомо підірвали мою квартиру, знаючи що машині нічого не буде, а заодно позбулися б мене і всіх інших доказів.
Читаючи всю цю нісенітницю про МАО, я не знайшов ніяких подробиць про принцип роботи машини і це заставило мене замислитись. Виглядало на те, що група Дріскола не розуміла, що саме можна зробити за допомогою МАО. Я думаю, що завданням проекту Open Door було відкрити заблоковані апарати і тільки тоді почати вивчати їх принцип роботи.
А ще там було багато наукового белькоту і теорій про те, як повинен працювати МАО і як його можна використати. Вся ця інформація копіювалась до моєї внутрішньої пам'яті, так на всяк випадок. Останнім повідомлення було те, що робити тим, хто знайде сріблясту валізку і яка кара чекає їх, якщо вона буде активована без дозволу.
Хоча інформація в планшеті могла бути корисна науковцям або урядовим агентам, для мене вона не внесла нічого нового. Я не знав ким були ці люди, де була їх штаб-квартира, а навіть які були їх головні і другорядні цілі, окрім того щоб знайти МАО для себе. Цей планшет використовувався щоб зберігати отриману інформацію і більше ні для чого.
Далі настала черга переглянути папери, які я знайшов в автомобілі. Це були угода на прокат автомобіля, рахунки за їжу та паливо. Це вже було більш інтересно. Підключившись через Wi-Fi до інтернету, я почав збирати потрібну мені інформацію, беручи за основу ці паперові документи.
Спочатку я вирішив дізнатись все про орендаря автомобіля. Зайшовши в базу даних фірми, яка надала автомобіль, я отримав список співробітників з їх паролями і звітами роботи. Переміщуючись між даними про оренду, я шукав власника авто і GPS інформацію про те, куди він їздив.
Швидко я зрозумів, що дані GPS зберігаються окремо від зламаної мною системи, а тому мені довелось спиратись тільки на доступні записи. Згідно цієї інформації, фірма орендувала шість білих фургонів. Оплата пройшла через корпоративний рахунок близько два дні тому. «Копнувши глибше» я отримав поштову і звичайну адресу. Нажаль ця інформація була неправдива і я знову залишився ні з чим.
Повторно переглядаючи інформацію з сайту, я відмітив про себе, що з фургонами додатково було орендовано два «Lincoln Town» білого і чорного кольору, в якості офіційних авто. В моїй пам'яті спливли картинки на яких я вперше побачив Дріскола біля припаркованого білого «Lincoln Town». Він стояв поруч і звідти дивився на роботу пожежників і поліцейських. Виглядало на те, що білий автомобіль був закріплений за ним.
Інтересно, а куди дівся чорний? Я не пам'ятав, що десь помітив його. Ба! Я навіть не знаю, як вони вичислили мене. Єдиним хто знав про МАО була Дженні…. і світлина валізки, яку я «повісив» на форумі.
Я мало не вдарив себе по голові. Який же я дурак, що забув про цю світлину і форум. Я повинен був витерти всю інформацію звідти, як тільки зрозумів принцип роботи валізка. А ще, я навіть не прочитав отриманого повідомлення, яке було надіслано мені. Відкривши свою поштову скриньку і пробравшись через купу спаму, я знайшов це повідомленні помічене як «Термінове». Вона було послане мені в п'ятницю і я спочатку сприйняв його за спам.
Перш ніж я відкрив це е-лист, я побачив дивний рядок, доданий до нього. Він був непомітним для звичайної людини, але теперішнього мене він заінтересував. Я пропустив символи через свій мозок і розшифрував його.
Те, що я виявив, тільки підтвердило мою здогадку. Це був складний шпигунський «троян», який підключав себе до будь-якого документу, а потім копіював всі дані. Далі він зв'язувався через інтернет і відсилав вкрадені дані на «мило» відправника. Після цього він знищувався, ліквідуючи всі докази своєї активності. Незважаючи на цей гарно прихований вірус в повідомленні до мене, саме повідомлення заставило мене розкрити широко очі.
«Шановний bikerjock800 (це мій нік на форумі)
Об'єкт, який Ви знайшли на прогулянці - це вкрай небезпечна машина, яка називається Морфічно Адаптивна Одиниця або скорочено МАО. Важливо, щоб Ви не відкривали валізку і не використовували цю машину. Це вже привело до кількох смертей в минулому.
Якщо ж Ви відкрили або використовуєте його, негайно скасуйте всілякі зміни, які Ви зробили собі або знайомим. Машина працює 96 годин. Я не можу впевнено сказати, що це буде 96 годин чи 4 дні, а може менше, але після цього МАО самостійно виключиться і всі зроблені Вами зміни залишаться постійними. Вкрай важливо, щоб Ви зв'язались з нами через нашу поштову адресу або через телефонний номер xxx-xxx-xxxx. Ми забезпечимо Вам фінансову, медичну допомогу. Надамо консультації і допоможемо з документами, якщо це буде потрібно. Все, що нам потрібно - це Ваша співпраця і МАО.
Агент L.»
Прочитане шокувало мене. Про обмеження часу роботи машини я і Дженні довідались самі, так сказати експериментальним шляхом. В інтернеті я зробив пошук «Морфічно Адаптивна Одиниця» і знайшов кільканадцять дивних історій про цю машину. Всі вони були фантастичними оповіданнями, але одночасно підтверджували те, про що написав агент L. Я сподівався, що Дженні не вб'є мене, після того, як дізнається про все це. Вона хотіла випробувати на собі, як це бути Т-1000, але не думаю, що вона планувала залишитись ним до кінця свого життя.
Коли я говорив з нею, то просив її не втрачати надії, що все може повернутись назад. Можливо я, використовуючи свої здібності, все ще зможу заставити цю кляту штуку працювати. Можливо в нас є ще шанс… Нажаль, поки Меліса буде поруч чи агент Дріскол з агентом L продовжуватимуть пошук мене, я нічого толком не зможу зробити. Спочатку потрібно з'ясувати хто ці агенти, перш ніж вони доберуться до мене і Дженні.
Використовуючи набуті навички я легко хакнув урядові сайти і створив записи для Сари Кілліан куди заніс всі необхідні дані і номера. Далі настала черга зробити з себе агента ФБР. Через декілька хвилин на світ з'явилась агентка Рейчел Міллер. Я сподівався, що тепер віднайду тих людей, які намагались вбити мене. Між іншим, втілилась моя мрія. Після закінчення школи, я хотів поступити в поліцейську академію, але мої навички в стрільбі були ще гіршими ніж вміння танцювати і я не сумнівався, що мені ніколи не бути поліцейським. Завдяки МАО я здійснив цю мрію і хто знає, які ще мрії втілю в життя.
Перебуваючи на сервері ФБР, я пошукав дані щодо агента Дріскола, але ніяких даних про такого не знайшов. Чоловіка, якого я бачив на згарищі ніде не фігурував, навіть в Департаменті Національної Безпеки. Було б добре, щоб він і далі видавав себе за федерального агента, принаймні я зміг би його «вичислити».
Далі мені потрібен був рахунок в банку і якась готівка на ньому. Зламати банківський сервер було трішки складніше ніж урядовий. Забравши соті долі відсотка з рахунків в сотні тисяч доларів, які дуже давно не використовувались, я «нагріб» 30000 доларів. Цього було достатньо щоб прожити певен час і замало, щоб звернути чиюсь увагу на мене.
Потім я почав вносити записи, фотографії і банківські виписки так, щоб в нікого не виникали питання щодо Сари Кілліан. Я створив історію життя Сари з нуля і по сьогоднішній день. Місце де вона народилась, де вчилась - все було синхронізовано і записано на сервера. Коли я закінчив, виявити, що це фальшивка, можна було б тільки порівнявши їх з паперовими даними.
Тепер я мав потрібні документи і кошти на прожиття. Залишилось забрати їх в кур'єра, який має прибути до будинку Меліси завтра вечером. Оцінюючи свою роботу, я розумів, що все це незаконно. Проникнення в урядові бази даних, створення фальшивої особистості і крадіжка грошей з рахунків. З такою характеристикою я «загримів» би на кільканадцять років. Але мені потрібні були ця особистість і ці гроші. А ще інформація, щоб зупинити тих «агентів».
Змирившись з неминучим, я став почувати себе легше, а тому вирішив відвідати е-магазин щоб прикупити собі деякі речі. Саме тоді в кімнату увійшла Меліса і я перемкнув свою увагу на неї, сподіваючись, що дівчина не помітить, що я трішки змінив розмір своїх цицьок.
- Як мені надоїли всі ці документи - заявила вона, сідаючи поруч зі мною, а потім вона побачила в мене планшет. - Чим займаєшся?
- Просто зайшла в інтернет, щоб перевірити кілька речей - чесно сказав я, притискаючи планшет до себе.
- За допомоги барного Wi-Fi?
Я кивнув головою.
- Саро, мені цікаво… тобі ще потрібні гроші на сьогодні?
- Що я маю робити?
- В мене виникла проблема. Одна з офіціанток вирішила звільнитись, а в мене немає заміни…
- І ти хочеш запропонувати її місце мені?
- Я не зможу заплатити тобі, але робота не є тяжкою і всі чайові твої.
Я скептично поглянув на дівчину, пригадуючи, що останнім разом я працював в подібній «конторі» ще коли був підлітком, а навіть тоді я не обслуговував клієнтів.
- Не переживай, я буду поруч, за баром. Якщо чогось не знатимеш, питай моїх дівчат. Ти дуже допоможеш мені і заробиш трішки каси.
Я не міг відмовити дівчині, яка підібрала мене на порожній дорозі, впустила до себе до дому, нічого не знаючи про мене. Окрім того, кільканадцять баксів не помішає, а ще бар це останнє місце де мене будуть шукати.
- Гаразд, я згодна.
Понеділок, 18:20
Меліса ввела мене в курс справи, пояснивши обов'язки: вона буде працювати за баром і робити напої, а я - приймати замовленні, розносити напої клієнтам. І найголовніше - куди віддавати гроші. Далі Меліса провела зі мною заняття по ходінню з тацею. Коли я не розлила жодної краплі, вона вручила мені блакитну сорочку, таку собі неформальну форму і сказала, якщо в мене виникнуть якісь проблеми, щоб я зверталась до неї. Ми випили по баночці Red Bull, спустились вниз і я приступив до роботи.
На мій перший погляд, бар виглядав зовсім не так, як я очікував. Тут не було гучної музики, диму на танцювальній площадці і нервуючого пульсуючого світла. Атмосферою зал був скоріш подібний до кафе чи кав'ярні з приємним, лагідним освітленням та м'якими, великими кріслами та диванами. В глибині приміщення я навіть побачив невелику сцену для музикантів.
Моя робота почалась як тільки група жінок зайшла і замовила вина і пива. Вони посідали разом і почали пліткувати одна про одну. Я був так зайнятий, що навіть не помітив як минула година. А ще, за весь цей час в залі, я не помітив жодного чоловіка. Тому, коли в мене з'явилось трохи вільного часу, я запитав про це Мелісу, яка стоячи за баром готувала коктейлі.
- Меліса, а чому сюди не приходять чоловіки?
Вона мимохідь поглянула на мене, додаючи текіли до шейкера.
- Афіна - це сугубо жіночий бар - відповіла вона.
- То це лесбійський бар? - запитав я відверто.
- Ні… це не зовсім так… Ти знаєш, що існують чоловічі бари, де чоловіки можуть прийти, почитати газету і випити скляночку коньяку. Такі бари не вважаються за гейські. А тому, коли моя тітка купила цей бар, який вже тоді називався Афіна, вона вирішила зробити щось подібне, але тільки для жінок. Вони можуть прийти сюди, поговорити про справи, трішки випити, або побути на самоті, якщо забажають, не турбуючись, що до них будуть приставати чоловіки з неморальними пропозиціями.
- Але ти сказала, що з моїм обличчям, я отримаю хороші чайові.
- Ну, сюди приходять всякі жінки і ми обслуговуємо їх всіх - сказала вона, підкреслюючи слово «всякі». - А ще, всі клієнти люблять, коли їх обслуговують красиві дівчата.
- То я приманка, щоб збільшити кількість клієнтів?
Меліса виглядала, як хтось, кого зловили на гарячому. Вона закінчила робити коктейль і налила його в склянку. - Ти ж не задавалась цим питанням, коли я запропонувала тобі роботу. Жодна з цих жінок не буде дивитись на тебе так, як дивилися б чоловіки і не будуть хапати тебе за дупу, так як вони це зазвичай роблять. Вони хочуть бачити навколо себе красивих жінок, які розносять напої.
Вона передала мені склянку і подивилась на мене з цікавістю.
- Ти часом не гомофоб?
- Ні… Я… Це тільки… - мене врятував клієнт, який привернув увагу Меліси. «Було б краще, якби я дізнався про на самому початку моєї роботи» - я подумки закінчив фразу. Мені було наплювати, що роблять двоє дорослих на самоті в спальні, навіть якщо ці двоє однієї статі. Мені було дивно знаходиться в виключно жіночому оточенні, бути серед них єдиним чоловіком, навіть перебуваючи в тілі жінки. Отримавши від Меліси пояснення, я повернувся до роботи, але тепер я звертав більше уваги на жінок навколо мене.
Ходячи між столиками, я помітив, що деякі з них дивно споглядають в мою сторону. Вони слідкували за мною так, ніби окрім мене в барі не було інших жінок. Вони посміхались до мене, коли наші погляди зустрічались і від цих поглядів і посмішок, я почував себе незручно. Я уявляв, що вони були готові накинутись на мене, як зграя левиць, але згодом дійшов до висновку, що жінки не оцінювали, а перевіряли мене.
Я зрозумів, що всі ці жінки приходять сюди, тому що тут можна швидко отримати свої улюблені коктейлі і офіціантки були приємні і доброзичливі. В мене навіть з'явилась клієнтка, яка хотіла купити мені пиво, якщо я присяду біля неї. Я ввічливо відмовився і повернувся до роботи. Коли я був Шоном, жодна жінка так не поводилась по відношенні до мене. Тепер я міг би звикнути до цього, а навіть отримувати насолоду.
Не зрозумійте мене не правильно. Не всі жінки задивлялись на мене чи були доброзичливі, насправді перебуваючи серед них, я дізнавався, так би мовити з перших рук, як виглядає жіноче життя. Вони коментували мене за моєю спиною, сподіваючись, що я не чую їх.
Типу «…на спір, що вона хоче поступити в університет…», або «…ну, не знаю, вона виглядає як повія…», «…взагалі-то повії працюють на інші стороні міста…». І мій найулюбленіший, від жінки в сірому костюмі «…принаймні ця рудоволоса сука має чим трясти перед клієнтами…». Я надіюсь, що ця сучка буде голосно сміятись, коли почує, що через збій банківського комп'ютера, її кредитна карточка не працюватиме.
Минала ніч, я зустрів хороших і поганих клієнток, використовуючи Wi-Fi бару я входив в інтернет періодично перевіряючи звіти поліції про випадки минулого дня і перевіряючи доступні новини про так званий підпал в моєму будинку.
Всі новини зводились до того, що я вже чув по радіо, тільки там вони були краще написані і містили більш докладну інформацію. Одна стаття містила навіть світлини з місця пожежі і заголовок про розшук Шона Кілліана. Мене підозрювали в підпалі, роблячи з мене міського терориста. Як не дивно, ця стаття таємничим чином була вилучена з веб сторінки, ще коли я читав її.
Після перегляду всіх новин, пересвідчившись у відсутності нових доказів, я «відвідав» магазин з одягом, в якому я хотів підібрати одяг для себе в якості агента ФБР. Я хотів виглядати достойно і професійно, а тому не міг використовувати свою шкіру для його формування. Одягнувши фірмову сорочку бару, я згадав, що я фактично був голий. Я переглядав різні варіанти, шукаючи для себе красиву блузку, яка б відповідала моїм розмірам, коли почув як до мене звертається якась жінка.
- Сара, я не помилилась? - я повернувся до реальності, щоб побачити жінку з легко темнуватою шкірою та блакитними очима. Я згадав, що вона приємно відносилась до мене і навіть одного разу розглядала мою попку, сподіваючись, що я це не побачу. Вона не говорила багато, але була ввічлива і замовила для себе пиво.
- Так - посміхнувшись, відповів я.
- Ти тут новенька?
- Так - підтвердив я, не розуміючи куди вона клонить.
- Це зазвучить досить особисто і ти можеш не відповідати, якщо не захочеш… але мені просто цікаво… ти зустрічаєшся з кимось?
Я не звав, що відповісти. Це якийсь тест? Я не був експертом з людської поведінки, але дивлячись на неї, я отримував більше питань ніж відповідей. Вона дивно дивилась на мене, була схвильована і всіляко намагалась приховати свій стан.
- Ні. На даний час, я не маю нікого.
Жінка більше напружилась, коли почула мою відповідь. Виглядало, що вона була зацікавлена мною. На вигляд, вона була навіть нічого собі. Тонке, але солідно збудоване тіло, як в моделей з журналів. Нажаль одягалась вона зовсім не як моделі. Чорний піджак на короткий рукав поверх білої сорочки з довгим рукавом і джинси. Все це виглядало так, ніби вона вибирала одяг з гардеробу хлопця підлітка.
Незважаючи на це, її не можна було сплутати з хлопцем. Каштанове волосся, яке доходило до її плечей і сліди косметики на обличчі підтверджували, що перед мною стоїть жінка. Якщо б вона одягнула красиву і відверту сукню, краще використала косметику, то не мала б відбою від чоловіків. Звичайно, якщо вона хотіла б з ними зустрічатись.
Може вона бажала знати, чи мені подобаються жінки?. Я все ще був хлопцем, але тепер був хлопцем в тілі машини, яка виглядала як жінка. Чи це робить мене лесбійкою? Я вирішив зробити наступний крок і побачити, куди мене все це заведе.
- Ти запрошуєш мене на побачення?
Вона змішалась і виглядала так, як я коли в школі задавав таке ж питання дівчині.
- Мене звати Кейла, але мої друзі називають мене Кей - почала говорити вона, потираючи підборіддя своїми тонкими пальцями, - і, якщо ти вільна, я б хотіла ближче познайомитись з тобою… можливо десь в іншому місці.
Нічого собі, ця Кей насправді фліртує і «знімає» мене.
- Я зараз трішки зайнята, але, якщо ти хочеш поговорити, то я можу зробити собі перерву - відповів я посміхнувшись.
- Дуже хочу - сказала вона, посміхнувшись мене у відповідь.
Потім вона кивнула в сторону Меліси, яка грізно дивилась на мене і Кей - Може пізніше, я не хочу, щоб ти дістала наганяй від своєї шефової і це в перший день.
Вона схопила мою долонь і написала на ній своє ім'я і номер телефону. Потім ніжно торкнулась рукою мого стегна, від якого я отримав невеличке задоволення і пішла геть. Проходячи повз мене я прочитав з її уст: «задзвони мені». Я збирався піти за нею але вона змахнувши рукою пролила на мене вино. Я був змушений прибратись. Нажаль, коли я закінчив і подивився на долонь, то замість імені і номера телефона був якийсь нечіткий малюнок з якого нічого не можна було прочитати.
Я взяв наступний келих з вином і помітив, що Кей зникла. Спочатку я подумав, що вона пішла в туалет, але на місці де вона сиділа, я побачив листок паперу і чайові. Я сховав гроші і прочитав записку адресовану до мене. В кінці записку був номер її телефону.
«Руденька. Вибач, але я змушена піти. Ще раз даю свій номер. Дзвони мені коли захочеш порозмовляти, або щось інше.
Кей»
Я посміхнувся і поклав записку в кишеню фартуха. Зі мною хотіли зустрітись як з жінкою. Більшу частину свого старого життя я бігав за дівчатами. А тепер вони бігають за мною і на короткий момент мені це дуже сподобалось.
* * *
Вівторок, 1:05
Ми закрились, як тільки останній клієнт вийшов за двері. Я повитирав столи і порозставляв крісла, а тим часом Меліса закінчила підраховувати виторг. Вона виглядала на стомлену, а я не знав як розповісти їй про Кей, та що я збирався робити далі. Хоча думка про зустріч з Кей була мені не занадто приємна, але все ж таки я подобався їй як жінка.
- Саро, спасибі за допомогу - сказала Меліса, коли заховала гроші в сейф під баром. - Я навіть не уявляю, чи я впоралася б сьогодні без тебе.
- Робота як робота, одні клієнти кращі за інших.
- І що далі? - запитала вона з цікавістю.
- Та там було пара сучок, які ставились до мене як до безмозгої бімбо. Вони думають, що якщо я одягнула фартух, то мене можна сприймати тільки як службу.
Меліса кивнула головою, здогадуючись, що я мав на увазі.
- То тобі їх вигляд теж діє на нерви? Ці «зарази» приходять сюди і замовляють коктейлі про які я ніколи не чула. Якщо вони їм не подобаються, то я стаю автоматично винною, що не догодила їм.
- А я повинен пам'ятати хто, що замовляв і не пролити ні каплі з замовлення. Виглядає на те, що їм подобається знущатись над нами - Меліса тяжко зітхнула, а я вирішив розповісти їй про позитивні речі.
- Ти знаєш, я за вечір встигла зробити кілька хороших порад, а ще, була одна клієнтка, яка ставилась до мене дуже мило.
- І хто це? - заінтересовано запитала Меліса
- Вона виглядала як хлопець-панк, але водночас була такою жіночою… і це було досить збуджуючим.
Меліса зітхнула. - Тобі краще б було уникати її.
- Чому? Вона, що того? - я покрутив пальцем біля скроні.
Подруга тільки посміхнулась. - Це зробило б моє життя простішим, але вона з постійних відвідувачів Афродити. Якщо б я знала, що вона збиралась бути тут сьогодні, то попередила б тебе. Якщо говорити по правді, вона не найкращий партнер у спільних відносинах.
- Ти це насправді? - скептично запитав я. - А виглядала на нормальну.
- Кей, насправді, хороша дівчина. Я познайомилась з нею рік тому на comic con, де я з двоюрідним братом «бавились» в косплей. Вона одягалась як Корра з «Легенда Корри».
Меліса показала мені світлину на якій вони були всі разом.
Розглядаючи фото, я швидко отримав дані про «Легенду» і дізнався, що головний герой могла використовувати пірокінез, водокінез, повітрякінез і терракінез, або в зрозумілій формі: вона могла керувати силами вогню, води, повітря і землі, поєднуючи все це з елементами бойових мистецтв. А ще вона жила в якомусь варіанті світу азіатського стімпанку. Все це звучало цікаво і я зробив помітку «переглянути пізніше одну чи дві серії цього аніме».
- Я була тоді в ролі Лаури Клімер або Х-23 - вона показала світлину з собою.
Назва миттєво викликала в моїй голові образ Х-23. - Ти маєш на увазі жіночий клон Росомахи?
Вона посміхнулась, коли зрозуміла, що я орієнтуюсь про що вона говорить. - Ти читала Марвеловські комікси.
- Так. Я колекціонувала комікси «X–Man», «Spider-Man», «She Hulk».
- «She Hulk»? - перепитала Меліса.
- А що такого? Дженніфер Волтерс має м'язи, красу, і розум. Плюс вона працює адвокатом - відповів я з усмішкою. - Давай, назви ще якихось супер-героїнь, які б поєднували в собі всі ці якості.
Меліса похитала головою і продовжувала. - У будь-якому випадку, Кей хороша дівчина в душі. Але я хочу, щоб ти знала… з тих пір, як я її знаю, вона не мала довготривалих відносин з партнерами.
- То вона зустрічається з партнером, а коли той їй знудиться, кидає його?
- Я цього не говорила. Якщо вона тобі подобається - тоді вперед. Просто я не думаю, що ці відносини будуть тривалими. Якщо хочеш весело провести час, не бери мої слова до уваги. Але якщо шукаєш чогось поважного і довготривалого - тоді розглядайся за кимось іншим.
Меліса поклала руку мені на плече. - Я просто хотіла попередити, що тебе чекає. Розрив стосунків з Кей, це не те, чого ти зараз потребуєш.
Я кивнув головою, розуміючи про що вона говорить. Окрім того, я не був впевнений, що Кей закохалась в мене, скоріш в обличчя і тіло Сари. Якщо Кей лесбійка, то краще для неї знайти справжню жінку, а не щось таке, чим був я. Якщо б вона дізналась хто знаходиться в жіночому тілі, то я сумніваюсь, чи захотіла б мати зі мною справу.
Я вирішив змінити свої пріоритети на ніч. Коли Меліса засне, мені потрібно буде відкрити МАО, зв'язатись з Дженні і розповісти їй про лист агента L.
- Ти готова спати? - запитав я Меліси.
- Все помито і замкнуто. Так що… готова!
Ми вимкнули світло і я пішов на гору за нею. Коли ми дійшли до третього поверху, Меліса засинала прямо на порозі вітальні. Я дістав кілька ковдр, розстелив їх на дивані, поки Меліса готувалась до сну в ванній кімнаті. Коли вона закінчила, ми побажали спокійної ночі один одній, дівчина закрила двері спальні, а я вмощувався на дивані.
Вівторок, 2:49
Меліса міцно спала, а я знову увійшов в інтернет і знову відкрив лист агента L. Я до сих пір не знав на кого і де він працював. Він міг бути агентом Дрісколом, або кимось іншим. Спроба з'ясувати це буде підтвердженням, що я все ще живий. Тому я почав розшифровувати принцип роботи «трояна», переписуючи і вдосконалюючи його код так, щоб він зміг пройти всі можливі забезпечення. Потім я додатково дописав йому можливість збирати і відправляти знайдену і потрібну інформацію мені. Сховавши його в листі до агента L, я почав писати йому відповідь:
«Шановний агенте L.
Протягом останніх 24 годин моя квартира була підірвана і згоріла, коли я був всередині. До мене стріляли з «бластера» і повністю знищено будинок в я кому я мешкав. Всі хотіли знайти МАО, а Ви хочете щоб я довірився Вам? Як я маю знати, що Ви не той чоловік, який стріляв в мене. Я думаю, що мені потрібно щось більше, щоб прийняти допомогу від Вас в замін на машину.
Якщо я вирішу зустрітись з Вами, то це буде на моїх власних умовах і у визначеному мною місці.
З повагою, bikerjock800, також відомий як Шон Кілліан.»
Коли я послав його, то сподівався, що мій троян дасть мені більше інформації щодо цього агента L. Я підійшов до дверей Меліси прислухався. Дівчина спала, повільно дихаючи. Якщо я хотів тепер спробувати відкрити МАО, то повинен це зробити тихо і без шуму. Вийнявши свою сумку з шафи, я розпакував її, діставши звідти машину. Я ретельно очистив її від залишків сажі і після цього валізка знову почала виглядати так, як в той перший день, коли я її знайшов. «Якщо всі минулі пригоди не залишили на ній жодного знаку, то груба сила з моєї сторони не приведе до нічого» - подумав я, ретельно розглядаючи металеву валізку.
Поставивши її посеред кімнати на підлозі, я потирав пальцями інопланетні літери, так як я робив це перший раз. Ніякого результату. Потім я почав шукати крихітні отвори, через які я міг би отримати доступ всередину. Але виглядало на те, що валізка була зроблена ніби з цільного шматка металу. Той, хто зробив цю штуку, однозначно не був людиною. Далі я подумав про ін'єкцію моїх наноботів, щоб вони спробували підключитись до інтерфейсу. Змінивши свій палець в стилет, я обережно провів ним вздовж літер. Я вже був готовий до випуску моїх наноботів, коли почув голос Меліси за спиною.
- Емм… Саро… що ти робиш?
Я обернувся щоб побачити Мелісу, яка витріщилась на мій палець. Далі я повернув своє тіло вище пояса на 180 градусів. Якщо до цього Меліса і була напівсонна то побачивши таке, вона моментально прийшла до себе.
- Курва! - закричала вона, а її очі виглядали як два блюдця.
Я подивився вниз, побачив свою попку, палець-стилет, який вказував на стелю і зрозумів що я наробив. Перш ніж я встиг щось сказати, Меліса почала відступати в страху.
- Курва, курва, курва - викрикнула вона і побігла назад в свою кімнату.
Я спробував піднятись, але впав на підлогу обличчям донизу.
- Мел, почекай!
Двері грюкнули, коли я нарешті піднявся. Я підійшов до них і переконався, що дівчина замкнулась всередині. А ще, я почув звуки які можна почути коли пересуваєш меблі.
- Ні! Ні! Ні! - я знову почув голос Меліси, а потім вона підняла телефонну трубку.
Перш ніж вона набрала номер, я, використовуючи свою силу, увірвався до її кімнати, вириваючи двері з рами. Всередині стояла Меліса з телефоном на підлозі і Glock'ом в руці.
- Мел! Заспокійся! Дозволь мені все пояснити - сказав я, піднімаючи руки вгору.
- Що ти інопланетянин і тепер, коли я знаю твою таємницю, ти вб'єш мене? - перелякано і нервово говорила дівчина.
- Ні! Я… це важко пояснити маючи перед обличчям цю штуку. Опусти, будь-ласка, пістолет.
Меліса напружилась і ще міцніше схопила пістолет, коли я зробив крок в її сторону.
- Саро! Або ким ти там є. Попереджую! Ще один крок і я буду стріляти!
Я опустив руки і був готовий благати її. Тоді я почув гучний «бабах» і відчув, що в мої груди вдарилось щось тверде, а все тіло відкинулось назад, в реакції на цей постріл. 9 мм куля вдарила мене прямо в місце де повинно було бути серце, якщо б я був людиною. Мені нічого не сталось, але шок, який я пережив від того, що Меліса хотіла мене убити і огидний сріблястий кратер від кулі, заставив мене виглядати перелякано і розгублено, а ніж сердито.
- Ти вистрілила в мене? - здивовано запитав я, витягуючи кулю з тіла. Меліса тримала пістолет, а я втупився в шматок металу на долоні. - Я не можу повірити, що ти вистрілила в мене!
Вона ахнула, коли побачила кулю, яку я тримав пальцями.
- Мел! Як ти могла?!
- Саро! Я не хотіла! Це…
- Чому ти стріляла в мене?!
- Я не знаю! - Меліса виглядала переляканою, тримаючи пістолет. - Ти збираєшся вбити мене?
- Звичайно що ні! Я ніколи не планував цього робити… - я обережно забрав пістолет з її рук, перш ніж вона знову почне стріляти. - … прошу, більше не стріляй в мене.
Я подивився на пістолет. Він виглядав на новий і, мабуть, до сьогодні з нього ще не стріляли. - Де ти його взяла?
Меліса насилу проковтнула слину, сподіваючись, що я зараз застрілю її. - Моя тітка дала…
- Послухай - почав я, поклавши пістолет на тумбочку, скинувши звідти журнали, - я не збираюсь тобі нічого робити і якщо ти даш мені трішки часу, я все тобі поясню.
Я сподівався, що вона розуміє, про що я говорю. - Я поясню тобі, ким я є.
Вона покивала головою і сіла на ліжко, все ще перебуваючи в шоці від того, що я живий. Почекавши кілька хвилин щоб заспокоїтись, я почав розповідати Мелісі про події останніх днів.
- Я так розумію, ти здогадалась… я не людина. - почав я, сподіваючись, що дівчина уважно слухає і зрозуміє все почуте.
- Приблизно три дні тому, я був хлопцем. Жив, дихав як людина.
Ви не повірите, як виглядало її обличчя, коли вона почула це. Її рот, очі широко відкрились і я думаю, що зустріч з марсіанами не викликало б більшої реакції на її обличчі. Я вирішив бути з нею відвертим і спробувати все пояснити…
- Вибач, ти сказав, що БУВ хлопцем?!
- Так - відповів я зітхнувши. - Ти колись дивилась «Термінатор 3»?… - вона легенько кивнула.
Я продовжив розповідати їй свою історію. Про МАО, який міг змінювати людину в все, що вона забажає. Що я був Шоном Кілліаном, як я використав МАО, щоб перетворити себе на термінатора. Щоб вона пригадала Т-1000, я змінився в базове тіло.
- Скільки минуло часу, перш ніж ти зробив собі великі цицьки?
Я швидко змінився в Сару - Звідки ти знаєш, що я експериментував з великими цицьками?
- Ну… По-перше: ти був хлопцем. По-друге: … це було б те, що я хотіла б випробувати, коли б ця машина змогла змінити моє тіло - відповіла вона так, як би це була найочевидніша річ у світі. - Це, як мати величезний пеніс в себе між ногами…
Я з цікавістю подивився на неї. - Насправді?… Ти хочеш мати пеніс між ногами?
- Ну… не все своє життя - почервоніла вона. - Мені подобається те, що я маю там, внизу. Але ця річ в чоловіків, викликає в мене повагу.
Будучи колишнім чоловіком, я сподівався, що вона піде в сторону збільшення своєї сексуальності, але Меліса знову здивувала мене.
- Хлопці можуть відливатись де завгодно і як завгодно. Маючи пеніс, я б могла це робити не перестаючи - сказала дівчина, викликаючи посмішку на моєму обличчі.
Вона побачила як я посміхаюсь і продовжила. - Це було б весело зайти в чоловічий туалет і викликати будь-кого на змагання: «хто далі». Ніхто б не звертав на мене уваги, а тоді я витягую свого великого пісюра з-під спідниці і «бабах»… стріляю ним від умивальника прямо в пісуар.
Я не міг не почервоніти, уявляючи цю сцену. Як чоловіки завидки спостерігають за дівчиною, яка витворяла таке в чоловічому туалеті.
- Це те, що чоловіки роблять там? Кидають виклик один одному, як на олімпіаді?
- Ти… Ти ще ніколи так не помилялась!
- Коханенький, не кожен день я зустрічаю особу, яка була по обидві сторони «барикади». То може розповіш мені, що ви насправді робите в чоловічому туалеті? - запитала вона, схрестивши руки під грудьми.
- Добре, добре… - і я розповів їй, що 99% чоловіків стараються ігнорувати сусіда, що стоїть поруч з ним. Звичайно, це не відноситься до геїв, або якихось диваків. Судячи по вигляду обличчя Меліси, вона не сподівалась почути щось таке.
Потім я розповів їй, що дійсно хотів відчути, як це мати цицьки. Потім вона попросила мене збільшити мої груди, так як це зробила Т-Х в «Термінатор 3», щоб відволікти увагу поліцейського.
Меліса обережно обхопила долонею мої цицьки, змушуючи мене тремтіти. - Як ти ходиш з такими грудьми? Вони, мабуть, сильно колихаються?
Я подумки наказав грудям стати жорсткими і запропонував Мелісі знову їх торкнутись. - Агов! Що ти зробив з ними?
- Я можу змінити твердість моєї шкіри, так що мої груди не будуть рухатись - відповів я, коли дівчина пробувала зрушити їх з місця. - Це краще за будь-який бюстгальтер.
Меліса кивнула і, нарешті, здалась в спробах розрухати мої цицьки. Тоді я надіслав ще один наказ і запропонував знову їх торкнутись. На цей раз її пальці увійшли в цицьки так, ніби ті були зроблені з м'якої глини. Пальці дівчини майже торкались мого титанового скелету.
- Тепер вони виглядають і відчуваються значно краще, але я віддаю перевагу меншим і більш твердішим.
Я кивнув і змінив свої цицьки назад, роблячи їх пружними і даючи їм розмір С. Хоча мені подобались великі груди, але постійно мати щось таке на собі - це зовсім інша історія. Принаймні в мене була перевага в тому, що я міг змінювати їх розмір за бажанням. Будучи хлопцем я думав, що цицьки ніколи не можуть набриднути. Тоді я ще на знав, що буду мати їх на особисту власність.
- Що ти відчуваєш, коли їх змінюєш? - запитала вона, знову торкаючись до моїх грудей. - Почуваєш себе дивним, чи якось так?
- Важко описати… Ти коли-небудь відчувала, як частина твого тіла розтягується ніби повітряна кулька?
Вона негативно похитала головою. - А що ще ти можеш зробити?…
Минуло ще кілька годин, поки Меліса запитала мене, чому я вибрав ім'я Сара.
- Сара. Це як Сара Коннор з фільмів про термінаторів, чи просто…
- Так називалась моя перша дівчина. Але це вже особисте…
- Ууу… які ми вражливі - сказала Меліса і смикнула рукою назад, після того, як ущипнула мене.
Вона ще довго тикала в мене пальцями, змішуючи мене відчувати себе як нова іграшка для дитини під Новий рік. А потім знову посипався шквал питань. Здавалось, що вона знайшла моє тіло дуже захоплюючим, враховуючи всі ці плакати аніме і Sci-Fi фільмів в неї на стінах. Я навіть відчув укол ревнощів з її боку, коли розповів, що можу змінювати зовнішність на льоту, імітуючи одяг і макіяж.
Зрештою, вона стала знову довіряти мені, отримавши відповіді на більшість своїх питань. Нарешті я отримав змогу задати кілька своїх питань. Більшість з них були буденні: як довго вона мешкає над баром, про її колекції відео ігор і фільмів. Але кілька з них носили більш особистий характер, про її тітку і чому вона дала Мелісі пістолет.
- Чи чув ти щось про Ребекку Томсон?
Я похитав головою, хоча фамілія Томсон десь «оббивалась» в моїй голові. Я десь чув її, але не міг пригадати де і коли.
- Ну може ти чув щось про Томсон Роялті?
- Так, вони орендують будинки по всьому місті.
- Саме так… - відповіла вона, готуючись почати свою історію.
Меліса розповіла мені про свою тітку, як так заробила мільйон перед крахом цін на нерухомість, як перемкнулась на інший бізнес, такий як бар Афіна. Як вона взяла до себе її і її молодшу на 6 років сестру, коли батьки дівчат загинули в автокатастрофі.
Тітка передала Мелісі керування над Афіною щоб побачити, як та справляється з бізнесом. Стара жінка готувала дівчину щоб кінець-кінців передати їй родинний бізнес. Меліса закінчила університет маючи ступінь бакалавра з економіки, а будучи власником бару, вона набиралась практичного досвіду. І виглядало на те, що їй це вдається, незважаючи на дрібні проблеми з офіціантками…
* * *
А тим часом в готелі «Holiday Inn»…
Молода темношкіра дівчина тільки-но пробудилась. Перед тим, як почати ранкову рутину, вона подивилась в телефон, який повідомляв про отримане повідомлення по електронній пошті. Вона відкрила його і почала читати, а від прочитаного її очі ставали все більшими і більшими: «Шановний агенте L… мій будинок було підірвано… чому я повинен довіряти Вам… З повагою… Шон Кілліан.»
Вона одразу побігла до сусідньої кімнати і почала стукати в двері.
- S! Сталось! Наш об'єкт відізвався.
Двері відкрив чоловік під сорок, з сивим волоссям і обличчям, яке виглядало як старий дуб.
- L що трапилось? Доходить п'ята година ранку!
- Хтось знайшов наш об'єкт.
- Що?!
Агент пропустив в кімнату молоду жінку, щоб не вести розмову в коридорі. - Все в порядку, заспокійся. Що відбувається?
- Наш об'єкт, Шон Кілліан, відповів на мій е-лист кілька годин тому і повідомив мене, що його хотіли убити, тільки для того, щоб отримати МАО. Будинок було підірвано, мабуть, щоб приховати сліди.
Агент насупив брови, оцінюючи ситуацію. - От зараза, Скавенджер з'явився в цьому місті. Це робить нашу роботу складнішою.
Від почутого, на обличчі агентки L з'явилась рішучість. Ця група людей з агентства вже кілька років вставляє їм «палиці в колеса». - Якщо Скавенджер тут, я повинна зателефонувати на нашу базу, а може навіть зв'язатись з… Джейком.
Агент S сів на ліжко і подивився на свою партнерку. - З Вашим братом? Але ж він трансформований.
Сказані S слова ранили його партнерку. Він швидко вибачився. L сотню раз перечитувала справу про цей випадок. Прокляття, вони мешкали майже по сусідству, коли Джейк вирішив використати МАО на собі і перетворився на щось таке, що навіть не було людиною. Це було однією з причин, чому вона пішла в агентство. Вона на власні очі бачила, які проблеми може створити МАО у невідповідних руках.
- Так, він трансформований… але він також найкращий слідопит серед нас і, як на мене, він один може замінити роту морпіхів. Ми ж використовуємо його для навчання нових агентів.
- Послухай L. Я знаю, що ти хочеш зупинити тих хлопців і відплатити їм за все і одразу. Але ми - таємна організація - агент S завагався на мить, підбираючи слова. - Ми не може розкриватись. В іншому разі, це може зашкодити людству. Якщо б світ довідався про МАО, то невідомо, до чого це могло б привести…
- Я все розумію… але якщо в місті з'явились ці люди, які не відступляться ні перед чим, щоб отримати машину, то нам потрібна підмога, навіть допомога Джейка.
S встав і пройшовся по кімнаті, обмірковуючи слова L. Щодо підкріплень вона була права. - Гаразд. Ось, що ми зробимо… Я зателефоную на базу і викличу на допомогу кількох агентів, а ти подзвони до… Джейка. Сподіваюсь він захоче допомогти нам. Запитай його, чи може він отримати будь-яку інформацію щодо нашого Шона і що там чути від того трояна, якого ми помістили в лист.
Агентка L кивнула і повернулась до своєї кімнати щоб зробити кілька дзвінків.
- Я стаю застарим для цієї роботи - пробурмотів S, витягуючи телефон, щоб подзвонити.
* * *
Вівторок, 5:38
Незадовго до світанку, Меліса нарешті заснула біля мене, на своєму ліжку. Розповідаючи їй про все, що сталось зі мною, я не згадав про таємничу організацію, яка полювала на мене, щоб отримати МАО. Того, що вона почула цієї ночі, було достатньо, а я не хотів лякати її новими фактами.
Вислизнувши з її ліжка, я накрив її, сподіваючись, що вона хоч трішки виспиться. Коли я дивився на цю «сплячу красуню», я почув дзвінок мобільника.
- Дженні? - запитав я, уважно прислуховуючись до будь-якого шуму в трубці.
- Шоне?
- Так… але я все ще Сара.
- Саро, я тільки-но закінчила заряджати свій телефон і побачила, що ти дзвонила - голос Дженні звучав так, якби вона була в паніці. - Що трапилось? Ти в порядку? Щось з машиною?
- Ні, я маю на увазі, так… давай по-порядку, Джен - відповів я, перервавши серію питань дівчини. - Так, я в порядку, і ні, з машиною нічого не сталось, якщо не вважати пережитий мною вибух.
- Що-о?! - Дженні заверещала так голосно, що мені довелося відвести телефон від вуха.
Я розповів їй все, що трапилось після того, як ми попрощались. Як я прийшов до дому і побачив там повний бардак, Як увімкнув світло, стався вибух і весь будинок «пішов з димом». Про мої «забави» з поліцією, зустріч з Дрісколом і людьми в білому. Про те, що я почув від них і про мою втечу. Дженні слухала, ні разу не перервавши мене.
- Шоне, що відбувається. Якісь фальшиві агенти ФБР, якась секретна організація, що ще буде?…
Я притулився до стіни. - Дженні, я насправді не знаю. Але ми не можемо зв'язуватись з ними, поки що не можемо. Нас замкнуть в якійсь таємній лабораторії і ніколи звідти не випустять.
- Я згідна з тобою.
- Вибач Дженні, але я потребую тебе тут якомога швидше.
- Шоне, я повернусь, але це не буде так скоро. Мені потрібно було 14 годин щоб дістатись сюди.
Я зробив кілька розрахунків в голові. Щоб добратись до Лас-Вегаса Дженні потрібно було 14 годин, вона поїхала в 11 годині вечора в неділю. Зараз 6 година ранку. 31 – 14 = Дженні була в Лас-Вегасі вже 17 годин. Минуло якось багато часу, щоб не перевірити свій телефон і це змусило мене завдатись питанням, що вона робила весь цей час. Але я вирішив не піднімати це питання, в мене були свої проблеми…
- Дженні, я забронюю тобі рейс літаком назад. Я не хочу, щоб ти їхала автомобілем. Вони можуть відслідковувати його - якщо я хотів захистити подружку, мені необхідно якнайшвидше стягнути її сюди. Я навіть не уявляю, що будуть з нею робити Дріскол чи агент L, якщо дівчина попаде їм в руки.
- Шоне, я не думаю, що зможу летіти комерційним рейсом.
- Чому ні? - запитав я Дженні, стараючись зрозуміти її логіку.
- А металодетектори в аеропорті?
Я мало не вдарив себе по голові. Я так переживав за Дженні, що забув - вона теж не є людиною, вона зроблена з рідкого металу, а тому металодетектор отримає «оргазм» від її присутності.
- Дай мені поміркувати. Я хочу дещо перевірити - на іншому боці запанувала тиша. Я увійшов в інтернет, шукаючи інших способів для пересування Дженні.
Спочатку я відкинув автобуси. В них можна було б легко загнати її в кут, особливо, якщо Дріскол використав би своє підроблене посвідчення ФБР. Далі, я відкинув поїзд - оскільки поблизу нашого міста не було жодних рейок. Єдиним варіантом був політ на приватному літаку. Чартер з Лас-Вегаса на схід країни невеликим літаком.
- Джен, приватним літаком ти будеш тут за кілька годин, але мусиш дістатись аеродрому якнайшвидше.
Я дав їй адресу аеродрому на околиці Вегаса.
- Все в порядку, але це трішки далекувато.
- Без проблем, візьмеш таксі. Але не забудь змінити зовнішність і розраховуватись тільки готівкою. Кредитку можна відслідковувати.
- Гаразд.
- І передзвони мені, коли доберешся до літака.
- Шоне, я не хочу тут залишати свого BMW. Ти ж знаєш, це подарунок мого тата.
Я пам'ятав, як дороге Дженні це авто. Вона не могла б відмовитись від нього навіть в небезпеці. Я пошукав місце, де б вона могла його приховати.
- Є певне місце по дорозі до аеропорту. Ти платиш гроші, а вони зберігають твій автомобіль. Тільки не подавай своє правдиве ім'я. А коли будеш викликати таксі, переконайся, що будеш, принаймні, в кількох кварталах від стоянки свого автомобіля.
- Ти в цьому впевнений?
- Дженні… Вони мабуть уважно перешукали мою квартиру і могли бачити світлини де ми були разом. Я б на їхньому місці спробував використати тебе, щоб отримати машину. Або, навіть, викрасти тебе - вона пирхнула. Ми обоє знали, що схопити її буде непростим завданням, враховуючи те, що вона досконала машина до вбивств, - або утримувати тебе, поки не отримають потрібне. Між іншим… ти не помітила біля себе когось підозрілого?
- Ні, але… Шоне, від всього, що я почула, вони навіть не знають чи ти живий - я слухав її з інтересом. - Все, що вони знають, це те, що машину вкрав якийсь чоловік, який може працювати на «конкуренцію». Вони не бачили твого обличчя, а тому не можуть впізнати тебе.
Дженні була права. Вони не знали хто вкрав МАО. Коли я говорив з ними, я виглядав як один з тих чоловіків в білому. Ніяких доказів, щодо мене я не залишив. Але навіть в такому варіанті, я не хотів ризикувати. Якщо їх планшети були начинені вибухівкою, то ці виродки могли зробити будь-що, тільки б отримати навіть мізерну інформацію щодо МАО. Якщо вони слідкували за нами, то Дженні могла бути їх ціллю.
- Дженні… все, що я говорив раніше, залишається в силі. Вони підірвали мою квартиру тільки для того щоб отримати машину. Невідомо, що ще вони можуть зробити для отримання потрібної їм інформації.
- Гаразд, Шоне. Я подзвоню тобі, коли залишу своє авто.
Ми попрощались і розірвали зв'язок. Я поставив свій телефон на зарядку і зітхнув. В квартирі Меліси панувала тиша, за винятком її дихання, яке доходило з спальні. Мені потрібно зайняти чимось голову, очікуючи на телефон від Дженні. Щоб розбиратись з валізкою, я не мав натхнення. Вона не мала ніяких зачіпок для моїх наноботів. Я подумав увімкнути телевізор, сподіваючись почути щось нове, але було занадто рано на місцеві новини, які на даний момент, інтересували мене.
Шукаючи чим зайнятись, я побачив Play Station перед телевізором. Біля нього лежала гра про яку я чув від друзів, але ніколи не грав в неї. Це була гра від першої особи і судячи з роздрукованих екранів, вона виглядала на просту. Це було якраз те, що я потребував. Я не думаю, що Меліса буде мати щось проти, якщо я трішки пограю. Увімкнувши приставку і вклавши диск, я взяв в руки контролер…
* * *
Вівторок, 8:21
Я грав в гру вже більше години і, признаюсь, був зачарований нею. Ця гра в корені відрізнялась від всіх інших ігор від першої особи в які я коли-небудь грав. Вона називалась «Portal». У цій грі події розгортались в будівлі компанії Aperture Science, а Ваша зброя замість куль стріляє порталами. Задача полягає на тому, що Ви повинні використовувати ці портали і вирішувати головоломки. Мені було дивно, чому ця вона пройшла повз мене непоміченою.
Дивлячись на білі овальні форми портальної зброї на екрані, я глянув на свою праву руку з цікавою ідеєю. Зброя в грі використовувалась більше як інструмент. Я ж вирішив зробити з неї зброю для переміщення об'єктів з одного місця в інше. Тому я зосередився на картинці екрану, уявляючи як ця зброя повинна виглядати насправді. На моєму екрані перед очима з'явились інопланетні букви, які, мабуть, були потрібними обчисленнями. Раптом, шкіра моєї правої руки зникла, оголюючи до ліктя її металевий каркас і вже через кільканадцять секунд все, що було нижче ліктя виглядало як зброя з «Portal'a».
- Нічого собі - сказав я втупившись в нове надбання, маючи надію, що зброя спрацює. Я направив руку в пусте місце на стіні, сподіваючись, що не зроблю Мелісі ще одне вікно. Шепочучи «тут немає нічого» я приготовився до вистрілу.
Я подумки натиснув синій спусковий гачок на правій руці і блакитна хвиля енергії вилетіли звідти, вдарившись в місце в яке я цілився. З звуком, як у грі, там з'явився блакитний овал, приблизно метр двадцять в довжину і сімдесят п'ять сантиметрів в ширину, а темну кімнату залив блакитний колір овалу порталу. Я з інтересом провів рукою над його поверхнею, приглядаючись чи він працює насправді. Оглянувши все і перевіривши чи немає пошкоджень на стіні, я подумав про стрільбу оранжевим порталом, щоб утворити повний портал.
Дивлячись на голубий портал, я подумки натиснув на оранжевий спусковий гачок. Хвиля енергії оранжевого кольору вистрілила з моєї руки і вдарилась об стіну з таким же звуком, але на відміну від першого пострілу, в оранжевому порталі я побачив те, що було за синім.
Я сунув руку в синій овал і спостерігав за тим, як вона вийшла через оранжевий. Я не знаю, скільки законів фізики я зігнорував, утворюючи ці округлі отвори, але тепер я був впевнений, що моя права рука може бути чимось більшим аніж викруткою.
* * *
В цей самий час…
Дженні під'їхала до офісу складів і вийшла з авто. Всупереч моїм порадам змінити зовнішність, вона далі виглядала як Т-1000: повногруда, сексуальна дівчина, в дуже тісній сукні. Вона взяла сумочку і підійшла до дверей.
Перше, що вона помітила була табличка «Зачинено» і власник буде через півгодини. Бурмочучи про себе, що їй доведеться чекати, вона вийняла с сумочки цукерку. Зміна вигляду її тіла потребувала енергії. По дорозі в Лас-Вегас вона зробила кілька зупинок, перевіряючи свої нові здібності, перетворюючись на відомих людей. Коли вона від'їздила, свідки навколо думали, що бачили Енн Гатевей, Анджеліну Джолі, Кіру Найтлі, а навіть Джорджа Клунея.
Доїдаючи наступну цукерку, вона помітила як на стоянку заїхав чорний Лінкольн і зупинився за її автомобілем.
З нього вийшли два чоловіка; один (водій) був високим мускулистим негром під метр вісімдесят, з поголеною головою і цапиною борідкою; другий (помічник) був на кілька сантиметрів нижчим, легко засмаглим білим чоловіком з поголеною на їжака головою. Обидва вони були одягнені в темні сорочки, а на очах мали сонцезахисні окуляри. Чоловіки виглядали як типові туристи.
- Вибачте міс, офіс відкритий? - запитав водій.
Дженні подивилась на них з підозрою, жуючи цукерку - Нажаль, ні. Закрито.
Чоловік зупинився біля дівчини, пробуючи заглянути в вікно офісу. Коли вона дивилась на водія, інший чоловік повільно зайшов їй за спину. - От зараза - сказав водій, чухаючи шию. Шеф буде злитись. Ми повинні забрати одну річ, а вже спізнюємось.
- А що Ви хотіли забрати? - запитала Дженні у водія.
Той подивився на напарника і кивнув. - Ну… щось невеликого… ТЕБЕ!
Чоловіки схопили Дженні з обох сторін. Перш, ніж вона зрозуміла, що діється, сильні руки оплелись навколо її тіла: шофер був спереду, а помічник - ззаду. Він швидким і відпрацьованим рухом вийняв шприц з потужною дозою заспокійливого, якого було б достатньо «виключити» дорослого чоловіка на 15 секунд і вколов дівчину.
- Що відбувається? Вона вже повинна бути без свідомості, лежати на землі і слинитись?! - запитав водій.
- Зараза, вона ж сильна як слон - відповів йому партнер, стараючись втримати Дженні. Хоча вона була сильнішою від цих двох, гору взяла їх досвідченість і несподіваність дій. Чоловіки зі всієї сили тримали дівчину, аж прозора рідина розпливлась по тілу Дженні.
Вона повільно обм'якла, а потім, заставляючи нападників впасти в ступор, буквально розплилась в їх пальцях, стікаючи на землю і утворюючи біля ніг чоловіків сріблу калюжу. Напасники заніміли, пробуючи зрозуміти, що відбувається, оскільки єдине, що залишилось від Дженні була срібна калюжа і її сумочка…
* * *
Дзвінок телефону перервав розповідь Сари. Спочатку вона подумала не піднімати трубку, сподіваючись на автовідповідач, але поглянувши на екран побачила, що дзвонить «невідомий». Вона зрозуміла: дзвонить хтось з агенції і це дуже важливо. Вона вибачилась перед Сарою і підняла трубку.
- Алло - сказала Елізабет. - Так… Вона тут… - відповіла психолог, дивлячись на Сару. - Ні, ми ще не закінчили…
Це не може зачекати? Ми в середині сесії… - запитала вона з зітханням. Настала незручна тиша. Елізабет довго слухала абонента з іншого боку. - З усією повагою, я не впевнена, що вона готова…
І знову тиша. Лікар продовжувала слухати пояснення чому агенту з іншого боку трубки потрібно негайно переговорити з Сарою. Зневірившись і зітхнувши, Елізабет простягнула трубку дівчині. - Виникли якісь проблеми з організацією похорон і вони хочуть поговорити з тобою…
Сара також була знервованою від того, що їм перервано розмову. Вона особисто і досконало запланувала цей похорон, що до хвилини, а тепер ці з агентства хочуть сказати, що все полетіло шкереберть?
Сара зціпила зуби і підійшла до телефону…
Кінець другої частини
Немає коментарів:
Дописати коментар