MAU-Terminatrix (частина 3)

Частина третя.

Сара поклала трубку після того, як їй повідомили, що термін похорон перенесли через недогляд когось з виконавців. Термін організовуваного ним похорону наклався на термін інших похоронів. Тепер все прийдеться перенести на післязавтра. Елізабет усвідомлювала скільки нервів і емоцій коштує Сарі організація похорон Шона. Вибрати вбрання, знайти священика, повідомити рідню. А потім стояти на могилою і дивитись, як труна повільно опускається в яму. Елізабет проковтнула слину, пригадуючи, що вона сама пережила щось подібне.

Сара виглядала на незадоволену. - Я планувала заспокоїтись, очистити голову від всього цього… а тепер все пішло шкереберть. Можна подумати, що організація похорон це отак просто.

Елізабет кивнула головою і сіла в своє крісло. - Ти хочеш продовжити свою розповідь?

Сарі зітхнула всідаючись. - Після того, як Дженні розплилась між пальцями одного з напасників…

* * *

Два чоловіка відскочили назад від сріблястої рідини біля їх ніг. Мить до цього вони тримали в своїх руках дівчину, аж раптом на землі з'явилась срібляста калюжа, а дівчина зникла. Без сумніву, це могло налякати будь-кого. Вони чули різні розмови, про те, що МАО може зробити з людьми, але щоб перетворюватись в щось отаке… такого вони не чули. Чоловіки віднайшли Дженні через кілька годин після отримання наказу. А тепер, їх головною турботою було те, щоб не заразитись якоюсь інопланетною хворобою, яку вони могли підхопити від цієї особи.

- Ти це бачив?! - запитав чоловік з короткою стрижкою на голові. Саме він вколов Дженні дозу заспокійливого, яке звалило б з ніг гравця в американський футбол. Він протер спиртом голку, а потім почав витирати спиртом руки, сподіваючись запобігти «інфекції».

- Нас ніхто не повідомив, що для цієї операції потрібні костюми хімзахисту. І відро… - сказав той, крізь пальці якого розпливлась срібна Дженні.

Водій пробував заспокоїтись, поки його партнер дзвонив в «контору». - Потрібна евакуація…

- Нам потрібно пройти очищення, поки ми самі не перетворились на калюжу слизу - голосно сказав напарник, все ще витираючи руки спиртом і дивлячись на сріблясту калюжу. - А потім до шпиталю.

Водій підійшов до автомобіля, вийняв пістолет і направив його на напарника. - Я не впевнений, що в лікарні залатають дірку в твоїй голові - холодно почав говорити він, - але якщо ти зробиш ще один крок, їм таки доведеться спробувати це зробити.

- Агов, я не збираюсь залишатись тут і перетворитись на щось таке.

Водій дивився на нього холодним зором. - Ти можеш померти тут або в зручному ліжку в карантині… твій вибір.

- Ця місія вже перетворилась на карантин. Як ми маємо зібрати її?

- Нам потрібно повідомити «контору» про те, що ми втратили дівчину, їдемо до лікарні і нам потрібні антибіотики або щось противірусне, щоб не перетворитись в таке як вона.

- Якщо вони дізнаються, що ми приховали події якій тут відбулись, нас чекає куля в голову. Ось тоді ми насправді помремо. Крім цього, ми навіть не знаємо, чи ми заразні.

Чоловіки були зосереджені на розмові між собою і не помітили як срібна калюжа почала повільно рухатись в їх сторону.

- Ми навіть не впевнені, що вона все ще тут, в Лас-Вегасі. А може вже десь в іншому місці на Землі - сказав водій. Він тицьнув пістолетом в сторону напарника, а потім на калюжу. - Бери її сумочку, поки я дзвонитиму до шефів і без божевільних ідей, або тобі не потрібно буде турбуватись про перетворення в калюжу.

Напарник похмуро подивився на чоловіка, усвідомлюючи, що не має вибору: або померти від «отруєння свинцем» або перетворитись в рідину. Рішенні прожити довше перемогло його страх і змусило підійти до сумочки. Тим часом водій слухав виклик в телефоні, продовжуючи слідкувати за діями свого «приятеля» коли той нахилився щоб підібрати сумочку Дженні.

Як тільки він доторкнувся до неї, з калюжі вистрілила срібляста рука і схопила його за зап'ястя. - Що до… - все що він встиг сказати, перш ніж срібляста рука заломила його руку, змушуючи голосно скрикнути і впасти на землю. Водій рухав пістолетом між партнером і сріблястою калюжею. Він спостерігав, як срібляста рука повільно підіймалась вгору, перетворюючись на плече, а потім з'явився тулуб і голова. Голова втупилась на людину, яку тримала за руку, а який саме зараз лежав на землі і пробував звільнитись.

Водій почав стріляти, коли Дженні повернула голову в його сторону і піднявши іншу руку, яка видовжилась, схопила його за горло. Телефон чоловіка розбився, впавши на землю. Він ще встигнув вистрілити в обличчя Дженні. Дівчина, оглушена вистрілом відпустила горло і руку партнера водія. Звільнившись, водій, сховався за автомобіль і почав стріляти в це щось, що стояло перед ним.

Дженні вилаялась, а тим часом кратери на її тілі затягувались. Кулі з лоскотом впали на асфальт. Чоловік зі зламаною рукою пробував встати і сховатись. Дівчина усвідомлювала, що не може дозволити утекти цим двом. Вона повинна за будь-яку ціну зупинити їх, але Дженні все ще не отямилась від дії наркотика, який їй вкололи. Їй все ще було важко втримати форму свого тіла щоб знову не розпливтись в калюжу.

Зробивши ще кілька вистрілив в сторону Дженні, водій спробував залізти в автомобіль. Він почув за спиною якийсь рух і будучи переповненим страхом вистрілив навмання, не дивлячись в кого стріляє. Врешті він опинився в салоні і різко рушив з місця, залишаючи свого напарника на стоянці. Єдине, що змогла зробити Дженні, це дивитись як автомобіль з писком коліс віддаляється від неї, залишаючи мертве тіло на асфальті…

* * *

Я експериментував з портальною рушницею, щоб зрозуміти наскільки близько її робота відповідає тій зброї з комп'ютерної гри. Щоб не розбудити Мелісу, я проводив випробування в іншій кімнаті, кидаючи тенісні м'ячики в отвори і спостерігаючи за результатами. Поки-що все працювало так як повинно, тобто так як в грі. Я навіть міг хапати різні речі через портал.

Спочатку це було важко, але практика робила своє., хоча я і не міг маніпулювати ними так як хотів. Зрештою, я був впевнений, що з часом навчусь це робити. Наразі можливості портальної рушниці давали мені задоволення, а я відчував себе «крутим» хлопцем.

Проводячи експерименти, я помітив, що швидко втрачаю енергію, приблизно піввідсотка на хвилину. Зробивши розрахунки, я дійшов до висновку, що відкриття порталів досить енергоємне. За час моїх досліджень, я встиг втратити 14 відсотків своєї енергії.

Підрахунки показали мені, що таку кількість енергії я витрачаю протягом день-два, а тут стільки пішло лише на відкриття порталів. А ще потрібна енергія для їх підтримання. Виглядало на те, що я не зможу відкривати віддалений портал. Максимальна відстань - до одного кілометра. Мені просто не вистачить потужності. Такі висновки реально розчарували мене, так як спочатку я уявляв собі, що зможу подорожувати за допомоги порталу у будь-яке місце на світі, оминаючи неприємності в аеропортах, автобусах і поїздах.

Щоб продовжити дослідження, я вирішив спуститись вниз і випити якомога більше води, яка потрібна була для мого реактора.

Я так захопився експериментуванням, що навіть змінив свій одяг на такий, який мала Челл в грі. Навіть після всіх цих досліджень, я не міг ствердити, що досконально вивчив цю свою нову зброю. Але свідомість, що в мене в руці був універсальний інструмент, який може зробити все, що я придумаю, навіть таке, що не існує в нашому світі, страшно збуджувала мене, в інтелектуальному відношенні.

Розмірковуючи над тим, що можливо менші розміри порталів приведуть до менших витрат енергії, я почув чиїсь кроки за дверима. Перша моя думка була, що це, мабуть, Меліса прокинулась, але прислухавшись, я зрозумів, що хтось піднімається по сходах.

Невідомий зупинився перед дверима квартири Меліси. Я змінив свою руку до нормального вигляду і перемкнув зір, щоб побачити відвідувача. За дверима стояла дівчина в куртці і з рюкзаком.

- Кей?

Дівчина почала розглядатись, шукаючи мене. - Сара?

Коли я вийшов в коридор, то побачив, що вона тримала паперовий пакет і піднос з трьома чашками кави. Дівчина здивовано подивилась на мене, а до мене дійшло, що я все ще одягнена як Челл з «Порталу».

- Хм… А навіть нічого собі… піжамка - сказала вона посміхаючись.

- Дякую - відповів я злегка червоніючи. Оскільки вона була подругою Меліси, скоріш за все, в неї був ключ від квартири. Але все одно, мені було цікаво, що вона тут робить і тому я запитав напряму.

- Принесла замовлену пачку і сніданок на додаток - відповіла вона. - Може відкриєш двері.

- Пачку… Для мене? - запитав я, впускаючи її в квартиру.

- Я працюю кур'єром і побачивши твоє ім'я і цю адресу, зголосилась виконати замовлення. По дорозі купила каву, між іншим, з кав'ярні «Espresso Heaven» і кілька булочок.

- Дуже дякую, але Меліса ще спить - сказав я Кей, коли ми прямували до вітальні.

- Тоді, робота понад усе.

Вона зняла рюкзак і вийняла звідти коробку з моїм прізвищем. Я підтвердив отримання посилки і заглянув до коробки. Там були водійські права, свідоцтво про народження, свідоцтво соціального страхування, кредитки і найголовніше, відзнака спецслужби на ім'я Рейчел Міллер.

- А тепер, час на сніданок - сказала Кей, простягаючи мені чашку кави. Вона все ще була гаряча, а запах приємно лоскотав мої рецептори нюху. Насолоджуючись, я зрозумів, що тут щось було не так. Кав'ярня, в якій Кей купила каву, була досить далеко звідси, а сама кава була гарячою і я був впевнений, що вона не повинна мати таку температуру.

- Я сподіваюсь, що ти любиш каву. Це лате з вершками і цукром.

- Це те, що мені потрібно. Звідки ти знала?

- Ну, ти не перша дівчина з якою я прокидалась зранку - Кей єхидно посміхнулась і продовжила. - Повір мені, я знаю яку каву вони п'ють.

- А ти часом не екстрасенс? - запитав я, роблячи ще один ковток.

- Взагалі-то, я люблю оцінювати людей, особливо жінок. Така в мене робота. І я насправді не знала, яку каву ти любиш. Я припустила, що така красива дівчина, як ти любить гаряче і солодке лате… як і я.

Я кивнув, посміхаючись до неї, намагаючись не загравати з Кей і продовжуючи насолоджуватись кавою. Воду я використаю для свого реактора, а решта сніданку буде запасом матеріалу для моїх наноботів.

Кей сиділа поруч, а я тим часом взяв з пакету пиріжок. Дівчина теж простягнула руку до свого сніданку, аж раптом вона щось побачила в кутку кімнати. Кей прибрала руку і зосередила всю свою увагу на цьому місці.

- Кей, щось трапилось?

Я простежив за її поглядом і помітив МАО, який виглядав з сумки, разом зі зброєю і білим комбінезоном.

- Що це? - запитала дівчина, швидко підходячи до сумки.

- Гаразд. Я все поясню - відповів я, швидко встаючи і стараючись загородити дорогу до сумки. Я думав, що вона говорить про зброю. Тут я міг би якось викрутитись, але Кей схопила МАО.

- Звідки це в тебе? - гостро запитала вона.

Я був здивований тим, що дівчина проігнорувала гвинтівку. Виглядало на те, що вона вже стикалась з цим срібним дипломатом. «Де вона могла його бачити? А може вона одна з тих, хто хотів мене вбити? Для моєї безпеки я мушу обмежити кількість інформації, яку перекажу їй» - думки пролітали в моїй голові, як табун коней.

- Я знайшов «це».

- І як давно «це» в тебе?… Воно все ще працює?

Я не знав, що відповісти. Якщо я скажу, що воно працює, скоріш за все, Кей спробує відібрати в мене апарат. А якщо скажу, що не працює, то чи це не зашкодить мені і Мелісі? - Ні, він перестав працювати кілька днів тому.

- От зараза! - скрикнула Кей, тупаючи ногою. - А було так близько… Я могла б змінитись назад - шепотіла вона.

- Чому тобі потрібно, щоб «це» працювало? - тихо запитала я.

- Ти не зрозумієш - відповіла вона, дивлячись на мене.

Я все більше переконувався, що Кей не була подібною до Дріскола або агента L, незважаючи на те, що вона щось знала про МАО.

Зітхнувши, Кей продовжила. - Для твоєї безпеки, тобі краще не знати про «це»… Вона стояла мовчки кілька хвилин, а потім подивилась на сумку в моїх руках. - Це що, гвинтівка?

- Так, але я можу це пояснити.

- Навіщо вона тобі? - запитала Кей, підходячи до мене.

- Гм-м… - я не знав, що відповісти.

На щастя мій мозок видав мені готові відповіді на зразок:

«Гвинтівка? Яка гвинтівка? Про що ти говориш?…»

«Це не моє. Мене попросили притримати це…»

«Для полювання…»

«Ти про це? Це подарунок і вона навіть не стріляє…»

«Кей, подумай. Дівчина ніколи не знає, що може згодитись їй для захисту…»

- Це… для полювання - невпевнено відповів я, вибравши найкращу відповідь зі всього списку.

Кей взяла в руки HK-416, оглянула його, відклала назад і почала розглядати решту вмісту сумки. А потім подивилась на пачку, яку вона доставила…

- Де Мел? - холодно запитала вона.

- Я говорила тобі, що вона все ще спить.

Виглядало на те, що дівчина не повірила мені і прийняла агресивну стійку, підносячи кулаки і згинаючи ноги так, як це роблять каратисти в фільмах. - Ти скривдила її?

- Ні! Вона просто…

Перш ніж я закінчив, Кей відкинула мене до стіни, вдаривши своєю лівою рукою в моє підборіддя швидко і сильно. Удар був досить сильним. Я був шокований тим, як легко тендітна особа «розібралась» з моїм, майже 140 кілограмовим тілом. А потім, вона розпрямила долоню і над нею з'явилась вогняна куля розміром з тенісний м'яч.

- Я не знаю хто ти, але якщо ти скривдила Мел, я клянусь, що…

Я не слухав про що вона говорила. Вся моя увага була зосереджена на цій вогняній кулі. Вона була подібна до вогню з моєї квартири і я почав боятись. Моє тіло перемкнулось на автоматичний режим захисту і тепер я був готовий прийняти бій.

Перш ніж вогонь на долоні Кей виріс ще більше, я легко загнув її руку за спину і посадив дівчину на диван. Судячи з вигляду її обличчя, вона була шокована тим, наскільки сильним було моє дівоче тіло. Але це не тривало довго. Вона зробила фліп і знову була на ногах. Хоча я все ще був сповнений рішучості затримати її, я не мав бажання зашкодити Кей, але виглядало, що буду змушений заподіяти їй біль. Я стрибнув до неї ловлячи її. Кей, використовуючи силу своїх ніг, штовхнула мене, вимушуючи політ на стіну. Як би я знав, якою сильною і спритною була Кей, я б прийняв іншу тактику бою.

Окрім можливості маніпулювати вогнем, виглядало на те, що вона була досвідченим знавцем бойових мистецтв. Вона нагадувала мені Корру, особливо тоді, коли прийняла чергову позицію з готовою кулею вогню. Куля полетіла в мою сторону, але я встигнув пригнутись, уникаючи полум'я.

Я намагався охопити Кей руками, але вона рухалась неймовірно швидко, змушуючи мене хапатись за повітря. А потім вона стиснула долоню в кулак і я побачив полум'я, але тепер воно було закручене навколо її руки. Було дивно, що вона все ще не підпалила кімнати, але виглядало на те, що Кей збиралась перетворити це місце на пекло. Коли вона підняла руку, я зрозумів, що повинен зупинити її будь-якою ціною, а тому кинувся на неї в останній раз.

Дівчина замахнулась, але я встигнув вдарити її в бік, а потім схопив її тіло. Єдине, що вона могла тепер зробити, це спробувати розірвати мою хватку. Вона билась як досвідчений чоловік-боєць, а куля вогню, кинута в мене раніше, лише обпалила мою шкіру, оголюючи титановий скелет.

Врешті я зміг вибити Кей з рівноваги і кинути її на підлогу, надавивши на плече і ноги.

- Ти будеш мене слухати? - запитав я, міцно тримаючи її.

- Ггггг. Пішла ти… Відпусти мене, сучко! - кричала Кей, а її очі почали світитись.

- Що тут відбувається?! - почули ми голос Меліси.

Вона стояла у вітальні і тримала «Глок» обома руками, направивши його в нашу сторону. - Я прокидаюсь і чую, що в моїй вітальні йде війна…

- Меліса?! - видихнула Кей, а її очі повернулись до нормального вигляду. - Ти жива… і не поранена…

- Ось що я намагалась сказати - заявив я.

- А… - почала говорити ошелешена Кей. - Як багато ти бачила?

Меліса подивилась на неї. - Не багато… але досить, щоб пересвідчитись, що ти майже спалила мою квартиру якоюсь кульовою блискавкою.

- Може вже злізеш з мене? - запитала Кей.

- Це залежить від того, якщо ти обіцятимеш бути хорошою дівчинкою і не кидатись вогняними кулями в того, хто хоче поговорити з тобою - відповів я так, ніби говорив з маленькою дівчинкою. Це була моя маленька помста Кей, за те, що вона намагалась вбити мене. Я думав, що вона заслужила трішки покарання.

Дівчина милосердно кивнула головою і я швидко зліз з неї. Вона вже не була загрозою для всіх нас, хоча її обличчя все ще було червоним від збентеження. Я подивився на неї, але крім кількох синців на її руках, вона виглядала на неушкоджену. І жодної краплі крові. Це було досить дивним, вважаючи на те, як ми боролись. Коли Кей встала, я побачив що вона була в такому ж замішанні, як Меліса. Виглядало на те, що ми всі повинні багато пояснити один одному…

Спочатку Меліса не могла повірити Кей, що її подруга вже майже рік була живим втіленням Корри, навіть після того, як та почала кидати вогняні кулі. Я сам не повірив би в таке, якби не був свідком «демонстрацій». Зрештою, Меліса далась переконати після ще кількох показів своєї подруги.

Тепер настала моя черга розповісти Кей і Мелісі про те, як я, за допомогою МАО, змінився в Т-Х з фільму «Термінатор-3». Я змінив своє тіло кілька разів для підтвердження свого оповідання. Врешті я вирішив повеселитись і одночасно переконати Кей в своїх словах.

- Сподіваюсь, що це тебе переконає.
  
Я змінився в Кей, яка була одягнена в китайську червону сукню, панчохи і червоні туфлі на високих підборах. Я потім голосом Кей, я запитав: - І як я виглядаю?.

Кей виглядала шокованою, коли побачила своє тіло одягнене в відверто сексуальну червону сукню. Меліса хихотіла. - Я сподіваюсь, що ти будеш гарно поводитись. Ця сукня чудово виглядає на Кей. Єдине, чого не вистачає, це кілька штрихів макіяжу.

Обличчя Кей кричало, що вона ніколи б не вдягнула таку сукню. Признаюсь, мені було прикро, що вона приховує своє гнучке і спортивне тіло від навколишнього світу.

Щоб остаточно переконати її, я вирішив задемонструвати дівчині частину свого скелету, перед моєю зміною в тіло Сари…

Після всіх цих демонстрацій ми розговорились. В основному говорила Меліса, питала Кей, питала мене, питала нас про МАО. Я приніс з кухні лід для Кей. Вона таки досить потурбувалась в нашій боротьбі. Але вважаючи, що вона била моє металічне тіло, дівчина повинна була постраждати значно сильніше.

- Це полегшить біль - сказав я, протягуючи Кей лід.

- Спасибі… і вибач, що кидала кулі в тебе - ще раз вибачилась Кей.

- Та нічого, тільки надалі будь обережніша. Наступна дівчина може бути менш вогнетривка - дорікнув я дівчині.

Коли я пояснював Кей ким я був насправді, то побачив вираз полегшення на її обличчі через те, що вона не сильно потурбувала мене, а ще трішки гордості від свідомості, що вона боролась і не програла зі звичайною жінкою. Спочатку, враховуючи побачену зброю і відзнаку, вона подумала, що я якийсь урядовий агент, який прийшов арештувати її. А потім, ніби я якийсь шалений науковець, що хоче з'ясувати як працюють її здібності.

Все встало на свої місця, як тільки я розповів їй про мої експерименти з МАО. Про те, що я був звичайним хлопцем, який за допомогою інопланетного апарату змінив себе в термінатора. Я розповів їй навіщо мені потрібні були нові документи і чому я вказав цю адресу, а навіть як я здобув відзнаку, не залишаючи при цьому жодних слідів в комп'ютерних базах даних. Мої здібності здивували Кей так само, як моя історія про те, що я був хлопцем.

- Все в тобі, навіть мова твого тіла, говорили мені, що ти - жінка. Я ніколи не заговорила б з тобою, якщо б знала, що ти чоловік - Кей насилу взяла себе в руки. - Ти… однозначно нетиповий.

- Ну, ти повинна розуміти, що за допомогою цієї «штуки» можна робити дивовижні речі - вказав я головою на МАО. - Можна змінити людину в машину, або зробити машину, яка подібна до людини. До речі, ти все ще можеш називати мене Сарою.

Кей мовчала, а Меліса сидячи на дивані розглядала своїх дивних друзів.

Аналізуючи свій поєдинок, я не міг зрозуміти, чому я не використав зброю проти Кей. Її вогонь не міг зашкодити моєму тілу або заподіяти мені біль. У кінофільмі термінатор не мала з цим проблем. Вона діяла навіть маючи значні пошкодження і її вигляд додатково був ще й психологічною зброєю проти фізично і психічно слабших противників - людей. Мабуть десь в голові, я все ще залишався звичайною людиною, яка контролювала свою механічну частину тіла.

А тим часом Кей підтвердила мої здогадку щодо Корри і її стикання з МАО. По-перше виявилось, що її справжнє ім'я було не Кейла чи Кей, а Калеб. Ще рік тому він вчився в університеті і мешкав з своїм найкращим другом Енді. Вони знайшли одну з таких валізок і зробили все теж саме, що і я. Коли МАО вимкнувся, він закопав його недалеко місця де вони мешкали.

- Ти знала про це? - я запитав Мелісу, перериваючи сповідь Кей. Меліса заперечуючи похитала головою. Вона також виглядала здивованою від почутої історії.

- Я нікому не говорила цього - вставила Кей.

- Я не можу повірити, що ти була хлопцем - з невірою в голосі сказала Меліса. - Але тепер, коли я почула це, деякі речі встають на свої місця. Ти завжди вибирала чоловічий одяг. І ці чоловічі спроби залицяння… А ще коли, коли ти попросила мене піти з тобою до гінеколога, тому що ти ніколи…

Кей швидко перервала. - Може не потрібно вдаватись в аж такі подробиці з нашого життя? - огризнулась вона, червоніючи. Меліса кивнула, А Кей продовжила свою розповідь.

- Спочатку, коли ми знайшли «це», ми подумали, що хтось загубив дипломат. При огляді я помітив відсутність будь-яких замків чи застібок і це викликало в мене ще більший інтерес до цієї валізки. Я випробував все: від молотка і викрутки до паяльної лампи. Але це нічого не дало. Я вже хотів було покинути старання, але випадково відставляючи валізку, дізнався як її відкрити. Для мене було справжнім сюрпризом, коли я побачив, як вона «виросла». А ще ця панель збоку. Я завжди був цікавським хлопцем і трішки повозившись з панеллю, я довідався як працює ця штука і, найголовніше, що вона може змінювати людей.

Я розповів все Енді і ми почали експериментувати. Спочатку дрібні речі - в основному поліпшення власних тіл, типу м'язи, ріст. Все для того, щоб виглядати мужнішим, а ще, щоб вилікувати наші з Енді хвороби. Я мав забагато кілограмів і астму на додаток…

Меліса вслухалась в кожне його слово, а я кивав головою, розуміючи про що говорить Кей, пригадуючи свій перший день з МАО коли я зробив з себе Халка…

- А потім ми почали вносити більш фундаментальні зміни в наші тіла, а навіть дізнались, що можемо змінюватись в героїв з коміксів. Було інтересно повністю змінити не тільки своє тіло, а і стать. Виглядати як красуні в супермаркеті, за якими всі повертають голови тільки для того, щоб довше дивитись на їх фігуру.

Виглядало на те, що Меліса хотіла щось сказати, але передумала, а Кей продовжувала. - До цього моменту я перепробував різні чоловічі тіла, але ніколи жіночі і мені було цікаво відчути такі зміни. Але я не хотів пробити це сам. Довелось вмовляти Енді зробити зміни разом. Врешті мені це мені вдалось коли я довідався, що Енді хотів змінитись в одну з героїнь коміксу. Він був великим шанувальником Корри, в яку запропонував змінитись мені і Катари - в яку сам планував перетворитись…

Меліса перервала: - Це ти про Андреу? Вона що… теж хлопець?

Кей замислилась, а потім кивнула головою і продовжувала. - Він був помішаним на них. Мабуть, тільки завдяки йому наші зміни так близько відповідають оригінальним героям коміксу.

Так зміненими, ми вийшли з апарату і були готові відвідати комікс-кон. Скажу вам, що це було неймовірно. І я не тільки про мої цицьки. Дякуючи Ендрю вони в мене були нормального розміру. Особисто я хотів більший розмір. А ще, це відчуття пустоти між ногами. Я почував себе кращим і впевненішим. А потім я дізнався, що моє тіло інстинктивно знає східні стилі боротьби так, ніби я все життя займався ними. Я відчував себе легким, більш гнучкішим і сильнішим. Енергія так переповнювала мене, що я міг би без проблем пробігти марафон. Це було дивно, тому що я ніколи професійно не займався спортом. Я не міг втриматись від вивчення свого нового тіла… Кей виглядала на схвильовану, коли розповідала нам про все це. На мить вона замовкла, пригадуючи якісь інтимні речі, про які не хотіла розповідати, - довідатись більше про себе і потреби жіночого тіла.

Енді зробив нам відповідне вбрання. Кожен з нас отримав звичайний одяг і костюми для конвенції. Коли я одягнув костюм Корри то відчув, що він був занадто реалістичним. Я запитав Енді чи не могли б наші костюми виглядати більш сексуальнішими, на що той відповів, що такими вони не будуть сильно привертати уваги до нас і учасники конвенції не приставатимуть з різними питаннями і пропозиціями до нас…

Кей похитала головою і зітхнула. - У будь-якому випадку, ми загрузили одяг і інші речі, і поїхали на конвенцію, домовившись залишити апарат на місці, щоб в нікого не виникло бажання відступати. І знаєте, я не шкодую про це рішення.

По дорозі ми перевдягнулись в якомусь парку. Маючи костюм Корри на собі, я повністю перетворився в неї. Наступне, про що я пам'ятаю, це як нахиляюсь щоб напитись води, а потім вибух вогню з долоні.

Я зрозумів, що Енді не тільки змінив наші тіла, а і надав їм здібності Корри і Катари. В мене виявились вміння утворювати вогняні кулі, водяні бичі, використовувати магію повітря і землі, так як це вміла робити справжня Корра. Щодо Енді, то він міг тільки використовувати воду, а ще, зцілювати.

Остання здібність дуже нам знадобилась. Під-час розкладання карти Енді порізався папером. Він вилив воду з пляшки, щоб промити рану, а та обгорнулась навколо його рани, зупинила кровотечу і зцілила її. Так як в одній з серій, коли Катара врятувала свої обпалені руки, інтуїтивно опускаючи їх у воду…

Кей посміхнулась, пригадуючи перше використання набутих здібностей.

- Ми були вражені нашим відкриттям і вже було хотіли перевдягнутись назад, але зрозуміли, що конвенція відбувалась недалеко від місця де ми були. Обдумавши все, ми вирішили таки відвідати її в наших костюмах, усвідомлюючи, що ми не тільки одягнені в костюми супер-героїв, але маємо їх здібності і вміємо їх використати…

Кей підняла чашку кави. - Наприклад, так я підтримувала тепло кави, несучи її до вас. На конвенції ми познайомились з Мел та її друзями. Всі були в захваті від наших костюмів. Ми були знаменитостями. Кожен хотів з нами сфотографуватись.

Коли ми повернулись додому, то побачили, що машина повернулась до свого попереднього вигляду - валізки. Нажаль, ми не змогли її повторно відкрити. Єдине до чого ми додумались, це те, що їй потрібен час на підзарядку. Ми все ще надіялись повернутись в свої тіла…

Все почуте здавалось якимось дежавю. Історія Кей і моя були так подібні. А тим часом, Кей продовжувала.

- Минуло два тижні. Врешті ми зрозуміли, що відтепер дівчачі тіла будуть нашими до кінця. Це розуміння добивало нас. Ми не могли повернутись до роботи, а тому звільнились. Ми боялись зв'язатись з нашими родинами. Ми виходили тільки для того, щоб купити їжу… Коли ми думали, що не може бути нічого гіршого, ми отримали наші перші місячні… Кей здригнулась від болісного спогаду. - Нам довелось звикнути до судом, головного болю, здуття і крові…

Дивлячись на дівчину, я був радий, що не переживаю чогось подібного.

- Це було переломним моментом у наших відносинах з Енді. Він втомився чекати і вирішив на все плюнути. Його бабуся і дідусь залишили йому маленький будинок у столиці. Він вирішив переїхати туди і почати нове життя в ролі Андреї.

Він запропонував мені їхати разом з ним, але я відчував провину за те, що сталось з нами, за наші перетворення. Це було моєю ідеєю. Тому я відмовив, вирішив переїхати сюди і почати нове життя як Кей. Я продав своє авто і все, що тепер не мало значення для нової мене. На отримані гроші, я зробив нові документи, страховку і водійські права.

В місті я не міг довго знайти роботи, а тому мешкав в найдешевшому готелі. Всі гроші я витрачав на харчі. Ще трохи і я змушений був би красти чи продавати своє тіло.

Кей замовкла, а потім посміхнулась Мелісі і продовжила: - І саме тоді я зустріла Мелісу. Вона пригадала мене і ми розговорились. Меліса - справжній ангел. Коли я розповіла їй про свої проблеми, вона запропонувала допомогу. Так я почала працювати в «Афіні», а потім в якості кур'єра.

Вона навіть допомогла мені відкритись на світ, змусивши мене зустрічатись з людьми з цього бару. Кей почервоніла, коли почала розповідати про своє сексуальне життя. - До зміни, я не зустрічався з дівчатами. Але тепер, в новому тілі я отримав впевненість в собі. А ще, я ніколи не був такий популярний як зараз.

Тепер моя проблема полягає в тому, що я не можу залишатись в пристойних відносинах. Кожна дівчина, з я кою я зустрічалась на може знати про моє минуле. Моя відмова говорити про це, сприймається ними як якесь дивацтво. Вони думають, що я не довіряю їм.

Меліса дивилась на Кей так, ніби бачила її в новому світлі. - Кей, чому ти не розповіла все це мені? Ти повинна довіряти мені.

- Ти вже і так багато зробила для мене - відповіла вона, відкидаючись на спинку крісла. - Я не хотів, щоб ти дивилась на мене як на якого виродка тільки через те, що в минулому я був хлопцем.

Меліса похитала головою. - Гаразд. Ти моя найкраща подруга. І я ніколи не вважала б тебе за якогось виродка. І мене не хвилює, ким ти була раніше.

- Насправді?

Меліса кивнула, а потім піднялась. - Але мене турбує одна річ - сказала вона, стаючи перед Кей. - Твої здібності…, про які ти мені не розповіла.

Меліса грайливо вдарила по руці Кей. - Ти знаєш, як я мріяла мати щось на зразок такого, як герої з коміксів. А тепер виявляється, що моя подруга має їх цілий «вагон». Це було несправедливо з твоєї сторони нічого про них не говорити.

Кей виглядала на здивовану від почутих слів. А потім Меліса запитала, чи вона не могла б ще раз їх продемонструвати. Я тим часом сидів і «переварював» почуте.

Коли я слухав розповідь Кей, я зрозумів, чому в неї були проблеми у відносинах з іншими людьми. Все через кляту МАО. А ще я пригадав, що не розповів Мелісі про Дженні і тих невідомих, які хотіли вбити мене, підриваючи мою квартиру.

- Меліса, Кей. Я хотіла б… - почав було я говорити, коли задзвонила Дженні. Я відійшов, щоб переговорити з нею. - Дженні, що відбувається?

- Шоне! В мене проблеми… - голос Дженні зазвучав так, ніби вона починала панікувати. - І тут труп.

Я слухав як Дженні швидко розповідає про те, що сталось, про те, як два чоловіка хотіли її викрасти і «накачали» її заспокійливими. Як вона «викрутилась», як один з тих чоловіків застрелив іншого і втік. Все це звучало неймовірно, особливо та частина з ліками. Я не думав, що таке можливо, але проаналізувавши факти, дійшов до висновку, що це цілком ймовірно. Її корпус був частково органічним, а тому міг так зреагувати на ліки.

Добре, що ті чоловіки не сподівались таких здібностей від моєї подруги. Але враховуючи її слабкість і невиразну мову, я дійшов до висновку, що Дженні все ще в біді, хоча вона і стверджувала, що їй поступово стає краще.

Мої думки неслись з швидкістю світла, коли я обдумував тимчасовий план. Дженні потрібно якнайшвидше вибратись з тієї стоянки і кудись сховатись, поки я не придумаю чогось більш досконалого. Я не знав, як довго ця «організація» слідкувала за моєю подругою. А може вони вийшли на неї через моє замовлення квитка на літак?…

Перш за все, я повинен був оцінити обстановку, а тому попросив Дженні показати територію навколо неї. Вона тримала телефон і повільно оберталась навколо себе. Я побачив стоянку, труп в стороні з діркою від кулі… Я попросив Дженні обшукати його в пошуках чогось, що може знадобитись нам в майбутньому. Спочатку вона обурилась, але я нагадав їй, що в нас обмаль часу. Скоро може з'явитись поліція, або друзі того мерця. З огидою вона почала обшук. Спочатку дівчина дістала «Вальтер Р 90», а потім гаманець. Вона обережно відкрила його і показала мені водійські права на ім'я Джонатана Сміта. Я був на 100 відсотків впевненим, що це не його справжнє прізвище, але все ж таки пошукав інформацію про цього індивідуума відповідно до вказаного страхового номера. Мої здогади підтвердились. Людина з таким іменем дійсно існувала, але він був старшим чоловіком, який мешкав у Флориді.

Далі я почав шукати дані на основі фотографії з прав. «Перекопавши» кілька баз даних, я врешті дізнався, що мерця було звати Лінтц Мартін. В минулому він був рейнджером, але звільнився з армії шість років тому і… зник. Дані ще з одної секретної бази даних доповнили відсутню інформацію - там відмічалось, що Мартін працював в якості консультанта та експерта з безпеки. Зрештою, нічого більше, як-то адреса, номери телефонів, родина і т. п., я не знайшов. Він був як дух.

Хоча я і не отримав достатньо інформації, але все ж таки я зміг зорієнтуватись ким були ці люди, які полювали на мене і Дженні. Приглядаючись гаманцю, я замітив якийсь папір, запханий за водійські права. Коли Дженні витягнула його і розгорнула, то ахнула від побаченого. Це була фотографія Дженні у версії 2.0, коли вона відвідала мене в моїй квартирі, перш ніж та «пішла з димом». Її голова була обведена червоним фломастером і це був ще один доказ, що за нами слідкували.

Коли подруга приходила до себе, я встиг помітити кілька камер спостереження по периметру стоянки. Приглянувшись докладніше, я розпізнав обладнання однієї з відомих охоронних компанії. Через декілька секунд, я вже знав, що вся відеоінформація зберігається на її серверах. Після того, як Дженні залишила стоянку, я вламався на їх сайт і «стягнув» звідти все відео з захопленням Дженні і смерті того бандюги. Опісля, я видалив всю доступну інформацію про цей випадок, не залишаючи після себе жодних слідів…

Дженні все ще перебувала під впливом ліків, а тому мені потрібно було якнайшвидше знайти для неї безпечне місце, в якому вона б змогла «прийти до себе». Я почав пошукав інформацію в інтернеті і одразу відкинув всілякі мотелі. Дженні в теперішньому стані сильно кидалась в очі, викликаючи підозру.

На що я звернув увагу, це кілька свіжо побудованих житлових будинків в районі де вона була. Вони були приблизно в 20 хвилинах їзди від Дженні. Це було підходяче місце, де вона могла б сховатись сама і сховати свій автомобіль.

Я пояснив подрузі свій план, вона погодилась, хоча і відчувала себе так, ніби була п'яною. Я попросив її забрати все, що вона знайшла в Мартіна: пістолет, телефон і гаманець. Це змусить поліцію розроблювати версію крадіжки. А щодо персональних даних мерця, то я сумнівався, що поліція докопається до правдивих даних.

Врешті Дженні сіла в своє авто і поїхала до вибраного мною будинку. Я сподівався, що вона їхатиме обережно і не «нарветься» на жодного поліцейського…

* * *

Невеликий аеропорт біля Dry Creek…

Маленький реактивний пасажирський літак приземлився на злітну полосу. Він одразу повернув в сторону ангара, де на нього вже очікував чорний позашляховик. Коли літак врешті зупинився, з нього вийшла агент L і одразу підійшла до автомобіля. З відкритих дверей виглянула дивна істота, яка була одягнена в дуже реалістичний костюм Предатора з однойменного фільму.

- Джейк! - викрикнула агент і підбігла до цієї істоти. Вони обійнялись, а Джейк старався не зашкодити своїй сестрі, враховуючи ким він був.

Коли вони врешті закінчили вітатись, агент S, який прилетів з дівчиною, увів Джейка в справу.

- Я потягнув за кілька ниточок, щоб ти працював разом з нами. Кілька днів тому, наші спеціалісти технічного відділу, який займається збором електронної інформації і моніторингом ЗМІ, знайшли фото дезактивованого МАО на одному з форумів. Вони відстежили всі IP адреси і дійшли до висновку, що фотографію «повісив» Шон Кілліан. А потім його квартира було зруйнована вибухом. Слідів від МАО ми не знайшли.

Агент S почав розповідати, як він прибув на місце вибуху через годину, після того, як фальшивий агент і його команда вичистили місце вибуху, не залишаючи жодних слідів, окрім групи розгублених офіцерів поліції. - Сьогодні ми допитали місцевого поліцейського Берка, який охороняв місце після вибуху. Він розповів нам як група агентів управління разом з агентом Джоном Дрісколом все докладно обшукали. Ми дали запит до управління щодо такого агента, але ті відповіли нам, що жодна людини з таким прізвищем в них не працює. Підпал для знищення всіляких доказів тільки підтверджує нас в тому, що там працювала добре зорганізована група, яку ми давно шукаємо. Ми називаємо її «сміттярами». Я впевнений, що твоя сестра розповідала тобі про них.

Джейк тільки кивнув головою. Його теперішній голос, звучав нелюдськи і був глибоким і хрипким, але зрозумілим. Він знав про «сміттярів». Агент L розповідала йому про всі такі випадки, деколи просячи допомоги. Так що він приблизно орієнтувався у випадках перетворення людей в персонажів з кінофільмів і коміксів за допомогою МАО. Він знав про те, як групу змінених у вампірів і вовкулаків з фільмів «Underworld» прагнула захопити команда «сміттярів». Результат був дуже плачевним для останніх.

- Ми називаємо їх «сміттярами». Вони шукають валізки МАО, а потім продають зроблене ними обладнання і зброю. Оскільки вони продають передові технології, вони мають впливи на самих верхах в країні і за кордоном. І це не може не хвилювати нас. Зазвичай, вони діють нахабно, незважаючи на свідків. Все для того, щоб отримати своє. Довідавшись про Кілліана, вони спробували було повторити свої трюки, але на цей раз їм не пощастило.

Агент S обперся до автомобіля. - Хорошою новиною є те, що ми впевнені, це МАО їм не дісталось. Поліцейський, з яким ми розмовляли, розповів як хтось організував диверсію з вибухами, а потім утік з якоюсь валізкою. Виглядає на те, що це наш пан Кілліан.

Агента L цікавило, як він пережив вибух і пожежу, як оминув «сміттярів» і поліцейських? Вона сподівалась отримати інформацію від надісланого електронною поштою трояна. Але це нічого не дало, а навіть тепер їй здавалось, що її комп'ютер почав повільніше працювати. Врешті, вона надіялась таки знайти Шона саме через активність його електронної скриньки.

- Погана новина - ми так і не знаємо де Кілліан знаходиться, хоча маємо кілька зачіпок - сказав агент S. - З ним пробувала зв'язатись певна Дженніфер Гаррет. А потім вона виїхала з міста приблизно тоді, коли стався вибух в квартирі хлопця.

- І ти підозрюєш, що вона була в це замішана? - запитала агент L. - Я вперше чую про неї.

- Я вперше почув про неї після розмови з працедавцем Кілліана. Я почав слідкувати за нею і дійшов до висновку, що вони були дуже близькими друзями. Пізно ввечері в неділю, вона отримала інформацію про спадок і вирішила спробувати щастя в Лас-Вегасі.

- Досить дивний збіг обставин - відмітила агент L.

- Я не вірю в такі збіги обставин, а тому ми прилетіли сюди, щоб все перевірити - сказав агент S, передаючи конверт напарниці. - Там, в аеропорті, на вас чекатиме транспорт.

- Ти не їдеш? - з подивом запитала L агента S.

- Я спробую дослідити, що таки зробив пан Кілліан з собою за допомогою МАО. А ще, раптовий прилив грошей для пані Гаррет. І врешті, спробувати дізнатись більше про Джона Дріскола. Так що я планую бути досить зайнятим, щоб летіти з вами.

- Але процедури… Завжди повинно бути два агента - агент L процитувала протокол.

- Будь-яку процедуру можна трактувати як забажаєш. Нам потрібно дізнатись як Кілліан пережив вибух і куди він подів МАО. Тільки знайшовши відповіді на ці питання ми можемо вийти на нього, щоб допитати. Для цих пошуків потрібен агент, інший агент поїде за Дженні Гаррет. Ось тому нам потрібно розділитись. Оскільки Джейк твій брат, тобі буде більш комфортно працювати з ним, а не зі мною - пояснив свою позицію агент S.

Агент L посміхнулась до свого брата. - Якщо я не помиляюсь, зараз в Лас-Вегасі відбувається комікс-кон. Дякуючи йому Джейк зможе ходити по місті не вмикаючи маскування. Всі будуть вважати його за учасника конвенції.

Від почутого, Джейк пожвавився. Він вже так давно не ходив відкрито по вулицях. Хоча Джейк і не був в захваті від того, що його сестра розпрацьовувала цю небезпечну справу, але кінець-кінців, він буде поруч.

Агент L не була захоплена від того, що буде працювати без підтримки агента S. Праця з братом додасть їй додаткових проблем в питанні обміну інформацією. Скоріш за все, Джейк захоче відвідати цю конвенцію, як всякий хлопець. В молоді роки він був закоханим в комп'ютерні ігри, комікси та фільми Sci-Fi, особливо в ті, з Предатором. Коли він отримав в руки МАО, то саме цей персонаж був першим в кого він змінився.

- Як тільки ви доберетесь, наш технічний відділ надасть координати пошуку… Сподіваюсь, дівчина все ще використовує свій старий телефон.

- То чому не визначити її місце зараз?

- Я дізнавався про це сьогодні ранком. Камери в казино і банкоматі показали чим вона займалась ранком. Вам потрібно якнайшвидше дістатись туди, поговорити з нею і з'ясувати все, що вона знає про Кілліана і його МАО.

Агент S підійшов до позашляховика і відкрив двері. - Ага. Пам'ятайте, що МАО немає ніяких обмежень. Все залежить від уяви користувача. Агент подивився на Джейка. - Тому, будьте обережні, коли будете виходити на неї. Майте очі навколо голови. І дзвоніть у разі потреби.

Агент L і Джейк кивнули, коли старший чоловік сідав в автомобіль, вирушаючи на власні пошуки…

* * *

Врешті я розповів дівчатам про Дженні, Дріскола, вибух і пожежу в моїй квартирі. Всі дійшли до висновку, що потрібно їхати в Лас-Вегас рятувати Дженні. Коли я сказав, що поїду сам, вони заперечили. На додаток, я був змушений пояснити Мелісі, чому Дженні перетворила себе на термінатора Т-1000.

Кей не хотіла залишати Мелісу без охорони, а я був задоволений, що в моїй команді є боєць з її здібностями. Я сподівався, що в її рукаві буде ще кілька несподіванок для негідників. Перед виїздом, я переглянув дві серії «Легенди про Корру», так на всяк випадок, щоб орієнтуватись в можливостях дівчини. Якщо вона вміла робити половину того, що робила її героїня аніме, то я був би в великій «д…». Особливо, коли її очі почали світитись. Якби бійка не відбувалась в квартирі Меліси, невідомо чим би все це закінчилось…

Кей сиділа поруч з Мелісою, а я відчував - вона була засмученою від, що я не все розповів їй одразу. Десь в глибині душі, вона розуміла чому я це зробив. З довірою в наш час потрібно бути обережним.

По дорозі до Лас-Вегаса ми зробили тільки дві зупинки. Першою з них були відвідини будинку де мешкала Кей. Він був розташованим в престижному районі міста. Я припустив, що будинок належав до тітки Меліси. Заробітної плати кур'єра не вистачило б на оренду такого помешкання. Однозначно, Меліса допомагала Кей.

Другою зупинкою була зупинка для удосконалення мого підключення до інтернету. Хоча я мав модуль Wі-Fi, але за допомогою своїх наноботів я змодифікував його так, щоб мати захищений зв'язок і бути постійно онлайн.

Це було як благословенням так і прокляттям. Прокляття полягало в тому, що я отримував більше інформації про себе. Ідіоти репортери припустили, що в моїй квартирі був таємний осередок нелегальної організації. Ніби там зберігались небезпечні речовини і матеріали, які врешті вибухнули. І все це без будь-яких доказів. Нажаль сайт, де були написані всі ці ідіотизми, «випадково» перестав відповідати, а статті в ньому «загадково» зникли. Псевдо шукач правди перебрався на інший сайт, де почав стверджувати, що на нього було розпочато кібер-війну, що все це змова і тому подібне. Тепер він пов'язав мене із хакерами. Всілякі звинувачення наростали як сніжний ком. Питання часу перш ніж моя персона приверне увагу поважніші ЗМІ, а то продовжуватимуть роздувати те, чого не було. Я зрозумів, що не виграю з ними, а тому вирішив не звертати уваги на так називані «гарячі новини».

Я перемкнувся на Дженні. Будинок, який я вибрав, використовувався для демонстрацій потенційним покупцям, а тому був обставлений кількома меблями. А ще там була встановлена сигналізація. Якраз з нею в мене не виникло проблем. Я вимкнув її і заодно відкрив двері гаражу, щоб Дженні без проблем заїхала до нього.

Прямо зараз я спостерігав за нею використовуючи зовнішні камери. Вона лежала на дивані, намагаючись розслабитись. Її «БМВ» стояло в гаражі, подальше від клопотів. Все ніби виглядало нормально. Я не хотів планувати задалеко вперед. Ситуація навколо мене дуже швидко мінялось.

Незважаючи на це, я не пустив все на самоплив. Я прийняв кілька превентивних заходів. Незважаючи на конвенцію в місті, мені вдалось знайти кілька вільних номерів в готелях в різних кутках Лас-Вегаса. Я замовив їх на ім'я Дженні, а потім зламав комп'ютерні системи цих готелів, щоб відмітити, що моя подруга власне зареєструвалась в них. А ще, я запланував кілька доріг для евакуації, так на всяк випадок. Окрім цього, на крайній випадок, в мене був НК-416, «Глок» Меліси плюс електронне обладнання, яке я захопив з фургона.

По дорозі я змонтував пристрій, який робив імпульс ЕМП і вимикав всю електроніку навколо, звичайно окрім мене і Дженні… Все це виглядало дивно. Ще тиждень тому, я б ніколи не думав, що робитиму такі речі, які робив зараз. Це МАО було несамовите…

Коли ми доїжджали до столиці азарту, Кей і Меліса почали розпитувати мене про Дженні: «яка вона з себе?». «Як давно ми знайомі?». «Чому вона поїхала в Лас-Вегас?». Мабуть вони переживали, чи часом Дженні не перетворилась в робота-вбивцю. Я постарався надати відповіді на всі їх питання: «що я познайомився з нею близько два роки тому, коли почав працювати з нею», «що вона цілком приємна і врівноважена особа». «А в Лас-Вегас вона поїхала, щоб заробити трішки грошей». Я пояснив їм, що в нова Дженні мала феноменальні математичні здібності, могла розраховувати шанси виграшів. Все це ідеально підходило для того, щоб «розбомбити» кілька казино Лас-Вегаса. Так розповідаючи про Дженні, я замислився: «А може мені не треба було давати їй аж такі здібності?»…

* * *

Агент S йшов по слідах моєї подруги. Спочатку він відвідав ломбард і довго розмовляв з його власником. І перше про що він дізнався, це було те, що Дженні Гаррет, яка відвідала ломбард напевно була зовсім іншою особою, ніж та на світлині.

З екрану монітора на нього дивилась дуже сексуальна дівчина. Як він і підозрював, тут не обійшлось без МАО. Вона принесла два золоті злитки найвищої проби. Це також могла бути робота МАО. Власник ще ніколи не бачив золота такої високої проби, а тому відразу заплатив їй, навіть не вимагаючи ніяких документів. Він боявся, що дівчина вибере інший ломбард на цій вулиці. Надіславши агент L фотографію нової Дженні, він замислився над своїм наступним кроком.

Поступово всі кусочки складались в одну велику картину. Але S так і не знав де знаходиться ця клята валізка? Чи вона ще активна? І хто робить з нього дурня? Наступним місцем куди він направився, був бар «Crazy Eights». Поговоривши з барменом S дізнався, що з дівчиною був якийсь хлопець, за описом подібний до Шона. Вони вийшли, а через деякий час дівчина повернулась з красивою рудоволосою подругою.

Бармен розповів, що до них приставали якісь два «качки». Він було хотів викликати поліцію, коли руда «відімкнула» двох агресивних чоловіків. Це було несамовито, вважаючи на те, що ці хлопці виглядали як футболісти.

У відділку агент S перечитав звіт про бійку в барі. Там стверджувалось, що рудоволоса дівчина штовхнула одного з хлопців, а той, пролетівши 3 метра, зупинився на стіні. Поліцейські припустили, беручи до уваги вагу і ріст цього хлопця, що вона використала електрошокер. Але ніяких доказів цієї версії знайдено не було. На тілі не знайдено характерних слідів від електрошокера, окрім синців на грудях які виглядали на відбитки долоні. Всі свідки стверджували, що рудоволоса не мала в руках жодної зброї.

S почав шукати інші звіти з подібним змістом. Врешті він знайшов ще один документ в якому злодій, який був затриманий в районі бару при спробі крадіжки автомобіля біля якого стояла жінка.

Використовуючи зброю, він непомітно підійшов до неї і почав вимагати ключі. Але та, швидко обернулась і схопила його за руку, в якій був пістолет. Потім вона почала змінюватись, приймаючи різні тіла людей. Вона попередила його, що повернеться, якщо він не полишить це заняття. А потім, прямо на очах, розчавила в своїх руках його пістолет. Поліція скептично поставилась до цієї розповіді і взяла в затриманого аналізи на наявність в крові наркотиків. Аналіз дав позитивний результат. Це поставило під сумнів зізнання злодія.

Те що заінтересувало агента, було дивне благання злодія посадити його до «цюпи», перш ніж демон повернеться за ним. А на наступний день було знайдено розчавлений пістолет на місці, яке описав хлопець. Зброя виглядала так, ніби її було стиснено якимось пресом. Все це, плюс невидимий демон, посприяло тому, що рапорт попав до нерозв'язаних справ.

Всі учасники того вечора признались до вини. Їм надано медичну допомогу і справи «пішли далі».

Ще одна річ привернула увагу агента. Злодій заявив, що хотів викрасти пікап Шона. І саме тоді він побачив рудоволосу дівчину-демона. І знову ця особа. Виглядало на те, що Дженні і ця рудоволоса добре знали один одного. Залишилось вияснити зв'язок її з Шоном.

Продовжуючи переглядати рапорти, він знайшов ще один, який підпадав під його критерії пошуку. В ньому йшлось про фургон, який був знайдено на галявині місцевого парку. В цьому не було б нічого дивного, але опис фургону співпадав з описом фургона про який розповідав офіцер Берк. За його свідченнями, саме такий фургон використовував Дріскол разом з його людьми. Поліція відтягнула його на стоянку і зробила поверхневий обшук, шукаючи інформацію про його власника або водія. Агент S вирішив особисто провести огляд цього автомобіля, сподіваючись найти якусь зачіпку в питаннях які його інтересували.

Він під'їхав на штрафмайданчик після обіду. Щоб уникнути зайвих питань зі сторони нудьгуючих охоронців, агент S видав себе за слідчого страхової компанії, так на всяк випадок. Він заявив їм, що йому потрібно перевірити, чи в фургоні немає жодних пошкоджень які виникли в наслідок аварії або умисної дії.

Підтвердивши пред'явлені документи, охорона допустила агента S на територію. Один з охоронців відвів його до стоянки фургону і попередив, що за ним буде вестись відеоспостереження.

S не дався залякатись, одягнув рукавички і почав оглядати фургон, шукаючи якісь зачіпки. Обійшовши його навколо, він ствердив про себе, що автомобіль бачив кращі часи. Окрім слідів корозії, перед автомобіля почорнів від диму, скоріш за все були якісь проблеми з двигуном. Решта зовнішнього вигляду зовсім не вирізняла фургон серед десятків тисяч таких самих автомобілів.

Далі він заглянув всередину салону зі сторони водія. На передньому склі була цифрова відеокамера і він надіявся, щось знайти в ній. Також він помітив дивний провід, який йшов до рульової колонки. А ще на боковому склі, він знайшов загадковий почорнілий отвір, який одразу сфотографував телефоном.

Приглядаючись цифровій камері, S запримітив тонкий шар срібного пилу. Агент розтер його між пальцями і ствердив, що той виглядав якось дивно. Він згорнув пил за допомогою ножа в пакет щоб провести докладніший аналіз.

Агент S вийшов з фургона, відчуваючи розчарування. В цифровій камері не було карти пам'яті. Він ще раз подивився на пил на пальцях. На дотик той відчувався як дуже дрібний порошок, а на сонці він мерехтів так, ніби був металевим. Намагаючись не попадати в об'єктив камери, S попрямував до виходу з штрафмайданчику. Він дійшов до висновку, що фургон використовували «сміттярі», але забравши все обладнання, вони чомусь не вичистили його. Агент не сумнівався, що в їхньому розпорядженні були засоби для досконалого прибирання будь-яких слідів, включаючи ДНК і відбитки пальців. Цей фургон виглядав на покинутий і S дійшов до висновку, що його викрали «тим гіршим».

Доходячи до офісу охорони, S побачив темноволосого чоловіка, який розмовляв з охоронцями про фургон. Той показував значок агента і вимагав пропустити його. S впізнав в ньому Дріскола так як його описував офіцер Берк, а тому інстинктивно заховався за автомобілем. Охорона врешті пропустила Дріскола на територію і S почув як той щось бурмотів про бардак і що він запізниться на літак до Лас-Вегаса.

Агент S дістав свій телефон. Він повинен негайно подзвонити до L і попередити її. Нажаль, в трубці відізвалась електронний секретар. S залишив попередження і інформацію про те, що він знайшов. А потім S почув руку на плечі. Він озирнувся і побачив Дріскола, який приглядався до нього…

* * *

Поїздка було довгою, але врешті ми дістались до Лас-Вегаса. Навколо темніло, коли ми під'їжджали до будинку в якому «поселилась» Дженні. Я повідомив подругу, що ми вже майже на місці. Перш ніж ми виїхали на потрібну вулицю, Дженні попередила мене, що почула якісь дивні звуки, що доходили з вулиці. Я попросив Мелісу зупинитись і випустити мене.

- Щось трапилось? - запитала вона, коли я виходив з авто. - Потрібний нам будинок за рогом.

- Дженні попередила мене, що чула якісь дивні звуки. Це може бути дрібничка, але я не хочу ризикувати. Тому я йду вперед, на розвідку, а потім ви під'їдете. Я скину СМС'ку, так що будьте напоготові.

Дівчата погодились зачекати. Перед тим, як рушити, я вирішив змінити одяг. Утворивши кілька кишень, я заховав в них патрони, ЕМІ пристрій і телефон.

Я закинув свою гвинтівку з глушником за спину і почав переміщатись короткими перебіжками. Стоячи в темноті за стіною наступного будинку, я змінив маскування на більш підходяче для даної ситуації.

Перед будинками стояли інформаційні таблиці про продаж. На подвір'ях були посаджені дерева і кущі. Більшість будинків було готові для заселення, кілька - перебували на стадії будівництва. Вулиця була порожня, ніяких звуків і рухів. Таке собі місто-привид.

Я підібрався до будинку який сусідував з будинком Дженні. Вже на місці, я перемкнув свій зір на режим нічного бачення і оглянув навколишню територію. Перше, що я побачив - це чорний позашляховик, який стояв в кінці вулиці. В ньому хтось був. Я приблизив картинку і побачив, що в ньому сиділа жінка, одягнена в діловий костюм. Вона слідкувала за будинком Дженні через бінокль.

Спочатку я подумав, що це продавець нерухомості, яка перевіряє будинок на рахунок нелегальних мешканців. Але пригледівшись уважніше, я помітив, що вона не робила жодних рухів для виклику поліції. Вона просто сиділа і спостерігала за будинком. А потім я помітив обриси чогось, що було подібне на пістолет. Жінка приклала пальці до вуха, потім повернула голову вправо, там де я переховувався. Я швидко заховався за стіну будинку.

«Як вона дізналась про мене?» - подумав я. «Камуфляж працював. Вона не могла мене помітити». А потім я пригадав, як вона прикладала пальці до вуха. Мабуть там була слухавка. «Це не вона мене побачила! Хтось повідомив їй про мене. Хтось, хто є поза автомобілем!» Я ще раз оглянув вулицю, використовуючи нічне бачення. Нікого. Врешті, я вирішив зайти в будинок Дженні через задні двері перш ніж туди потрапить хтось інший.

Коли я переміщався до її будинку, я почув якийсь дивний і тихий шум, який доходив зі сторони сусіднього будинку. Він звучав як якесь муркотіння тварини. Я міг би присягнутись, що чув щось подібне в якомусь кінофільмі. Але знизивши плечима, рушив далі. В мене не було часу відволікатись на всілякі спогади фільмів. Я пересувався дуже швидко, майже летів. Нарешті я був перед задніми дверима.

Я вже майже схопив клямку і тут щось оточило мене якоюсь металевою сіткою і я впав на землю,. Я пробував вибратись, але чим більше боровся, тим більше тугіше вона обвивалась навколо мого тіла. Я відчув як до мене хтось підходив. Щоб звільнитись з сітки, я перемкнув руку на пилу і почав розрізати її.

А потім я почув гарчання і три червоні крапки лазерного прицілу замиготіли на моєму обличчі…

Глибокий і поважний голос на іншому кінці прицілу заявив: - Не рухайся!

Я повернув голову в сторону голосу і побачив високий силует, десь під два метри. Врешті я поєднав почутий шум і побачене. Я дивився на Предатора, на його зброю на плечі. Дуже реальну і смертоносну. Зброю, яка була направлена на мене.

Хижак стояв переді мною і старався зрозуміти, як я вибрався з його сітки. Я швидко сховав руку за спину і повернув їй попередній вигляд. Поки той розглядав мене, я старався пригадати що могла зробити зі мною ця зброя на плечі істоти. В кінофільмі вона дуже легко калічила супротивника. Калічила смертельно. Але я не знав, як вона діятиме на мій металевий корпус. Признаюсь, я не горів бажанням піддаватись випробуванням. Невідомо що станеться з моїми внутрішніми системами і живленням.

Предатор висунув свої кігті і обережно підійшов ближче.

Я завмер, стараючись не провокувати істоту і саме тоді побачив сріблясту калюжу, яка просочилась під дверима за спиною істоти. Відчувши якийсь рух, той обернувся. Перш ніж він помітив калюжу, вона прийняла людський вигляд, а потім вдарила його кулаком, який виглядав як велика кувалда, прямо в підборіддя. Перш ніж Предатор піднявся, срібляста кувалда ще раз вдарила його в голову знерухомлюючи його…

А потім ми обійнялись.

- Я не можу повірити в те, що тільки-но зробила - сказала Дженні, розглядаючи інопланетянина, який лежав на землі. Дивлячись на здивований погляд подруги, я дійшов до висновку, що вона не знала кого «вимкнула» своїми ударами. «Якщо я знайду вільний час, то доведеться розповісти дівчині, як вона перемогла одного з найсильніших кіно-героїв».

- Що це?

- Це… мабуть так як ми. Жертва МАО - відповів я. - Нам потрібно як найшвидше занести його всередину.

Обладнання кухні була чудове. Мармурові стільниці, виконані на замовлення дерев'яні шафи, електрична плита, мікрохвильова піч та інше кухонне приладдя. Все блискуче, нове. Кухня виглядала як з журналів. Прикро, що ми зруйнували всю цю красу, втягуючи Предатора.

Ми поклали його на підлогу і я придивившись до нього, я ствердив, що з ним все буде в порядку. Незважаючи на удари Дженні, він все ще був живий. Його шкіра була несамовита, подібна до кевлару.

Я обережно взявся за його маску і та з шипінням далась знятись. Вигляд Предатора був ідентичним як в фільмі - ікла назовні, гострі зуби, дивний рот. У мене не виникало жодного бажання будити його, але коли він прокинеться, я матиму кілька питань до нього.

Ми без проблем, враховуючи нашу силу, перенесли інопланетянина. Складнішою задачею було знайти щось, чим ми могли б його зв'язати. Я попросив Дженні слідкувати за ним, а сам почав шукати чим би його знерухомити. Ще раз подивившись на нього, я помітив невеликий ремінець навколо його горла, з якого відходили дроти до чорної коробочки. Виглядало на те, що це було щось на зразок рації.

Я вийняв незадіяну електропроводку і почав нею зв'язувати руки і ноги Предатора. Додатково я використав кілька знайдених рушників, затикаючи йому рота. Впевнившись, що він надійно знерухомлений, я обережно від'єднав рацію і зняв з зап'ясті його комп'ютер, для подальшого вивчення.

На перший погляд той виглядав так як в кінофільмі. Кілька кнопок і дисплей. Я вже планував, як його розкрутити, але пригадав, що в ньому може бути система самознищення. Я повільно і акуратно повернув його на місце, пересвідчившись, що Предатор не матиме до нього доступу. Коли я повернув комп'ютер на місце, Дженні запитала мене: - Шоне, хто це? Що тут відбувається? І як нам звідси вибратись?

Питання Дженні повернули мене до реальності. - Я не знаю, що тут відбувається. Я… почекай хвилинку.

З радіо залунав жіночий голос, який запитував про текучу ситуацію. Я запитав Дженні, як вона себе почуває. Виявилось, що вона майже прийшла до себе, принаймні вже не відчувала впливу ліків. Вона була готова.

Пригадуючи обстановку на вулиці і цю жінку в автомобілі, я вирішив не чекати. Все могло змінитись з хвилини на хвилину. Нам була потрібна інформація щодо цих людей.

Навіть якщо я піду до тієї жінки, хтось повинен доглядати за цим другим. Предатор почав приходити до себе і я подивившись на Дженні, вирішив втілити в дію придуманий план.

Агент L стискала пальцями пістолет слухаючи тишу в ефірі. Останні п'ять хвилин вона пробувала зв'язатись з братом, але марно. Вона мала завдання. Спочатку потрібно злокалізувати Дженні, затримати її, допитати, а можливо і навіть знайти кляте МАО.

Агент S повідомив її, що «сміттярі» можуть перетнутись з нею в місті, але для неї і Джейка вони не представляли великої проблеми. Проблеми виникнуть коли їх буде з десяток або і більше. Тоді навіть і її брату буде важко впоратись з такою кількістю цілей. Вона пробувала передзвонити S щоб отримати більше інформації, але телефон не відповідав…

А потім все «посипалось». Джейк повідомив, що біля будинку де переховувалась Дженні, хтось крутиться. Перш ніж вона встигнула щось сказати, брат пішов за тією особою. Тепер він не відповідав на її виклики. Ситуація ставала все гіршою.

Агент L спробувала уявити, що могло трапитись. Вона пригадала, як на тренуванні він без проблем і легко поклав півдюжини агентів. Він кидав ними так, ніби це були якісь манекени.

Невже знайшовся хтось… вона спробувала відігнати від себе цю думку, існує хтось, хто міг би перемогти двометрового і озброєного хижака. Він міг беззвучно рухатись, а з використанням системи маскування, його неможливо було перемогти. З іншого боку, якщо йому потрібна допомога, вона не могла залишатись в автомобілі.

Зробивши ще кілька викликів, дівчина вирішила діяти. Натягнувши бронежилет, додатково захопивши кілька магазинів і гранат, з своїм МР-7 в руках, вона вийшла на вулицю. L рухалась так, як її вчили спеціалісти від ближнього бою. Добігши до будинку, вона стояла перед будинком піднявши зброю і завмерла, готова до граду куль.

Я обережно відкрив двері і роздивився по вулиці, відкидаючи темне волосся з очей. Я відчував себе якось ніяково, так як перебував в тілі Дженні 2.0. Можливо грудаста красуня і виглядала чудово, але таке тіло не було пристосоване до зручного пересування. Тим більше, що я запрограмував тіло так, щоб мої цицьки рухались натурально. Також на мені було класичне довге чорне плаття. Я сподівався, що так одягненим, я буду ідеальною приманкою, а в темноті не буду сильно кидатись в очі.

На вулиці нікого не було. Я вийшов назовні, а за мною рухалось двометрове тіло «Предатора», який поклав свою лапу на моє плече. Ми повільно рухались, а я ніяк не міг звикнути до свого нового тіла. Я ледве бачив свої ноги, а цицьки легко підскакували в такт ходьби. Ми перетнули подвір'я, рухаючись до вулиці і саме тоді нас хтось покликав. Ми зупинились і швидко обернулись.

- Джейк, ти знайшов її - шепочучи пролунав жіночий голос.

Я побачив дівчину з автомобіля з МР-7 в руках, який вона направила на нас. Виглядало на те, що вона була готова до будь-якої несподіванки. Оглянувшись навколо, вона почала рухатись в нашу сторону. Я помітив, що вона ретельно розглядає моє обличчя, а її очі час-від-часу затримуються на моїй пишній фігурі, так ніби вона не може повірити, що я справжній.

- Джейк, де ти зникнув? Чому не відповідав? - запитала вона, коли я зупинився. Вона виглядала на здивовану, що ніхто не говорить і не рухається. - І що трапилось з тією жінкою, яку ти помітив?

Я продовжував стояти нерухомо і старався зрозуміти те, що Предатор мав на ім'я Джейк. Я бачив бронзові очі дівчини, коли вона повільно наближалась до нас. Свою зброю вона тримала опущеною, але все ще була готова зреагувати. - Якщо ти не збираєшся говорити, то, принаймні, відведемо її до автомобіля, перш ніж…

Коли вона простягнула руки до мене, моя рука перетворилась на електрошокер, який я притулив до її тіла. Від отриманого струму вона обм'якла, а я другою рукою вихопив в дівчини пістолет, який вона направляла в нашу сторону.

Вона лежала на землі, а я тримав електрошокер напоготові, так на всяк випадок. Минуло 10 секунд, а вона не проявляла жодних ознак руху.

- Сара, я можу повернутись до свого тіла? - відізвалась до мене Дженні. Я подивився назад і ледве стримався, щоб не засміятись. Предатор, який говорив до мене тонким жіночим голосом виглядав дуже кумедно, особливо коли він підперся руками об свої стегна.

Навколо було тихо і виглядало на те, що на допомогу дівчині ніхто не прийде. - Так, якщо хочеш - відповів я, впевнюючись, що ми одні.

Тіло Дженні почало повільно змінювати свою форму, аж поки вона не перетворилась на мою копію, тобто Дженні 2.0, яка запитала: - Чому ти не хотів бути в тілі Предатора?

Я обережно підняв дівчину і перекинув її через плече. - Я ж говорив тобі, що метр дев'яносто п'ять - це мій граничний ріст. Вона б помітила, що її приятель став коротшим майже на двадцять сантиметрів.

- Ти думаєш, що я можу бути вищою за тебе?

Я кивнув головою.

- Як це чудово повернутись до свого тіла - сказала Дженні, коли її тіло перестало змінюватись. Потім вона подивилась на мене. - Це так дивно дивитись на тебе і бачити себе, так ніби дивишся в дзеркало.

- Це ніби мати сестру-близнюка - відповів я, і ми зайшли в будинок.

- Сестра-близнюк, яка може електрошокером «вимкнути» тебе - сказала Дженні, змінивши свою руку в щось на подобі мого електрошокера.

- Ти подумай, що ти могла зробити, якщо залишилась би в тілі Предатора.

- Ми, як пара близнюків, виглядаємо супер - ствердила вона вже всередині будинку.

- Інтересно, як там наш бранець?

- Ну, з ним все в порядку - відповіла Дженні, заходячи в кухню.

Я обережно поклав дівчину на диван і пішов за подругою. Інопланетянин вже прийшов до себе і почав рухати ногами, стараючись звільнитись.

Я почав змінюватись, повертаючись до свого тіла. Мій ріст зменшився, цицьки стали меншими і твердішими. Волосся знову стало рудим, а шкіра повернулась до кремово-білого кольору. Я одягнув свій одяг і пояс.

- Ми могли б повторити це іншим разом - сказав я, врешті виглядаючи як стара Сара.

Я відчув полегшення, повернувшись в тіло Сари. Хоча тіло Дженні було сексуально спокусливе, еротично досконале, це було не для мене. Як жінки живуть з грудьми такого розміру щодня я ніколи не дізнаюсь, але спираючись на отриманий досвід, я дійшов до висновку, що це тяжко, навіть незважаючи на всю сексуальність, яка випромінювала з цього тіла. Я вирішив, що пізніше, коли буду мати більше вільного часу, знову попробую побути Дженні 2.0, щоб краще вивчити всі позитиви і негативи такого тіла.

Я повернувся до дівчини на дивані. Роздивившись її, я дійшов до висновку, що вона могла б причинити нам досить багато проблем. МР-7, гранати, пістолет, електрошокер, наручники, телефон, який потребував більшого дослідження і врешті радіо для зв'язку з Джейком. Вона була як ходячий арсенал.

Мені потрібно було дізнатись, як вони з'ясували де перебувала Дженні і що вони знають про МАО. Я надів наручники на дівчину і дотримуючись плану викликав Кей і Мелісу, підтвердивши, що все в порядку. Через декілька хвилин міні Меліси під'їхало під будинок. Я відкрив двері і судячи з обличчя дівчат зрозумів, що вони мають багато питань до мене. Я швидко втягнув їх всередину будинку, зачинивши за ними двері.

- Наша Сара стає параноїком - сказала Меліса, відновлюючи рівновагу.

- Спершу я розповім вам, що відбулось після того, як я залишила Вас.

- Обов'язково - сказала Кей, розглядаючись по кімнаті.

Я закрив очі, стараючись придумати, як пояснити їм присутність Предатора в кухні, а ще те, що ми взяли в полон озброєну до зубів дівчину.

- Хто це? - ахнула Меліса, коли побачила нашу полонянку на дивані в наручниками на руках.

- Я ще не знаю, але вона і Предатор намагались захопити Дженні.

Кей підняла брову, а Меліса відкрила рот від почутого.

- Вибач, ти сказала, що Предатор хотів захопити Дженні? - здивовано запитала Кей. - Це той прибулець з фільмів, в яких він полює на людей?

Я кивнув. - Так… Зараз Дженні стереже його на кухні.

Перш ніж я закінчив, Меліса вже прямувала в сторону кухні, тягнучи Кей за собою.

- Це неймовірно - вискнула вона, побачивши Предатора на підлозі. - Ти не жартував.

- Нічого собі - почув я голос Кей, коли та розгледіла вміст кухні.

Предатор вже не лежав, а сидів, спираючись на стінку, а тим часом Дженні стояла недалеко від нього, направивши на нього штурмову гвинтівку.

- Дженні, це Меліса і Кей - я представив дівчат подрузі. - Меліса, Кей - це Дженні.

- Привіт - спокійно сказала Дженні.

- То це твоя Дженні - ствердила Кей, довго розглядаючи її. - Приємно познайомитись - сказала вона, простягаючи руку на привітання.

Коли вони стискали долоні, я помітив легкий рум'янець на темній шкірі Кей. Я закотив очі, побачивши як вона випробовувала Дженні.

- Саме вона - відповіла Дженні, не розуміючи дій Кей, або вдаючи, що не розуміє.

Я перевів погляд на Мелісу і помітив, що вона стоїть занадто близько до Предатора, і дивиться на нього все ще не можучи повірити в його реальність.

- Мелісо, обережно! - попередив її я. - Не підходь заблизько.

Прибулець поворушив зв'язаними ногами і загарчав на дівчину низьким голосом. Меліса відскочила зі страху. - Він справжній.

- Я попереджав - сказав я поклавши руку на її плече. - До речі, його звати Джейк, мабуть.

Предатор повернув голову до мене, коли я назвав його ім'я, тим самим підтвердивши мої припущення.

- Предатор на ім'я Джейк… цей день стає все дивнішим і дивнішим - ствердила Меліса, схрестивши руки.

- І не говори - зітхнувши, сказав я.

З вітальні пролунав стогін, сигналізуючи, що дівчина приходить до себе. Настав час дізнатись кілька речей.

Я запропонував Дженні, Мелісі і Кей залишитись в кухні поки я розмовлятиму з дівчиною, але Джейн зупинила мене. - Я хочу почути, що вона моє проти мене.

Я кивнув, розуміючи дівчину Вона хотіла діяти, а не стояти і слухати. - Гаразд, але Меліса і Кей залишаться тут.

Подруги погодились сторожити прибульця, а я і Дженні повернулись у вітальню. Дівчина стояла і потирала місце в яке я тицьнув електрошокером. Коли вона побачила нас то одразу прийняла стійку і запитала: - Так, хто ти? І чому я була без свідомості?

Я почекав, даючи їй можливість охолонути. - Перш ніж ми відповімо, розкажи нам хто ти така?

Вона мовчки стояла розглядаючи мене і Дженні. Незважаючи на те, що вона була в наручниках, здавалось що вона контролює ситуацію, а не ми. Врешті, я помітив, що дівчина ніби впізнала мене, хоча я був впевнений, що вона ніколи не бачила мене в тілі Сари.

- Все, що я можу сказати, це те, що я агент L.

Почуте зачепило мене за живе. Я пригадав, що отримав електронний лист від агента L, який попереджував мене про небезпеку пов'язану з МАО. Шкода, що я прочитав його занадто пізно. Тоді він вже не представляв ніякої користі. До цих пір я не довіряв агенту L, він чи вона надіслали з листом трояна, який мав скопіювати в комп'ютері всі мої документи і відстежувати все, що я роблю на ньому. Це нагадало мені перевірити мого трояна, якого я заслав агенту L. Я відклав це на пізніше і продовжив допит: - Хто я не має значення, враховуючи те, що станеться далі.

- І що далі? - запитала Дженні.

- Ти мені скажи, але спочатку Дженні, зніми ці «браслети», перш ніж вони сюди заявляться.

Дженні примружила очі, дивлячись на суперницю. - І хто це вони?

- Ті, хто підірвав квартиру Шона.

Я стиснув кулаки, коли почув про вибух. Я знав, хто підірвав моє помешкання і намагався вбити мене. А потім я помітив, як Дженні і L дивляться на мої кулаки.

- Я знаю, про що ти думаєш, але я не працюю з ними. Але вони наближаються. І займуться тобою і всіма, хто стикався з апаратом, який знайшов Шон.

- Якщо це правда, то чому ми повинні вірити тобі? - запитав я, стараючись стримувати емоції в голосі.

- Тому, що ми єдина група людей яким ви можете довіряти і які не хочуть вам нашкодити, або використати вас. Агент L підняла руки в наручниках. - Навіть після того, як ти оглушив мене і надів це на мої руки. Після всього цього, я готова допомогти вам обом. Але потрібно діяти швидко.

Поки L виголошувала свою «промову», я ознайомився з даними надісланими моїм трояном. Там були сотні файлів, в яких говорилось про МАО. Витративши кілька хвилин, я дізнався про роль агента L в пошуках клятої валізки.

Також, там були описи інших постраждалих від МАО, як от пара фанатів «Стар Терка», які перетворили себе на дівчат-рабинь з Оріона, закохана пару кентаврів, хлопець, який змінив себе героя «Loony Toons». А ще чоловік, який перетворив себе в зовсім іншу особу, змінивши свої можливості, так як Кей, або кілька людей, які перетворились на копії знаменитостей.

Читаючи про всі ці випадки (деякі з них були подібні до мого) я дійшов до висновку, що ця організація дійсно не могла знищити мою квартиру або напасти на Дженні. Вони допомагали зміненим, виробляючи їм нові документи і надавали гроші, щоб ті могли почати нове життя в іншому місті, або організовували місця де могли перебувати такі особи як Джейк. Я зрозумів, що помилявся стосовно агента L.

Я вирішив переговорити з Дженні, розповісти їй про отриману інформацію і вибачитись перед агентом. Я почув як L розповідає Дженні про «сміттярів», аж раптом дивні звуки з кухні привернули мою увагу.

В кухні я побачив Кей в бойовій позиції. Джейк стояв над нею, гарчав і готувався розірвати її горло своїми кігтями. Ще мить і вони кинуться один на одного. Спочатку я здивувався, чому вони не почали це робити, а потім побачив Мелісу, яка лежала на підлозі між ними.

Я усвідомлював, що мушу щось зробити і це дуже швидко. Поки Кей і Джейк будуть вовтузити себе навзаєм, першою, хто постраждає - буде Меліса. «Невже вони поранили її» - подумав я. На щастя, ці двоє були зосереджені на собі і не помітили мене.

Перш ніж вони щось зробили, я, змінивши руку на портальну рушницю і вистрілив стелю. В підлозі під Мелісою утворився другий портал і я, простягаючи руки, зловив падаючу дівчину. Після цього, я одразу вимкнув портали.

Всі ці «цирки» зайняли три секунди. Кей і Джейк дивились на мене здивованими очима. І саме тоді в кухню зайшли Дженні і L.

Потрібно було часу, щоб заспокоїти Джейка, Кей і Мелісу. Не від себе, а від того, що вони побачили створені мною портали і як вони діяли. Особливо це стосувалось Меліси, хоча розпитати її про отримані відчуття було якось ніяково.

А ще був Джейк. Ви колись бачили двометрового Предатора, який витріщив очі? І роззявив рота. Повірте мені, це незабуваємий вигляд. Він виглядав так, ніби мав з'їсти мене, поки я змінював свою руку назад і заспокоював Кей і Мелісу.

Агент L попросила Джейка утихомиритись і відступити назад. Коли всі були в безпеці, на мене посипались питання.

- Твоя рука змінюється на рушницю з «Портала»? - запитала Меліса.

- Так.

- Наскільки я пам'ятаю, Т-Х з фільму міг робити тільки існуючу зброю - ствердила Кей.

- Т-Х? - запитала агент L.

- Портальна рушниця? - запитала Дженні в замішанні.

- Зробити? - почув я скрипучий голос Джейка.

Я витратив годину, щоб пояснити всім можливості моєї руки, демонструючи їх. А ще, пояснив агенту L і Джейку, що ми не мали злих намірів, атакуючи їх. Ми тільки захищали себе. Все це заспокоїло дівчат, але не Джейка. Він, як справжній науковець, мав пристрасть до всіляких винаходів і засипав мене питаннями, повністю забувши про те, що сталось з ним раніше з нашої вини.

Я допоміг Джейку одягнути його маску, додатково, непомітно, перевірив його голову на рахунок ран. Все було в порядку. Я відвів дівчат і Джейка у вітальню. Сам я вирішив повернутись в кухню, де була Дженні і агент L.

Коли я зайшов туди, L дивилась на мене зовсім по іншому. І все це через те, що вона довідалась, що я термінатор серії Т-Х. - Ви змінили свої тіла, ввівши мене в оману, але як вам вдалось знешкодити Джейка?

- По-перше, я хотів би ще раз вибачитись перед тобою за все те, що зробив раніше.

L дивилась на мене, стараючись зрозуміти, про що я говорю. Щоб вона все зрозуміла, я був змушений коротко розповісти їй нашу з Дженні історію. Про Кей, про те як вона використала МАО змінюючи себе. Про те, що я можу утворювати будь-який інструмент чи зброю з своєї руки, навіть таку, яка не існує в нашому світі.

- Ти про це? - врешті сказала вона, пригадуючи нашу зустріч. - Повір мені, я все розумію - сказала вона з зрозумінням в голосі. Але в майбутньому, тримай руки при собі, особливо ту руку, про яку ти мені розповів. Ти міг мене вбити.

Я кивнув головою. Вона була права. Все це могло б трагічно закінчитись. Мені на допомогу прийшла Дженні.

- Агент L, нам насправді прикро, що ми напали на тебе. Ми думали, що ти одна з тих «сміттярів» і прийшла за нами.

L глянула на мене суворим поглядом, все ще вдаючи злість, а тим часом Дженні направила нашу розмову в інше русло.

- Повертаючись до «сміттярів»? Хто вони?

- Це група людей, за якими ми стежимо останнім часом. Вони знаходять працюючі МАО, і використовують технології, які дає цей інопланетний пристрій. Частину з них вони або залишають в себе, а частину продають за великі гроші. Особливо це стосується зброї. Такої, на зразок як в фільмах «Star Wars».

Я пригадав бластер в руках Дріскола. - Я стикався з такою зброєю - сказав я. - Один з тих хлопців стріляв в мене. І мало не попав. Його зброя була подібна до бластера Хана Соло.

Агент L зітхнула. - Ти бачив на що вони здатні, маючи в руках МАО. Можливо тепер ви зрозумієте, чому ми хочемо нейтралізувати їх. Пара кіборгів, які можуть змінювати свій вигляд, особливо Дженні з рідко-металевим корпусом їх дуже цікавить. Уявіть собі, скільки ви могли б коштувати.

Я здригнувся, коли подумав що вони могли зробити Дженні, якщо б їм вдалось захопити дівчину. Вони могли б перепрограмувати її і використовувати для своїх злочинних намірів, впливати на корпорації чи уряди. Або навіть ще гірше: вони б могли зробити копії Дженні і замінювати ними кого завгодно, зі всіма наслідками. Я повинен зупинити їх.

- Нам потрібно негайно вибиратись звідси - сказав я, розуміючи всю небезпеку.

- Перш ніж ми зникнемо, мені потрібно знати куди ти подів своє МАО.

- Я маю його з собою. Так на всяк випадок. Ну… ти розумієш… можливо мені вдасться знову його увімкнути.

- Ми завжди запізнюємось - почув я як L говорить це собі під ніс. - Гаразд, можеш залишити його при собі. Я зв'яжусь з своїм партнером і ми опрацюємо план. Після цього ми сідаємо в автомобілі і залишаємо це місто.

- А що відбувається з МАО? - запитала Дженні.

- Що ти маєш на увазі? - перепитала L, повертаючись до дівчини.

Дженні схрестила руки і продовжувала. - Після того, як ми виберемось звідси. Що ви робитимете з МАО? Я нікуди не рухатимусь, поки не отримаю логічну відповідь. Це єдина штука, яка зможе повернути нас до нормального життя.

L мовчки стояла, стараючись знайти відповідь. Вона побачила суворий погляд Дженні і зрозуміла, що та говорить дуже поважно. Врешті вона промовила.

- Послухай, наскільки нам відомо, якщо МАО вимкнулось, це зазвичай означає, що воно вимкнулось назавжди і вам залишається звикнути і змиритись з новим життям і вашими новими тілами. Те, що ви перебуваєте в саме таких тілах, це ще не найгірше. Ви можете мати якесь нормальне життя, враховуючи здібності до зміни зовнішності. Кінець-кінців, ви можете змінитись в свої тіла до пригоди з МАО.

Дженні виглядала на таку, що ось саме зараз почне сперечатись, але L продовжувала.

- Що стосується самого МАО, після того, як ви будите в безпеці, ми повинні забрати його в вас. Але в обмін на це, ми забезпечимо вас грішми, новими документами, якщо забажаєте все почати з нуля і не залишитись з порожніми руками. А якщо нам вдасться увімкнути МАО, ви зможете повернутись назад.

Судячи по обличчю подруги, я бачив, що вона все ще сумнівається. Я відтягнув її в інший кут кухні, подалі від агента L. - Послухай Дженні. Я знаю цей твій погляд. Але я думаю, що ми можемо довіритись їй.

А потім я прошепотів їй: - Я маю доступ до її комп'ютера і прочитав файли з описом інших змінених. Вона говорить правду. Ми завжди зможемо змінити їх умови на наші власні.

Я показав їй ідентифікатор, який я замовив і розповів як легко я отримав його. Коли вона все це почула і побачила, я був впевнений що моя Дженні буде зі мною.

Дівчина з беземоційним лицем заявила: - Гаразд агенте. Ми підемо з тобою… Але якщо це якийсь обман… Дженні підняла руку, пальці якої перетворились на сріблясті металічні тонкі голки, гострі як бритва. - Пам'ятай, що я можу виглядати як будь-хто…

L нервово дивилась на змінені пальця Дженні.

Після демонстрації, ми вирішили повернутись у вітальню, щоб повідомити іншим наш план. Коли ми зайшли в кімнату, то побачили, як Кей демонструє свої здібності, крутячи вогняну кулю на кінчику пальця.

- А де Меліса? - запитав я, не бачачи дівчини в вітальні.

Кей поглянула на мене. - До неї подзвонила її сестра і вона сказала, що йде до кухні, щоб поговорити з нею.

До кухні? Я не бачив її. Саме тоді, я отримав повідомлення на телефон від… Меліси. Текст був коротким, лише одне слово, але це було єдине слово, яке я не хотів бачити: «Вибач».

Вибач? Навіщо їй вибачатись? Я вибіг за двері, майже вириваючи їх з петель і побачив, що автомобіль Меліси зникнув. Чому вона втекла. А потім я пригадав, що моє МАО було в її автомобілі. Я закляк від усвідомленого. На вулицю вийшли агент L і Дженні.

- Шон, що трапилось? - запитала Дженні.

- Я не знаю. Але Меліса поїхала і захопила МАО.

- Навіщо вона це зробила - тепер запитала L.

- Ми повинні її догнати - сказала Дженні, схопивши мене за плече.

Я був в шоці, все ще стараючись зрозуміти, чому Меліса це зробила. Вона не могла його використати, апарат перестав працювати 600 кілометрів звідси. Я сумніваюсь, що вона хотіла продати його. Їй не потрібні були гроші. Невже вона зрозуміла, як увімкнути МАО? Я стояв, а Дженні старалась зрушити мене з місця, тягнучи в гараж до свого автомобіля. По дорозі туди, я почув тонкий свист і відчув, як щось вдарилось в мою руку.

- Що це? - запитав я і розглядав з Дженні щось, що стирчало з моєї руки.

- Дротик? - агент ідентифікувала це щось. Моя голова одразу повернулась в сторону звідки прилетів цей дротик.

Нічним зором я побачив кілька білих фургонів, які стояли за рогом вулиці. А біля них групи озброєних солдат. На них були бронежилети, а в руках вони мали гвинтівки і дробовики. Люди швидко рухались по периметру, тримаючи зброю напоготові.

- Негайно до будинку» - крикнув я, захищаючи Дженні своїм тілом.

Агент L швидко розвернулась і ми швидко побігли до будинку. Перш ніж ми закрили за собою двері, я відчув як в мене ще попали дротики: один в шию, другий в плече. Я чув кроки позаду мене, а потім побачив Кей, яка зайняла бойову стійку, розставивши ноги і високо піднявши руки. Коли я знову обернувся, то побачив двох чоловіків з ногами по щиколотки в землі. Двоє інших намагались витягнути їх звідти. Джейк і Кей стояли в коридорі, не розуміючи до кінця, що відбувається.

Витягнувши дротики, я почав вивчати один з них. Його довжина була близько п'яти сантиметрів, а виготовлений він був з якогось легкого металу. Я проаналізував вміст дротика і визначив, що в ньому була потужна доза транквілізатора.

- В когось попало це? - запитав я, показуючи дротик.

- Так - почув я тихий дівчачий голос.

- От зараза - сказав я і підійшов до неї.

Дротик стирчав з ноги агента L, вона сковзнула по стіні, опускаючись на підлогу. Виглядало на те, що транквілізатор почав діяти. Перш ніж вона впала на підлогу, Джей кинувся до своєї сестри і зловив її в обійми. Я швидко перевірив пульс. Він був слабким але рівним. Я швидко зробив розрахунки і дійшов до висновку, що доза в дротику була не смертельна, але L буде небоєздатною довгий час.

- Зараза. Вони повсюди - сказала Кей, дивлячись через шпаринку у вікні і рахуючи солдат на вулиці.

- Лягай! - наказав я, коли дротик розбивши вікно, пролетів кілька сантиметрів над її головою.

- Зараза - знову закляла Кей, лежачи на підлозі. - Там ціла армія. Що будемо робити?

Я намагався придумати якийсь план, дивлячись на обличчя друзів. Потрібно зробити який тактичний рух, який виведе нас до автомобіля. Але якщо будинок оточений, ми не зможемо вберегтись від обстрілу. Якщо Дженні або Кей отримають укол дротиками, вони вийдуть з бою. Щодо Джейка, то я сумніваюсь, що дротики пробують його інопланетну шкіру. Але не відомо, що трапиться, якщо в нього будуть стріляти звичайною зброєю.

Я не думаю, що вони будуть продовжувати стріляти в мене, пересвідчившись, що отрута на мене не вплинула. Тим часом, я почув постріли на вулиці. Солдати стріляли в нашу сторону, роблячи короткі перебіжки. Виглядало на те, що шлях до автомобіля було перекрито.

- Кей. Можеш магією землі зробити тунель під нами?

- Я ніколи не пробувала - відповіла вона в замішанні. - А для чого?

- Якщо ти зробиш це, в мене є план, як нас звідти витягнути.

Кей відповзла у безпечне місце і піднялась. Вона розвела руки, широко розставила ноги і з зосередженим виглядом обличчя завмерла. Я почув невеликий гул під будинком. Дівчина гримнула ногою, посилаючи ударну хвилю і відкрила очі. - Я зробила це! Я зробила тунель - посміхаючись сказала вона.

Я почув кроки солдатів які займали позицію за дверима. Чудово. Тепер найскладніша частина. Займемось тими, хто був на вулиці…

* * *

В двері постукали.

Елізабет і Сара повернули голови на звук.

- Вибачте - почули вони приглушений голос з-за дверей. - В мене пакет для Елізабет Мітчел.

Елізабет зітхнула. Агентство мало прислати цей пакет ще тиждень тому. - Залиште його біля дверей.

- Вибачте, але не можу. Мені потрібен ваш підпис.

- Саро вибач. Я змушена підтвердити отримання пакету. Я повернусь за хвилину.

Сара кивнула головою, а Елізабет підійшла до дверей, сподіваючись, що вся процедура не займе багато часу.

кінець третьої частини...