Черевички на підборах

Автор: Lydia Lighthouse

Переклад: Pooh68

оригінал тут

Частина перша. Шукай і знайдеш!

Це сталось в один з весняних днів. Сонце яскраво світило і приємно гріло. І хоча час-від-часу можна було відчути холодний вітер, цей день обіцяв бути одним з найкращих днів цієї весняної пори. У вихідні, багато людей вирішили вийти на вулицю і насолоджуватись теплом. Я також приєднався до цієї когорти шанувальників сонця. У всякому разі, мій улюблений базарчик був забитий відвідувачами. Причому більшість з відвідувачів, вирішили відвідати його тільки через самобутню атмосферу цього місця, а не шукаючи чогось, що хотіли б купити.

Особисто я не відносився до таких людей. На цьому базарчику я шукав саме те… щось. Неспішним кроком я переміщувався від прилавка до прилавка, оглядаючи пропонований товар і намагаючись розгледіти предмети, які б заінтересували мене та було недороге, особливо недороге. В мене навіть книжкова полиця була зроблена з «зпіонерених» на будові дощок, що мало плюси додатні і плюси від'ємні, особливо коли в пальці залазили скалки.

Втім, всі мої розмірковування вивітрились з голови, коли я побачив оце щось, наполовину приховане від очей відвідувачів. Коли я зрозумів на що дивлюсь, то аж закляк, як заворожений. Перед моїми очима лежала пара чорних жіночих ботильйонів на десятисантиметрових підборах. Їх матова шкіра виблискувала в сонячному світлі, посилаючи мені тьмяні сонячні зайчики. Саме в цей момент, я усвідомив, що мушу їх мати. Якщо заходила розмова про взуття на високих каблуках, я не міг контролювати свою жіночу сторону. Ще в «голубому» дитинстві, я почав відмічати переваги такого взуття. А після того, як вперше приміряв взуття мами, то закохався в шпильки остаточно і безповоротно. З часом, коли я подорослішав, я став власником своїх власних пар взуття на підборах. Моя друга пара мала підбори висотою у дванадцять сантиметрів. Кілька днів їх носіння були болючими, але зрештою, я оволодів знанням ходіння в них. На даний момент, я без проблем можу ходити в такому взутті так, ніби робив це все своє життя. Так, як роблять це жінки. Поступово, до взуття я додавав одяг, аж врешті скомплектував кілька жіночих гардеробів у своїй шафі.

Всякий раз, як тільки мені дозволяв час, я «випускав на волю» жінку в собі. Зазвичай, ця «воля» обмежувалась розмірами маленької квартири, в якій я мешкав. Під моїм ліжком можна було знайти більше жіночого взуття ніж чоловічого. Але зараз, я дивився на це чудо, якого в моїй колекції ще не було.

Перед моїми очима лежали так звані «Oxford-Pumps». Нажаль, вони давно вийшли з моди, а тому, таке взуття дуже рідко можна було побачити у взуттєвих магазинах. Звичайно, це не стосувалось інтернету. Там можна знайти все, або майже все. Ось тільки пропоновані там пари мали аж занадто високий каблук і слугували радше, як взуття до ліжка ніж до повсякденного ходіння та коштували неймовірно дорого. Тому, побачене я вважав за якусь неймовірну вдачу. В непримітній коробці лежала пара черевичок, які я завше хотів, мріяв, мати. Каблук був цілком приємливої висоти щоб їх власник не впав на землю з першим кроком. Навіть розмір здавався цілком підходячий.

- Ваша дівчина буде виглядати в них дуже сексуально, - почув я голос зі сторони. Повернувшись з країни моїх мрій, я підняв очі і розвернувся на голос, щоб побачити чоловіка, який стояв по іншу сторону прилавка і розглядав мене. Він вже тримав черевички у власних руках, будучи впевненим, що я неодмінно його придбаю.

- Ох… Е-е… Ви праві, - збрехав я, сподіваючись, що сильно не червонію при цьому. Посмішку на обличчі чоловіка можна було інтерпретувати двояко. - Скільки Ви хочете за них? - врешті запитав я.

- Ммм, - чоловік замислився, або почав вдавати, що поважно розмірковує над ціною. Без сумніву, переді мною відігравався типовий базарний ритуал, який можна побачити тільки в подібних місцях, а не в сучасних супермаркетах. Я не міг позбутись відчуття, що чоловік щось замислив.

- Двадцять євро, - врешті сказав він.

Напевно, якби я поторгувався, то ціна могла б бути меншою, але вигляд цих черевичків змусив мене відразу ж здатись. Тим більше, що воно було в досить хорошому стані - тільки придивившись, можна було побачити, що його вже хтось носив. Я відразу ж простягнув купюру чоловіку і сховав омріяну пару до свого рюкзаку на спині, не можучи дочекатись моменту, коли вдягну їх. Перед тим, як я розвернувся, чоловік сказав, що у разі, якщо черевички не підійдуть, я можу повернути його. До закриття базару ще було достатньо часу для цього.

Ці слова змусили мене негайно вирушити додому. Моє серце намагалось попасти додому раніше від мого тіла. Знову і знову, я відчував покупку в рюкзаку. До мого помешкання не було далеко, але кожна секунда очікування була дуже важкою. Подумки, я вже вибирав одяг під-стать купленому взуттю. Коротка чорна спідниця завжди ідеально підходила до взуття на високому каблуку, але не цього разу. Цього разу червона плісирована спідниця ідеально контрастувала б з суворою шнурівкою. А ще, сорочка на довгий рукав з відкритим декольте - це було саме те, що мені потрібно. Я ледве не спіткнувся об сходи у під'їзді, таким був схвильованим. Опинившись перед дверима, я швидко відкрив замок і одразу ж пішов в спальню. Намагаючись вгамувати дихання, я вийняв омріяну пару з рюкзака. Шкіра під пальцями відчувалась жорсткою в одних місцях і одночасно м'якою в інших. Я обережно поставив придбані черевички на підлогу. Вони виглядали так філігранно і надзвичайно жіночо.

Я кільканадцять секунд милувався ними, намагаючись заспокоїти дихання. Врешті, я швидко зняв з себе одяг і вийняв з шафи вибрані раніше сорочку та спідницю, поклавши їх на ліжко. Спочатку, я натягнув на себе чорні трусики, намагаючись впоратись з мої зростаючим збудженням. Потім, настала черга на бюстгальтер такого ж чорного кольору з силіконовими вкладками. Мій, від природи, широкий таз, забезпечував мені цілком стерпну талію. Через мить, спідниця та сорочка також опинились на мені. На кінець, пара чорних панчох вкрили мої ноги, приєднуючись до одягу на мені.

Накладання макіяжу і помади, здавалось, зайняло цілу вічність. Врешті, довговолоса перука зайняла своє місце на голові.

Настала черга на покупку. Тремтячими пальцями, я розшнурував їх і знову поставив перед собою на підлозі. «Навіть, якщо вони не підійдуть мені, я ніколи не позбудусь їх», - запевнив я сам себе. Обережно змістивши вагу на ліву ногу, я підняв праву. Порухавши пальцями, я почав повільно ковзати всередину. Тісна шкіра одразу ж почала облягати мою стопу. Я відчув розчарування. Я сподівався, що вони будуть властивого розміру. Взагалі-то, вони навіть могли б і підійти, але якщо це стосувалось взуття з таким розміром на звичайному каблуці. Нажаль, таке не проходило з взуттям на високих підборах - біль від їх носіння завжди переможе враження від їх краси і закохання в них. Але я не зупинявся, продовжуючи запихати ногу. І сталося диво - стопа повністю увійшла, а п'ятка лягла на підошву. Мені здалося, що черевички ніби пристосувалось до моєї ноги. Гладка, чорна шкіра охопила стопу, приємно стискаючи її. Перші боязкі рухи тільки підтвердили той факт, що взуття на нозі ідеально підходило для неї.

Заспокоївшись, я взявся за другий черевичок. Закінчивши вбувати його та зав'язавши шнурівки, я піднявся. Високі підбори змусили мене негайно випростатись. Взуття на ногах відчувалось настільки зручним, що я, мабуть, міг би ходити в ньому цілі години, зовсім не відчуваючи болю. Це було так неймовірно, що викликало в мене хтиві зітхання. Я підійшов до великого дзеркала в шафі і почав приймати спокусливі і кокетливі пози. Весь одяг на мені компонувався ідеально.

Через ейфорію, я не звернув увагу на деякі речі: макіяж на мені завжди виглядав жіночо, але цього разу він вдався особливо добре. Зазвичай, я скаржився сам собі на власні риси обличчя, але придивившись до себе в дзеркалі, я усвідомив, що виглядаю напрочуд жіночно. Це все не викликало б в мене заперечень, але раптовий та різкий біль в паху засвідчив, що діється щось не так. Рефлекторно я сягнув рукою між ніг, намагаючись втамувати біль, але печія не зникла.

- Що тут відбувається? - простогнав я і раптом зауважив, що не бачу низу через вирослі груди! Я почав повільно панікувати. Хапаючи повітря, я намагався розстібнути бюстгальтер, але сорочка не дозволяла цього зробити відразу. Я почав стягувати її через голову, тремтячи ногами і всім тілом. До болю і тиску між ногами приєдналась гарячка. Кров нахлинула в голову, а я почав задихатись. Світ перед очима померкнув, блиснувши на остаток кольоровими смугами. Все це тривало кілька хвилин, змушуючи мене відчуватись цілковито безсилим.

Незабаром, після того, як я впав на підлогу звиваючись від болю, остання пройшла так швидко, як виникла. В цілому, весь напад болю тривав кільканадцять секунд, але ці секунди, для мене, тривали ніби вічність. Завіса болю опала і поступово до мене почала повертатись реальність.

Я сподівався, що решта дня буде чудовим досвідом і радістю від куплених черевичків, але усвідомлення, що зі мною щось сталось затьмарювало реальність. Я сподівався, що це буде єдиною проблемою, яка зі мною трапилась.

Я піднявся все ще відчуваючи хиткі коліна. З високими підборами зробити це було складніше, ніж без них. Я обперся рукою об край ліжка, намагаючись піднятись і саме тоді, був шокований побаченим.

- Ай! -тихо зашипів я, з подивом дивлячись на долоні.

Я вже хотів було спихнути все на запаморочення, але помітив щось дивне: мої нігті були довгими! Я відчув пустоту в голові. Звичайно, я використовував штучні нігті, ось тільки я не міг пригадати, що наклеював їх сьогодні. Я приглянувся до них і помітив, що це були мої справжні нігті, на додаток, покриті лаком червоного кольору і сіяли вони так, ніби їх полірували. Ці нігті не були такі-собі-нігті-котрі-виросли-самі-по-собі, а виглядали на турботливо доглянуті.

В мене перехопило подих.

«І що трапилось з моїми руками?» - подумав я. Вони виглядали по-іншому: пальці на долонях стали тонкішими, шкіра ніжною і гладкою, волосся на них зникло. Я стояв, як укопаний, дивлячись вниз, повз руки.

- Не може бути! - викрикнув я.

Я дивився на свої тонкі ноги. До цього часу, мої ноги не виглядали на мускульні, але тепер, вони виглядали так, ніби я працював над ними в спортзалі.

З жахом, я зробив крок до дзеркала, сподіваючись побачити, що відбулось з моїми ногами. Я почав було опускати очі вниз, але зупинився на верхній частині тіла. Бюстгальтер на мені щось випихало і робили це цілком реальні груди. Я відразу ж забув про ноги, намагаючись зрозуміти, що тут відбувається.

Відповідь на це питання, могло дати моє відбиття в дзеркалі. Звідти, в оточенні моєї квартири, на мене дивилась красива жінка. Поступово, я почав усвідомлювати, що ця жінка в дзеркалі була мною! На ній все ще була коротка червона спідниця, тісна сорочка і куплене сьогодні взуття. Тільки перука на голові різнилась. Замість на довгі чорні локони я дивився на брюнетку з хвилястим волосся середньої довжини. Жінка в дзеркалі чимось нагадувала мене, але я не міг бути нею! Тому, що в дзеркалі, я дивився на спокусливе тіло та обличчя молодої і красивої жінки з чудовими устами та повними губами.

Я повільно та обережно провів пальцями по волоссю і схопивши жмут, потягнув за нього. Вони були справжніми і було моїм. Я розглянувся навколо і помітив перуку, котра лежала на підлозі.

Затамувавши повітря, я повільно поклав руки на груди, які випирали з мого тіла, як повітряні кулі. На цей дотик відізвалось моє тіло, доводячи, що груди під пальцями були моїми власними і реальними. Незважаючи на їх розмір, груди гармонійно вписувались в моє жіноче тіло.

Найбільший жах виник в мене тоді, коли я почав досліджувати вміст між ногами. Мого «приятеля» там не було! Крик від усвідомлення цього застряг в моєму горлі, перетворюючись в хтивий стогін. Мої пальці намацали статеві губи, легкий дотик до яких змусив задрижати все моє тіло. «Невже це нормально?» - здивовано подумав я.

На мить, я насолоджувався отримуваним почуттям, але врешті змусив себе забрати руку від «гарячої грубки» між ногами. Зробивши кілька кроків назад, я сів на ліжко. Я інстинктивно тримав ноги разом і уявив собі, як граціозно вони виглядають. Але набагато важливішим було питання: що таки трапилось зі мною? Як це могло статись? І взагалі: як це можливо, що чоловік за кілька хвилин перетворився в жінку?

Я не знаю, як довго я сидів, намагаючись відповісти на ці питання. В якийсь момент, мені в голову прийшла думка, що я сходжу з розуму і все це якась шизофренія. Можливо, одна моя половинка була чоловіком, а інша - жінкою. Мабуть, радість від придбаного взуття та фантазії на їх тему, змусили вийти назовні моє жіноче «я».

З іншого боку… хтось чи щось повинно було викликати в моїй голові такі галюцинації. Але ні! Я був жінкою. Справжньою жінкою. На додаток, жінкою, котра виглядала чудово. І це усвідомлення добивало мене. Щось повинно було розпочати мої зміни, ось тільки що?

«Все це розпочалось, коли я повернувся додому, з базару… Але я відвідував його кілька разів на тиждень і нічого такого не відбувалось. Тут щось інше», - думав я, намагаючись розкласти все «по-поличках». «Щось іншим було каталізатором змін. Щось, чого не було раніше!»

- Черевички! - викрикнув я. - Саме воно було новим компонентом в моїх розмірковуваннях. Куплене сьогодні взуття!

Я був впевнений, що якщо зніму їх, все повернеться на свої місця.

- Я це зробити! - наголос ствердив я.

Нажаль, зробити це з моїми довгими нігтями, було не так просто. Пальці ковзали по шнурівках, не дозволяючи схопити їх.

«Це від незвички», - подумав я і спробував ще раз.

Але, як я не намагався потягнути за кінці шнурівок, ті не рухались ні на міліметр, залишаючись зав'язаними.

«Потрібно підступитись до цього з іншої сторони», - переконав я сам себе. «Потрібні ножиці»

Я закинув волосся за спину і попрямував до кухні. Ножиць я там не знайшов, але в мої руки потрапив дуже гострий кухонний ніж. Не замислюючись, я потягнув ним по шнурівках. Незважаючи на те, що ще півгодини тому, я був в захваті від цих черевичків, зараз я хотів якнайшвидше позбутись його, маючи надію, що все повернеться на свої місця.

Ніж рухався по шнурівках, але без жодного результату.

Я провів ножем ще раз, відчуваючи, як ніж розрізає шнурівку, однак… Я провів ще раз… Ніякого ефекту… Ще раз… Нічого… У дикій розпачі, я встромив ніж прямо в ногу… Мої передчуття підтвердились. Я не міг пошкодити це взуття.

Я відкинув ніж, відчуваючи приступ злості. В розчаруванні, я оперся на стіл, розмірковуючи, що робити далі. Те, що трапилось зі мною, трапилось вперше. І ось тепер, я мав бути жінкою до кінця своїх днів і ходити в цьому взутті на високих підборах. Несвідомо, я з силою вдарив каблуком об кахель підлоги. І тут мене осінило…

Я пригадав, як чоловік говорив про можливість повернення взуття, якщо воно не підійде. «З яких це пір продавці говорять такі речі на базарах?» - замислився я і одразу ж отримав відповідь: він знав. Знав, що трапиться. Можливо, він навіть сам носив їх. Це він був у всьому винуватий. А навіть, якщо і ні, то він повинен був попередити мене про секрет цих черевичків.

Я поспіхом побіг в коридор, але схопивши куртку зупинився. Куртка не підходила. Вона була занадто короткою і відкривала на мені більше, ніж я хотів показати. На щастя, поруч висіло довге пальто, яке нормально виглядало як на чоловіках так і на жінках. Єдине, що мені потрібно було знайти - це ремінь… Я закрив двері і вийшов на вулицю.

Опинившись там, я обережно почав оглядатись навколо себе, відчуваючи страх, що мій вигляд і взуття обов'язково притягне погляди чоловіків. Принаймні я повівся так, коли б побачив таку красиву жінку, якою я став.

День підходив до кінця і температура на вулиці спадала. Прохолодне повітря відчувалось моїми ногами, одягненими в панчохи, змушуючи ноги дрібно тремтіти. Я запхав руки в кишені і швидко попрямував в сторону базару, сподіваючись, що чоловік, який продав мені ранком черевички, все ще був там.

Як я очікував, багато чоловіків оглядались в мою сторону, коли я прямував по дорозі. Майже кожен з них кидав в мою сторону жадібний погляд: деякі з них робили це непомітно, а деякі - нахабно. Також, я чув свист в свою сторону, так щоб я міг його почути. Однак, я не відчував злості на таку поведінку. Всі чоловіки такі передбачувані. Але я, звичайно ж, робив би це не аж так відкрито, як літній чоловік, котрий зупинився і дивився за мною.

Багато продавців закрили свої крами, інші - власне закривались, ховаючи власний товар. Цокання моїх підборів голосно розносилось між пустими рядами базару. Підійшовши до місця, де ранком я купив взуття, я побачив пусте місце. В животі виникло неприємне почуття. «Що ж мені тепер робити?» - запитав я себе в розпачі. «До кого звернутись? Як я поясню все це своїм рідним. Ще вчора вони мали сина, а сьогодні - в них донька». А потім, я пригадав, що десь мусить бути список в якому вказувалось хто орендує прилавки. Я схопився за цю соломинку і розвернувся, щоб піти до офісу базару. Але жодного кроку я не зробив. Я дивився на розшукуваного мною чоловіка. Той стояв в метрі від мене.

- Маленька, а тобі знадобилось досить багато часу, що повернутись сюди.

Його голос звучав низько і стверджувально. Незважаючи на підбори, він височів наді мною майже на голову і дивився на мене, самовдоволено посміхаючись.

- Мені рідко доводилось аж так довго чекати.

- Що ти зробив зі мною? - врешті промовив я. Нахабна посмішка цього чоловіка змусила мене розсердитись, тим більше, що все це тішило його.

- Я не зробив нічого, про що б ти не мріяв, - визнав він, змушуючи мене почервоніти.

Я більше не міг втримати злість. - Тоді скасуй все це, інакше…

- Інакше, що?! - зухвало запитав він і зробив крок в мою сторону. Мої ноги відмовились слухати мене і єдине, що я міг зробити в цій безпорадності, це широко замахнутись і спрямувати удар його в підборіддя. Однак, справа до цього не дійшла. Ще коли мій кулак рухався в його сторону, він міцно схопив мене за руку. Виглядало на те, що зробити це для нього було дуже легко. Зі свого боку, я усвідомив очевидний факт: жінка насправді є слабшою від чоловіка. Особливо такого великого, як мій візаві. Єдине, що я міг зробити - це звиватись.

- Послухай, маленька, - почав говорити він грізним голосом. - Зараз ти заспокоїшся, не то я втрачу терпіння. Тільки тоді, як ти зробиш те, що я хочу, я допоможу тобі. Інакше, в тебе не залишається жодного варіанту. Поодинці, тобі не вдасться зняти це взуття.

Моє горло стиснулось і я відпустив, здавався. Я потрапив в майстерно розставлену пастку. Я навіть не міг швидко бігти на цих підборах. «А може закричати?» - подумав я. «Ні. І що я відповідатиму поліції, коли вони задаватимуть стандартні питання? В мене немає жодних документів, які б відповідали цьому тілу».

Виходу не було. Волею-неволею, я повинен був віддатись в руки цьому чоловіку.

- Що ти хочеш?

Він знову почав виглядати на задоволеного і посміхаючись, відпустив мою руку. - Спочатку, я хочу, щоб ти розкрила своє пальто. Я повинен подивитись на тебе.

Я нерішуче зробив крок назад і зупинився.

- Ну, зроби вже це, маленька! - наказав він.

Невпевнено, я розстібнув ремінь і нерішуче розкрив пальто. Чоловік довго не чекав і опинився переді мною та схопив розкрите пальто, оглядаючи моє нове тіло хтивим поглядом. Виглядало на те, що він був задоволений побаченим.

- Ммм, - він покивав головою. - Результат чудовий. Мені подобається. Ось тільки не вистачає однієї дрібнички. Він забрав руки, а я одразу ж закрив пальто. Коли чоловік простягнув до мене руку, я побачив на долоні чорну смужку шириною в п'ять сантиметрів. Він підняв руки, а я сіпнувся і автоматично зробив крок назад.

- Будь-ласка, не рухайся, - наказав він, а інтонація його голосу змусила мене зрозуміти, що я повинен буду підкоритись. Він обхопив мою шию стрічкою і замкнув її на потилиці на кілька гачків. Я проковтнув слину, щоб пересвідчитись, чи зможу робити це. Виглядало на те, що це був звичайний ошийник, який деякі дівчата одягають на дискотеки.

- Маленька, ти так чудово виглядаєш. Що ж, збирайся і йдемо додому, - ствердив він, пропонуючи мені свою руку.

При думці, що я повернусь додому, в мене потеплішало на серці. Взагалі-то, я ніколи нікуди не ходив з незнайомими, але зараз, мені нічого не залишалось, як підкоритись. Він, мабуть, помітив моє коливання, коли я взяв його руку під свою. У всякому разі, він підтягнув мене ближче до себе і сказав: - Не бійся. З тобою не станеться нічого, про що ти не можеш уявити. Ці його слова, тільки додали мені хвилювань. - До речі, - продовжував він. - Можеш звертатись до мене: Пане. Ти зрозуміла?

Я все ще не міг звикнути до стрічки на шиї, а тому тихо відповів: - Так.

- Ти мене чуєш? - знову запитав мій супутник.

- Так, - відповів я і додав: - Так, Пане.

-Молодець, - похвалив він. - А тепер вперед!

Ми вийшли на вулицю і попрямували в сторону окраїни міста. Тільки зараз, я помітив, як тяжко мені було дотримувати кроку на своїх високих підборах. Виглядало на те, що він також це помітив, а тому зупинився, знову міцно притягнув мене до себе і ми повільніше попрямували разом. Тим часом потемніло і вздовж дороги засвітились вуличні ліхтарі. Збоку, ми виглядали, як звичайна пара, котра вийшла прогулятись перед сном. Ніхто не здогадувався, як шалено калатало моє серце.

Через кілька сотень метрів, мій Пан звернув у невелику вуличку і через кілька хвилин, ми зупинились перед будинком, щоб увійти в нього.

- Ми на місці, - ствердив він, повернувшись до мене і залишаючись в коридорі квартири, куди ми зайшли. - Оскільки ти не робила жодних проблем подорожуючи зі мною, то зараз можеш мене поцілувати.

Навіть, якщо це не звучало, як команда, інтонаційно вона нею була. Перш ніж я відмовився б з вдячністю, він поклав свою руку на мою потилицю і притиснув свої губи до моїх, продовжуючи домінувати над моїми устами. В перший момент, я намагався противитись, але зауважив, що чомусь не можу цього зробити. Я вже відчував його язик, який намагався пробратись в мій рот. Іншу руку він поклав мене на попку і притиснув мене до себе. Він почав терти мої стегна, відразу ж посилаючи вогонь збудження по моєму тілу, подібний до того, який я отримав в своїй квартирі. Я не втримався і застогнав і саме тоді, язик мого Пана прорвав оборону, даруючи мені велику кількість невідомих раніше почуттів. Я закрив очі і піддався його поцілунку, дозволивши нахабному язику забавлятись моїм язиком. Я почав втрачати власну волю, звиваючись в його міцних обіймах і тримаючись тільки в його руках.

Коли він розірвав поцілунок, я ніби повернувся з трансу. Він поставив мене на ноги і притулився головою до мене.

- Ти не вдячна за мій поцілунок? - запитав він цілком поважно, але і з легкою посмішкою в кутиках рота.

- Вдячна, мій Пане, - прошепотів я, задихаючись. І це не було брехнею.

Після цього, я роздивився по помешканню, яке відрізнялось від типового помешкання в такому будинку. Стиліст, мабуть, любив сільський стиль. Меблі виглядали ніби були з вікторіанської епохи і стояли на красивому дубовому паркеті. Тим не менш, вся обстановка не виглядала на старомодну, підкреслюючи строгість свого господаря. Окрім цього, помешкання заливало м'яке світло, яке ніби лилось з усій кутків, роблячи навколишню атмосферу цілком приємною.

- Ласкаво прошу, - сказав чоловік, забираючи в мене пальто. Я відчував себе як олень, котрий стояв перед дулом рушниці. Я дозволив поневолити себе і ось зараз, я стою в квартирі цього чоловіка, невідомо на що очікуючи. Його руки блукали по моїй попці, коли він допомагав мене роздягнутись. Коли він сам роздягнувся, я побачив його темно-сірі полотняні штани і чорну футболку, під якою можна було помітити спортивне тіло.

- А ти справді мила дівчина, маленька, - прошепотів він до мого вуха, змушуючи мене здригнутись. - Ти будеш моєю слухняною іграшкою, чи не так?

- Так…, мій… Пане, - заїкаючись, відповів я.

Ми опинились в спальні, яка виглядала не менш переконливо від передпокою. Шкіряний гарнітур мерехтів криваво-червоним кольором. Над усім цим, витав приємний запах хорошого тютюну.

- Чудово! А тепер, сідай, - наказав він, вказуючи мені на диван.

- Так, мій Пане, - відповів я і сів на вказане місце, тримаючись якомога штивно.

- Тримай ноги разом, як личить добре вихованій дівчинці.

Я зробив так, як від мене вимагали, демонструючи послух. Ця поза в тілі жінки викликала в мене набагато менше проблем ніж коли я робив це маючи «обладнання» між ногами. Окрім цього, в такій позі, я відчував себе навіть трішки безпечніше.

- Ти чекатимеш тут на мене, а я скоро повернусь.

Не очікуючи моєї відповіді, чоловік зник за дверима, давши можливість інтер'єру впливати на мене. Чи він зробив це свідомо? Чи підозрював, що я якось зреагую на його зникнення? У всякому разі, я вирішив нічого не робити. Я сидів на дивані навіть не поворухнувшись і виконував те, що мені було наказано: чекав на свого господаря.

Він повернувся через десять хвилин, тримаючи два олов'яні кухлі в руках. Один з них він підніс до свої губ, інший передав мені. - Пий!

Я не міг бачити вміст кухля, але коли перехилив його то почув, як в горло вливається рідина, котра пахла вином, а я хотів вірити, що вона таки була вином.

Зробивши пару ковтків, він забрав кухоль від мене і поставив його на стіл. Неохоче, я подивився вгору на нього. На його обличчі все ще можна було побачити легку посмішку. Коли він сів поруч зі мною, я міг чути, як сильно б'ється моє серце. Я почав відчувати в тілі невимовну спеку, яка змушувала мене здригатись.

- Наблизься до мене, люба, - сказав він, відкидаючись на дивані. Цього разу, йому навіть не потрібно було тягнути мене до себе, я зробив це без заперечень. Він, притискаючись, дбайливо поклав свої руки на мене, а мою голову собі на груди та почав ніжно гладити мене по волоссю. Можливо це через випите вино, але я все більше і більше втрачав контроль над собою. Замість страху, я насолоджувався бажанням чужого дотику до сене. Схвильовано, я потирав стегна одне об одне, раптом відчуваючи вологість між ногами. Саме тоді, остання іскра опору зникла в вогнищі бажання.

Мій Пан відчув ці зміни і ще міцніше притягнув мене до себе.

- Ти така красива, моє кошенятко, - почув я його слова і від цієї похвали мені стало так приємно. Я хотів віддатись йому повністю і без застережень. Занадто пізно до мене дійшла думка, що до вина все ж таки було щось додано.

Кілька миттєвостей я насолоджувався моїм Паном, котрий мав цілковиту владу наді мною.

А потім, він схопив мене за руку і потягнув її до місця між своїми ногами. Від напруги, я кусав свою нижню губу, коли відчув під долонею твердий горб. Він нічого не говорив, але я все зрозумів. Відчуваючи наростаюче збудження, він відпустив мою руку, змушуючи мене тремтіти. Я почав ніжно рухати рукою між його ніг. У відповідь на це, він почав глибоко дихати, наказуючи мені доставити йому задоволення. Від цих слів, в мене виникла дивна ейфорія.

- Ммм, моя солоденька. Схоже тобі подобається задовольняти свого пана, чи не так?

- Так, мій Пане, - відповів я, відчуваючи, що це правда. - Мені дуже подобається.

- Мені приємно це чути, - сказав він, а я почув в його голосі незацікавленість в подальших діях. Я був розчарований, коли він увімкнув телевізор та почав перемикати канали, коли я продовжував терти його горб між ногами, розмірковуючи над тим, чи я зробив щось неправильно. З іншого боку, мій Пан дав мені зрозуміти, що хоче саме це, а тому я не зупинявся.

Врешті, він зупинився на якомусь каналі новин, який розповідав про новини автомобільної галузі. Незважаючи на його дивну байдужість до моїх дій, в мене наростало бажання. Я хотів більше, ніж просто масажувати його промежину і не помітив, як почав робити це сильніше.

- Не так грубо, - зупинив він мене. - Якщо я хотітиму сильніше, я скажу тобі. Зрозуміла?

- Так, мій Пане, - я негайно сповільнив власні рухи рукою.

Минали хвилин, але нічого не змінювалось. Чоловік продовжував перемикати канали, а я м'яко тер його «приладдя». Однак, я помітив, що він часто дивиться на старий настінний годинник. Мабуть, він чекав на ще щось… або когось.

Несподіваний дверний дзвінок змусив мене перелякано здригнутись і закрити очі. Чоловік мовчки піднявся з дивана і попрямував в сторону дверей. Він нічого мені не наказував, а тому, я нервово піднявся і розправив свою спідницю і поправив панчохи.

З коридору долинали голоси. Я уважно прислуховувався до них, зрозумівши, що прийшов якийсь знайомий мого Пана. Пролунав сміх. Мабуть, це був добрий знайомий. Усвідомлення всього цього змушувало мене нервуватись і одночасно відчувати цікавість. Від цього конфлікту, мій розум просто здався.

Пролунали кроки і через мить двері до кімнати відкрились. Поруч з моїм Паном стояв непоказний чоловік, одягнений під стать своєму тілу. Завдяки моїм підборам, він був змушений задирати голову, щоб розгледіти мене.

- То це вона? - запитав він, не відриваючи погляду від мене.

- Так. Це вона, - відповів йому мій Пан. - Чи вона не феєрична?

Я не знав, як мені слід реагувати на такі слова, а тому почав збентежено дивитись на гостя. В руці він тримав невелику валізку, подібну до тих, в яких носять фотоапаратуру. Моє серце почало швидше битись.

- Не дивись так, - сказав до мене мій Пан. Я відчув, як в мене задрижали ноги і опустив очі в підлогу. Чоловік підняв моє підборіддя і подивився мені в очі. - Вибачся за свою поведінку.

- Я прошу вибачення, Пане.

- Хороша дівчинка, - відповів він і обидва чоловіка почали розглядати мене.

- Цього разу, ти перевершив сам себе, - задоволено ствердив гість. - Вона носить панчохи?

- Знаєш, - відповів чоловік, - я ще навіть не перевіряв цього.

Наблизившись до мене, Пан задер в мене спідницю. Прохолодне повітря пронеслось навколо моїх стегон і я відчув, як на це зреагували статеві губи. Я підсвідомо звів стегна разом, але відчуття приниження не зникло. Скоріш навпаки. Обидва чоловіка почали посміхатись, відчуваючи власну перевагу наді мною.

- Ах, дуже красиво, - прокоментував гість. - Як ти і обіцяв, будуть чудові фотографії.

Мій Пан відпустив спідницю. - І ці фотографії мають свою ціну, сподіваюсь, що ти це пам'ятаєш.

Гість зітхнув, але продовжив широко посміхаючись. - Як я міг би це забути?! Він повернувся і поклав валізку на стіл позаду себе, відкриваючи її. На самому верху лежав жовтий товстий конверт. Чоловік передав його моєму Пану.

- Або тут більше ніж ми домовлялись, або багато дрібних купюр.

- Не хвилюйся, - усміхнувся гість і вийняв дорогущу фотокамеру. - Хто б посмів обманути тебе?!

Я стояв штивно, але чоловіки, здавалося, не звертали жодної уваги на мене. Кивнувши головою, мій Пан поклав конверт у шухляду. Тим часом, маленький чоловік вийняв штатив і почав під'єднувати різну апаратуру до електрики.

- В тебе є якісь особливі побажання чи ідеї? - запитав мій Пан.

- Ні, - відповів той. - Я вірю в твою здібності і дозволю камері жити власним життям. Якщо вона така хороша, як ти кажеш, то ми зробимо все без проблем, продовжуючи там, де зупинились минулого разу.

«Продовжимо?» - подумки запитав я сам себе, відчуваючи початок паніки і опадання бажання. Я стояв тремтячи і дивився в камеру, котра була направлена на мене. Її об'єктив повільно блукав по моєму тілу. Виглядало на те, що її власник знав свою справу. Можна було очікувати з його боку якихось команд, але нічого такого я не почув. Я стояв нерухомо під світлом софітів і вирішив «плисти за течією». Врешті, чоловік опустив камеру, а мій Пан встав за мною. Я відчув, як його руки торкаються моїх стегон, рухаються по талії. Через тонкий матеріал спідниці, я почув його набряклість спереду, коли він масажував мене.

- Маленька, спробуй встати ось туди, розставивши ноги, - пролунав голос позаду мене.

- Так, мій Пане, - відповів я ніби в трансі, зробивши кілька кроків в вказаному напрямку. Через мить, рука мого Пана ковзнула мені між ногами, притискаючись до піхви. Я закрив очі і підсвідомо застогнав. Мені не було зрозуміло, що саме я відчуваю, але дотики були такими приємними. Я почув, як мій Пан підіймає мою спідницю, а його пальці починають тертись об мокрі трусики. А потім, середній палець перейшов на статеві губи, змушуючи мене знову застогнати. Моя серце шалено калатало від хвилювання і дивних думок в голові. Саме тоді, я усвідомив свою жіночність, зрозумів, що відчувають жінки, коли в них загоряється вогонь збудження.

Руки обвились навколо моїх грудей і почали м'яко стискати їх. Моя голова впала набік, оголюючи шию, а мій Пан почав пристрасно її цілувати. Дотики до грудей підігріли моє задоволення, змушуючи тіло слабшати. У будь-який момент, в мені мав вибухнути перший жіночий оргазм. Мій Пан повернув мою голову до себе і запхав свій язик мені в рот, змушуючи відчувати симфонію пристрасті в тілі.

Нарешті, мій Пан відсторонився від мене, обертаючи мене до себе. - На коліна, маленька.

- Так, мій Пане, - почув я власні слова, які звучали цілком охоче. Дотик його губ і язика залишили в мене незабутнє враження. Як мені наказали, я опустився на коліна. Прямо перед мої обличчям виднілась потужна опуклість.

- Розстібни мені штани, - наказав він зверху.

- Так, мій Пане.

Я обережно розстібнув ґудзик, хоча зробити це з довгими нігтями було досить незручно. А потім, я потягнув за замок-блискавку і виявив, що мій Пан не носить трусів. В наступний момент, перед моїми очима повстав його твердий прутень. Я злякано дивився на нього і навіть спробував відвести голову назад, але руки мого Пана, зупинили мою голову.

- Ні, ні, ні. Інакше пожалкуєш, - сказав він, коли я невпевнено подивився на нього. - Ти ж мріяла про нього цілий вечір.

- Так, мій Пане.

- Тоді, ти знаєш, що повинна робити. Вперед, маленька!

Він був правий, я знав це. Він підштовхнув мою голову в сторону свого «приятеля». Мої червоні губи відчули вологий кінець головки пенісу. Вперше я почув смак преякуляту, а мій рот самовільно відкрився, беручи пеніс в себе. Він увійшов далеко, пульсуючи на моєму язику. З секунди на секунду, він ставав більшим, заповнюючи весь рот.

- Ммм, - почув я голос зверху. Коли мені вже це почало подобатись, він, раптом, вийняв його і підняв мене за руки, підводячи до журнального столику і сівши на нього. - Зніми мені туфлі, - наказав він.

- Так, мій Пане, - відповів я, відчуваючи себе так, ніби все життя слугував йому. Я встав на коліна і почав розв'язувати шнурівки. На відміну до моїх черевичків, такі ж самі дії з взуттям мого Пана, не спричиняли мені жодних проблем. Закінчивши з цим, я подивився на нього з німим питання, що робити далі.

- Штани, - коротко наказав він.

- Так, мій Пане, - відповів я. Чим частіше я промовляв ці слова, тим відчував більшу задоволеність від них. Все моє тіло хвилювалось від очікуванні неминучого. В мені швидко наростала пристрасть. Член мого Пана все ще стояв напоготові, а я знявши його штани, кинув їх на диван.

- Ти, сідай сюди! - його голос зовсім не зраджував задоволення. Він давав мені зрозуміти, що я повинен виконувати все, що він зажадає. - Продовжуй, солоденька!

- Так, мій Пане, - відповів я, продовживши обробляти пеніс мого господаря. З стогоном насолоди, я смоктав його чудовий член, масажуючи його язиком. Краєм ока, я помітив фотографа, котрий то підходив, то віддалявся від нас, роблячи раз-за-разом фотографії. Але мені було всерівно. Я закрив очі і жадібно ковзав по пенісу губами. Моя голова робила рухи вгору і вниз з все більшим інтервалом. Це був мій перший раз, але видавалось так, ніби я робив це все своє життя. Я опускав голову, вбираючи пеніс так глибоко, як тільки міг.

- Маленька, яка ж ти чудова в цьому, - несподівана похвала мого Пана, надихнула мене продовжувати, додаючи сил.

Я його розумів, як жінка. А потім я відчув прохолоду, коли мій Пан почав розстібати мою сороку.

- Продовжуй, маленька! - почув я, коли на мить зупинився, допомагаючи йому зняти з себе сорочку. Моє волосся впало на коліна і я відчував, як воно ніжно ласкає мою шкіру. Його руки опинились під бюстгальтером, стискаючи мої груди. Я повернув свою увагу на його пеніс і спостерігав за власним червоними губами, котрі знову і знову ковзали по твердому члену.

Я стогнав від збудженні і хотів більшого. Тим часом, прутень мого Пана став таким великим, що вже не поміщався до мого рота. Я ніколи не повірив би, що хтось має аж такий великий пеніс. Мій Пан помітив це і ніжно відвів волосся, закинувши його мені за голову.

- Маленька, ти можеш пишатися собою, - сказав він, нахилившись до мене. Він вийняв член і розвернув мене, я а стояв перед ним на колінах, демонструючи йому власну попку. Я здригнувся, коли почув, як його руки лягли на сідниці, а потім щось увійшло в мене. Я повернув спину і з готовністю поглянув на свого Пана, повністю віддаючись у його владу.

- Як приємно, - сказав він і дозволяючи фотографу знайти найкращий ракурс. Пізніше, він підняв мою спідницю і легко шльопнув мене по попці, витягнувши пеніс. - Тобі це сподобалось, моя маленька?

- Так, мій пане, - відповів я і отримав за це винагороду. Цього разу його пальці почали обережно терти мою піхву крізь матеріал трусиків. Через деякий час, він потягнув їх вниз. Сантиметр за сантиметром, я оголювався, аж досягнув точки, звідки не повертаються. Мій Пан робив все так ніжно, ніби тортуруючи мене. Я хотів відчувати його в собі, хотів віддатись йому без застережень, мріяв палко служити йому. В моїх жилах текла кров, як лава, змушуючи мене здригатись від кожного дотику мого Пана. А потім, пальці проникли всередину мене, торкаючись статевих губ і маленького горбика над піхвою. Від цього, я широко розкрив рота і закрив очі.

- Маленька, яка ж ти там мокра. Ти, мабуть, на щось чекаєш.

- Так, мій Пане. Ммм! - застогнав я, відчуваючи, як легко пальці ковзають в мені. Я чув його радість від моїх слів. Мій Пан став на коліна позаду і притиснувся до мене. Я нахилився ще нижче і чекав, аж він увійде в мене. Нарешті, головка його пеніса торкнулась входу до моєї піхви. Статеві губи аж дрижали від бажання. А потім, він увійшов в мене, викликаючи різку біль між ніг. Через мить, ця біль зникла так швидко, як прийшла. «Мій Пан зробив мене жінкою», - з вдячністю подумав я, відчуваючи, як пеніс входить все глибше і глибше в мене.

- Так, моя маленька. Тепер ти остаточно належиш мені.

- Мій Пане, - застогнав я. - Я в твоєму розпорядженні.

- А зараз, я покажу тобі, що значить належати мені!

Його перший удар змусив мене закричати. Це була не біль, але нескінченне почуття задоволення, яке розквітло в моєму лоні, розходячись зі швидкістю світла по всьому тілу, змушуючи його здригатись. За перший ударом послідував другий. Моє тіло пішло вперед, а я голосно застогнав. Руки чоловіка міцно тримали мене за талію, повернувши тіло до попереднього місця. Мої цицьки скакали вперед і назад перед очима, аж врешті вискочили з бюстгальтера. Я втратив почуття часу. Швидкі удари мого Пана, злились в один великий вогонь, вимикаючи мій розум. Я не усвідомлював, що стогнав і кричав, все здавалось таким неважливим.

Я відчував себе неймовірно. А потім, мій Пан перевернув мене на спину і знову увійшов в мене. Його руки тримали мої підбори, розводячи ноги. Його величезний пеніс знову мандрував в мені, а яйця плескались об лоно. Оргазми надходили один за одним. Його член входив в мене все глибше. В якийсь момент, мій Пан повністю лежав на мені, притискаючи мене своїм тілом, а обіймав його ще міцніше. Я повністю віддався моє Пану, насолоджуючись ним всіма фібрами свого хтивого тіла. Мої розведені ноги здригались від кожного його поштовху. Я глибоко в собі відчував його пеніс, який зробив мене жінкою, яка була готова виконати будь-які забаганки свого Пана. Цією жінкою був я! «Я став жінкою для мого Пана! Як же це приємно!» - такі думки виникали в голові між його ударами об мою піхву.

Я не знав, як довго я ще протримаюсь. Я мало не потонув в всеохоплюючій пристрасті до мого Пана. Коли втома все більше і більше охоплювала тіло, удари сповільнились, а тиск в мені послабшав. З затуманеним почуттям, я відчув, я підіймають мою голову, а перед очима я побачив все ще жорсткий пеніс Пана.

- Відкрий ротик, маленька, - почув я його голос, котрий звучав ніби через ковдру. - Тобі потрібно поживитись. В іншому випадку, ти не станеш вільним.

Мене не потрібно було два рази просити. Рот відкрився ніби на автопілоті і одразу ж пеніс мого Пана опинився в ньому. Далеко він не зайшов. Замість цього, я почув пульсування на язику і в ту ж мить мій рот наповнила гаряча сперма. Терпкий, солонуватий але одночасно солодкий аромат почав розходитись в роті. Без примушення, я проковтнув весь вміст, відчуваючи, як сперма стікала по горлу. Ковток за ковтком, я пив сперму мого Пана. Її було так багато, що незважаючи на всі мої намагання, кілька крапель таки з'явились в мене на підборідді.

- Хороша дівчинка, - почув я голос Пана, а він повільно вийняв свого розслабленого пеніса з мого рота. Чоловік ніжно поклав мою голову на диван, ласкаючи волосся. Я не мав сили рухатись, просто лежав на боці. Здавалось, незвичне виснаження була ніби нагородою. За все своє життя, я ще ніколи не отримував такої кількості різних стимулів і відчуттів. Я тонув в власному екстазі.

Світло софітів померкло, фотограф почав складати своє обладнання, коли мій Пан одягався. А я продовжував відчувати себе очманіло, сприймаючи навколишній світ так, ніби той був в тумані.

- Це було варто тих грошей, - сказав фотограф. - Знімки будуть родзинкою на сайті.

- Коли я отримаю оригінали? - запитав мій Пан, застібаючи штани.

- Та хоч би і завтра. В найближчі дні на мене чекає багато подорожей, так що «шліфування» фотографій трішки триватиме.

- Я розумію. Сподіваюсь, що оригінальні фото їй сподобаються.

Пара чоловіків поглянули на наполовину оголену дівчину, котра безвільно лежала на дивані.

- Ти повинен оберігати її, - сказав фотограф. - Щоб вона не втратила свою привабливість, але і одночасно набралась досвіду.

Вони вийшли з кімнати, а я намагався повернутись до реальності. Зніяковіло, я запхав груди в чашки бюстгальтера і спробував сісти. Шкіра між ніг страшно пекла. Додатково, на простирадлі я побачив кілька крапель крові. «Це моя кров», - подумки ствердив я, пригадуючи момент дефлорації. Пересилюючи біль, я одягнув трусики і спідницю. Саме тоді мене прорвало і сльози почали рясно текти з очей. Я не міг знайти свою сорочку. «Де ця клята сорочка?!» - подумки кричав я, оглядаючи кімнату крізь сльози.

Вона лежала на іншому кінці дивана і одразу ж одягнув її.

- Я дозволив тобі одягатись? - почув я суворий голос.

Злякавшись, я подивився в сторону, звідки той звучав. Мій Пан стояв в дверях з непроникною мімікою, яка викликала в мене дискомфорт.

- … Вибачте Пане, - промовив я, будучи впевненим, що він знову накаже мені роздягатись. Але цього не сталось.

Він сів у крісло навпроти мене, витримуючи певну дистанцію між нами. Минуло кілька моїх подихів, перш ніж я наважився запитати його. - Ви обіцяли мені, що допоможете, коли я зроблю все, що від мене вимагатимуть.

Перший раз за вечір, він щиро посміхнувся до мене. - А хто каже, що ти вже все зробила?

Я мало не впав від почутого.

- Але… Але… мій Пане… Я…, - моє заїкання забавляло його.

- Не хвилюйся, маленька, - заспокоїв він мене. - Ти мені більше нічого не винна. Якщо хочеш, можеш зняти взуття прямо зараз. Тепер, в тобі є частинка мене, - додав він, - і ти знову можеш стати самим собою.

Я нерішуче опустив погляд на взуття, але не наважився доторкнутись до нього.

- Тобі не потрібно боятись. Все вдасться.

Мої руки сильно затремтіли, коли я потягнув за шнурівки, а ті почали рухатись. Рухатись! Без найменшого опору вони розв'язались, розходячись в сторони.

Камінь впав мені з серця. Я відчув неймовірне полегшення від цього. Я повинен був випробувати дещо: я повторно зав'язав шнурівки, щоб знову їх розв'язати. В мене це вийшло. Я був вільним!

- Я знову стану чоловіком? - невпевнено запитав я.

- Звичайно, - відповів мій візаві.

Але я не хотів змінюватись в цій квартирі. - То я можу повернутись до себе?

- Ти можеш йти куди забажаєш, маленька, - сказав мій бувший Пан, наблизившись до мене.

Я не потребував повторювання, швидко піднявся і попрямував до дверей. В передпокої, я зняв пальто і одягнувши його, маючи намір якнайшвидше повернутись додому і до свого старого життя. Я поклав руку на дверну ручку і тут в мене виникло питання. - А як щодо взуття?

Як вимагав етикет, господар пройшов повз мене і відкрив двері. - Ти купив їх, тому вони належать до тебе. Але ефект зникне, як тільки ти їх знімеш. З цього моменту, вони будуть звичайним взуттям на високих підборах.

Я ненадовго зупинився, а потім кивнув, розуміючи сказане. Я вже вийшов в коридор, коли чоловік додав: - Але я можу вимовити заклинання в будь-який момент. Тобі потрібно буде взути їх і вуаля.

На якусь мить, ця пропозиція здалась мені дуже спокусливою. Але я переборов себе і похитав головою. Я не знаю, чи я б пережив все це знову, навіть пам'ятаючи все, що відчував і переніс. Я почав опускатись сходами, намагаючись якнайшвидше попасти додому. Двері закрились і я більше не чув цього дивного чоловіка. Вийшовши в холодну ніч я зрозумів, як далеко мені потрібно буде йти. З позитиву, я мав багато часу, щоб все обдумати. Багато заплутаних почуттів охопили мене. Між страхом і приниженням затерся гнів і бажання помсти. Але крім тих зрозумілих почуттів, я відчував задоволення. І чим більше я концентрувався на ньому, тим сильнішим воно ставало. З кожним своїм кроком, я відчував як здригається моя піхва, але робила вона це не від болю, а від радості і збудження. Прямуючи додому, я хитав головою, намагаючись звільнити її від спогадів.

Врешті, опинившись в своїй спальні, я хотів було одразу ж зняти це кляте взуття, але моє відбиття в дзеркалі зупинило мене. В останній раз я дивився на своє жіноче тіло. Шовковисте волосся, струнка фігура, спокусливі округлості - все це виглядало неймовірно, як якась казка. Зітхнувши, я відірвав погляд від дзеркала і сів на край ліжка. Мої стопи були вдячні,, коли я нарешті звільнив їх від потреби ходити на підборах. «Але як довго я витримаю без цього?» - подумав я. Зворотнє перетворення боліло не менше ніж початкове. Але була одна відмінність: втома і виснаження призвели до того, що я втратив свідомість та цілковито відімкнувся…

Коли я прокинувся наступним ранком, спогади минулого вечора відчувались так, ніби це був якийсь дивний і збочений сон. Я не був впевнений, чи все це відбувалось на яві чи в моїй голові. Але черевички на підборах біля ліжка переконували мене в реальності всього, що я пережив. Я потягнувся до промежини. Все було на місці, як завжди. Ну… майже. Чомусь, я відчував порожнечу всередині себе, порожнечу, яку не міг описати простими словами. Мені однозначно чогось не вистачало.

Я ще дивився на них певен час, перш ніж відставив його до шафи. З піднесеним відчуттям, я одягнув речі, котрі носив вчора днем, повторюючи собі, що все що трапилось вечером не було насправді. І якби не кров між ногами…, я б таки переконав себе, що омани трапляються, навіть такі реалістичні.

«Все, що відбулось зі мною вчора вечером, було занадто неймовірно, щоб бути правдою», - подумав я, дивлячись на себе у велике дзеркало…

Частина друга. Прокляття черевичків на підборах!

Від моєї пригоди минуло три місця і сімнадцять днів. Але вже наступного дня, я не був впевнений чи все, що відбулось, відбулось насправді. Намагання розібратись в цьому викликало в мене поважний дискомфорт. Моє потаємна мрія - змінитись в жінку і жити її життям, втілилась по «повній програмі». А потім, я повернувся у своє, чоловіче тіло так, ніби нічого не відбулось. І ось це змушувало мене переживати за стан мого розуму. «Чи я міг все це пережити?» - дуже часто над цим питанням замислювався я. «Наскільки реальним було те, через що я пройшов?» Я був впевнений: якби я розповів про ці події комусь з друзів, той одразу ж подзвонив по швидку психіатричну допомогу. І було б не важливо, чи моя розповідь правдива чи ні. Мене б все одно оголосили шизофреніком. А тому, я зберіг історію про мої пригоди для себе, намагаючись далі жити звичайним життям.

Від того часу, я не наважувався перевдягатись в жіночий одяг. Вже на сам вигляд блузок і спідниць в моїй шафі, я відчував неспокій у хребті та фантомний біль між ногами. Навіть спогади про те, як я дефілював в своїй квартирі в спокусливому жіночому тілі і відчував себе комфортно в ньому, не могли пересилити мій страх. Ставало навіть гірше: коли я бачив жінку на високих підборах, то в моїй голові з'являлись образи в яких мене нестримно трахкав бувший власник черевичків. А найгірше було те, що ці спогади викликали в мене приємну насолоду.

Все це не дозволяло мені рухатися далі в моєму, такому приємному збоченні. Черевички на підборах, які я купив на базарі, вже довго не бачили денного світла. Вони лежали в білій коробці, в далекому кутку гардероба, виглядаючи непримітно серед іншого взуття в подібних коробках. Ця біла коробка з черевичками в ній, була як скринька Пандори, котра очікувала на наступну жертву, щоб знищити їй життя. Сили, які покоїлись на її дні, кардинально змінили все моє життя, одночасно даруючи мені більше, ніж я міг мріяти. Часом, я хотів забути все пережите, знову обути черевички і ще раз стати на кілька годин красивою жінкою. Дивитись на світ з іншої точки зору. Відчувати на собі захоплені погляди чоловіків і тиху ненависть зі сторони жінок. Вставати вранці і ходити на підборах цілий день. Одягатись в красивий одяг, непристойно демонструючи свої жіночі принади…

Цього дня все було по-іншому. Мрії про отримання тіла жінки, перетворились у страх перед безпорадністю. Подорож в сторону сонця була легкою, але власна слабкість перед незнайомцем, який використав мене без жодних вагань, брутально повертала мене на землю. «Що ж мені робити далі?» - запитував я сам себе. «Чи я зможу далі жити так, як жив до цього часу?»

Такі думки досить часто виникали в моїй голові, особливо перед сном. Незважаючи ні на що, я не викинув мої черевички. Насправді, були моменти, коли я тримав коробку з ними над смітником, але мені завжди щось перешкоджало зробити той останній рух. Я не міг переступити через себе. В якийсь момент, я усвідомив, що всі мої побоювання є неістотними. Якщо щось повинно було трапитись зі мною, то воно трапиться і неважливо, чи я одягну черевички чи ні. Таке мислення змушувало мене заспокоюватись, але і битися швидше моє серце.

Цього дня мені не було до взуття. На мене чекали лекції в універі і тільки це було важливо.

Після їх початку, всі мої думки перемкнулись на заняття. Після закінчення першої пари, хтось опинився поруч зі мною і попросив передати далі якийсь пакунок. Я несвідомо зробив це, не беручи до уваги, що роблю. Я був одним з 500 студентів в аудиторії. Був студентом, який сидів в останньому ряді і намагався почути те, що говорив професор. Слухаючи його, я підсвідомо малював силует жіночого взуття в своєму зошиті. Олівець вимагав загострення, а тому лінія на папері, яку він залишав після себе, була товстою і нечіткою. Навколо панувала напівтемрява. Незважаючи на всі мої спроби втримати увагу на лекції, я знову і знову повертався до взуття на підборах. Врешті, я дійшов до місця, в якому мені, як здавалось, існувало єдине рішення. Чи саме цього я хотів? Чи мій страх здав позиції перед бажанням? Щоб отримати відповіді на ці питання, я повинен був повернутись до будинку, до місця, де все розпочалось. Абсурдність цих думок добивала мене.

Я знову повернув всю своє увагу до професора, який говорив про якогось Паретто, котрий ніби-то мав добрий вплив на людство. Можливо я «вклинився» у невідповідний момент, намагаючись зрозуміти, що тут відбувалось. Можливо, ця тема була благодійною для мене. Я повинен був заспокоїтись після нічних кошмарів та неспокійного сну. Я пам'ятав ці кошмари, які викликали в мене тривогу. Раптом, якесь відчуття, що біля мене хтось стоїть, змусило мене відкрити очі.

- Я бачу, що основи економіки не є такі цікаві, - почув я голос збоку. - Нажаль, багато з нас хотіли б відноситись до життя так безтурботно, як Ви.

Я все ще не міг зрозуміти, чому хтось вимовляє ці слова. Я таки, мабуть, заснув під голос професора і ось тепер вимушений був заплатити за цю слабинку. Я привідкрив очі і видавив з себе вибачення. - Мені прикро, професоре… е-е…

- Мюллер, - пролунав збоку голос. - Просте прізвище - Мюллер. Невже його так важко запам'ятати?

Я таки відкрив широко очі і побачив його поряд з собою. Високий та добре одягнений чоловік з портфелем в одній руці і з пальтом в іншій, стояв на сходах і розглядав мене. На вигляд, він був молодим, але все його тіло випромінювало впевненість і повагу до себе. В аудиторії стояла тиша. Ніхто з студентів навіть не рухався, а я намагався придумати якусь відмазку в цій ситуації, хоча було вже запізно.

- Мені прикро, - знову відповів я. Мій голос звучав якось незвично, а на додаток, моя гортань дивно боліла. - Я не знаю, як це могло статись.

- Ну, я міг би Вам це розповісти, - відповів професор Мюллер суворим голосом. Однак, вираз його обличчя показував, що вся ця ситуація радше веселить його ніж гнівить. Принаймні мені так здавалось, коли я дивився на посмішку на його обличчі. - Це називається сном і є нормальною реакцією на втому.

Тільки зараз я зрозумів, в яку незручність я потрапив. Звичайно, є гірші речі для студента, ніж проспана лекція. Але коли він так дивився на мене, моє серце почало швидше битись і я відчув, що червонію. Ніби потопаючий, я намагався утриматись на поверхні зі всіх сил, а професор виглядав на такого, хто чомусь хотів мені допомогти в цьому. Він подивився на мене спокійним поглядом і перш ніж продовжив опускатись, тихо промовив до мене: - Не забудьте закрити двері за собою, молода панянко.

- Я зроблю це, - відповів я, перш ніж усвідомив зміст його слів. Моє серце зупинилось від страху, так як і моє дихання. Я з острахом дивився на свої пальці… на філігранні, стрункі пальці, котрі були однозначно моїми!

«Це не можливо!» - подумки закричав я. «Я все ще сплю!»

Я продовжував розглядати свою руку… свою ЖІНОЧУ руку. Елегантні пальці закінчувались довгими нігтями. Я зігнув їх, а потім розігнув. Однозначно пальці належали мені. Я опустив голову і довгі пасемка волосся заколихались перед моїми очима. Я обережно доторкнувся до них. Це були пасемка довгого, золотистого волосся, решта якого спадало мені на спину і, як я відчув, сягало трішки нижче талії, викликаючи цілком незвичні відчуття.

В мене було замало часу, щоб зрозуміти, що тут відбувається. Здавалось, моя мрія почала здійснюватись. Я подивився вниз, на своє тіло. Від шиї тягнувся широкий светр, який… обіймав пишний бюст, набагато більший ніж був попереднього разу. Але питання його розміру, на даний момент, не було аж таке важливе. Важливішим було те, як все це сталось? Я і надалі мав на собі одяг, котрий одягнув вранці. Під штанами не відчувались жодні панчохи чи колготки. Порухавши стопами, я впевнився, що вони не мають туфель на собі високих підборів. Але я таки змінився в жінку. Ось тільки чому це сталось, я не міг ніяк зрозуміти?

Врешті, я почав дихати, а оніміння тіла минуло. Все відбулось так, ніби хтось запхнув штекер у гніздо. Мої кінцівки почали рухатись, а голова опала на шию. «Це неможливо!» - подумав я. «Не знову». Я закрив очі і доторкнувся до волосся, яке приємно звивалось між пальцями.

Різкий біль привів мене до тями. Я закинув рюкзак на плечі, маючи намір залишити аудиторію. Але перш ніж я зробив перший крок, я затягнув тугіше ремінь, оскільки моя талія стала досить вузькою. Така ж ситуація була і з моїм взуттям: черевики виявились на два розміри більші, але це не було аж такою проблемою. Плюсом було те, що моя теперішня стопа виглядала на меншу.

Опинившись в коридорі, я відмітив, що ті були майже пустими, окрім кількох студентів, котрі сиділи на підвіконниках. Коли вони мене побачили, то відразу ж замовкли і почали ідіотично та широко посміхатися. - Білявка вже змучилась? - заявив один з них.

Такі випади в мою сторону, змусили мене тільки спохмурніти і тихо загарчати, як Мардж Сімпсон. «Як цей засранець сміє називати мене білявкою?» - нервувався я. «Він міг би досягнути значно більшого, якби поводився нормально». І тут я побачив себе в великому дзеркалі. В ньому відбивалась дівчина ідеальної зовнішності. Риси обличчя були м'якими і фантастично жіночими, так само як і ціла фігура. Золотисте волосся було ніби рекламою дорогого шампуню. Ось тільки одяг на мені не відповідав цій зовнішності. Затерті джинси були задовгими, а сірий светр зовсім не личив такій красивій дівчині. Стара військова куртка, яка могла б зійти для студента, остаточно руйнувала мою вишукану фігуру. Розмір бюсту був великим, але не неприродним. Нажаль, бюстгальтера на мені також не було, а тому кожен крок змушував їх підскакувати вгору і вниз, змушуючи мене рухатись повільно і плавно. На щастя поблизу нікого не було, хто б міг це помітити.

Опинившись дома, я впав на ліжко, ховаючи голову під подушкою. Я досить часто робив так, але цього разу, мої пишні цицьки, змушували мене почуватись по-іншому. Лежачи на животі, я відчував, як вони тиснуть на грудну клітку. Це могло здаватись смішним, але я відчував себе якось… добре…, приємно. Зрештою, що я міг знати на цю тему. Щоб не ризикувати, я сів і глибоко вдихнув. Дзеркало в шафі дарувало мені дуже дивне видовище. На ліжку сиділа молода, красива і спокуслива дівчина одягнена в незграбний чоловічий одяг і розмірковувала на подальшими діями. Довге волосся знову опало мені перед очі, а я відкинув його назад підсвідомим рухом. Виглядало на те, що трансформація була досконалою. Все виглядало так, ніби я ніколи не був хлопцем. Моє тіло, навіть мої рухи, нічим не зраджували в мені чоловіка. «Як це сталось?» - подумав я. «Чому і коли?» Я не знав відповідей на ці питання і не знав чия це «заслуга». «Невже знову мій Пан дав про себе знати? Минуло три місяці і я знову якось попав в його пастку?» Те, що це була пастка, я не мав жодного сумніву. І цього разу я вляпався значно поважніше, оскільки зараз нічого не вдягав, що змінило б мене в жінку.

Я повільно підійшов до шафи і відкрив двері. На її дні лежала коробка з черевичками. Біла і невинна. Я присів і вийняв її. Спочатку я дивився на неї кілька хвилин, а потім змусив себе відкрити кришку, незважаючи на всі страхи і кошмари. Черевички скидались на звичайне взуття на високих підборах, трішки зависокі, як на повсякденне взуття, але в принципі, цілком нормальне. Коли я торкнувся пальцями до гладкої шкіри, то навіть нічого не відчув. Нічого конкретного.

Зітхнувши, я закрив коробку і затиснув її під рукою. Я потребував допомоги, ось тільки де її знайти? Одне було зрозуміло: цього разу я змінився в ще красивішу дівчину аніж минулого разу. Що б не відбулось, я знову перетворився на жінку і буду змушений знайти можливість скасувати ці зміни.

З люттю в животі, я ширше відкрив двері шафи. Я не мав наміру одягати нічого спокусливого. Нажаль, серед моїх бюстгальтерів не було таких, котрі мали чашку «С» чи «D». Довге пальто, як і в минулий раз, чудово підходило для мене, роблячи мою фігуру менш помітною. З кросівками на ногах я виглядав, як більшість жінок, котрі якраз прямували на роботу. І в цьому питанні, я дуже сильно шкодував, що не можу обути своє улюблене взуття. Я кохав його носити. Воно робило так, що жінки на підборах виглядали витончено і дуже спокусливо. Але тепер, я був радий, що мав на собі звичайне спортивне взуття. Я хотів якнайшвидше віднайти цього клятого чоловіка.

Дорогу до його будинку я ніколи не забуду, до самого кінця свого життя. Звичайні будинки на звичайній бічній вулиці. Більшість садів по дорозі були з залізними огорожами, або високими кущами, котрі прикривали маєтки від чужих очей. Ліворуч і праворуч кипариси виднілись перед будинками вздовж вулиці. Все це викликало в мене дивну тривогу. Здавалось, що це місце існує само по-собі, незалежно від решти міста. Принаймні мені так здавалось. Звуки від моїх кроків ніби поглинались цією вулицею, а на додаток, мені в голову прийшло абсурдне порівняння з казкою «Hänsel und Gretel» коли я побачив потрібний мені будинок в денному світлі. Я стояв перед будинком, який не вирізнявся від жодного іншого по-сусідству і в якому трапилось те, що трапилось. Таємничий шарм будинку вже на вулиці зменшував мою мужність. Моє серце почало битись сильніше, коли я майже побіг до будинку.

З остатньою іскрою впевненості в собі, я зупинився перед дверима. Замість електричного дзвінка використовувався старомодний механічний дзвінок на шнур. Я потягнув за нього і в повітрі зазвучав приємний звук дзвону, який повільно затухав. Моя серце почало битись швидше, а горлі пересохло. На якусь мить, я хотів, щоб в будинку нікого не було.

А потім, я почув кроки. Замок з голосним звуком відімкнувся, а важкі двері відкрились. На порозі стояв Він - чоловік, який зробив з мене жінку три місяці тому. І так чи інакше, він знову зробив це. Ледь помітна посмішка на його устах тільки підтвердила мої припущення. Тільки тепер я зрозумів, яким низьким я став. Навіть минулого разу, навіть на шпильках, я був нижчим від цього чоловіка, але не тепер. Тепер, він представляв з себе ще суворішого, враховуючи те, що я був майже на п'ятдесят сантиметрів нижче його. Одного його вигляду вистачило мені, щоб забути всі свої наміри. В мене виникло непереборне бажання сховатись куди-небудь, якнайдалі звідси. Він мовчав продовжуючи дивитись на мене, а потім спокійно підняв руку і м'яко погладив мене по щоці. Навіть цей легенький дотик викликав в мене гарячу хвилю збудження, котра пронеслась по тілу і змусила мене тихенько зітхнути. Цей дотик був таким приємним. Я відчув, як моя воля слабшає з кожною секундою і найгірше було те, що я нічого не міг з цим зробити.

- Ти довго трималась, - почув я його, ніби батьківський, голос. Він звучав так чудово заспокійливо. - Я сподівався, що ти прийдеш раніше… і без примушення.

Я усвідомлював його слова, але відчував себе одночасно приголомшеним. Його рука все ще лежала на моїй голові і коли він забрав її, я відразу ж забажав, щоб він повернув її назад, забажав, щоб він продовжував торкатись мене.

- Заходь, маленька, - сказав він, а я, як у трансі, увійшов в дім. - Я бачу, що ти принесла черевички, які купила в мене.

Я забув про коробку під рукою. Його слова повернули мене до реальності, а я пригадав причину моїх відвідин. Я заспокоївся і внутрішньо зібрався для подальшої розмови.

- Мій Пане, що Ви зробили зі мною?

Хоча чоловік і йшов переді мною, я був на сто відсотків впевнений, що він посміхається про себе.

- Ну, я зробив з тебе жінку, - він провів мене через коридор до сусідньої кімнати, яка була вітальнею. - Але ти, як завше, недооцінюєш цього, маленька.

- Але я не вдягав Вашого взуття! - обережно запротестував я.

- Це вже не є обов'язковим, - відповів мій господар. - Сідай!

Він вказав мені на крісло і я сів на нього без жодних заперечень. Переді мною було велике дзеркало, освітлене по боках лампочками і широкою полицею перед ним. На ній стояли різноманітні баночки, лежали губні помади, пензлики і інші речі до макіяжу. Я продовжував оглядати кімнату і побачив велику шафу переповнену одягом. Деякі речі в шафі були зроблені зі шкіри, інші з латексу. Окрім цього вбрання, я бачив дуже елегантні сукні, матеріал яких виблискував на світлі. Загалом, вміст шафи скидався на водевільний гардероб. За всім цим, я не помітив людину, котра також перебувала в кімнаті. Він був на тридцять сантиметрів нижче від мого Пана, мав ніякий вигляд, а його поза скидалась на незвичайно байду. Якби мене пізніше попросили б описати його, я не зміг би це зробити, тому що не пам'ятав би як той виглядав. Чоловік стояв мовчки і незадоволено дивився на мене.

- Але як…? - я звернувся до свого Пана з питанням, але той відразу ж перервав мене.

- Ти цього не зрозумієш, навіть, якщо б я і все розповів тобі, - сказав він з обуренням в голосі. - Ти пам'ятаєш, що під-час нашої останньої зустрічі, ти пила мою сперму?

- Так, мій Пане, - відповів я киваючи головою. - Як я міг би це забути?

- І з цього моменту, я отримав владу над тобою… навіть без допомоги куплених тобою черевичків на підборах, - посмішка знову розквітла на його обличчі. Він забрав в мене коробку і продовжив: - Але я повинен сказати, що трішки розчарований. Я думав, що ти сам прийдеш до мене без такого примушення.

Я відчув, що червонію на обличчі. Кожна спроба моїх пояснень була б даремна. Я і сам не знав, чому я не прийшов раніше. Отриманий досвід в тілі жінки цілком змінив моє життя і, напевно, відвідини мого Пана були б питанням часу. Просто, я довгий час не міг прийти до себе, не міг повернутись до старого життя.

- Ти перший, - незворушно продовжував говорити він, - на кого я був змушений впливати.

- Але чому, мій Пане? - тихо запитав я.

- Насправді, мені не довелось аж так сильно впливати на тебе, просто на даний момент, в місті ти єдина з моїх дівчат. Мені потрібна супутниця на вечірку.

Жах на моєму обличчі став більш ніж очевидним.

- Маленька, не хвилюйся так. Ти будеш виглядати чарівно. Джозеф попрацює над тобою. І пам'ятай: зараз ти жінка і тільки жінка. Усвідомлюючи це - ти сильно допоможеш собі подальшому.

З цими словами, він піднявся і вийшов з кімнати, звертаючись на остаток до мене. - Роби все, що Джозеф вимагатиме від тебе. Другий чоловік підійшов до крісла на якому я сидів і рефлексивно поглянув на мене.

- Зніміть свій одяг, будь-ласка! - попросив він дружньо але і рішуче, даючи мені усвідомлення того, що він може бути небезпечним. Але навіть і без цього, я виконав те, що він попросив. Що мені залишалось робити? Я піднявся і почав роздягатись, так як мене просили. Краєм ока, я побачив, як Джозеф знімає з гачка білий халат і передає його мені. Я подякував за турботу, оскільки дефілювати голим перед ним, мені було не дуже приємно.

Шовк халату дивовижно м'яко ласкав мою шкіру і коли я знову сів, то помітив в дзеркалі, як збуджені соски проступають через матеріал. «Ну ось, я можу спокушувати лише одним своїм виглядом, так, як це роблять інші жінки», - подумки ствердив я, відчуваючи деяку незручність від такої ситуації.

- Він ще повернеться, - сказав Джозеф і зайнявся моїм волоссям, стягнувши його в хвіст та зафіксувавши стрічкою.

- Як він це робить? - запитав я, все ще червоніючи на обличчі.

- Я дійсно не знаю, - відповів чоловік, розставляючи на трюмо різні баночки. - Я намагаюсь не думати про це, поки він дозволяє мені займатись такими красивими дівчатами, як ти.

Його комплімент був мені, як бальзам на душу. Я посміхнувся у відповідь.

- Просто сиди і насолоджуйся.

Наступні півгодини подарували мені найприємніші враження, які я коли-небудь мав до цього часу. Я почувався, як якась кінозірка. Джозеф дійсно був професіоналом, швидко працюючи різними пензлями і кісточками. Наші очі знову і знову зустрічались в дзеркалі, коли він працював над моїм макіяжем та обличчям. Він наніс трішки рум'яну, підкреслив очі тінню. Контрастні, чуттєві червоні губи з блиском, ідеально довершували образ. Всього цього вистачило щоб зробити моє обличчя неймовірно спокусливим і одночасно невинним. З таким обличчям, я міг обвести навколо пальця кожного чоловіка, якого б зустрів.

Закінчивши з обличчям, Джозеф зайнявся моїми нігтями. Багато роботи вони не вимагали. Чоловік тільки покрив їх червоним лаком під-стать кольору губ. Він зробив це з завидною швидкістю і впевненістю.

Після того, як лак на нігтях висохнув, Джозеф зайнявся моїм волоссям, роблячи його більшим в об'ємі, а потім зафіксував лаком пасемко волосся, яке грайливо впало мені на лоб. Врешті-решт, з дзеркала на мене дивилась молода дівчина, яка б без проблем привернула б мою увагу на вулиці. Від цього вигляду, моє серце почало швидше битись. На сьогоднішній вечірці я зможу причарувати всіх чоловіків навколо себе. Сидячи в кріслі, я не був впевнений чи подобається мені це чи ні. На остаток, залишилось ще одне питання, що я повинен одягнути на себе.

- Bella, - прокоментував Джозеф моє відбиття в дзеркалі. - Ти станеш першою леді вечірки і повір мені, це тобі піде на користь.

Перш ніж я почав переварювати його слова, чоловік задемонстрував мені пару чудових панчіх з мережевою обробкою. Їх світлий відтінок майже зливався з кольором моєї бездоганної шкіри, коли вони почали ковзати по ній. Я мовчав, коли Джозеф ніжно одягав їх на мої ноги і дивлячись на це, я на мить, хотів залишитись жінкою назавше. Шовковистий блиск на ногах змушував виглядати їх неймовірно еротично, а я уявляв собі, як я впливатиму їх виглядом на інших чоловіків.

Звук матеріалу позаду повернув мене до реальності. Коля я повернувся, то побачив Джозефа, який підходив до мене з червоною сукнею на руках. Вона виглядала, як ідеал вечірньої сукні, виблискуючи еротичною червінню атласу на світлі. Основою сукні був корсет, який підтримувався бретельками, а поділ сукні опадав до підлоги, хитаючись з кожним кроком чоловіка.

- Це для тебе, - посміхаючись сказав Джозеф. - Відповідне плаття для справжньої богині.

Мої очі блищали від хвилювання, коли я почав оглядати її. Я ледь посміхався, уявляючи, як вона буде виглядати на мені. Я повільно піднявся і взяв матеріал сукні в пальці, насолоджуючись дотиком до тонкої тканини.

- Я допоможу тобі, - запропонував Джозеф.

Я хотів одразу ж одягнути її на себе, але раптом щось пригадав. - А до неї не потрібна якась спідня білизна?

- Ні, - почув я відповідь. Джозеф багатозначно похитав головою, розшнуровуючи корсет на спині. - Тільки плаття, панчохи і, звичайно, відповідне взуття.

Я сприйняв його слова, як комплімент, враховуючи те, що привело мене раніше до мого Пана. Джозеф сприймав мене як жінку, яка мала зачарувати всіх цього вечора. «Можливо все це», - подумав я, «і має бути моїм завданням. Виглядати і пахнути. І нічого більше».

Не гаючи часу, я відкинув халат на крісло і вступив в коло, яке утворювала сукня. Хоча Джозеф намагався не дивитись на мої тіло, я відчув його незручність, коли він почав підіймати плаття вгору. Коли він торкнувся сукнею моїх стегон, у мене мурашки побігли по шкірі.

- Руки вгору, - наказав він, підтягуючи корсет. Підсвідомо, я знав, що сукня ідеально мені підходитиме, але мої груди не були згідні з цим. Різким рухом Джозеф підтягнув сукню на відповідну висоту. - Потримай її, будь-ласка, - попросив він.

Я зробив так, як він просив, а Джозеф, зайшовши мені за спину, почав туго стягувати шнурівки корсету. Через кілька хвилин, я був впевнений, що він закінчив, але чоловік продовжував тугіше затягувати шнурки на спині, стискаючи мої груди матеріалом сукні. Врешті, тиск став настільки сильним, що я інстинктивно перестав дихати.

- Дихай, - наказав мені Джозеф, оцінюючи тісноту корсету.

- Ааа, - ледве видихнув я. Мої груди відчувались так само як і я, просячи свободи. Джозеф закінчив огляд і зав'язав шнурівку на красиву петлю.

Минуло кілька хвилин, перш ніж я змін зробити перший нормальний вдих.

- Спокійно. Дихай грудьми, - порадив мені чоловік. - Дихай підсвідомо, як жінка, а не як чоловік.

Незважаючи на його поради, мені здавалось, що на даний час зробити це неможливо. Я заспокоївся і це допомогло. Я відчув, як з кожним подихом рухається моє декольте, підіймаючись і опадаючи. Я боявся чи корсет втримає мої груди, але швидкий погляд у дзеркало заспокоїв мене принаймні в цьому питанні.

Різні думки виникали в моїй голові, коли я дивився на себе в дзеркало. Невже я з'явлюсь так одягненим в громадському місці? З таким тілом і в такій сукні, я привертатиму увагу до себе навіть сліпих. Я розумів беззаперечно. Незважаючи на те, що сукня сягала підлоги, вона була дуже елегантною і повністю підходила до вечірньої урочистості, але, як на мене, все одно була трішки провокаційною. Будучи чоловіком, я б був в захваті супроводжуючи дівчину одягнену саме так, але і з цієї самої причини, будучи на місці цієї дівчини, я б хотів менше привертати уваги до себе.

Час минав, а я все ще стояв перед дзеркалом. Підійшов Джозеф і присів, тримаючи в руках коробку. Він обережно поклав її на крісло і відкрив кришку. В ній лежала пара срібних туфель з відкритим боком. Вони мали класичну форму і тонкі дванадцятисантиметрові стальні підбори-шпильки. Я дивився на символ жіночої грації, навіть не уявляючи скільки вони коштували. Виглядало на те, що розмір туфель був під мою теперішню стопу, але враховуючи висоту каблука, це взуття не передбачало постійного носіння.

- Якщо дозволиш, - сказав Джозеф, галантно простягаючи туфлі в мою сторону. Я був радий його допомозі, тому що не був впевнений, що зможу їх одягнути маючи на собі тісний корсет. Я підтягнув сукню вгору і насолоджувався відчуттям ковзання туфлі на стопу.

Відчуття ідеального пасування не піддавалось опису. Це як падіння великого каменя з серця, коли дивишся на фантастичне взуття і уявляєш собі, як чудово воно виглядатиме на тобі, а потім приміряєш його і воно дійсно виглядає ідеально на ногах. Чим красивіше взуття, чим частіше в мене виникало таке відчуття. Але не цього разу. Срібляста туфелька ніби була створена для мене: досконало лежала на стопі на всю її довжину та відчувалась неймовірно зручно, незважаючи на поважну висоту каблука. Я опустив сукню і твердо встав на підборі, легенько похитавшись, оцінюючи туфельку.

- Підійшли, як рукавички, - з подивом ствердив я.

- Хто б сумнівався, - сказав Джозеф і допоміг мені обути другу туфельку, яка також ідеально підійшла мені. - Ніби зроблено на замовлення.

Питання, що допасувалось до мене: я чи мій одяг, швидко вилетіло з моєї голови. Принаймні цього вечора, я проведу на каблуках і єдине, чого я жалів, що довжина сукні не дозволить всім насолоджуватись виглядом прекрасного взуття на мені.

Закінчивши з одягом, Джозеф простягнув мені срібний браслет на руку і вдягнув у вуха брильянтові сережки. Чоловік зробив два кроки назад і подивився на мене.

- Bella. Ідеальна, - ствердив він, розглядаючи мене критичним поглядом.

Неначе за сигналом, двері позаду мене відчинились і перш ніж я повернувся, почув захоплене «Ммм!». Це змусило мене посміхнутись від задоволення. Прийшов мій Пан і, очевидно, йому сподобалось побачене. Ця його похвала, викликала в мене почуття щастя, про яке я ніколи не здогадувався. Моє серце шалено калатало в стиснутих грудях, коли я повернувся до нього. Незважаючи на височезні підбори, я все ще був змушений дивитись на нього знизу вгору. Мій Пан мав на собі елегантний чорний смокінг і виглядав в ньому неймовірно привабливо. Він без слів підійшов до мене, ніжно підняв моє підборіддя і подарував довгий поцілунок, від якого я аж захитався. Я розкрив свої червоні губи, дозволяючи язику мого Пана проникнути до рота і коли він зробив це, через моє тіло пробігло тремтіння, від якого я хтиво застогнав. У цей момент, я всіма фібрами свого тіла хотів, щоб його поцілунок ніколи не закінчувався.

Коли він відсторонився, я все ще не міг прийти до себе, залишаючись приголомшеним.

- Джозефе, дуже хороша робота, - сказав він, не звертаючи уваги на мене. - Помада навіть не розмазалась.

- Ваша похвала є нагородою для мене, - відповів Джозеф.

А тим часом я все ще перебував під чарами поцілунку, а розмова чоловіків долинала до мене ніби через вату. Тільки тоді, коли мій Пан взяв мене за руку і повів за собою з кімнати, я поступово почав повертатись до реальності. На додаток, я був змушений швидко крокувати за Паном, а мої підбори голосно клацали по паркету, коли я намагався підтримати крок.

На вулиці на нас вже очікував великий седан, а шофер ввічливо відкрив переді мною двері та допоміг сісти всередину - корсет аж ніяк не сприяв швидкій посадці. Через нього, я був змушений сидіти прямо. На щастя, місця на ноги було більше ніж достатньо, так що я не відчував себе стиснутим.

Через мить, мій Пан всівся поруч зі мною. Він недбало поклав руку на моє стегно, а я зіщулився від збудження.

- Спробуй доїхати як найшвидше, - сказав він, звертаючись до водія. - Я не люблю з'являтись останнім, якщо це не необхідно.

Водій кивнув і ми поїхали. Через кілька хвилин, господар натиснув на кнопку і між нами та водієм виникла перегородка.

- Тепер, щодо тебе, - почав говорити мій господар. - Як я вже говорив, ми прямуємо на вечірку. Це святкова вечірка бізнесменів з щорічним збором коштів на захист місцевих лісів… принаймні це офіційна версія. Неофіційно, це зустріч одних з найважливіших найвпливовіших бізнесменів зі всієї країни, на якому вирішуються насправді поважні бізнес-пропозиції.

Він зробив паузу, сподіваючись, що я зрозумів повагу ситуації. Будучи студентом, така зустріч заінтересувала б мене, вважаючи події, котрі там могли відбуватись. Однак, будучи в спокусливому дівочому тілі, я не міг зрозуміти свого завдання. Моє серце билось все швидше і швидше аж раптом, я почув тишу, яка запала в салоні.

- Але все це не для тебе, маленька, - продовжував мій Пан, ласкаючи рукою моє стегно. Твоя задача, просто супроводжувати мене і не робити нічого іншого, окрім розсіювати навколо свою чарівність та привертати до себе увагу чоловіків на яких я тобі вкажу… Раптом, дивна посмішка з'явилась в нього на обличчі. Такої посмішки я ще не бачив. - … У всіх відношеннях.

І тут я зрозумів, чому мені не потрібні були трусики. Від усвідомлення цього у мене аж стиснуло в животі. Навіть незважаючи на корсет. Мало того, що я там мав бути в якості супроводу, то ще мав зачаровувати абсолютно невідомих мені чоловіків, щоб потім мати з ними стосунки. Від цього я мало не задихнувся і в перший раз, мені вдалось вирватись з-під чар мого Пана.

- Так не можна! - запротестував я і на мить, побачив в очах мого Пана здивування. Але вже через кілька секунд, він змусив мене зрозуміти, що має наді мною повну владу. Він зі всієї сили схопив мене між ногами, а я отримав від цього таке інтенсивне збудження, яке мене аж налякало. Його рука перебувала в мене між колінами, а середній палець впевнено стимулював мій клітор. Від такого, весь мій опір зник, зламався. Я відкинув голову назад, закрив очі і видав з себе спокусливий стогін. Несвідомо, я розвів ноги, даючи руці мого Пана більше оперативного простору. Але той швидко забрав руку, незважаючи на прохання мого тіла.

- Я не хотів би, що ти була мокрою вже зараз, маленька, - сказав він бездушним голосом, відкидаючись на спину. - Сьогодні вечером, в тебе немає вибору. Ти робитимеш все, що я накажу і з ким накажу.

Його слова проникали в мою свідомість. Я відчував, як шалено калатало моє серце під грудьми. Я мріяв про його дотик, який зводив мене з розуму, гасячи останні іскри самоідентифікації та замінюючи її на безумовну відданість та ейфорію. Я миттєво забув всі питання, які готував ще кілька хвилин до цього: на чому мала полягати моя робота серед всієї цієї економічної еліти? Які переваги він отримає від цих людей в замін моїх послуг? Ці і інші думки одразу ж перетворились у звичайний шум в голові.

Через відкрите вікно долинала джазова музика. Автомобіль сповільнювався, аж врешті зупинився. Ми досягнули мети подорожі. Через вікно, я побачив молодого чоловіка в червоній лівреї, який відкрив переді мною двері.

- Зачекай! - почув я коротку команду від свого Пана. Він вийшов назовні і обійшов машину. Посміхаючись, чоловік простягнув до мене руку. З боку, це виглядало так, ніби галантний джентльмен допомагає свої пані висісти з автомобіля. Але насправді, він не хотів залишати мене ні на мить самим з собою. Перед моїми ногами виднівся червоний килим, по краях якого стояли квіткові горщики. Все навколо було залите м'яким золотистим світлом. Воно, разом з приємною музикою створювало елітарну атмосферу. В кількох метрах від нас, я побачив красиво одягнені пари, котрі розмовляли з самотнім репортером, колега якого без зупинки робив фотографії прибулих гостей. Мене здивувало, що на таку подію з'явився лише один репортер. Але все змінилось, коли ми наблизились до входу. Тоді, я зрозумів, що збір коштів матиме успіх. Партнерки гостів видавали з себе класичних благодійних леді, а їх чоловіки стояли мовчки і мали на обличчях ледь помітні посмішки, які давали зрозуміти, як мало їх інтересує весь цей гамір. Для них головнішими були інші речі. Коли один з таких чоловіків побачив нас, то відразу ж полишив свою дружину і з розпростертими руками попрямував в нашу сторону. Навіть я помітив, як йому було нудно на цій вечірці.

- Як приємно Вас тут бачити, - вимовив він, підходячи до нас і хапаючи руку мого Пана. - Здається, нас чекає цікавий вечір.

- Вибач, ми не хотіли б нічого пропустити, - відповів мій Пан і продовжив прямувати тільки в йому відомому напрямку.

Я помітив, як чоловік спостерігає за нами, викручуючи шию, а я, зі свого боку, послав йому свою саму найнаївнішу посмішку. Коли ми так дефілювали, я чув за спиною спроби чоловіків розгледіти нас та роздратоване зітхання їх красивих половин.

Під руку з моїм Паном, ми увійшли в ратушу, де рух був ще більшим ніж на вулиці. Всюди стояли невеликі групки людей, котрі розмовляли між собою, створюючи специфічний шум, який перемішувався дзвоном келихів з шампанським та час-від-часу сміхом. Я відразу ж зрозумів, що цей світ не був моїм світом. Але все ж таки… я мусив дотримуватись певних правил, а тому наївно посміхався, намагаючись підігрувати навколишній атмосфері, хоча і не знав, як довго протримаюсь. Офіціант з тацею шампанського врятував мене в останню хвилину. Перш, ніж взяти келих, я запитав Пана, чи можу це зробити.

- Якщо забажаєш, - тихо промовив він, киваючи людині, яка була поза моїм баченням.

Я ще хотів в останню мить підібрати келих з шампанським, але якийсь голос всередині змусив мене полишити цю спробу.

Зрештою, келих з напоєм таки опинився в моїй руці і я дозволив собі протягом години розглядати гостів. Кожен з них перемовлявся з іншим, хоча всі чоловіки виглядали так, ніби вже втомились від таких розмов, від повторів одних і тих же фраз. Щодо мене, то я продовжував красиво виглядати і пахнути, так як і планував мій Пан. Але я відчував, що мене чомусь ігнорують, можливо це через колір моєї сукні, який був подібним до кольору одягу офіціантів. Розмова зі мною, одягненим в яскраво-червону сукню привертала б увагу до розмовляючого, а виглядало на те, що гості воліли бути дискретними, принаймні до певної міри.

Зал кишів гламурністю. Джаз бенд грав тиху і приємну танцювальну музику 50-х років, але танцюючих пар я не бачив. Великі букети квітів стояли по периметру зала, а на стінні світильники кидали м'яке світло. Майже всі у цьому залі виглядали так, ніби це місце існувало тільки для них, а всі навколо повинні бути вдячними, що опинились тут. Я не відносився до цієї когорти. Мій Пан постійно розмовляв з гостями, час-від-часу кидаючи погляд на мене. Я не міг допомогти йому, оскільки нікого з гостів не знав. Я просто чекав на те, що мало статись. Більше того… я жадав цього. Усвідомивши це, я схопив другий келих шампанського.

Як не дивно, перша половина вечора пройшла абсолютно спокійно. Ми не брали участь в самому банкеті. Замість цього, мій Пан все розмовляв і розмовляв з гостями. Через годину можна було побачити, як гості формуються у невеликі групи, виглядаючи змовницьки. Тим часом, я стояв в залі і слухав промови про благочинність.

Мій господар, здавалось, був у своєму середовищі, хоча і відмітив про себе, що щось назріває.

Він залишив мене і розмовляв з літнім чоловіком з фірми «Grey Bird». Я задавався питанням, яке високе положення займає візаві мого Пана.

- Добрий вечір, панове, - почув я знайомий мені голос чоловіка, котрий приєднався до двійки розмовляючих.

- О, добрий вечір, професоре Мюллер, - відповів мій Пан, мабуть відчуваючи, як я здригнувся від появи гостя, від того, як почало швидше битись моє серце, а сам я відчайдушно намагався виглядати так, ніби нічого не відбувається.

- Радий Вас тут побачити, - почув я слова професора. - Особливо з цією дамою, яку я не сподівався тут зустріти.

В цей момент, єдиною моє мрією було стати невидимим. Я відчув, як червонію, коли професор самовдоволено посміхнувся до мене. - Я б ніколи не впізнав її в цій сукні. В ній, вона виглядає набагато красивішою.

- Ви знаєте один одного? - запитав мій Пан тоном в якому відчувалось, що він і так все знає.

- О, так, - відповів професор. - Вона моя учениця. Проте, я повинен зізнатись, що не пам'ятаю її імені.

Запала неприємна тиша. Я відчував, як три чоловіки дивляться на мене, сподіваючись дізнатись моє ім'я. Єдиною проблемою було те, що я ніколи не вибрав для себе жіночого імені. Звичайно, я міг назватись будь-як, але моє горло було так стиснене, що я сумнівався чи через нього пройде якийсь зрозумілий звук.

- Я думаю, що…, - почав тихо говорити Мюллер, - … секунду. Я маю її ім'я на кінчику язика… Сабіна, вірно?

Я не був впевнений, що чоловіки правильно сприймали моє мовчання. Я вирішив «піти за течією» і просто кивнув головою, підтверджуючи «здогадку» професора.

- Що ж, моя пам'ять на імена ще не зовсім заіржавіла, - похвалив він сам себе.

Краєм ока я побачив невелику посмішку на устах мого Пана. А може це була тільки моя уява? У будь-якому випадку, він виглядав на цілком задоволеного розвитком подій.

- Боюсь, що наша вечірка є нудною для Сабіни, - сказав він, безпосередньо звертаючись до мого професора. - Я також зізнаюсь, що вона не розповідає мені про свої успіхи в навчанні.

- Це дуже погано, - відповів професор і подивився на мене. - Але сподіваюсь, що Сабіна винесе з цієї вечірки багато корисного. Така красива дівчина не повинна нудитись. Може я допоможу їй зробити цей вечір більш різноманітним.

Його слова зазвучали так, ніби він насправді хотів зробити те, про що говорив. Ця байдужа але і неоднозначна пропозиція змусила мене відчути гаряче тремтіння по всьому тілу. Перш, ніж я встиг відповісти, мій Пан зробив це за мене.

- Сподіваюсь, що вона буде дуже вдячна. Я правий, Сабінко?

І хоча тисячі страхів звалились на мене, я не міг нічого зробити, що б врятуватись від їх навали, а тому лише солодко посміхнувся. - Я з задоволенням.

Професор галантно взяв мене під руку і ствердив: - Що ж, залишимо поважних людей для поважних розмов.

Я кинув останній погляд на свого Пана, але нічого в ньому не побачив. Він відвернувся до свого співрозмовника і, здавалось, втратив будь-який інтерес до мене, своєї партнерки. Не пручаючись, я попрямував з професором до залу. Виглядало на те, що він насолоджувався моєю компанією. Він стискав мою руку своєю рукою, коли ми ішли разом. Трішки пізніше, я відчув його руку на моєму стегні, даючи мені зрозуміти, яку різноманітність мав на увазі професор. Хоча я був здивований власною реакцією на такі його дії.

Ми впевнено вступили на танцмайданчик, на якому, в такт музики, повільно кружляло кілька пар. Без зайвих запитань, професор обійняв мене за талію і повів в танець. У порівнянні зі мною, виглядало на те, що мій партнер мав досвід в танцях, а я намагався не впасти на своїх височезних каблуках. Я подивився йому в очі і зрозумів, що танець - це тільки прелюдія до подальших дій. Ми притискались тілами і я відчув, як його рука ковзнула нижче.

- Красива жінка може звести з розуму будь-якого чоловіка, - почув я слова професора. Цей тихий комплімент змусив моє серце забитись швидше. - Хто б міг подумати, що в мене є така чарівна студентка.

Виглядало на те, що він говорить це цілком поважно. Від його слів, я зніяковів і відчув, що знову червонію. Пальці мого партнера легенько торкнулись до мого підборіддя і притягнули моє обличчя до його обличчя. - Не потрібно соромитись!

Його посмішка була, як бальзам на мою душу, котрий змив всі страхи. Я підсвідомо притулився до професора, відчуваючи тиск його пеніса. Я почав тремтіти і це навіть помітив професор. Я закрив очі, відчуваючи себе чудово і міг так танцювати годинами, але раптом, щось розірвало наші обійми, брутально повернувши мене до дійсності. Він швидко потягнув мене з площадки. Його реакція здивувала мене так сильно, що я мало не впав, швидко перебираючи ногами за професором. Без єдиного слова ми вийшли зі залу і попрямували бічним коридором. Врешті, ми зупинились перед дверима, які професор енергійно відкрив, незважаючи на здивовані обличчя декількох пар. Сподіваюсь, вони нічого такого не подумали про нас.

Зал був освітленим вуличними ліхтарями, світло яких проникало через вікна. Виглядало на те, що це приміщення не використовується вже певен час. Зайшовши всередину, мій супутник закрив двері за собою.

«Ну ось і все», - подумав я, усвідомлюючи те, що далі трапиться. Я відчував похіть професора і це змушувало мене почуватись збудженим і одночасно безпорадним. Я не міг протистояти його чоловічій силі. Усвідомлення того, що далі відбуватиметься, робило мене неймовірно мокрим між ногами. Я почав розглядатись по залу. Це був типовий конференц-зал з П-подібним столом і стільцями, котрі лежали на ньому догори ногами.

Проте, професора Мюллера мало інтересувала обстановка приміщення. Як тільки чоловік закрив двері, він подарував мені жадібний поцілунок, змушуючи мене видати тихий стогін. Мої губи не ставили жодного опору, коли його язик почав наступ. Я закрив очі, окунаючись у пристрасть, яка почала омивати мене неначе гарячий душ. Збудження повністю засліпило мій розум і тільки одна думка палахкотіла в моїй голові, неначе маяк: я хочу трахкатись з цим чоловіком.

- О, так, - простогнав професор. Його дихання стало таким же швидким, як і моє. - Ти справжня жінка і неймовірна спокусниця.

Він присмоктався губами до моєї шиї неначе вампір, а я насолоджувався отримуваним відчуттям. Підсвідомо, я прикусив нижню губу, не можучи повірити в те збудження, яке я відчував. В наступний момент, я обгорнув руки навколо свого професора і застогнав від бажання, коли він підняв мене і посадив на край стола. Швидким рухом він скинув два крісла зі столу, продовжуючи цілувати мене. Я підсвідомо розвів ноги, спідниця розкрилась, оголюючи мої стегна. Я відчував, як його руки ласкають мою шкіру, змушуючи мене тремтіти від хвилювання. Ще один довгий поцілунок, а потім, він відсторонився, розглядаючи мене на столі. Я спокусливо дивився в його очі, спостерігаючи, як професор розстібає замок-блискавку на штанах, дістаючи звідти свій член. Той вже був готовий до роботи. В наступний момент, мої ноги опинились на плечах професора, а його пеніс без проблем увійшов в мою мокру і спраглу піхву.

Я мало не втратив свідомості від почуттів, котрі переповнили мене. Мій професор входив мене, даруючи неймовірні дізнання. Я широко розкрив рота і стогнав від задоволення, відчуваючи як пеніс входить в мене все дальше і дальше. Кожен сантиметр чужого тіла, змушував мене все сильніше затискати пальці об край стола. Я був цілковито безборонний перед професором, на додаток з ногами на його плечах. Коли перший шок минув, я не міг витримати гучного стогону, а професор ніби очікував на це. Він почав рухатись швидше і жорсткіше. Від його елітарного позерства не залишилось жодного сліду. Зараз, мене трахкав брутальний самець, який задовольняв своє бажання. Незважаючи на корсет, мої груди вискакували з нього кожен раз, як тільки він доходив до мого живота.

- Ах… Так…, - стогнав він в такт своїм рухам. - Ти… ти… така… добра… для траху!

Але я не слухав його слів. Всю мою свідомість оповило гаряче бажання, а я ясно відчував, як в мене все далі і далі заходить його прутень. Відчуття часу давно зникло: можливо все тривало секунди, а може години. До тих пір, як він не кінчить в мене, мене нічого не цікавило в цьому світі.

Нажаль, здавалось, мій коханець вже майже опинився на вершині свого максимуму. Його поштовхи ставали повільнішими, хоча і залишаючись інтенсивними, а коли він засунув свій палець мені до рота, я з радістю почав насолоджуватись його смоктанням.

- Так, люба. Скоро ти отримаєш те, на що заслужила.

Я почав відчувати, як його пеніс пульсує в мені і через мить, гаряча сперма глибоко пролилась всередині мене. Це було неймовірно. Я відчував як м'язи моєї піхви стискають його пеніс, вичавлюючи всю можливу сперму з члена всередині мене. Швидко напруга почала спадати, аж врешті, професор заспокоївся, ніжно поцілував мої туфлі, лижучи стальні підбори та стогнучи при цьому, аж врешті, забравши мої ноги з своїх плечей, повільно відійшов від мене.

Здавалося, я ледве міг рухатись, але все ще лежав на столі важко дихаючи та будучи приголомшений тим, що тільки-но відбулось. Чи я отримав власний оргазм? Мені було все одно. На даний момент, це не мало жодного значення. Минуло кілька хвилин, перш ніж я почав адекватно сприймати світ навколо себе. Перший погляд був на професора, який власне закінчував застібати штани з самовдоволеним виразом на обличчі.

- Давай, дорогенька. Ми не повинні так довго перебувати на самоті, - сказав він, дивлячись на мене вниз. - Нас можуть неправильно зрозуміти.

Він схопив мене і поставив на ноги. Поділ сукні ковзнули вниз по ногах, приховуючи мою, все ще мокру «шпаринку». Ззовні, я виглядав так ніби нічого не сталось. Але кожен крок зроблений мною, доводив мені, що все що відбулось, відбулось насправді і промайнуло занадто швидко. Ця думка ніяк не хотіла полишити мою голову.

Коли ми повернули до великого залу, моя пристрасть все ще не була задоволена і домінувала над свідомістю. Мій супутник гордо походжав зі мною, розповідаючи про свої університетські пригоди, а я не втручався в розмову.

Коли ми підійшли до мого Пана, який тепер розмовляв з іншим гостем, я побачив задоволення мною в його очах. І визнаю, я сам пишався тим, що зробив.

- Ваша Сабіна насправді незвична панянка, - високо оцінив мене професор, передаючи мою руку Пану.

- Ну ось і ти, - сказав мій господар. - Сподіваюсь, ти добре провела час і не нудьгувала.

- Саме так. Ми чудово провели час, - відповів професор Мюллер замість мене, ковзаючи поглядом по моєму тілу, так само як багато інших чоловіків, котрі проходили недалеко від нас. - Я був би радий, якщо ми зустрінемось найближчим часом і попрацюємо ще над кількома економічними питаннями, щодо яких в Сабіни є питання.

- Цілком можливо, але вже не сьогодні. Ми повинні йти, - цими словами мій Пан дав зрозуміти, що перемовини закінчено. Наш раптовий вихід викликав в мене подив, але мій Пан потягнув мене до виходу, змушуючи дріботіти ногами на височезних шпильках. - Я бажаю всім приємного вечора, - попрощався він з знайомими.

Опинившись в фойє, він відкинув ввічливе обличчя, змінившись в звичного Пана. Ми стояли на вулиці в очікуванні нашого автомобіля.

- Він кінчив в тебе? - прямо запитав мій Пан поважним голосом.

Здивований таким питанням, я тільки кивнув головою.

- Молодець, моя маленька, - промовив він, дивлячись, як наш автомобіль наближається до входу. Мій Пан відкрив двері і трішки брутально впхнув мене в салон. Через кілька секунд ми вже повертались додому…

- Підтягни сукню і розведи ноги, - наказав мій Пан, витягуючи з бічного відсіку дверей невелику чорну коробку. Моє серце забилось, мало не вискочивши через горло. Тремтячими руками я підтягнув сукню і зробив так, як мені було наказано.

- Хороша дівчинка. Тепер розслабся. Це просто дрібниця.

Коли я побачив вміст коробки, бажання розслабитись зовсім зникло. Мій Пан взяв великий пластиковий шприц і задемонстрував його мені. Виглядало на те, що мій жах тільки тішив його.

- Не хвилюйся, маленька. Це тобі не зашкодить.

На шприці була відсутня голка. Він опустив його, а я затамував подих, коли мій Пан розмістив шприц в піхві і почав повільно витягувати поршень. Я відчув невеликий але прийнятний біль в животі і тихенько застогнав. Через кілька секунд, я почув як шприц зашипів. Я продовжував сидіти, широко розставивши ноги. Мій Пан пообіцяв мені, що все відбудеться швидко та безболісно і я вірив йому. Перш ніж я розібрався з власним почуттями, він вийняв шприц і почав розглядати його мутний вміст. Здавалось, він був задоволений отриманим результатом. Вперше його посмішку було добре видно, коли він клав шприц у коробку. І вперше, моя цікавість пересилила мою стриманість.

- Пане мій, чи можу я запитати, де Ви використовуватимете сперму професора? - обережно запитав я, розправляючи сукню і приймаючи стосовну позу.

- Можеш, маленька, - відповів він. - І оскільки, сьогодні вечером ми досягли поставленої мети, я дам тобі щось на кшталт відповіді на твоє запитання: все зводиться до того, що люди легко потрапляють під вплив інших людей, якщо тільки в тих людей є щось більше аніж їх волосся.

Незважаючи на те, що я не до кінця зрозумів його слова, вони викликали в мене великий дискомфорт. Я, нарешті, дізнався якими навичками володів мій Пан і в чому насправді полягала моя задача: доставити якнайбільше потрібного Пану матеріалу від професора з найменшою кількістю проблем.

- Дякую, Пане, - слухняно відповів я, усвідомлюючи, що більшого я не дізнаюсь. Принаймні не сьогодні.

Через кільканадцять хвилин, ми разом увійшли в маєток мого Пана, де я усвідомив, що проведений вечір не був аж таким нудним. Без сумніву, я отримав новий досвід, якого ніколи не забуду. Але, навіть, якщо я зараз і повернусь до свого старого життя, я не був впевнений, що зможу проводити його так, як раніше.

- Ти вже можеш бути вільною, - сказав мій Пан. - Ти дійсно допомогла мені цього вечора, моя маленька Сабіно. Від цього імені, моя серце приємно стиснулось. - Я думаю, що в майбутньому, ми ще зустрінемось.

- Що буде зі мною, Пане? - тихо запитав я.

- Повертайся до себе додому і завтра все буде так, як було раніше, - пояснив він, а я відчув невелике розчарування. Він, ніби відчув моє розчарування від цих слів, підійшов до мене і ніжно поклав руку на мій живіт. - Цілком можливо, що наш професор запліднив Сабіночку. Було б нерозсудливо, щоб ти перебував в цьому тілі задовго.

«Я можу завагітніти?!» - ця думка вибила все інше з моєї голови з силою урагану. Вся ця ситуація заходила задалеко, як на мене.

- Я не сумніваюсь, що ти була б чудовою матір'ю. Але впевнений, що ти не зацікавлена в цьому, поки-що. Ти занадто хороша в ці «кубики».

Він пристрасно поцілував мене, намагаючись зменшити мої страхи.

- Все, можеш йди! - наказав мій Пан і вийшов з кімнати.

Я все ще стояв, відчуваючи жах від почутого, аж раптом відчув, як щось ніби рухається в моєму животі. Звичайно, це було абсолютно неможливо, але мій розум не хотів сприймати логічні докази. Заплутавшись в думках, я вибіг з кімнати. В останній момент, я пригадав, що потрібно забрати свої речі. Я знайшов їх в роздягальні і почав пакувати їх, підбираючи все, що попадало під руку. «Цікаво, чи мені можна забрати сукню?» - запитав я сам себе. Оскільки запитати не було в кого, я накинув на плечі пальто і вийшов на вулицю так, як був одягнений.

По дорозі додому, я нікого не зустрів. Для закоханих пар вже було занадто запізно, але все це мало інтересувало мене. По моїй голові кружляли незліченні уривки думок про можливу вагітність і тому я крокував швидко, майже біг. Врешті, я стояв перед своїм будинком. «Він обіцяв, що до цього не дійде», - подумав я, але коли його обіцянки були на 100 відсотків правдиві? «Він бреше так само легко, як говорить правду. Як взагалі йому можна довіряти?»

Коли я опинився в своїй квартирі, напруга почала спадати. Я подивився на себе в дзеркало, звідки на мене дивилась неймовірно спокуслива дівчина, але одразу ж мій розум домалював їй великий живіт. Я гладив свою тонку талію і все ще не міг повірити в те, що зі мною відбулося. Похитавши головою, я почав роздягатись, спочатку знявши шпильки, які «дали мені в кість» по дорозі додому. Звільнитись від корсету сукні було нелегко, але зрештою, мені це вдалось. На кінець, я зайнявся косметикою, змиваючи її з обличчя. Побачивши власні оголені перса, я знову запитав себе, чому чоловіки не можуть мати таку красиву фігуру…

Наступного ранку, вчорашні пригоди сприймались мною, як поганий сон. Відчуваючи головну біль, я подивився в дзеркало і побачив в ньому кострубатого студента з сонним обличчям. Кілька слідів від макіяжу все ще нагадували минулу ніч. В наступні дні я окунувся в своє старе життя: ходив в магазин по продукти, чи на лекції, навіть відсвяткував день народження приятеля, хоча наступного дня, мало що пам'ятав з цього.

Лекцій професора Мюллера я уникав, як вогню, хоча ми і зустрічались на коридорі час-від-часу. Намагаючись тримати себе в руках, я проходив повз нього ніяк не відзиваючись. Але моє серце приємно завмирало…

Через тиждень я знав, що це не триватиме довго. Одного ранку, коли я прокинувся, я зрозумів, що мій Пан потребує мене. Незважаючи від того, як я житиму далі, я постійно очікуватиму появи дівчини в дзеркалі. І ось тепер, побачивши її в уяві, я спокійно пішов до будинку мого Пана. Будинок як і раніше лякав мене, але я втримав себе в руках. Не вагаючись, я піднявся по сходах і потягнув за мотузку дверного дзвінка…

Частина 3. Життя на високих підборах

Моє серце тьохнуло, коли я почув звук старомодного дверного дзвінка, котрий можна було почути через грубі вхідні двері. Для мене це був момент, коли вже було пізно відступати. Протягом останніх місяців, я занадто багато чого пережив, занадто багато чого змінилось в моєму житті. Частинка мене погодилась з усім цим, отримавши за це те, про що я мріяв все своє життя. Часто я запитував себе, чи обув би ті черевички на високих підборах, як би знав, що відбудеться далі. Я не був впевнений, чи вони були моїм прокляттям чи благословенням. І ось тепер, я стою перед дверима таємничого будинку і тягну за мотузку дзвінка. Чи те, що мене було цілковито змінено в жінку - це була якась магія? А може якісь секретні ліки? Як взагалі можливо змінити чоловіка в жінку протягом декількох хвилин?

Але зараз, все це не було важливо. Єдиною певною річчю було те, що я був отією жінкою. Жінкою, яка прагнула належати своєму Пану, тому, хто створив мене. Чи я робив це за власним бажанням, чи був під його контролем, мені було байдуже. Я вже не міг проводити решту свого життя тільки в тілі чоловіка. Усвідомлення того, що я можу мати красиве жіноче тіло сиділо в моїй голові, як якийсь гвіздок. Всі дні після останньої зміни були ніби поза моїм контролем. Навіть найпростіші роботи з повсякденного життя, здавались мені невикональними. Мої думки були перевантажені враженнями і відчуттями, які я отримав будучи в тілі жінки. Незважаючи на те, що спочатку мені було страшно, то під кінець - я почував себе дуже комфортно в цьому тілі. Було приємно одягатись в красиве вбрання, а потім спокушати своїм виглядом чоловіків, бачити їх голодні погляди, які вони кидали в мою сторону. Я ще ніколи не почувався таким гордим. Все це було недоступно в моєму старому тілі. Часом, в мене виникала думка, що я не хотів би повертатись до нього, залишитись красивою і спокусливою дівчиною. Щоправда, для реалізації таких мрії одного мого бажання не вистачало. Я не був впевнений в наслідках такої кардинальної зміни, чи я міг дозволити собі продовжувати жити так, як я жив до цього переломного моменту. Єдиним вирішенням цієї проблеми, було повністю віддатись під владу мого Пана, назавжди…

Врешті, звук дзвінка затихнув. Я все ще майже не дихав, стоячи перед дверима і не міг дочекатись, коли вони відкриються. «Як я буду виглядати сьогодні?» - замислився я. Я усвідомлював, що мій Пан може змінити мене так, як забажає, а я не мав жодного впливу на такі його дії. Але тепер, я сам хотів змінитись в жінку. Я розумів, що таке бажання ламає всі мої перепони, котрі я створював останнім часом. Але все навколо мене було далеким від звичайності.

Я нервово розгладив волосся. З будинку не доходив жодний звук. «Чи я повинен знову подзвонити?» - подумки запитав я сам себе. «Ні, краще ні. Можливо, все це ще одне випробування, яке підготував мій Пан для мене?» Я вирішив чекати, хоча це і не було добрим рішенням на даний момент. Я відчував бажання заглянути в будинок, але зробити таке через двері не було можливим, а і вікна знаходились високо над землею. «Цікаво», - подумав я. «Як зреагував би мій Пан, коли б побачив мене, як я, зі всієї сили, пробую попасти до його будинку?»

Нічого не відбувалось. Я намагався почути звуки кроків, які б наближались до дверей, або звуку їх відкривання. Нічого такого я не почув. Було абсолютно тихо. Я переборов себе і знову потягнув за мотузку дзвінка. Його звук глухо долинув до моїх вух. Минули секунди, але двері не відкрились. Поступово, моя початкова ейфорія почала переходити в розчарування. Я майже зі злістю знову потягнув мотузку і знову нічого не відбулось. Очевидно в домі нікого не було. Я зробив кілька кроків назад і подивився на верхні поверхи. Великий старовинний будинок виглядав поважно, але і порожнім одночасно. Відреставровані вікна були закриті, а під'їзд - порожнім. Шукаючи допомоги, я почав розглядатись праворуч і ліворуч. Можливо десь я побачу садівника, або Джозефа, який мешкав в сусідньому будинку. Але всі мої надії розбились об закриті і темні вікна.

Я стояв перед дверима і не вірив в те, що відбувалось. Я знову хотів змінитись. Але це залежало від іншої людини. Невже він цього добивався? Невже я був в його очах такою маленькою особою, котру можна просто ігнорувати, як якусь муху?

На що я сподівався? Я був лише одним з багатьох, кого він змінював в дівчат, котрі належали моєму Пану. Він згадав про це один раз, хоча я ніколи не бачив з ним інших жінок. Можливо я сподівався на вищу позицію серед його «гарему». На моїх очах з'явились сльози. Я відвернувся від дверей і змусив себе попрямувати до свого дому…

Зневірившись, я впав на ліжко. Я не хотів жити як раніше: вставати вранці і жити життям, яке більше не здавалось моїм. Ходити на роботу, жити без пристрасті і бажань. В акті розпачі я вийняв коробку з черевичками і одягнув їх, зважившись на це після довгого часу. Але нічого не відбулось. Іскра надії остаточно згасла. З дзеркала на мене дивився молодий чоловік обутий в шкіряні жіночі черевички на високих підборах…

Наступні дні були, як і очікувалось, агонією. Я не міг переконати себе, що повинен продовжувати жити далі старим життям. Я відвідував універ, сидів на лекціях, а навіть кілька раз зустрічав професора Мюллера - чоловіка, який ще тиждень тому спокусив і заволодів мною на вечірці. Я відчував тугу до того життя, коли він проходив повз, не звертаючи на мене жодної уваги. В його очах, я виглядав, як звичайний студент і від усвідомлення цього мені ставало прикро…

* * *

Через місяць, моє життя набрало рутини, а я вже не почувався, як наркоман «на голоді». Я навіть почав відвідувати студентські вечірки разом з друзями і почував себе цілком добре. Життя входило на старі рейки. Під кінець сесії, я почав розглядатись за роботою на літо, яка б підкинула мені грошенят на науку в наступному семестрі. Життя продовжувалось.

Час від часу, я одягався, як жінка, але вже не відчував радості від цього. Взагалі-то, я почувався смішно. Я не чув глибини задоволення від буття такою «жінкою». Зрештою, я віддав весь свій одяг, перш ніж його з'їли б молі. Єдине, що залишилось в мене - це була пара черевичків з яких все розпочалось. Я хотів їх затримати, щоб ніколи не забути своїх незвичних пригод. Тоді, я був впевнений, що це будуть мої єдині спогади…

* * *

Минуло три місяці від вечірки в ратуші. Все, що там відбувалось, тепер мені здавалось як якийсь сон, як якесь марево. Розпочався наступний семестр і завдяки роботі в пивному саді, я міг певен час почуватись фінансово забезпеченим.

Одного такого нудного дня, я повернувся з лекції додому і випадково заглянув в поштову скриньку. Забравши її зміст, я зайшов до квартири і кинув пошту та рюкзак на стіл, взяв піцу і сів дивитись телевізор. Якби я знав, що було в отій пошті, я б не поводився так спокійно.

Під вечір, я таки звернув свою увагу по конверт. Зазвичай, я отримував різний поштовий «спам» на зразок: «Ви виграли головний приз…» і всяке таке. Цього разу конверт був коричневим і великим, відрізняючись від усіх інших конвертів. Відчуваючи заінтересування, я почав розглядати його, шукаючи адресу відправника. Але нічого не знайшов, а найдивовижнішим було те, що і моєї адреси на конверті не було. Але всередині таки щось відчувалось. Щось мале і довге. Я відчував дитячу цікавість, відкриваючи конверт. Звідти, на долоню, випав маленький скляний флакон наповнений фіолетовою рідиною, подібний до флаконів з парфумами. Нажаль, на ньому не було жодного напису, який би роз'яснював вміст. Я нахмурився і подивився в конверт, сподіваючись знайти в ньому якесь пояснення або лист. І там таки був аркуш складеного паперу. Обережно відклавши флакон, я вийняв папір і розкрив його. На вершині виднівся текст золотими буквами «Blumenstane House» і жодної адреси. Решта тексту було написано від руки, синіми чорнилами і дуже каліграфічно.

«Моя дорога Сабіно!» - прочитав я і від цього мої очі зробились великими, як блюдця, а серце мало не зупинилось. Так мене було звати на вечірці. Я побачив, як лист почав тремтіти в моїх руках і я був змушений заспокоїтись. Кілька секунд, я не смів продовжувати читати його, все ще не вірячи в те, що вже прочитав. Але почуття радості п'янило мене і я змусив себе взяли папір до рук, посміхаючись про себе. Мій Пан не забув про мене…

«Я сподіваюсь, що ти пам'ятаєш той день, коли стояла перед моїми дверима, чекаючи щоб їх відкрили. Навіть не бачачи тоді тебе, я був дуже задоволений твоїм візитом. Це доводить, що ти готова бути більше, ніж моєю партнеркою. І тому, цього разу, я хочу дати тобі можливість вибору. Так що пам'ятай, моя Сабінко, те, що ти вибереш залишиться назавжди.

В конверті є флакон, який підготує тебе до іншого життя. Перед тим, як випити його вміст, ти повинна бути на всі 100 відсотків впевнена, що хочеш служити і належати мені. Я не буду впливати чи керувати твоєю долею. Ти свідомо та добровільно підпорядкуєшся мені, будеш моєю всіма клітинами свого тіла і всіма думками в голові. Платою за це, буде можливість вести пристрасне життя без турбот і труднощів»…

Мої сумніви щодо мого Пана почали танути. Невже він став більш комунікабельним? Що змусило його написати такий, майже люб'язний лист? Можливо це є його справжнім обличчям. Можливо, він так турбується про мене. Я відчував вдячність до нього. Я хотів бути жінкою, яку він бажав.

«Якщо ти вирішиш прийняти таке життя, випий вміст флакона. Еліксир діятиме до заходу сонця. Після цього, ти вже ніколи не почуєш про мене. Але якщо ти вип'єш цей еліксир, то ми зустрінемось і ти будеш знати де саме є місце нашої зустрічі, куди доберешся поїздом. Не турбуйся про свій одяг, квартиру чи речі. Все це більше не матиме для тебе жодного значення.

Вірю, що ми скоро побачимось.

Твій Пан».

Дійшовши до кінця листа, я прочитав його ще раз з початку. До заходу сонця було ще кілька годин. Достатньо часу, щоб все розважити, переосмислити та прийняти остаточне рішення. Але я не хотів цього робити. Все було давно вирішено. Я хотів бути Сабіною. Бути ЙОГО Сабіною. З усім цим життям, яке він планував для мене. Незалежно ні від чого.

Тремтячими пальцями, я взяв флакон і відкрив корок, намагаючись не пролити жодної краплі. Я дихав глибоко, пробуючи заспокоїтись. А потім підніс флакон до губ, закрив очі і перехилив його, вливаючи його вміст до горла…

Я стояв і чекав. Смак рідини був дивним але і м'яким, чимось подібним до розбавленого лікеру. У будь-якому випадку, подальші події повинні принести щось… добре… щось… спектакулярне. Я не відчував жодного поколювання, жодних судом в кінцівках. Я подивився на свої руки. Вони все ще не змінились. Потім, я подивився на груди, які також були не виросли. Еліксир не діяв. Відчуваючи здивування, я знову подивився в лист. Все було як і раніше… з невеликою різницею: під золотим написом з'явилась адреса. «Як я міг пропустити її раніше? А може її тут не було?» - задавався я питаннями.

Будинок за вказаною адресою знаходився в 150 кілометрах від мене, в місті середньої величини, про яке я навіть не чув, не говорячи про цей будинок. Я не знав, як туди добратись, але в листі була підказка. Я схопив куртку і попрямував до виходу. Була третя година по полудню. «Якщо мені вдасться, то ще вечером, я буду з моїм Паном», - подумав я. Єдиним варіантом добратись до того міста, був поїзд. Я побіг до зупинки автобуса, не забуваючи дивитись на себе у вітрини магазинів. Я все ще не змінився, залишаючись молодим хлопцем з розтріпаним волоссям.

Опинившись на вокзалі, я дізнався, що потрібний мені поїзд прибуде через десять хвилин. Тепер мені залишалось тільки чекати. На жаль, через десять хвилин, поїзд все ще не прибув. На мить, мені здалось, що я спізнюсь.

Кілька метрів від мене стояла жінка, яка мала подібні проблеми, що і я. Вона голосно бурмотіла, неначе сподіваючись, що від цього поїзд приїде швидше. На руках жінка тримала маленького хлопчика, який нудно оглядався навколо. Я почав кривлятись до нього, змушуючи хлопчика засміятись. У цей момент було оголошено про прибуття нашого поїзда. Через кілька хвилин, ми виїхали з станції.

В заповненому вагоні на вибір було лише кілька місць. Одне вільне місце було біля тієї жінки з хлопчиком. На моє запитання чи місце поруч з ними вільне, жінка тільки кивнула головою і повернулась до книжки, обкладинка якої не обіцяла літератури високого польоту. З іншого боку, вона буле невеликою і не нудною. Кожна хвилина їзди здавалось тривала вічність. Часті зупинки сприймались, як катування. Періодично я дивився на своє відбиття в віконному склі вагона, сподіваючись побачити свої зміни. Зітхнувши, я обхопив руками голову. Коли я поглянув на хлопчика, то в його очах побачив, що щось відбувається. Він виглядав на такого, хто не вірить в те, що бачить. Я подивився на свої руки, а очі широко розкрились. Мої руки стали тонкішими і ніжнішими на вигляд, а нігті здавалось видовжились. Окрім того, вони почали блищати так, ніби були покриті лаком. Від волосся на руках майже нічого не залишилось. Я поспішно подивився на своє відбиття, намагаючись щось розгледіти. Побачити багато не вдалось, але мені здалося, що волосся стало довшим. Я знову доторкнувся руками голови. «Чи все це насправді, чи тільки сон?» - подумав я.

Реакція хлопчика підтверджувала, що все це діється насправді. Зі мною таки щось відбувалось. Хоча відбувалось значно повільніше, ніж за останнім разом. Коли ми в'їхали в тунель, я побачив своє відбиття значно чіткіше. Я все ще був собою, але і трішки різнився. Хто не знав мене раніше, мабуть мав би проблеми з визначенням моєї статі. Інстинктивно, я торкнувся до грудей. Ті все ще були пласкими, але м'язи грудної клітки помітно зменшились. На даний момент, я був чимось між чоловіком і жінкою, був андрогенною істотою. Усвідомлення цього змусило мене задрижати від неймовірного хвилювання. Я знову стану жінкою.

Хлопчик поруч виглядав на перестрашеного. Він більше не скиглив і не вертівся, лише відсунувся від мене так далеко, як тільки це було можливо. Я вирішив не випробувати долю і вийшов з купе. Фактично, до потрібної мені зупинки було вже недалеко. Коли я піднявся, то відмітив, що мій одяг став завеликим для мене. Я мусив затягнути ремінь до кінця, щоб штани не зісковзнули вниз. В наступному купе, якийсь чоловік подивився на мене. З його вигляду я зрозумів, що він не був впевнений чи дійсно перед ним жінка. Він вирішив не ризикувати і галантно запропонував мені місце. Від такого його жесту, я почервонів.

Врешті, я вийшов на потрібній мені зупинці і почав вивчати карту міста на автобусній зупинці. Потрібний мені будинок знаходився недалеко від станції, в старому районі. Виявилось, що потрібний мені маєток був найбільшим серед інших будівель подібного типу. Виглядало на те, що мій Пан мав якесь «збочення» щодо великих будинків і, на додаток, міг собі на них дозволити. За будь-яких обставин, моє майбутнє життя обіцяло бути цікавим. «А ще», - подумав я про себе, «я повинен перестати замислюватись над майбутнім. Це прерогатива мого Пана. У будь-якому випадку».

Згідно з розкладом руху, автобус скоро не з'явиться, а на таксі в мене не було достатньо грошей, тому я вирішив пройти два кілометри, котрі ділили мене від особняка. Скоро я зрозумів, що зробити це буде не легко. П'яти моїх зменшених стоп знову і знову вискакували і мені довелось міцно зв'язати кросівки перш ніж я продовжив рухатись далі. Коли я, через двадцять хвилин, дійшов до вулиці, вказаної в листі, то відчув хвилювання, яке вже не міг приборкати. Я тремтів усім тілом так, ніби на мені випробували електрошокер. «Мій Пан писав, що не маніпулюватиме моєю волею? - розмірковував я, пригадуючи вміст листа. «Мабуть зараз, моя відчуття задоволення тимчасово вимкнене».

Те, що я стою перед потрібним мені будинком, я дізнався з його номеру. В парку виднівся великий будинок з синьої цегли. Зелено-сині кипариси вишикувались вздовж алеї, починаючись біля воріт і доходячи до самого будинку. На всяк випадок, я ще раз подивився в лист, перевіряючи номер особняка. Все сходилось. Зібравшись, я натиснув дзвінок, вбудований в цегляний стовп воріт.

На моє щастя, я відразу ж почув голос у відповідь. Це не був голос мого Пана, а скоріш голос жінки. «Врешті, якась реакція на мої дзвінки» - подумав я.

- Так. Слухаю Вас, - пролунав голос.

- Я Сабіна! - сказав я, дивуючи самому собі.

Відповідь не забарилась. - Він чекає на Вас.

З цими словами, ворота почали відкриватись і я проскочив всередину, як тільки це стало можливим.

Чим ближче я підходив до будинку, тим більшим і красивішим він мені здавався. Дорога від воріт до дверей, була довшою, ніж це виглядало спочатку. Йдучи по алеї, я розглядався навколо. Я помітив садівника, котрий займався рожами, зовсім не звертаючи уваги на мене. Алея була мощена плиткою і справляла приємне враження. Вся нерухомість виглядала на ретельно доглянуту: жодного опалого листя, кущі акуратно підрізані, а трава - підстрижена. Все навколо, разом з будинком, виглядало досконало.

Коли я підійшов до дверей, ті вже були відкриті. На порозі стояла літня жінка, десь під шістдесят. Вона мала на собі білу блузку і довгу сіру спідницю. Широкий ремінь обіймав її вузьку талію, а пряма постава створювала враження, що жінка носить корсет. А ще… я помітив на ній Oxford Pupms. Таку саму пару, яку я купив на базарі в мого Пана. Жінка дивилась на мене зневажливо, так як на якийсь непотріб.

- Господар буде радий Вашим прибуттям, - сказала вона сухим голосом, просто констатуючи факт.

Я ввічливо кивнув головою вітаючись. - Я також рада цьому.

Не вдаючись в розмову, економка (принаймні я так думаю) повела мене у велике лоббі, де було прохолодно, а навколо виблискував мармур. Однак, як я помітив, кімната була обставлена по-спартанськи. Біла ваза стояла в ніші, а велика люстра висіла над нашими головами.

- Будь-ласка, присідайте, - сказала жінка, вказуючи на останній об'єкт в кімнаті. Це був старовинний стілець, з різьбленими ручками і високою спинкою. Коли я сів в нього, то відчув себе маленьким, особливо в цій великій кімнаті. Жінка залишила мене і це тільки підсилило моє враження від власного малого росту.

Важко ствердити, як довго я сидів там. Виглядало на те, що мій Пан вирішив знову випробувати мене, змушуючи до чекання. Однак, мені подобалось чекати на нього. Я прислуховувався до звуків будинку і саме тоді, почув енергійні чоловічі кроки. Я завмер, намагаючись не дихати. Кроки ставали все голоснішими, аж кутком ока я побачив фігуру, котра зайшла в кімнату. Це був мій Пан. Його вигляд змусив мене внутрішньо застогнати. Він був високим, мав десь між сорок і п'ятдесят років, а одягнений на ньому костюм, робив його дуже красивим. Його риси були типовими, але і не грубими, роблячи його привабливим. Я відчув, як напружилось моє тіло, коли я дивився на нього блискучими очима.

- Ось і моя маленька Сабіна, - ствердив він спокійним голосом, підходячи до мене. Перш ніж я встигнув зреагувати, він взяв мою руку і допоміг піднятись, а потім провів мене на середину кімнати. Я не міг повірити, що все це відбувається насправді. Коли ми зупинились, я завмер, намагаючись не дихати. Мій Пан повільно ходив навколо, вивчаючи мене.

- О, так. Дійсно красива первинна фігура, - прокоментував він мій зовнішній вигляд, підпираючи підборіддя рукою. - Що ж ми робитимемо?

Він поводився так, ніби ми розстались тільки вчора і не було тих кількох місяців. Він не вибачився, нічого не пояснював, а я сприйняв це без питань. Я знав, мені не можна ставити під сумнів дії мого Пана, особливо того, що він робив останні кілька місяців. Це мене не повинно було хвилювати. Коли я відчув руки Пана, котрі повільно рухались по моєму тілі, всі сумніви і питання зникли з моєї голови.

Відчуття поколювання пробігло через мої руки та ноги. Це не була біль - в один момент, я зрозумів, що моя талія стала осиною, а стегна збільшились. В цей же момент, мій ріст ще трішки зменшився і відтепер, мій Пан був вищим від мене більше ніж на голову.

- Подивись на мене! - спокійно наказав він, м'яко стискаючи мою голову. Коли я побачив його очі, то зрозумів, що був в повному його розпорядженні.

- Руда чи брюнетка? - запитав він сам себе. - А може блондинка?!

З цими словами, його пальці занурились в моє волосся, яке почало ставати все довшим і довшим. Його вага потягнула мою голову, але це було приємне відчуття. Мені було так приємно, що мої коліна стали м'якими від хвилювання і почали легенько дрижати.

- Здається я догодив тобі, дорога, - зауважив мій Пан. - Відтепер, кожен мій дотик до тебе, розпалить в тобі збудження. Відтепер ти не є як інші жінки. Ти моя дружина, яка розділятиме зі мною сексуальні бажання і пристрасті.

Я чув його слова, так ніби він був в кільканадцяти метрах від мене, але ці слова викликали в мені дикі фантазії, які виринали в голові. Картини пристрасних поцілунків, злиття двох тіл викликало в мене захоплення, змушуючи відчувати насолоду і видавати з себе стогони. Якби мій Пан не тримав би мене за талію, я б впав на підлогу. Другою рукою він міцно тиснув на мою промежину, а я був ніби з воску, дозволяючи йому робити зі мною все, що тільки він забажає. Дозволяв чоловіку формувати мене так, як йому подобається. Я цілковито віддався його владі.

Швидким рухом, він розвернув мене і почав торкатись до моєї миттєво набухлої піхви. Моє лоно почало змінюватись так, як цього хотів мій Пан. На мить, страх з'явився в мені, але зник перш, ніж сягнув найвищого рівня. Довгий та інтенсивний поцілунок врешті закінчив мою трансформацію, даруючи приголомшливі почуття. Я безсило впав у руки мого Пана…

Як довго я спав, я не знаю, але коли відкрив очі, то побачив над собою білу стелю. Стіни кімнати були обклеєні шпалерами в стриманий рожевий візерунок. Моє велике ліжко стояло посеред великої кімнати. Через кілька секунд, я пригадав, що знаходжусь в маєтку мого Пана, а це, мабуть, була одна з кімнат в цьому будинку. У будь-якому випадку, кімната вписувалась в загальний образ великого будинку. Під стіною стояв комод, а пара великих штор прикрашали вікно, біля якого розмістився невеликий столик і два стільця. В одному з кутків кімнати, я побачив метрову вазу з яскраво-червоними трояндами.

Я не був впевнений, чи все ще сплю, чи це вже ява. Моє тіло потопало в ліжку, а зверху було накрите тонким шовковим простирадлом. Крізь нього проступало струнке тіло молодої дівчини з спокусливими вигинами. Я навіть міг бачити збуджені соски на грудях, котрі мірно рухались вгору і вниз. Це було моє тіло! Я відразу ж відчув спокій і задоволення від того, що отримав це тіло в подарунок від мого Пана. Я несвідомо сягнув рукою між ноги і тихенько застогнав. Я став справжньою жінкою.

Я швидко забрав руку, звільняючи голову від хтивих образів, які могли відірвати мене від реальності. Поніжившись ще кілька секунд в ліжку, я врешті, вислизнув з шовкових обійм, сівши на край ліжка. Це було неначе диво: я стояв і дивився на свої стрункі та довгі ноги. Довге волосся золотисто-каштанового кольору звиваючись по спині, сягало моєї попки. У великому дзеркалі на стіні, я побачив казкову істоту з невинним обличчям і гріховним тілом. Я відчував безмежну вдячність до мого Пана, за те, що він зробив з мене таку красиву жінку.

Розглядаючи себе в дзеркалі, я помітив на обличчі щось на зразок перманентного макіяжу. Мої губи світились спокусливим червоним кольором, а очі були підведені тінню. Макіяж не був агресивним, лише підкреслював мою жіночність. Нігті на пальцях були покриті темно-червоним лаком і мали невелику довжину, якраз таку, щоб не перешкоджати в повсякденному житті. Все, що зробив мені мій Пан, було ідеально достосовано, мабуть, під стать його уяві.

Саме в цей момент відчинились двері і в кімнату увійшла економка.

- Красуня вже прокинулась, - ствердила вона. - Пан хоче, щоб я допомогла їй підготуватись до першого виходу.

Не чекаючи на мої слова, жінка пройшла повз мене і відкрила другі двері. Я думав, що ці двері ведуть в іншу кімнату, але помилявся. Це були двері до жіночого раю. В мене опала щелепа, коли я усвідомив, що є перед моїми очима. Я ніби опинився в якомусь журналі мод. З одного боку в шафі висіли десятки суконь, костюмів і нарядів. З іншого боку на поличках стояло всіляке взуття. Врешті, там також були коробка з ювелірними виробами. Якщо все це належало мені, то моє за життя дійсно не потрібно хвилюватись, так як і обіцяв мій Пан.

Я не знав з чого почати. Тим часом, економка відкрила шухляду комода і вийняла звідти чорний бюстгальтер з мережевими чорними трусиками. За ними послідував чорний пояс підв'язки і пара тонких панчіх тілесного кольору. Все це вона поклала на ліжку і додала: - Коли закінчить одягатись, покличе.

Я мовчки кивнув і почав одягати на себе всю цю красу. Я не втратив навичок одягання бюстгальтерів, а тому швидко впорався з цим, ховаючи свій пишний бюст в обійми м'яких чашок. Трусики, підв'язки і панчохи були варті всіх грошей. Вони ідеально підійшли до мого тіла, приємно розташовуючись на ньому та ніжно ласкаючи шкіру.

Економка повернулась і перш, ніж я закінчив, то знав, що одягну далі. Запропонований нею діловий жіночий костюм бежевого кольору ідеально підходив до мого першого виходу. Хоча костюм до кінця не приховував моїх принад, він не виглядав непристойно. Спідниця сягала до колін, так, як і повинно бути. Блейзер охоплював моє тіло і підкреслював тонку талію. Він був чудовий, даючи мені певну відчуженість від інших людей поруч зі мною. Ідеальне враження завершувала пара коричневих туфель з ремінцем та стальними підборами висотою дванадцять сантиметрів. Я знову був шокований тим, як взуття ідеально мені підійшло. Все виглядало так, ніби взуття було роблене для мене під замовлення. А може це я був змінений під них?

Я продовжував милуватись собою, коли жінка повісила мені в вухо великі сережки. На шиї опинився простий і одночасно елегантний золотий ланцюжок.

Все це зайняло менше десяти хвилин. Сонність зникла, як ранковий туман, а мої думки були ясні і чіткі.

- Я до сих пір не знаю, як звертатись до Вас, - сказав я до старшої жінки.

Вона зверхньо поглянула на мене і сухо відповіла: - Мадам Евелін.

- І Ви тут щось на зразок економки? - знову запитав я. Термін «покоївка» якось не хотів проходити через мої уста. Я не мав бажання ображати її.

- Це також, - почув я її відповідь. - Але перш за все, Пан доручив мені опікуватись всіма так, як він би хотів робити це сам.

Іншими словами, я повинен був коритись їй, навіть якщо ця жінка і виглядала на стару покоївку.

- Я дякую Вам, - відповів я і насправді був вдячний за все, що вона робила для мене. Я вперше побачив тінь посмішки на її обличчі, але та одразу ж зникла. Але цього було достатньо, щоб в мене зародились деякі симпатії до Евеліни.

- Ви готові, - ствердила жінка, закінчивши займатись моїм волоссям. Потім, вона розповіла куди я повинна йти. Коли ми йшли по коридору, цокання наших підборів голосно розносилось по ньому. Ми зупинились перед дверима до залу.

- Вам сюди, - сказала мадам Евеліна відкриваючи двері.

- Дякую, - м'яко відповів я і зайшов всередину. Кімната була такою ж великою, як і моя. Замість шафи з одягом, в ній стояв великий чорний стіл, а під стінами я побачив кілька класичних книжкових шаф. Все виглядало на типовий робочий кабінет, без надмірний сучасних «іграшок». За столом сидів мій Пан, який зупинив мене жестом, не відриваючи погляду від комп'ютера.

- Стій, там де стоїш, Сабіно, - наказав він, коли я вже хотів підійти до нього. Я завмер на місці. Незалежно від того, що він робив, я був змушений чекати на його увагу. Чоловік щось надрукував на клавіатурі, потім закрив редактор тексту і піднявся. Його очі поїдали моє тіло, коли він повільно наближався до мене.

- Ти виглядаєш дуже добре, - похвалив він, змушуючи мене пишатись. - Тепер, тобі залишається навчитись бути жінкою.

- Я хочу бути жінкою у всіх відношеннях, так як бажає мій Пан, - відповів я.

- Я знаю це, маленька, - ствердив він з глузливою посмішкою на устах. - Але ти знаєш, що я думаю про жінок таких як ти?

Я відчув, що від цього питання червонію, відчуваючи збентеження. Я не знав, що він має на увазі, а моє мовчання тільки підтверджувало це.

- Що ж, ти нетипова жінка. Не така, як всі інші, - почав пояснювати він. - Твої стереотипи стосовно жінок, не допоможуть тобі в реальному житті. Жінки є істотами, якими керує неконтрольована похіть і бажання догодити своєму чоловіку. Завдяки цьому, вони керують чоловіками так, щоб отримати все, що забажають, використовуючи свою «зброю», яку дала їм природа.

Я не міг до кінця зрозуміти ці його слова. Виглядало на те, що він не хотів, щоб я підкорявся чи підпорядковувався йому?

- По крайній мірі, це стосується більшості жінок, - м'яко сказав він, нагнувшись до мого вуха. Камінь впав з мого серця. - Але, як я вже говорив раніше - ти жінка не така, як інші. Ти моя маленька Сабіна, будеш жінкою, про котру чоловіки маритимуть у своїх найпотаємніших мріях. Будеш слухняною і пристрасно відданою. Такою жінкою ти будеш. І ти свідомо згодилась на це. Відтепер, ти будеш робити тільки те, що я тобі накажу або дозволю робити. Ти зрозуміла мене?

- Так, Пане, - відповів я, кивнувши головою.

- Дуже добре, Сабіно.

Кожна його похвала, була, як бальзам на душу, даруючи мені радість. З задоволеною посмішкою, він повернувся за стіл і витягнув шухляду з якої вийняв маленьку коробочку.

- Я також говорив тобі, що не буду маніпулювати тобою. Ти вирішила слідувати за мною і вирішила це добровільно, - продовжував говорити він. - Але усвідомлення такої незалежності, може викликати в тебе побоювання щодо майбутнього. І це заважатиме тобі поводитись так, як це потрібно мені, як я вимагатиму від тебе.

Він відкрив коробочку і вийняв невелику округлу штучку. - Різниця між фантазіями і реальністю, іноді є більшою, ніж можна припускати.

Підійшовши до мене, він ніжно відвів волосся і вклав цю штучку в моє вухо. Вона майже повністю зникла в ньому, а я зрозумів, що це, мабуть, був якийсь маленький динамік. - Твоя перша задача буде показати мені, що в повсякденному житті, ти будеш жінкою на яку виглядаєш.

Я відчув серце в горлі, не розуміючи, чи це зі страху, чи з радості. Що ще я повинен довести моєму Пану? Я стояв біля нього. Я випив його еліксир, погодившись належати йому назавжди. Чому він ще сумнівається в мені?

Мій господар погладив мою щоку, після того, як зафіксував прибор в моєму вусі. Його дотик викликав в мене приємне почуття. Я не міг розчарувати мого Пана в його очікуваннях.

- Не хвилюйся, моя Сабіно, - заспокоював він мене. - Твоє підвищене сексуальне лібідо зробить задачу легкою. Ти впораєшся зі всім цим і задовольниш мене. Ти не робитимеш нічого непристойного. Лише гулятимеш містом, відвідуватимеш кав'ярні і магазини. Просто роби те, що роблять жінки без жодних зобов'язань…

Таким мало бути моє перше завдання в громадських місцях. Я повинен визнати, що легше було говорити про це, ніж робити. Моя приваблива зовнішність буде притягувати до мене погляди як чоловіків так і жінок. Усвідомлення цього викликала в мене певний дискомфорт.

- Але ти поступатимеш не так, як інші жінки, - ще більше підсилював мою невпевненість мій Пан. - Ти ніколи не будеш вередливою чи неслухняною щодо чоловіків. Якщо чоловік посміхнеться до тебе, ти посміхнешся йому у відповідь. Коли чоловік фліртуватиме з тобою, ти отримуватимеш від цього насолоду. Крім того, своєю поведінкою ти показуватимеш чоловіку, що він подобається тобі.

- Пане…! - вигукнув я і запнувся.

- Не хвилюйся, моя Сабінко, - тихо перервав він і закріпив срібну брошку на моєму блейзері. - Я завжди буду поруч з тобою і підказуватиму тобі, що потрібно буде робити. Він пустотливо постукав в районі мого вуха і брошки. - Я також буду мати можливість бачити все, що ти робитимеш з того, що я хочу від тебе.

Його слова трішки заспокоїли мене. Тепер я дійсно був в курсі того, що від мене вимагалось. Я повинен бути жінкою і не тільки в приватному житті. Мій Пан буде піклуватись мною і не триматиме мене в замкненій кімнаті. Я повинен буду вести більш-менш нормальне життя, хоча і не на власних умовах.

- Зі мною, ти завжди будеш відчувати себе в безпеці, Сабіно, - сказав мій Пан, ніби читаючи мої думки. - Відтепер, тебе чекає життя на високих підборах. Іди і насолоджуйся ним!

З цими словами, він випровадив мене з кімнати. Закриваючи двері, я ще почув, як він сідає за свій стіл. Я був готовий вийти у світ і зажити життям справжньої жінки.

- На що ти чекаєш? - раптом я почув голос мого Пана у вусі і аж підскочив від несподіванки. - У моєму коридорі ти не зустрінеш жодного чоловіка. В нижній шухляді твого гардеробу ти знайдеш сумочку з усім, що потребує молода дівчина.

Я швидко взяв себе в руки і попрямував до себе, мало не падаючи через високі каблуки. Хоча я і ходив на таких високих підборах, мені потрібно було зробити кілька кроків, щоб пригадати, як правильно і безпечно ходити на них. Опинившись в себе, я відразу ж знайшов сумочку, яка кольором підходила до моїх туфель. Я повісив сумочку на плече і почав вивчати її вміст. Крім звичайних речей для макіяжу, я побачив мобільний телефон і гаманець. Перш, ніж я відкрив гаманець, мій Пан знову відізвався в моєму вусі.

- Ти ходитимеш центром міста, звикаючи до свого взуття. Відтепер ти завжди носитимеш його, коли будеш зі мною чи в громадських місцях.

- Так, Пане, - відповів я, не знаючи чи він чує мене. Я зробив глибокий вдих, заспокоюючи серце і переконуючи себе, що готовий показати себе світу. Я відкрив важкі двері і вийшов на вулицю.

Я відчував себе цілком новою людиною. Все навколо мене було ніби яскравішим і більш дружелюбним ніж це було до цього. На додаток, чудове тепле Бабине літо ніби запрошувало до виходу в місто. Я поправив сумочку і пішов… Пасемко волосся грайливо заколихалось перед очима, а я почував себе неймовірно комфортно. Високо піднята брова листоноші з іншої сторони вулиці була для мене ніби чудовим компліментом.

- Не так швидко, моя маленька. Насолоджуйся днем. Крокуй граціозно. Люди повинні мати достатньо часу, що б насолоджуватись виглядом твоїх стегон.

Я не мав жодної уяви, як мій Пан міг бачити мої стегна, але я зробив так, як він вимагав. Мої кроки стали коротшими, стегна почали рухатись більш спокусливо, а я йшов з високо піднятою головою, цокаючи гострими підборами по тротуару.

Знову і знову я уявляв собі, як водії автомобілів викручують голови, щоб дивитись на мене. Навіть, якщо це і не було саме так, я насолоджувався думкою, що всі чоловіки навколо не можуть відірвати від мене очей, як жінки скрегочуть зубами, дивлячись на мою зовнішність. Саме це мав на увазі мій Пан, коли роз'яснював мені моє завдання.

- Перейди на іншу сторону вулиці, - почув я в своєму вусі. Ранковий рух був невеликим і я без проблем зробив те, що мені було наказано. Виглядало на те, що більшість людей або працювали, або мали щось краще до роботи, ніж безцільно тинятися вулицями. Взагалі-то, я також мав певне завдання - навчитись рухатись, як справжня жінка і це мені вдавалось все краще і краще. Навіть високі підбори не були перешкодою в цьому. Ноги мене майже не боліли, а я почувався в туфлях несподівано зручно. Моя первинна незграбність давно минула, а я вже почав виробляти особистий елегантний хід. Коротше кажучи, ніщо не видавало, що ще вчора я був молодим чоловіком.

- Через кілька метрів буде вітрина магазину з дорогою білизною. Зупинись перед нею і уважно розглядай виставлений товар.

Знайти вказану вітрину було не важко. Через скло я побачив різні бюстгальтери, корсети і бюст'є, котрі виглядали фантастично. В голові, я уявив собі, як купляю щось з цих речей. Особливо мою уваги привернув корсет у Вікторіанському стилі. Я пригадав відчуття, коли моя талія стискалась подібною штукою тоді, на вечірці.

Коли мої очі «набігались» по вітрині, в декілько кроках від себе, я помітив чоловіка, біля тридцяти років. Дешевий костюм робив з нього непримітну особу. Він виглядав на якогось клерка, котрий власне зробив перерву. Чоловік крадькома кидав на мене свій погляд і я уявляв собі, про що він мріє. Скоріш за все, його думки мало відрізнялись від думок інших чоловіків, які заглядались сьогодні за мною. Я ніби фізично відчував його думки в яких він трахкається зі мною, а на мені немає нічого окрім мережевої білизни і шпильок на ногах. Побачивши, що я звернула на нього увагу, чоловік сором'язливо відвернувся. Дивлячись на нього, я усвідомив, що це саме той момент. Я не знав, чи відчувати занепокоєння чи задоволення. Це все було новим досвідом для мене. Я відчував, як пришвидшилось моє серце, а по тілу почало розливатись незнайоме відчуття тепла. Виглядало на те, що саме тут пролягав кордон, який відрізняв мене від інших жінок.

- Посміхнись до нього, Сабіно!

Я розривався між бажанням, яке наростало в мені і дискомфортом ситуації. Моя посмішка, ймовірно, була заманлива. Принаймні я побачив, як почервоніло його обличчя. Я відчув полегшення. Моє сексуальне «я» починало все більше і більше контролювати мене. Настав час «тягнути жилку». Це не було аж так важко, виглядало на те, що цей чоловік вважав сам себе не занадто привабливим представником чоловічої статі.

- Сабіно, ти бачиш, що твоя самовпевненість, жіночність і краса - твій найкращий захист. Багато з чоловіків не зможуть встояти перед тобою.

Незважаючи на це, мені було дуже незручно від того, що я так легко використовував свої принади, що я витрачаю на це багато часу. Я мушу бути обережнішим зі своєю «сексуальною зброєю» якою було моє спокусливе тіло і вигляд та мушу навчитись контролювати її.

- Тепер, сядь в найближчому кафе і замов капучино. Кредитну картку ти знайдеш в гаманці.

Від цих слів, я посміхнувся. З чашечкою кави в пальцях, я буду продовжувати знущатись над чоловіками. Це була одна з тих маленьких деталей, які відтепер я можу використовувати в одвічній боротьбі між чоловіком і жінкою.

Гостів в кафе було досить добре видно і я не мав де заховатись та сподівався, що ще більше привертатиму увагу до себе. Будучи чоловіком, я бачив таке багато разів і ось тепер, настав час самому випробувати щось подібне на інших. Взагалі-то, я не робив нічого поганого, що б змусило протестувати мою совість.

- Сядь біля вікна.

Я швидко знайшов відповідне місце, кафе було заповнене наполовину. Боязко, я пригладив спідницю і сів. Сумочка зісковзнула з плеча і впала на підлогу і всі навколо зреагували на звук її падіння.

- Повернись боком і заклади одну ногу на іншу. Скатертина буде приховувати те, що мріють побачити всі чоловіки в цьому кафе.

Я зробив так, як мені було наказано.

Через кільканадцять секунд до мене підійшла молода офіціантка, щоб прийняти замовлення.

Вона була красивою, але не так красивою як я. Я замовив капучино і почав розглядатись навколо. Я усвідомив, що дивлюсь на чоловіків, оцінюючи чи привабливі вони, чи багаті вони і найголовніше: чи самотні вони.

Всі ці питання виникали в моїй голові так, ніби вони були нічим незвичним. Відтепер, ці думки були моїми думками. Зрештою, мій погляд зупинився на старшому чоловіку в елегантному костюмі, доглянута зовнішність якого робила його трішки молодшим на вигляд. В ньому був якийсь звірячий шарм, який привернув мою увагу до нього. Несвідомо, я почав мрійливо дивитись на нього і коли він помітив це, наші очі зустрілись. Я відчув внутрішній тріумф. Я знайшов рівного собі. Коли офіціантка принесла моє замовлення, я еротично пригубив чашечку, а чоловік, продовжуючи дивитись на мене, легко кивнув головою на привітання.

- Порухай ногами і покажи йому, що ти готова на більше ніж на це виглядаєш.

Я прийшов до висновку, що мені починає подобатися ця гра. Спокусливо, я змінив ногу одну на іншу і зробив це так, що б мій гість не тільки побачив мій рух, а і почув слабкий тріск моїх панчіх. Але в цьому не було аж такої необхідності. Моя спідниця трішки підтягнулась і гість міг побачити верх моїх панчіх. Цей «цирк» мабуть задовольнив його і чоловік схвально знову легенько кивнув головою.

- Сабіно, ти робиш все дуже добре, - почув я похвалу від свого Пана. - Він хоче тебе. Насолоджуйся цим почуттям, але далеко не заходь. Підтримуй гру своїми принадами, щоб розпалити його.

Вираз обличчя мого візаві показував, що він зрозумів гру і вирішив підіграти мені. Це виглядало на пристрасний флірт в якому ми розуміли один одного без слів. Мій пульс пришвидшився, а я чув бажання цього чоловіка всім своїм тілом. Я хотів відчувати його близькість, його бажання. Мій розум поступово здавався і жіночі інстинкти переймали владу на почуттями. Мені ставало все важче тримати себе в руках. Я хотів, щоб він підійшов до мого столику і взяв мене прямо тут, на місці, взяв брутально, на очах всіх присутніх. Але перш ніж все зайшло задалеко, мій Пан повернув мене до реальності.

- Ти бачиш, як багато може жіноча краса. Будь уважною і роби тільки те, що я тобі дозволяю робити або прошу зробити. Цього тобі повинно вистачити. Пора рухатися далі.

Відчуваючи себе трішки розчарованим, але не нещасливим, я попрощався кивком з моїм одоратором і заплатив за своє капучино. Як наказав мені мій Пан, я дав офіціантці «на чай», закинув ремінь сумочки на плече і елегантно попрямував до виходу. Моя подорож тільки-но розпочалась, а я вже відчував себе вологим між ногами. Принаймні, я не міг знайти інше пояснення цьому відчуттю: скоріш за все, це була «провина» моїх хтивих стегон і еротичних високих підборів.

- Рухайся трішки швидше і покажи всім навколо, як легко може рухатися жінка на високих каблуках.

Мій Пан не вказав мені в якому напрямку я мав рухатись, а тому я пришвидшив кроки, продовжуючи йти по тротуару. Спочатку, я думав, що ходити на таких височезних підборах не буде важко, але тепер визнавав, що мої ікри починали «нити» від болю. А тим часом, багато чоловіків оглядались в мою сторону, реагуючи на швидке цокання моїх підборів.

- Сабіно, зверни увагу, як ти ходиш. Підіймай ноги трішки вище. Шаркання взуттям є ознакою недосвідченості, а всі мої дівчата повинні випромінювати впевненість рухаючись на високих підборах.

Я намагався робити впевнені кроки, прислуховуючись до звуків, які виходили від мого взуття. Незважаючи на свій досвід ходьби в такому взутті, мені довелося зосередитись на моїй ході. Перемкнувши всю увагу на кроки, я забув про груди, які підскакували з кожним кроком вгору і вниз, змушуючи мене відчувати сором. Мій Пан знав, що робив, коли подарував моїм грудям розмір «D».

- Можеш ще пришвидшитись. В тебе обмаль часу, - почув я голос у вусі. Я ще збільшив ритм, а цокання підбори зазвучало ще швидше. Краєм ока, я бачив обличчя перехожих, котрі ніби запитували, куди ця красива дівчина так спішить. В той же час, ноги повідомляли мені, що ще трішки і вони не витримають такого темпу. У будь-якому випадку, я не пам'ятав щоб коли-небудь так швидко рухався на високих підборах.

- Іди прямо, до станції метро, - долинув до мене наказ. Я продовжував рухатись і слухав інструкції, котрі долинали мені до вуха. - Вийми квиток і слідуй до промислової зони. Проїзний маєш в своєму гаманці.

Я швидко знайшов потрібну станцію. Минув полудень і кількість людей знову зросла. Багато хто прямував на обід, інші на роботу. Матері з дітьми повертались зі школи. Натовп людей навколо мене виглядав, як барвисті плями.

Я вийняв проїзний, знайшовши його в сумочці. Звичайно, я довіряв моєму Пану і коли роздивився картон, то відчув легке печіння, коли побачив на ньому свої нові дані: Сабіна Меєр.

Мимоволі, я відчув захоплення. Відтепер, я офіційно жінка. Я став Сабіною Меєр. «Чи це ім'я мого Пана?» - замислився я. «Я навіть не знаю, як його звати».

На щастя мої думки перервав голос у вусі. - Коли прибуде поїзд, ти зайдеш всередину, але ні сідатимеш. Якщо тобі запропонують місце, подякуй, але не скористайся цим. Переконайся, що будеш стояти навпроти дверей. І, Сабіно…, - запала невелика, але знаменна пауза. - … незалежно, що відбуватиметься по дорозі, ти можеш віддатись власним спокусам, але в жодному разі не намагайся нічого дізнатись і пам'ятай: ти і надалі моя дружина, незалежно від бажань власної похоті.

Мої думки метались по голові. Я дійсно боявся того, що збудження і хтивість візьмуть верх над розумом. Я не був впевнений, що витримаю їх натиск. Ще мить і я вже був готовий розвернутись і залишити підземну станцію. Саме в цей момент під'їхав поїзд і потік людей почав заповнювати його вагони, унеможливлюючи мені втечу. Серце шалено калатало в грудях, коли я стояв між людьми навпроти дверей. Вагон був переповнений. З останнім пасажиром, я почув оголошення через гучномовець про відправлення і двері закрились. Я був затиснений між чоловіками, які кидали на мене звичайні швидкі погляди, або навіть взагалі не звертали на мене жодної уваги. Незважаючи на мої високі підбори, я майже тонув в натовпі. Людей було так багато, що я міг не турбуватись, що впаду, коли поїзд пришвидшував чи гальмував. Незважаючи на це, я таки схопив ремінь, котрий висів над моєю головою.

Відчувши незначний ривок, я зрозумів, що ми почали рухатись. До сих пір, від такої великої кількості людей, я ніколи не відчував дискомфорту чи клаустрофобії. Але після слів мого Пана, я не знав, що маю очікувати. До цього часу, я слухав його інформації та пояснення, але опинившись у вагоні, голос у моєму вусі замовкнув.

Поїзд зупинився. Кількість людей у вагоні збільшилась, але до сих пір нічого особливого не відбувалось. Хоча, одного разу в мене склалось враження, що один з чоловіків, притиснувся до мого тіла занадто сильно, але в подальшому, ситуація не розвивалась. Я змусив пригнітити своє сексуальне задоволення, сприймаючи дії цього чоловіка за «випадок на виробництві».

Після четвертої станції, людей стало так багато, що їх кількість біля мене значно виросла. Я не міг ствердити, чи торкання чоловіків до мене були випадкові чи намірені. Але потім,… я почув дотик, який відрізнявся від всіх інших. Чиясь рука позаду мене, почала повільно рухатись по моїй спідниці. Потім, вона опинилась на моїй талії. Будь-яка інша жінка в такій ситуації діяла б рефлекторно і збоченець отримав би ляпаса. Але я мав в голові наказ мого Пана. Сантиметр за сантиметром, я відчував руку, котра опускалась мені між ноги. Гаряче відчуття бажання пронеслось через моє тіло, змушуючи його палахкотіти яскравіше. Підсвідомо, я міцно стиснув ремінь над собою і безпорадно дивився на стелю. Мої очі сяяли неначе зірки, а я відчував, що червонію на обличчі.

Потім, рука опинилась під спідницею, торкаючись тіла. Я насилу втримав стогін, відчуваючи, як коліна почали тремтіти. Несвідомо, я притиснувся стегнами до незнайомця, ніби кричачи: «візьми мене!». Але я закусив губу, продовжуючи дотримуватись вказівок мого Пана і зберігав спокій. Якби людей навколо було менше, то можна було б помітити, що моя спідниця опинилась над попкою, відкриваючи невідомому доступ до мого «скарбу». Його палець м'яко рухався, опиняючись на моїх трусиках. Я відчував, як моя піхва «горіла вогнем» та стікала соками.

Чоловік за мною теж це помітив і я почув його важке дихання в своєму вусі. От тільки тепер, я був впевнений, що це не був мій Пан. Але чоловік, який стояв позаду мене, зводив мене з розуму. Похіть все більше охоплювала моє тіло, змушуючи розум німіти. Я не сподівався, що так легко здамся, що так легко прийму все це. Я хотів його. Саме так. Я хотів його!

Те, що все це відбувалось в такій тісноті, посеред великої маси людей, робило такі дії ще більш захоплюючими. Серед такого натовпу, все це було непомітно. Я мало не застогнав від задоволення, але знову стримався, ледь дихаючи. Тим часом чоловік за мною, діяв як професіонал. Інстинктивно, я нахилився вперед, наскільки це було можливо і відчув його довгий і твердий член між власними сідницями. Я ніби запрошував його проникнути в мене. «А може він хоче зробити це в мою попку?» - раптом подумав я. Після всього того, що відбувалось, мені було всерівно, куди він робитиме це. І здається, чоловік зрозумів мої дії та довго не вагався, звільняючи свій член та дозволяючи йому увійти в мене.

Мої почуття були, як гойдалка, а тіло тремтіло. Потрібно було кілька хвилин, перш ніж я зрозумів, що тремчу не я, а вагон метро, поїзд якого власне зупинявся на наступній станції. Чоловік позаду мене завмер притискаючись, але все ще залишаючи свій пеніс в мені. Люди, котрі входили і виходили з вагону штовхали нас, змушуючи мене відчувати, як твердий член рухається в мені.

Я не міг дивитись в очі людям навколо. Незважаючи на своє збудження, я відчував сором. А може, я відчував сором від задоволення? Легкість, з якою все це відбувалось, лякала мене. Що сталось з моєю силою волі? Чи не вина це мого жіночого тіла?

«Але я не такий, як всі інші жінки», - подумки переконував я сам себе, пригадуючи слова мого Пана. І це була відповідь на мої сумніви. Я сам вирішив стати жінкою, яка перебуває в полоні пристрасті. Я зробив це добровільно і без примусу. Мій Пан показав мені тільки дорогу, на яку я ступив надто охоче.

Люди навколо мене не звертали на нас уваги. Кожен з пасажирів перебував в своєму світі, будучи затисненим в натовпі таких же як він людей. Жорсткий пеніс в мені порухався, коли поїзд рушив далі. І знову ніхто навколо нас не звернув на це жодної уваги.

Я був вдячний контролю над собою, незважаючи на чуже тіло в мені, яке передавало рухи поїзда. Хвилі задоволення пробігали через моє тіло, але було важко розрізнити чи це завдяки рухам поїзда чи чоловіка в мені. Почуття часу повністю зникло. Здавалось, я стою тут цілу вічність. Пристрасть, котра вирувала в мені була неймовірною. Мої початкові сумніви випарували, як ранковий туман. З стоїчним спокоєм, я стояв і насолоджувався тим, що мене трахкають. Я почав розглядатись по вагону і навіть посміхнувся до старшої жінки, котра похмуро дивилась на мене, ніби знаючи, чим я займаюсь. Тільки одного я не міг зробити: обернутись та подивитись на того, хто стояв за мною і дарував мені задоволення.

Поїзд зупинився і я відчув це, отримавши ще один поштовх. Пеніс задрижав і вибухнув спермою в мене. І хоча я не планував цього, я відчував задоволення з кожним його виприском. Я чув гордість того чоловіка за мною, так ніби він виконав своє завдання на відмінно.

Минуло ще кілька секунд, перш ніж його член вислизнув з мене, ховаючись в штанах господаря.

Я зробив глибокий вдих і опустив спідницю, вибачаючись перед сусідом, за те, що випадково штовхнув його ліктем.

- Нічого не сталося, - м'яко відповів він.

«Якби ти знав, що тут сталося і що в мене в голові», - весело подумав я. Подивившись на нього, я ствердив, що мій сусід виглядає дуже мило.

Все це зникло так швидко, як з'явилось. У всякому разі мій невідомий коханець не давав жодних ознак життя. Я б обернувся назад, щоб таки переконатись, хто стоїть за мною, але мій Пан заборонив мені це робити.

- Наступна станція твоя, моя маленька Сабіно, - почув я голос у вусі. Я був щасливим почути цей голос. - На місці, ти візьмеш таксі і повернешся на ньому додому.

- Так, мій Пане, - прошепотів я, не будучи впевненим, що він щось міг почути через шум у вагоні.

Коли двері відчинились, я вислизнув з кількома іншими пасажирами і попрямував до виходу. Опинившись на вулиці, я не сподівався, що все ще буду в місті. Навколо мене виднілись прості коробки житлових будинків і обшарпані склади. У такому місці довго чекається на таксі. На щастя, таксі досить швидко зупинилось біля мене. Я всівся на заднє сидіння і побачив в люстерко водія, котрий посміхнувся до мене через свої пишні вуса і запитав адресу.

Я відповів йому посмішкою і назвав адресу будинку мого Пана.

Потай, я сподівався, що ця адреса розв'яже язик водію і я отримаю хоч якусь інформацію, але цього не сталось.

- Як забажає молода панянка, - сказав він і автомобіль рушив.

По дорозі він розпитував мене, як я добрався сюди з центру міста. - Сюди тільки ходить метро.

- Воно було страшно забитим, - відповів я, ніби бачачи невелике світіння між ногами, та відчуваючи, як сперма розходиться в моєму животі.

Решту поїздки ми базікали про свята і погоду. Водія було звати Клаус і він виглядав на хорошого хлопця, якому подобалось говорити зі мною, так як і мені з ним.

Клаус не хотів прийняти великі чайові, але я наполягав. Я стояв перед воротами, очікуючи щоб мене впустили. З посмішкою на устах, поглядом я проводжав таксі, доки воно не зникло за поворотом. «Як багато всього я пережив цього дня», - подумав я.

Врешті, ворота відкрились і я щасливо зітхнувши та поправивши сумочку, попрямував в сторону будинку. Мій Пан стояв в дверях, розвівши руки. Як закохана смаркуля, я підбіг до нього, а він взяв мене в свої обійми.

- Я дійсно пишаюсь тобою, моя маленька Сабіно, - тихо пробурмотів він, цілуючи мене в лоб. Перебуваючи в обіймах мого Пана, ми зайшли в будинок. - В цьому будинку мешкали інші жінки, але вони не були готові піти так далеко, як пішла ти, моя Сабіно. І я повинен зізнатись, що в мене були сумніви щодо тебе, але невеликі.

- Пане, а що з ними сталося? - чесно запитав я, сподіваючись, що він таки відкриє мені частинку свого життя.

- Ну, ти їх тут вже не зустрінеш, - байдуже відповів він. - Вони ведуть нормальне життя, десь там. Як більшість жінок. Якщо це має для тебе значення, вони не були були такими хоробрими, як ти. Тобі потрібно знати, що я також дав їм шанс, подібний до твого.

В центра залу, ми зупинились і мій Пан глибоко подивився мені в очі. - Але це не повинно турбувати тебе, Сабіно. А потім, він поцілував мене і це поцілунок був найкращим поцілунком у моєму житті. Він не був особливо довгим чи пристрасним, гарячим чи пікантним…

Він був правдивим…

Він був обіцянкою того, що я є важливою особою в житті мого Пана і він має намір дбати про мене. І хоча я чула, що його кохання до мене не було справжнім, я відчувала себе потрібною моєму Пану, так як і він відчував, що потрібен мені. Ніколи більше, він не підводитиме мене чи навіть ігноруватиме мене. Відтепер, я стала частиною його життя і це робило мене нескінченно щасливою, як і все моє подальше життя. Не знаю чому, але в цей момент, я зрозуміла, якщо слухатимусь мого Пана то він зробить все, щоб я не відчувала жодних турбот…

* * *

Минали дні мого нового життя. Я почала краще розуміти себе і краще ладила з економкою, хоча і не в повній мірі позбулася її несприйняття мене. Тим не менш, вона щодня вибирала одяг для мене і залишала мене наодинці коли я цього потребувала. Вона допомагала мені з макіяжем, прибирала мою кімнату і чистила одяг. Щодо інших працівників, то я не можу сказати скільки насправді їх перебувало в будинку. Час від часу, я припускав, що бачу з десяток, а потім, протягом кількох днів, бачив тільки мадам Евелін.

Відносини з моїм Паном були дуже ласкавими, хоча більшу частину свого часу він працював над нез'ясованою мною роботою. Одного ранку, він запросив мене до себе і ми поснідали, як типова пара. Іншого разу, я не бачила його цілий день: я не знала ні де він перебував, ні що він робив. Якби я не питала його про це, він мені навіть нічого б не розповідав. Можливо, хтось міг би ствердити, що я повинна була почуватися самотньо, але незважаючи на все, я була пов'язана з моїм Паном на добре і на зле.

Я нічого не знала про його справи, але це не означало, що я не брала участі в них. Майже кожен день, він посилав мене в місто, даючи різноманітні завдання, наприклад, одного разу я повинна була сидіти в залі на показі мод, а потім, відвідати вечірку з модельєрами. Звичайно вечером, мій Пан хотів знати все, що я там бачила і чула.

Іншого разу, я повинна була спокусити молодого автомобільного винахідника, вдаючи з себе доміну і витягнути з нього, за допомогою моїх високих підборів всю інформацію і фотографії частин нового двигуна.

Інколи, я мала зайнятись незнайомцем. І кожного разу я отримувала задоволення і не мало значення чи кінчила я чи ні. Всякий раз, коли в мене кінчали, я відчувала підтвердження власної пристрасті, я відчувала себе жінкою.

Деякі з цих любовних ігор були як натхнення, інші - ретельно сплановані моїм Паном. Тоді, він особливо пишався мною, тим, що я спокусила вибрану ним ціль.

Як на мене, то моєму Пану рідко були потрібні подібні послуги, але вони іноді несподівано надходили. Третього дня, він подзвонив мені після обіду і коли я з'явилась в його кабінеті, він наказав задовільнити його під столом. Я зробила все ідеально, але коли все закінчилось, він відвернувся від мене, не говорячи жодного слова. Я зрозуміла, що повинна вийти, хоча і відчувала певне збентеження.

Щось подібне відбулось близько двох тижнів тому. Мій Пан запросив мене до вітальні і коли я прийшла, то побачила його з іншим чоловіком. Вони сиділи, відкинувшись, в двох великих шкіряних кріслах з келихами вина в руках та дивились на великому екрані відео з нашої першої зустрічі. Я завмерла, не знаючи, як реагувати на все це, зупинившись в дверях. Пан проігнорував мій страх і підкликав жестом до себе. Він представив мене своєму гостю, перш ніж я пригадала, що якогось дня зустріла його в метро.

Цього вечора, я почувалась, як якась прикраса будинку. В подяці за «операцію» в метро, мій Пан подарував мені пару шкіряних чобіт-ботфортів з насправді височезними підборами. Підбори в десять чи дванадцять сантиметрів були для мене звичайним явищем, але ці підбори мали як мінімум сімнадцять сантиметрів. Як на мене - це було забагато. І хоча я вважала, що мій Пан притримується консервативних поглядів щодо жіночого одягу, він кивнув до мене, даючи зрозуміти, що буде грубо, не прийняти цей подарунок.

Я переобулась в нове взуття і присіла на підлокітник крісла, схрестивши ноги і насолоджувалась дотиком його долоні на моїй попці, коли ми дивились відеозапис.

- Це наше таке приватне хобі, - сказав мій Пан, ігноруючи те, що я насупилась, коли зрозуміла, що не була єдиною акторкою в цих фільмах.

Приблизно кожні п'ятнадцять хвилин один фільм змінювався на інший. Зйомки були непрофесійними, але картинка - вельми збуджуюча, навіть без моєї виняткової чутливості. У більшості випадків, це були побутові сцени, в яких мій Пан чи якийсь інший чоловік «обслуговував» дівчину. Мені навіть здалось, що в одній з сцен, я побачила мадам Евелін, але жінка на екрані мала іншу зачіску, а розмір її бюсту був гротескно великим. З іншого боку, враховуючи те, що трапилось зі мною, все було можливо.

Під кінець вечора, на екрані з'явилось відео з камери в метро. Незважаючи на те, що ми там бачили, в мене залишились сумніви щодо хронометражу записаного матеріалу.

Близько півночі, наш гість почав прощатись і подарував мені галантний поцілунок в руку. Я залишилась сидіти в кімнаті, коли мій Пан проводив чоловіка. Коли він повернувся через десять хвилин, я покірно присіла перед ним, відчуваючи провину через оті чоботи. Він винувато похитав головою.

- Я шкодую, Сабіно, - сказав він посміхаючись. - Наш гість представник старої школи. Він насправді дуже чарівна особистість. Це взуття дуже важко носити?

- Коли я сиджу, то немає жодних проблем, пане, - відповіла я, подарувавши йому ніжну посмішку. - Але для ходіння, вони менш придатні.

- Тебе ніхто не змушує в них ходити, - сказав він з таємничим відтінком в голосі і раптом обережно підняв мене на руки. Я обійняла його за шию і подивилась в очі. Він ніколи не демонстрував свого бажання, але не цього разу. Цього разу, мій Пан дивився на мене з любов'ю і бажанням.

Він ніс мене нагору повільно ступаючи по сходах, аж врешті ми опинились в ванній кімнаті. Тепле світло долинало звідти, а трояндовий аромат пестив мій нюх.

- Я попросив Евелін приготувати дещо для нас.

Коли він відкрив двері і заніс мене всередину, нас зустріла романтична атмосфера з свічок і пелюсток троянд навколо перлової ванни, котра була схожа на хмару. Мій Пан зупинився на мить, продовжуючи легко тримати мене на своїх сильних руках і ми насолоджувались миттю.

Через кільканадцять секунд, він обережно поставив мене на підлогу і почав роздягати, аж я залишилась цілком голою, аж з одягу на мені залишились лише чоботи на отих височезних підборах. Потім, він знову взяв мене на руки і обережно опустив у величезну ванну. Тепла вода приємно ласкала моє тіло, а я аж закрила очі насолоджуючись нею і через мить почала тихенько муркотіти, як велика кішка. Коли я відкрила очі, то побачила мого Пана без одягу і зрозуміла, що на мене чекає чудовий вечір.

З блиском в очах, він ковзнув у воду і притиснувся до мого тіла. Його губи почали жадібно досліджувати моє тіло, а я дозволила йому робити це. Через кілька вдихів, я відчула невгамовне бажання, а потім… мій Пан глибоко увійшов в мене.

Мої хтиві стогони мабуть було чути по всьому будинку. Мій Пан «ковтав» мої стогони власним ротом, настирливо цілуючи мене. Підтримуючи гру, я спробувала відіпхнути його, але каблуки ковзали по гладкій ванні знову і знову. Врешті, я змінила тактику і обгорнула ноги навколо його поясу, змушуючи мого Пана ще глибше увійти в мене. Тепер, мої височезні каблуки були ніби остроги, якими я спонукала свого «коня» до швидшого бігу. Він ритмічно штовхав свого члена все глибше в мене, а я відчувала неймовірні відчуття, котрі майже граничили з оргазмом.

Коли, здавалось, мій Пан отримав свій оргазм, я вже знала, що потрібно робити далі. Я не дбала про досягнення власного оргазму, для мене те, що відбувалось, було власною нездійсненною мрією, котра почала збуватися. Цього вечора, я і мій Пан були єдністю, злиті в чуттєвих задоволеннях і дикій пристрасті.

Протягом наступних двох годин ми кохались і трахкались, так ніби робили це вперше в своїх життях. Врешті, ми заспокоїлись. Я лежала в його обіймах і насолоджувалась його присутністю. Коли він вийшов з ванни зі мною на руках, я відчувала себе такою втомленою, що відразу ж заснула. Мій Пан заніс мене до ліжка і перш, ніж я впала в обійми сну, я ще почула, як він знімає з моїх ніг мокрі чоботи, стальні підбори яких голосно відізвались, коли чоботи впали на підлогу…

Коли я пробудилась наступного ранку, чоботи все ще лежали біля ліжка. Мадам Евеліна запитала мене, що з ними зробити. Я попросив її заховати їх подалі від мене. Економка закотила очі і чоботи зникли. Сподіваюсь, я ніколи їх не побачила,… принаймні до наступного разу, коли захочу пригадати цю пристрасну ніч, яку ми провели разом.

Від того вечора, мій Пан намагався робити все, щоб події нашої ночі не були єдиними «пригодами» в моєму цікавому житті. Вже наступного вечора, він покликав мене і поставив завдання спокусити певного художника, що я з успіхом зробила, при цьому не доводячи справу до логічного фіналу. Мені довелося тримати себе в руках і залишатись маленькою Сабіною для мого Пана, котрий обожнював носити мене на руках. Яка жінка не мріяла б про таке життя. Відтоді, я була впевнена в одному: я повинна була бути готовою до багатьох сюрпризів, які готував для мене мій Пан, володар і коханець…