03 травня 2021

Зміїне кільце

Автор: NyraWrites


Переклад: Pooh68

оригінал тут

Яскраве сонце нагрівало пустелю під собою. Всілякі істоти, котрі жили серед пісків, дано знайшли для себе місце, щоб перечекати жар, який лився з неба. Південь в пустелі, не був тим часом, коли можна було собі гуляти без запасу води. Бідний Джеймс не мав вибору. Він заглиблювався в пустелю, рухаючись в вибраному напрямку, до, як він думав, якоїсь цивілізації. Хлопець усвідомлював, що шанси знайти щось в цьому напрямку, зменшувались з кожним його кроком, Шанси були настільки малими, що він навіть написав записку, котру сховав в праву кишеню: «Чому я не залишився дома?… Міннесота така красива і прохолодна цієї пори року». Сипучий пісок сповільнював його кроки і скоріш за все, Джеймс був впевнений в цьому, він помре серед отого жовтого пекла. «Цікаво, чи в дома вже п'ють чай?» - подумав він. Жара і зневоднення впливали на його розум. Раптом, Джеймс зупинився… - Мене, таки, не полишає щастя… Нарешті… Пані та панове, нарешті я бачу ВОДУ! - прохрипів він та зі всіх сил побіг в сторону оазису, який побачив перед собою.

З останніх сил, Хлопець стрибнув у те, що виглядало як вода… і приземлився в проклятому піску. Він лежав і розмірковував на своїм життям, яке не жалувало його всі двадцять років… - То навіщо продовжувати його?! - зі злості викрикнув Джеймс та почавши бити кулаками об землю. - Кому я потрібен?! - кричав він до неба. І, неначе у відповідь, пісок на якому він лежав, почав западатися, тягнучи хлопця за собою. Відчуваючи паніку, Джеймс шалено рухав руками і ногами, але це тільки пришвидшило його занурення…

Відчуття, яке охопило його, коли він повністю зник в піску, було споріднене з зануренням у воду. Він не міг дихати, не міг нічого бачити і не міг рухатися. Хлопець продовжував занурюватися, прощаючись з життям. Багато думок промайнуло в його голові. Останньою думкою було те, що він ось-ось помре, засипаний піском. Така собі ще одна жертва пустелі про яку навіть ніхто не згадає. Надія швидко згасала, як метеор на небі. Раптом, Джеймс відчув, що знову може дихати і почав падати в повітрі, зовсім не гальмуючись піском. Він опав на кам'янисту підлогу з голосним звуком. Швидко сівши, Джеймс розгледівся навколо і єдине, що він зумів побачити в темноті печери, було озерце синьої води, яке виднілось недалеко від нього.

Боячись, що перед ним ще одна галюцинація, Хлопець повільно підповзнувши до води, обережно вклав руку в рідину. Цього разу вода не була обманом! Рідина в озерці була справжньою і холодною.. Ідеальною для того, щоб вдосталь напитись. Джеймс зручно розмістився і почав пити воду… аж раптом, почув якийсь шум, що розносився по печері. Страх зі всієї сили вдарив хлопця, змушуючи його усвідомити, що в цій печері він не один.

Він завмер, чуючи, як щось наближається до нього. Несвідомо, хлопець закричав: - Хто там? Звуки завмерли, але Джеймс продовжував чути чиєсь дихання - занадто близько від себе, щоб бути в безпеці.

- Прошсссу, не бійссся. Я тільки хотіла поговорити зссс тобою. Зсссгоден? - голос, який промовляв до Джеймса безумовно був жіночим.

«Вона тільки хоче поговорити, чи це смертельно?» - подумав він про себе. - Добре. Якщо хочеш говорити, то говори, - відізвався хлопець до власниці жіночого голосу. Та мовчала і здавалося, відчувала заклопотання, аж врешті промовила: - Я хочу наблизитись до тебе, але не впевнена твоєї реакції на мене.

Джеймс замислився над її дивними словами, але пообіцяв бути спокійним. Його серце завмерло, коли з темряви з'явилась пара яскравих жовтих очей, за якими він побачив істоту, подібну до змії.

- Уххх… Будь-ласка. Не з'їдай мене, - заблагав Джеймс. Виглядало на те, що вона засмутилась цими його словами. Але, незважаючи на це, істота продовжувала наближатися до нього. Джеймс підняв голову з наміром дізнатися, що було перед ним. Від поясу вниз, він бачив тіло довгої змії, завдяки якому істота могла рухатися. Верх мав жіноче тіло з руками і головою, котру охоплював капюшон кобри. Темно-коричнева луска покривала все її тіло, а сама вона сягала двох метрів в висоту.

- Я не зашссскоджу тобі…, - почув він жіночий голос. - Дозсссволь мені предссставитиссся. Мене зсссвати Афіна… А як зсссвати тебе? Джеймс поглянув в її жовті очі і був здивований тим, що вони неначе… благали відповіді. Він очистив горло і відповів: - Мене звати… ну… звати Джеймс. Хлопцю було важко сконцентруватися під поглядом Афіни.

«Вона виглядає, як кобра… але вона наполовину людина!» - раптом подумав він про себе. Афіна ще кільканадцять секунд дивилась на нього, а потім запитала: - То жссс, як ти сссюди потрапив?… Я маю на увазсссі, не в мою печеру? Її питання змусило Джеймса пригадати те, як він опинився серед пісків пустелі.

- Ми, я і моя дівчина, відпочивали в Єгипті, коли вона мене не кинула, - відповів він, зітхаючи. - Вона забрала всі наші речі і полетіла до додому без мене. А я, просто попрямував перед себе, не дбаючи куди йду.

Афіна порухала головою. - Твоя дівчина недооцсссінює товарисссство. Джеймс відірвав очі від води і поглянув на дівчину-змію.

- Що ти маєш на увазі? - запитав він.

- Я прожила тут всссе сссвоє життя, відколи батьки покинули мене. Пісссля цсссього, я нікого тут не зуссстріла. Я вивчила англійссську мову з книг, які вони зсссалишили тут, так сссамо, як мову зсссмій.

Джеймс хотів було сказати, що йому прикро, але почув, як вимовляє інше питання. - Це страшно. Але чому твої батьки залишили тебе тут?

- Так роблять всссі наги, - зітхнувши, відповіла вона. - Наги залишають сссвоїх дітей. Але я, більше людина, ніж нага.

Джеймс кивнув і зрозумів, що має перед собою істоту, котру багато націй вважають за міф чи легенду. І ось він, розмовляє з такою легендою.

- Але чому ти вважаєш себе більше людиною? - запитав він. - З зображень в інтернеті, всі наги подібні до тебе.

Афіна опустила голову і зі смутком в голосі відповіла: - Мій батько був людиною, а мама - нагою… Вони кохалися, але коли я народилась, батько відмовився від мене, хоча мама ще певен час піклувалась мною.

Виглядало на те, що Джеймс зустрів особу, життя якої було ще гіршим від його. Повільно, Джеймс підняв руку і ніжно погладив покриту лускою руку дівчини. Він був шокований тим, що її рука відчувалась такою шовковистою і м'якою.

Афіна завмерла, але потім, здавалось, почала насолоджуватись цим дотиком. - Мені прикро через те, що сталось з тобою… Я навіть не знаю, як допомогти тобі. Мій літак скоро відлітає і я був би вдячний, якщо б ти вказала мені напрям куди потрібно йти, - врешті сказав Джеймс.

Афіна виглядала на засмучену, через таке його рішення, але вказала напрямок. Джеймс було зібрався йти, коли вона зупинила його.

- Зачекай! - викрикнула вона, схопила хлопця за руку і дала йому каблучку, у вигляді уробороса - згорнутої в кільце змії, яка кусала власний хвіст. - Я хочу, що ти взсссяв цсссе на пам'ять… про мене.

- Спасибі. Але я, навіть без цієї каблучки, ніколи не забуду тебе, - відповів він, тримаючи подарунок в долоні. - Мені прикро, але я повинен йти. Дома, на мене чекає робота і обов'язки…

Сльози текли з очей Афіни, коли Джеймс зникнув в одному з проходів печери. Сам він також не почувався занадто добре, полишаючи таку красиву дівчину на самоті. Але він знав, що не може залишитися з нею. Джеймс поглянув на каблучку і одягаючи її на палець подумав: «Я хотів би знайти якийсь спосіб щоб бути з нею. Вона насправді дуже самотня… Якби я тільки міг відмовитись від своїх зобов'язань дома, я б міг залишитися з нею. Хлопець не усвідомлював, що власне саме зараз змінив не тільки все своє життя, але і життя Афіни…

Повільно чорна луска розходилась по шкірі Джеймса, змушуючи його зупинитися від незвичного відчуття. Він поглянув на свої руки і закричав від жаху. І саме тоді, він з голосним звуком, знову впав на землю. Подивившись вниз, хлопець побачив, як його ноги зливаються. Афіна кинулась до нього, з наміром дізнатись, що трапилось і в міру можливостей, допомогти. Вона заклякла, коли побачила свого знайомого, покритого лускою і з довгим м'язистим хвостом, майже двометрової довжини. Голова Джеймса почала змінюватися, аж набрала форми подібної до голови кобри. Джеймс відчув, як в роті починають рости зуби з отруйними залозами. Останнє, що змінилось в Джеймса - це очі. Тепер він міг чудово бачити в темноті, а виставляючи роздвоєний язик - міг чудово відчувати запахи навколо.

- Щшшо… трапилоссся, - прошипів він, стоячи на своєму новоотриманому хвості. Джеймс мав майже два з половиною метри росту і тепер, це він височів над Афіною.

- Я не впевнена… Ти розсссгнівавссся на мене… Я присссягаюсссь, я не хотіла цсссього, - відповіла вона крізь сльози. Джеймс лише посміхнувся і ніжно обійняв Афіну.

- Не плач, люба. Я ніколи не полишу тебе, - ніжно відповів він. - І відтепер, ми зсссавжди будемо разсссом.

Афіна посміхнулась до нього крізь сльози і поцілувала коханого. Від цього поцілунку, пара отримала приємні відчуття, котрі розходились по їх довгих і сильних тілах. «Я вже ніколи не буду самотньою», - з радістю подумала вона. «Я знайшла свою «половинку», котра піклуватиметься і кохатиме мене до кінця наших днів»…

Немає коментарів:

Дописати коментар