Вечірня дієта

Вечірня дієта 

Автор: A. Pilipiuk 

Переклад: Pooh68 

(Розділ з книги Андрія Пилип'юка "Отрута") 

Вчитель трудового навчання, якого всі називали «Рашпиль» привідкрив повіки. Світло від ламп боляче вдарило по його очах. 

- Де я? - пробурмотів він. 

Чоловік лежав на операційному столі повністю голим і був зв'язаний, як шинка. Лампи, як і ремені, якими його прив'язали бачили ліпші часи. На бетонних стінах виднілись сліди від любителів мочитись на все, що стоїть. Навколо нього, зігнувшись, стояли постаті в масках і брудних лікарських фартухах. Кожен з коновалів тримав в долоні скальпель. Всі інструменти були старими, іржавими і щербатими. 

- Хто ви, чорт візьми? - запитав він, пробуючи піднятись, але ремені міцно тримали. - Допоможіть! 

- За знущання над учнями і щипання учениць, тебе засуджено до найвищої кари - відізвався один з чоловіків, мабуть їх шеф. - За хвилину на тобі буде проведено складну, багатогодинну хірургічну операцію, внаслідок якої ти сам станеш молодою дівчиною. 

- А потім на тебе очікує трепанація черепа, очищення пам'яті і лоботомія. Ти завжди вважав, що смаркулі є безнадійно тупими, а тому ми доведемо твої інтелектуальні можливості до такого рівня. І ще, ти будеш змушений ходити до школи - промовив рудий в масці, - до цієї паскудної школи, в якій ти працював. 

- Ні!!! - кричав перестрашений вчитель. 

- Боліти не буде… - засміявся наступний, темноволосий. - Я жартував. Буде боліти як зараза, бо серед нас немає анестезіолога, а тому ми будемо різати і шити без наркозу, по-живому. 

- Кістки потрібно буде різати - додав інший член групи, піднімаючи іржаву пилку до металу. - Вибач, але смаркулі мають коротші ноги, руки і інші частини тіла… Тільки не крутись! 

- А взамін, ти отримаєш чудові цицьки - пообіцяв шеф. - Цим займеться пан Чеслав. Хоча він і не лікар, але про силікон знає все… 

- То будуть цицьки як з журналу - посміхнувся пан Чеслав, тримаючи в руках пістолет з будівельним силіконом. 

- Але я не хочу! - заскиглив вчитель. 

- Твої учні теж не хочуть ходити до школи, але змушені - філософічно зауважив шеф. - Не ламайся, ми зробимо тобі маленький носик і розкосі очі і будеш виглядати як гарненька, маленька японочка. 

- Якщо він буде японкою, то я мушу принести пензель і жовту фарбу - зголосився пан Чеслав. 

Всі почали реготати. Вчитель почув дотик скальпеля і ще раз спробував вирватись. Нічого не допомогло. 

- Це тільки дурний сон! - подумав він, щипнувши себе за стегно і… впав з ліжка. Минуло кілька хвилин, а він все ще розглядався навколо. 

Нарешті чоловік зрозумів, що все це дійсно був тільки сон. 

- Ну і сни тобі сняться, мужик - зітхнув «Рашпиль». 

Він поглянув на годинник. П'ята година ранку. Лягати спати було вже не варто. Ліпше він посидить і придумає якесь невиконувальне завдання для учнів. Або поставить оцінки за зроблені креслення. 

За вікном падав сніг. Бридкі багатоповерхові будинки і квартали довоєнних будинків, присипані снігом на біло, навіть симпатично виглядали. Яків Вендрович, муркочучи як кіт, грів себе, притулившись спиною до батареї парового опалення. 

- Навіть в місті можна знайти корисні винаходи - задоволено сказав він. - Це залізо краще ніж пічка, гріє нормально і не потрібно докладати дрова - філософствував він. 

Його внук, Матей, допив каву і тяжко зітхнув. 

- Ну і чому стогнеш? - Яків подивився на нього. - Дідусь приїхав, а ти мусиш йти до школи - додумався він. - І це в таку погоду… 

- Це все так, але найгірше, що завтра п'ятниця і в нас урок в «Рашпиля». Це наш вчитель трудового навчання… 

- Взагалі-то, в життя знання техніки потрібне. Хороший фермер повинен розумітись на всьому. Бути теслею і столяром, слюсарем, а навіть ковалем. Бува, що і худобу потрібно вилікувати, ну і знання практичної хімії не зашкодить… А якщо захочеш завести двадцятирічний трактор, то без знання, ну ніяк… 

- Але ми вчимось креслення і малюємо на міліметрівці різні деталі… Робота для ідіота. На Заході вже давно таке робиться на комп'ютерах, а потім роздруковується… 

- А, ну хіба що так - кивнув головою старий екзорцист. - Тоді не йди. 

- Мушу - зітхнув Матей. - Тато мене би вбив за прогули. 

- Пам'ятаю. Зубрило бридкий. На нього завжди чекала робота в стодолі або при самогонному апараті, а він саме тоді біг до школи. А скільки книжок-нагород приносив під кінець шкільного року, вони потім стояли на етажерці і збирали пилюку. Зробив бібліотеку з нашої хати, я майже на алергію захворів… 

- Найгірше те, що я розраховував тільки на п'ятірки в табелі. А цей мудак «Рашпиля» все мені поламає. Я вже в восьмому класі… Без хороших оцінок буде тяжко записатись до хорошого ліцею. Там конкурс - кілька чоловік на одне місце… - Матей зі злості вдарив кулаком по столі. 

- Ліцей… - замислився Яків. - А ти так хочеш туди дістатись? 

- Взагалі-то ні, але потрібен атестат, щоб показати його в деканаті, коли я буду поступати в інститут - терпеливо пояснював хлопець. 

- Інститут? - Яків поскробав голову. - А навіщо це тобі? 

- Як закінчу інститут, то мені дадуть диплом. А диплом потрібен, коли буду оформлятись на роботу… Так що мені ще дев'ять років мучитись… 

Від почутого Яків похитав головою. 

- Дев'ять змарнованих років, щоб отримати два папірця? А точніше один, бо той перший потрібен, щоб здобути другий… Ви з міста, вмієте ускладнити собі життя - буркнув він. 

- Але в інституті я багато-чого навчусь. Потрібно інвестувати в голову. Ось тато - інженер. Я хотів би зайти ще вище. 

- А хто залишиться на господарці? Син, виродок, пішов в інженери, внук зубрило, також до роботи не горить! Може правнук вийде на люди… Перепихнув би якусь гарненьку подружку, або щось таке… - старий моргнув оком до внука. - То тоді б я мав кому залишити спадщину двадцяти поколінь Вендровичів. 

- Діду, що ти несеш? Ця господарка - це хата, сарай, стодола і самогонний апарат в підвалі! 

- А сад? 

- П'ять яблунь, які родять яблука величиною з сливу і кілька слив, на яких сливи, величиною з дикі яблука. Добре, що на самогон підходять… Мабуть підходять, бо я не п'ю твій самогон. 

- А ще є поле. Півтора гектара. Взагалі-то гектар, решту то я сам роками підорював в сусідів, збільшуючи ареал… 

- І нічого там не росте! 

- Ти не розумієшся на сільському господарстві! То пар. Земля потребує перерви від сіяння. Коли вона набере сили, то буде приносити стократні плоди… 

- Тато розповідав, що то наше поле відпочиває вже з двадцять років. 

- Стукач засраний, внука проти мене бунтує! Може і фактично поле двадцять років було не оране. А тому на ньому виростуть помідори величиною з гарбуз! 

- Скоріш гарбузи будуть як помідори. 

- Гей, діти міста - скривився екзорцист. - Ні про що не думаєте. Фактично, вже будь інженером, бо фермер з тебе як дупа волова! Говориш, що на кінець року тобі потрібна п'ятірка? - повернувся він до теми. 

- Не завадила б… 

- І для цього потрібно знешкодити того «Рашпиля»? Щоб він зник зі школи на зовсім… 

- Всякий інший буде ліпший… Бо він мудак, садист і свиня. Ще й наших дівчат щипає… 

- Щипає, говориш? - Яків усміхнувся, щось пригадуючи. - Він мусить бути суворо покараним. До уроків ще дві години. Мені буде потрібно два метри мідного дроту, клубок вовни і з тридцять голубиних пір'їн. 

Найбільше проблем доставило пір'я. Матей мусив піднятись на дах будинку. Ще літом він там замітив голубине гніздо. І фактично, там він знайшов голуба, але вже змуміфікованого. З нього хлопець отримав достатню кількість пір'я, яке заніс діду. 

- Гаразд, ти ріжеш дріт, а я буду його гнути. І поспішимо… 

Сніг покрив тротуарні плитки. Я минув кіоск і повільно наближався до школи. Нарешті я дійшов до будинку і пхнув двері. Сморід старого взуття, шкарпеток і шматяних коврів, як завжди привітав мій ніс. Для порядку витер ноги об брудну і мокру шмату і пішов в сторону роздягальні. Томаш вже був там і виглядало на те, що він збирається духом, щоб йти нагору. 

- Що в нас хорошого? 

- До канікул залишилось п'ять місяців. А точніше чотири з половиною, бо восьмикласники закінчують школу на два тижні раніше. Ти щось знаєш на по російську? «Бджілка» напевно зробить контрольну. 

- Щось там знаю. 

Залишки доброго настрою пропали без сліду. Ми апатично піднімались по брудних сходах. 

- Завтра контрольна з фізики і трудове - нагадав приятель. - «Рашпиль», мабуть, знову задасть малювати креслення. Можеш розраховувати на трійку. 

- Не добивай мене, ліпше розкажи який анекдот… 

Двері в клас буди відкриті. Гострий запах пасти до паркету перебив мені нюх. Я сів за парту і розклав на брудному столі зошити і книжки. А сніг все падав і падав. Парк на другій стороні вулиці був красиво засипаний білим пухом. Через голі гілки можна було побачити будинок культури. 

Я подумав, що було б добре піти туди, в суботу, на якийсь фільм. Клас поволі заповнювався. Блиск рудого волосся в кутку ока засигналізував, що зайшла вчителька. Матей Вендрович вслизнув до класу, мабуть, три секунди після дзвінка. Він виглядав на захеканого, його голубі очі дивно блищали з-під нерівно обрізаного волосся. 

- Ну і чому ти спізнився? - гаркнула на нього «Бджілка». 

- Вибачте, але я общипував мертвого голуба - відповів той бездоганною російською. 

Баба фиркнула, як кішка, а я зітхнув. Придурок. Я стільки разів пояснював йому, що говорити вчителям правду до нічого хорошого не приведе, тим більше в нашій школі. Добре, що він відповів «Бджілці» на мові Пушкіна, це її задобрило. 

- Гаразд. Витягайте картки - буркнула вона під носом, дивлячись в класний журнал… 

На перерві Матей, з таємничим виразом обличчя, зібрав всю нашу банду, разом з дівчатами. 

- Слухайте сюди - поважно почав він. - Мій дід і я придумали, як доконати «Рашпиля». Якщо все вийде, наш коханий, тьху, вчитель тут надовго не затримається. 

Я внутрішньо скривився. Цього його дідуся я бачив один раз. Бридкий дідуган з неповторним запахом і манерами троля… Але наш приятель дивився на нього, як на райдугу. А на додаток, він розповідав нам сотні ніби пригод, які вони пережили разом… 

- Зробити так, щоб він зник - це неможливо. Його потрібно було б отруїти або… - пирхнув Томек. 

- Ти з дідусем зварили якусь отруту? - запитав я. 

Щоб не говорити, його старий таки виглядав на сільського спеціаліста від отрут! Матей продовжував широко і радісно усміхатись. 

- Я маю план! Точніше, я і мій дідусь. 

- Той відомий дідусь, в якого освіти три класи і коридор, бо його школа випадково згоріла… Давай, викладай - заохотив я. 

- Все що потрібно від вас - це сонні кошмари. І як найбільше, а тому сьогодні вечером у вас спеціальна дієта. Квашені огірки запиті свіжим молоком! 

Ми поглянули на один на одного. Матей був рідкісним придурком, але те що він нам сказав, навіть в його устах звучало досить ідіотично. 

- А мені без перерви сняться кошмари - зітхнула Гося. - Кожен раз, як вечером згадаю школу… 

- Добре - перервала її Магда, - Припустимо, що ми з'їмо те, що ти запропонував і нам присняться кошмари… 

- Щоб побачити кошмари можна ще подивитись якийсь фільм жахів на відео - додав Артур. - Мій тато має цілу колекцію таких фільмів. Від деяких з них можна обісцятись зі страху… Щось з двадцять касет. Хочете подивитись? 

Жодна з дівчат не хотіла. Кожен з таких спільних переглядів закінчувався касетами з порнухою… 

- Говори нормальною мовою. Припустимо, що ми побачимо кошмари - перервала йому Ірена, - і що далі? 

Матей вийняв з сумки кілька ідіотичних кілець зроблених з дроту, обмотаних вовняною ниткою, з пір'ям голубів навколо дроту. Я відчув, що зараз почну реготати, але якось втримався від цього. Якраз магія підходила до того діда-чарівника і його внука, хорошого друга, але однозначно придурка… 

- Отже, це індіанські ловці снів. Звичайно не з Америки, але теж робочі. Розходиться про те, щоб ви не змочили ліжко зі страху. 

- Я вже нічого не розумію. То ми повинні бачити кошмари чи ні? - роздратовано запитав я. 

- Ваша задача викликати їх, а вони застрягнуть в цих колах. На наступний ранок принесете їх мені до школи. Я звільню ці жахи і нашлю їх на «Рашпиля». 

- А ти розумієшся на цьому? - занепокоєно запитав Конрад. 

- Довіртесь мені. 

Задумка виглядала на дебільну, але чоловік, рятуючись, хапається навіть соломинки. А тому я взяв ловця до дому, а перед сном почитав собі шкільну літературу. Вона завжди викликала в мене погані сни. Цього разу я пробудився мокрим від поту, але виглядало на те, що ловець дійсно спрацював, бо я нічого не пам'ятав з свого кошмару… 

Повернувшись зі школи, Матей з гордістю виклав на стіл 15 ловців снів. 

- Ну, ну - зрадів дідусь. - А тепер потрібно витягнути ці мари… Найліпше через дистиляцію. Нажаль, моя апаратура залишилась вдома, але в хімічному магазині я знайшов дещо… 

Він кинув амулети до лабораторної колби. Залив все мінеральною водою. Впевнено змонтував трубки дистиляційного апарату. Нарешті запустив всю цю самогонну апаратуру. 

- Але це запрацює? - запитав внук. 

- Без проблем. Це старий індіанський рецепт. Вони використовували його проти блідолицих… 

- Діду, ти хочеш сказати, що червоношкірі робили такі ловці для того, щоб збирати амуніцію і зброю?… - Матей не міг повірити в почуте. - В книгах про Віннету про це не було жодного слова. 

- Звичайно. Доля заставила і вони придумали. Ось тільки техніки дистиляції було їм невідома, а тому розтирали ловців на порох і розпиляли. А ми підійдемо до цього з наукової сторони… 

Минуло півгодини і з трубки почали капати дрібні, райдужні крапельки. Екзорцист обережно ловив їх до флакона. 

- Готово! - сказав він, вручаючи флакон внуку. - Знаєш, що робити далі?… 

Клас трудового навчання, «королівство» «Рашпиля», знаходився в підвалі. На тяжких дубових столах стояли потужні лещата. Низька стеля, великий свердлильний станок в куті і електричні кабелі на стінах, довершували образ цього «королівства»… Я не любив приходити сюди. Тут кожен любитель тримати молоток в руках, швидко виліковувався з цієї любові… 

Прокинувшись ранком, я був на 100 відсотків впевнений, що уроку не буде. Я надіявся на дебільний метод сільського шамана і його внука, який приведе до того, що вчитель, як мінімум, простудиться. Нажаль, як тільки я зайшов в клас, надія зникла… 

Тотальний погром. «Рашпиль» посміхаючись крокував між столами і роздавав оцінені креслення. 

- Пара, пара, пара… - підспівував він. 

Матей, який сидів за першим столом, почекав, аж вчитель відійшов від нього, після чого вийняв флакон з кишені і, перехилившись через стіл, влив його вміст до склянки на вчительському столі. 

- Ви всі банда патологічні дебілів! - гримів вчитель. - На цілий клас тільки чотири трійки! Креслення це основа нашого виробництва. Коли опинитесь в ПТУ, то ви ще мені будете дякувати! 

Шкільний дзвінок перервав його словесну тираду. Він допив чай і вийшов. 

- І що? - я показав Матею своє креслення з червоною двійкою. - Ти обіцяв, що вирішиш проблему з ним. 

- А може його так… - запропонувала Гося, стукнувши кулачком. 

- «Рашпиля»?! - витріщив очі Артур. 

- Ні, не «Рашпиля», тільки нашого дорого приятеля від ловців снів - уточнила вона. - Мене ще досі болить живіт від цієї вечірньої дієти. 

- Заспокійтесь - попросив я. - Не вийшло. Принаймні він пробував… 

- Повірте мені - посмішка повернулась на обличчя Матея. - Все буде ОК! 

Але його ніхто не слухав. Ми мовчки, розчаровані, пішли до роздягальні. 

«Рашпиль» повернувся додому задоволеним, як ніколи. 

- Але я їм вмазав - хихотів він. - Довго будуть мене пам'ятати. Тепер обід, потім сієста, а під вечір… - позіхнув він. - Ні, спочатку сієста, а потім обід. 

Кинувши портфель в кут кімнати, він ліг на диван, закрив очі… і знову лежав голим на операційному столі. 

- І потрібно було це робити? - рудий коновал мав маску на обличчі, але по голосу можна було зрозуміти, що він посміхається. - Вітаємо з поверненням… 

- Ти пробував пробудитись - гаркнув шеф. - Не варто було це робити. 

- Але, як то говориться, на нас вже час… - додав його товариш. - І не трясись так, бо тяжко буде точно різати тіло. Ми ж все це робимо для тебе. Будеш гарненькою японочкою. 

- Нажаль, ти мусиш бути покараним за свою втечу. А тому, ми зробимо тобі бридкіші цицьки. 

Пан Чеслав задемонстрував пацієнту пістолет меншого розміру з таким же будівельним силіконом… 

- Гаразд, час - це гроші, а нам не платять за простої - шеф впевненим рухом взяв інструмент. 

- Взагалі-то, нам ніхто не платить. Ми це робимо добровільно - додав темноволосий. 

В його руці блиснув іржавий скальпель. Вчитель щипав себе, але тепер це не допомагало. І раптом всі «хірурги» знерухоміли. Між ними з'явився Матей Вендрович. 

- Ся маєш - посміхнувся він. 

- А ти, що робиш в моєму сні? - запитав «Рашпиль». - Пішов звідси, це мій приватний кошмар! 

- Я здогадувався, що ти маєш кошмари. Але мій дідусь добре розуміється на ловцях снів. 

- І?… 

- Мені потрібна п'ятірка на кінець року. І моїм друзям з класу, також. Нашим ворогам, можеш і далі ставити пари, я навіть дам тобі список хто є хто. 

- Пішов, засранцю! 

- Як бажаєш… - хлопець знизив плечима, пройшовши між знерухомілими коновалами і зник. Постаті ще кілька секунд стояли нерухомо, а потім… 

Чотирнадцятилітня японочка, на ім'я Фуміко, з'явилась в нашому класі саме тоді, коли в школі говорили тільки про те, що «Рашпиль» зник безвісті. Дівчина була красива, як з картинки, а до цього така тупа, як гуска. Вона мала жовтувату шкіру, розкосі очі і ходила одягнена в традиційне шовкове кімоно. А ще, вона говорила по нашому! Всередині зими вона принесла, в нашу огидну школу, повів істинної екзотики. Звичайно, всі хлопці одразу ж закохались в неї. За один її усміх, не говорячи вже про поцілунок, кожен з нас стрибнув би для неї в вогонь. А і для наших дівчат вона також стала своєю. 

Тільки один Матей Вендрович не розділяв нашого захвату. Останні місяці, які залишились нам до закінчення восьмого класу, він дивився на неї вовком і щось бурмотів, що та дуже нагадує йому зниклого вчителя праці. Але хто б переймався цим диваком…