Інкуб

Інкуб 

Автор: darkside

Переклад: Pooh68

оригінал тут

Інкуб:
1. В народному фольклорі істота, яка злягає з сплячою жінкою.
2. Щось, що викликає в людини сонні кошмари або одержимість.

Арканзас, 1976.

- Так! Так! Ще! Я хочу ще! - до його вух долинав стогін з сусідньої кімнати. Він лежав у ліжку і слухав крики, які доходили з сусідньої кімнати. Тремтячи зі страху, він закрив вуха руками, стараючись не чути ці стогони і крики…

Спогади повертались до того фатального дня, коли його батько залишив їх, дізнавшись про зраду…

21 рік тому.

Він безтурботно йшов по вулиці. Був вересневий сонячний день. Дивлячись на зростаючі тіні, він пришвидшив крок. Він хотів уникнути перебування на вулиці коли стемніє. Коли наставали сутінки, щось приходило до нього… Завжди приходило…

Він тільки-но закінчив зміну і повертався додому за «маршрутом Б», які він його називав. Дорога полягала на уникненню жвавих торгових центрів і натовпів людей. «Маршрут Б» був набагато мальовничішою дорогою, якщо так можна було б назвати дорогу серед місцевого захолустя…

Перебування серед людей заставляло його нервуватись, а тому він уникав їх всюди де тільки міг. Він волів перебувати на самоті. Було щось в навколишніх людях, що пробуджувало в ньому зло, яке старалось затягнули його на саме дно…

Сутеніло. Він повинен добратись до дому якнайшвидше, інакше всі вони побачать ЙОГО обличчя. Він пришвидшив кроки, майже переходячи на біг. Він повинен потрапити до дому за за дня…

Коли він минув район доглянутого парку, він усвідомив, що спізнився. Він почав відчувати, як щось починає давити на його мозок, почав чути голоси в голові, які вимагали підкоритись… Він повинен пришвидшитись…

Останній промін сонця пробився через хмари і сонце зайшло… Він стояв нерухомо. Голос в його голові звучав голосно і виразно: «Ти мій обранець… Світ заполонило зло… Я вибрав тебе, щоб зупинити це зло…»

Він стояв на колінах. - Що я повинен зробити?!

- Все зло світу походить від жінки. Вона спокусила Адама і до сих пір вони продовжують спокушати чоловіків. Вони є причиною падіння чоловіків. Ти повинен зупинити це спокушання, перш ніж все зникне в щелепах зла…

День підходив до кінця. Важко дихаючи від бігу, він врешті був перед своїм домом. Всі його сумніви зникли… Тепер він бачив весь світ навколо чітким і очевидним. Він знав в чому полягає його місія…

Дома він відкрив Книгу і прочитав початок розділу. Голос був правий. Все зло йшло від жінки… Жінка була змією… Настав час, щоб світ побачив правду, яку він узрів. Жінка повинна повернутись до свого первинного стану, повинна знову стати тим чим була на своєму початку, стати змією… Це була його задача, його доля…

10 місяців тому.

Він стояв над нею, міцно притискаючи її тіло ногою. Вона тихо скиглила, не в силах видавати з себе зрозумілі слова. Її струнке тіло лежало на землі. Лісову тишу переривали звуки цвіркунів…

- Не турбуйся. Скоро ти повернешся до свого первісного стану - говорив він до дівчини.

Вона ще пробувала відреагувати на свою долю, пробуючи звиватись і вимовити якісь слова.

- Настав час на твою спокуту - сказав він, плавно і впевненим рухом опускаючи вниз сокиру…

* * *

Детектив Скотт Гарріс підняв телефон. Він тільки-но достався до ліжка після важкого дня і ось тепер цей дзвінок. Обережно, щоб не розбудити дружину, яке вже заснула, він встав і підійшов до телефону.

- Що? - сонно запитав він до трубки.

- Вибачте, що розбудив Вас, але ми знайшли ще одну - похмуро повідомив голос в трубці.

- Де?

- В «лісі Кренвел». Ніхто нічого не бачив. Все як і раніше. Я сподіваюсь, що ми врешті його затримаємо.

- Гаразд, я зараз приїду.

Поспішно одягатись не було в характері Скотта, але 10 років праці в відділ по розслідуванню вбивств навчило його однієї речі - завжди мати приготовлений одяг. Одягнувшись, детектив безшумно вийшов з дому.

До маленької поляни між дерев, названого місцевими «ліс Кренвел» було приблизно 16 кілометрів і подолання цієї дистанції зайняло Скотту близько 20 хвилин. По дорозі він розмірковував про справу і нову жертву. «Ми повинні зловити цього психа за будь-якої ціни».

Щоб заспокоїтись, він увімкнув радіоприймач. Карміна Бурана тільки-но закінчила читати новини, додаючи на кінець: - Роберт Аббей був призначений захисником в справі Елізабет Бекслі. І як Вам таке?

Скотт з огидою вимкнув радіо. Він був ситий по-горло тим «цирком» навколо цих Бекслеїв. Медіа роздмухали цю справу понад норму. З його точки зору, точки зору детектива, справа не була варта виїденого яйця. Все відбулось на очах сотень свідків в аеропорту. В справі все ясно. Докази наявні. Справа закрита… Але не для тих так називаних «ловців сенсації»…

Сині і червоні миготливі вогні, які пробивались через дерева, підказали чоловіку, що він прибув на місце. Медики вже були на місці, але виглядало на те, що занадто пізно. Скотт зупинився біля патрульного автомобіля. Він показав поліцейському, який стояв біля стрічки, посвідчення детектива і підійшов до свого напарниці Тіни. Сльози на її обличчі підтвердили його найгірші побоювання.

- Що там?

- Вона там. Можеш подивитись. З мене достатньо.

- Експерти вже прибули?

- Так. Нічого нового. Все як і в попередніх вбивствах.

- Гаразд. Піду переговорю з ними.

Детектив розвернувся і попрямував до науковців.

- Привіт Док - сказав він, вітаючись з Ендрю.

Той сидів навпочіпки, освітлюючи місце навколо себе своїм ліхтариком. - Е-е, привіт - відповів він.

- Можна подивитись на вашу роботу?

- Звичайно. Все сфотографовано, принаймні те, що можна було сфотографувати на даний момент.

- Чому б тобі не піднятись і розповісти про те, що ви знайшли?

- Гаразд. Я і так планував ще раз все переглянути.

Скотт і Ендрю попрямували до місця вбивства. Коли промінь ліхтарика детектива висвітив з темноти тіло, то чоловіка мало не знудило від побаченого. Тільки десятирічна практика роботи з такими справами втримала його вечерю всередині.

На землі лежало жіноче тіло спиною догори, тіло молодої дівчини, але без рук. Тіло було одягнено в суцільний купальник з малюнком зміїної шкіри. Її ноги були тісно зв'язані скотчем і закінчувались зміїним хвостом з ПВХ. Кров вже засохла на місці відрубаних рук, а на спині виднілась велика гематома.

Голова була без волосся, а біля неї лежала маска з подібним малюнком як і купальник.

- Ти зняв? - запитав Скотт, вказуючи на маску.

- Так. Нам було потрібно побачити, чи все збігається з попередніми жертвами.

- Тіло можна повернути?

- Звичайно. Я якраз хотів це зробити. Чекаємо на фотографа.

- Піду знайду його - сказав Скотт, відходячи назад і все ще відчуваючи нудоту від побаченого.

Повернувшись з фотографом через кілька хвилин, вони обернули тіло. Детективу зробилось погано, коли він побачив обличчя дівчини. Вона все ще мала відкриті очі, в яких застигли страх і біль. З її рота виходила засохла кров. На перший погляд, їй було близько 25 років.

Фотограф незворушливо робив свою справу і це дозволило Скотту приглянутись до обличчя дівчини. Її рот виглядав на роздутий, так, ніби в ньому щось було. Детектив простягнув руку, щоб відкрити його, знаючи, що побачить всередині. Але він був змушеним підтвердити свої здогади.

- Краще одягни їх - сказав Ендрю, простягаючи Скотту латексні рукавички.

- Спасибі.

Він відкрив рот дівчини і знайшов там гумовий м'ячик до гри в гольф. Виглядало на те, що його використовували, щоб заглушити крики жертви.

- Можна ліхтарик? - попросив Скотт.

Ендрю передав його і нахилившись, почав дивитись через плече детектива. Скотт посвітив на обличчя і вийняв звідти м'ячик, почувши за спиною: - От зараза. Те, що вони побачили, не було несподіванкою для чоловіка. Частина язика дівчини була розрізана навпіл по довжині, утворюючи форму, подібну до язика у змій.

- Ця рана досить стара. Можливо вона має навіть кілька днів. Подивись сюди, рани почали гоїтись - сказав Ендрю.

- Як я хочу затовкти цього засранця - гірко промовив Скотт.

- Я тобі вірю - відповів Ендрю. За своє життя він бачив багато трупів, але трупи цих жінок були жахливими…

- Агов! Я щось знайшов - почули вони десь ззаду. Чоловіки піднялись і пішли в сторону крику.

Молодий поліцейський був сильно збудженим від знахідки, а його більш досвідчений партнер стояв спокійно, направивши світло ліхтарика на знахідку.

Скотт дивився на дві обрубані руки, які лежали плі-о-пліч на потемнілій від крові траві.

- Виглядає на те, що дівчина пробували добратись до дороги звиваючись, аж врешті померла - промовив Ендрю.

- Які твої висновки?

- Занадто рано, щоб щось стверджувати, але я можу припустити, що дівчину привезли сюди вже зв'язаною і заткнутим ротом, а потім її тягнули. Судячи з ран руки були відрубані сокирою. Аналізуючи малі рани біля плечей, вбивця був змушений кілька разів рубати, щоб відокремити руки. Потім, він залишає її помирати від втрати крові - Ендрю закінчив свій аналіз.

- Скільки це займає часу?

- Десь біля 5-10 хвилин. Все залежить від статури тіла. Я припускаю, що вона померла близько 3-4 години тому, судячи з синців та кількості крові навколо. Я буду точнішим, коли зроблю автопсію.

- Вона проповзла 100-150 метрів за цей час. Сподіваюсь, що ми знайдемо сліди її крові - ствердив Скотт.

- Ага. Скотте, ти виглядаєш на втомленого. Чому б тобі не поїхати додому? Рештою ми займемось самі.

- Гаразд. Дзвоніть, якщо щось знайдете…

Він повернувся додому о 4-й ранку і не лягаючи, налив собі велику склянку бренді, сподіваючись заглушити спогади побаченого кошмару.

Він прокинувся з головним болем через годину, відчувши запах свіжозавареної кави.

- Коханий, час снідати - закликала його дружина, Ребекка.

- Вже йду, люба - відізвався він.

Скотт повільно піднявся і попрямував в кухню.

- Ще одна? - запитала жінка, побачивши обличчя своєї половини.

Чоловік помовчав кілька секунд, а потім сказав: - Так. Ця була найгірша. Вибач, люба, але я не хочу говорити про це. Ти і мій дім, залишаються останньою фортецею здорового глузду в цьому божевільному і збоченому світі.

- Як я розумію тебе. А зараз їж - вона нахилилась і ніжно поцілувала свого чоловіка в щоку.

Кілька хвилин пізніше і довгим поцілунком на прощання, Скотт був вже в дорозі до свого відділку. Досі, в пошуках доказів, поліцейські все робили все «як книжка пише» в розслідуванні справ, але він не знав доки триватиме цей спокій. Медіа не зможуть довго «не помічати» ці справи, а його керівництво вимагатиме результатів, але їх якраз і не вистачає.

Його команда вже чекала на нього. Для багатьох з них це було першою справою з вбивства і першим гвалтівником. Він подивився на обличчя цих хлопців і жінок, і був вражений тим, як швидко вони втратили свою невинність. З'явившись тут вперше, вони були сповнені запалом до роботи. Молоді були як Кегні і Лейсі, Пері Мейсон і брудний Гаррі. Побачивши перший розчленований труп майже рік тому, вони втратили свою «невинність», свої ілюзію з приводу роботи в відділі по розслідуванні вбивств. Тепер в них залишилась тільки похмура рішучість.

Шум стих, коли Скотт відкашлявся. - Всім спасибі, що прийшли. Я впевнений, що ви знаєте, що сталось минулої ночі. Для тих хто не в курсі, я викладу факти. Потім відповім на питання, які вас цікавлять. Принаймні спробую відповісти…

Зробивши невелику паузу, що всі «перетравили» його слова, детектив увімкнув проектор, що почати показувати фотографії. Нажаль, через кільканадцять секунд, в ньому вибухнула лампа. - Неважливо, я продовжу без цього апарату - сказав він, відставляючи непрацюючий проектор під стіну.

- Перший напад стався майже рік тому. Якщо ви подивитесь в свої нотатки, то побачите фото першої жертви. Зверніть увагу на її язик, який був розрізаний вздовж, а ноги зв'язані, немов в змії. Згідно висновку коронера, дівчина була живою, коли їй відрубували руки. Пізніше ми з'ясували, що її звали Вікі Фаррелл, вона була офіціанткою в місцевому барі «Тако Белл». Вона зникла після нічної зміни, а стурбовані зникненням батьки, зголосили її пропажу наступного дня.

Обличчі молодих поліцейських були бліді, коли вони дивились на фотографії.

- Звертаю вашу увагу на те, що в кожному випадку вбивця намагається зробити все, щоб його жертва була подібна до змії. Наші психологи не можуть однозначно ствердити причини вбивств. Вони до всього підходять з великою обережністю. Але всі заявляють, що вбивця має якийсь фетиш до змій, або є жінконенависником, якому жінки асоціюються зі зміями. Виглядає, що до кінця не відомо, що сидить в голові цього вбивці…

Відчекавши кільканадцять секунд, Скотт продовжив.

- За останні 10 місяців ми мали 9 вбивств. Кожен ідентичний до попереднього. Ми пробували знайти якийсь шаблон вибору жертв, часовий період або якийсь візерунок. Наприклад: між першим і другим вбивством була перерва в 4 місяці. Місця виявлення жертв різні, але всі вони були в межах штату, а жодна з жертв не контактувала з іншою. Помічено, що кожна наступна жертва була красивіша від попередньої.

Коронер повідомить вас про останню жертву. У всіх жінок руки видаляються за допомогою сокири. Голову голили до вбивства і судячи з довжини відрослого волосся, голили кожен день. Ми думаємо, що язик розрізався за 5 до 8 днів до смерті. Судячи по синцях на ногах і руках, жертви прив'язували скотчем і дротом. Рот жінок затикався м'ячиком подібним до гольфового. Синці навколо рота, вказують, що він перебував в роті досить довго.

Навколо геніталій є синці, які свідчать про численні зґвалтування під час полону. Нажаль піхви були очищені до вбивства, а тому в нас відсутні зразки сперми для подальшої роботи. Як на такі бурхливі смерті, існує на диво мало слідів боротьби, а ми не маємо поняття, як вбивця робить це. Синці на спинах свідчать, що по жертвах ходили, але розмір і тип взуття кожен раз інший…

Скотт зробив паузу, даючи час на доповнення в нотатках нових фактів.

- Природно, ми зосередились на тих магазинах, де можна було б придбати одяг, відповідні знаряддя і тому подібне. Але виглядає на те, що вбивця купляв всі ці речі в різних місцях. Ми також перевірили склади і магазини на питання пограбувань, але в черговий раз нічого не зайшли.

Ми зв'язались з ФБР і вони проводять власне розслідування, підтримуючи з нами контакт. Однак вони не просунулись дальше від нас. Єдине, що ми маємо, це фізіологічний і психологічний портрет вбивці: білий чоловік, метр сімдесят - метр вісімдесят. Можливо з надмірною вагою. Одним словом, під такий портрет підпадають майже всі білі чоловіки.

Більш докладнішу інформацію можна знайти в справах. А тепер питання, якщо є…

Молода поліціянтка, мабуть недавно переведена до них, підняла руку.

- Сер, Ви не могли б розповісти нам, як Ви дійшли до висновку, щодо того, що вбивають щоразу красивіших жінок?

- У нас є деякі теорії щодо цього. Виглядає на те, що злочинець бачить жінку як недосяжну річ. Чим вона красивіша, тим недосяжніша. Підкоривши один рівень краси, він переходить на наступний…

- Чому не оприлюднюється інформація? - запитав інший поліцейський.

- Хороше питання. Стефані Лейн займалась цими справами, але вона вирішила не розголошувати її, коли ми аргументовано довели журналістці, що це зашкодить справі і може привести до ще більшої кількості жертв серед жінок. Всі масмедіа домовились блокувати інформацію щодо цих вбивств.

- Таке можливе? - запитав інший поліцейський.

- Цілком. По-перше, уявіть, яка підніметься паніка серед красивішої половини міста. По-друге, існує фактор послідовника, а це останнє, чого нам тут не вистачає. По-третє, ми повинні тримати вбивцю в неведенні того, що нам відомо. Чим менше він знає, тим більша вірогідність, що він помилиться. Стефані Лейн погодилась з цими аргументами і з власної ініціативи переговорила зі всіма своїми колегами, які працюють в подібній тематиці. Плюс судова справа Бекслеїв, яка працює на нас. Поки всі слідкують за нею, ми можемо спокійно працювати над нашими справами.

Пролунав стукіт в двері. В кімнату зайшов Ендрю, тримаючи в руках листок паперу. - Вибачте, але ми опізнали останню жертву.

- Хто вона?

- Її звали Дженіфер Лінн. Вік 22 роки. Зі слів матері вона не з'явилась дома після прослуховування, яке мала минулого тижня. Але та не хвилювалась, так як думала, що дівчина мешкає з кимось з своїх знайомих.

- Гаразд. Всі це чули? Колін і Кріс, я хочу щоб ви знайшли всю доступну інформацію про цю Дженіфер Лінн і її рідню. Всім новачкам досконало ознайомитись з справами. Наступна зустріч в четвер. Всі вільні - сказав Скотт.

Присутні почали виходити, все ще продовжуючи обговорювати почуте, усвідомлюючи поважність слідства.

Коли Скотт і Ендрю вийшли в коридор, до них підійшла Тіна.

- Привіт

- Привіт. Маєш що-небудь до додання?

- Нічого, хоча маю якесь передчуття - відповіла вона.

- Викладай - запропонував Скотт.

- Поговоримо пізніше. Я ще маю підтвердити ДНК тест Елізабет Бекслі - повідомив Ендрю.

- Тебе також втягнули в цю справу?

- Нажаль. Я ще одна «жертва».

- До зустрічі - сказала Тіна до Ендрю…

- І що це за передчуття?

- Я тут розмірковувала. Вбивця пройшов актрис, а від них до моделей недалеко. Я думаю, що наступною жертвою буде якась топ-модель і я хочу відвідати керівництво агентств моделей.

- Можливо ти права. Він почав з офіціанток і перукарок… Але я не хочу сіяти паніку серед цих агентств. Так що будь дискретною.

- Агов. За мною, як за стіною - відповіла Тіна і пішла по своїх справах.

* * *

Він прокинувся в іншій частині міста, все ще не можучи відійти від вчорашніх подій. Ще тільки дві. Тільки дві і зло всього світу буде переможене. Змій зникне, так як це було передбачено. Після того, як буде знищено 12 бісових служниць, світ, врешті, буде вільним…

Все ще відчуваючи збудження, він піднявся і пішов прийняти душ, щоб змити всі сліди минулої ночі. Закінчивши з собою, він ретельно почистив одяг. Голос в його голові вимагав поквапитись, щоб врешті все закінчилось…

Сьогодні він повинен знайти ту, одинадцяту. Знайти її лігво. На даний момент він не знав ні як вона виглядає, ні де мешкає. Але він був впевненим, що вона буде ще красивіша від попередніх…

* * *

Тим часом Скотт поїхав зустрітись з Тіною біля агентства моделей. В магнітофоні співав Боно разом з U2. «Може в Тіни і щось вийде з цими модельками» - розмірковував Скотт, паркуючись біля будинку агентства.

Його зустріла мила адміністратор. Показавши їй «бляху», він запитав де знайти його працівника. - Сходами на другий поверх і направо - повідомила вона. - Ваша колега якраз зустрічається з одним з наших директорів.

Знайшовши відповідні двері, Скотт постукав. - Заходьте - почув він і відкрив двері.

В кімнаті він побачив жінку в середньому віці, одягнену в досконало скроєний брючний костюм пастельних кольорів. Вона піднялась, щоб привітатись. - Еллісон Вільямс.

- Детектив Скотт Гарріс - відповів він, потискаючи протягнуту долоню. - Детектив Кокс ввела Вас в суть справи.

- Так. Але це все звучить якось недоречно - сердито відповіла вона.

- Гаразд. Я спробую все пояснити - відповів Скотт, сідаючи біля Тіни.

- Я слухаю.

- Ви були відверті зі мною, я буду відвертим з Вами. Люди, які знають про цього чоловіка більше від нас, вже мертві. Тому потрібно заспокоїтись і бути дуже обережним. За останні кілька місяців, ми спостерігали можливі місця де б міг з'явитись цей покидьок. Нажаль, брак коштів змусив нас обмежити райони спостережень. До цих пір він не звертав свою увагу на модельок, але ми припускаємо, що наступною жертвою буде одна з них. Ми б хотіли, щоб Ви попросили дівчат бути обережними і чуйними. Щоб вони не ходити поодинці, завжди тримати автомобіль і двері будинку зачиненими. Розумієте, елементарні речі. Ми не хочемо дати йому зрозуміти, що щось підозрюємо. Все повинно виглядати так, ніби поліція проводить усвідомлюючу компанію з безпеки серед Ваших працівниць.

- Звичайно. Я зроблю все, про що Ви просите - недбало відповіла Еллісон.

- Що детектив Кокс Вам розповіла до сих пір?

- Ну… В місті з'явився серійний вбивця-гвалтівник, який вже вбив 10 жінок. І Ви дійшли до висновку, що наступною жертвою буде моделька. Детективе, всі мої дівчата усвідомлені небезпеки, яка крокує поряд з їх професією. Папараці, збочені шанувальники і тому подібне. Вони розумні дівчата…

Скотт в думках сердився на цю жінку, яка ігнорувала явну небезпеку. Але він був змушений був надати їм інформацію для їхньої ж безпеки. Він вийняв фотографію Дженіфер Лінн з папки і простягнув її Еллісон. - Це він зробив з останньою дівчиною…

Жінка зблідла і вибігла з кімнати.

- Гарний хід, шефе. Вона останніх півгодини «втуляла» мені щось на зразок «це не моя справа», а Ви вирішили справу за одним ударом - з усмішкою сказала Тіна.

Через кілька хвилин Еллісон повернулась до гостів. Її бліде обличчя все ще носило сліди від сліз і розмазаного макіяжу. Жінка спокійно підняла голову і вибачилась.

- Я повинен був показати Вам цю світлину, щоб Ви усвідомили з ким ми маємо справу. Ваші дівчата насправді можуть бути в небезпеці. Скільки з них перебувають в будинку?

- Гмм… 10. Решта в роз'їздах.

- Я сподіваюсь, що Ви забезпечите їм додаткову охорону - сказала Тіна.

- Звичайно. А тепер вибачте. Я повинна подбати про безпеку моїх дівчат. Спасибі за попередження і сподіваюсь, що ми не зустрінемось більше в цій справі.

- Дякую, що приділили нам увагу - сказав Скотт, потискаючи руку жінки на прощання. Тіна зробила те ж саме і детективи вийшли з офісу.

- Врешті дійшло - прокоментувала Тіна.

- Хотілося б вірити. Сподіваюсь, що з рештою піде легше - невизначено відповів Скотт.

- Як щодо перекусити. Я знаю хорошу «забігайлівку» неподалік.

- Боюсь, нам потрібно повертатись у відділок. У мене купа паперової роботи, яку потрібно зробити перш ніж ми рушимо далі…

* * *

Він терпляче очікував в своїй тьмяно освітлені кімнаті на прибуття замовлених товарів. Минуло два тижні від зустрічі з останньою бісовою служницею. Він продовжував не вирізнятись і був дуже обережним… Залишилось тільки дві… Його турбувало тільки те, що він не знав, ким вони були. Він сподівався, що впізнає їх, як тільки побачить. Остання, дванадцята, буде «Королевою», останньою найулюбленішою служницею злого… Якщо вона «викрутиться» постраждає багато невинних людей…

Посилка надійшла наступного дня. Тепер йому залишилось тільки чекати і відшліфовувати досконалий план. Виглядає на те, що служниці були попереджені… Хтось намагався перешкодити йому у виконанні отриманого завдання… Він повинен придумати щось таке, що ніхто не очікував від нього…

Після роботи він їздив жвавими вулицями в пошуках тієї, одинадцятої. Вже повертаючись додому він побачив її: високу, близько метр сімдесят, з чорним волоссям, яке сягало середини спини. Спокусливі вигини її тіла змушували чоловіків обертати голову і дивитись на неї, коли та проходила повз них. Він зупинив автомобіль і слідкував за дівчиною, як вона відкривала двері свого авто. Він почув свист на її вигляд від робітників з автомобіля, який минав дівчину. Вона повернулась до них і посміхнулась у відповідь…

Гнів наростав в ньому, як цунамі. Це повинна бути вона, одинадцята. Вона спокушала всіх чоловіків своїм виглядом… Своїм виглядом вона розбещувала їх… Він завів автомобіль і якби невимушено слідував за її автомобілем аж до багатоквартирного будинку, де вона мешкала. Він виявив одинадцяту і тепер настав час втілити план в життя…

* * *

Кароліна Довсон відімкнула двері і увійшла до своєї квартири. Закривши двері, вона плюхнулась на диван, радіючи, що вже дома.

Дівчина перевела дихання. Щоб підтримати тонус, вона ходила по сходах. Кароліна підстрибнула від несподіванки, коли почула рух за спиною, але зітхнула з полегшенням, виявивши, що це був рудий кіт Джонсі, який стрибнув на її коліна.

- Джонсі, більше не роби так, я ледь не вмерла зі страху - сказала вона, гладячи кота.

У відповідь Джонсі почав голосно муркотіти…

Після того, як вони розійшлись з Джеймсом, Джонсі став постійним супутником дівчини. Кота знайшла її мама десь в лісі і вирішила подарувати його донці. З часом дівчина покохала рудого, а той став відданим приятелем для неї…

Взявши пульт, вона увімкнула телевізор. Останні новини вона вже знала, а тому перемикала канали в пошуках чогось приємного. Врешті, Каролін зупинилась на мультфільму про Скубі-Ду. Пес і його друзі, як завжди, займались тим, що викривали фальшивих духів і злочинців. Задзвонив телефон і дівчина відповіла в трубку: - Алло. Хто дзвонить?

- Привіт, це я - почула вона жіночий голос.

- Джойс? Я тільки-но повернулась з роботи. Тобі щось потрібно?

- Подруга. Я маю два квитка на «Cats» на наступний тиждень. Як щодо провести спільно вечір?

Каролін закричала від від захвату. - Але якщо ти виставляєш. Тепер твоя черга.

- Без проблем.

- Гаразд. Тоді побачимось - сказала Каролін, відклавши трубку.

Годиною пізніше, вона вирішила взяти душ, перш ніж повечеряти. Ідучи до ванної кімнати, дівчина пригадала, як один з співробітників завжди повторював, що з таким тілом, їй потрібно працювати моделлю. Нажаль, вона була занадто скромною. Всі чоловіки говорили їй про її приголомшливу красу, але дівчина не вірила їм. В чоловіків тільки одна в голові. Це відносилось і до її бувшого…

Джеймс зламав її серце майже дев'ять місяців тому. Вони зустрілись в супермаркеті, коли після незграбного руху банки з котячою їжею розсипались по підлозі. Він допоміг їй збирати ці банки і саме тоді їх очі зустрілись. Вдивляючись в почервоніле і збентежене обличчя дівчини, він запросив Кароліну на вечерю, а потім вони почали зустрічатись…

Вони переспали на третьому побачення. Спочатку Джеймса все влаштовувало в їх відносинах, але далі їх стосунки почали йти не так, як тільки хлопець вирішив керувати її життям. Він наполіг, що Кароліна змінила зачіску, потім почав вибирати за неї сукні, пояснюючи все тим, що саме в них вона перетвориться на дівчину його мрій. Він хотів гордитись нею, показувати її всьому світу, як свою здобич. Щоб всі довідались, що вона є його дівчиною.

Після шести місяців, вона зрозуміла, що перетворюється на річ. Зі смутком і жалем Кароліна повідомила Джеймсу, що йде від нього. Тепер вона розплачувалась за це своєю самотністю. Тепер її приятелями був кіт і Джойс, а і та не завжди мала час для подруги.

Вона лягла спати приблизно о 10 годині. Завтра її знову чекала робота…

* * *

Його план швидко сформувався і він був готовий втілити його в життя вже на наступний день. З полегшенням він увімкнув телевізор. Зазвичай він не робив цього, але щось всередині його голови наказало йому дивитись новини…

Ведуча, молода блондинка, розповідала про новини моди. Він вже майже заснув, коли раптом, його увагу було брутально повернуто до реальності.

- З останніх новин моди. Рейчел Мартін повернулась до роботи після трьох місяців перерви. Ходять слухи що 25 річна супермодель купила острів в Індійському океані. Тепер, за словами її агента Марселя, вона готова продовжити роботу.

Як всім відомо, Рейчел (яку було визнану найдосконалішою жінкою на світі) буде брати участь в тижні високої моди в Парижі, чаруючи всіх своєю красою…

Його очі були широко розкриті. Це Рейчел Мартін повинна бути «Королевою», останньою і найулюбленішою служницею зла. Він дивився в екран на її ідеальні вигини тіла, на її золотисте волосся, в її блакитно-сірі очі і на обличчя неземної краси. Він дякував за те, що йому була показана «Королева». Однак одразу виникла інша проблема. Її будуть охороняти, відповідно до статусу «Королеви»… Він повинен бути хитрішим за її повелителя… Він повинен перемогти їх…

Його димки продовжували калататись в хворій голові. Перш ніж він займеться Рейчел Мартін, він повинен закінчити з тією чорнявкою. Тепер він міг йти спати. Завтра в нього буде багато роботи…

* * *

Кароліна прокинулась рано вранці. Все її тіло відмовлялось вставати. Давалась взнаки втома і стрес. Врешті пересиливши себе, вона обережно поставила ноги на підлогу, стараючись на завадити Джонсі.

Вона взяла швидкий душ, а потім випорожнила останню банку котячої їжі, беручи на замітку потребу купити їжу для кота вечером, по дорозі до дому.

У двері хтось подзвонив і Кароліна підійшовши до дверей, заглянула в «іуду». «Що листоноша робить тут так рано?» - подумала вона. Відкривши двері, дівчина побачила, що чоловік перед дверима був набагато нижчим від неї. Його живіт вказував, що чоловіку потрібно відвідувати спортзал. Але найбільше її вразили його очі - вони були небесно-блакитного кольору. Його обличчя виражало ознаки хвилювання, неначе чоловік збирався зробити щось дуже важливе в своєму житті.

- Підпишіть ось тут - сказав він глибоким спокусливим голосом, протягуючи накладну і дивлячись на неї своїми блакитними очима. Кароліна відчула себе дивно. Вона не могла нічого зробити, окрім як дивитись у ці очі. Його погляд наче полонив в її душу, а дівчина відчувала, що зробить все, заради цих очей…

Чоловік виглядав на щасливого. - Напиши записку, що ти виїжджаєш на кілька днів, щоб подумати над своїм життям. Він простягнув ручку і листок паперу.

Наче перебуваючи в тумані, Каролін побачила як пише:

Дорога мамо.

Моя робота не дає мені радості. Я мушу обдумати все своє наступне життя. Скоро побачимось.

Кароліна.

p.s. Доглядай за Джонсі поки мене не буде.

Вона повернулась до кухні і поклала записку на столі. Далі Кароліна, не будучи в силах зруйнувати дивний стан в якому вона перебувала, вийшла в коридор і закрила за собою двері.

- Почекаєш тут 10 хвилин, потім своїм автомобілем поїдеш за цією адресою. Там ми знову зустрінемось - «листоноша» продиктував адресу, а потім залишив її стояти як стовп солі.

Не в силах противитись його голосу і владному погляду очей, дівчина втупилась в годинник на руці. Рівне через 10 хвилин вона, без задньої думки, сіла в своє авто і поїхала до місця, яке було їй сказане…

* * *

Кароліна прийшла до себе і розглянулась навколо. Вона була в тьмяно освітленій кімнаті. А ще вона відчула в роті якийсь м'ячик. Дівчина спробувала вийняти його, але виявила, що її руки були зв'язані за спиною. Вона спробувала закричати, але все, що вийшло з її рота було мичання. Далі, вона спробувала піднятись на ноги, але вони були зв'язані чимось на зразок дроту і обмотані скотчем. Пробуючи раз за разом, їй вдалось частково піднятись, але вона завмерла, почувши чиїсь кроки.

У напівтемній кімнаті дівчина побачила обриси «листоноші». Вона спробувала закричати голосніше, але і ця спроба не вдалась.

- Отже бісова служнице, ти вже не спиш - м'яко сказав він, а очі Кароліни розширились від подиву і страху. - Не дивуйся. Я знаю хто ти. Ти темна служниця «Королеви». Мабуть твій господар має тебе за ніщо, інакше чому б він дозволив зловити тебе так легко…

Приглушені викрики Кароліни змусили чоловіка замовкнути в середині монологу.

- Всі ви зображаєте з себе невинних, ніби це я допустив помилку. Але я знаю своє… Скількох чоловіків ти причарувала? Скільки душ ти загубила? Десять? Двадцять? Тисячу?

Кароліна впала на підлогу. «Хто цей чоловік? Що йому потрібно?» - з жахом думала вона. Відчуття страху і безсилля поступово охоплювало її розум і тіло.

- Коли світ побачить тебе такою, якою ти виглядаєш насправді, то люди зійдуть з дороги до пекла. Змією ти народилась і змією помреш…

«Листоноша» пішов до темного кутка, а коли повернувся, Кароліна затерпла, побачивши довгий ніж, який невиразно виблискував в його руці…

* * *

Черговий подзвонив Скотту, саме тоді, коли він закінчив розмову в ще одному агентстві моделей.

- Привіт Бобу, як справи? - запитав детектив.

- Нам подзвонили зі школи Святого Миколая. Одна з їх вчительок, Кароліна Довсон, сьогодні не прийшла до роботи.

- То може вона захворіла?

- Можливо. Але вона є занадто відповідальною і за останні два роки не пропустила жодного дня. Якщо Ви десь поблизу, може подивитесь, що і як там? Ось адреса.

Скотт записав продиктовану адресу і ім'я власника будинку. - Гаразд. Ми тут вже закінчили. По дорозі до відділку заїдемо до неї.

Він знайшов Тіну, яка пробувала отримати каву з автомата і незабаром вони вже їхали за вказаною адресою.

- Думаєш це має щось спільне з нашою справою? - поцікавилась Тіна.

- Все може бути. У відділку, з минулого тижня всі ходять нервовими.

- Я думаю, що ти пропустив потрібний поворот. Ми його проїхали.

- Лайно - Скотт врешті знайшовши місце, де можна було розвернутись. Автомобіль пригальмував біля потрібного будинку і вийшовши, вони почали шукати власника будинку. Через декілька хвилин це їм вдалось.

- Ви мене шукаєте? - пробурчав він.

- Детективи Гарріс і детектив Кокс. Ми б хотіли відвідати Кароліну Довсон. Дирекція школа, де вона працює, зголосила її відсутність - сказав Скотт, показуючи «бляху»

- Та без проблем. Слідуйте за мною.

Після короткої поїздки в розхлябаному ліфті, вони стояли перед дверима Кароліни. Скотт постукав в двері. - Пані Довсон. Відкрийте двері. Це поліція. З Вами все в порядку?

Уважно прислухавшись, детектив почувши якийсь шкребет, дав сигнал напарниці бути готовою до несподіванок. Та стала збоку дверей, тримаючи в руках пістолет.

- Дайте мені ключ - попросив він власника будинку. Ключ повернувся в замку, але детектив двері не відкривав. - Готова? - запитав він Тіну, яка кивнула головою у відповідь.

Тихо, як це було можливо, Скотт відкрив двері. Щось шмигнуло повз їх ноги, щось що виглядало як рудий кіт.

Тіна зітхнула з полегшенням. - Кароліна, з Вами все в порядку?

Скотт увійшов в квартиру і розглянувся навколо. Він помітив листок паперу на столі. Прочитавши його, детектив зробив висновок: - Я думаю, що вона вирішила відпочити на деякий час і просить маму, щоб та доглянула за котом.

- Однією проблемою менше - тихо сказала Тіна.

- Гаразд. Відбій. Спасибі - сказав Скотт, повертаючи власнику будинку ключ.

Той замкнув двері і пішов по своїх справах, розчарований тим, що все так спокійно закінчилось.

- Наступна зупинка агентство пані Хартман «Спектр»? - поцікавилась Тіна в Скотта.

- Ага.

Незабаром вони вже сиділи в автомобілі. Щойно почався дощ і вода стікала по склі. Затріщало радіо і Тіна відповіла. Закінчивши розмову «Зрозуміла», вона переказала свою розмову Скотту.

- Поліція округа знайшла автомобіль під лісом, якихось 80 кілометрів звідси. Машина зниклої Кароліни Довсон. Двері замкнені і відсутні сліди боротьби. І що ти на це?

- Виглядає на те, що наш псих знайшов собі наступну жертву. Але на цей раз, ми не спізнимось. Ми знаємо звідки потрібно почати. Обійдемо сусідів і опитаємо їх. Може вони щось бачили. Зустрінемось тут через годину.

- Я сподіваюсь, що ти помиляєшся…

* * *

Кароліна оперлась об стіну, так ніби хотіла пройти через неї, як привид. Чоловік з ножем підходив все ближче, дивлячись на неї своїми неземними, блакитним очима. Дивлячись в ці очі, Кароліна перестала пручатись і дозволила йому підійти ближче.

Він почав обрізати її волосся, залишаючи трішки ззаду. Дівчина розслабилась. Їй потрібно сидіти на рухаючись і все буде в порядку…

* * *

Через годину Скотт і Тіна зустрілись перед входом. Дощ вщух і вийшло сонце. Жінка схвильовано дивилась як Скотт підходив до неї.

- Щось знайшла?

- Так. Старша пані з-під 243, бачила Кароліну, яка сідала в своє авто приблизно 7:30. Мабуть бабця має хобі спостерігати за людьми через вікно. Нудиться старенька.

- Кароліна була сама?

- Так. Але саме найдивніше, що вона нічого не мала з собою. Просто підійшла і сіла в автомобіль, не звертаючи уваги на світ навколо себе.

- Ще щось?

- Бабця пам'ятає листоношу, який зайшов в будинок. Їй здалось дивним, що листоноша прийшов на годину раніше ніж зазвичай.

- Вона запам'ятала його? - збуджено запитав він.

- Не багато, окрім того, що він був малого росту і повнуватий. Чоловік був одягнений в офіційний мундир і вийшов на вулицю за 10 хвилин до того, як вийшла Кароліна.

Потім, я подзвонила керівництву пошти і домовилась про зустріч з ними.

Через годину їх надія померла натуральною смертю. Всі, хто підходив під опис того «листоноші» мали залізне алібі, а керівництво повідомило, що листоноші починають роботу о 8:40.

Єдине, що в них залишилось, це фоторобот, щодо якого вони не були впевнені.

Скотт сидів за своїм столом, підперши голову руками. Якщо вони не знайдуть Кароліну, то безумовно втратять і її. Тіна спробувала підняти йому настрій, але він почував себе пригніченим.

- Я дійсно сподівався, що ми отримали якусь зачіпку. Якщо ми не знайдемо щось, що допоможе нам, то вже нічого не зможемо зробити. Через чотири, може п'ять днів все закінчиться. Жертва № 11 - сказав з гіркотою Скотт.

За весь час, який Тіна працювала разом з Скоттом, вона ніколи не бачила його в такому настрої. Все виглядало на те, що він втратив надію.

- Агов. Не все ще скінчено. Чотири чи п'ять днів - це купа часу. Давай ще раз передивимось рапорт з обшуку її автомобіля.

- Ми там не знайдемо нічого нового, що я вже знаю: не знайдено жодних слідів, які б вели від автомобіля, ніхто не бачив, як вона сідала в інше авто. Єдине, що знайдено це шарф, який лежав на спинці сидіння. Вона просто зникла.

- Скотте зберись. Ми знайдемо цього психа - відповіла Тіна. Але десь в глибині, вона погодилась з ним. Справа виглядала безнадійною…

* * *

Кароліна сиділа майже не рухаючись, поки «листоноша» не закінчив голити її голову. Пасма її чорного волосся лежало навколо дівчини, але чомусь їй це було байдуже. Вона почувала себе розчарованою, коли чоловік вийшов з кімнати…

Раптом її розум прояснився і повернувся страх. Тремтячи, вона спробувала покликати допомогу, але кляп міцно сидів в роті. Дівчина відчувала холод на голові. Раптовий спалах і вона пригадала, як «листоноша» голив її голову. Вона скрикнула від усвідомлення, що з нею зробили. Кароліна ще раз спробувала піднятись, але і цього разу без результату…

Чоловік повернувся. Його примарна фігура створювала загрозливі тіні на підлозі. Кароліна завмерла зі страху, коли той почав свердлити її своїми блакитними очима… Чоловік розрізає дріт і скотч на її ногах, а дівчина охоче їх розводить… «Листоноша» повільно розстібає штани, оголюючи ерегований пеніс… Кароліна посміхається, продовжуючи дивитись в його блакитні очі…

* * *

Девід Говкінс прокинувся з криком, все ще маючи тліючі образи в голові. Маленький чоловік стоїть над переляканою, але дивно покірною дівчиною з лисою головою. Чоловік опускається на коліна і всуває свій пеніс в її піхву. В голові Девіда голосно звучить ім'я дівчини: «Кароліна». Потім спалах світла і видіння зникли…

Девід вже використовував свою здібність, щоб допомагати нужденним. Але ще ніколи не було так, щоб видіння прийшло до нього само, було таким чітким і яскравим. Трясучись, він пішов до кухні і налив собі склянку води.

Розчісуючи своє волосся, він вирішив розповісти про видіння в поліції. Навіть, якщо це означає, що над ним будуть насміхатись. Вони повинні знати про те, що він бачив. Його підсвідомість кричала, що це все відбувалось насправді.

Він швидко одягнувся і почав панікувати, коли не зміг знайти ключі до свого автомобіля. Врешті-решт, він зайшов їх в куртці і незабаром вже був в дорозі до відділку…

* * *

«Листоноша» вийшов з Кароліни. Його сперма повільно капає з члена на губи її піхви… Дівчина втратила свідомість годину назад і він вирішив скористатись моментом щоб завершити свою справу… Дивно, він очікував, що служниця буде більше противитись… «Ніщо не може перемогти силу слушної справи!» - подумав він.

Чоловік повільно пішов в кінець залу і підібрав з підлоги суцільний купальний костюм. Він виглядав, ніби був зроблений з зміїної шкіри і поблискував в слабкому світлі. Він взяв в руки шматину і відкривши невелику коричневу пляшку, почав виливати її вміст на матеріал.

Він повернувся до Кароліни, яка почала приходити до себе і притиснув шматину, змочену в хлороформі, до її обличчя. Після короткої боротьби, дівчина безсило опала на підлогу.

Він починає видаляти залишки сперми, поту і забрудненого одягу. Потім, чоловік почав одягати дівчину в купальний костюм, що видалось важчим, ніж він очікував. Закінчивши з одяганням, він оглянув Кароліну, розправив всі зморшки на її костюмі і приготувався до наступного кроку.

Розглядаючи непритомну дівчину, він відчув приплив похоті. Її дуже миловидні форми, майже досконале тіло, так спокусливо виглядало в щільно облягаючому купальному костюмі. Красиві цицьки, сексуальні вигини стегон так і кликали його до себе. Переборюючи своє збудження, він бере до рук три тюбика з супер-клеєм…

Він витискає клей на шпатель і розмазує його під спандексовим матеріалом костюма. Незабаром всі три тюбика використані, а «зміїна шкіра» купальника міцно приклеєна до шкіри Кароліни. Тільки невеликий клапоть навколо її піхви залишається вільним…

* * *

- Все, що я розповідав, це правда! - кричав Девід до чергового офіцера.

- Так, звичайно. Послухай, відвали, поки я тебе не заарештував - почув він у відповідь.

- Повторюю. Я бачив жінку, Кароліна, так її звати, по-моєму. Вона у великій небезпеці. Я можу допомогти. Якщо щось не зробити, вона помре!

Скотт зайшовши в будинок і власне почув останні слова Девіда.

- Чи не могли б Ви повторити все це мені? - запитав він

- Як я вже пробував пояснити цьому поліцейському - недовірку, цього ранку мені приснився сон, видіння. Я побачив невисокого чоловіка, який гвалтував молоду, лису дівчину. Я чув її ім'я: Кароліна. Ви можете мені не повірити, але я ніколи не був таким впевненим в тому, що бачив. Вона в страшній небезпеці - роздратовано говорив Девід.

- Заспокійтесь. Я Вам вірю. Йдіть за мною і поговоримо в спокійній обстановці - наказав Скотт. Здавалось дивним, майже неможливим, але це може бути прорив в справі. Він звернувся до чергового: - Бобе, знайди Тіну. Я буду в кімнаті № 5…

- Дякую - сказав Девід, сідаючи на запропоноване крісло.

- Може каву?

- Будь-ласка.

- Почекаємо на мою колегу, але не хвилюйтесь, ми розберемось зі всім цим…

* * *

Кароліна прокинулась з моторошним болем голови. Її зір був розмитим, але фокус повільно повертався. Вона намагалась знову боротись, але руки були міцно зв'язані. Вона спробувала закричати, але кляп в роті не дозволив звукам вийти на зовню. Вона почувала себе якось дивно. Подивившись вниз, дівчина побачила, що її одяг зник, а замість цього на ній був суцільний купальник з малюнком зміїної шкіри. «Якось дивно він стискає моє тіло» - подумала вона. Було тихо. Тільки цвірінькання птахів долинало з вулиці…

* * *

Тіна увійшла в кімнату через кілька хвилин, після того як Скотт приніс каву. - Як справи? - запитала вона, сідаючи на вільне крісло.

- Гаразд, Девіде. Почни все з самого початку і без скорочень - попросив Скотт.

- Ви б мене назвали екстрасенсом. У мене є цей дар. З 14 років я можу відчувати небезпеку для тих, хто близький мені, або з ким я знайомий. Вам знайоме таке відчуття?

- Ні - сказала недовірливо Тіна.

- Це таке відчуття, що ти знаєш - з твоїми найближчими щось трапилось, а потім тобі про це говорять. Я маю таку здібність, але набагато сильнішу. Я бачу, що з ними відбувається. Зазвичай це тільки тіні і голоси. І тільки тоді, коли я торкнусь до якихось з їх речей. Але сьогодні було зовсім по іншому.

- Як саме? - запитав Скотт.

- Я перебував в себе дома, коли це видіння навалилось на мене. Воно було чітким, в кольорі і стерео… Я повинен був попасти сюди і все розповісти.

- Ви чули про вбивство, яке було кілька днів тому? - запитала Тіна.

- Ні. Чому я повинен був чути про нього? Жертва це Кароліна?

- Ні, це не була вона. Детектив Кокс, я і інші поліцейські розслідуємо серію жахливих вбивств. Ми вважаємо, що жінка на ім'я Кароліна Довсон була викрадена, щоб бути наступною жертвою маніяка. Якщо ми покажемо Вам фото, зможете ідентифікувати дівчину, яку Ви бачили? - скептично сказав Скотт, потаємно надіючись на якийсь слід.

- Показуйте. Але я не надто добре придивився до неї - відповів Девід, відчуваючи полегшення, що хтось сприймає його адекватно.

Тіна вийняла кілька фотографій з папки і почала показувати їх по-порядку, аж поки Девід не зупинив її, вказуючи на одну з них.

- Ви впевнені? - запитав Скотт.

- Так. В неї не було волосся, але це була вона.

Скотт і Тіна переглянулись.

- Щось не так?

- Фото на яке Ви вказали, це фото Кароліни Довсон. Що Вам потрібно і що ми можемо зробити для Вас? - запитав детектив.

Девід помітно розслабився. - Щось з її речей, до чого я можу доторкнутись. Аура людини переплітається з її речами. Я можу налаштуватись на неї і використати це для зв'язку з розшукуваною особою. Все впирається в час.

- Скотте, а як щодо її шарфа?

- Шарф належав до Кароліни і був знайдений в її покинутому автомобілі - пояснив чоловік.

- Він підійде. Дайте мені його. В нас мало часу - сказав Девід.

Тіна піднялась, поправляючи спідницю і вийшла з кімнати. Через кілька хвилин вона повернулась з шарфом, запакованим в пакет для доказів. - Ось він - сказала вона, простягаючи його Девіду.

- Я можу вийняти? Мені потрібен фізичний контакт для роботи.

- Так, але нікому не розповідай про це - по-змовницьку сказала жінка.

Девід вийняв шарф і лагідно торкнувся матеріалу. Закривши очі, він сконцентрувався на Кароліні, викликаючи її, щоб встановити контакт. Краплі поту з'явились на його лобі…

* * *

У підвалі Кароліна відчуває втому і біль, які охоплюють її тіло. В своїй свідомості вона бачить двері в оточенні білого, яскравого світла. Двері закриті. Вона подумки простягає руку, щоб відкрити їх…

* * *

В кімнаті допитів Девід сидячи з закритими очима несвідомо тремтить. Він бачить двері в оточенні білого, яскравого світла. Вона тут, він відчуває її, відчуває її пекуче бажання втекти…

* * *

Подумки Кароліна тягне клямку на дверях, її розум кричить, щоб вона втікала, втікала з цього пекла…

* * *

Девід почав потіти. Двері були відкриті. Він побачив Кароліну, одягнену в білу сукню, подібну до весільної. Її обличчя випромінює безсилість, а очі широко розкриті від страху.

- Не хвилюйся, я тут щоб допомогти тобі - каже Девід переступаючи через поріг дверей.

- Хто ти? Навіщо ти тут? Чого ти хочеш?

- Мене звати Девід. Я тут з поліцією. Ми хочемо знайти тебе. Будь-ласка, допоможи нам.

- Я хочу вибратись звідси… Він йде сюди… - запанікувала Кароліна.

- Ти можеш сказати де ти?

- Немає часу… Я мушу втікати!… «Листоноша»!… Він тут - кричить дівчина і пробігає повз Девіда.

Чоловік розвертається, пробуючи слідувати за нею, але Кароліна закрила за собою двері. Девід смикає клямку, але двері міцно зачинені. - Гей! Зачекай! - кричить він, але дівчина зникла…

Скотт і Тіна мовчки спостерігають, як тіло Девіда падає на підлогу і починає здригатись в конвульсіях. Детектив кинувся кликати на допомогу, а Тіна притиснула тіло, щоб Девід не поранився…

Тим часом тіло Кароліни стрясають конвульсії, рот заповнюється слиною і кров'ю. «Листоноша» сидить і спостерігає за нею, стежачи за тим, як його ворог пробує звільнитись…

Конвульсії Девіда зупинились ще перед прибуттям лікарів. Тіна сидить на підлозі і міцно тримає його, шепочучи заспокійливі слова до його вуха.

В несвідомих очах Девіда страх і розгубленість. - «Листоноша». Будь-ласка, ні! - чоловік знову і знову кричить.

- Девід. Все в порядку. Нічого не сталось - тихо говорить Тіна.

- Нам потрібно забрати його до лікарні щоб оглянули - промовив медик.

- Ми можемо їхати з ним? - запитав Скотт.

- Звичайно - відповів медик, закріплюючи тіло Девіда на носилках. Скотт і Тіна сідають разом з ним в автомобіль швидкої допомоги і машина на сигналі зривається з місця.

- Як він? - запитує Тіна одного з медиків.

- З ним повинно бути все гаразд. Зробимо ЕКГ і кілька аналізів. Але все повинно бути добре. Він якраз приходить до тями…

* * *

Девід відкриває очі і розглядається навколо. - Де я?. Він все ще виглядає на шокованого і збентеженого.

- Спокійно. В тебе був напад. Я розумію, що ти почуваєш себе дивно, але Девіде, ти бачив що-небудь, що може допомогти нам її знайти? - тихо запитує Тіна.

- Девід? Хто такий Девід?

- Він ще не прийшов до себе - повільно сказав Скотт.

- Хвилиночку. Мій голос не повинен так звучати. Що відбувається? - в паніці запитав Девід…

* * *

Двері зачинились за ним. В Девіда не було вибору, окрім йти вперед. Він відкриває очі і бачить тьмяно освітлену кімнату. В одному з її кутів сидить маленький, товстий чоловік. Девід намагається щось сказати, але видає з себе тільки мичання.

Його тіло якесь дивне. Він дивиться вниз і ще голосніше скрикує, коли бачить цицьки, прикриті чимось на зразок купального костюму. Він відчуває пишну дупу з якої виходять довгі і стрункі ноги. Він закриває очі і усвідомлює, що його пеніс зник. Подумки, він з криком намагається знайти двері в своїй голові, але єдине, що він бачить - це темнота.

- Ну що служнице, відпочила? - запитує «листоноша», дивлячись в обличчя Девіда пронизливо блакитними очима…

* * *

- Що ти маєш на увазі говорячи: хто такий Девід? Це ти - сказав Скотт.

- Мене звати Кароліна Довсон… Що ви зробили з моїм голосом!?

- Ми нічого не робили. Послухай Девіде. Ти ще не в собі. Але ми повинні знати, ти на щось натрапив?

- Я не має поняття, хто такий Девід… Хвилиночку… Чоловіка в моєму сні звали Девід. Він сказав, що прийшов щоб допомогти мені. Я пробігла повз нього, втікаючи від «листоноші» - на обличчя Девіда було страшно дивитись. Детективи обмінялись поглядами.

- Ш-ш-ш. Заспокійся і відпочивай - лагідно сказала Тіна.

- Зачекайте. Дайте мені дзеркало - попросив Девід.

Тіна вийняла з сумочки маленьке дзеркало і дала його чоловіку.

Кароліна заплуталась. Чому ці люди називають її Девід? Чому її голос звучить як чоловічий? Врешті вона поглянула в дзеркало і побачила неголене обличчя чоловіка з довгим каштановим волоссям. Її карі очі широко розкрились, а з роту пролунав гучний крик…

* * *

Чоловік підходить до Девіда з виразом нерозуміння на обличчі. Він нахиляє голову набік, хитає нею, а потім виходить з кімнати. Врешті Девід відчуває ясність розуму і пробує сформувати кілька чітких думок. Перш ніж він спробував сконцентруватись, малий чоловік повертається з сильно пахучою тканиною. Девід пробує чинити опір, але незабаром втрачає свідомість…

* * *

Щоб припинити напад паніки в Кароліни, лікар змушений був вколоти їй заспокійливе. Дихання Кароліни сповільняється і врешті вона засинає.

- Як ти думаєш, що це було? - запитав Скотт Тіну.

- Звідки я можу знати. Але відчуваю, що ми «отримаємо на горіхи» від капітана.

- Якщо тільки Девід не розповість нам щось…

Швидка врешті під'їхала під лікарню. Кароліну було перевезено до вільної палати. Вона все ще знаходилась під впливом ліків. - «Листоноша», листоноша» - тільки це вона вимовляла крізь сон.

- Як він, лікарю? - запитав Скотт.

- З ним буде все в порядку. Ліки повинні «відпустити» найближчим часом. Вколена доза була невеликою. Тільки щоб заспокоїти пацієнта.

- Ми зможемо поговорити з ним? Це досить невідкладна справа - запитала Тіна.

- Звичайно. Не впевнений, що відповіді будуть послідовні, але можете спробувати…

- Тіна, у мене є ідея. Він постійно повторює «листоноша». То чому б ще раз не спробувати знайти на пошті того, хто підпаде під відомий нам опис. Я залишусь тут і спробую поговорити з ним, коли він пробудиться.

- Хороша ідея! Я задзвоню до тебе, як тільки щось знайду…

Кароліна відкрила очі, відчуваючи себе спокійною. Скотт сидів поруч з ліжком і побачивши, що вона пробудилась, запитав: - Агов. Ти налякав нас.

- Де я?

- В лікарні. В тебе був напад, але лікар запевним нас, що ти будеш в повному порядку.

- Я… Я була в темній кімнаті… Потім мені приснився чоловік на ім'я Девід - почала говорити Кароліна, все ще відчуваючи наслідки ліків.

- Ти чоловік на ім'я Девід. Послухай. Життя жінки залежить від того, що ти знаєш. Коли ти взяв в руки її шарф, ти щось побачив?

- Моя голова… Я пам'ятаю як мене забрали з мого авто кілька днів тому. Ми кудись їхали, мої очі були зав'язані і я не бачила куди.

- Може ти звернула увагу на щось. Може щось побачила?

- Я пам'ятаю, що дорога зайняла нам близько дві години. Я зауважила годинник на його руці, коли він зав'язував мені пов'язку. А потім я опинилась в темній кімнаті. Я думаю, що це був підвал. Під стелею я бачила невелику смужку світла.

- Що ще, Девіде? Зосередься - підштовхував його Скотт. Це вже було щось. Хоча його дивувало, що він говорить так, ніби він був Кароліною. - Ти бачила того чоловіка, «листоношу»?

- Так. Перед… перед… тим як він зґвалтував мене - Кароліна замовкла, все ще відчуваючи страх і відразу.

- Все нормально… - тихо сказав Скотт.

- Зі мною все в порядку. Він був невисоким і з надмірною вагою і… ці очі… таких голубих очей я ще ніколи не бачила. Коли я дивилась в них, то втрачала свою волю. Я не могла не коритись…

Скотт зробив кілька заміток в блокноті. - Ще щось?

- Так. Коли я була там, я чула спів птахів, мабуть канарок.

- Гаразд. Відпочивай. Я думаю, що скори ми заберемо тебе звідси…

Вичерпана Кароліна відчула як її очі закриваються. «Коли ж закінчиться цей дивний сон?» - подумки запитала вона сама себе засинаючи.

- Йому потрібно поспати - сказав лікар до Скотта.

- Він заснув. Але мене дивує, чому він говорив так ніби це його викрали? - запитав детектив.

- Таке іноді відбувається після нападу. Пацієнти часто плутають особистості або місцезнаходження. Не хвилюйтесь, до завтра все минеться.

- Спасибі лікарю…

Вони повернулись у відділок майже одночасно. Обличчя Тіна сіяло і ніби промовляло: «попався сучий сину!» - Хто? Де? Коли? - почула вона від Скотта, який зрозумів, що його напарниця щось має.

- Його звати Мартін Філіпс. Працює в сортувальні центрального поштового відділення. Він ідеально підпадає під відомий нам опис. А найінтересніше те, що він взяв відпустку за свій рахунок тиждень тому, ніби-то для владнання сімейних проблем.

- Ти бачила його фотографію? Девід докладно описав мені його. Подивимось, чи його опис співпадає з твоїми записами.

- Малого росту. Блакитні очі. Надмірна вага… Може час відвідати цього листоношу? - запропонувала Тіна.

- Давай, зробимо це - твердо сказав Скотт. - Нарешті!…

* * *

Девід повільно розглянувся навколо. Його очі поступово пристосовувались до темряви. Все тіло боліло, особливо промежина. Врешті зір прояснився. Він спробував протерти очі, але руки все ще були зв'язані. Подивившись вниз, Девід побачив незнайомі і незвичні обриси жіночого тіла. Він відчув тепло і вологу між ногами і здригнувся. Щось повільно стікало по струнким ногам. Чоловік тремтів від страху, розуміючи, що його щойно зґвалтували. Несвідомо, він почав плакати, спочатку тихо, а потім все голосніше. Врешті Девід спробував закричати, але кляп все ще знаходився в нього в роті…

* * *

Він лежав в темній кімнаті на своєму ліжку, відпочиваючи від ще одного уроку, наданого цій спокусниці. Він навмисно не почистив її внизу, демонструючи всю неповагу до служниці. Єдине, що його спантеличило це те, що вона набула імунітет на його погляд. Коли він займеться «Королевою», йому потрібно буде бути більш обережнішим… Він потребував всю свою силу і мудрість для останнього етапу…

* * *

Під домом Мартіна Філіпса Тіна, Скот і кілька поліцейських зайняли свої позиції. Десь вгорі туркотів гелікоптер. Навпроти дому позицію зайняв снайпер, готовий втрутитись, якщо буде потрібно. Скотт і Тіна недбало підійшли до дверей. Жінка відсунулась під стіну, готова прикрити свого партнера.

- Готова? - тихо запитав Скотт.

- На твій сигнал.

Детектив постукав в двері. - Мартін Філіпс! Це поліція! Нам потрібно задати Вам кілька питань.

…Тиша…

Скотт повторив слова.

- Думаєш він там? - запитала Тіна.

- Не знаю Спробуємо використати термограф - запропонував Скотт.

- Земля до Неба. Ви нас бачите і чуєте? Прийом.

- Бачимо і чуємо. Чим можемо допомогти? Прийом.

- Чи можете подивитись на будинок термографом? Переконатись, що ця сволота є там. Прийом.

- Прийнято. Як закінчимо, дамо знати.

Гвинтокрил на низькій висоті і повільно пролетів три рази над будинком. Через кілька хвилин радіо Тіни відізвалось. - Небо до Землі. Вдома нікого немає.

- Зараза. І що тепер? - закляла жінка.

- Ми залишимо групу спостереження тут і шукатимемо місце, про яке говорив Девід.

Через дві години всі вільні поліцейські одиниці розпочали пошук з повітря і землі в 80 кілометровій зоні від місця де було знайдено автомобіль Кароліни…

* * *

Стоячи на колінах він відчував гостру потребу у виконанні своєї місії. Він спробував відкинути всі думки і очистити розум, але щось заважало. Врешті він почув: «Відмовся від служниці. Вона безсила без своєї «Королеви». Тобі потрібно рухатись вперед. Тобі потрібна «Королева!»» Він почув, як він вимовляє вголос: - Ні. Я повинен закінчити справу тут.

«Ти повинен залишити це місце! Негайно!»

Він збирався відповісти, коли почув звук гвинтокрила. Він завмер, коли той наблизився, а потім затихнув відлітаючи. Шепочучи подяку, він швидко спакував все, що міг знайти під руками і сів в свій пошарпаний «Шевроле». Голос говорив йому, що «Королева» тепер була найважливішою. Голос попередив його щоб він їхав лісовою дорогою, в протилежну сторону від міста… Через годину він виїхав на шосе і в'їхав до міста з іншої сторони…

* * *

Минуло дванадцять годин з моменту, як вони стояли під дверима будинку Мартіна. Скотт і Тіна сиділи в автомобілі і слідкували за будинком. Раптом затріщало радіо: - Скотте, Тіно. Виглядає на те, що ми щось знайшли.

- Що саме?

- Близько години тому, один з наших пілотів пролітав над старим будинком, приблизно в 80 кілометрах від центру. Біля будинку він побачив якийсь вольєр. А ще, там був вхід з вулиці до підвалу. Подібний до такого як в будинках в Техасі, на випадок торнадо.

- Канарки? - запитала Тіна.

- Може бути. Мене дивує цей вхід в підвал. В наших краях буває торнадо?

- Хороше питання. А де цей гвинтокрил зараз?

- Він повернувся на базу. В нього закінчувалось паливо.

- Гаразд. Ми їдемо прямо туди - сказав Скотт… 

* * *

Девід припинив намагатись кричати і вирішив знайти щось, що могло б допомогти йому звільнитись. Він повернув голову вліво, а потім вправо розглядаючи кімнату. Виглядало на те, що він був під землею, в якому бункері чи підвалі. Сам він був міцно прив'язаним до крісла. Не було ніякої помітної можливості вирватись звідси. Залишивши думки про звільнення на потім, він почав аналізувати те, що сталось з ним. Було очевидно, він помінявся місцями з цією дівчиною, з Кароліною. Він не мав поняття як це сталось і найголовніше - як повернутись назад. Девід прийняв рішення оглянути своє нове тіло пізніше, якщо тільки залишиться в живих. Залишитись живим - це було його пріоритетне завдання.

Минуло досить часу, що б Девід почав запитувати себе, чому не приходить той «листоноша». Може щось трапилось? Він почув слабкий звук, який ставав гучнішим з кожною секундою. Він мало не заплакав від радості, коли зрозумів, що це поліцейські сирени. Чоловік знову спробував кричати, але це не дало ніякого результату. Через кілька хвилин яскраве світло заповнило кімнату. Люк відкрився, змусивши його здригнутись і відвернути голову. - Я знайшов її - почув Девід чоловічий голос і через кілька секунд відчув, як його розв'язують.

- Давайте сюди лікаря - пролунав інший голос.

- Пані, з Вами все в порядку? - запитав другий голос.

Минуло кілька секунд перш ніж Девід зрозумів, що звертаються до нього. Він покивав головою, не можучи видати з себе зрозумілі слова.

- Так, я пам'ятаю - сказав поліцейський, одягаючи латексні рукавички. -Відкрийте рот як найширше.

Девід спробував зробити це. Поліцейський засуну в його рот руку і обережно вийняв звідти м'ячик. - Кароліно. З тобою все буде в порядку. Тепер ти в безпеці - тихо промовив він.

Надійшов лікар і почав оглядати Девіда. - Вона в шоці, але щодо іншого - все в порядку. Я дам їй заспокійливе, а потім потрібно перевезти її до лікарні. Вона розгублена, але буде жити.

Перш ніж Девід сказав будь-що, він відчув як в його руку вколюють голку і все навколо потемніло…

* * *

Скотт і Тіна стояли над тілом Кароліни Довсон. Вона спокійно спала після всіх свої пригод. На її красивому обличчі не було видно всі тих поневірянь, через які вона пройшла.

Скотт подивився на Тіну, зітхнув і сказав: - Принаймні ми врятували її.

- Так, але цей мерзотник втік.

- Все це якесь дивне. Інтервал між заправкою і повернення гвинтокрила сюди зайняв приблизно 10 хвилин. Скоріш за все, він утік, почувши його звук.

- Але наші блокпости нікого не затримали. Просто якась магія.

- У всякому випадку, вона жива і це вже плюс.

- Що сказав лікар?

- Чому б тобі не запитати його особисто? - почула жінка голос за спиною

- Привіт Ендрю. Бачу, що тебе відволікли від справи Бекслеїв - промовив Скотт.

- Я особисто хотів оглянути живу жертву. Це логічний вибір.

- І як вона?

- Краще ніж ми очікували. Є кілька потертостей навколо піхви. Проблема буде з зняттям костюму. Ми не можемо використовувати забагато розчинника. У великій кількості він є отрутою для шкіри. Тому ми будемо змушені відклеювати його кусочками за один раз. Це займе кілька днів. Щодо емоційного стану - при правильному догляді і терапії вона поправиться. Але це буде не легко. Ми спробували зв'язатись з її мамою, але та кудись поїхала на кілька тижнів, не залишивши ніяких координат і контактного телефону.

- Ви організували консультації? - запитала Тіна.

- Вже все зроблено. Зараз вона проспить цілу ніч. А і вам також потрібен відпочинок. Повертайтесь завтра.

- А як там Девід? - запитав Скотт.

- Він в порядку. Спить добре. Ми періодично знімаємо ЕКГ, щоб пересвідчитись, що нападу не буде. Я думаю, що з ним все буде добре.

- Тоді добраніч - сказала Тіна.

- Побачимось - відповів Ендрю…

Наступного дня Скотт зустрів Тіну перед входом до лікарні. Вона вже чекала його.

- Кава? Канапку? - запитала вона.

- Дякую, я тільки-но поснідав - повідомив він. - Як щодо того, щоб я поговорив з Девідом, а ти з Кароліною. Наші замітки обговоримо о 10 годині.

- Згода.

Скотт зайшов в кімнату Девіда і майже зіткнувся з Ендрю в дверях.

- Агов. Обережніше, нестримний.

- Я можу його побачити?

- Звичайно. Ми випишемо його після кінцевих аналізів, десь під вечір.

- Тоді я зайду на хвилинку…

* * *

Кароліна повільно прокидалась. Вона відкрила очі і побачила світло. Її голова все ще боліла і вона піднесла руку щоб торкнутись її. Вона помітила… волохату, м'язисту руку, яка рухалась до голови. Від несподіванки вона мало не закричала. «То це не був сон?» - подумала Кароліна. Повільно, дівчина опустила руку між ніг, сподіваючись віднайти там свої «шпаринку». Замість неї, пальці натрапили на пружний пеніс. Страх почав ще більше наростати, коли вона зрозуміла, що і її цицьки зникли. Вона хотіла продовжити дослідження нового тіла, коли в кімнату увійшов поліцейський. Кароліна з винуватим виглядом на обличчі, припинила рухи руками. - Ви щось хотіли?

- Привіт Девіде - сказав Скотт.

Вирішивши підіграти йому і дізнатись якнайбільше, Кароліна відповіла: - Вітаю.

- Я просто хотів, щоб Ви дізнались. Ми її знайшли. З нею все буде гаразд. І все це дякуючи Вам. Хороша робота.

- З Кароліною все в порядку?

- Так. «Листоноша» утік і, нажаль, ми не знаємо де його шукати. Але в нас є його опис і фотографія, затримати його, це тільки питання часу.

- А де вона?

- В окремій палаті, поверхом нижче. Лікар сказав, що Вас можна виписувати.

- Спасибі - сказала Кароліна. «І що тепер? Я навіть не знаю де цей Девід мешкає» - подумала вона.

- Якщо Ви щось ще пригадаєте, ось моя візитка - сказав Скотт, залишаючи картку картону на столику біля ліжка.

- Я буду пам'ятати. А чи я можу побачити себ…, я маю на увазі Кароліну - запитала Кароліна, швидко виправляючи свою помилку.

- Я думаю, що так. Але спочатку переконайтесь, що з нею можна розмовляти. Я скажу охороні, щоб Вас не затримували. І ще раз спасибі - сказав Скотт і вийшов з палати…

* * *

- Але я кажу Вам, я… не… Кароліна - відповів Девід Тіні.

- Тоді, хто Ви? - втомлено запитала детектив. Вона хотіла допомогти цій дівчині, але та все повторювала, що не Кароліна Довсон, а Девід Говкінс. Вона вирішила змінити тему розмови. - Кароліно, Девіде, чи ким Ви є, чи не могли б Ви додати щось, що допоможе нам зловити цього «листоношу»?

- Все, що я знав про нього, я розповів. Якщо Вам потрібно більше інформації, відвідайте Кароліну. Ви без проблем упізнаєте її, Вона виглядає як я.

- Кароліно. Все в порядку. Ви в безпеці.

- Не потрібно банальностей. Я був зґвалтованим в чужому тілі. А жінку, яка може Вам допомогти, сьогодні виписують.

- Я залишу Вам свою візитку. Якщо щось пригадаєте, дзвоніть мені або детективу Скотту - сказавши це, Тіна вийшла…

* * *

Девід лежав в ліжку, відчуваючи втому і роздратованість від розмови з поліціянткою. Він все зрозумів це як тільки прокинувся. Це не був жахливий сон. Це була реальність. До цього моменту він уникав відтепер своє, тепер, жіноче тіло. Але зараз, на самоті, він повільно провів рукою на гладким животом, відчуваючи гладкий матеріал купальника під пальцями. Його долоні рушили вгору, до грудей і він відчув їх тепло і пружність. Девід мало не стогнав від задоволення, коли пальці торкались затвердлих сосків. Лише тихе зітхання і часте дихання свідчили про його збудження. Друга рука почала опускатись до паху. Він спробував погладити м'які губи піхви, бажаючи продовжити задоволення, але палець випадково натрапив на поріз.

- Ай - скрикнув він.

Девід полишив всі спроби і закрив очі. В своїй уяві він бачив, як «листоноша» з опущеними штанами підходить до нього все ближче і ближче, збираючись всадити свого пеніса в піхву Девіда.

Він не витримав і голосно закричав. Почувши крик, в кімнату забігла медсестра

- Кароліна?

- Все в порядку. Мені просто наснилось.

- В коридорі стоїть чоловік, який тебе врятував і питає, чи міг би він поговорити з тобою. Ти готова до цього?

- Без проблем.

Медсестра вийшла і через кільканадцять секунд Девід побачив, як його тіло заходить в кімнату. І хоча це було його тіло, воно рухалось якось дивно, не по чоловічому. Може його теорія про переміщення між тілами мала підґрунтя?

- Кароліна?

- Гмм. Мабуть так. Що з нами трапилось? Чому я тепер в чоловічому тілі? - швидко почала задавати питання Кароліна.

- Відповідаю на обидва питання: я не знаю. А б сам хотів чогось довідатись. Досить важко бути чоловіком в жіночому тілі.

- Що ти робив? Я побачила тебе в моїй голові, в дверях і пробігла повз тебе. Наступне, що я пам'ятаю - я в автомобілі швидкої допомоги, я в чоловічому тілі і всі називають мене «Девід».

- Я повинен тобі дещо розповісти. Я маю здібність відчувати друзів і сім'ю, коли ті попадають в біду. Я можу бачити, що з ними трапиться, коли це ще не трапилось. Я побачив тебе в підвалі з тим «листоношею» в своїй голові. Саме тоді я почув твоє ім'я. Я вирішив розповісти про все побачене поліції. Детектив Скотт ніби повірив мені і попросив спробувати найти тебе. Я зробив це і я знову побачив тебе. Тепер ти стояла в дверях. Я спробував зупинити тебе, але ти пробігла повз мене. Двері зачинились і я опинився з іншої сторони.

- Ти думаєш, що ми саме тоді помінялись тілами?

Девід кивнув. - Я був в розпачі. Коли я знайшов тебе, ти зневірилась в рятунку. Я дав тобі можливість вирватись з полону і ти скористалась цією можливістю. Я так мислю.

- Ти можеш обміняти нас назад?

- Не знаю. Можливо.

- Ти думаєш мені подобається бути таким? - зашипіла Кароліна.

- Агов. Бути тобою теж не в радість. Клятий купальник приклеєний до тіла. Я дивлюсь вниз і не впізнаю себе. Це все зводить мене з розуму. Коли я закриваю очі, я бачу як «листоноша» ґвалтує МЕНЕ! - Девід почав плакати.

- Взагалі-то, він ґвалтував мене. Коли Я дивлюсь вниз на мій, вибач на твій, пеніс, я не збуджуюсь. Я пам'ятаю, як він голив мою голову і як примушував мене трахкатись з ним - тепер плакала Кароліна.

Девід інстинктивно взяв її долоні в свої і почав ніжно гладити. - Мені здається, що відтепер ми потрібні один одному. Крім того. Я не дозволяв тобі дивитись на мій пеніс.

Кароліна посміхнулась. - Це саме стосується моїх цицьок. Я гордилась ними… І ти правий… Ми повинні пройти через все це разом… Допомагати собі. Це єдиний спосіб.

- Я говорив з детектив Кокс перш ніж вона поїхала. Вона не повірила жодному моєму слову, коли я казав, що я є в іншому тілі. Вона все списувала на мій стрес. Я думаю, що ми повинні і дали видавати себе за тих, на кого виглядаємо. Принаймні коли ми не на самоті. Це буде набагато простіше - сказав Девід.

- Гаразд. Але якщо ми будемо вдавати один одного, мені потрібно знати все про моє чоловіче тіло. Я навіть не знаю як користуватись «цією штукою» - сказала Кароліна вказуючи на пеніс.

- З ним, якраз все легко. Береш його в руку і направляєш в потрібному напрямку, а потім робиш це. Ага. І не забудь струснути його, коли закінчиш. А тепер щодо мене. Я повинен знати все, що і як робити з цим тілом. Я навіть не знаю як одягнути бюстгальтер.

- Коли вони тебе випишуть?

- Не знаю. Думаю тоді, коли знімуть цей клятий купальник. А ще, я повинен зустрічатись з психологом по 2 години на тиждень.

- Девіде, я знайшла твою адресу на правах, але я не знаю яким авто ти їздиш. Мені також потрібні будуть ключі від моєї квартири, щоб забрати Джонсі.

- Джонсі? Це твій хлопець?

- Хотілося б. Це мій кіт.

- Ага - зітхнув з полегшенням Девід. До його «щастя» не вистачало якогось хлопця.

- А ти маєш якихось домашніх тварин. Запланував зустрічі, або існує дівчина, про яку я повинна знати? Якщо я буду змушена бути тобою, я повинна все знати.

- Ніяких тварин, зустрічей і дівчини. Я живу з дня на день. А як щодо тебе?

- Я, вірніше, ти вчителька, не хвилюйся. В школі вже про мене, тебе, знають. Поки ти не повернешся до здоров'я, вони не будуть тебе турбувати. Так що з цим не повинно бути проблем.

Девід почав хвилюватись.

- Я постараюсь не затримуватись в цьому тілі задовго - м'яко сказала Кароліна.

- Не давай обіцянок, які не можеш виконати - жартуючи відповів їй Девід.

- Обіцяй, що ти випробуєш всі варіанти - сказала Кароліна і пішла до дверей палати.

Девід віддав честь, коли вона повернулась в дверях…

Всередині він не почував себе так добре, як старався показати. Все в його тілі було неправильно. Він відчував як його цицьки рухаються з кожним подихом. Його голос звучав незвично. А найгірше, він не знав як все повернути назад. Було дивно говорити з самим собою, з своїм чоловічим тілом. Девід підозрював, що Кароліна почуває себе так само. Багато невизначеності, змішаної зі страхом але і дещицею цікавості. Це було дивно розмовляти з жінкою і не відчувати жаху від розмови з нею. Він був впевнений, що доля з Кароліною обійшлась жорсткіше, а ніж з ним. Бути викраденою і зґвалтованою, а потім виявити, що ти опинилась в чоловічому тілі. Його думки перервала медсестра, яка принесла кілька букетів квітів і цілу купу карток з побажанням швидкого одужання.

- Від кого вони?

- Від вчителів Вашої школи, від Вашого класу і від різних людей.

- Людей?

- Ви в нас тепер знаменитість. Фотографію цього психа показують по телевізору у всіх новинах.

- А де Девід?

- Він вийшов, але обіцяв скоро повернутись. А він милий - між іншим сказала медсестра.

- Мабуть.

- Сьогодні вечером будуть показувати інтерв'ю з Рейчел Мартін. Вам принести телевізор?

- Так. А вона красуня - між іншим сказав Девід.

Медсестра дивно подивилась на нього. - Якщо Ви так вважаєте. Як на мене, вона пихата сучка. Всі чоловіки втрачають розум від її вигляду, змушуючи інших почувати себе неповноцінними. Ось мій хлопець говорить: - Чому тобі не виглядати як Рейчел? Або: - У Рейчел ноги аж до неба. Або якось так. Відверто кажучи, без чоловіків нам було б краще. Жінки не ґвалтують жінок.

Девід притих. Образ «листоноші» ще раз виник в його голові. Він відчув, як його тіло почало тремтіти. Медсестра помітила це і виглядала дуже винуватою.

- Я… Вибач. Я якраз мала піти за телевізором…

Залишившись на самоті, Девід страшно хотів дослідити свій новий орган між ногами. Він вже навіть протягнув туди руку, але згадав, що обіцяв Кароліні. Він забрав руку назад, прийнявши рішення дотримати дане їй слово, незважаючи ні на що. «Сподіваюсь, що вона дотримуватиметься свого слова» - подумав він…

* * *

Каролін досить легко віднайшла квартиру Девіда. Їй потрібен був душ, щоб змити з себе все пережите. І хоча це не було її тіло, вона відчула, що почала збуджуватись від цією думки. Вона почала роздягатись. І хоча сьогодні дівчина вже була голою, Кароліна не мала часу оглянути це тіло.

Стоячи перед дзеркалом, вона розглядала волохаті груди і м'язи на зігнутій руці. «Нічого собі» - подумала вона і відчула як її пеніс почав легко рухатись.

Хоча вона і обіцяла не «досліджувати» його, не дивитись на нього було не неможливо. Крім того, вона і так буде змушена його торкатись, коли справлятиме потребу. Член в дзеркалі стояв прямо, але не був занадто набряклим. Вона нагнулась щоб торкнутись його, але рука несвідомо сіпнулась назад, коли вона пригадала як «листоноша» підходив до неї з свої «готовим до роботи» приладдям.

Вона зайшла під душ і почала мити митись. Тепла вода була приємна на дотик, в її пам'яті віджили образи жахливих дотиків «листоноші». Кароліна почала зі всієї сили терти мочалкою своє «нове» тіло, аж шкіра стала червоною. Вона ніяк не могла позбутись відчуття бруду на шкірі.

Миючи тіло, вона старалась пригадати щось, що допомогло б поліції затримати цього вбивцю. Він говорив якось так: «Не дивуйся. Я знаю хто ти. Ти темна служниця «Королеви». Мабуть, твій господар має тебе за ніщо, інакше чому б він дозволив зловити тебе так легко.»

Це могло означати, що він планує наступне викрадення. Якщо вона служниця, то хто тоді є «Королевою»?…

Кілька годин потому, Кароліна поїхала в лікарню навідати Девіда. Зайшовши в палату, вона помітила кілька букетів, розставлених в кімнаті.

- А я і не знала, що я настільки популярна. Це тобі - сказала вона, вставляючи свої квіти поміж інших.

- Спасибі. Добре, що ти не маєш алергії на пилок квітів. Деякі з букетів від твоєї школи і класу. Решта від доброзичливців. І ще. Я зустрівся з Джойс, я так зрозумів, що вона твоя подруга. Це було досить незвично. Я вдавав, що не пам'ятаю деяких речей через втрату пам'яті, або щось подібне. Але все це виглядало так, ніби я щось приховую.

- Джойс? Ми знаємось ще з коледжу. Вона для мене як сестра.

- Дякую, що розповіла мені про неї. З Джонсі все в порядку?

- Я сподіваюсь. Він втік, як тільки я увійшла в квартиру. Мабуть я пахну по іншому.

- Ну… Я взагалі-то не пахну аж так погано… А як ти? Після того, як ти вийшла, до мене зайшла психолог і пробувала поговорити зі мною, але це їй не виходило. Вона говорила, що це не моя вина, що я не зробив нічого поганого… Знаєш, мені продовжують снитись кошмари, але не зі зґвалтуванням, а з образами почуття жаху. Це тобі потрібні консультації психолога, але всі вони вважають тебе героєм і що з тобою все в порядку - сказав Девід з занепокоєнням в голосі.

- Я пробувала змити відчуття його дотику на собі майже годину. Я розумію, що це не моє тіло, але він все ще там. У моїй голові. Я можу відчувати як він торкається, або зв'язує мене. Ох, Девіде. Це так важко - і вона почала плакати.

Девід простягнув свою жіночу руку і обняв Кароліну. - Все минеться. Ми пройдемо через все це разом. Поліція арештує його, і ми попробуємо повернутись назад. Я говорив з медсестрами і вона дозволили тобі залишатись тут скільки забажаєш.

- Ти справді думаєш, що вони зловлять його?

- Звичайно. Його фотографію і опис показують по всіх каналах телебачення. Це тільки питання часу…

* * *

Він був вдячний за попередження. Дякуючи цьому, поліція не зловила його в лісовому будинку. Він сидів в автомобілі, спостерігаючи за квартирою Стефані Лейн. «Королева» ось-ось повинна була прибути. Доївши останнього Біг Мака, він продовжував чекати на неї. Його увагу привернув автомобіль з якого вийшли два чоловіка. Вони було дуже добре одягненими і виглядали на жителів однієї з арабських країн. Один з них закурив і він почув сморід, коли той пройшов повз його авто. Він зітхнув з полегшенням, коли чоловіки зайшли в сусідній магазин. Вони виглядали на посіпак «Королеви» або її охоронців.

Через кілька хвилин чоловіки вийшли з магазину і забравшись в свій автомобіль почали розмовляти. Він з'їхав на сидінні вниз, так, що його не було видно. В дзеркалі заднього виду він бачив, що чоловіки не звертали на нього уваги. Все виглядало на те, що вони очікували свою «Королеву».

Врешті під будинок під'їхав лімузин і він зробив глибокий вдих, коли «Королева» вийшла до преси. Він міг відчувати зло, яке промінювало від неї, навіть на тут, другій стороні вулиці. Вона повинна бути зупинена будь-якою ціною… Через кільканадцять секунд, вона побігла вгору по сходинках, до квартири Стефані…

Єдине, що він міг зараз робити, це чекати, поки вона не повернеться…

* * *

- Якщо не заперечуєш, я подивлюсь на інтерв'ю з Рейчел Мартін? - запитав Девід.

- Як забажаєш.

- То може увімкнеш його для мене?

Він дивився як Кароліна незграбно підводиться, все ще не звикнувши до нового тіла. Стефані Лейн саме представляла Рейчел Мартін.

- Пані та панове, сьогодні в мене в гостях Рейчел Мартін. Рейчел, Вас визнали найкрасивішою жінкою. Яка була Ваша реакція на це?

- Стефані. Я стараюсь не звертати уваги на таке. Краса - це все відносно. Вам не обов'язково бути супермоделлю, щоб бути красивою. Ви розумієте, про що я? - відповіла Рейчел, дивлячись в камеру.

- Зарозуміла, самозакохана сучка - пробурмотіла Кароліна.

- Взагалі-то, вона права. Помовч трішки. Я не чув наступного питання.

- Не кажи нікому, але я така неорганізована. Я нічого не можу зробити, якщо спочатку не запланую цього. Я також погано готую.

- Ага. Вона «крутіша», ніж виглядає. Девіде послухай. Я хочу тобі щось сказати - почала Кароліна.

Девід лежав на спині і спостерігав за інтерв'ю. Стефані Лейн продовжувала: - Смерть Ваших рідних повинна була бути справжнім ударом.

- 10 червня 1995 року. Цю дату я запам'ятаю назавжди. Я довго пробувала прийти до себе після цього. Це одна з причин, чому я виїхала до Європи. Вся моя кар'єра - це мій пам'ятник пам'яті про них - відповіла Рейчел зі сльозами на очах.

- Послухай, Девіде. Я розумію, що ти і кожен чоловік в цій країні, саме зараз підбирають щелепи з підлоги. Але в тебе є все, що вона має. Повір мені, я знаю. Хочеш пересвідчитись. Подивись на себе в дзеркало. Я хочу тобі щось сказати - в її голосі було чути легке роздратування. Вона підійшла до телевізора і вимкнула його.

- Гей. Я дивився - поскаржився Девід.

- Послухай. Коли я була в душі, то пригадала дещо. «Листоноша» сказав, що я є служниця «Королеви». Це означає, що «Королева» буде наступною.

- А хто ж тоді «Королева»?

- Не знаю. Просто я думала, що тобі може щось пригадається, щось «задзвенить».

- Нічого. Шкода, що нічого не «дзвенить». То може увімкнеш телевізор. Я давно слідкую за кар'єрою Рейчел.

- Я думала, що ти інший ніж усі решта.

- Я є такий, який я є. Я б хотів бути фотографом в агентстві моделей. Вона несамовита. НІХТО не може виглядати так як вона. Бути такою ідеальною. Хоча тепер - він вказав на своє тіло, - це зовсім інша справа.

Кароліна мовчала. Невже Девід мріяв про неї, або уявляв себе в її тілі? Вона почала виглядати винуватою.

Девід подивився на неї. - Вибач, я не хотів.

- Та ні. Мені приємно. Але відносини - це найменше, чого я бажаю прямо зараз.

- Я також. Я не маю поняття, як це вийшло. Я не знаю, як я повинен себе відчувати. Моєму розуму подобаються медсестри, а тіло відчуває тепло і поколювання, коли повз мене проходить красивий лікар. Ким я є зараз?

- Я не відчуваю навколишній світ так як ти. Вибач. Може це зміниться тоді, коли вони зловлять цього виродка. А може і ні…

* * *

Він дивився на «Королеву», яка вийшла з будинку і чекала на лімузин. Машина з двома чоловіками поїхала за нею через пару хвилин, після її від'їзду. Він здогадувався куди поїхала «Королева». Йому потрібно побачити, як її стережуть, щоб він зміг дістатись до неї. Він дістався готелю іншим маршрутом і дивився, як жінка заходить всередину. Потім, він від'їхав, щоб сховатись і продовжити спостерігання…

* * *

- Девіде, я думаю, що Вам слід йти додому - сказала медсестра.

- Агов. Ви сказали, що він може залишатись тут скільки захоче - застогнав Девід.

- Вам потрібно відпочити. Він прийде завтра.

- Бувай, Кароліно - попрощалась Кароліна.

- Бережи себе. І не роби нічого, що я б не робив.

Медсестра повернулась до Девіда і запитала: - Вам потрібне щось на сон?

- Все буде в порядку. Якщо мені що-небудь знадобиться, я подзвоню. Говорячи по-правді, я майже засинаю - позіхаючи сказав Девід. Хвилювання і пережите в останні дні не давали йому довго поспати. Але врешті організм брав своє.

Медсестра вимкнула світло і вийшла з палати. Залишившись наодинці, Девід хотів дослідити, як це бути жінкою. Але його тіло мало інші плани. Перш ніж він встиг щось зробити в цьому напрямку, він вже спав…

* * *

Кароліна поїхала до свого дому на автомобілі Девіда. Стараючись не привертати до себе уваги сусідів, вона зайшла в квартиру. Джонсі тихо спав на дивані. Вона сіла біля свого кота і спробувала погладити його, але той прокинувся, вигнув спину і злісно зашипів.

- Джонсі, любий. Це я. Кароліна спробувала заспокоїти кота. Але з її теперішнім чоловічим голосом це їй не вдавалось. Кіт зістрибнув з дивану і побіг до кухні щоб там сховатись в одному тільки йому відомому місці.

Кароліна відкинулась на спинку дивана. Що за день. Тіло Девіда хотіло відпочити від всього цього, але в той час її розум хотів ще чогось. Дівчина повільно піднялась і пішла до своєї спальні. Вона повільно зняла з себе сорочку, штани і відчула… як її пеніс почав набухати, коли випадково торкнулась його. Інстинктивно, вона сягнула під подушку і вийняла звідти чорну, шовкову нічну сукню. Подивившись на неї, Кароліна вирішила, що сукня буде ідіотично виглядати на її теперішньому тілі. Вона лягла в ліжко так як була і незабаром міцно заснула…

Девід прокинувся з криком о 4 годині ранку. Медсестра вбігла з палату з панікою на лиці.

- Все в порядку. Все скінчилось - тихо сказала вона, обнімаючи тіло Кароліни.

- Я знаю. Мені наснився цей чоловік, який робив зі мною всі ці погані речі. Він прийде за мною… Прийде знову - схлипуючи промовив Девід, відчуваючи, як піт стікає по його обличчю.

- Це був тільки жахливий сон - відповіла медсестра.

- Ти будеш тут? Поблизу? - благаючим тоном запитав Девід.

- Звичайно - відповіла жінка і лагідно погладила лице Девіда.

- Добраніч - сказав він і впав назад на ліжко. «Це буде довга ніч» - подумав він, засинаючи…

* * *

Кароліна подивилась на годинник. Була 4 година ранку. Вона піднялась. Сон не йшов. В голові вона відчувала, що її тіло болить, а вона не може поділитись цією біллю. Але це не було її тіло. Вона нагадувала когось, кому відрізали кінцівку, але той все ще чув її. Навіть Джонсі покинув її. Вперше за кілька місяців вона відчувала себе відчайдушно самотньою. Дівчина навіть почала думати щоб подзвонити Джойс, але ця розмова буде вимагати забагато пояснень.

Кароліна встала і підігріла склянку молока. Вона спробувала сісти, схрестивши ноги на дивані і пити молоко, так як вона робила коли була дитиною, але нові ноги і пеніс, на додаток, заважали зробити це правильно. Плюнувши на все, дівчина просто сіла і почала повільно смакувати тепле молоко. - Я повинна виспатись - сказала вона до себе і пішла назад до ліжка…

Починало світати. Девід і Кароліна лежали в ліжку і спостерігали як сонячне світло пробивається через штори на вікні. Кароліна позіхнула і встала. «Це не може так тривати» - подумала вона. - Я повинна поговорити з Девідом, про те, що відчуваю - сказала вона вголос.

Вона підняла сорочку і штани з підлоги і повільно одягнулась. - Принаймні в цьому тілі, мені потрібно небагато часу, щоб бути готовою вийти на вулицю - сказала вона про себе.

Дівчина налила молока для Джонсі, а решту собі, змішавши з пластівцями щоб поснідати.

«Цікаво, що там в новинах» - подумала вона, вмикаючи телевізор.

Стефані Лейн стояла перед камерою красиво одягнена і з бездоганною зачіскою. За її спиною виднілась лікарня, де знаходився Девід.

- В справі Бекслеїв ми отримали новий поворот. Сьогодні доктор Бекслі і пані Маргарет загинули в аварії в автомобілі доктора Бекслі. За словами очевидця, водій втратив контроль над автомобілем і випав в яр. Тіла доктора Бекслі і пані Маргарет були доставлені до моргу. Ми будемо повідомляти Вас про нові факти, які виникатимуть в дані справі. Похорон доктора Бекслі планується через два дні…

«Як жахливо» - подумала Кароліна.

- З інших новин. Вбивця, відомий як «листоноша» все ще знаходиться на волі. Досі він уникав спробам поліції затримати його. Громадськість нашого міста була повідомлена, що даний індивідуум є озброєний і дуже небезпечний. Якщо Ви побачите цю людину, одразу викликайте поліцію. Не пробуйте самостійно затримувати його - продовжувала Стефані.

На екрані з'явилась фотографія «листоноші». Кароліна відчула як застигає її кров, коли вона побачила знайоме обличчя. Вимкнувши телевізор, вона повернулась до сніданку. Через годину, дівчина непомітно добралась до автомобіля Девіда і поїхала до нього у лікарню.

Перед воротами її зупинив охоронець. - Вам потрібна акредитація, якщо Ви представник преси.

- Яка акредитація? Я прийшов провідати подругу - злегка роздратовано відповіла вона.

- Тоді Вам потрібен інший вхід. Зараз сюди має приїхати дружина доктора Бекслі…

Девід майже сидів в ліжку, попиваючи каву. Він все ще відчував себе некомфортно будучи в цьому тілі. Дивні відчуття сповнювали його при кожному подиху. Не втримавшись, він відставив кружку і почав легенько пестити свої груди, які все ще перебували під матеріалом купальника. Почувши, як хтось пробує відкривати двері до палати, він смикнув свої руки геть в той саме момент, коли Кароліна увійшла до нього.

- Привіт! Ти не повіриш, як мене дістав весь цей «цирк» - застогнала вона.

- Вірю. Я дивився останні новини. Всі тільки і говорять про цю справу. А тим часом «листоноша» залишається непомітним - з гіркотою сказав Девід.

- Ага. Вибач, я якась неприсутня сьогодні. Майже цілу ніч не спала.

- Я теж. Медсестри повідомили мене, що сьогодні я вже можу йти до дому. Ось тільки до чийого дому.

- А як щодо купальника?

- Я буду приходити кожен день, поки його не знімуть.

- Девіде. Я боюся. Ми не говорили про останні події. Ми повинні відверто розповісти один одному про все, що з нами відбулось. Інакше, ми ніколи не позбудемось цього з наших голів.

- Ти як завжди права. Я намагаюсь думати про інші речі, але все одно думки повертаються до пережитого. Послухай, я може виглядатиму на нахабу, але як щодо повечеряти разом?

- Я згодна. Заїду за тобою о 8 годині. Я знаю приємний італійський ресторанчик. Тобі сподобається.

Девід хотів відповісти, але в палату увійшла дівчина: невисока ростом, з коротко стриженим світлим волоссям, блискучими темно-коричневими очима і красивою фігурою.

Кароліна розвернулась і крикнула: - Привіт Джойс.

Та втупилась в Кароліну з здивуванням і підозрою. Джойс прийняла оборонну стійку і запитала: - Хто, до холери, Ви такий? І звідки Ви знаєте моє ім'я?

Девід швидко відповів, стараючись не дати Кароліні дійти до слова: - Гмм. Привіт Джойс. Це Девід Говкінс. Мій рятівник.

Все ще виглядаючи спантеличеною, Джойс сказала: - Спасибі. Ми у Вас в боргу. Якби я втратила Кароліну, то не знаю, що б зробила.

- Все в порядку - відповіла Кароліна. Всередині вона вся горіла від бажання розповісти подрузі, про все, що з нею трапилось. Але вона не була впевнена, що Девід погодиться на це. Вона повинна поговорити з ним і про це також. Джойс, використовуючи паузу, підійшла до ліжка Девіда.

- Джойс, що привело тебе сюди? - запитав він.

- Просто подумала, що заскочу і відвідаю свою подругу. Ти все ще хочеш піти на «Cats» наступного тижня?

- «Cats»? Ага. А ми, що не домовились?

- Ні. Лікарі сказали, що тебе сьогодні виписують. Насправді? Якщо так, то я приготую вечерю для тебе.

Девід старався отримати якусь підказку від Кароліни, але та стояла за Джойс і не бачила його благальних поглядів. Девід вирішив і сказав: - Джойс вибач. Але Девід і я йдемо сьогодні вечеряти в місто. Може колись в інший час?

Джойс виглядала розчарованою. - А як щодо завтра?

- Подивимось - з сумнівом відповів Девід.

Джойс повернулась до Кароліни і запитала: - Отже, Девіде. Ти не сказав мені, звідки знаєш моє ім'я?

- Як забажаєш. Я попросив Кароліну розповісти про друзів, які б могли допомогти їй пройти через все це. Вона розповіла мені про найкращу подругу і я припустив, що дівчина, яка зайшла до неї, якраз і є ця подруга. А чому ти така підозріла?

- Чому? Тому, що вона єдина особа, безпека і щастя якої хвилює мене найбільше у світі. Вибач, якщо я здалась ворожою до тебе. Сподіваюсь, що ти розумієш.

- Джойс, Девіде, я втомилась. Ви не проти якщо я трішки відпочину. Девіде, Ти хотів поговорити з детективом Гаррісом.

- Я вже і забув. Джойс, мені було приємно познайомитись з тобою. Піклуйся про неї. Вона важлива і для мене - сказала Кароліна.

Джойс дивно подивилась на Кароліну, так ніби та хотіла зіпсувати дружбу найкращих подруг. Вона розвернулась і вийшла з палати…

* * *

Він запаркував свій автомобіль в кварталі від готелю, в якому затрималась «Королева». Коротка розмова з портьє не дала ніякої інформації про те, де зараз вона знаходиться. Вийшовши на вулицю, він знайшов темний провулок. Там він встав на коліна серед пляшок, картонних коробок, вживаних шприців і почав просити свого покровителя надіслати якесь видіння…

Відповідь надійшла через деякий час. Образи сформувався в його свідомості. Він бачив як «Королева» вийшла через чорний вхід і сіла в таксі. Таксі зупинилось перед кладовищем. Там вона вийшла. Образ зник, але тепер у нього з'явився план захоплення «Королеви». Все, що від нього потребувалось, це просто чекати…

* * *

Коли Кароліна зібралась вийти, Девід запитав її: - Чому Джойс так ворожо ставить до мене? Може вона, щось відчула?

- Це все складно. Я поясню все за вечерею. Коли тебе виписують?

- Біля шостої, після сеансу психотерапії. Давай так, Я візьму своє авто і ми зустрінемось вже на місці.

- Гаразд. Ще щось?

- Ніби ні. Все буде в порядку. Я задзвоню до тебе…

Кароліна вийшла з палати і знайшовши телефон, задзвонила на домашній номер детектива Скотта.

Чоловік сидів на дивані і дивився інтерв'ю Рейчел Мартін в телевізорі. Програму для нього записала його жінка. Він був тоді на чергуванні. Моделька якраз мала розповісти про своїх батьків, коли задзвонив телефон.

- Алло. Детектив Гарріс.

- Привіт. Вибачте, що зіпсував Вам вихідний. Це Девід Говкінс. Кароліна попросила передати те, що вона пригадала.

Скотт вимкнув звук в телевізорі і увімкнув старий касетний магнітофон. - Давай, розповідай. Нам потрібна будь-яка зачіпка.

- Коли «листоноша» тримав в полоні Кароліну, він говорив щось на зразок «Я знаю хто ти. Ти темна служниця «Королеви». Мабуть, твій господар має тебе за ніщо, інакше чому б він дозволив зловити тебе так легко». «Листоноша» думав, що Кароліна є служницею якоїсь «Королеви». А потім пішов, говорячи, що «Королева» поруч.

- Є якась ідея щодо цієї «Королеви»?

- Жодної.

- Скажи спасибі Кароліні. Я зайду до неї, як тільки знайду вільний час.

Розум детектива працював на повних оборотах. «Хто ця «Королева». І що до неї має «листоноша»» - думав він. Врешті він вирішив подзвонити Тіні, як тільки закінчить дивитись інтерв'ю з Рейчел Мартін…

* * *

Кароліна заїхала до квартири Девіда, що перевдягнутись до вечері. «Це все дивно» - думала вона. «Безглуздя. Я жінка в чоловічому тілі збираюсь йти повечеряти з чоловіком в моєму тілі». Вона сподівалась поговорити з ним про деякі її кошмари. Відібравши гарний костюм і краватку, вона повернулась до автомобіля і поїхала до себе додому.

Роздягнувшись, вона увімкнула душ. Подивившись вниз, на свій збуджений пеніс, вона пригадала образ «листоноші», який знущався над нею. Вона стояла під теплою водою, що стікала по її тілу і несла заспокоєння емоцій.

До реальності Кароліну повернув голосний стукіт в двері. - Кароліна, ти там? Я чую душ. Впусти мене, прошу. Це Джойс.

- Бля. Бля. Бля - вилаялась Кароліна… В неї виникла ідея, яка, вона не сумнівалась, Девіду не сподобається. Але це був єдиний варіант…

Обернувши рушник навколо своєї талії і з голим торсом вона підійшла до дверей. З побоюванням, Кароліна відкрила двері і побачила Джойс з виразом шоку на обличчі.

- Девід, що ТИ тут робиш? Де Кароліна - зажадала вона відповідь.

- Гмм. Тобі краще зайти - сказала Кароліна.

- Не сумнівайся! Я зайду! - сказала Джойс, вриваючись в квартиру.

- Сідай, я зараз повернусь - запросила її Кароліна і вийшла до її спальні, під поглядом здивованої подруги.

Спішно витершись, Кароліна одягнула штани і білу сорочку. Врешті, вона вийшла з кімнати і повернулась до вітальні, до Джойс, яка все ще там сиділа.

- Де Кароліна?

- Джойс. Ти не повіриш в те, про що я тобі розповім.

- Ти правий. Як ти міг зробити це з нею. Її ґвалтували і майже не вбили, а тепер ти тут з нею - почала вона.

- Джойс! Послухай мене. Як щодо цього? Тобі подобається сухе Мартіні з трішки содовою. Без лимона, який ти постійно викидаєш.

В дівчини округлились очі. - Як ти?…

- Краще, давай вип'ємо - сказала Кароліна. Ця ситуація починала її веселити.

- Гаразд. Поїхали - продовжила вона, роблячи глибокий вдих. - Джойс, я знаю про твої смаки щодо Мартіні, тому, що я є Кароліна. А жінка, яка була в ліжку в лікарні - це Девід Говкінс.

Джойс дивилась на неї, а потім голосно розреготалась. - Ну ти і придумав. Досить оригінально. Я чула багато відмазок від чоловіків, але твоя - це щось нового.

- Джойс. Два слова. Ларрі Фостер - тихо сказала Кароліна.

Дівчина перестала сміятись і поважно подивилась на чоловіка. - Слухай. Я не знаю, хто ти насправді, чи звідки ти все це знаєш, але це вже не смішно. Тепер - або ти говориш всю правду, або я виходжу і дзвоню в поліцію.

Кароліна продовжувала. - Ти познайомились з ним кілька років тому. Ви зійшлись, а я ревнувала тебе, як холера. Наша перша сварка була через нього. Ти хотіла одружитись з ним, а я відраджувала цей крок. Ти звинуватила мене в тому, що я хочу розсварити вас і забрати Ларрі собі. Після того, як я дізналась про нього від інших дівчат, я хотіла щоб ти покинула його, але ти не вірила мені. Щоб врятувати тебе, я спокусила його, сподіваючись, що ти застанеш нас разом. Я втратила свою цноту тільки для того, щоб ти побачила хто він такий насправді. Щоб ти не зробила найстрашнішу помилку в своєму житті…

Джойс почала плакати. - Девід… Як? Кароліна заприсяглась, що ніколи… нікому… не розповість про все це…

- І я не… Послухай. Коли «листоноша» викрав мене, Девід мав візію. Він каже, що це був який імпульс, але я не впевнена. У будь-якому випадку він знайшов мене, знав моє ім'я і пішов до копів. Ті повірили йому і допомогли в спробі зв'язатись зі мною. Він зробив це і ми… якось так сталось… ми помінялись місцями…

- Кароліно, це приголомшливо!… Ви можете помінятись назад?… Як це буди в тілі чоловіка?… Що відчуває Девід?… - Джойс сипала питаннями як з кулемету, а її карі очі випромінювали здивування.

- Одне питання за раз. По-перше: ні я ні Девід не знаємо як повернутись назад. По-друге: я боюсь до чортиків, а по-третє: я не маю поняття.

Джойс почала тихо хихотіти. - А ти могла б одночасно бути моїм хлопцем і подругою…

Кароліна зрозуміла, що Джойс повірила в її слова. Ворожість зникла і любляча приятелька повернулась до неї. - Виглядає на це. Я обіцяла Девіду нікому не розповідати, але якщо б я продовжувала мовчати, то мабуть, луснула. Обіцяй, що це буде наша таємниця. Ти повинна прикидатись і сприймати мене як Девіда. Між іншим, чому ти прийшла?

- Я хотіла пересвідчитись, чи ти маєш достатньо продуктів для сьогоднішньої вечері.

- Хоча я і виглядаю по-іншому, але ідея з покупками мені подобається. Йдемо. Я тільки візьму кредитку…

- І як ти плануєш використовувати свою кредитку. Ти більше не Кароліна Довсон. Давай так: я заплачу за все, а ти потім повернеш мені, ну… коли повернешся до себе.

- Згодна. Тоді, я приведу себе в порядок, висушу волосся і зараз буду готова.

- Так, так. Висуши його, але не вкладай. Люди будуть дивно дивитись на тебе - посміхнулась Джойс.

- Ха, ха, ха, як смішно - Джойс піднялась і вийшла в коридор. Кароліна подивилась на годинник. В неї було трохи більше двох годин, перш ніж з'явиться Девід. Достатньо часу, що б вибрати собі щось з одягу.

Скінчивши з волоссям, дівчина спустилась до автомобіля, біля якого її чекала Джойс.

- По магазинам! - скомандувала подруга…

Через дві години, під будинком Кароліни, вона прощалась з подругою, говорячи до неї: - Я говорила тобі, ми зробили це… Послухай, мені краще зникнути звідси.

- Спасибі - сказала Кароліна, цілуючи Джойс в щоку.

Дівчина виглядала на здивовану. - Гей. Я звикла, що ти робиш це, але зараз я не впевнена, як повинна реагувати коли мене цілує незнайомий чоловік. Кінець-кінців, я порядна дівчина.

- Найпорядніша. Дякую тобі за все. Покупки з тобою, розмови… я відчувала себе як за давніх, добрих часів.

- Це було досить кумедно, чи не так? - посміхаючись запитала Джойс.

- Що саме?

- Момент, коли ти хотіла поміряти вибране вбрання. Продавець якось дивно дивився на тебе.

- Та це був навіть не мій розмір.

- Ти знаєш, що я мала на увазі.

- Робиться пізно і Девід прийде з хвилини-на-хвилину. Ще раз спасибі - сказала Кароліна і вийшла з автомобіля…

Вона піднялась до себе, з свіжими покупками в руках. Дівчина встигла закрила двері і тільки поставити чай на плиту, коли пролунав стукіт.

- Кароліна, ти вдома? - почула вона свій голос за дверима.

- Одну секунду - відповіла дівчина, приглядаючись до себе в дзеркалі і пересвідчуючись, що все в порядку, потім відкрила двері.

- Це тобі - сказав Девід вручаючи їй букет квітів.

- Дуже дякую, заходь - сказала вона, жестом вказуючи на диван. Кароліна пішла в кухню, щоб поставити квіти у вазу.

Девід розсівся на дивані як чоловік, розставивши ноги.

- Каву? - запитала дівчина з кухні.

- З молоком і дві ложки цукру, будь-ласка.

- Ти мусиш слідкувати, що б моє тіло не поправилось… Я бачу в лікарні тобі дали якийсь одяг - сказала Кароліна, врешті побачивши як був одягнений Девід.

- Так. І знаєш, я відчував себе незвично, коли йшов сюди жіночою сексуальною ходою Як ви, жінки, можете так ходити?

- Це виходить якось несвідомо… Послухай, я повинна тобі щось сказати - почала Кароліна передаючи Девіду каву.

- Що саме?

- Ну… Коли я брала душ, до мене зайшла Джойс і я була змушена все їй розповісти. І знаєш, це мені допомогло. Я відчула, що повертаюсь до свого життя.

- Я дуже радий за тебе. Якщо тобі допомогла розмова, то це нормально.

- А ще, ми пішли за покупками.

- Я сподіваюсь, що ти не купила мені ще один костюм. Я не є їх прихильником.

- Не для тебе, для себе.

- Я міг би носити джинси і футболки, ну може бути якийсь светр.

- Якщо ти хочеш, щоб ми і надалі були разом, ти повинен носити відповідне вбрання. Окрім того, тобі не зашкодить знати, як одягаються жінки.

Девід застогнав і похитав головою.

- Допивай каву і ми почнемо. На все, про все, нам повинно вистачити година.

- Я ще посьорбаю свою каву.

- А як ти насправді почуваєшся? Тільки давай без жартів. Я не знаю, що ти пережив і яка там «бомба» всередині тебе. Ти в моєму тілі, а я знаю, що воно красиве. Ти знаєш, я не проти… - сказала Кароліна, сідаючи на диван поряд з Девідом.

- … Це все дуже дивно. І все це зводить мене з розуму. Твої ноги… вони чудові. За короткий час я звик сідати на ліжко і просто милуватись ними. Через цей клятий купальник, я не знаю як ти виглядаєш від шиї і до пояса. Але коли я торкався одного з сосків, я відчував себе так, ніби мене било током. А ще, ці дивні почуття, коли я торкаюсь пальцями там внизу, між ногами… Я ніби розірваний між двома світами, так ніби перебуваю у відпустці від свого тіла. Сподіваюсь, що ти розумієш, про що я говорю…

- Не до кінця, але… Кожен раз, коли я пригадую своє тіло, то в голові виникає образ «листоноші», який йде до мене… Ти розповів мені про моє тіло, що ж я розповім тобі про твоє. А потім, юна леді, сподіваюсь, що ти будеш готова.

- І що тобі подобається в моєму тілі?

- Гмм. Подобається торс. Мускулистий і не занадто волохатий. Красиві плечі і дупа. А ще, я не можу звикнути до твого волосся. Як на мене, воно закоротке.

- Ой - сказав Девід.

- Що трапилось - стурбовано запитала Кароліна.

- В мене закінчилась кава. В нас ще є цілий вечір для розмов, а тому покінчимо з тією справою.

- Тоді йдемо в спальню і побачиш, що я приготувала для тебе - сказала Кароліна і простягнула Девіду руку.

Чоловік попрямував за нею до іншої кімнати… Кароліна відкрила велику коробку і вийняла звідти красиву, чорну сукню.

- І як воно тобі?

- Я повинен одягнути це? Воно виглядає непристойно. Але для тебе, я не проти одягнути його. Кінець-кінців ти бачила своє тіло, але боюсь, що зараз сукня мені не підійде. Все через цей купальник - застогнав Девід.

- Не переживай, я прикрию його. Окрім цього, сукню вибирала Джойс. Але преш ніж ти її одягнеш, тобі потрібно одягнути колготки. Поки-що обійдемось без білизни, дякуючи купальнику. Ти милась в лікарні?

- Так. І відчував себе досить дивно.

- Гаразд. Роздягайся…

Девід почував себе ніяково, коли знімав кросівки, спортивні штани. Кароліна передала йому колготки.

- Спочатку закатай їх. Так буде легше натягнути на ноги - почала пояснювати дівчина.

Девід відчув тепло і поколювання в тілі, коли м'який нейлон розтягувався в нього по ногах. Врешті, стрункі стегна і красива попка були покриті чорним нейлоном колготок. - Це мене збуджує - зізнався чоловік.

- Тепер знімай верх - сказала Кароліна, ігноруючи коментар.

Девід зняв верх спортивки і кинув його поруч з рештою костюма.

- Тепер одягни це через голову, так щоб закрити купальник - пояснила Кароліна, даючи Девіду сукню.

Коли той одягнув її і подивився вниз, то був шокований побаченим. Сукня чудово підкреслювала кулі грудей і вигини тіла.

Покопавшись в сумці, Кароліна вийняла звідти перуку з чорним довгим волоссям. - Колись я купила її для себе і на сьогоднішню вечерю, вона підійде як ніколи. Лиса жінка дивно виглядатиме в людних місцях.

Всупереч самому собі, Девід відчув, що йому починає подобатись все це перевдягання. Він взяв з рук дівчини перуку і натягнув її на голову. Було незвично знову мати волосся на голові, і ще дивніше, відчувати як воно треться по голій шкірі плечей і шиї.

- Почекай, я вирівняю його - Кароліна почала поправляти перуку, щоб та виглядала реалістично. - Набагато краще. Тепер сідай, а я зроблю тобі макіяж.

- Не треба.

- Я повторюю. Якщо хочеш вийти зі мною, мусиш робити все, що я говорю. Тепер сиди і не ворушись.

Девід послухався і відчув мазки пензлика на обличчі.

- Заплющ очі. Я їх підведу.

- Як там справи?

- Все побачиш через кілька хвилин. «Це мене навіть заспокоює» - подумала вона. - Тепер, губи в трубочку, ось так - продемонструвала вона і Девід повторив її рух.

Кароліна повільно наклала блиск для губ. - Тепер, зроби так, щоб переконатись, що все виконано правильно - дівчина знову показала, що потрібно зробити.

- Тепер я готовий?

Кароліна підійшла до комоду, щось шукала в ньому кілька хвилин, а потім сказала: - Без цього, ні. Тобі потрібно ще оце.

- Сережки?

- Не згуби їх. Це моя найкраща пара - повідомила Кароліна, передаючи Девіду золоті сережки з перлинами.

Помучившись, Девід нарешті одягнув їх. - Я відчуваю себе дивно.

- Останнє, це нігті. Вони повинні бути покриті лаком.

- Це вже забагато - скаржився Девід.

- Хочеш вийти зі мною, терпи - посміхаючись сказала вона.

Кароліна покривала темно-червоним лаком нігті на пальцях свого тіла. - Тепер легенько дмухаємо, щоб лак швидше висохнув.

- Не дивно, що жінкам потрібно багато часу, щоб кудись вийти - заявив Девід.

- Майже готово. Залишились ці туфлі - сказала Кароліна, передаючи Девіду чорні туфлі на 7 сантиметровому каблуці.

Девід піднявся і одягнув туфлі. Він був змушений нахилитись вперед, щоб втримати рівновагу. - О! - вигукнув він.

- Тепер йди до мене - попросила Кароліна, відчуваючи як все це її тішить.

Девід спробував рухатись в сторону свого тіла, але його кроки виглядали дуже незграбно.

- Ти виглядаєш, як чоловік в жіночому тілі!

- Я і є чоловіком в жіночому тілі!

- Ні! Не ти. Випрямись. Нехай під час твоїх кроків, рухаються стегна. Їди так, як цього хоче твоє тіло.

Девід спробував знову, на цей раз відчуваючи себе більш природно. Його ноги боліли. - І як ти можеш ходити в цьому взутті? - скаржився він.

- А тепер подивись в дзеркало - запропонувала Кароліна.

Девід повільно підійшов до дзеркала з шафи. Звідти на нього дивилась висока, елегантна і красива дівчина. Сукня спокусливо підкреслювала всі вигини її тіла і досконалість грудей. Її обличчя світилось красою, а чорне волосся спадало за плечі. Від такого вигляду, Девід відчув, що стає мокрим між ногами. Він почув, як зростає його збудження. - Я… Я… приголомшливий - вигукнув він.

- Сподіваюсь, що я потрачу на себе менше часу.

- Ти забула про одну річ.

- Що саме… Що ти виглядаєш просто прекрасно?

- Не щодо мене. Я про тебе. Тобі потрібно поголитись.

Кароліна провела рукою до обличчю і відчула заріст під пальцями. - Це обов'язково?

- Якщо хочеш вийти зі мною, мусиш робити все, що я говорю - посміхаючись, передражнив її Девід. Помста була солодкою.

- Туше. Я поголюсь - сказала Кароліна і попрямувала до ванної кімнати.

- Куди ти?

- Голитись.

- Ти вмієш?

- Знаєш… Я голила свої ноги багато разів.

- Це все так, та тільки трішечки не так. Я допоможу тобі - тепер прийшла його черга. - Дивись. Натягуєш шкіру і повільно рухаєшся вниз. Завжди рухайся в одному напрямку, так ти ніколи не поріжешся…

- Це виглядало страшно. Я думала, що поріжу обличчя - вигукнула Кароліна коли закінчила.

- Ти звикнеш до цього.

- Вже час. 7:45. Нам краще вийти.

Коли вони під'їхали під ресторан, Кароліна вийшла першою і відкрила двері авто зі сторони Девіда. - Дякую - сказав Девід і простягнув руку до Кароліни. Дівчина віддала ключі паркувальнику і пара, рука-об-руку, увійшла в приміщення ресторану. Девід нервував, тримаючи чоловічу руку, але з іншого боку, він відчував себе так жіночо, що вирішив не брати до уваги свої нерви.

Кароліна запропонувала Девіду крісло. Вона всілась навпроти нього і підкликала рукою офіціанта.

- Ти дійсно знаєш, як задовільнити жінку - сказав Девід.

- Я просто знаю, як це бути на другій стороні. Тепер я повинна поводитись, як джентльмен.

- Отже, ми приїхали сюди, щоб поважно поговорити. Якщо ти не заперечуєш, я почну.

- Чудово.

- Я починаю відчувати себе як людина. «Листоноша» робив зі мною таке, від чого я просинався з криком. Але тепер, я ніби повертаюсь назад, до світла - почав говорити Девід.

- Я також починаю відчувати себе нормально. Я намагалась тобі сказати, що я не могла нічого зробити. Я відчувала, що він зі мною робив, але я не могла противитись йому. Я розумію, що це не моя вина, але… Це логічні висновки. А емоції говорять мені, що все це моя помилка. Що все це через те, як я поводилась…

- Це не правильно. Якщо б ти противилась, він або вбив би тебе, або приспав, так як зробив це зі мною. Ти ні в чому не винна. Ні на йоту.

- Джойс говорила теж саме.

Їх розмову перервав офіціант, щоб отримати замовлення. Вибравши страви з меню, вони продиктували їх офіціанту.

- Джойс розумна дівчина. Ти повинна її слухати - сказав Девід.

- Я знаю. Але я постійно думаю, що могла зробити щось по-іншому.

- Все минулось. Поліція знайде його найближчим часом. А ми зможемо рухатись далі, вперед - відповів Девід, поклавши свою долоню на долоню Кароліни.

- Це все так. Але всередині, я все ще відчуваю холод. Я відчуваю, як всі мене жаліють. З іншого боку, я розумію, що якась частинка мене була знищена, зруйнована - сказала дівчина, не забираючи руку.

- Я знаю про що ти говориш. Повір мені, все минеться. Джойс піклуватиметься тобою. А чому вона так накинулась на мене? Я відчуваю, що вона, ніби чимось зобов'язана тобі - запитав Девід. Він знову погладив руку Кароліни.

- Це наш секрет і я обіцяла нікому не видавати його. По-правді, я врятувала її життя, руйнуючи її стосунки з негідником… Ти не думав, як нам повернутись назад?

- Так. Я навіть пробував зв'язатись з тобою сьогодні. Спробував перемкнутись.

Очі Кароліни округлились. - І як все пройшло?

- Погано. Я навіть не міг зосередитись на тобі. У мене є кілька гіпотез, чому це сталось, але я поки що триматиму їх при собі.

- Не тягни. Розповідай. Я хочу отримати своє тіло назад - сердито почала говорити Кароліна.

- Я також хочу цього. Повір мені, це не просто. А може ти не хочеш зв'язатись зі мною?… Це не було хорошою ідеєю, щоб говорити про це з тобою прямо зараз.

- Що? Що ти несеш, Девіде. Я готова. Тільки скажи коли.

Я думаю, що ми не зможемо повернутись назад, поки не захочемо цього насправді. Коли ми помінялись місцями, я дуже хотів знайти тебе, а ти відчайдушно бажала втекти звідти.

- Ти хочеш сказати, що я, підсвідомо, хочу бути чоловіком?! А ти хочеш бути жінкою? Так це прозвучало - сказала Кароліна.

- Ні, я не хочу бути жінкою. Як я вже говорив, я відчуваю себе ніби у відпустці, але не хочу перебувати в ній до кінця свого життя. Але є якась маленька частинка в мені, якій це подобається.

- Що саме?

- Займатись коханням як жінка. А тебе хіба не цікавить, що відчувають чоловіки? - тихо запитав Девід.

- Можливо, раз чи два. Але всякий раз я бачу перед очима «листоношу». Ти не можеш вимагати таке від мене. Я не в силі… - почала відповідати Кароліна.

- Вибач. Я б хотів відчути все це, але якщо ти не хочеш цього робити, то не роби цього. Я не буду тиснути на тебе і це останній раз, коли я говорю про це тобі. Вибач, якщо я торкнувся цієї болючої теми.

- Все в порядку. Ти попереджав мене.

- Ми могли б спробувати, використовуючи дотик рук. Щось на зразок спіритичного сеансу.

- Попробуємо пізніше. Я боюсь, що якщо повернусь в своє тіло, то знову стану безборонною і вразливою жінкою.

- Чоловіків теж ґвалтують. Я знайшов вихід з цієї проблеми за два етапи. По-перше: визнати перед самим собою, що я маю проблему і її потрібно вирішити. По-друге: змиритись з цим і не відкидати проблему. Мені здається, що ти повинна стати лицем до своїх страхів і тоді впораєшся з ними - тихо промовив Девід.

- Легко тобі говорити - з сарказмом відповіла Кароліна.

- Я не говорив, що це буде легко. Але ти не будеш самотньою. Я впевнений, що Джойс допоможе тобі, а і я не відмовляюсь від допомоги. Як ти говорила, ми потребуємо один одного.

- Хотілося б повірити, що все буде в порядку. Агов, їжа холоне - сказала Кароліна, зробивши акуратний поворот в розмові.

Залишок вечора вони провели бесідуючи на загальні теми. Двоє людей, зведені разом дивними обставинами долі… По дорозі назад вони мовчали, ніби наговорившись під-час вечері.

- Ага. Не забудь «зняти» макіяж перед сном - нагадала дівчина.

Девід хмикнув… Вже під будинком, вийшовши з машини, він запитав Кароліну: - Може чашечку кави?

- Вибач, але я хотіла б врешті виспатись. У будь-якому випадку, зустрінемось завтра.

- Тоді, спокійної тобі ночі.

- Тобі також…

* * *

Він сидів біля готелю, вдаючи з себе бездомного. Він чекав на «Королеву» весь день і з настанням ночі його настрій почав занепадати. Серце в нього почало сильніше битись, коли годину тому один з її охоронців перевірив околицю. Він дивився впритул на нього, але не впізнав його. Для них він був ще одним бездомним на вулиці…

Тіні повільно видовжувались в провулку, утворюючи різні чудернацькі форми. Він відчував, що засинає. Змушуючи себе сконцентруватись, він продовжував чекати, усвідомлюючи, що залишилось зовсім не багато часу…

* * *

Доходила північ. Скотт, Тіна і решта їх команди все ще працювали, шукаючи зачіпок в справі «Королеви».

- Ми працюємо на справою вже кілька останніх днів. Нам потрібна перерва - сказала Тіна.

- Ні… Я відчуваю, ми вже близько. Його вибір повинен бути очевидним. Ми переглянули фото всіх модельок, які б підходили під визначення «Королева». Всі вони за кордоном. Ми когось пропускаємо. Когось відомого - відповів Скотт, стукаючи кулаком по столу.

- Все! Я йду спати. І вам всім раджу - вигукнула Тіна.

Скотт зітхнув. - Вона права. На сьогодні вистачить. Зустрінемось завтра. Якщо хтось до чогось дійде, подзвоніть мені…

* * *

Рейчел Мартін плакала в своєму номері. Смерть її родини лежала тягарем на душі. Гнів і образа знову повернулись, як тоді, коли сталась ця трагедія. Вона втратила свій шанс попрощатись з батьком і матір'ю. Але вона зробить це. Вона востаннє хоче попрощатись з ними…

* * *

Кароліна тихо плаче в подушку. Дівчина усвідомлювала, що Девід правий. Їй доведеться змиритись з тим, що її викрали, зґвалтували і знущались над нею. Поки вона не зробить цього, її життя буде суцільним стражданням. «Листоноша» зруйнував її попереднє життя. Знищив все, що вона вважала за цінне. Але тепер… тепер, вона повинна залишити все позаду і почати жити нормальним, новим життям. Навіть в цьому тілі. Заспокоївшись, вона врешті заснула…

* * *

Девід розмірковував, ніяк не можучи заснути. Весь вечір промайнув як мить. Він згадав, як Кароліна сміялась, а його старе обличчя наче випромінювало світло. Як вона морщила ніс, коли вони обговорювали неприємні речі. Йому подобалось бути з нею. Навіть більше. Він потребував бути в її компанії. І ця думка збивала його з пантелику…

* * *

Теплі промені ранкового сонця торкнулись його обличчя і він зрозумів, що заснув. Чийсь голос щось говорив до нього. Відганяючи рештки сну, він підняв голову, стараючись зосередитись і зрозуміти слова.

Чоловік, одягнений в чорний вечірній костюм кричав на нього. Виглядало на те, що це був працівник готелю.

- Гей ти! Вали звідсіля, а то я викличу поліцію!

- Гаразд, вже йду - пробурмотів він. Стараючись не привертати до себе уваги, він пішов до свого автомобіля, припаркованого в кварталі від готелю…

* * *

Рейчел Мартін прокинулась невиспаною. Вона зітхнула, дивлячись на телевізор, який розбила в нападі злості та відчаю. Її голова боліла від вчорашньої потужної випивки. Порожня пляшка валялась в кутку на підлозі. Змочивши обличчя холодною водою, вона підійшла до шафи, щоб знайти якесь непримітне вбрання. Врешті, вона вибрала чорні джинсі і чорну блузу. Витерши сльози і прибравши волосся, вона незамітно вислизнула з готелю…

* * *

Сидячи в автомобілі, він побачив як «Королева» вийшла через двері службові входу. Так як в його видінні, вона сіла в таксі і від'їхала. Він завів двигун і поїхав за нею, дотримуючись дистанції…

* * *

Запах бекону змусив Скотта прокинутись. Дружина готувала його улюблений сніданок. Він повільно піднявся з ліжка і потягнувся. Голосно позіхаючи, він пішов до кухні.

Ребекка якраз накладала велику порцію бекону і яєць. - Прошу, любий. Як справи? - запитала вона.

- Ми вже ось таак близько. Але не можемо схопитись за кінець. І це страшенно дратує - відповів Скотт з гіркотою в голосі.

- До речі, мені прикро, але я записала на інтерв'ю з Рейчел Мартін серію «Мелровз плейс». Сподіваюсь, що ти додивився свою передачу до кінця.

- Що? - запитав Скотт з повним ротом їжі.

- Рейчел Мартін. Я записала серіал на інтерв'ю з…

Скот виплюнув бекон. - Неможливо! Він не може бути аж таким дебілом… Детектив підбіг до телефону. Хвилюючись, чоловік набрав номер відділку.

- Це детектив Гарріс. Негайно роби орієнтування на Рейчел Мартін. І зв'яжи мене з детективом Кокс.

- Зачекайте - почув він в трубці.

- Швидше… швидше… - благав він пошепки.

- Привіт Скотте. До чогось дійшов?

- Ми всі були ідіотами! «Королева» - це Рейчел Мартін! Він шукає все красивіших жінок. Логічно буде, що в його розумінні, найкрасивіша з них і буде «Королевою». Я оголосив орієнтування на неї. Сподіваюсь, що ми не спізнились.

- Зустрінемось в її готелі. Я подзвоню туди і взнаю, чи вона все ще там.

- До зустрічі - сказав він відкладаючи трубку. Розвернувшись до нічого не розуміючої дружини, він поцілував її. - Люба, ти просто геній!

- Що я такого зробила?

- Потім. Я все розповім тобі потім. Мушу бігти - сказав він, вибігаючи до свого автомобіля.

Скотт під'їжджав до готелю, коли задзвони його телефон. - Детектив Гарріс.

- Привіт Скотте. Ми згубили її. Рейчел Мартін вже немає в готелі. Ніхто не бачив, як вона покинула його.

- Мобілізуйте всіх поліцейських. Ми не відстаємо аж так багато… Де ж він планує зробити це?

- Де ти зараз?

- 5 хвилин дороги від тебе. Залишайся там, раптом вона повернеться. Може вона пішла прогулятись - в голосі Скотта звучав відчай.

- Чекаю - з сарказмом відповіла Тіна.

Через кілька хвилин Скотт був під готелем. Тіна одразу сіла до нього в автомобіль.

- Щось нового?

- Я опитала працівників готелю і ніхто не бачив як вона виходила. Ми зайшли в її номер і там все виглядало наче в ньому була бійка. Телевізор розбито, порожня пляшка коньяку на підлозі. Повний бардак.

- Що в нас на дорогах?

- Патрулі оповіщені. Він не вирветься, не цього разу.

- Повертаємось у відділок і звідти я буду всіх координувати - сказав Скотт, повертаючи автомобіль в сторону відділку…

* * *

Він їхав за таксі, дотримуючись дистанції. Все виглядало так, ніби його автомобіль йде по своїм справам. Взагалі-то, йому навіть не потрібно було слідкувати за нею. Він знав куди вона їде… Таксі зупинилось біля кладовища Гейтс. «Королева» зайшла на його територію. Він припаркував автомобіль на стоянці і підійшов до воріт. «Зробити це - це як забрати в дитини цукерку» - подумав він…

Він увійшов на територію кладовища. «Королева» сиділа на лавочці, біля одного з пам'ятників, обхопивши голову руками. Недалеко від неї слідував траурний кортеж. Він вирішив використати його і сховався за сусіднім нагробком, продовжуючи спостерігати за жінкою…

* * *

Радіо Скотта відізвалось, перериваючи тишу. - Рейчел Мартін була помічена на кладовищі, на похоронах Бекслі. Детективе, які наступні рухи?

- Це Гарріс. Що вона там робить?

Вона розмовляє з пані Бекслі.

- Але чому?

- Не знаю.

- Не спускайте її з очей. Ми вже на під'їзді.

Скотт вів автомобіль так, як ще ніколи не водив. Увімкнувши сирену, ігноруючи світлофори і протести інших водіїв, він мчав в сторону кладовища…

* * *

Він дивився як демон Бекслі підійшла до «Королеви» і почала говорити з нею. Через кілька секунд, вона взяла «Королеву» під руку і вони попрямували до гробу.

Це було несподівано. Він не розумів, що тут робить демон Бекслі. Тепер «Королева» була сильнішою ніж коли-небудь. Але все одно. Він почекає. «Королева» мусить колись залишитись на самоті…

…Що відбувається? Демон Бекслі дала «Королеві» дві троянди, які вона поклала на могилу… А потім вона побачила папараці і побігла в іншу сторону… Ті побігли за нею… «Королева» швидко зупинила таксі і сіла всередину. Таксі рушило з місця, залишаючи папараці далеко за собою…

План миттєво сформувався в його голові. Якщо він поїде іншою дорогою, то обжене її, уникаючи пробок… Він піднявся і вибіг через ворота…

* * *

Скотт закричав, коли побачив «листоношу», який вибігав з кладовища.

- Чи це не…? - почала питати Тіна.

- Так, це він! І хто ці мужики? - запитав Скотт, вказуючи на двох добре одягнутих чоловіків, які дивились за втікачем. - Він прямує до провулку. Я пригляну за цими двома і викличу підкріплення.

Тіна кивнула головою і побігла за «листоношею»…

* * *

Він біг по вулиці, відчуваючи як сильно б'ється серце. Він відчував, що його переслідують. Повернувши за ріг, він вперся в глухий кут. Поліціянтка догнала його і вийняла зброю. «Чудово» - подумав він. Врешті в нього з'явився якийсь шанс…

- Не рухатись! - закричала Тіна. - Поліція! Руки за голову!

- Із задоволенням.

Тіна моргнула. Вона не могла відвести погляду від його виблискуючих блакитних очей. Вона відчула, що втрачає контроль над своїм тілом, провалюючись в безодню його очей…

- Так набагато краще. Ти стрілятимеш у всіх, хто буде мене переслідувати. А потім застрілишся сама. Я того бажаю - м'яко промовив він.

Тіна обернулась обличчям до вулиці і почала чекати на переслідувачів. Її пістолет плавно рухався в пошуках зловмисників. А тим часом «листоноша» переліз через стіну…

* * *

Голосно лаючись про себе, Скотт зрозумів, що загубив молодиків в натовпі. Повернувшись, він побіг за напарницею. Забігши за ріг, він майже зіткнувся з Тіною.

- Тіно, де він?

Тіна розсіяним поглядом дивилась перед собою, так ніби нічого не чула. Врешті, її пістолет зупинився на Скотті.

- Тіно, це я! Я не знаю, що він зробив з тобою, але прошу, не стріляй!

Час розтягнувся як гума. Скотт з жахом дивився, як палець Тіни повільно тягне курок в пістолеті. Він ледве встигнув відскочити вбік. Неначе в сповільненому фільмі, він почув постріл, а потім пекучий біль в нозі. Скрикнувши, він впав на дорогу. Кров почала сочитись з рани, проступаючи через матеріал штанів. Сягнувши своєї кобури, він вийняв пістолет і направив його на Тіну.

- Тіно, кинь зброю!

Дівчина дивилась на нього, як сомнамбула, а потім приставила пістолет до голови. Очі Скотта розширились від страху, коли він побачив як Тіна знову тягне пальцем курок. Біль від рани розмивала його зір, а рука не переставала тремтіти… Він прицілився як міг найкраще… Остання річ, яку він почув, був крик болю жінки, яка лежала на асфальті, тримаючись за плече…

* * *

Він зупинився, почувши два постріли. Посміхаючись про себе, він перейшов на іншу сторону вулиці і побіг вниз провулка. Вулиця виглядала пустою. Він подумав, що повернувши направо в наступному кварталі, зможе наздогнати «Королеву».

Раптом два добре одягнених чоловіка загородили йому дорогу. Посіпаки «Королеви»! Йог серце шалено калатало від страху. Він бачив свою смерть в їх очах, коли вони так безпристрасно дивились на нього.

- Ми не дозволимо тобі її скривдити. Її час ще не настав…

Він виглядав невинно і здивовано. А потім були розмиті рухи і біль в шиї. Він торкнувся до неї і побачив на пальцях сліди крові. Він важко дихав, хапаючи ротом повітря.

- Це не повинно так закінчитись. Зло не повинно перемогти - видихнув він і впав на коліна. Останнє, що він побачив, це як один з чоловіків закурює смердючу сигарету…

* * *

Тіна піднялась, все ще тримаючи долоню на плечі. Біль вже майже не відчувалась, але тепер вона почула, що починає замерзати. Жінка була в шоці. Вона пригадала, як стріляла в Скотта, а потім нестримно бажала застрілитись. Побачивши непритомного Скотта, вона зрозуміла, що це не був сон. Її зір почав розпливатись, вона знепритомніла і знову впала на асфальт…

Тіна прийшла до себе і дійшла до висновку, що знаходиться в лікарні. Її плече боліло як холера. Ендрю стояв біля неї і говорив до когось: - З нею все повинно бути в порядку. Куля заділа ключицю. Гей, ти прокинулась!

- Що з Скоттом? - запитала вона, боячись почути відповідь.

- Виживе. Куля попала йому в стегно і зрекошетувавши, заділа таз. Він буде ходити, але реабілітація займе трохи часу. Що там трапилось?

- «Листоноша». Він подивився мені в очі і я чула, що мушу йому підкоритись. Я не контролювала себе… Я мусила виконувати його накази… Я почуваю себе жахливо…

- Все в порядку. Скотт підтвердив твої слова, коли прийшов до себе. Не турбуйся про розслідування… все владнається.

- Він знову утік нам - сказала Тіна, потираючи голову.

- Минуло два дні, як ти потрапила до нас. Весь цей час ти була без свідомості через втрату крові. Ми оперували вас обох. А щодо «листоноші» - то він мертвий…

- Як? Ми його таки дістали?

- Не ми. Його знайшли мертвим в одному з провулків з перерізаним горлом, від вуха до вуха. Поряд з трупом було знайдено попіл з слідами гашишу. Виглядає, що він на когось «нарвався». А вони вбили його, ліквідуючи свідка - повідомив Ендрю.

- Це дійсно він?

- Так. Вигляд співпадає з вашим описом. Зараз звіряють його відбитки пальців з даними його особової справи. Також перевіряємо ДНК з зразками взятими в Кароліни Довсон. Ставлю сотню, що і вони підтвердять його особу. Ми дістали, а правильніше, вони дістали його.

- Нагадаєш мені, щоб я подякувала цим людям… Скотт знає про це?

- Так. І ми ще шукаємо Рейчел Мартін, щоб повідомити про спробу її викрадення.

- Вона зникла?

Ендрю почухав свій ніс. - Після відвідин кладовища, вона сіла в таксі і поїхала в аеропорт. З тих пір її ніхто не бачив.

- Кароліна Довсон знає, що він мертвий?

- Поки-що ні. Я подумав, що ти захочеш повідомити їй про це особисто.

- З радістю. Коли ви мене відпустите?

- Під вечір. Скотт пробуде тут ще кілька днів. Між іншим - з тебе стрілок до дупи.

Тіна посміхнулась. - Як щодо того, щоб я подзвонила до Кароліни прямо зараз?

- Спочатку відпочинь. У будь-якому разі, вона прийде сюди через дві години на останню процедуру з відклеювання купальника. Ти зможеш сказати їй це особисто…

* * *

Вперше за кілька останніх днів Кароліна прокинулась бадьорою. Страх, в якому вона жила до сих пір, зник з ранковими променями сонця. Вона відчувала, що готова на все. Дівчина зрозуміла, що потрібно жити далі. Вона пригадала, що вчора не сказала Девіду про одну річ: в цьому тілі вона почувала себе комфортно, навіть якось по-домашньому.

Лежачи в ліжку, вона опустила руки вниз і схопила свій пеніс. Відчуття задоволення почало пробігати через її тіло, коли вона ніжно гладила його. Її вразило те, що образ «листоноші» не повернувся!

Натхненна цим, вона продовжила гладити пеніс, так як робила це займаючись коханням з Джейсоном. Пеніс зреагував на дотики і почав набухати, а задоволення наростати.

Вона закрила очі і уявила, як запихає пеніс у вологу і гарячу піхву. «Звідки це взялось?» - подумала вона. Незважаючи на такі дивні думки, вона почувала себе дуже добре.

Її пеніс досягнув повного розміру і «горів» в пальцях Кароліни. В уяві, вона пестила груди і тіло жіночого тіла. Дівчина майже відчувала, як жіноча піхва партнерки стискає її пеніс. Кароліна зрозуміла, що вже не може втриматись і розслабилась, вистрілюючи гарячу сперму. В уяві вона відкрила очі і подивилась на жінку, з якою «займалась сексом», впізнаючи в ній свою карооку подругу Джойс…

Кароліна лежала на ліжку, відчуваючи як минає її перший чоловічий оргазм. Ігноруючи теплу сперму на тілі, вона насолоджувалась цим дивним відчуттям, яке повільно затихало в її тілі…

* * *

Девід увійшов в лікарню, де його одразу перехопив Ендрю.

- Кароліна Довсон?

- Так.

- Ідіть за мною Я маю деякі новини для Вас.

У Девіда завмерло серце. Щось трапилось… Навіщо-ж тоді його зустрічає цей лікар прямо в дверях. - Це якась погана новина?

- Не для всіх. З Вами хтось хоче поговорити.

Знизавши плечима, Девід попрямував за чоловіком. Вони піднялись на 5 поверх і зайшли в палату. На ліжку сиділа детектив Кокс. Одна її рука була на перев'язі, інша - під крапельницею. - Детективе. Що з Вами трапилось? - вигукнув він.

- Це довга історія. Я хочу Вам повідомити хорошу новину: «листоноша» мертвий.

- Ви таки дістали його?

- Якось так. Я і детектив Скотт були поранені недалеко від кладовища. А «листоношу» вбили якісь дилери. Перерізали горло.

- Я б воліла, щоб його судили, але не маю нічого проти до такого вирішенню справи.

- Принаймні, Ви можете спокійно почати жити новим життям. Ендрю сказав мені, що сьогодні у Вас остання процедура відклеювання купальника.

- Так. І я спробую почати все з початку. Дякую, що повідомили мені хорошу новину. Сподіваюсь, що Ви скоро одужаєте.

Тіна посміхнулась. - Я ще «проваляюсь» кільканадцять днів, а потім зайду в відділок з фразою: «I'll be back!»

- А що з детективом Гаррісом? Ви сказали, що він також був поранений.

- З ним все буде в порядку. В нього пошкоджена нога і таз. Але, сподіваюсь, він повернеться до нас через кілька місяців.

- Мені прикро.

- Це нормально. Така наша праця. Послухайте, Вам краще поспіши. Лікарі страшно зайняті люди.

- Ще раз спасибі і до побачення.

- Зустрінемось - сказала Тіна.

У піднесеному настрої Девід вийшов з палати. «Листоноша» мертвий. Врешті він зможе повернути своє тіло…

* * *

Кароліна якраз планувала взяти душ, коли задзвонив телефон.

- Кароліна Довсон при телефоні.

- Кароліна. Це Джойс.

- Звідки ти знала, що я думала про тебе? - запитала вона, пригадуючи ранковий епізод.

- Сподіваюсь, з тобою все гаразд?

- Звичайно. Ти щось хотіла?

- Вирішила дізнатись, як минула вчорашня вечеря? Ти мабуть ніколи не ходила на побачення з своїм тілом.

- Було навіть приємно. Девід виявився хорошим співрозмовником. Але зараз, я вмираю від нудьги. Може відвідаєш стару подругу.

- Давай пізніше. Знаєш, деякі з нас повинні працювати.

- Ну, тоді зустрінемось. До побачення.

- До побачення.

Кароліна відклала трубку. Так, сьогодні був її день. Перший день її нового життя. Вона сподівалась, що Девід зрозуміє її…

* * *

- Ну ось і все. Це вже останній раз. Я сподіваюсь, Ви будете раді врешті позбутись цього купальника - промовив лікар.

- Як правильно мені його зняти?

- Як лікар, я рекомендую прийняти гарячу ванну. Вода змиє рештки клею і розчинника. А потім купальник легко зніметься. Ви можете зробити це тут або вдома. Як бажаєте.

- Мабуть зроблю це вдома. Спасибі, лікарю - сказав Девід і вийшов з кабінету.

Він відчував себе дивно. Незважаючи на все, купальний костюм ніби захищав його від всього, що з ним трапилось. А тепер, Девід чув м'яку плоть грудей, тонку талію, плаский живіт, які вільно рухались під відклеєною лайкрою купальника. Тепер це було його тіло. Їдучи додому, він вирішив відвідати Кароліну…

- Кароліно, це я - сказав Девід, стукаючи в двері.

- Еее. Привіт. Почекай секунду - почув він у відповідь.

Через кільканадцять секунд Кароліна відкрила двері. Вона була одягнена в нову сорочку з довгими рукавами і штани. Жестом дівчина запросила Девіда зайти.

- В мене з'явився якийсь новий одяг?

- Я потребувала купити щось нового. Всі твої речі такі непоказні.

- Вгадай, що? - захлинаючись сказав Девід, переходячи до сенсаційної новини.

- Що?

- Вони знайшли його, знайшли «листоношу». Його вбили під-час втечі від поліцейських сьогодні вранці. Хіба це не чудово?

- Ну ось і все - з полегшенням сказала вона.

- Кінець… Слухай. Я прийшов запитати, чи я можу взяти кілька твоїх речей. Костюм - це так офіційно, а речі, які я ношу, вже починають… пахнути…

- Я помітила це. Можеш скористатись моєю ванною, якщо бажаєш. І не хвилюйся, я не підглядатиму - посміхаючись запропонувала дівчина.

- Дякую - сказав Девід і пішов в сторону ванної кімнати. Напустивши воду, він додав морську сіль і повернувся назад.

- Ще раз спасибі. Зараз все буде готово.

- Девіде. Щодо вчорашньої вечері… Я розумію, що ти не намагався позалицятись до мене. Ти повинен знати. Мені була приємна твоя компанія. Я так вже давно не приятелювала з чоловіком. А ще твій дотик…

- Я радий чути таке від тебе.

- Ну, ти розумієш, про що я. Ти нічого не чекаєш від мене. Ти відносишся до мене як до друга. Я просто хочу, щоб ти знав, що це дуже багато значить для мене - сказала Кароліна, беручи руку Девіда.

Його серце почало битись швидше. Було так приємно. - Спасибі, Кароліно. Для мене це теж багато значить… Але зараз я піду. Не хочу щоб вода охолола…

Роздягнувшись, Девід подивився як здіймаються його груди під лайкровим купальником. Ігноруючи наростаюче тепло між ногами, він заліз у ванну.

Вода приємно гріла шкіру, розслаблювала м'язи. Девід повільно почав знімати купальник, поступово звільняючи своє тіло з «полону». Матеріал від дії розчинника вже перестав бути таким тугим, а тому весь купальник легко знявся… Повністю голим, Девід ліг назад у воду і спер голову об край ванни, відчуваючи, як напруга останніх днів поступово зникає…

Він підняв свою жіночу ногу і ніжно провів долонями по мокрій і ніжній шкірі. «Які в Кароліни красиві ноги» - подумав він. Він продовжував рух руками, аж раптом відчув як сіпнувся його живіт. Девід торкнувся його пальцями і почув як приємні відчуття пробігли по його хребті.

- Я впевнений, що Кароліна все зрозуміє - тихо промовив він до себе… Його соски виросли і стали твердими… Збудження наростало…

Він взяв цицьки в долоні і ніжно почав водити пальцями по соскам і ареолам. Від отриманого відчуття чоловік мало не захлинувся водою… Дійшовши до висновку, що він готовий, Девід простягнув руку вниз, до пахвини. Одна рука продовжувала і надалі легко масувати цицьку, а інша подорожувала до його «шпаринки»… Задоволення росло…

Він легенько гладив пальцями губи піхви. Несподівано, Девід задихнувся і тихо застогнав, коли торкнувся клітору. Після того, як перші емоції вщухли, він вирішив повторити досвід з «горошинкою». І знову вибух задоволення потряс його тіло… Він пригадав обіцянку, яку дав Кароліні, але це тіло вимагало еротичного заспокоєння…

Палець пестив губи піхви, а його стогони ставали все частішими. Побоюючись, до Кароліна почує його, він старався стримувати стогони, але це дозволяло Девіду почувати себе ще більш збудженим. Він закрив очі і уявив пеніс, який заходив в його піхву. Він увів пальці всередину і пришвидшив рухи рукою. Ігноруючи всі інші почуття, він рухав пальцями вперед і назад. Перед його очима він бачив чоловіка, який трахкає його зі всієї сили. Він майже відчував його вагу на собі, відчував як той пестить його груди, гладить стегна…

Оргазм наростав, як сніжний ком… Кожен рух збільшував його інтенсивність… Аж врешті Девід не витримав. Як тільки він відчув, що ось-ось лусне, на нього нахлинув потужний оргазм. Це було цілком нове відчуття. Відчуття жіночого оргазму. Такого іншого, незвичного, всеохоплювального, нечуваного і неймовірного!… А потім ще один і ще один… Вичерпаний Девід плюхнувся назад у воду, все ще відчуваючи відлуння оргазмів, які поволі залишали тіло…

Через півгодини Девід виліз з ванни, капаючи холодною водою на підлогу. Він витер себе рушником, а потім обмотав його навколо тіла, як це роблять жінки. Подивившись на себе в дзеркало, він в уяві побачив це тіло, яке звивалось в пароксизмах оргазмів. А потім Девід почув як Кароліна питала його через двері: - Я сподіваюсь, що ти не втонув.

- Ні. Але я не маю, що на себе одягнути. Позичиш мені джинси і футболку, будь-ласка.

- А може спідницю, або сукню?

- Не сьогодні.

Через кілька хвилин в шпарині дверей з'явилась рука Кароліни з одягом. Розклавши його на стільці, Девід побачив, що дівчина долучила до штанів і футболки, з великим червоним серцем, ще й бюстгальтер.

- А це що за футболка?

- Її мені подарувала Джойс. Прочитай текст на спині.

Девід повернув футболку і прочитав вголос: - Сексуальна дама на продаж. Тіло всередині. Ха-ха. Дуже смішно…

Джинси виглядали на звичайні. Коли він підняв їх, щось впало на підлогу. Чоловік підняв це щось і побачив в своїх руках бавовняні трусики. Зітхнувши, він одягнув їх на себе. Підтягнувши трусики вгору, він помітив як щільно вони обтягають його попку доходячи до талії.

- Допомога потрібна? - запитала Кароліна.

- Поки-що ні.

Взявши до рук бюстгальтер, Девід вирішив врешті дізнатись, який в нього розмір цицьок. - Гмм, 36С. Мені вони здавались набагато більшими - сказав він до себе. Далі, він став пригадувати, як одягала бюстгальтер його бувша. Застібнувши його спереду, він обернув бюстгальтер навколо тіла, заклав ремінці на плечі і поправив груди, зручно розміщаючи їх в чашках бюстгальтеру. Девід міг би ще докладніше відрегулювати ремінці, але відчував, що Кароліна і так вже довго чекала на нього.

Він одягнув футболку і з задоволенням відзначив, як тіло приємно почувало себе. Швидко одягнувши джинси, він ще раз подивився на себе в дзеркало, милуючись своїм виглядом. Від свого відбиття в дзеркалі, Девід почув, що знову стає вологим і збудженим. Глибоко вдихнувши і стараючись заспокоїтись, він повернувся в вітальню.

- Дівчино, а ти сексі! - сказала Кароліна і засвистіла.

- Я відчуваю себе дивно. Маючи купальник, мені здавалось, що він захищає мене від того, ким я став. Зараз все по іншому.

- Не забудь перуку. Ти дивно виглядаєш з цим йоржиком волосся на голові - Кароліна подала перуку Девіду.

- Я і забув. Так все багато змінилось, що я і забув про нього - відповів він, закріплюючи перуку на голові.

- Так набагато краще…

- Я хотів тебе запитати. Як щодо вечері, щоб відсвяткувати закінчення нашого кошмару?

- З радістю. Але не сьогодні. Мені потрібен відпочинок і час звикнути до нового тіла. Заходь в неділю і ми погуляємо, а потім повечеряємо. І можеш вибрати щось з мого одягу. На деякий час, я не потребуватиму його. Я візьму щось з твого на днях - промовила Кароліна.

Девід був розчарований почутим, але змушений був погодитись. - Спасибі. Здзвонимось.

- Візьми мої «Nike», вони підходять майже до любого вбрання…

Девід підійшов до дівчини, взяв її за руки і подивився в очі. - Кароліно. Я хочу спробувати повернути наші тіла найближчим часом.

- Та маєш на увазі…?

- Так. Як щодо зробити це в неділю?

- Я не проти. Спробуємо.

- Тоді до побачення…

* * *

Втомлена Кароліна лягла спати і перший раз за майже два тижні проспала всю ніч без кошмарів. Вона прокинулась о 6:30 ранку, почуваючи себе відпочившою. Протягом наступних кількох годин вона розмірковувала над своєю ситуацією і проблеми, які повстали перед нею. За ці дні вона багато пережила: її ґвалтували, вона опинилась в чоловічому тілі, дивний потяг до Джойс і… Девід, який був таким коханим і найбільш безкорисливим чоловіком, якого вона зустрічала. Врешті вона зробила певні вибори. Хтось в цього зв'язку мусив постраждати. Від думок, її відірвав стукіт в двері.

- Ледаче, вставай. Сьогодні субота - почула вона голос Джойс.

- Йду. Йду вже. Не розбуди сусідів.

- І як себе почуває мій коханий чоловік?

- Набагато краще. Я спокійно проспала цілу ніч, перший раз від мого викрадення. Може це через новину про «листоноша».

- Вони зловили його?

- Вибач, забула тобі сказати. Девід приходив до мене вечером і все розповів. Я була така втомлена, що навіть не дивилась останніх новин. Вони «вичислили» його і загнали в глухий кут. Але йому знову вдалось втекти. Нажаль, для нього, він «нарвався» на якихось дилерів. Поліцейські знайшли його мертвим, з підрізаним горлом.

- Та це ж найкращі новини за останні дні. Гаразд, сьогодні субота, що робитимемо?

- Як щодо піти в кінотеатр?

- Нєа. Занадто темно. Для відсвяткування смерті «листоноші» я потребую чого іншого, незвичного, масштабного, вибухового!

- Я знаю, що ми можемо зробити.

- Що саме?

Кароліна підійшла до подруги і погладила її волосся. Джойс повернулась і з подивом запитала: - Кароліна, що ти…?

- Шшш - відповіла дівчина, поклавши палець на її уста.

- Спокійно. Не спіши так. Я не така дівчина… - сказала Джойс.

- Я теж - відповіла Кароліна і ще ближче притулилась до подруги.

Та відсторонилась. - Агов. Заспокійся…

- Джойс. Я завжди хотіла показати тобі, як багато ти значиш для мене і як я сильно переживаю за тебе. При тобі я відчуваю себе безпечною, відчуваю себе затишно. Я можу бути собою, коли ми разом. Зараз, завдяки цьому тілу, я хочу щось подарувати тобі… - тихо говорила Кароліна.

- Дівчино, я навіть не знаю, що сказати. Я дуже турбуюсь за тебе, але ти впевнена, що хочеш цього? Коли ми переступимо цю межу, наші відносини вже ніколи не будуть такими самими. Ми не зможемо повернутись назад.

- Я не хочу повертатись. Я хочу цього. Я хочу тебе. Протягом останніх днів я не думала ні про-що інше - прошепотіла Кароліна.

- Знаєш, я також думала про тебе. Як тільки ти сказала мені, що в ти тепер в чоловічому тілі, я дуже хотіла спробувати як це буде між нами - сказала Джойс і міцно поцілувала Кароліна в губи.

Та відповіла і вони почали «обніматись» язиками. Кароліна почула, як починає збуджуватись, а тому почала швидко знімати блузку з Джойс. Її подруга неспішно розстібала ґудзики на сорочці Кароліни, викликаючи прилив задоволення в неї, коли торкалась руками до її м'язистого, волохатого торсу.

Кароліна повільно зняла блузку і вийнявши з бюстгальтера цицьки Джойс, почала ніжно цілувати їх.

- Ляжемо? - тихо запитала вона.

- Ти впевнена? запитала Джойс.

- Так - відповіла Кароліна і, взявши її за руку, повела до спальні.

Вони увійшли в кімнату рука-об-руку. Джойс лягла першою. Кароліна приєдналась до неї лягаючи і обіймаючи її тремтяче тіло.

Кароліна нахилилась і продовжила цілувати груди подруги. Джойс відповіла Кароліні, торкаючись її широких плечей. Пеніс Кароліни був готовий до роботи і вона відчула пекуче бажання увійти в Джойс. Професійним рухом вона зняла бюстгальтер в дівчини. Її груди здіймались в швидкий такт дихання Джойс. Відповідаючи на ласки, Джойс почала цілувати торс Кароліни, а її руки розстібнули штани і опустили її, вивільняючи пеніс на волю. - Нічого собі «агрегат»! - вигукнула Джойс і схопивши прутень долонею, почала гладити його вгору і вниз.

Кароліна почула збудження подібне до того, яке отримувала в жіночому тілі, але це відчуття було іншим, гострішим. Вона опустила руку між ніг Джойс і почали гладити її стегна. У відповідь на це, Джойс ширше розвела ноги, не перестаючи займатись пенісом партнерки.

Кароліна пішла рукою вгору і відчула вологе тепло піхви. Джойс ахнула від несподіванки і почала стогнати кожен раз, як її партнерка торкалась до клітору.

- О так! Кароліно! ТАК!

Почувши це, Кароліна продовжила цілувати і пестити Джойс, відчуваючи, як та ставала все більше і більше вологішою.

- Тепер… Будь-ласка, Кароліно. Будь-ласка… Я допоможу тобі…

Кароліна перемістилась над Джойс і зайняла місце між її широко розведеними ногами. Вона відчула, як Джойс схопила її пеніс в руку і ввела його в свою теплу і вогку піхву.

- Я увійшла?

- Так. Тепер почекай пару хвилин, щоб звикнути до цього.

Кароліна так і зробила, а потім почала рухати стегнами вперед і назад, відчуваючи як швидко наростає її збудження. Джойс ще раз скрикнула і підняла ноги.

Не втримавшись, Кароліна вистрілила спермою. Пеніс в тілі Джойс ослабнув, все ще стискуваний її піхвою.

- Мені прикро. Я не змогла втриматись - прошепотіла Кароліна.

Джойс подивилась на неї і провела рукою по волоссі подруги. - Гей. Як на перший раз - це нормально. Мені все сподобалось. Закінчимо?

Кароліна вислизнула з Джойс, відчуваючи як пеніс, чавкаючи, виходить з її піхви. Повернувшись до неї, вона провела пальцями по грудях Джойс, щоб врешті зупинитись в неї між ногами. Сперма все ще витікала з піхви. Вона без проблем віднайшла клітор подруги і почала ніжно гладити його. Через мить Джойс знову голосно застогнала.

- Так, продовжуй… Продовжуй!… Зроби мені добре! Давай! Давай! - стогнала Джойс.

Кароліна продовжувала пестити її піхву, чуючи як від її дотиків подруга починає знову збуджуватись, дихаючи швидше і важче.

Стогони Джойс ставали все голоснішими, аж врешті вона закричала несамовито голосно, а її тіло вигнулось дугою від судоми оргазму. Кароліна лежала на спині, продовжуючи пестити пальцями цицьку Джойс. Дівчина подивилась на партнерку і побачила сіяюче обличчя Джойс. - Джойс, Ти була чудовою. Я перший раз таке відчувала.

- Кароліно. Я також цього потребувала. Я довго хотіла показати тобі, як я відчуваю приязнь до тебе. Це був ідеальний спосіб. Ти не жалієш?

- Ні! Питання, що будемо далі робити? - запитала Кароліна.

- Хм. По-старому: розвернемось і поспимо… По-новому: можна все почати спочатку. Особисто я б хотіла поспати - посміхаючись сказала Джойс.

- Ти знаєш, що я мала на увазі.

- Люба, ми житимемо з дня на день. Ми повинні звикнути до цього. Особисто мені потрібен час, щоб подумати над всім цим… Гей. Чому б нам не подивитись твій улюблений фільм?

- Хороша ідея - відповіла Кароліна, піднялась і попрямувала у ванну кімнату…

* * *

Наступного дня Кароліна лежала в ліжку, пригадуючи вчорашні «ігри» з Джойс. А сьогодні… сьогодні був день, коли Девід спробує все повернути на свої місця. Рівно в 10 вона почула стукіт в двері.

- Привіт, Девіде - сказала Кароліна, відкриваючи двері.

- Привіт. Ти виглядаєш якоюсь замріяною. У тебе все в порядку? - запитав Девід з турботою в голосі.

- Все в порядку. Просто трішки втомилась. Вчора був важкуватий день.

- Тоді я постараюсь якнайшвидше покінчити з всім цим. Сідай на диван обличчям до мене.

- Добре.

- Візьми мої руки.

Кароліна знизила плечима і взяла долоні Девіда.

- Тепер, я хочу щоб ти очистила свій розум, відкинь все, що відбувалось протягом останніх днів. Розслаб тіло і дихання - сказав Девід роблячи теж саме.

Кароліна виконала прохання і відчула ніби «відпливає».

- Тепер закрий очі і зосередься на мені. Не опирайся, нехай все йде само собою…

В своїй свідомості Кароліна бачить двері. Вона відчула, як плавно «підпливає» до них. Вона намагалась противитись, намагалась керувати своїм астральним тілом, але нічого не могла вдіяти…

Девід тремтів, на його обличчі з'явились ознаки прикладаних ним зусиль. - Не чини опір - видихнув він. Девід бачив в своїй свідомості двері, він бачив, як його рука тягнеться до клямки. Подивившись на руку, він узрів красиві, тонкі жіночі пальці Кароліни. Врешті, він повернув клямку і відкрив двері…

Перед ним стояла Кароліна в його чоловічому тілі. Вона була одягнена в ту ж весільну сукню, в якій він її побачив вперше. Його чоловіче тіло, одягнене в цю сукню, виглядало недоречно. Девід не втримався і посміхнувся. Подумки він сказав до Кароліни: - Давай, Зроби цей крок. Не бійся. Я з тобою…

Девід і Кароліна спробували одночасно пройти через двері, але якась сила не дозволяла їм це зробити. Вони пробували зі всієї сили, але щось не пускало їх…

В своїй свідомості Кароліна відчула холодні щупальця страху. Вона відчувала, що її змушують робити те, чого вона не хотіла. Йти туди, куди не бажала і бути тим, ким не прагнула. Вона розвернулась і побігла назад, подалі від цих дверей. Вона чула голос Девіда, який просив її повернутись, але Кароліна дуже боялась… Вона відкрила очі і побачила Девіда, який лежав на підлозі і важко дихав.

- Девіде! З тобою все гаразд?

Він повільно відкрив очі і потер голову. - Вибач. Я не зміг. Нас щось зупиняє.

- Це була я… Це моя вина… - сказала Кароліна зі сльозами на очах.

- Ні… Все так, ніби ми не були готові зробити це.

- Що ти маєш на увазі?

- Я не можу все пояснити, але я впевнений, що повинні відбутись певні події, перш ніж ми спробуємо ще раз. Не питай мене чому і як. Я це просто відчуваю… - тепер плакав Девід.

Кароліна простягнула руки і обняла його. - Все в порядку. Я принесу тобі води…

Через годину Девід почував себе значно краще. Забравши стільки одягу Кароліни скільки вмістилось в валізу, він поїхав до себе. Після того, як Кароліна залишилась сама, вона вирішила подзвонити до подруги.

- Привіт тигриця - почула в трубці спокусливий голос Джойс.

- Привіт люба. Мені все ще дивно чути такі слова.

- Я знаю. Хто б міг подумати, що ми будемо разом. Особливо після тієї ночі в коледжі.

- Навіть не нагадуй мені про ту ніч. Я досі не можу повірити, що ми зробили це.

- Ми тоді були п'яні, настільки п'яні, щоб випробувати це.

- У будь-якому випадку, зараз все по-іншому. Може зайдеш? Мені потрібно поговорити з тобою.

- Прийду, але пізніше. Матимеш час приготувати каву.

Кароліна поклала трубку і пішла на кухню, щоб там чекати на Джойс. Їй не довелось довго це робити. В двері хтось постукав. Кароліна кинулась їх відчиняти, але там замість Джойс перед нею стояв Девід.

- Е-е привіт. Я чекала когось іншого - заїкаючись промовила вона.

- Ти забула дати мені трусики.

- Так… Гмм… Гаразд… Проходь… - запросила вона. Вона хотіла позбутись Девіда як найшвидше. Її серце шалено билось, поки вона шукала білизну в своїй спальні. Коли Кароліна повернулась у вітальню, то побачила як Девід сидів на дивані в її сексуальному тілі. Раптом вона спохмурніла. Вона вирішила все розповісти другові. Розповісти все так, щоб сильно не поранити його его. Вона завжди вважала, що з проблемами потрібно боротись лице-в-лице. Вони глибоко вдихнула і почала: - Девіде. Мені потрібно дещо сказати тобі.

- Що саме?

- Я не хочу повертатись назад. В цьому тілі я почуваю себе безпечно. Ти обіцяв мені, що допоможеш пройти через все це. Ну… Це найкращий шлях… Єдиний шлях…

- Ні в якому разі! Я не можу повірити в те, що чую… Ти дуже боїшся прийняти рішення щодо свого подальшого життя. І тому ти крадеш моє тіло? Ти втікаєш від проблем з тих пір, як ми зустрілись. Ти втекла з тієї кімнати, ти сховала свої почуття так глибоко, що сама боїшся випустити їх нагору. Кароліно, послухай, все, що з нами трапилось, залишиться в нас до самого кінця. Ти повинна зібрати осколки свого минулого життя, поскладати їх і йти далі - кричав Девід.

- Вибач, але я відчуваю, що все почало виправлятись, як тільки я прийняла це рішення. Повір, сказати «прощай» своєму тілу для мене дуже важко. Але я повинна, повинна відкрити наступний розділ свого життя… - почала говорити вона, але Девід перервав її.

- Я не вірю в те, що ти робиш зі мною!…

- Я повернулась до нормального життя, до життя з Джойс. Ми зустрічаємось. Я не маю поняття як це сталось, але це сталось. Послухай, Девіде. Вона є ідеальною партнеркою для мене, а я для неї. Можливо це доля… Клята доля зробила це з нами… Я впевнена, це не буде легко для нас,… але я, ми пристосуємось, обоє…

Девід повільно похитав головою. - Якщо ти не допоможеш мені повернутись, я залишусь жінкою. В дуже красивому тілі, яке не є моєму тілі. Я повинен принести в жертву своє життя для твого щастя? Ти мене дивуєш… Насправді?… Те, що ти робиш, подібне до того, що зробив нам «листоноша». Він викрадав жінок, а потім покидав їх тіла…

Обличчя Кароліни почервоніло, а її очі втупились в Девіда. - Як ти міг таке подумати. Це не одне і теж. Послухай. В цьому тілі ти маєш більше можливостей, а ніж в старому.

- Наприклад материнство!?

- Якщо ти так вважаєш. Заспокійся на мить і послухай мене. Я кохаю Джойс, а вона кохає мене. Після всього того, що сталось, ти не міг би поступитись? - тихо запитала Кароліна.

- А як щодо мене? Я кохаю тебе. Мені знадобилось трішки часу, щоб зрозуміти це, але я люблю бути з тобою… Я потребую твоєї присутності… Потребую відчувати збудження, коли ти торкаєшся мене… Я ніколи не говорив тобі цього раніше, тому що хотів почекати на момент, коли ти будеш готова… Тепер, здається все занадто пізно…

Він глибоко зітхнув і продовжив: - Якщо ти хочеш, щоб я вийшов і не повертався, немає проблем. Сьогодні ж вечером я полечу до Англії, якщо будуть білети. Я завжди хотів побувати там. Виглядає на те, що я зроблю це. Не хвилюйся, я не буду стояти на вашому шляху. Ну… прощай Девіде, приємно було познайомитись - піднявшись сказав Девід, простягаючи руку.

Кароліна все ще перебувала в шоці від почутого зізнання. Їй потрібно було кілька хвилин, щоб дійти до себе і відповісти. Вона розуміла, що Девіду було важко і боляче. А ще вона почувала себе винуватою. Він був таким милим, а вона все зіпсувала. Але це був єдиний спосіб… Вона простягнула руку і потиснула руку Девіда. - Прощай, Кароліно, Піклуйся про себе…

Девід повільно розвернувся і вийшов з квартири, тихо закриваючи за собою двері…

Кароліна впала на диван, відчуваючи виснаження від розмови. Це була вона - точка неповернення. Вона почувала себе винною, як ніколи в житті, почувала себе зрадницею але це було її єдине правильне рішення. Єдиний спосіб відчувати себе в безпеці. Перед собою вона зізнавалась, що її поступок був найегоїстичнішою річчю в цілому її житті. Але Девід знайде своє місце в світі, знайде своє кохання… Вона вже почала сумувати за ним, але Джойс була тією… була єдиною надією на її нове майбутнє…

* * *

Через годину пролунав стукіт в двері. Кароліна навіть подумала, що це повернувся Девід. Вона обережно подивилась в «іуду» і побачила перед дверима блондинку Джойс. Кароліна відкрила двері і розпростерла обійми.

- Привіт тигриця - сказала Джойс і впала в обійми подруги.

Кароліна почула, як її пеніс почав тверднути, від тепла тіла і пружності грудей Джойс. Вона поцілувала її в губи. Та відповіли тим же і провела пальцем по чоловічому торсі Кароліни. Пеніс дівчини став ще твердішим, а відчуття задоволення зросло…

- Зачекай - сказала Джойс.

- Сідай, я принесу каву.

Вона повернулась з тацею на якій стояли дві чашки гарячої кави і цукерки. Кароліна потребувала заспокоїтись, все ще маючи в голові картину зустріч з Девідом. Передавши чашку подрузі, вона сіла біля неї.

- Дивно - прокоментувала Джойс.

- Що саме?

- Ти все ще сидиш, так як це роблять жінки.

- З часом я відвикну від цього - відповіла їй Кароліна. Це був найкращий момент для розмови.

- Аж так?

- Я б хотіла тобі про щось сказати. Я вирішила залишитись в цьому тілі і не хочу повертатись назад. Я хочу дати нам шанс - сказала вона, простягаючи руку до Джойс.

- Кароліно, про що ти говориш!? А як Девід!?

- Девід переживе. Він заакцептує моє тіло у будь-якому випадку. Я розповіла йому про нас. Останньої ночі я почувала себе неймовірно чудово. Та ніч тільки поглибила моє почуття до тебе.

- Так ти сказала Девіду, що затримуєш його тіло, щоб бути зі мною!?

- Я розумію, що це звучало егоїстично, але я почуваю себе так добре в цьому тілі. Якби ми помінялись, то я б мала проблему.

- Яку?

- Перед тим, як він вийшов, Девід сказав, що кохає мене. Він хотів сказати це раніше, але не був впевненим, чи я готова почути ці слова, або відреагувати на них.

- А як ти ставишся до нього?

- Він такий милий, коханий і турботливий. Він волів би скочити з кручі, а ніж заподіяти мені біль. Я буду дуже сумувати за ним… І він був хорошим другом… Але він не був тобою. Ніхто не може бути тобою…

- Схоже він подобається тобі більше ніж здається.

- Все може бути. Якщо б тебе не було поряд, тоді, можливо…, все могло б бути по іншому… Але ти біля мене, а він летить до Англії, щоб там все почати спочатку. Джойс, послухай… я кохаю тебе. Дуже… дуже сильно - сказала це Кароліна і відставивши чашу, встала на коліна перед Джойс.

- Кароліно. Ти робиш те, про що я думаю?

Кароліна посміхнулась і подивилась в очі подрузі. - Джойс. Я кохаю тебе. Нам судилось бути разом. Ти була найкращим, що могло мені трапитись… Ти станеш моєю дружиною?…

* * *

Ребекка Гарріс відчинила двері. - Привіт Ребекко, Він дома? - запитала Тіна.

- Так. У вітальні. Як завжди. А як ти?

- Ніби все нормально. Повертаюсь до нормальної роботи через кілька тижнів. Зараз сиджу і перекладаю папери - це досить важко, як на мене…

Скотт сидів на дивані з ногою в гіпсі. Телевізор був увімкнений, а біля нього валялась ціла «батарея» пивних банок.

- Ви тільки подивіться на нього. Та це ж вилитий Гомер Сімпсон! - пожартувала Тіна.

- Привіт. Як там справи в реальному світі?

- Все в порядку. А як ти? Я чула, що ти змушений був взяти піврічну відпустку. Ти ж занудишся насмерть.

- Так воно і є. Я або сиджу тут, або лежу в ліжку. Кожен раз, як чую сирену, мені хочеться встати і бігти до місця злочину. Майте на увазі, що я маю час на читання різних документів. Так що тримайтесь… А ти все ще сидиш за столом?

- Ага. Між іншим сьогодні щось трапилось і я хотіла розповісти тобі про це. Хочеш?… Я сяду, не заперечуєш?

- Та без проблем. Може навіть взяти собі пиво.

- Вибач. Служба, але спасибі.

- А я візьму… І що це за новини?

- Сьогодні ми отримали дзвінок від Мартіна Філіпса, який питав, чому його двері обклеєні поліцейською стрічкою.

- Що?! - Скотт мало не вдавився пивом.

- Моя реакція була такою ж. Але його алібі підтвердилось. Його мати була хворою в Арканзасі і він був в неї, допомагаючи їй протягом декількох тижнів. Він нічого не говорив про неї, тому що вона була його біологічною матір'ю. Він не хотів, що б хтось знав, що вона покинула його в 10 років… У всякому випадку, їй вже краще і він виходить на роботу найближчим часом… Він і «листоноша» подібні, як «дві краплі води».

- І що до холери?

- Без поняття. Мартін Філіпс говорить, що у нього не має братів. Хоча невідомо до кінця. Все могло статись. Його батько залишив родину, коли він мав 8 років… Але це тільки здогадки…

- І ти все перевірила?

- Звичайно. Він дійсно був в лікарні з матір'ю, а його група крові відрізняється від групи крові «листоноші». Ми могли б зробити тести ДНК, але хто знає коли їх зроблять. Ми зловили вбивцю, справу закрито. Ти сам знаєш, як обмежений наш бюджет. Боюсь, до кінця ми ніколи всього не дізнаємось…

- Гмм. Я б хотів таки дійти до кінця в цій справі. Хоча… Ти говориш, що його особистість підтверджена? Ще щось?

- Так. Ці хлопці, яких ми бачили на кладовищі. Нажаль, ми не змогли їх ідентифікували. Замало даних. Ми зв'язались з Марсель Бурден, агентом Рейчел. Він сказав нам, що Рейчел не наймала нікого для свого захисту.

- Так ти думаєш, що вони це зробили, захищаючи її?

- Виглядає на те. Але вона зникла і ми не можемо її допитати. Можливо вона найняла їх і нічого не сказала про це своєму агенту.

- Все може бути. Не заставляй тягнути тебе за язик.

Тіна посміхнулась. - Хлопці з відділку посилають тобі найкращі побажання і нагороджують тебе медаллю «пурпурове серце відділку».

- Подякуй їм за все. Гаразд. Тобі краще повертатись до роботи.

- Побачимось?

- Іншим разом. І перш ніж ти вийдеш, підкинеш мені пару банок пива?…

* * *

Минув рік…

Кароліна стояла перед столом в своєму найкращому костюмі. Вона з любов'ю подивилась на наречену. Знайоме обличчя нареченої сіяло під фатою…

- Пан і пані Говкінс. Я оголошую Вас чоловіком і дружиною. Можете поцілувати наречену…

Кароліна підняла фату з обличчя своєї дружини і поцілувала її в червоні уста. Вона сподівалась, що цей момент триватиме вічно.

Звучав «Мендельсон», а вони йшли тримаючись за руки повз радісних родичів і друзів. Йшли до дверей і світла…

Кароліна розглядалась на вулиці, ніжно обіймаючи рукою тонку талію пані Говкінс. Вона посміхалась до невисокої блондинки, яка наближалась до них.

- Вітаю. Врешті Ви одружились. Ви чудова пара - посміхаючись сказала Джойс.

- Це все завдяки тобі - відповів Девід, обнімаючи блондинку.

- Я зробила тільки те, що повинна була зробити.

- Ми тепер разом - сказала Кароліна.

- Хто б сумнівався. Якби я не підвезла тебе до аеропорту, ти б ніколи не наздогнала Девіда і він був би на шляху до Англії - грайливо говорила Джойс.

- Я б насолоджувався Англією - в тон Джойс сказав Девід і отримав легкий стусан під ребра.

- І де Ви збираєтесь провести медовий місяць?

- Сьогодні в місцевому готелі, а завтра летимо до Єгипту. Ми забронювали п'ятизірковий номер в готелі «Люксор» в Каїрі - повідомила Кароліна.

- Я досі не можу повірити, що Ви двоє ще не робили це разом - ствердила Джойс.

- Девід хотів почекати, а я з радістю погодилась. Тепер ми зв'язали наші долі і все інше не має значення… Я думаю, що він з нетерпінням чекає на ніч - прошепотіла Кароліна до подруги, підморгуючи оком.

Гості почали виходити і поздоровляти молоду пару. - Ти дозволиш мене переговорити з Джойс? Може підеш тим часом забавляти наших гостів.

Девід кивнув, залишаючи подруг.

- Кароліно. Я знаю, що ти хочеш сказати і, давай, не будемо про це - почала Джойс.

- Вибач, тобі доведеться це почути. Багато років тому, я віддала найдорожче, щоб врятувати свою подругу від великої помилки. Це була ти. Тепер ти зробила теж саме, врятувала мене, відмовившись від моєї пропозиції. І ти була права. Тоді я була страшною самозакоханою егоїсткою і переплутала небо з водою. Ти змусила весь мій світ повернутись до нормального стану. Змусила мене побачити те, що Девід був тим, хто мені був потрібен. Дякую тобі за все… - Кароліна знову обійняла Джойс.

- Без проблем, подруго. Можеш звертатись до мене у будь-який час. Агов. Чи це не твоя дружина розмовляє там з дружбою? - засміялась Джойс.

- Вона непоправна. Її не можна залишити ні на хвилину. Ще побачимось і не забудь годувати Джонсі.

- Не переживай. Я зателефоную до тебе пізніше - відповіла Джойс і попрямувала до красивого офіціанта, якого вона помітила…

* * *

Девід і Кароліна йшли, не перестаючи обійматись, до дверей свого готельного номеру. Це був довгий день і вони відчували втому. Девід відкрив двері і хотів було зайти, коли Кароліна потягнула його назад.

- Що?… - почав було він.

- Давай зробимо це правильно - сказала Кароліна, нахилилась і Девід почув, як вона підіймає його на руки. Так вона перейшла через поріг і вже в кімнаті поставила його на підлогу.

- Я ніколи не думав, що мене носитимуть на руках.

- Світ міняється.

- Ми всім цим зобов'язані Джойс. Я так і не зрозумів, як вона переконала тебе зупинити мене. І як тобі вдалось переконати мене залишитись - замітив Девід.

- Поняття не маю. Може все через те, що я так сильно кохаю тебе - відповіла Кароліна, ніжно глядячи довге і шовковисте волосся своєї дружини.

- Я теж. Єдине, що я знаю: вона зробила все правильно - сказав Девід і притягнув Кароліну до себе.

Він відчув як її тіло притискається до його тіла. Її м'язистий торс тиснув на його пишні і тверді груди. Кароліна обхопила талію Девіда і солодко поцілувала його в уста. Девід відповів тим же і відчув, як поколювання пробігло по його спині.

- Йдете до ліжка пані Говкінс? - запитала Кароліна.

- З задоволенням пане Говкінс - відповів Девід і дозволив повести себе до спальні.

Він стояв перед ліжком, розвернувшись спиною до Кароліни. Вона тихо підійшла до нього і відгорнувши волосся, поцілувала Девіда в шию. Серце чоловіка почало шалено калатати, коли Кароліна розстібала ґудзики весільної сукні. Він стояв занімівши, отримуючи задоволення від дотиків пальців своєї половини. Врешті сукня впала з його плечей, утворюючи на підлозі щось на зразок гнізда. Девід переступив через сукню і Кароліна побачила своє тіло, одягнене в білу атласну білизну. Б'юсте охоплювало тонку талію Девіда, одночасно підіймаючи його ідеальні цицьки, роблячи їх ще більшими. Ажурні трусики ледь прикривали піхву, майже не залишаючи нічого до уяви. Білі шовкові панчохи підтримував тонкий пояс. На ногах красувались сніжно-білі туфлі на 7 сантиметрових каблуках.

Кароліна дивилась на Девіда з захопленням.

- Я надзвичайно красива в цьому вбранні. А ще, я не сумнівалась, що ти навчишся ходити на «шпильках».

- В мене була хороша вчителька. Насправді хороша… - Девід замовк на мить, а потім продовжив. - Мені прикро…

- Що, любий?

- Я знаю, що всі дівчата мріють про красиву весільну сукню. Не сумніваюсь, що ти також мріяла про це.

- Так, мріяла. І повір, я мала надзвичайно красиву весільну сукню, в якій був ти. Кінець-кінців - моє тіло було одягнене в цю сукню. Так-що ми квита… Дякую тобі…

- За що кохана?

- За те, що ти так думаєш про мене. Це так приємно. І незвично, одночасно. Ось ми тут стоїмо один біля одного і дивимось на наші тіла…

Вони замовкли, дивлячись в очі один одного. А потім Девід почав розстібати сорочку Кароліни. Вінд відчув як його піхва стала мокрою і теплою від збудження. Кароліна почала ніжно цілувати цицьки Девіда, а той почув, як тане в її обіймах. Кароліна присіла і повільно зняла трусики з Девіда.

- Який ти нетерпливий - сказала вона, піднялась і провела пальцями по мокрим стегнам Девіда. Його збудження наростало з кожною секундою. Девід розстібнув штани Кароліни і заліз в них рукою, схопивши її ерегований пеніс.

- Агов, ковбою, повільніше - сказала Кароліна.

- Я хочу тебе! - видихнув Девід, відчуваючи як сильно «горіла» його піхва.

Кароліна продовжувала цілувати цицьки Девіда, вправним рухом розстібаючи і знімаючи її б'юсте. Звільнивши груди, Кароліна почала «обробляти» соски Девіда гарячим язиком, викликаючи в нього голосне зітхання.

У відповідь, Девід зняв сорочку і штани в Кароліни. Він вже був готовим прийняти пеніс Кароліни всередину себе. Обіймаючись, вони продовжували цілувати тіла один одного. Кароліна цілувала тонку шию, його вуха, його груди. Не в змозі втриматись від насолоди, Девід впав на ліжко на спину і віддався відчуттям насолоди, які заливали його тіло.

- Прошу, Кароліно. Трахни мене, трахни - простогнав Девід.

Кароліна сіла верхи на нього. Її стоячий пеніс був готовий до роботи. Вона нахилилась і повільно увійшла в вологу від очікування піхву Девіда. Дівчина застогнала від задоволення, коли відчула, як той увійшов в тіло під нею, на всю свою довжину.

Від задоволення, яке не піддається опису, Девід широко розкрив очі. Кароліна завмерла на певний час, а потім почала повільно рухатись і пришвидшуватись з кожним своїм поштовхом.

Девід стогнав, відчуваючи як пеніс Кароліни рухається всередині його тіла. Він «горів». Його дихання ставало все швидшим і швидшим. - Ще! Я хочу ще! Швидше! - кричав він.

Девід почав підігравати своїми стегнами в такт рухів Кароліни. Вони злились в єдність любові і пристрасті. Краплинки поту стікали по спині Кароліни, а в піхві Девіда горів дикий вогонь бажання…

Вони закрили очі, смакуючи відчуття перебування в тілі іншого. Девід чув як пеніс Кароліни треться об його клітор. Він поринув в хвилі насолоди, які переповнювали його. Чоловік обійняв талію Кароліни своїми довгими ногами, сильно притягуючи її до себе так, щоб пеніс Кароліни увійшов якомога глибше. З закритими очима, Кароліна відчувала, що зараз кінчить і готувалась на вибух оргазму, який ось-ось мав надійти.…

Раптом вона відчула якесь пульсування всередині себе і здригнулась, коли почула, як щось рухається всередині неї… Вона відкрила очі і побачила обличчя Девіда, яке світилось насолодою власне отриманого оргазму, змішаного з поглядом крайнього подиву…

- Девід? - почула вона свій голос. «Чому повернувся її старий голос?»

- Кароліна? - відповів він їй чоловічим голосом.

- Ми?… - запитала дівчина.

Девід відкинувся на спину і поклав долоню на ерегований пеніс, з якого ще стікала сперма. - Так! Це відбулось! І я почуваю себе чудово!

Кароліна торкнулась себе внизу. Замість того, щоб знайти там м'язистий пеніс, її палець натрапив на мокру піхву. Її піхву! Вона потягнулась до Девіда і солодко поцілувала його, а потім ніжно обійняла, положивши свою голову - голову Кароліни, на торс Девіда.

Вони лежали в ліжку, все ще обнімаючись і смакуючи останні події.

- Це була чудова подорож - сказав Девід.

- Для нас обох. Я відчуваю себе так реалістично… Я кохаю тебе, Девіде Говкінс - сказала Кароліна з любов'ю в голосі.

- Я кохаю тебе, Кароліно Говкінс - закохано відповів їй Девід…