Автор: fares002f
Переклад: Pooh68
оригінал тут
- 1 -
23-ти річна Міранда піклувалась своїм батьком відколи їй виповнилось 15 років, з тих пір, як мама і батько попали в автокатастрофу, в результаті якої мама Міранди загинула, залишивши її з покаліченим батьком. Міранда працювала за мінімальну платню, щоб решту часу проводити з батьком. Незважаючи на все, а може і завдяки цьому випадку, Міранда стала вольовою, красивою дівчиною, яка привертала погляди чоловіків до себе. Риси її обличчя були м'якими і округлим, а очі неймовірно блакитного кольору. Довге чорне волосся сягало до середини її лопаток і струнке тіло змушувало виглядати дівчину так, неначе вона була готкою. Ніхто не міг навіть уявити собі, що тендітна особа ростом метр шістдесят має стільки внутрішньої сили, щоб робити те, що вона робила.
Власне закінчилась її зміна в барі швидкої обслуги, де вона була змушена спостерігати на вередуючих дітей і їх засмучених батьків. Від місця роботи до дому було майже два кілометри і дівчина сподівалась, що швидко повернеться до батька. Після аварії той багато пив і весь час перебував в поганому настрої, все ще не можучи змиритися зі смертю коханої дружини.
Було біля 8:30 вечора, коли Міранда зайшла до будинку.
- Тату, ти тут? - запитала вона.
Наполовину зігнутий чоловік з пляшкою в руці, відізвався незграбною мовою: - Я тут. Ти принесла зарплату з цього брудного місця, яке називаєш роботою? Я вже майже закінчив цю пляшку і мені потрібна нова.
З відразою на обличчі, Міранда підійшла до нього і важко вдарила по обличчю. - Послухай мене, ти п'яний дурню. Через тебе, я згубила все своє життя. В мене був жахливий день і я вимагаю, щоб ти ставився до мене з повагою. Тільки завдяки мені ти ще не живеш на вулиці. Вона вирвала з його рук пляшку і додала: - Я маю зробити ще багато речей, перш ніж ляжу спати.
- Засранко! Як ти розмовляєш зі своїм батьком? Я питав тебе про гроші, - прогарчав він.
- Я говорила так до старого п'яниці, а не до мого тата, - розгнівано відповіла дівчина. Вона повернулась до вхідних дверей і вийшла на вулицю, викидаючи по дорозі пляшку з алкоголем.
Раптом, вона забажала побігти, втекти якнайдалі від цього місця і цього життя. І вона побігла… Міранда бігла не думаючи про те, куди вона біжить. Вона не знала, куди і як довго бігла, а коли заспокоїлась, то зрозуміла, що опинилась на кладовищі, де 8 років тому була похована мама. Вона вирішила відвідати її могилу. Через кілька хвилин, дівчина опустилась на коліна перед нагробним каменем, який був подібний до інших на цьому кладовищі.
Міранда розплакалась. - Привіт мамо. Я так хочу, щоб ти була живою. Мені так важко поладнати з татом. Тільки ти знала, як з ним впоратися. Але тепер, від нього залишилася лише зовнішня оболонка. Я просто хочу мати змогу зробити більше в своєму і його житті. Зробити наше життя і життя людей навколо нас кращим.
- Ти справді хочеш допомогти їм? - відізвався жіночий голос за спиною дівчини.
З острахом вона піднялась і повільно розвернулась. В трьох метрах від неї стояла жінка, яка виглядала неначе суміш сексуальної науковиці і Сари Коннор.
«Я була впевнена, що тут нікого не було» - подумала Міранда, будучи занадто приголомшеною, щоб вимовити ці слова вголос.
Тиша тривала кільканадцять секунд, перш ніж жінка знову відізвалась. - Ти говорила поважно про свої наміри? Про те, що хочеш допомогти людям навколо тебе?
Не знаючи, що сказати, Міранда коротко відповіла: «Так».
- Тоді в мене є щось, що дозволить тобі це зробити, - відповіла жінка. Вона вийняла з кишені коробочку, яка містила в собі велику зелену таблетку. - Ось, візьми це і ти зможе допомогти кожному.
Не бажаючи і побоюючись говорити жінці «Ні», Міранда підійшла до візаві і взяла запропоноване. - Дякую, пані, - сказала вона, дивлячись на подарунок. Коли дівчина підняла очі, то зрозуміла, що знову була єдиною істотою на кладовищі.
Міранда почала відчувати паніку і вирішила, що краще буде полишити це місце. Через 45 хвилин вона була поруч з власним будинком. Зайшовши всередину, вона побачила, що її батько спить перед телевізором. Зітхнувши з полегшенням, дівчина попрямувала до своєї кімнати і замкнула за собою двері.
Міранда стояла посеред кімнати і дивилась на дивний подарунок, розмірковуючи чи варто довіряти комусь, хто зникнув в такий несподіваний спосіб. Вона задавала собі це питання всю дорогу додому. «А якщо ця таблетка - отрута?» - розмірковувала дівчина.
- Нехай! Якщо це отрута, то мені вже не доведеться мати справу з цим п'яницею, - переконувала себе Міранда. Вона вийняла таблетку і проковтнула її.
Минула хвилина і нічого не відбувалося. Дівчина почала думати, що ця дивна жінка познущалась над нею. «Це мабуть якесь плацебо. Щось на зразок того, що лікарі дають невиліковним хворим, щоб підняти їх на духу», - подумала вона.
І тут Міранда відчула раптове і інтенсивне розтягування її тіла з-під рук. - Аааа, - простогнала вона, відчуваючи дискомфорт коли нагнулась вперед щоб впертись руками об ліжко.
Дивне відчуття продовжувало тривати, а дихання дівчини пришвидшилось. Різкий звук матеріалу, який розривався, змусив дівчину поглянути на свою сорочку. Вона побачила не тільки розірвану сорочку, але і дві додаткових руки, котрі виростали нижче першої пари рук.
Окрім рук, вона помітила друга пару грудей, котрі через кілька секунд закінчили свій ріст і тепер виглядали так само, як верхня пара. Будучи в шоці, вона торкнулась руками нових грудей, і відмітила, що нижня пара рук повторила теж саме.
З острахом, Міранда піднялась і усвідомила, що її бюстгальтер приєднався до розірваної сорочки. Поглянувши вниз, вона помітила, що обидві пари грудей виросли, проступаючи через розірваний матеріал. Якщо ще кільканадцять хвилин тому, Міранда мала груди розміром «В», то тепер вони отримали розмір «D»!
А потім, Міранда відчула, як німіють її ноги. Впавши на підлогу, вона поглянула на них. Ноги почали рости і видовжуватися! Дівчина помітила, як ноги витягнувшись, вперлись об стіну, щоб врешті зупинитися. Їх довжина, мабуть, склала два з половиною метри. Намагаючись підняти ноги, Міранда струснула з них залишки трусиків, шкарпеток і взуття. Але це ще не був кінець. Ноги почали зливатися і через кілька секунд, вони об'єднались, тепер виглядаючи як одне ціле.
Відчуваючи паніку, єдине, що тепер могла робити Міранда - це споглядати на себе. Те, що вона побачила, був один м'язистий тулуб на місці її ніг. Раптом, вона відчула, як змінюються кістки всередині цього тулуба. А потім, виникло дивне відчуття, неначе кості з «ноги» поєднались з хребтом. Через мить, на «нозі» виникли луски різного відтінку коричневого кольору поступово сягаючи до талії.
Коли луска покрила все тіло «ноги», Міранда усвідомила, що та стала подібна до хвоста, потім, той знову почав рости…
Через кілька хвилин трансформація закінчилася. Тепер те, на що дивилась Міранда виглядало, як справжні зміїний хвіст котрий сягав п'яти з половиною метрів. На додаток, вона отримала цілком сформовані додаткові пари рук і грудей. Дівчині потрібно було кілька хвилин, щоб повністю усвідомити всі зміни свого тіла. Єдине, що після цього вона могла зробити - це скрикнути і втратити свідомість…
- 2 -
Прокинувшись від неспокійних снів про ніч, змій та кладовищ, Міранда все ще відчувала біль. Моргнувши кілька разів, дівчина солодко потягнулась. Оглянувшись, вона помітила, що знаходиться на підлозі кімнати, поруч з ліжком. Сонячні промені пробивались у вікно, намагаючись продертись через затягнуті штори.
Її очі, врешті, пристосувались до світла. Міранда повернулась, щоб піднятися і відчула дві руки, котрі підіймали її. Поглянувши вниз, вона побачила дві правих руки, на які вона опиралась. Повернувши голову вліво, вона помітила дві лівих руки і тут, спогади минулої ночі вибухнули в її голові. Страх, що вона втрачає розум калатався в красивій голові дівчини. А потім, вона поглянула на зміїний хвіст, котрий виходив з її тіла та усвідомила, що відтепер обидві її ноги були з'єднані разом і це було дивно.
На очі Міранди навернулись сльози, коли вона оглядала своє нове тіло. Вона спиралась на свої руки, не знаючи, як тепер вона має стояти. Зрештою, дівчина спробувала завести руки за спину і піднятись на них. Це спрацювало, але до моменту, коли тіло могло спиратися на руки.
Намагаючись підійматись, як людина, Міранда вирішила випрямитися, але виявила, що не поворухнулась ні на сантиметр. Стримуючи сльози, вона ще раз спробувала це зробити, знову і знову.
І раптом, в її голові виникла ідея. Дівчина зрозуміла, що маючи тіло змії, намагається піднятися так, неначе в неї все ще були дві ноги. Тепер, щоб піднятися, вона повинна буде використати всі доступні м'язи стегон. Несподівано, Міранда відмітила, що перспектива змінилась. Вона піднялась. Зупинившись на висоті, який вона мала, будучи людиною, дівчина почувала себе сильнішою, а її тіло - більш керованим. Бажання плакати поступово зникло.
- Тепер, що б порухатися, я повинна не йти, а ковзати, чи якось так, - розмірковувала вона вголос. Дівчина рішуче порухала м'язами свого хвоста. Вона порухалась вперед, але незграбно і повільно, відчуваючи при цьому, що ось-ось впаде.
- Кузьва, - роздратовано відізвалась Міранда. Тепер, вона спробувала рухати хвостом так, якби одночасно рухались обидві її ноги.
У відповідь на таке, дівчина просунулась вперед з несподіваною легкістю та швидкістю. Вона вдарилась об стіну кімнати, не сподіваючись, що дістанеться до неї так швидко.
- Що ж, - знову відізвалась до себе Міранда. - Виглядає на те, що я повинна навчитися контролювати це.
Зібравшись в собі, вона вирішила спробувати повторити теж саме, але під більшим контролем. Сповільнивши рухи стегна і «ноги», вона порухалася значно краще і більш контрольовано.
Посміхаючись над власними досягненнями, Міранда прийняла рішення продовжити практику: зрештою вона повинна була навчитися «ходити» з початку. Минуло кілька годин, перш ніж вона опанувала уміння ковзати і рухатися з різною швидкістю в межах своєї кімнати. Дівчина була так поглинута цією справою, що не помітила, як темрява поступово опанувала кімнату. Незважаючи, що було темно, Міранда чітко бачила все навкруги, включаючи своє тіло.
Минали години, темнішало все сильніше, а навколишня температура поступово спадала. Міранда переконалась, що в достатній мірі опанувала науку пересування і вже більше не може залишатися в своїй кімнаті. Вона боялась, що батько виявить її застряглою в кімнаті і викличе поліцію. Скинувши з себе рештки одягу, Міранда підповзла до одягової шафи і відкрила її, простягаючи руки.
- Я повинна звикнути до цього, - роздратовано відізвалась вона. З невеликим зусиллям, другою лівою рукою, вона потягнула шухляду, дістаючись до бюстгальтерів, котрі лежали в ній. - Стоп, - наказала вона собі. - Вони більше мені не підійдуть.
Міранда вирішила вибрати чорну безрукавку і одягнула її через голову. Всі чотири руки ледве пролізли через отвори для рук. Одягнувши її, Міранда відмітила, якою тепер тугою була безрукавка, як дві пари її грудей проступають через матеріал, спокусливо натягуючи його і підкреслюючи те, що ховалось за матеріалом. Дівчина вирішила, що буде змушена знайти більш вільніший одяг для себе, коли це буде можливо. Зрештою, вона була готова покинути свій будинок.
Нервово, Міранда підповзла до дверей і повільно відкрила їх. Виглянувши в коридор, вона переконалась, що там нікого не було і тихо виповзла на нього, а потім спустилась по сходах. Вітальня також виявилась пустою.
- Гмм, цікаво, - тихо промовила дівчина, дивуючись, що ніде не помітила п'яного батька. - І де він запропастився?
- Мірандо, це ти? - почала вона батька з кухні.
- Так, тату, - відповіла дівчина і відразу ж закрила руками рот.
Повернувшись до кімнати, чоловік завмер з широко розкритими очима, дивлячись на істоту посеред кімнати, котра виглядала, як його донька наполовину зі зміїним тілом.
- Зникни чудовисько! Ти могла забрати в мене доньку, але мене ти так просто не візьмеш! - викрикнув чоловік. Він кинув пляшку віскі в Міранду, а та розбилась об підлогу.
- Але тато…, - відізвалась Міранда.
- Замовкни, брехливий демоне! Зникни! - не вгамовувався чоловік.
- Послухай мене…, - сказала Міранда.
- Забирайся геть! - почула вона батька, коли той повернувся назад до кухні. Через мить, він з'явився з помелом в руці, почавши ним крутити, поступово наближаючись до Міранди.
Не бажаючи потрапити «під роздачу», дівчина швидко вислизнула через двері на вулицю. Поглянувши назад, вона помітила батька, котрий дивився на неї з ненавистю, а потім, з гуркотом, закрив двері.
Цей погляд глибоко зранив її душу. Міранда відчула, що саме зараз опинилась на самоті і це в момент, коли так потребувала розуміння зі сторони батька.
Вона не знала, що тепер має робити. Несвідомо, вона поковзала через вулицю, в сторону лісу, який виднівся приблизно в двох кварталах від її дому. Опинившись серед дерев, Міранда зупинилась, несвідомо обгорнулась хвостом і опершись об дерево, розплакалась.
- Чому я перетворилась на таке чудовисько? - через кільканадцять секунд запитала вона себе. - Чим це допоможе мені і моїй сім'ї? Чому це трапилось саме мені?!
А потім, вона почула жіночі крики. Не знаючи звідки вони доходили, Міранда почала озиратися, в пошуках їх джерела. А потім, крик знову рознісся холодним повітрям.
Цього разу, Міранда вже знала, звідки ці крики доходили. Дорогою, на високих підборах, бігла темноволоса молода жінка. Одяг темно-синього кольору відмінно підкреслював її спортивну фігуру. Жінка пробігла мимо Міранди навіть не помічаючи її. Через кілька секунд Міранду минув високий чоловік в костюмі.
Притиснувшись щільніше до дерева, дівчина спостерігала за цією дивною парою. Через двадцять метрів від Міранди, чоловік наздогнав жінку, схопив за руку і обернув її до себе. - Перестань, маленька. Ти ж сама знаєш, що хочеш цього, - сказав він, намагаючись поцілувати бранку.
У відповідь, жінка сильно вдарила чоловіка по обличчю. Той зробив крок назад, будучи здивованим силою її ляпаса. Через секунду, його огорнув гнів.
- Послухай. Для мене - ти лише предмет. Я всерівно отримаю те, що бажаю. І неважливо, хочеш ти цього чи ні, - сміливо заявив чоловік, вказуючи на жінку пальцем.
Розуміючи, що тут відбувається, Міранда кинулась в сторону цієї двійки. Через пару секунд, вона була майже при них. Не думаючи, що вона робить, Міранда щільно обгорнула свій хвіст навколо тіла чоловіка і притягнула його до себе. Той почав було боротися, але марно. Коли він опинився в кількох сантиметрах від Міранди, вона поглянула в його очі, повні страху.
- Коли жінка дає тобі ляпаса і кричить - це означає, що вона говорить «НІ». Ти зрозумів? - прогарчала дівчина.
Чоловік відкрив рота, так неначе хотів відповісти, але замість цього намагався вдихнути повітря. Він знову спробував вдихнути і ще раз. - Я не можу дихати, - прошепотів він. - Відпусти мене. А потім, чоловік втратив свідомість.
Зрозумівши, що саме вона стала причиною цього, Міранда відпустила тіло, розслабивши кільця. Тіло чоловіка впало на землю і він, врешті, міг вдихнути повітря.
Жінка, яку щойно врятувала Міранда, спостерігала за всім цим, не знаючи як реагувати на дивну чотирируку істоту з зміїним хвостом. Міранда пересвідчилась, що чоловік живий і поглянула на жінку.
Дві жінки дивились одна на одну, не знаючи як повинні реагувати. Першою відізвалась недійшла жертва, вирвавшись з охопившого її трансу. - Я думаю, що повинна подякувати Вам за те, що Ви зупинили його перед тим, як він міг скривдити мене, - відізвалась вона з красивою посмішкою.
- Ви не повірите: я не переношу людей, які вважають, що мають право робити такі речі, - відповіла Міранда. - Буде краще, якщо Ви викличете поліцію і дасте свідчення.
У відповідь, жінка лише нервово посміхнулася.
- Я не хочу зашкодити Вам, - продовжила Міранда. - Я просто хотіла допомогти. А потім, нага швидко зникла в лісі і з життя врятованої жінки…
- 3 -
Рухаючись темним лісом, Міранда була налякана і замерзлою. Вона щойно врятувала незнайому жінку, навіть не замислюючись над тим, що робить. Реакція її нового тіла була такою легкою і впевненою. І це сильно дивувало дівчину. Незважаючи на все це, вона не була впевненою, що люди навколо неї, сприймуть її теперішній вигляд без застережень.
- Я подумаю над цим завтра, - сказала до себе Міранда. - Я повинна з'ясувати, чому все це відбувається зі мною.
І хоча дівчина намагалася переконати себе, що все буде добре, страх в ній нікуди не хотів зникати. Продовжуючи рухатися лісом, вона, опинилась на його другому кінці. Вираз несподіванки виник на її обличчі, перш ніж вона знову взяла себе в руки.
Оглядаючись, Міранда пересвідчилась, що нікого не бачить. Нага виповзла на темну вулицю і попрямувала на північ. Ще раз дівчина здивувалась, як добре вона бачить в темряві. Тим часом ніч навколо неї, здавалося, жила своїм життям. Розглядаючись по боках, Міранда помічала звірів, про існування яких в місті, вона не мала поняття. Але тепер, дівчина все бачила так чітко, неначе на дворі був ясний день, а не ніч.
Вона почувала себе дивно, рухаючись по асфальту. Ковзаючи по ньому, дівчина відчувала його фактуру всім своїм хвостом. Зрештою, Міранда вирішила направитися на кладовище, де почалась її вся ця «пригода». Принаймні там вона сподівалась найти відповіді на всі свої питання. Оглянувшись навколо, Міранда зрозуміла, що підсвідомо вже давно вирішила рухатися в цьому напрямку.
Через кілька хвилин, Міранда опинилась там, де була вчорашньої ночі. Температура навколо відчутно змінилась, а з роту дівчини почала з'являтись пара. Температура падала неймовірно швидко. Це сильно здивувало Міранду. - Тут щось не так, - вголос промовила вона, а її руки обхопили тіло, намагаючись хоч так затримати тепло тіла.
Дівчина рухалась через все кладовище, відмічаючи, що температура змінилась, як тільки вона опинилась на його території. Минув час, але дівчина не могла придумати нічого, щоб пояснювало цей феномен. Міранда зупинилась, глибоко вдихнувши і подивилась на північно-західну сторону кладовища - єдине місце, яке вона ще не дослідила. Цей куток знаходився на пагорбі, а на його схилах росли старі дуби, які навіть в сонячний день давали багато тіні всьому, що було під ними. Дівчина зробила ще один глибокий вдих і приглянулась більш докладніше. Цього разу, вона побачила не тільки дуби і нагробки, вона побачила фігуру, яка була біля одного з них. Фігура виглядала на жіночу і була одягнена в одяг вікторіанського стилю.
Міранда була впевнена, що ще мить до цього, там нікого не було. Відчуваючи здивування, вона приглянулась до незнайомки. Та була найдивнішою жінкою, яку Міранда бачила будь-коли. Її сукня була темно-фіолетова, волосся - каштанового кольору, довгими, товстими кучерями спускалось аж до талії. Міранді здалося, що вона могла дивитись крізь неї, але дівчина не була впевнена в цьому. Продовжуючи розглядати жінку, Міранда помітила, що не бачить її ніг нижче колін. Вони, неначе зникли.
Заінтриговано, дівчина підповзла ближче до жінки. Коли їх розділяло шість метрів, та поглянула на «гостю».
- Привіт, Мірандо, - відізвалась жінка з вимушеною посмішкою.
Налякавшись тим, що невідома знала як її звіти, Міранда почала відступати.
- Ні, ні, - відізвалась жінка. - Будь-ласка, не втікай. Я тут не для того, щоб заподіяти тобі шкоди. Твоя мама розповіла мені про тебе. Чи складеш мені компанію? Сьогодні мені потрібне товариство.
Міранда зупинилась. - Звідки ти знаєш мою маму? Вона давно померла, так само, як і ти, якщо я не помиляюсь.
- Ні, не помиляєшся. Я мертва але значно більше років. А з'явилась я сьогодні тут, тому що цієї ночі багато років тому я померла. Мене було вбито, а тому я не можу знайти спокою і перебуваю між двома світами, сподіваючись, що знайду свого вбивцю і піду далі, - відповіла жінка зі сльозами на очах.
- Не плач, - попросила Міранда, простягнувши до жінки всі свої руки. - Я залишусь тут. Як тебе звати? Звідки ти знаєш мою маму? Що трапилось з тобою?
- Багато питань від дівчини, яка має великий життєвий досвід. Я відчуваю, що відповідаючи на всі питання, я швидко витрачу свою енергію і зникну з цього світу, - відізвалась жінка. - Мене звати Кетлін Мерфі і мене було вбито в 1879 році. Відтоді, я застрягла між світами. Багато людей на цьому кладовищі було вбито однією і тією ж особою. Повір мені, я знаю про що говорю. Всі ми потребуємо твоєї допомоги і твоя мама є однією з нас. Це вона розповіла мені про тебе. Вона також чекає на той момент, щоб рухатися далі. Тобі потрібно знати, що вона не загинула внаслідок автомобільної аварії. Її можна було врятувати, але зло, яке нас вбило, дісталось до неї швидше, ніж лікарі. Нам потрібна твоя допомога, щоб ми могли піти до світла.
Міранда не вірила в те, що почула від напівпрозорої жінки. Вона почувала себе так, неначе хтось вдарив її під дих, все ще намагаючись усвідомити зміст почутих слів.
- Чому я? І чому я виглядаю так, як виглядаю? - запитала Міранда, вказуючи руками на своє тіло.
- Тому, що ти донька своєї матері і дуже сильна жінка. Ти здатна впоратися зі всім злом, вижити і принести добро в цей світ, - пояснила Кетлін.
- Але про, що ти говориш? Я ніколи не чула про когось, хто так довго був би серійним вбивцею, - заявила Міранда.
- Ця істота живиться людськими емоціями і її не можна виявити звичним приладами. Багато речей в цьому світі не можна логічно пояснити. Він може приймати форми примарних фігур з людських жахів та фантазій. Страх його живить, - відповіла Кетлін, виглядаючи на помітно ослаблену. Жінка почала зникати, неначе танучи.
- Мені прикро, що я не можу дати тобі більше інформації. Я витратила всю свою енергію на зберігання форми тіла. Ми вибрали тебе, тому що ти можеш нам допомогти. Твоє нове тіло допоможе тобі перемогти зло, - сказала жінка, а потім зникла.
Споглядаючи на місце, де ще мить до того була Кетлін, Міранда бачила пустоту і чула, як листя та гілки дерев рухаються від несподіваного пориву вітру…
- 4 -
Наближався ранок. Перша доба Міранди в тілі наги, майже закінчувалась. Вона встигнула врятувати жінку, а потім зустрілась з духом, який стверджував, що знає її маму. Міранда відчула, що всього цього забагато, що вона втомилась, намагаючись дізнатись про свої зміни в міфічну істоту. З іншого боку, вона дізналась такі речі, про які не дізналась би, будучи звичайною дівчиною.
О пів-на-п'яту ранку сонце з'явилось на небі, а темнота почала здавати свої позиції перед його теплими променями. Сонячне світло здалося Міранді яскравішим ніж раніше. Дівчина кілька разів моргнула, перш ніж акліматизувалась до нього.
Нага виповзла з кладовища на міську вулицю. На щастя, було ще дуже рано і вона поконала шлях до лісу безпечно. Дівчина була впевнена, що саме там почуватиметься безпечно протягом дня. Міранда все ще переживала, як люди будуть реагувати на її вигляд, чи не будуть використовувати її в якості «піддослідного кролика» в якійсь секретній лабораторії.
Дівчина не знала чому, але коли вона опинилась в лісі, то стала почувати себе там, неначе вдома. Нервовість і страх, здалося, зникли, змінившись на радість і щастя від перебування між величними деревами навколо неї. На додаток, сонячне світло ледве пробивалось крізь густі корони старих дерев.
Через кілька хвилин, Міранда оглянулась. Вона все ще не була впевнена, що шукає, але відчувала дивну потребу продовжити пошуки притулку на день. Через 20 хвилин, будучи в найстаршій частині лісу, дівчина таки знайшла те, що шукала. Кілька старих дерев впало і утворило щось на зразок шалашу, який утворював невеликий притулок. Міранда заінтриговано підповзла до входу і нахилилась вперед, використовуючи всі свої зміїні м'язи, щоб не впасти на обличчя. Вона заповзла всередину і почекала аж очі звикнуть до темряви. Зрештою, вона скрутила своє зміїне тіло навколо себе, повністю вмістившись всередині знайденого притулку. Оглянувшись навколо, дівчина відмітила, що земля, застелена опалим листям, давала невелике тепло, захищаючи середину від навколишнього світу. На додаток, вхід до схованки був малопомітним. Міранда зітхнула з полегшенням, відчуваючи спокій. День вступав в свої права, а дівчина відчула, як сон опановує її. Вона поклала голову на свій хвіст, а чотири руки обгорнули її тіло і дві пари грудей…
Міранда чула музику, котра звучала вдалині. Скрипка, а дівчина була впевнена, що це скрипка, звучала емоційно, видаючи смуток, втрату, але і силу та надію. Міранда відчувала дивну потяг до цієї м'якої музики. Вона хотіла дізнатися, хто це грає, запитати чи вона може чимось допомогти. Але, здавалося, дівчина не могла поворухнутися, все ще будучи сонною. Раптом, музика стала ніби ближчою і чіткішою. Міранда відчула себе безпорадною, не можучи рухатися. Сон не відпускав її зі своїх «рук». Останньою думкою було - звідки доходить ця музика?
Врешті, сон переміг, повністю поглинувши Міранду. Вона чула музику так, неначе скрипка грала десь поруч. І тоді, дівчина усвідомила, що прокинулась і здивовано відкрила очі. Дивлячись на темне небо, вона бачила мільярди зірок, які народжували, жили і вмирали. Її вразила складність і краса нічного неба.
Дівчина відчула товсту траву під собою, яка була приємна на дотик. Відчуття спокою наповнювало все її тіло. Раптом, страх повернув її «на землю». Здавалося, страх виходить з холодного повітря навколо неї. Холод поступово опановував її від голови і аж до кінчика хвоста.
- Де я? Що це за місце? - голосно запитала Міранда, все ще чуючи музику, яка привела її в це місце.
Дівчина піднялась на хвості і оглянулась навколо. Вона знову була на кладовищі.
- Чому я знову тут? - тихо запитала вона сама себе.
Розгледівшись, Міранда помітила, що туман навколо неї неначе чіплявся надмогильних каменів. Саме кладовище неначе зникло в ньому. Не було видно ні дерев, ні рослин, окрім трави під дівчиною. Поглянувши вниз, на себе, Міранда помітила, що верхні груди були сховані в чорний бюстгальтер на ремінцях. Її нижні груди мали подібний бюстгальтер але без бретельок. Здавалось, що тепер, вся її шкіра має темно-синій відтінок, так неначе шкіра відбиває місячне світло.
А потім, вона помітила жінку, котра стояла в п'ятидесяти метрах від неї. Жінка грала на скрипці. Її волосся мало темно-червоний колір, а сама вона мала на собі сукню без бретельок та стояла обернута спиною до Міранди.
«Чи це моя мама?» - подумала дівчина. «Я ще не готова зустрітися з нею».
Зібравшись з силами, вона підповзла до жінки, котра продовжувала грати на скрипці.
- Вибачте, - звернулась до неї Міранда.
Жінка зупинила гру і обернулась, а Міранда аж задихнулась від побаченого.
- Мама?! - в шоці викрикнула вона.
- Люба моя, я так рада тебе бачити, - відізвалась жінка. - Але що ти тут робиш? Я хотіла, щоб ти жила повноцінним життям, не маючи на собі тягар смерті.
- Я не знаю, мамо. Я прокинулась минулого вечора і побачила, що перетворилась на монстра з чотирма руками і зміїним тілом. Все, що мені пояснили після цього - це завдяки такій зміні я зможу перемогти зло, яке не тільки вбило тебе, а і інших жінок протягом останніх 100 років.
Поглянувши на доньку, жінка зрозуміла, що та дійсно змінилась, отримавши додаткову пар рук, грудей і довгий зміїний хвіст. - О ні, моя люба! То це тебе вибрали, щоб зробити це, - сказала жінка з жалем в голосі.
- Не те, щоб я хотіла цього, але якщо мої зміни дозволять зберегти твою душу, я повинна спробувати. Розкажи мені все, що ти знаєш. Я можу знову стати людиною після всього? Я неначе сліпець з додатковою парою рук, - відізвалась Міранда, з виразним страхом в голосі.
- Люба. Це честь і привілей. Але я засмучена, що цей привілей випав тобі. Ти мусиш зрозуміти, що завдяки змінам, ти врятуєш не тільки сотні душ, а і багато живих істот, - відповіла мама Міранди.
- Але чому я? - злегка налякано запитала дівчина.
- Тебе вибрали, а тому ти нестимеш тягар виправлення несправедливої смерті багатьох людей, які не повинні були так рано померти. Твій уділ - бути самотньою. Я хотіла, щоб ти мала нормальне життя, але тепер бачу, що це тобі не писане. Ти емпатична нага і ти знаєш, про що я говорю. Ти повинна зустрітись з тими, хто потребує твоєї допомоги. Ти повинна допомогти мені і іншим жінкам. Завдяки цьому тілу, ти зможеш знищити того, хто зробив нам все це. Завдяки додатковим частинам тіла та власній емпатії, ти встоїш перед злом, а само воно буде тобою знищене. Ти - моя доня і я вірю, що в тобі є внутрішня сила для цього, - пояснила жінка.
Міранда приголомшено дивилась на маму. Вона пригадала ту жінку, яку врятувала, не розуміючи чому вона це зробила. Одночасно, Міранда боялася. Боялася всієї сили сили, яку вона отримала. Тепер, вона стала занадто сильною, як на людину. Ця влада була їй незнайома. Виявляється, що справжньою причиною того, що в неї з'явились додаткові частини тіла, полягало в тому, що вони були потрібні для її боротьби зі злом, яке так довго вбивало людей.
- Ніхто не знає, як це щось виглядає, оскільки він приймає образ найгіршого страху людини на яку нападає. Але ти будеш знати, що це він, оскільки тільки ти можеш побачити його справжню сутність, - продовжувала говорити мама. - Тепер, ти повинна повернутись до свого світу. Серед мертвих тобі не місце, люба.
Мама Міранди торкнулась її пальцями лівої руки… і дівчина прокинулась в місці, в якому заснула. Сонце доходило до полудня…
- 5 -
Настала ніч і Міранда вирішила оглянути ліс, в якому ховалась за дня. Завдяки нічному зору, вона бачила все навколо так, неначе був ясний день, а навіть краще, вона могла бачити найменші рухи тварин і птахів навколо себе.
Поглянувши на себе, Міранда усвідомила, що все ще має одягнені бюстгальтери, які бачила в своєму сні. - Це не був сон. Я розмовляла з мамою. І я помщуся за неї. Я не дозволю злу опанувати моє місто, - сердито промовила Міранда.
Прийнявши рішення, дівчина поповзла в сторону міста. Міранда мешкала в невеликому місті, де проживало біля 40 тисяч людей і яке було типовим містом в якому люди працювали на фермах, володіли невеликими фірмами чи магазинами. Місто мало кілька кінотеатрів, веселе містечко і декілька барів в центрі. У всьому місті було багато доріжок, які вели через ліс, парки і на пагорби північної та східної частини. Сам ліс займав близько триста тисяч квадратних метрів і підступав до університету в східній частині міста.
Тим не менш, тепер Міранді було важко назвати своє місто «домом» і все це через її вигляд. Було невідомо, як люди навколо зреагують на те, як вона виглядає. Два дні тому, Міранда перетворилась на нагу і до сих пір не була впевнена, що ці зміни остаточно закінчились. Вона боялась, що її замкнуть в якійсь таємній лабораторії де воно проведе решту свого життя в якості досліджуваного об'єкту.
Вирішивши не думати про все це, Міранда обережно рухалася в сторону універу. Був ранній вечір і дівчина повинна була бути обережною, щоб її ніхто не помітив.
Вона почала відчувати голод. «І що я тепер повинна їсти?» - замислилась вона.
Розмірковуючи над цим, Міранда дійшла до висновку, що знайде щось їстівне на смітнику біля кафе, де вона працювала раніше.
Дівчина обережно поковзала в обраному напрямку, щоб врешті, опинитись там, де планувала.
Вона поглянула за кут і побачила працівника кафе, який прямував до сміттєвих баків з чорним мішком. Міранда швидко сховалась за стіну.
Зробивши кілька глибоких вдихів і відчекавши кілька хвилин, вона знову поглянула за кут. Нікого не було. Міранда підповзла до сміттєвих баків. Розірвавши мішки, вона побачила залишки гамбургерів і булочок.
Вибравши найбільший гамбургер, вона відкусила кусок, відчуваючи задоволення, оскільки не їла вже два дні. І неважливо, що це були рештки. Зараз, їжа смакувала їй так, як ніколи до цього часу.
Закінчивши, дівчина швидко зникла з-під кафе, попрямувавши до найближчої алеї. Міранда трималась тіні, спускаючись вниз парку.
Десь на половині шляху, світло навколо різко змінило свою яскравість і колір. Все навколо стало блакитним та яскравим, майже осліплюючи Міранду. Через кілька секунд все повернулось назад і дівчина опинилась у пустій кімнаті з масивними бетонними колонами. Підлога складалась з плитки різних чорних відтінків. Міранда припустила, що знаходиться в якомусь підземному гаражі. Лампи на стелі світили синім світлом.
Міранда оглянулась навколо. Бетон, чорні плитки та синє світло - і більше нічого.
- Отже, це ти. Та, хто має зупини мене, - почула дівчина глибокий голос.
Міранда швидко повернула голову і побачила чоловіка, який стояв в 20 метрах від неї. Він був високим, десь біля метр дев'яносто. Мав світле волосся, зелені очі та був в хорошій формі.
- Хто ти? - запитала Міранда, а її питання відбилось ехом від стін навколо.
Чоловік посміхнувся, перш ніж відповів. - Я той, кого послали нищити все. А дивлячись на тебе, я сумніваюсь, що ти є тією особою, котра має бути героєм
- Це ти вбив мою маму. Як ти можеш дивитись на себе, знаючи, що вбив так багато людей? - сердито запитала Міранда.
- Я отримував насолоду від страху слабких істот, вбиваючи їх. Твоя мама, маленька дівчинко, була «вишенькою на торті». Для твого відома, її страх я смакував цілий місяць, - відповів чоловік, пригадуючи насолоду, яку він отримував. Такі слова було важко чути для Міранди.
Чоловік підійшов ближче і продовжив: «Ти - не що інше, як чарівна покрака. Поглянь на себе - наполовину змія, наполовину чотирирука жінка. Чим ти можеш мені перешкодити? Я, в порівнянні з тобою, надістота, з силою, яку ти навіть не можеш собі уявити!
- Пішов ти… Ти… ти лише слизняк, котрий єдине, що вміє, це кривдити безборонних жінок. Ти, жалюгідна втрачена душа, котра шукає наступну сексуальну розраду, вбиваючи людей, приносячи біль таким людям, як мій батько, - гнівно відповіла Міранда.
Криво посміхаючись та хихикаючи, чоловік сказав: - А ти боїшся його. Він є причиною твого горя і відчаю. Я чую це. Твій запах зраджує справжні почуття. Ти все ще його кохаєш, хоча він вже давно не бачить цього.
- Твоє его таке велике, що ця планета замала для нього, - сердито відреагувала Міранда.
Дівчина зі злістю кинулась на чоловіка зі швидкістю змії. Але той лише зійшов з її дороги, зловивши Міранду за одну з рук і посміхнувся до шокованої наги.
- Мала, в тебе немає жодних шанс проти мене. Я є передвісник смерті. Ти не рівня мені, - гордо відповів чоловік і кинув Міранду на землю.
Дівчина скрикнула з болю, коли опинилась на землі. Вона поглянула вверх і побачила, як її ворог посміхається до неї.
Міранда піднялась засмученою і зашипіла на нього. Її чотири долоні стиснулись в кулачки, готуючись до атаки. Кинувшись вперед, дівчина обгорнула чотири руки навколо тіла чоловіка і вони впали на землю.
Страх і паніка виникли на його обличчі, але чоловік швидко взяв себе «в руки». - Щастя новачка. Але ти не переживеш наступного нападу, - заявив він за спокоєм.
А потім, він вдарив Міранду кулаком в обличчя. Завдяки зміїній швидкості, дівчина уникла всієї сили, але кулак таки досягнув її щелепи, від якого вона впала на землю, відчуваючи пульсуючи біль в голові.
Міранда виплюнула слину і помітила, що та була червоного кольору. Нага сіла і з ненавистю дивилась на чоловіка. Дівчина відчувала, що втратила контроль над ситуацією і скоріш за все, помре сьогодні вечером. «Що трапилося?» - подумала вона. «Я зазнала поразки і втратила перевагу в цій ситуації». Спираючись на нижні руки, дівчина піднесла верхню ліву руку до носа і відмітила, що кров тече також і звідти.
Чоловік знову потягнув дівчину за праву руку з наміром продовжити побиття. Його кулак вже наближався, коли Міранда поставила захист лівими руками. Вона почувалась наляканою, беззахисною і відчувала страх. Дівчина заплющила очі, почавши уявляти себе в безпеці.
Рука чоловіка була в кількох сантиметрах від верхньої лівої руки, коли, раптом, з рук дівчини почала випромінювати біла енергія. Попавши в чоловіка, вона вдарила в її противника, цього разу відкинувши того на кілька десятків метрів від Міранди.
В цей момент, дівчина відчула себе повністю «порожньою». Її очі стали важкими. Усвідомлюючи, що їй потрібно рятуватися, вона швидко полишила місце бою, перш ніж чоловік прийшов до себе.
Міранда почувалась неначе поранений олень. Вона не усвідомлювала куди рухається. А потім, вона зрозуміла, що знову знаходиться на кладовищі, в місці, де зустріла свою маму. Її енергія практично повністю зникла. Кожен рух дівчина робила, здається, лише завдяки силі своєї волі. Кладовище навколо неї, було в густому тумані, ховаючи все навколо від її погляду.
Міранда відчувала страх, самотність та біль від побиття, яке щойно отримала. На додаток, ця дивна енергія, яка вирвалась з неї. Все це дезорієнтувало її. Дівчина почала шукати нагробок матері і знайшовши його, опустила своє стомлене та виснажене тіло біля нього.
- Мамо, допоможи мені. Як я маю перемогти свого ворога, коли той, в реальному світі, сильніший від мене? - відчайдушно запитувала вона…
- 6 -
Але відповідь не надходила до Міранди, яка лежала біля могили своєї мами. Вона поклала нижню руки на кам'яну плиту і почала плакати, відчуваючи безпорадність від свого стану.
Міранда присунулась до могили, впираючись тілом об камінь. Глибоко вдихнувши, вона продовжила: - Мамо, я намагалась. Намагалась. Але зло було занадто сильне. Що я можу з цим зробити?
Дівчина поглянула вліво і вниз по пагорбу. Капличка і будинок поховань, стояли посередині кладовища, фактично розділяючи його на нову і стару частину. Окрім будівель, увагу Міранди привернули 3 чи 4 людини. Схоже, вони тягнули когось за руки і ноги в протилежну сторону від будинків. Людина боролась, намагаючись звільнитись. А потім, всі вони зникли за кутом.
Усвідомлюючи, що відбувається щось неправильне, Міранда, забувши про біль, вирішила розпочати власне розслідування. Заспокоївшись, вона піднялась вгору, оглянулась і поповзла в сторону будинку. Вже через кілька секунд, вона була на місці, дивуючись, що зробила це значно швидше ніж розраховувала. Густий туман все ще закривав землю навколо.
Дівчина попрямувала за зниклими людьми. Коли вона завернула за кут, то побачила їх в трьох метрах від себе. Міранда швидко сховалась назад, за будинок. Через кілька секунд, вона, тепер обережніше, поглянула за кут будинку.
Чотири чоловіка стояли, а п'ятий лежав нерухомо на землі. Міранда пригледілась і помітила, що той кровоточив з голови, а решта чоловіків, здавалось, копали землю.
Зрозумівши, що ця четвірка запланувала, вона швидко опинилась біля них, піднявшись на три метри вгору.
- І що це ви тут робите? - грізно запитала вона.
Чоловіки озирнулись, а коли побачили Міранду, аж заклякли. Один навіть тихо заскиглив зі страху. Чоловіки зробили крок назад, відкинувши лопати.
Зі своєї висоти, дівчина грізно посміхнулась до цієї четвірки. - Ви думаєте, що я мара? Ні. Я справжня. І я тут, щоб не дати вам забрати життя цієї людини, навіть якщо ви думаєте, що так буде краще для вашого бізнесу, - промовила вона.
Один з чоловіків, витягнув «клямку» 22 калібру і зробив кілька агресивних кроків в її сторону. Він спрямував зброю на Міранду. - Послухай, я не знаю що ти, але буде краще, якщо ти зникнеш звідси. Все, що тут відбувається, не твоя засрана справа.
- Я не боюсь таких, як ти, - відізвалась Міранда. - Думаєш, я боюсь твоєї «пукалки»? Як це жалюгідно.
І з цими словами, дівчина спершись на хвіст, стрибнула в сторону чоловіка з пістолетом. Той, будучи не готовим до такого швидкого руху, занімів. Менше ніж за секунду, Міранда вже була поруч з ним, вивищуючись над чоловіком майже на пів метра. Чоловік лише зітхнув, злякавшись розміру дивної істоти перед собою. Лівими руками, дівчина вибила пістолет з його рук, а правою схопила його за горло, підіймаючи вгору, на рівень своїх очей.
- Ви… зупините… все це… Зараз, - прогарчала вона.
Інший чоловік вийняв свій пістолет і направив його на Міранду. - Постав його на землю, або приєднаєшся до цього засранця в ямі.
Поглянувши на нього, дівчина голосно засичала. Швидким рухом хвоста, вона вибила пістолет з рук чоловіка. Той скрикнув від болі, розмахуючи рукою. Відкинувши чоловіка, якого Міранда тримала рукою, вона опинилась перед іншим чоловіком і вдарила того правою верхньою рукою. Чоловік впав на землю, поковзавши по ній кілька метрів.
А потім, дівчина почула удар по потилиці і впала на землю. Завівши руку за голову, вона відчула пальцями мокроту і невелику рану. Піднісши пальці до очей, дівчина побачила на них кров. Вона засмучено поглянула на хлопця, котрий вдарив її. Той тримав в руках лопату. Злісно сичачи, Міранда піднялась і поповзла до нього. Замість того, що вдарити його, вона імпульсивно вкусила його в плече. Її зуби легко занурили в тіло і з них почала текти якась рідина. Але перш, ніж вона дозволила гніву змії взяти верх над людиною, вона відкинула голову і відповзла назад. Вона споглядала, як чоловік захитався, а потім впав на землю, занурюючись в туман. Четвертий з чоловіків вирішив не випробувати долю і зник. Двійка чоловіків, котрі мали пістолети, виглядали на злегка потурбованих коли втікали, тягнучи за собою несвідомого товариша.
- Що я такого зробила? - запитала сама себе Міранда.
А потім, вона почула стогін і це повернуло її до реальності. Вона зітхнула і поглянула в сторону, звідки доходили стогони. - Він живий, - сказала дівчина, приємно здивувавшись. - Не переживай. Я заберу тебе до лікарні.
Піднявши чоловіка чотирма руками, вона швидко попрямувала в сторону лікарні і вже через 10 хвилин, Міранда була біля входу до будинку. Чоловік, якого вона тримала на руках то повертався до реальності то втрачав свідомість. Він бурмотав щось про те, що йому потрібно більше часу, щоб повернути гроші, котрі позичив.
Коли Міранда зникла з кладовища, вона не помітила свою маму, котра ніжно посміхалась їй в слід. - Моя маленька. В тебе є все, що потрібно, щоб виграти цей бій. Потрібно лише вірити в себе так, як я вірю в тебе, - тихо промовила мама Міранди. Вона підняла капюшон, щоб через кілька хвилин зникнути.
Дівчина розуміла, що це вона стане центром уваги, а не поранений чоловік. А тому, вона опустила його на асфальт, перед дверима, котрі автоматично розійшлись.
- Гей! На вулиці лежить чоловік, який потребує допомоги, - крикнула вона у відкрите приміщення.
Кілька людей почули і повторили її слова. Цього було достатньо. Міранда швидко розвернулась і зникла, перш ніж лікарі і медсестри вибігли на вулицю.
Опинившись на самоті, дівчина усвідомила, що щойно вона врятувала чиєсь життя. Врятувала людину з рук поганців. Вона так гордилась собою, що навіть не помітила, що рухається до центру міста.
Зупинившись, вона зрозуміла, що до центру міста залишилось кілька кварталів. Дівчина запанікувала, розуміючи, що повинна повернути до лісу. Її могли побачити, оскільки бари були все ще відкритими.
Міранда повернулась і попрямувала в зворотньому напрямку. Проповзаючи повз бар, щось привернуло її увагу. На вітрині бару стояв телевізор. В ньому, вона побачила одного з чотирьох чоловіків, тих з кладовища. Він стояв перед лікарнею і спілкувався з репортеркою.
- Я знаю, що я бачив. Це була наполовину жінка, наполовину змія. Вона мала чотири руки і дві пари грудей. Я кажу Вам, що вона накинулась на нас без причини. Зі слів лікаря, отрута, яку вона ввела в мого брата, була в п'ять разів сильнішою від отрути звичайних змій нашого регіону. Лікар сказав, що брату пощастило, що він так швидко опинився в лікарні. Щоб врятувати його, лікарі використали кілька порцій зміїної протиотрути.
Репортерка ствердила, що все ще не вірить в його слова. - Ви стверджуєте, що цей «монстр», назвемо його так, зненацька напав на вас на посвяченій землі?
- Я не розумію ваших слів, але я впевнений, що вона мала намір вбити нас. І тільки волею випадку, ми були врятовані, - знервовано відповів чоловік.
Жінка поглянула на оператора і продовжила: - Гаразд. Отже, ми маємо три жертви нападу жінки-змії. Це була Ребекка Морай з «Новин очима свідків». Повертаємось в студію.
- Дякую Ребекко. Це були свіжі новини, котрі ми маємо для Вас з останніх годин. Наполовину жінка, наполовину змія напала на місцевих жителів на кладовищі. Хто буде наступним? З інших новин: рада міста дебатуватиме про стан охорони здоров'я в місті, - говорив Рік з екрану. - Дякую, що дивитесь нас. Побачимось знову о шостій годині ранку.
Міранда оглянулась в паніці і заспокоїлась лише тоді, коли усвідомила, що її таки ніхто не побачив. Вона швидко зникла з вулиці, прямуючи в сторону рятівного лісу.
Вже через десять хвилин, вона була на галявині, біля свого «дому». Її ніхто не помітив. Або, принаймні вона не побачила нікого, хто міг побачити її. Міранда сподівалась, що таємниця її існування була збережена. Надходив ранок. По дорозі до лісу, дівчина відмітила, що почуває себе дуже сонною. Але не зважаючи на все, вона змусила себе доповзти до схованки, в якій спала минулого дня. Заспокоївшись, Міранда швидко заснула після нічних пригод, котрі відходили у минуле.
Дівчина не здогадувалась, що її батько пробудився рано і побачив останні новини по телевізорі, про врятованого чоловіка. Батько Міранди зрозумів, що це була його донька, яка зробила добру справу. Йому стало соромно за свою реакцію кілька днів тому. Він усвідомив, що йому також потрібно змінитися, щоб повернути довіру доньки до себе. І не важливо, як вона зараз виглядала. Вона продовжувала бути його донькою і тепер, йому потрібно буде зробити все, щоб його Міранда знову почала поважати і кохати його…
- 7 -
Міранда раптово прокинулась. Глибоко вдихнувши, дівчина відмітила, що сонце заходить. Потягнувшись всіма чотирма руками, вона смачно позіхнула та порухала своїм зміїним хвостом. «Це все так дивно, якщо замислитись над всім цим», - подумала Міранда, розпрямляючи скручений в бублик хвіст.
Дівчина поглянула в сторону заходячого сонця, промені якого засліпили її. Вона відразу ж відвернулась і прикрила очі лівою верхньою рукою. Через мить, очі пристосувались і зір повернувся до нормального. Міранда кілька разів кліпнула очима, а потім вислизнула зі своєї криївки до лісу.
В заходячому сонці, дівчина відчула, що почуває себе все ще слабкою. Вона відмітила, що її шкіра набрала більше мармурової білизни, ніж білизни шкіри звичного людського тіла.
- Цікаво, як я виглядаю в дзеркалі? - запитала вона саму себе, рухаючись лісом в сторону північної частини міста. В темноті, яка опускалась на землю, Міранда впевнено почувала себе. Вона вже не боялась, що люди говоритимуть про неї, хоча і усвідомлювала, що мусить перебувати в тіні, оскільки суспільство все ще не було готове прийняти її. А певні організації з радістю взялись би за дослідження її, виправдовуючи свої дії суспільною безпекою.
Дівчина ще не зрозуміла, що стала місцевою легендою. Протягом всього дня, місцеві новини повідомляли про «жінку-змію з чотирма руками», яку бачили кілька ночей підряд та яка оберігала спокій жителів міста.
Міранда повзла в сторону центра міста зовсім не думаючи про все це. Насправді, її цікавило життя рідного міста. Вперше за довгий час, вона хотіла жити разом з ним, разом з людьми, які мешкали в ньому. Але тепер вона знала, що в цьому тілі робити це буде дуже важко. Почуття туги почало виникати в її голові. «Мене вже так давно ніхто не сприймав поважно», - з сумом подумала вона.
Сонце опустилось за горизонт, а його останні промені, прощаючись, торкнулись кукурудзяного поля та кількох будинків на околиці міста. Міранда вирішила рухатись через це поле тільки через те, щоб залишатись непомітною. Додатково, вона опустила свою людську половину ближче землі і все це заради того, щоб не вивищуватися над стеблами рослин.
Незабаром, вона вповзла до основної частини міста. Сонце сіло, а на небі почали виблискувати перші яскраві зірки. Ніч входила в свої права. Місяць розпочав свою мандрівку на небі, змінивши своє візаві. Тіні в алеях та вулицях ставали довшими та темнішими і це подобалось молодій дівчині.
Рухаючись містом близько години та відчуваючи голод, Міранда опинилась в найбагатшій частині міста. Дорога була яскраво освітлена вуличними ліхтарями. Ділянки з будинками, в цьому районі, займали по кілька гектарів. Травники біля будинків виглядали на добре доглянуті і охайно підрізані. Біля багатьох будинків росли дерева не тільки оздоблювальні але і цитрусові та плодові. Самі будинки не виглядали на екстравагантні, так як на заході країни, але всерівно, були великими, понад 3000-4000 квадратних метрів і, як правило, були найстаршими в місті. Здавалося, цей район залишився жити в старих часах.
Міранда вирішила перескочити дорогу. Вона вже давно хотіла це зробити. Здатність стрибати давала перевагу дівчині побачити все навколо значно дальше. Вона згорнула свій хвіст і розглянулась довкола. Коли дівчина була готова, вона помітила автомобіль, який рухався в її сторону занадто швидко. Окрім автомобіля, Міранда помітила дівчинку, яка бавилась м'ячем посередині вулиці, зовсім не звертаючи уваги на те, що діялось навколо неї.
Не думаючи про наслідки, Міранда стрибнула так швидко, як тільки змогла. Через мить, вона підняла дитину, яка раптом закричала. Дівчина знову штовхнула себе в бік травника, а автомобіль проїхав в кількох сантиметрах від її хвоста.
Поковзавши кілька метрів по траві, Міранда поглянула на дівчину, котру тримала на руках. Та виглядала на здивовану.
- Ти в порядку? - запитала дівчина, коли зупинилась.
Дівчина не відповіла, а лише втулила обличчі в верхню пару грудей Міранди і почала плакати.
- Гей! - пролунав чоловічий голос на вулиці.
Міранда сіла на хвіст і поглянула на нього. Чоловік був на півдорозі між нею і будинком, біжучи до них з неспокійним виразом обличчя.
Зашипівши, Міранда обережно поклала дівчинку і швидко зникла в протилежному напрямку.
- Стій! Зачекай! Я не зашкоджу тобі, - вигукнув чоловік їй вслід.
Але нага вже зникла за рогом найближчого будинку.
Все ще відчуваючи паніку, Міранда продовжувала рухатися в сторону дерев, котрі становили своєрідний кордон цього району. Її помітили. Батько дитини, яку вона врятувала побачив її. Назад дороги вже не було. Міранда думала, що тепер всі будуть сприймати її, як вибрик природи, котрий намагався зашкодити людям. Дівчина відчула смуток від всього цього.
Вона навіть почала запитувати себе, чи правильно зробила, рятуючи цю дівчинку. Але подумавши над всім цим, вона зрозуміла, що не могла поступити так, як поступила. В іншому випадку, вона стала б такою, як її ворог, який постійно ховався в тіні.
Перетнувши посадку, Міранда потрапила на іншу територію. Вона не відволікалась на те, що її могли зараз побачити. Єдине, що турбувало дівчину, було те, що люди могли дізнатися місце, де вона спала.
Раптовий крик розірвав нічну тишу. Він доходив з сусіднього будинку. Дівчина підсвідомо поповзла в сторону, звідки доходив крик.
Коли вона була вже близько, крик знову повторився. Не розмірковуючи над наслідками, Міранда кинулась до будинку і опинилась всередині вже через кілька секунд. Там дівчина прислухалась і оглянулась. Через мить, вона побачила сходи, котрі вели на другий поверх. Коли Міранда опинилась нагорі, з однієї кімнати, котра виглядала на спальню, вибігла жінка. Вона раптово зупинилась, побачивши дивну істоту перед собою. Зі спальні, за жінкою, вийшов чоловік і так само, різко зупинився, широко розкривши очі зі страху від побаченого.
Запала тиша, яку Міранда, врешті, перервала. - Що відбувається? Все гаразд?
Дивлячись на жінку, дівчина з занепокоєнням помітила кілька синяків на обличчі, а також набряклу губу. Було очевидно, що чоловік щойно побив її.
- Ти зробив це їй, сучий ти сину?! Як ти смієш бити жінок? - гнівно промовила Міранда, а її очі горіли злістю.
- Це не твоя засрана справа, мала покрака, - відізвався чоловік п'яним голосом.
- Якщо відбувається насильство, це вже моя справа, - твердо відповіла Міранда, повільно рухаючись в сторону чоловіка, а потім, без коливань, вона обхопила його тіло своїм хвостом. Злість наростала в ній, неначе сніжний ком. Вона пильно дивилась в очі чоловіка, який моментально протверезів, перетворюючись на наляканого маленького хлопчика.
- Будь-ласка, зупинись. Я не можу дихати… Мені прикро… Я не хотів скривдити її… Я кохаю її, - відізвався чоловік.
- І тому ти побив її, не можучи контролювати самого себе, - ствердила Міранда крізь затиснуті зуби.
Раптом, Міранда щось зрозуміла. Вона дозволила гніву взяти верх над собою. Вона почала діяти так, як це робив чоловік в її тісних обіймах. Здригнувшись, дівчина послабила обійми і чоловік впав на підлогу, кашляючи і ледве дихаючи.
«Я не можу. Не можу перетворитися в когось такого, як мій батько», - з острахом подумала Міранда, почавши повільно відступати від пари.
Але хтось з сусідів, також почули крики і викликали поліцію. Звуки сирени доходили з вулиці. Поглянувши через плече, вона помітила автомобіль, який рухався по дорозі.
«Що я наробила?» - подумала вона, споглядаючи на чоловіка і його жертву. А потім, вона швидко спустилась вниз і зникла в обіймах ночі. Поліцейські з'явились через хвилину…
- 8 -
Так швидко, як тільки вона могла, Міранда перемкнула через місто, надіючись, що ніхто її не побачив. На щастя, вона не приділяла багато уваги людям і речам навколо неї.
Врешті, опинившись за містом, вона відчула, що знаходиться у відносній безпеці. Місцевість навколо неї була заповнена гаями, величезними пасовиськами та старими будинками. Відкритий простір, прозоре нічне повітря і зоряне небо над нею, почали заспокоювати дівчину. Вона навіть посміхнулась до самої себе, вперше за довгий час. Ковзаючи по траві, Міранда відчувала хвостом її вологу. Це відчуття здавалося таки первісним і одночасно, таким приємним. Вона ніколи не ходила босяком по траві так, як це робила тепер, в новому тілі. Маючи довгий зміїний хвіст, дівчина відчувала себе більш живою, ніж це могло бути, коли вона мала ноги. Ковзання по траві, дарувало їй цілком нові дізнання, зовсім не подібні до старих, людських. Все це відчувалось так, неначе Міранда лагідно ласкала своє людське тіло.
Віддавшись дивним почуттям, дівчина обійняла себе чотирма руками, поринаючи в блаженство.
- Ха-ха-ха-ха, - почула вона лукавий чоловічий сміх. - Яка ж ти дурепа. То ти отримуєш задоволення від свого тіла, яке отримала? Ти навіть не рівня мені!
- Як тебе звати? - прошепотіла Міранда. - Я повинна знати з ким боротимуся.
- Я - твоя найгірша мара. Я - лицар смерті. Я - десниця. Я - ДЕСНИЦЯ, так мене звати. Запам'ятай це ім'я, бо це буде остання думка, яка з'явиться в твоєму розумі, котрий вмиратиме, коли я заберу в тебе душу… Так само, коли я забрав душу твоєї матері, - хвалькувато промовив чоловік.
- Здається, ти забув де твоє місце. Я стою на стороні добра. В мене більше сили. Ти вже не зможеш вбивати невинних жінок, - відізвалась Міранда.
- Ха! - видихнув чоловік з великою посмішкою впевненості на обличчі.
Дівчина відчула, як в ній наростає гнів. Вона кинулась на свого супротивника, схопила його, перш ніж той зміг зреагувати, а потім почала душити всіма чотирма руками.
Чоловік незграбно відізвався: - Маленька дівчинка. В тебе немає реальної концепції. Ти не уявляєш собі, чим є зло і добро. Я можу показати тобі це, якщо ти тільки даш мені шанс.
У відповідь, Міранда вдарила противника хвостом, прямо в стегно, збиваючи його.
- Ай, - викрикнув чоловік, здивований силою удару. А потім, він криво посміхнувся до дівчини. - Ти заплатиш мені за це, смаркульо. Ти ще пригадаєш ці мої слова.
Раптом, очі чоловіка стали чорними. Темна енергія почала збиратися навколо нього. Зосередившись на Міранді, він випустив всю цю енергію в її сторону.
Все, що дівчина могла зробити, це підняти чотири руки, закриваючи ними своє тіло. Енергія вдарила в неї секунду пізніше. Вже через мить, Міранда усвідомила, що вона все ще стоїть, не маючи жодних ран. Вона відкрила очі, споглядаючи, як енергія розсіюється в різні сторони, вдаряючи в її руки. А потім, використовуючи силу хвоста, дівчина почала повільно рухатися вперед, скорочуючи дистанцію між нею і чоловіком.
- Це… Це неможливо! Ти маєш бути мертвою! - шоковано викрикував той. Потік енергії зупинився, а Міранда побачила страх в очах противника.
- Ти не такий вже і сильний, як думав, - опустивши руки, заявила дівчина.
Через мить, відштовхнувшись хвостом, вона зіткнулась з чоловіком і пара пролетіла до будинку, від якого вони недалеко опинились, вибили вікно, залетіли в будинок, опавши на підлогу. Перш ніж Міранда піднялась, вона відчула, як її і чоловіка чиїсь руки притискають до підлоги.
- Що ви робити в моєму домі? - запитала одна з жінок.
Дивлячись на жінку кольору білосніжного мармуру, яка продовжувала тримати її, Міранда відізвалась: - Він зруйнував моє життя і життя інших людей, і він повинен за це заплатити!
Чоловік голосно засміявся і зник, а Міранда все ще не могла прийти до себе. «Ця жінка має дві пари рук! Як це може бути? Я думала, що я єдина», - розмірковувала дівчина. - Ви дозволили йому зникнути! - різко і голосно викрикнула вона, вкладаючи в інтонацію все розчарування і злість.
- Розкажи нам хто ти і ми дозволимо тобі залишити цей будинок, - заявила жінка, котра тримала дівчину.
- Мене звати Міранда, - борючись відповіла вона. - Тепер я можу піти? Я можу допомогти Вам, якщо Ви мені довіритесь.
Через кільканадцять секунд, жінка відпустила дівчину.
- Я тобі довіряю, але маю кілька питань. Як ти отримала зміїний хвіст і чотири руки? - запитала власниця будинку.
- Я не знаю, як змінилася… Це само сталося… Я зустріла привидів, в томі числі мою маму. Вони сказали мені, що я змінилась тому, що була обрана щоб боротися з великим злом. Але чому в вас чотири руки? Я б хотіла дізнатися, що тут відбувається, до ясної холери, - відповіла Міранда.
- Я - Афіна, а це - Маріса. Мені прикро, що я була груба з тобою. Але ми не можемо допустити, щоб хтось дізнався про нас. Я навіть до кінця не впевнена, що можу довірити тобі всю правду, - відповіла жінка.
- Це вже щось… Мені приємно з вами познайомитися. На початок, я маю вас запитати, чи знаєте ви щось про чоловіка на ім'я «Десниця»? Це той чоловік, який був тут кілька хвилин тому, - запитала Міранда.
- Я ніколи не чула про нього, - відповіла Маріса.
- Я також не в курсі, - заявила Афіна. - Але, якщо ти хочеш, можеш пошукати інформацію про цього злого чоловіка в нашій бібліотеці..
Міранда посміхнулась у відповідь. - Я з радістю візьму в свої руки ваші старі фоліанти.
- Чудово. Я покажу тобі, де бібліотека, - сказала Афіна і помахом руки запросила дівчину слідувати за собою.
Ковзаючи за власницею будинку, Міранда намагалася зрозуміти ким були ці жінки і чому вони виглядали так блідо, неначе їх шкіра була зроблена з мармуру. Вона хотіла було запитати про це, але не знала, як почати, а тому просто рухалась за Афіною до підвалу.
- Сподіваюсь, що тут ти довідаєшся того, що шукаєш. Я не знаю, як ти використаєш знайдене, але я очікую, що ти проявиш повагу до нашої культури і історії, - заявила Афіна.
- Я зрозуміла, - коротко відповіла дівчина, а жінка легенько вклонилась і вийшла. Цієї ночі, Міранда «перекопувала гори» інформації, але нічого не знайшла.
Протягом ночі, дівчина робила кілька перерв. Вона хотіла навчитися нового так швидко, як тільки це було можливо. Міранда зловила Марісу, яка тихцем шпигувала за нею. Дівчина була заінтригована Марісою так само, як та була заінтригована Мірандою. Протягом отих перерв, дівчата розмовляли про те, що сталося і та, як вони стали тим, ким стали. Під кінець, Міранда усвідомила, що знайшла в Марісі споріднену душу.
Коли сонце зайшло, а Маріса пішла спати, Міранда нарешті найшла дещо про свого ворога. Вона з'ясувала, що той був стародавньою істотою, яка харчується життям жінок. Тільки жінка в тілі наги, має імунітет і силу, щоб перемогти його. Змінене тіло дозволить заподіяти шкоди Десниці і вбити його, відправивши того назад, до свого альтернативного всесвіту. Там він перебуватиме протягом кількох поколінь, перш ніж набереться сили, щоб знову потрапити до нашого світу. Чотири руки Міранди символізували чотири сторону світу і служили для її поєднання з потоками магії зі всіх напрямків, забезпечуючи їй захист від магії ворога.
Відклавши ще одну книгу, Міранда відчула, як її очі стають важкими. Кімната була великою і дівчина комфортно розтягнулась, засинаючи, коли сонце на дворі знову почало рухатися по небу. Перед тим, як остаточно заснути, дівчина пробувала зібрати воєдино та зрозуміти все те, про що вона дізналась…
- 9 -
Прокинувшись, Міранда повільно відкрила очі. Оглянувшись, вона пригадала, що заснула в бібліотеці. Вона сіла, спираючись на всі свої руки і усвідомлюючи, що перебуває в підвалі пари вампірів, одна з яких мала дві пари рук, як і вона. Дівчина посміхнулась про себе. Тепер вона знала, що на світі не є єдиною химерою, хто має чотири руки.
А ще, вона відчула, що її обов'язком є перемогти зло, навіть за ціну власної смерті. Міранда випрямила свій хвіст і зісковзнула до дивану в сторону стола. Знайшовши перо і папір, вона написала записку Марісі, пояснюючи їй все, що відчувала. Поклавши записку біля кушетки на якій та заснула, Міранда тихо піднялась по сходах нагору і поповзла в сторону дверей. Вона отримала всю інформацію необхідну їй для боротьби зі злом і тепер була готова стати віч-на-віч перед ним.
В кільканадцяти метрах від дому, дівчина оглянулась і зітхнула. Міранда сподівалась, що знову побачить веселу Марісу. Вона відвернулась і попрямувала на захід, дивлячись, як сонце зникає за горизонтом. Прохолодний вітер змусив дівчину здригнутися і обгорнути тіло руками. Правою верхньою рукою, вона відкинула волосся з обличчя, а лівою - торкнулась своєї щоки.
Потираючи пальцями обличчя, вона відчула, що та була досить масною. Поглянувши на руку, Міранда пригадала, що вже кілька днів на милась.
Дівчина швидко поповзла геть від міста. Через кілька кілометрів, вона знайшла будинок, який виглядав на порожній. Вона довго приглядалась до нього, перш ніж зайти всередину і розв'язати проблему з чистотою власного тіла. Через декілька хвилин, вона знайшла ванну кімнату, мило, щітку для волосся, зубну щітку і рушник. Забравши все, вона полишила будинок.
Дівчина поповзла на північ де знайшла річку, яка протікала через її місто. Знавши бюстгальтери, вона окунулась в її воду, прохолода якої дарувала відпочинок. Врешті, Міранда почала митися, змиваючи з себе бруд останніх днів. Помившись, вона ще певен час плавала в ріці, отримуючи насолоду від того, як вода ласкала її людську і зміїну шкіру. Вона виявила, що тепер може затримувати дихання на значно довший час ніж тоді, коли була людиною. Насправді, вона могла затримати дихання на двадцять хвилин, перш ніж зробити наступний ковток повітря.
Врешті, помившись і наплававшись, Міранда вийшла на беріг і прикрила свої два пари красивих і пишних грудей. Відчуваючи спокій, вона рушила в сторону міста, сподіваючись, що знайде того, кого так прагнула знищити. Її очі сіяли ненавистю до Десниці, істоти, яка вбила її маму…
- В будинку Міранди -
Чоловік увімкнув телевізор у вітальні та перемкнув на канал новин. Спочатку показували всякі новини з країни, а потім, пішли місцеві новини. Найбільше уваги приділялися напівжінці - напівзмії, істоті, котру бачили в різних місцях міста і яка допомагала різним людям в біді. Ці новини привернули уваги батька Міранди. Він розмірковував, чи ця істота могла бути його донькою. З тих пір, як він вигнав її з дому, чоловік шкодував про це. Вона продовжувала бути його донькою, дівчинкою, котру він так кохав. І неважливо, як вона тепер виглядає, вона всерівно залишалась нею. Після того вечора, він не взяв до рота жодної краплини алкоголю. Коли Міранда грюкнула дверима, чоловік зрозумів, яким він був засранцем і ідіотом. Саме це змусило його кинути пити.
- … а зараз свідок розповість нам про цю чотирируку істоту. Пані Форд. Ви повідаєте нам свою історію? - запитав повний та лисуватий репортер.
Червоноволоса жінка почала говорити до мікрофону. - З радістю, Джоне. Це сталося кілька ночей тому. Я намагалась втекти від чоловіка, котрий хотів мене зґвалтувати. А потім, нізвідки, з'явилась ця жінка-змія і захистила мене. Більше я про цього чоловіка нічого не чула. Схопивши руку репортера, в якій той тримав мікрофон, вона продовжила: - Послухай, якщо ти дивишся це, я б хотіла подякувати за те, що ти врятувала моє життя. Я не знаю, як я далі б жила, якби ця потвора зробила зі мною те, що мала намір зробити.
Звільнившись з рук жінки, репортер продовжив: - Тепер історія цієї жінки стала набуттям часу. Повертаємось в студію. Глорія?
Новини продовжились з студії і ведуча перейшла до наступної новини.
Вимкнувши телевізор, батько Міранди нарешті зрозумів, що він не є тим чоловіком, якого потребувала його донька. До цього часу, він був поразкою. Він відчував, що повинен зробити все, щоб його донечка повернулась назад. Думки в його голові літали зі швидкістю світла. Чоловік підійшов до дзеркала і поглянув на себе. Він повинен змінитися і не тільки емоційно. «Я змінюся. І ще раз здобуду твою повагу і любов, кохана Мірандо», - подумки вирішив він.
А потім, він побачив пляшку з алкоголем. Розчарування з'явилось на його обличчі. Чоловік схопив її і кинув об стінку.
- Клянусь тобі, Мірандо! Я стану кращим батьком. Ти весь мій світ. Втративши тебе, я втратив самого себе і тепер повинен довести, що заслуговую на тебе, що став кращим чоловіком від того, ким був, - викрикнув батько Міранди в порожньому будинку. Він вирішив зробити все, щоб змінитися в очах доньки…
- 10 -
Рухаючись через кукурудзяне поле, Міранда почувала себе напрочуд добре. «Це насправді найкраще, що трапилось зі мною останнім часом», - розмірковувала вона.
Почуття свободи і фізичної сили різнилося від звичного, змушуючи дівчину зрозуміти, що з тілом змії, вона отримала справжній подарунок від долі. Усмішка розквітла на її обличчі. Вперше, вона усвідомила, що її життя щось значить і це незважаючи на те, що більшість людей вважатимуть її за якусь химеру і потвору. Незважаючи на це, маючи таке тіло, Міранда вже встигнула врятувати кількох людей.
Рухаючись полем, дівчина пригадала своїх подруг - вампіриць. Виглядало, що відтепер, вони стали частиною її життя.
Незабаром, Міранда зрозуміла, що наближається до місць, в яких вона виросла. Поглянувши на схід, Міранда побачила сонце, яке повільно підіймалось з-за горизонту. Перед її очима виднілося пасовисько, яке вона часто відвідувала.
Дівчина прикрила очі, насолоджуючись сонячним теплом, аж раптом, світло зникло. Коли вона відкрила очі, то побачила свого батька, який наближався до неї з широко розкритими обіймами.
- Тату? - шоковано запитала Міранда.
- Так, люба, це я. Я тут для того, щоб ти вибачила мені. Я повернувся до життя, відколи ти покинула наш будинок. Я тут, щоб бути з тобою в світі, який тебе відкидає… В світі, який вважає тебе потворою, - заявив батько дівчини.
Такі слова дуже схвилювали її. Останніми часами, батько був постійно п'яним і суворим, але ніколи не ставився до неї так, як зараз. Щось було не так.
- Хто ти? - спритно запитала Міранда.
- Як ти можеш таке питати, сучко?! Я навчу тебе, як жити в цьому нелюб'язному світі, - з невдоволенням відповів батько.
Міранда засичала і підсвідомо зреагувала, прийнявши захисну стійку. Без вагань, вона вдарила хвостом батька в щоку.
- Як ти смієш звинувачувати мене в своїх проблемах, сучий ти сину, - відповіла Міранда.
На обличчі чоловіка з'явилася червона мітка від удару хвостом, але сам він сміявся надзвичайно цинічним сміхом. - Думаєш, що так ти зупиниш мене? Я твій батько і ти слухатимеш мене, - заявив він.
- Ніколи! Ти не мій батько, - розлютилась Міранда. - Мій батько ніколи не був таким. Навіть будучи п'яним, він не дозволяв собі таких слів в мою сторону. А ти не виглядаєш на п'яного.
- Засрана сучка! Ти повинна поважати мене, - злобно відізвався чоловік.
Міранду пронизав гнів. Вона обгорнула хвіст навколо чоловіка і стиснула хватку.
Чоловік почав задихатися. Його обличчя почервоніло, а потім покрилось білими плямами.
- Ти… робиш…помилку…, - відізвався він задихаючись. - Я твій… Очі чоловіка закотились і він втратив свідомість. Навколо його тіла засвітилась аура червоного та золотого кольору, коли воно почало змінюватися.
Будучи в шоці, від того, що відбувається, Міранда послабила хватку хвоста і чоловік впав на землю. Очі дівчину широко розкрились, коли вона споглядала на те, що відбувається перед нею.
Кольорова аура навколо тіла кружляла все швидше і швидше, і через кілька хвилин повністю зникла. Тіло, що лежало перед нею перестало бути тілом її батька і тепер, змінилось в тіло вбивці її мами. Міранда засичала від ненависті.
Верхні руки прийняли оборонну стійку, інша пара рук націлилась в його тіло і обличчя. Зібравши всю енергію, дівчина вдарила. Через мить, до удару руками приєднався її хвіст, голосно вдаривши в тіло чоловіка та відкидаючи його на кілька метрів назад. Той був шокований силою удару хвоста Міранди.
Чоловік приголомшено лежав на землі, відчуваючи, як його тіло реагує на удар. Тим часом, Міранда скористалась моментом і підповзла до нього. Перш ніж той зрозумів, що відбувається, вона знову обгорнула чоловіка хвостом в районі талії.
Вона стискала тіло ворога зі всієї сили. Його обличчя швидко змінило свій колір на темно-червоне, а очі почали виходити з орбіт.
- Ти не зможеш перемогти мене, - почула дівчина слова свого ворога. - Я - вічність. Той, хто житиме до кінця цього світу.
- Але зараз, твоє тіло смертне, - зло заявила Міранда. - Ти перебуваєш в моєму вимірі, а тому можеш померти.
Нага стиснула обійми ще сильніше. Чоловік виглядав на задушеного, хоча все ще намагався противитись рухам дівчини. Але чим більше він це робив, тим сильніше ставали її «обійми».
Тріск костей і перерване дихання долинули до її вух. Вона відчувала владу, розчавивши зло. Крива усмішка з'явилась на обличчі Міранди.
Через кілька секунд чоловік втратив свідомість. Саме тоді дівчина зрозуміла, що помста взяла верх над нею. Засмутившись всім цим, вона відступила і безвольне тіло впало на землю.
Міранда відсунулась назад, продовжуючи з ненавистю дивитись на на істоту перед нею. Дивлячись на нього, дівчина усвідомила, що якщо вона торкнеться його своїми руками, то зможе зробити його звичайною людиною. Вона не знала, звідки ця інформація. Вона її просто знала.
Міранда торкнулась пальцями всіх чотирьох рук обличчя чоловіка. Синя і біла аура почала оточувати їх обох. Дівчина почула, як її наповнює сила. Минуло кілька хвилин, а їй здалося, що пройшли години. Знання і досвід наповнювали дівчину, як вода келих. Вона вже почала задихатись від всієї цієї інформації, яку отримувала від істоти, котра жила тисячі років.
А потім… він помер. Міранда відпустила його тіло і не знаючи, що робити далі, нахилилась над ним. Коли всі її чотири руки вперлись в нерухоме тіло, з нього вирвалось біле світло, вигнувши мертве тіло. Побачене засмутило дівчину. А потім, примарні білі фігури почали виринати з тіла чоловіка. Міранда посміхнулась, зрозумівши, що це звільняються душі померлих, як той викрадав тисячоліттями. Дівчина сподівалась, що вони, нарешті, стали вільними.
Минали хвилин, а білі тіні продовжували вириватись на свободу, рухаючись до кращого місця. Раптом, одна з душ наблизилась до Міранди. Це була її мати.
Дівчина заплакала.
- Люба моя донечко. Дякую за те, що врятувала мене з цього пекла. Я знала, що ти зможеш це зробити, - м'яко сказала вона, протягуючи руку до доньки. Міранда здригнулась від холодного дотику її руки.
- Мама, я так хочу, щоб ти залишилась, - заплаканим голосом промовила дівчина. - Моє життя стало пеклом, коли ти пішла від нас.
- Дівчинко, ти стала сильнішою ніж була колись. Я пишаюсь тобою так, як мати може пишатися своєю донькою, - відповіла жінка. В цьому тілі, ти зможеш допомогти багатьом людям, коли знайдеш внутрішній мир та любов. Все прийде з часом. Сама ти житимеш дуже, дуже довго, допомагаючи людям краще жити. Як це зробити, ти зрозумієш значно швидше, ніж тобі здається, - з цими словами, мама Міранди розтанула в повітрі.
Дівчина зітхнула, пригадуючи все те, що з нею трапилося, як обійшлася з нею доля. Що мала на увазі її мама? Перед Мірандою розкривався новий світ і вона, чомусь, відчувала себе частиною цього нового світу. Вона стала тим, ким стала і сподівалась, що це лише на краще. Дівчина посміхнулась таким своїм думкам…
